Михайло Васильович Остроградський - математик з Полтавщини

Михайло Васильович Остроградський – математик з Полтавщини

Мета: ознайомити учнів з життям, науковою та педагогічною діяльністю визначного вченого математика, механіка, педагога М.В. Остроградського; виховувати в них почуття патріотизму, відданості своїй батьківщині, землі, на якій народився; спонукати школярів до здобуття знань, наукових занять, показати, що кожна людина є творцем своєї долі і завдяки самовідданій праці і безмежній любові до своєї землі може досягти вагомих результатів.

Є в історії математичних наук ім’я, яке займає одне з найпочесніших місць. Це – Михайло Васильович Остроградський. Математик, механік, педагог, своєрідна, непересічна особистість. Щороку, 24 вересня ми відзначаємо річницю з дня його народження. Сьогодні поговоримо про цю людину так, як говорять у сім’ї про найдорожчу, близьку людину, брата, родича, земляка. Бо народила його українська жінка, виріс він на землі полтавській, глибоко пустило коріння в цю славетну землю його прадавнє родинне дерево.

Село Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині – глушина-глушиною. Десяток-другий хатин ніби загубилися в довколишніх степах, дібровах та широких луках, серед яких  синьою змійкою звивається Псел.

Типовий маєток дрібного старосвітського поміщика ХІХ століття, куди новини з Петербурга доходили хіба що за два тижні. У власника хутора Василя Івановича Остроградського та його дружини Ярини Андріївни 24 вересня 1801 року народилося четверте дитя. Немовля назвали Михайлом. Василь Іванович радів щасливому поповненню вже п’ятого покоління Остроградських, і, загадуючи майбутнє сина, він, звісно, й гадки не мав, що історія позначить своєю увагою саме цей вересневий день.

У дитячі роки Мишко в усьому був схожий на своїх товаришів – хутірських хлопчаків. Мов реп’яхів, набирався він кріпацьких слів та звичок. Не раз помічала Ярина  Андріївна, що в коморі та погребі не вистачало сала або квашених яблук. Та це ще півбіди. Насторожувала інша синова пристрасть – Михайлові кишені завжди були набиті якимсь мотузяччям. Лазить він з тими мотузками по хатах та клунях, щось вимірює, над чимось міркує. Потім уже переводить в аршини та лікті. Може годинами спостерігати за вітряком. А вночі схоплюється – не може заснути.

У 1809 році почалася Михайлова наука. Кілька днів Михайлик жив, як уві сні, прощався з пашеннівськими хатами, деревами, пасікою, з усім, що стало таким дорогим і милим.

Батько Остроградського був поміщиком, що походив з українського козацького старинного роду. Прапрадід пройшов шлях від рядового козака до  Миргородського полкового судді. Більшість з роду Остроградських обирали військову кар’єру і мали родинні зв’язки з представниками козацької старшини, які були носіями українських культурних традицій: Лисенками, Апостолами, Ланиковськими. У  Михайла теж була мрія стати військовим.

Отже, 1809 рік. Батько везе Михайлика в Полтаву і влаштовує в Будинок бідних дворян, де вихователем був відомий український письменник І. П. Котляревський.

1810 рік. Хлопець вступає до Полтавської гімназії.

1817 рік – Харківський університет. Тут остаточно сформувався його математичний геній.

1822 рік. Франція. Париж. Лекції математичного циклу в Сорбонні, знайомство й дружба з такими відомими вченими того часу як Лаплас, Коші, Пуассон, Буняковський, Ампер – усі вони вважали молодого Остроградського не учнем, а товаришем по науці, бо вже тоді Михайло Васильович вразив усіх незвичайними математичними здібностями. І вже тоді Паризька Академія наук прийняла першу наукову працю Остроградського «Теорія хвиль у посудині циліндричної форми».

1828 рік. Остроградський повертається до Петербурга, де його обирають ад’юнктом Петербурзької Академії наук, а через три роки – ординарним академіком. І праця, праця, праця. До виснаження. Далі Остроградський працює  в Морському головному інженерному       та Михайлівському артилерійському училищах, в Інституті інженерів шляхів та Головному педагогічному інституті. Ці вузи дали чимало відомих учених:

І. О. Вишнеградський – основоположник теорії автоматичного регулювання машин;

М. П. Паукер – автор проектів найбільших споруд ХІХ століття;

М. Ф. Ястржембський – автор проектів найбільших мостів.

Вплив Остроградського на розвиток вітчизняної науки і техніки пояснюється не тільки геніальністю та широтою наукових інтересів.

Високу оцінку передовим педагогічним ідеям Остроградського дали М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов. Ось деякі з висловів Остроградського про педагогіку:

«У пошуках істини людям не вистачає не думок, а порядку і системи».

«Ми пропонуємо ознайомити з елементами наук у найдоступнішій формі, більш простій, більш дохідливій, збуджувати інтерес в учнів, не допускати перевтоми.»

«Зацікавити дитину – саме в цьому полягає один з найважливіших принципів нашої теорії.»

«Розвивати самостійність мислення.»

Вони стояли біля розчиненого вікна: М. В. Остроградський і

 Т. Г. Шевченко. Тарас Шевченко, дивлячись кудись у далину, читав:

«По діброві вітер виє, гуляє по полю…»

Вони познайомилися у 1840 році, коли вперше вийшов у світ «Кобзар». І подружилися на все життя – всесвітньо відомий математик і великий український поет. Їх об’єднала любов до свого народу, до рідної землі. Молодому поетові глибоко запали в душу захоплені відгуки про його вірші поважного вченого Остроградського. Михайло Васильович знав напам’ять майже всі твори Кобзаря. Шевченко писав: «Великий математик прийняв мене з розкритими обіймами, як земляка і як свого сім’янина, який відлучився кудись. Спасибі йому».

Смерть Шевченка 10 березня 1861 року стала для Остроградського особистою втратою. Відчуваючи, що і йому вже недовго  жити, учений все частіше повторював у думках слова Шевченкового «Заповіту»:
«Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…»

Прибувши востаннє в Пашенну, Остроградський сказав: «Як умру у себе… так поховайте мене, щоб мені було видно і Пашенну, і Довгу, і Глибоке».

У грудні 1861 року академік зліг. Тільки чудо могло його врятувати. Але чуда не сталося.

19 грудня Остроградський втратив свідомість. Та незабаром ніби прокинувся, розплющив очі, обвів поглядом присутніх:

•          Син! Де мій син?
•          Я тут, батьку!
•          Візьми олівець і пиши. Тільки швидше. Над цим я бився все життя. І…

Нитку тиші обірвали 12 ударів годинника. Був полудень 20 грудня 1861 року. Його назавжди прийняла у своє лоно полтавська земля.

Сучасники Острогадського відзначали його глибокий інтерес до рідної землі, д о української мови, народних звичаїв, його шанобливе ставлення до своїх предків. Перебуваючи на вершині слави, вшанований за свої наукові праці в Європі, Остроградський тримався надзвичайно просто, не любив говорити про свої особисті заслуги, але своє походження з полтавської знаті високо цінував.

Удома він розмовляв українською мовою, а коли говорив російською чи французькою, то з досить помітним акцентом.

Михайло Васильович був математиком світової величини, його було обрано академіком найвідоміших      академій наук, як то  в Римі, Нью-Йорку, Турині, членом-кореспондентом Паризької академії наук. Він працював професором відомого колегіуму Генріха ІV у Франції. Він же – першовідкривач багатьох важливих методів і теорем. За 40 років своєї наукової діяльності Остроградський написав більше 100 наукових праць з різних розділів математики, математичного аналізу, фізики, аналітичної механіки.

Він – автор підручників «Посібник початкової геометрії», «Програма і конспект тригонометрії», «Лекції алгебраїчного і трансцендентного аналізу». Остроградський першим запропонував ввести до програми середніх шкіл поняття  функції.

Михайло Васильович залишив велику спадщину своїм нащадкам. Він був добрим викладачем, цікавився питаннями методики і педагогіки, підготував багато вчителів математики, методистів, авторів підручників та навчальних посібників.

Михайло Остроградський – це великий вчений,

Він народився у селі Пашенна,

Пашенна, Кобеляцького повіту

І за життя відомим став усьому світу.

Гігант-мислитель і гігант фізично,

Він із прадіда – українець корінний.

Як не крути, а факт це історичний –

Родився, виріс і помер – усе на ній,

На Україні, де Шевченка слово

За душу не лише його взяло,

В країні, де ненавидять окови,

Де має геніїв найменшеє село.

Він до Парижа аж проклав дорогу,

І всьому світу довести зумів,

Що з хутірця незнаного й малого

Думки й визнання вирвуться у світ.

З країн далеких серцем рвавсь в країну,

Де дух козацький прадідів літав.

Він так любив домівку, Україну,

З усіх доріг сюди лиш повертав.

Своїм талантом в математиці-науці

Він світ учений приголомшив враз.

І перед ним схиляли голову учені:

Фур’є, Пуассон, Коші і Лаплас.

Він теореми недоведені доводив

І неможливе прагнув довести,

До всього розумом своїм доходив,

І не згубив при цьому доброти.

І до останньої хвилини був фанатом

Науки із гармонії й краси.

Він синові сказав: «Про це життя я думав,

Бери скоріше олівець… пиши…»

Й закрив вуста, заплющив мудрі очі,

Навік забрав з собою відкриття:

Можливо, вічний як двигун зробити,

Або продовжити людське життя.

Він все забрав у вічність із собою,

А нам залишив спадщину навік.

Михайло Остроградський!

 Горді ми тобою,

Наш мудрий український чоловік!

Використана література

1.Шана академіку з Пашенної. Н. Ляшенко, О. Барабаш. (Газета «Математика», № 31-31, серпень 2001).

2.Михайло Остроградський – патріарх вітчизняної математики, вчений і педагог. Т. Мосієнко (Газета «Математика», № 31-31, серпень 2001).

3.М. В.Остроградський – видатний український математик. В. Гарківець (Газета «Математика», № 31-31, серпень 2001).