Міцний зв'язок поколінь

                                     Міцний зв'язок поколінь

         Білі кошлаті хмари зранку закрили половину синього неба. Синь була така чиста та яскрава, що здавалося, що художник зненацька розлив  фарбу, а вона розтеклася у всі боки …

       На фоні білих ранкових хмар зелене листя берізок, каштанів та дубочків здавалося таким чистим, ніби вимитим  густим ранковим дощиком. Можливо…

Але про ранковий trial дощ нагадували лише калюжі у дворі. А в дзеркалі калюж можна було побачити розкішні кучері білих хмар.

       Крізь кучері хмарин пробивалися яскраві сонячні промінчики,  вони  надто сміливо лоскотали  пишне зелене листя дерев, умите літнім дощиком. А тепле сонечко дивувалося: звідки взялися несподівані тіні? Як же швидко летить час!

       У дворі настала тиша. Гомінкі хлопчики та дівчатка разом із турботливими мамами та бабусями  поспішили  на обід. Приємна обідня тиша… Тільки дідусі Іван та Василь  захоплено гомоніли на лавці біля свого під’їзду, не бажаючи порушувати обідню тишу.  Спека їм не дошкуляла, не заважала спілкуватися: пустотливий вітерець  швидко відганяв її. А поговорити стареньким було про що: молодість, праця в лісництві, одруження, сімейні турботи й проблеми, діти і внуки… Чоловіки зітхають,  пригадують минуле.. Турбуються  вони  не про себе, а вже про внуків: нелегка випала їм доля, на фронті вони обоє, з ворогом лютим змагаються. Андрій та Сергій – обидва  військові, артилеристи, серйозна й потрібна в них робота: знань та уваги вимагає, ні помилитись, ні схибити ніяк не можна. А що вже відповідальні та старанні, то й говорити нічого…

       Розговорилися старенькі… Усе до серця близько сприймають, хвилюються.

Дідусь  Іван  trial витирає зі щоки скупу чоловічу сльозу. Дуже любить свого внука, пишається ним, хвилюється за нього. Донька сама його виховувала. Так   сталося…  Дідусь Василь trial співрозмовника, втішає його, розмову переводить на інше. Він розуміє: сердечко іноді хвилюється   в  сусіда, а цього допускати не можна. За свого старшого внука Віталія думає щохвилини, дня не було, щоб не згадував. Іноді буває, що й ночами не спить, сон не йде… Навіть сам  молитву склав, щоб кровиночку його оберігала. Раніше такого  не було, щоб до Всевишнього звертався, але заради внука – можна. Бачить, як мати його іноді й місця собі не знаходить, очі на мокрому місці... Ото часи настали!

        Згодом вийшла донька дідуся Василя, Наталка,  запросила trial обідати, пригостила їх смачним українським борщем із пампушками. Старенькі ще довгенько бесідували, ділилися спогадами, дякували за частування господині.

Домовилися зустрітися ввечері, згадати молодість, погомоніти…