«Модест Менцинський – гордість Львівщини, Мостищини, 140 років від дня народження»

«Модест Менцинський – гордість Львівщини,

 Мостищини, 140 років від дня народження»

«… Не хваліть же мене за те, що я свідомий українець.

 Який я вийшов від батька – матері,

                                              таким і лишуся до кінця свого життя.

Поклонімося радше генієві нашої нещасної матері України,

що не дає нам погибати, а веде невпинно

до національного  відродження».

Модест Менцинський

Актуальністю  дослідження є зростання інтересу до культурної спадщини українського народу є домінантною ознакою вітчизняних культурологічних досліджень початку XXI століття. Особливу увагу фахівців привертають малодосліджені епізоди історії музичної культури нашого народу. Щороку розкриваються все нові факти та документи, пов’язані з історією української музики як в етнокультурному, так і у загальнолюдському контекстах.

Актуальність роботи обумовлена необхідністю глибокого і всебічного дослідження життєдіяльності, багатогранного творчого доробку діяча української культури та науки, які своєю самовідданою працею сприяв збереженню самобутності свого народу, доводячи його непересічність на тлі світової історії і культури

       Після навчання у Львівській духовній семінарії та на факультеті теології Львівського університету Модест здобуває і вокальну освіту у консерваторії, у педагога з вокалу Валерія Висоцького, ученицею якого була і Соломія Крушельницька.

      У Менцинського був унікальної природи голос – міцний тенор, не просто драматичного, а й героїчного звучання з баритональним відтінком. Одразу було зрозуміло, що юнака з таким талантом очікує успішна кар’єра на сцені Львівської опери, але Модест не зупинявся на досягнутому. Знаючи можливості свого особливого голосу, він мріяв співати опери Рихарда Вагнера! Для цього потрібно було мати незвичайну вокальну школу, адже саме на Вагнерівських операх співаки доволі часто втрачали свої голоси. Тому Менцинський вирішує вдосконалити своє бельканто у Франкфуртській

5

консерваторії, у класі відомого педагога Юліуса Штокгаузена.

      18 квітня 1901 року відбувається його дебют на сцені Франкфуртської опери. Німецька музична критика називає його перспективним молодим співаком з унікальним голосом (слухати арію Тристана з опери "Тристан та Ізольда"див. додаток).

       А у 1902 році Стокгольмській Королівській опері потрібен був тенор, що міг би заспівати в «Лоенгріні» Вагнера. Керівництво театру через телеграф знайшло такого тенора у німецькому театрі, ­ ним виявився Модест Менцинський.

       По закінченню вистави співаку повідомили, що ніколи раніше не чули настільки чудового голосу, та настільки професіонального виконання партії Лоенгріна.

       Менцинський володів голосом великої сили, красивого металевого тембру, широкого діапазону (понад три октави), рівним в усіх регістрах. Він приваблював м'якими шляхетними барвами на середніх нотах і міццю у верхніх. Мистецтво співака характеризувалося блискучим фразуванням, першокласною дикцією, непересічним трактуванням образу і темпераментністю.

      Він був вище середнього зросту, добре збудований, і справляв вигляд кремезного козака. Все підкреслювало в ньому елегантність, витонченість, музикальність. У репертуарі митця було близько п’ятдесяти партій. Це і Фентон з опери «Віндзорські кумушки», Фауст з опери «Фауст» Шарля.

Гуно, Манріко з опери «Трубадур» Джузеппе Верді, Отелло з однойменної опери Верді.

        Концертний репертуар складався з творів Франца Шуберта, Роберта Шумана, Петра Чайковського, творів українських композиторів. Але все ж таки, за визначеннями німецьких рецензентів, Менцинський не знав суперників в усій Європі у виконанні Вагнерівского репертуару. Отже, найкращі партії, що принесли успіх  співакові – це партії в операх цього композитора.

        Модеста запрошують кращі театри Європи. Він співає у Берліні, Мюнхені, Відні, Празі, Лондоні, а також в багатьох містах Італії, Бельгії, Франції. Так, у 1909 він був нагороджений орденом Вази – найвищою державною відзнакою Швеції.

      З 1910 по 1926 рік Менцинський стає прем’єром Кельнської Опери. Місцева критика присвоює йому статус «найгеніальнішої особистості, яка колись співала в цьому театрі»!

6

Він часто приїжджає до Львова, бере участь у концертах та святкових заходах. В

одній з газет була опублікована цікава стаття-відгук на виставу «Паяци» Р. Леонкавалло, в якій Менцинський виконав партію Каніо: "И совершилось во Львове такое, что в летописи нашего театра будет записано как исключение... После арии "Смейся, паяц" овации длились десять минут, артист вынужден был исполнить ее еще раз... Публика восемь раз вызывала артиста. Уже погасили свет, опустили железный занавес, а люди не хотели выходить из зала, все аплодировали... И правда, так не встречали во Львове дажеСоломию Крушельницкую...” (слухати арію Каніо)

      В історію української музичної культури Менцинський увійшов і як незрівнянний камерний співак, блискучий інтерпретатор народних пісень і творів М. Лисенка. Його партнерами по сцені були Соломія Крушельницька, Яніна Вайда-Королевич, Олександр Мишуга та ін.

   «На одному з концертів за участю Менцинського був присутній славетний оперний співак О. Мишуга, який по дорозі до Варшави, де жив і працював постійно, зупинився у Львові. Публіка щиро і захоплено аплодувала Менцинському, час від часу звертаючи свій погляд на Мишугу, ніби запрошуючи його що-небудь заспівати. Менцинський теж приєднався до тих оплесків, відійшов до рампи і жестом запрошував Мишугу до виступу, але він не захотів. .......може вважав свій виступ недоречним у програмі такого поважного концерту. Не знати…» (Зіновій Попіль. Спогади.)

      На високому мистецькому рівні співак виконував такі пісні як: “Ой червона калина», "Ох, і не стелися, хрещатий барвінку", "Стоїть гора високая", "Ой, не світи, місяченьку".

      У Відні, 1902 року, на концерті, що був присвячений пам’яті Тараса Григоровича Шевченка, Модест Омелянович виконав пісню, що потім увійшла в його постійний український репертуар.  Менцинський чудово виконував також твори галицьких композиторів, зокрема Станіслава Людкевича ("Черемоше, брате мій"), Дениса Січинського («Зі слів твоїх, любко, зродилось», «Як почуєш вночі»).

      Модест Омелянович був високоосвіченою людиною свого часу. Крім музичного мистецтва, він цікавився літературою, естетикою, філософією; володів сімома мовами, зокрема німецькою, шведською, польською, російською, французькою та англійською.

7

Мистецтву співака давали високу оцінку Іван Франко, Ольга Кобилянська, Філарет

Колеса та ін.У Стокгольмі Менцинський одержав титул камерного співака шведського короля. Його племінниця Дар’я Дацько пише: «Розповідав дядько нам і про те, що його дуже шанували при шведському дворі. Король Оскар дуже часто відвідував вистави за участю Менцинського. А син короля навіть носив йому ноти під час концертів у Стокгольмі.” Племінниця згадує також, що “Дядько дуже хвалив свою дружину Клері, шведку за походженням. Клері була не тільки доброю дружиною, а й справжнім цінителем його мистецтва. Вона бувала майже на кожній його виставі уховно і морально підтримувала.»

     У 1935 "Союз львівських професійних музик" обрав співака своїм почесним членом. З 1927 Менцинський провадив у Стокгольмі приватну педагогічну діяльність, зрідка виступаючи в концертах. У 1912, 1924, 1925 і 1928 він концертував у Галичині (Львів, Станіслав, Коломия, Стрий та ін.).

     Менцинський записав на грамплатівки понад 40 творів у Стокгольмі і Берліні, в тому числі українські народні пісні ("Ой зійди, зійди", "Ой не світи, місяченьку", "Ох, і не стелися, хрещатий барвінку" та ін.), романси Лисенка, Січинського, Ярославенка, а також арії з опер Вагнера, Флотова, Верді, Пуччіні. Деякі записи увійшли в серію «Золоті голоси України» видавництва «Мелодія» у 1970 році.

     1933 року співак дав останній український радіо-концерт у Стокгольмі. Помер він там само 1935 року. Перед смертю Модест Омелянович заповів свою колосальну музичну бібліотеку, що свідчила про широке коло захоплень співака в галузі мистецтва, Науковому товариству ім. Шевченка у Львові. Клери Дегн, його дружина, виконала заповіт свого чоловіка...

     Блискуча і багата подіями кар’єра Модеста Менцинського розпочалася 18 квітня 1901 року у Німеччині на сцені Франкфуртської опери. Вже тоді музичні критики заговорили про нього як про багатообіцяючого та перспективного вокаліста. Успіх молодого українця не був випадковим. Модест Менцинський був винятково талановитим і багатогранним митцем.

      Поруч з тим Модест здобув ще й чудову вокальну освіту. Свої музичні студії він

8

розпочав у Львівській консерваторії у класі Валерія Висоцького, а згодом продовжив

навчання у Франкфурті-на-Майні у Юліуса Штокгаузена, вокальна школа якого найбільше відповідала артистичній індивідуальності Менцинського. Яскраву мистецьку сильветку співака доповнювали ще й подиву гідна працездатність і великий артистичний досвід. Гармонійне поєднання усіх цих чеснот допомогло українському митцеві увійти до плеяди оперних співаків світової слави. Модест Менцинський став першим українцем, який 1913 року був удостоєний у Німеччині найвищої нагороди для оперних співаків – почесного звання «Kammersänger».  Оригінал цього документу – патент ерцгерцога Фрідріха з Дессау, а саме він титулував Менцинського, експонується у центральній частині виставки.

      Феноменальний голос, багатий репертуар і непересічний драматичний талант українського співака вражали вибагливих слухачів та прискіпливих музикознавців багатьох європейських країн. Зі щирим захопленням його вітали у Німеччині, Англії, Голландії, Італії, Бельгії, Франції та багатьох інших країнах. Перед ним були відкриті двері найкращих європейських театрів. Так, у 1903 році він співав на сцені знаменитого театру у Байройті, яким керувала тоді вдова Ріхарда Ваґнера – Козіма Ваґнер.  Шістнадцять років поспіль (1910-1926 рр.)  він був прем’єром оперного театру у Кельні. Місцеві меломани безмежно захоплювалися Менцинським, а критики титулували його «однією з найгеніальніших натур, які коли-небудь співали на кельнській сцені». Тому й не дивно, що значно пізніше, вже після смерті Менцинського, німецькі музикознавці не змінили своєї оцінки вокального мистецтва українського співака. Так, у 1953 році газета «Kölnische Zeitung» надрукувала велику статтю, у якій, зокрема, читаємо: «… після 1926 року Кельнська опера ніколи більше не мала такого героїчного тенора… Менцинський був співаком і артистом найвищого класу і виняткової переконливості у своїй творчості!».

     Проте найбільшого успіху та визнання свого таланту здобув Модест Менцинський у Швеції, куди його запросили ще у 1903 році. До найкращих мистецьких досягнень співака на сцені   Королівського оперного театру у Стокгольмі належали провідні партії в операх «Трубадур», «Аїда», «Отелло» Дж. Верді, «Валькірія», «Зігфрід»,

9

«Загибель богів», Летючий голландець», «Нюрнберзькі мейстерзінгери», «Перстень Нібелунга» Р. Вагнера, «Фіделіо» Л. Бетховена, «Самсон і Даліла» К. Сен-Санса, «Фауст» Ш. Гуно, «Паяци» Р. Леонкавалло. Поруч з оригінальними фотографіями Модеста Менцинського у різних ролях на виставці представлено ряд видань, зокрема німецькомовних «Kölnische Zeitung», «Wiener Leben» та швецьких «Scenis Konst», у яких подано розлогу оцінку вокальної майстерності українського співака.

        У 1910 році співака запросили взяти участь у шведській прем’єрі опери Р.Вагнера «Трістан і Ізольда». Один із критиків окреслив грандіозний успіх митця у цій виставі такими словами: «Можна сказати, що Менцинський як виконавець цієї партії Трістана став на самісіньку вершину оперного Олімпу, куди не зумів дістатися жоден інший співак – ваґнерист». Талант Модеста Менцинського високо оцінив шведський король Оскар ІІ. У липні 1906 року він нагородив артиста «Великою золотою медаллю за літературу та мистецтво», а його наступник - король Густав V

відзначив співака Лицарським хрестом та орденом Вази. В останні роки життя Менцинський відкрив у Стокгольмі свою приватну школу співу. Сьогодні нашого земляка вважають творцем шведської вокальної школи, яку згодом продовжив та розвинув його талановитий учень Арне Суннегорд (1907-1972).

   Отож, Швеція стала для Модеста  Менцинського другою батьківщиною. «Чим для мене стали Стокгольм і шведи взагалі, про це я міг би написати цілу книжку. Адже у шведів такий прекрасний Стокгольм, така чудесна країна з чарівними білими ночами влітку, а люди відзначаються гостинність, привітністю, добротою і витонченістю, причому все найвищого ґатунку і краси, що я можу порадити кожному використати найпершу можливість, щоб переконатися хоч би в частині мого захоплення.» (автобіографічна стаття «Модест Менцинський дещо про себе»). У Швеції співак здобув найвищі мистецькі нагороди, тут він також знайшов своє сімейне щастя. Його дружина – Клері Дегн стала для співака доброю порадницею та помічницею, а після смерті Менцинського – вірною виконавицею заповіту свого чоловіка. Саме вона передала до Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові велику і багату музичну бібліотеку співака.

10

        Впродовж своєї творчої кар’єри  Менцинський неодноразово приїздив до рідного краю, часто виступав перед земляками, брав активну участь у різних урочистостях. Він був справжнім артистом-громадянином, великим патріотом. Його концертні програми завжди прикрашали твори українських композиторів та народні пісні, які співак виконував з великою майстерністю. «Моя професія, постійна праця в театрі, вся родина відволікають щоденну увагу від думок про рідну землю, яку я покинув і до якої не так часто можу повертатися… За все те, чим я став, я завдячую передусім рідній землі, що наділила мене музикальним слухом, голосом, любов’ю до музики… Серед своїх я – якийсь крок у розвитку рідного музичного мистецтва. Цей крок дозволив ступити ногою на чужу велику сцену, досі для нас зачинену. Але найважливішою залишилася для мене свідомість, що мої земляки не будуть вважати мене перевертнем – людиною, яка для особистої кар’єри зреклася своєї національності».(З листа М.Менцинського до сестри Наталії Дацько)      

       Голос Менцинського залишився на старих платівках, випущених відомою фірмою «Грамофон» у 1910-1911 роках у Швеції та Німеччині. На жаль, недосконала техніка початку ХХ століття не в змозі відтворити справжню красу голосу славетного українця. На виставці експонується альбом з двох грамплатівок,  який у 1985 році на основі архівного матеріалу випустила австрійська фірма «Court opera classics». Поруч  із записами провідних оперних партій, тут широко представлено й український репертуар співака. Обширну супровідну статтю до альбому подав шведський музикознавець Карл-Гуннар Олен. Характеризуючи фонографічну спадщину і манеру виконання Менцинського він зазначає:   «Модест Менцинський мав не тільки великий, сильний, надзвичайно гарний героїчний тенор; приведені приклади його такої різноманітної інтерпретації відповідно до стилю виконуваних творів показують, що він співав інтелектуально, і з усіх точок зору був свідомим і освіченим артистом.»

   Учні Балицького НВК зібравши фактичний матеріал, разом з керівником  Павелчак Ярославом Мечиславовичем відвідали у селі Великі Новосілки кімнату – музей імені М. Менцинського 1990р., яка знаходиться в приміщені школи, а також місце де раніше стояла хата відомого оперного співака (див.додаток).

11

                                                                         Висновок

В історію світового й вітчизняного вокального мистецтва М. Менцинський увійшов передовсім як визначний оперний співак і педагог. Виконавський репертуар митця репрезентований майже шістдесятьма оперними партіями найрізноманітніших видів, жанрів та стилів, хоча він відомий насамперед як неперевершений виконавець тенорових партій в операх Р. Вагнера у вокальному амплуа «героїчного тенора».

        М.Менцинський уславився як надзвичайно талановитий та блискучий інтерпретатор українського камерного репертуару у діапазоні від народних пісень до оригінальних композиторських творів М. Лисенка. Знаковою для його світового визнання стала й концертна діяльність на ниві популяризації національної музичної спадщини.

        Йому завжди було притаманне почуття високої громадянськості. Це виявилося як у ставленні до культурної спадщини свого народу, яку він широко пропагував, так і до своєї нової Батьківщини Швеції, у вокальну оперну освіту якої він зробив вагомий внесок.

12

Додатки

«На жаль, деякі наші митці ради наживи, ради лакімства лукавого відрікаються від себе і своїх святощів, щоби тільки здобути визнання, славу та золото, забуваючи, що достойність і гідність людська починаються від самопошани, а вартість артиста від Богом даного таланту, знання та фахової праці, а не від того, що ти забудеш свій народ... Не хваліть же мене за те, що я сві­домий українець. Який я вийшов від батька-матері, таким і лишу­ся до кінця свого життя. Поклонімося радше генієві нещасної ма­тері України, що не дає нам погибати, а веде невпинно до на­ціонального відродження».

(З виступу Менцинського перед мистецькою гро­мадськістю Перемишля у 1909 році).

                                                                                          ***

«Жалію дуже, що обов’язкові перешкоди не дають мені взяти участі у великім національнім святі. Але віддаль не в силі при­давити моїх почувань (прагнень) відновити на могилі Безсмерт­ного обітницю діяльно підтримувати в праці коло сповнення його задушевних ідеалів і все при них стояти, щоб він зі свого кур­гану міг бачити найгарячішу свою мрію: Україну велику, вільну

і могучу. І де б я не був, його ім’я, його жемчужні пісні будуть творити мою Вітчизну...».

(З листа Менцинського на ім’я Львівського комі­тету в справах проведення свята з нагоди 97-ої річниці від дня народження Т. Шевченка.                                       

13

                                                                     Кімната-музей ім. М.Менцинського

кімната

                          Пам'ятна плита де раніше стояла хата М.Менцинського

a)

Література

1.   Оленюк Д.В. Співочий геній України / Д.В. Оленюк // Вісник КНУКіМ :зб. наук. праць. – 2006. – Вип. 14. –С. 71 – 76. (Серія «Мистецтвознавство»).
2.   Оленюк Д.В. Творчість Модеста Менцинського в контексті європейських стилів оперного виконавства / Д.В.Оленюк // Культура і сучасність: альманах. – 2008 – № 2. – С. 139 – 144.
3.   Мостиська районна рада народних депутатів. Модест Менцинський 120 років від дня народження нашого краянина – одного з найбільших співаків світу. Мостиська 1995.С. 13-15

15