Ми українці: честь і слава незламним

Малий Тарасик у дяка

Голос дяка: «Тарасе! Чуєш, Тарасе!..» (Пауза. З дверей показується в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.)

Дяк (оглядаючись). Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний (бере кухлик і хоче набрати з діжки води). Нема... Тарасе! (Витягує з - під стріхи різку). Давно тебе потчевал... (Береться за живіт). Утроба, аки геєна огненна.

(Входить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він босий в полотняній сорочці, куценьких штанях.)

Дяк. З'явився, приблуда... Та скоріше! Повзеш, яко червь тлєтворная!

Тарас (ставлячи цеберки біля хати). Черев'яку легше, пане дяче...

Дяк. Переробився, бач... Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Ху, голова, розривається... (Підставляє голову).

Тарас (зливаючи дякові) Не пили б уже...       

Дяк (сердито). Не твоє діло! Рушник подай!..

(Тарас виносить з хати рушник. Дяк хоче перев'язати голову.)

Дяк. Поможи не бачиш?.. (Тарас зав'язує рушник).

Ху!.. (П'є воду). Те, що вчора тобі загадував, - зробив?

Тарас. Псалтир склеїв, часослов зшив, а букви намалювати не встиг...

Дяк . Я так і знав!.. Сновідсніям предавался, окаянний!

Тарас. Ні, пане дячий, я після покійника сьогодні ще й не дрімав...

Дяк. А що ж содєях?

Тарас. Замітав, пензлі мив перед малюванням...

Дяк. Малюванням, малюванням... Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене святе писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося... (Тарас вносить старі книжки). Азбуку покажи.

Тарас, (струшуючи книжку). З псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче...

Дяк. Ай-а-ой! Беззаконніє твориться з святими книжками.

Тарас. Миші поглумилися!

Дяк. О горе сущу!

Тарас. їсти ж катма в хаті, от вони й накинулися на книжки.

Дяк. Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші... Ти де був? Я тебе кормлю, пріємлю труд ютіть, а ти так служиш благодетелю?

Тарас. Та хіба ж я не стараюся?

Дяк. Мало!.. Ану дай азбуку. (Тарас дає азбуку). О, бачиш? Шість букв погризані, а ти й не уздрів!

Тарас. Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати...

Дяк. Принеси етюдник!

Тарас (зрадівши). Почнемо? От добре... (Побіг у хату, виносить етюдник з фарбами).

Дяк (дає азбуку). От зараз сідай і намалюй усі букви господніє.

Тарас. А мої малюнки подивитесь, пане дяче?

Дяк. Та й надоїв ти мені з своїми малюнками! Роби, що загадую!..

(Тарас з сумом сідає на колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову).

Тарас; Обіцяли ж на сьогодні... Я давно чекаю...

Дяк. Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювати вчи його!.. Ледар!.. Вижену - будеш старцювати тоді...

Тарас. Не лякайте - гірше не буде...

Дяк. Беззаконник! Ач?.. Ти знаєш, хто ти єсі?  

Тарас. Хлопець собі...

Дяк. Приблуда! Від родителів утік!

Тарас. Від мачухи... Ви теж від родичів поїхали…

Дяк. Не смій так зі мною глаголіть!..Я учитель твій

Тарас. Якби ж то вчили... А то лаєтесь та п’єте

Дяк (сердито). Ти ще й дерзиш? (Підходитьі б’є Тараса різкою). Ось тобі... Оце тобі «субота»! Щоб знав, яксвого пана шанувати!

(Тарас, скрутившись калачиком, схлипує.)

Дяк. Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же мені зроби букви, а не то... (пішов у хату).

(Тарас сідає до етюдника, готує фарби. Дяк повертається із хати з кількома аркушами паперу, уже без рушника на голові.)

Дяк. На, ось тобі... Я - не такий... Я - душу всім. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери. Піду паству навіщу. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи. (Іде). Поки я повернуся, щоб усе поробив. Я - не довго... Ох, житіє наше! (Виходить).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Входить, озираючись, з вузликами Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.)

Яринка (жахнувшись). Ой! Капосний, злякав. (Б'є Тараса). Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким... (Оглядається). Я й так боюся твого дяка...

Тарас (сміючись). Його немає дома - не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?

Яринка. У нього ніс такий... Він страшний мені...

Тарас. Правда, він як нап'ється, то ніс, як буряк червоний. Пішов знову, певно, у шинок...

Яринка. А ще - дяк. Оце ж забігла до тебе (розв'язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас (бере свитку). Гей як гарно полатана! Яриночко, ти вже, як велика дівка, шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш...

Яринка. І це ось тобі... (Дає хліб і глечик молока). Пообідаєш, а закусиш цими яблуками. (Дає двоє великих яблук).

Тарас (зрадівши). Ой які гарні!.. Певно смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко). Ой, добре!.. На, покуштуй (Дає Яринці).

Яринка. Не треба. Я ще їстиму такі...

Тарас. А де ж ти їх візьмеш?

Яринка. Оксанка дасть.

Тарас (вражено). Оксанка?.. Коваленкова?..

Яринка. Ой!.. (Закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом...

Тарас. То це Оксанчині яблука?

Яринка. Угу... Тільки ти не скажеш їй? Кажи - не скажеш? Вона дала для тебе, і просила...

Тарас. Мовчати?

Яринка. Атож...

Тарас (дивиться на свитку). І це, певно, її робота?

Яринка. Щ, рукав і я зашивала!.. Тільки мовчи. Недокажеш?..

Тарас (задумливо). Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?

Яринка. Я не знаю. Чомусь зобиджається...

Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?..

Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся... А чого ти, Тарасику, на неї?.. Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти...

Тарас. Вона добра... А ще що вона казала?

Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.

Тарас. Так, а про мене що?

Яринка. Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила схудлим, нестриженим...

Тарас. Ще й обдертим...

Яринка. Соромишся її? (Тарас киває головою). Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу...

Тарас. З Оксанкою?.. Не треба...

Яринка. А чому?

Тарас. Я сам ... (сумно). Вона все помічає...

Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята... Говорила, що ти їй книжечки читав, малював... А є в тебе той малюнок? Покажи...

Тарас. Є десь... захований. Не варто показувати.

Яринка. Тарасику, покажи мені...

Тарас. А навіщо? Він ще незакінчений.

Яринка. Все рівно, покажи, Тарасику, мені цікаво...

Тарас. Добре, тільки тобі одній... (Побіг і з-під стріхи взяв дні дощечки). Ось мої малюнки...

Яринка. (дивиться на дощечки) Оксана... похожа... Як жива!.. І хата наша... Невже це ти?

Тарас. Атож хто... Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж - п'є.

Яринка. А чого ж на дощечках?

Тарас. Паперу катма... Дяк не завжди дає.

Яринка. Я візьму і покажу Оксані.

Тарас (забирає малюнки) Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку, і тоді... Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.