Моя рідна Україна (Збірник виховних заходів з національно-патріотичного виховання)

Автор

Косік Ю.О.Брошура. «Моя рідна Україна». – Славута,2017. – 82 с.

 

 

Брошура призначена для практичного використання у навчально-виховній роботі класними керівниками навчальних  закладів, з метою   національно-патріотичного виховання.

 

 

Розроблені: виховні заходи, уроки мужності та пам’яті, круглий  стіл, літературний  калейдоскоп, сценарій зустрічі з воїнами АТО, тематичний день у ДНЗ в дусі патріотизму, поваги до українських звичаїв та традицій, вшанування історії свого народу, рідної мови, виховання толерантності учнівської молоді, становлення їх громадянської позиції, формування майбутнього громадянина та патріота української держави.

 

 

Рецензент: методист районного методичного кабінету відділу освіти, молоді та спорту Славутської райдержадміністрації Рудик С.П.

 

 

Рекомендовано методичною радою методичного кабінету (протокол від 20.12.2016 року №4)

ЗМІСТ

Передмова ….4

Урок пам’яті «Право на пам’ять» (Присвячений 72-річниці

депортації  кримських татар 1944 році) ….5

 

Виховна година «Ми – діти України» ...23

 

Виховна година «Герої не вмирають» (Присвячена пам’яті

Небесної Сотні) ...29

 

Круглий стіл «Чорнобиль – незагоєна рана України» ...37

 

Свято «Дзвенить струмочком рідна мова» ...42

Сценарій зустрічі з воїнами АТО « На захисті рідної землі» ...52

Літературний калейдоскоп «Українська природа – наш дім» ...61

Тематичний день у ДНЗ «Хай в серці кожної дитини, живе

любов до України» ...71

 

Творчі доробки учнів «З Україною в серці» ...77

 

 

 

 

 

 

 

                                                          ПЕРЕДМОВА

                                       Моя Україно, 

Я чую твій голос,

Пшеничний твій колос

У душу мені засіває зерно,

Моя Україно,

Колиско-калино

Пізнати тебе мені щастя дано

М. Ткач

 Україна… Скільки ніжності і трепету в цьому слові. Квітуча, прекрасна, найдивовижніша країна в світі.

Її мова – наймелодійніша, її історія – найбагатша, оскільки овіяна козацькою славою, героїчною національно-визвольною війною Богдана Хмельницького, діяльністю Кирило-Мефодіївського братства, актом Злуки у УНР та ЗУНР, Днем Соборності українського народу, Днем Незалежності української держави.

Краса України – незрівнянна…Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці села, лелече гніздо на клуні, охайна криничка на перехресті доріг, терпкий запах лісової конвалії. Невипадково в усі віки поети, художники та  музиканти звертались до образу української природи, щоб висловити свою гарячу любов до рідного краю, своєї родини, Батьківщини.

Україна…Ми вбираємо її з першим своїм подихом, дотиком, молоком матері.

Український народ – найталановитіший, найпрацьовитіший, найспівучіший у світі. Це народ, який понад усе прагне незалежності, і мужньо відстоює її, не шкодуючи,не задумуючись  віддає своє  життя за свій суверенітет і світле майбутнє своїх дітей. Адже, діти – наше майбутнє, майбутнє нашої країни, нашої нації, наша надія і радість.

 

 

 

 

Вчитель історії

Косік Юлія Олександрівна

Урок пам’яті «Право на пам’ять» (Присвячений 72-річниці депортації  кримських татар 1944 році)

Мета: ознайомити учнів з  історією кримськотатарського народу, причинами та наслідками депортації цього населення України, порівнюючи її як явище зі спогадами очевидців та архівними матеріалами та документами продовжити формування у учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні явища і факти; виховувати почуття поваги та толерантності до національних меншин, які проживають в Україні.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, карта України, атлас, дидактичні матеріали.

Основні поняття і терміни: колабораціонізм, депортація, репатріація, Меджліс, Курултай.

Основні дати і події: 18 - 20 травня 1944 року, 19 лютого 1954 р.

Очікуванні результати: після цього уроку учні зможуть: аналізувати становище кримських татар після війни, мати уяву про боротьбу кримських татар за свої права та повернення їх до Криму.  

Хід уроку:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА.

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Вступна бесіда

1) Що таке національні меншини або етнічні меншини?

2) Які національні меншини мешкають в Україні?

3) Що Ви можете розповісти про кримських татар? 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Кримськотатарське населення під час Великої Вітчизняної війни.

Розповідь учителя.

У перші місяці Великої Вітчизняної війни 93 тисячі кримчан, в т.ч. близько 20 тисяч кримських татар були призвані до лав Червоної Армії. Багато з них героїчно билися з ворогом і загинули в боях. Друга світова війна обійшлася кримськотатарському народу дорогою ціною. У цій війні брало участь близько 60 тисяч кримських татар, 36,3 % з їх числа загинули на полі бою, 17 тисяч кримськотатарських хлопців і дівчат були активістами партизанського руху, 7 тисяч брали участь у підпіллі, більше 20 тисяч наших співвітчизників були насильно вивезені фашистами до Німеччини. Німці вщент спалили і стерли з лиця землі 127 кримськотатарських сіл.

Сьогодні відомі імена Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів Орденів Слави. За масовий опір в тилу ворога 12 тисяч кримських татар було знищено фашистськими каральними загонами. На всіх фронтах Вітчизняної війни кримські татари показали зразки героїзму і стійкості.

Гордість кримськотатарського народу, двічі Герой Радянського Союзу, лауреат Державної премії, відомий радянський ас, заслужений льотчик-випробувач СРСР Аметхан Султан показав у Великій Вітчизняній війні чудеса льотної майстерності, безстрашність і героїзм. Він довів безмежну вірність батьківщині і народу.

Постать в історії.

Аметхан Султан. Народився в Алупці в родині робітника у 1920 році. Батько - лакец (родом з аулу Цовкра в Дагестані), мати - кримська татарка. В 1937 році закінчив 7 класів і вступив у залізничне училище в Сімферополі. Після закінчення навчання працював слюсарем в залізничному депо в Сімферополі. Одночасно навчався в аероклубі, який успішно закінчив у 1938 році.

У 1940 році, після закінчення 1-ї Качинської Червонопрапорної військової авіаційної школи імені А. Ф. М'ясникова, у званні молодшого лейтенанта, спрямований в 4-й винищувальний авіаційний полк (Одеський військовий округ), дислоцировавшийся під Кишиневом. Зустрів війну в Молдавії. Вже 22 червня 1941 року молодший льотчик 4-го винищувального авіаційного полку Аметхан Султан виконав кілька бойових вильотів на винищувачі І-153 на розвідку і штурмовку наступаючого ворога.

Восени 1941 року прикриває небо Ростова-на-Дону. Взимку 1942 року полк переучивается на «харрикейны». березня 1942 року 4-й винищувальний авіаційний полк перебуває у складі ППО міста Ярославля. Тут Аметхан Султан здобув свою першу повітряну перемогу.

31 травня 1942 року, витративши в атаках весь боєзапас, він таранив ворожий бомбардувальник «Юнкерс-88», вдаривши його   лівою площиною знизу. При ударі «харрикейн» Аметхана застряг в спалахнувшему «юнкерсе». Льотчикові вдалося вибратися з кабіни свого літака скористатися парашутом. Через кілька днів Аметхана запросили в Ярославль, де міський комітет оборони нагородив його іменними годинниками та почесною грамотою при великому скупченні народу на Радянській площі. Пізніше за подвиг, здійснений у небі над Ярославлем, льотчик був нагороджений орденом В. Леніна.

Влітку 1942 року Амет-Хан воює під Воронежем на літаку Як-1, бере участь у Сталінградській битві. Тут він зарекомендував себе як визнаний ас і був включений до складу 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку, своєрідної збірної радянських льотчиків, створеної для протидії німецьким асам. Під Сталінградом Аметхан був збитий і другий раз врятувався за допомогою парашута.

У жовтні 1942 року Аметхан Султан стає командиром 3-ї авіаескадрильї 9-го ГІАП, у складі якого він воював до кінця війни.  Він бере участь у визволенні Ростова-на-Дону, в запеклих повітряних боях на Кубані, у звільненні Таганрога, Мелітополя, Криму. Аметхан воює в Східній Пруссії, бере участь у взятті Берліна. Всього за час війни Султан здійснив 603 бойових вильотів (з них 70 – на штурмівку живої сили і техніки противника), провів 150 повітряних боїв, в яких збив особисто 30 і у складі групи-19 літаків противника.

Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена В. Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1136) командиру ескадрильї 9-го Одеського Червонопрапорного гвардійського винищувального авіаційного полку капітану Амет-Хану Султану присвоєно 24 серпня 1943 року. Другою медаллю «Золота Зірка» помічник командира повітряно-стрілецької службі того ж полку (1-я повітряна армія) гвардії майор Амет-Хан Султан нагороджений 29 червня 1945 року.

2. Депортація кримських татар у 1944 р.

Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один з найбільших злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій. Хоча ще 1967 року парламент Радянського Союзу визнав необґрунтованими звинувачення всіх кримських татар у співпраці з німцями, вони до самого краху комуністичного тоталітаризму так і не отримали права повернутися на історичну батьківщину.

У донесенні Й. Сталіну від 10 травня 1944 р. нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія повідомляє, що заарештовано 5381 людину. У цьому ж донесенні зазначалося: «Із частин Червоної Армії в 1941 р. дезертирували понад 20 тисяч татар, які   зрадили Батьківщині, перейшли на службу до німців і зі зброєю в руках боролися проти Червоної Армії». Подібне твердження  мало явно провокаційний характер, оскільки означало, що фактично всі призвані в лави Червоної Армії кримські татари зрадили Батьківщині. Однак реальні факти свідчили про те, що більшість кримських татар чесно і мужньо виконував свій військовий обов’язок.

Анексія Криму Російською Федерацією у березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Окупаційна адміністрація Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари відзначали в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції та під наглядом гелікоптерів.

Протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані "вибірковому правосуддю", 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами т.зв. "Республіки Крим".

В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.

Історична довідка

Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього "зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу" та "небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу". Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів "масового дезертирства" кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту "Московуголь". Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого "антирадянського елементу" заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

В ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.

Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.

Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.

Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. "Про правовий статус спецпоселенців" відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.

Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 р., коли втекло 8692 кримських спецпоселенця, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 р. спеціальною постановою "Про заслання, висилку і спецпоселення" зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом "Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни" встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування.

День 18 травня кримські татари вважають днем національного трауру. З раннього ранку під дулами автоматів десятки тисяч людей,  не завжди встигали зібратися і одягнути дітей, зганялися до місць вантаження і товарними ешелонами відправлялись етапом на схід.

До 16 години 20 травня операція по виселенню татарського народу з Криму була завершена. На її проведення потрібно було всього лише 60 годин.  «Виселено всього 180 014 осіб» − повідомляв Б. Кобулов в черговий телеграмі Л.Берії.

За сучасними даними в результаті операції 18 – 20 травня 1944 р. з Криму було депортовано 194111 осіб, з яких 151064 осіб виселили до Узбекистану, а решту кримських татар переселили до РРФСР та Казахської РСР. Побут переселенців було організовано вкрай погано. Усіх їх було розміщено у спецпоселеннях – селищах, споруджених окремо від існуючих населених пунктів і не раз огороджених колючим дротом. Житло являло собою переважно спіхом споруджені бараки, напівзбудовані глинобитні хати та землянки. Але не раз поселенцям доводилося попервах ночувати просто неба. Спецпоселенці не мали права залишати місце поселення і мусили працювати тільки за місцем проживання.

Однією із найбільших проблем депортованих народів у післявоєнний період була неможливість їх повернення до місць традиційного розселення. Так, згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року «Про кримінальну відповідальність за утечі з місць обов’язкового і постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу у період Вітчизняної війни» депортовані німці, кримські татари та ін. були виселені навічно, без права повернення їх до попередніх місць проживання. За самовільний виїзд (утечу) з місць обов'язкового поселення було передбачене покарання у вигляді 20 років каторжних робіт.

Таким чином, сталінський тоталітарний режим здійснив в Криму широкомасштабні етнічні чистки, які поєднували у собі депортації етносів,  нівеляцію культури, історичної пам’яті та самосвідомості репресованих народів. Політика етноциду щодо депортованих етносів Криму не обмежувалася лише їх виселенням за межі етнічної території. Було здійснено комплекс антиправових заходів, спрямованих на знищення історичної пам’яті, мови, культури і самосвідомості депортованих народів. 

Радянський уряд 5 липня 1954 р. зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молоді, яка прийнята на навчання до навчальних закладів. 13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила свій указ від 26 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.

Відселені з Криму кримські татари звільнені із спецпоселень на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна. Постанова Ради Міністрів УРСР від 15 грудня 1956 р. про розселення татар, німців, греків, болгар та вірмен, що раніше мешкали на території Кримської області і поверталися з місць поселення, визнавала неприпустимим їх повернення у Крим, а також вважала «недоцільним» розселення їх у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.

Незважаючи на половинчастість ухвалених рішень, вони все-таки полегшили громадянське становище депортованих, позбавивши їх принизливих формальностей обліку. Це давало можливість і для переселення в інші місцевості СРСР, якою поодинокі депортовані змогли скористатися.

Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політичних організацій, акції протесту, тощо) привели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ "Про громадян татарської національності, які проживали в Криму", який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укоріненням кримських татар в Узбекистані. У січні ж 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на колишні місця їх проживання.

У період після Указу 1967 р. державні органи СРСР та УРСР вдалися до іншої тактики проти повернення депортованих народів у Крим. Основним знаряддям її став контроль за поверненням у Крим колишніх депортованих осіб за допомогою інституту прописки (реєстрації). Особам, які намагалися повернутися на законних підставах, органи внутрішніх справ утруднювали або й унеможливлювали придбання житла. Також вони ускладнювали процес прописки або відмовляли в ній. Будь-які прояви протесту, спровоковані цими діями, неухильно переслідувалися судовими органами.

Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.

14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію "Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав", а 7 березня 1991 року – Постанову "Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року "Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав". Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.

Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 "Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави", якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

Робота з термінами і поняттями.

Депортація –  вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб карного чи адміністративного покарання.

Колабораціонізм (від фр. collaboration - «співробітництво») –  у  широкому сенсі –  співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим  і мав місце практично в кожній окупованій країні.             

Робота з історичними джерелами

Із статті М. Семена «Депортація: другий акт трагедії»

Айше Сейтмуратова народилася у лютому 1937 року в селі Аджи-Елі (нині Державіне) Маяк-Салинського (нині Ленінського) району Кримської АССР в сім’ї колгоспників. Айше була п’ятою дитиною в родині. Батька - Сейтмурата Бурсеїтова - призвали на фронт 1 жовтня 1941 року. Додому він більше не повернувся. За майже три роки окупації сім’я вижила лише тому, що у них була своя худоба. У квітні 1944 року Червона Армія звільнила Крим, в їхньому будинку зупинився радянський офіцер. Всі раділи визволителям, проте радість   була   недовгою...
          У ніч на 18 травня 1944 року їхню сім’ю теж вивезли з Криму. На початку червня 1944 р. Сейтмуратових разом із іншими кримськими татарами привезли на станцію Зірабулак Хатирчинського району Самаркандської області Узбецької РСР. Вони оселилися у кількох клунях, де раніше утримувалися віслюки. «Наше щастя, що жоден із нас у ці страшні роки не помер. Ми маємо бути вдячні нашим матерям, які самі не їли, але зберегли життя дітям. Якби Тихий океан був чорнильницею, то його б не вистачило, аби описати трагедію нашого народу», - говорить сьогодні Айше Сейтмуратова.

У 1957 році Айше закінчила школу, вступила до Самаркандського університету на історичний факультет. Після закінчення університету Сейтмуратову розподілили на роботу в школу, а через рік - 1964 року, вона отримала диплом. Наступного року вона вирушила до Москви - вступати до аспірантури Інституту історії Академії наук СРСР. Айше успішно склала іспити, проте в аспірантуру її не прийняли, запропонувавши з цими оцінками вступити до Інституту історії АН Узбецької РСР. Айше поїхала до Ташкента, але в Інституті історії АН УзРСР їй у прийомі відмовили, мотивуючи тим, що у них «свої кадри». Айше повернулася до Самарканда, влаштувалася на роботу викладачем історії у вечірню школу.

...Незабаром у житті Сейтмуратової сталася подія, що кардинально змінила всю її долю, - вона залучилася до кримськотатарського національного руху за повернення до Криму. Айше знала, що, починаючи з 1964 р., у Москві діяло неофіційне представництво кримських татар, яке займалося систематизацією і передачею до урядових установ листів і звернень. Існували «ініціативні групи» - неформальні об’єднання активістів руху, які регулярно випускали і поширювали «Інформації», де повідомлялося про кількість зданих документів і бесіди з посадовими особами. Влітку 1965 року відбулася зустріч групи представників кримських татар із завідувачем приймальні ЦК КПРС Строгановим. Айше Сейтмуратова, яка брала участь у зустрічі, привернула увагу Строганова. Активісти руху розповідали функціонерові ЦК про факти дискримінації кримських татар і приниження їхньої національної гідності. Під час дискусії на питання Строганова, хто ж конкретно ображає кримських татар, Айше сказала: «По-перше, це Постанова ДКО про виселення кримських татар, а по-друге - Указ Президії Верховної Ради СРСР 1946 року про ліквідацію Кримської АССР. Які імена вам потрібні - нас ображає сама радянська влада». Ці зухвалі слова Айше запам’яталися цеківському начальникові.

На початку жовтня 1966 року Сейтмуратова втретє вирушила складати іспити в аспірантуру - цього разу МГУ - і її знову не прийняли. 4 жовтня вона повернулася до Самарканда, а 7 жовтня до неї прийшли з обшуком. Її заарештували і відправили до Москви. Їй інкримінувалося те, що «вона займалася складанням, розмноженням і поширенням наклепницьких документів, спрямованих на розпалювання національної ворожнечі».

Сім місяців, проведені у камері попереднього ув’язнення в Лефортовському ізоляторі КДБ, на багато що відкрили їй очі. 19 травня 1967 року відбувся закритий суд. Суд визнав усіх винними за статтею 74 УК РРФСР - «Порушення національного і расового рівноправ’я - пропаганда і агітація з метою розпалювання расової і національної ворожнечі». Проте ухвалений вирок був порівняно м’яким - всі отримали терміни умовного ув’язнення і були відпущені із зали суду.

Вже за два місяці після суду, 21 липня 1967 року, вона в колі народних представників брала участь у зустрічі в Кремлі з головою КДБ СРСР Ю. Андроповим, Генеральним прокурором СРСР Р. Руденком, міністром внутрішніх справ СРСР М. Щелоковим. «За дорученням Політбюро ЦК КПРС» Андропов повідомив, що скоро буде прийнято указ Президії Верховної Ради, який реабілітує кримських татар. Стосовно питання про повернення на батьківщину, то, за словами Андропова, думки членів Політбюро розділилися. І ось 5 вересня 1967 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про громадян татарської національності, які мешкали в Криму».

Тепер її прийняли до аспірантури, але незадовго до захисту дисертації, 15 червня 1971 року, Сейтмуратову заарештували знову. Її справа була об’єднана зі справою заарештованого у травні того ж року в Сімферополі вчителя Ленура Ібраїмова. Л. Ібраїмова і А. Сейтмуратову звинувачували у виготовленні і поширенні матеріалів, що зводять наклеп на радянський державний устрій (стаття 191-4 УК Узбецької РСР). Наприкінці липня 1971 року Ташкентським судом Ленура Ібраїмова було засуджено до 2 років позбавлення волі, а Айше Сейтмуратову - до 3 років позбавлення волі, хоча прокурор вимагав для неї 6 років. Відсидівши «від дзвінка до дзвінка», 15 червня 1974 року вона вийшла з табору і повернулася до Самарканда.

Після звільнення з табору Сейтмуратова скрізь отримала «вовчий квиток». Проте її участь у національному русі продовжувалася. Діяльність як активістки кримськотатарського руху зблизила Сейтмуратову з представниками правозахисного руху всього СРСР: вони працювали разом - Айше Сейтмуратова, Андрій Сахаров і Олена Боннер, Петро і Зінаїда Григоренки, Тетяна Осипова, Сергій Ковальов, Іван Ковальов, Володимир Буковський, Володимир Максимов - неможливо перерахувати всіх...

У середині 1970-х у Айше вже не було інших альтернатив - або новий тюремний термін, або від’їзд, подібно до інших «антисовєтчиків», на Захід, - говорить Гульнара Бекірова. - Улітку 1978 року Сейтмуратовій нарешті вдалося домогтися дозволу на виїзд із СРСР - допомогла Олена Боннер. Крім того, клопотання про виїзд проходили саме в той час, коли у Криму спалив себе Муса Мамут. Айше погрозила: не випустите мене - підпалю себе на Червоній площі. Власті злякалися нового «факела на Червоній площі» і дозволили виїзд.

25 січня 1979 року вона прибула в США. У аеропорту в Нью-Йорку її зустрічали родичі, а також Петро Григорович і Зінаїда Михайлівна Григоренки. І прибула Айше з «вантажем». Перед виїздом за кордон ініціативники зібрали і «завантажили» її інформаційними матеріалами про порушення прав людини в СРСР, зокрема про нові переслідування кримських татар вже після брехливого указу про їхню свободу поселення на батьківщині. У подвійних підборах у неї були заховані аркуші цигаркового паперу, у валізі з подвійним дном - секретні документи, а в клубку волосся на голові - контейнер з фотоплівками. Серед цих плівок був і негатив фотографії, про яку зараз мова. Так цей кадр потрапив у західну пресу...

За кордоном Айше вела активну громадську роботу - і часто використовувала світлину, що зараз надрукована у нашій газеті. Вона передала таємно вивезений знімок до Міжнародної організації Мinority Rights Group, яка в серпні 1971 року помістила його на обкладинку свого звіту. У звіті йшлося про переслідування кримських татар, німців і турків-месхетинців у СРСР, тому знімок і став ілюстрацією до статті про німців. Хоча в кінці журналу англійською мовою написано, що «фото на обкладинці показує сім’ї кримських татар на залізничній станції Усть-Лабинськ після депортації з Криму». Вказується, що репродукція фото виконана Петером Реддвеєм, мабуть, співробітником цієї організації. Можливо, саме він і припустився помилки, неправильно вказавши станцію Усть-Лабинськ замість херсонської Новоолексіївки.

«До Криму Сейтмуратова повернулася 1992 року і з властивою їй енергією поринула в роботу», - говорить Гульнара Бекірова. Айше Сейтмуратова - людина незручна і непроста. Правдошукачка - вона і зараз не мириться з абсурдністю і несправедливістю багатьох законів і положень та незадовільним розв’язанням кримськотатарської проблеми. Вона вклала кошти у будівництво будинку під Сімферополем, у якому створено Національний архів, сконцентровані цінні документи кримськотатарського національного руху. Серед інших експонатів - і цей, тепер уже всесвітньовідомий, знімок групи кримських татар, яких викинули 1969 року на станції Новоолексіївка, одразу ж за воротами Криму.

Із статті кримського історика Гульнари Бекірової Сторінки кримської історії. "Спецпереселенці не мають права..."

Розповіді очевидців подій на рідкість одноманітні та різняться хіба що деталями. Загального же багато –  болісний постійний голод, хвороби (малярія, дизентерія, тиф), виснажлива праця і померлі –  у кожній родині

Усі, хто вижив у ці роки, згадують, що вони були найважчими. Розповіді очевидців подій на рідкість одноманітні й відрізняються хіба що частковостями. Загального ж багато – болючий постійний голод, хвороби (малярія, дизентерія, тиф), виснажлива праця і померлі  –  в  кожній  родині.
Ось  лише  одна   доля.
Зеліха Пашієва народилася в 1918 році в найкрасивішому куточку Криму – селі Кучук-Узень Алуштинського району. У 1935-му вийшла заміж за Османа Пашієва, зіграли комсомольське весілля. Чоловік працював у сільській пекарні. Жили дуже дружно. До початку війни у подружжя народилося четверо дітей.

У перші дні війни чоловік пішов на фронт, а Зеліха з батьками і дітьми залишилася в рідному селі. У 1942-му чоловіка через контузію комісували, і він повернувся в село. 2 червня 1942 року маму Зеліхи за зв'язок з партизанами німці   розстріляли.
Зеліха Пашієва з дітьми в 1939 році

Ледве залікувавши рани, Осман пішов у партизанський загін, а у Зеліхи в 1943 році народився хлопчик. Дитині було три дні, коли її разом з немовлям – як дружину партизана – німці забрали до в'язниці. Пупок у дитини відпав у в'язниці, ледь живих їх дивом врятували...
        29 грудня 1943 року під час прочісування лісу в бою з фашистами Осман був убитий.
А незабаром після звільнення Криму, 18 травня 1944 року, на світанку в будинок увірвалися озброєні радянські солдати: «Негайно збирайтеся і виходите у двір». У паніці Зеліха думала, що їх ведуть на розстріл, практично нічого з собою не взяла, та й що можна було за 15 хвилин зібрати – хіба що дітей і старого батька.  Односельці їй говорили: «Вас не чіпатимуть, ваша сім'я і так постраждала від німців». Але... їх завантажили в машини і привезли до Сімферополя. Два дні Зеліха шукала батька на вокзалі. Ешелони заповнювали людьми, скрізь були чутні плач і голоси. Нарешті, пролунав паровозний гудок, склад смикнувся і вони поїхали. Куди везуть, ніхто не знав.

Зеліха Пашієва, 2008 рік

У дорозі були близько трьох тижнів. Люди почали хворіти, помирали. Нарешті вони прибули в Узбекистан. Тільки тут Зеліха знайшла батька. Їх поселили в землянці, брудній, без вікон, погнали на роботу на будівництво. Люди почали вмирати від нестерпної спеки, голоду, води з арика. Незабаром Зеліха захворіла, дітей забрали в дитбудинок. Поступово вона стала одужувати, проте діти і батько не витримали цих умов, і померли. Так в перші роки вигнання Зеліха втратила батька і п'ятьох дітей, залишившись одна.

3. Кримськотатарська проблема в незалежній Україні.

Робота з термінами і поняттями:

Репатріація – повернення на батьківщину, з поновленням їх громадянських прав, військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною.

Меджліс – найменування законодавчо-представницького органу (парламенту) ряду країн (Іран, Азербайджан), народів (Меджліс кримських татар), а також взагалі Народного зібрання, переважно в арабських і ісламських країнах.

Курултай – національне зібрання, вищий представницький повноважний орган кримськотатарського народу.

Здобуття Україною незалежності створило принципово нові умови буття як держави в цілому, так і окремих її регіонів, зокрема Кримської області. Початком відліку, що формально перетворил Крим у особливий регіон української держави і зону найбільш ймовірного етнополітичного протистояння на території України, можна вважати 20 січня 1991 р. У цей день у Криму відбувся референдум, у ході якого більшість жителів півострова висловилася за відновлення Кримської АРСР як суб’єкта СРСР і учасника Союзного договору.                                                                     

 У лютому 1991 р. була відновлена автономія Криму – Кримська АРСР. У ній створювалася Верховна Рада. Згідно з «Законом про вибори» для представників депортованих народів та етнічних груп були передбачені квоти на представництво у Верховній Раді автономії. У Законі зазначалося, що ці гарантовані квоти мають тимчасовий характер – на період, доки депортовані повернуться в Крим. У складі Верховної Ради Автономної Республіки Крим було передбачено 14 місць для кримських татар і по одному місцю для німців, вірмен, болгар і греків. Аналіз виборів по національних округах у Криму показав, що за список Курултая проголосувало 88% виборців, а за список Національного руху кримських татар – 5,8% кримських татар. Сучасна кримськотатарська спільнота має складну внутрішню структуру і значними її організуючими факторами є релігійна ідентифікація та авторитет громадських лідерів.                                                                      

Причиною цього явища є радикальні трансформації способу буття переселенців. Необхідно відзначити, що понад 70 % кримських татар до повернення до Криму мешкала в містах і селищах міського типу. Нині в Криму в містах і селищах їх мешкає близько 28 %, що створює істотні проблеми для укладу їхнього життя та діяльності. Водночас, за останні два-три роки з ряду суб’єктивних і об’єктивних причин (психологічний дискомфорт, відсутність роботи за спеціальністю, втрата навичок землеробства та виноградарства, прагнення дати дітям повноцінну освіту тощо) спостерігається внутрішня міграція кримських татар з сіл до міст. А частини особливо заможних – у південному напрямку, в місця старого розселення.                                                                                                                

Нині за межами України мешкають близько 100 тис. кримських татар, що, ймовірно, можуть повернутися до Криму. З них близько 80 тис. осіб проживають в Узбекистані. Близько 15 тис. осіб проживає у Росії, 5 тис. – у Таджикистані й Більшість кримських татар, що проживають за межами автономії й обізнані з ситуацією в ній, пов’язують терміни свого повернення зі створенням відповідних умов (надання житла, працевлаштування тощо). Проте, можна прогнозувати, що процес репатріації продовжуватися протягом найближчого десятиліття в обсягах від 1,5 тис. до 3 тис. осіб на рік. Збільшенню кількості репатріантів може сприяти погіршення загальнополітичної та етнічної ситуації в Узбекистані.             

ІV. Узагальнення і систематизація знань.

 Запитання та завдання:

1)  За які заслуги Аметхан Султан був нагороджений званням Героя Радянського Союзу?

2) Визначте, що стало вирішальним чинником у депортації кримських татар у 1944 році?

3) Дати визначення поняттям: депортація, колабораціонізм, репатріація.

4) Які умови для кримськотатарського народу створило набуття Україною незалежності?

V. Підсумки уроку.

В ешелонах, що прямували в травні 1944 року з Криму у віддалені райони Середньої Азії та Сибіру, виявилися і керівники Кримської АРСР, і пересічні громадяни – кримські татари. Водночас всі вони – голова автономії й голова уряду республіки, керівники партизанського руху, жінки, старі, діти – стали ворогами Радянської влади, «зрадниками Батьківщини», перетворившись на безлику масу, названу «спецпереселенцями».

На відміну від тих, хто займав їх домівки на батьківщині, спецпереселенців на нових місцях ніхто не чекав. Нікому не було справи до того, щоб забезпечити їх хоча б найнеобхіднішим .

Незвичний клімат, постійна нестача харчування, а часто і даху над головою, привели до того, що практично відразу ж після прибуття в нові місця серед кримськотатарських спецпереселенців вибухнула епідемія малярії та шлунково-кишкових захворювань. Згідно з повідомленням ОСП НКВД, до листопада 1944 року від хвороб і виснаження в Узбекистані померли 10105 спецпереселенців з Криму, тобто близько 7% від числа прибулих. А це були тільки перші місяці висилки...

В Україні, де проживають представники понад 130 етносів, впродовж усього періоду після здобуття незалежності не трапилося жодного масштабного міжетнічного зіткнення. Водночас, за даними соціологічних досліджень, в Україні всі ці роки не зникало занепокоєння небезпеками конфліктів на етнічному ґрунті.

VI. Домашнє завдання.

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
2. Підготувати реферат з теми «Національних меншин, які проживають на території нашої країни».

Корисні посилання

•                 Художній фільм "Хайтарма" / Україна, 2012, реж.: Ахтем Сеітаблаєв;
•                 Бекирова Г. Изгнали всех бессудно и бесправно // http://www.forumn.kiev.ua/2011-108-05/108-10.html;
•                 Бекірова Г. Питання депортації татар з Криму залишається дискусійним //http://zaxid.net/news/showNews.do?gulnara_bekirova_pitannya_deportatsiyi_tatar_z_krimu_zalishayetsya_diskusiynim&objectId=1122777;
•                 Бекірова Г. Сторінки кримської історії. "Спецпереселенці не мають права..." //http://ua.krymr.com/content/article/26780808.html;
•                 Бугай Н. Депортация народов // http://scepsis.net/library/id_1237.html;
•                 Вересень М. Наша земля // http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/nasha_zemlya.html;

 

 

 

 

 

 

Класний керівник

 Поліщук Світлана Дмитрівна

Виховна година «Ми – діти України»

Мета: формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу; виховання громадянських почуттів, свідомо» соціальної активності та відповідальності; формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу людей; розвиток кругозору дітей; виховання патріотизму, доброзичливості, чуйності.

Обладнання: карта України, малюнок сонечка, смужки-промінці з іменами дітей, пісня «Ми веселі козачата»

Клас: 1

ХІД УРОКУ

Учитель

Ранок. Сонце в небі піднімається.

Наші діти з усіма вітаються. 

Доброго ранку, — мовим за звичаєм.

Доброго ранку кожному зичимо!

Доброго дня вам, люди, бажаємо!

Вечором добрим стрічних вітаємо.

І посміхаються у відповідь люди

Добрі слова ж бо для кожного любі.

Учитель.

―  Приємно, коли нас оточують добрі люди, веселі, приємні посмішки?

— Тож давайте і ми дарувати всім свої посмішки і гарний настрій.

— А як називають добру, лагідну людину, яка зігріває всіх своїм гарячим, щирим серденьком?

― Ось вам підказка-загадка:

Всі від нього навкруги

Набираються снаги.

—Тільки ранок настає,

Виглянь у віконце,

Всім воно життя дає —

Променисте...(сонце).

Учитель. Сьогодні ми будемо вчитися, як стати сонечком для своїх рідних, для друзів, для Батьківщини, як стати справжніми патріотами рідної землі.

                                      Наша Батьківщина — Україна, 

                                      а ви — маленькі українці.

Діти (разом)

— «Ми — діти України»

Дитина

1.Дітвора ми українська,

хлопці і дівчата,

Хоч слабкі у нас ще руки,

та душа завзята

Бо козацького ми роду,

Славних предків діти,

 і у школі ми вчимося

Рідний край любити

Дитина

2.  Я – українка! Живу в Україні,

У вільній ,єдиній

Моїй Батьківщині

Де все мені в радість : ліси і садки

Озера й річки, і глибокі ставки

Лани неосяжні, і гори й долини

Цвіт білосніжний у лузі калини.

В душі моїй солодко грає сопілка

Бо я з України. Бо я – українка!

Дитина

3. Я – не просто українець!

Я – великий патріот!

Я люблю як тата й маму,

Український весь народ

Буду сонечку радіти,

Землю скривдити не дам

Буду світ увесь любити,

І рости на радість вам.

Дитина

4. Я – українка! Горджуся і радію

Що рідною мовою я володію,

Шевченковим словом

Умію писати

Слова мелодійні у вірші складати.

Дитина

5. Ми – є діти українські.

Український славний рід

Дбаймо, друзі, щоб про нас

Добра слава йшла у світ

Все що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе

 – Рідна віра, рідна мова,

Рідний край нам над усе.

Виконання пісні «Ми маленькі – українці!»

Учитель

Батьківщина — це та земля, де ти народився і живеш.

― Як називається наша держава, наша Батьківщина? (Україна)

― А ми хто? (Українці)

― Ми любимо неньку Україну і зробимо все, щоб вона процвітала.

― А що ви — маленькі дітлахи — можете зараз зробити для України? (Добре вчитись, добре поводитись, нести радість людям.)

― А що таке радість? (Це посмішки, гарний настрій.) Так давайте дарувати всім посмішки і добрі справи.

Дитина

6. Як ти любиш Україну? – мій маленький друже?

    Дитина

6.1 Нашу рідну Україну люблю дуже, дуже!

З Україною нікого

в світі не боюся

Щоранку до Бога за неї молюся

Щоб була щаслива, друже,

щоб була багата.

Я люблю її так дуже

як маму і тата.

Дитина 7. Ми – усі одна сім’я:

Неповторні – ти і я!

Будемо усі дружити

злагоді у мирі жити.

У ч и т е л ь.

Ви ще зовсім маленькі, дорогі мої діти. Але кожен з вас чув про події, які зараз відбуваються на сході України. На цілісність і єдність нашої держави зазіхнули вороги. Тисячі наших співвітчизників, справжніх патріотів своєї Країни, взяли в руки зброю і вступили до лав Збройних сил України. Вони з честю захищають нашу рідну землю. Ми не можемо допустити, щоб Україна була розірвана на шматки. Кожен з нас повинен усвідомити, що саме в наших руках цього не допустити. Саме від того, що ми робимо чи не робимо сьогодні, залежить майбутнє нашої держави. Ми всі різні, але мета у нас одна — мир і спокій на нашій землі.

 Гра «Коло рук». (Усі діти стають у коло, беруться за руки.)

Учитель.

Уявіть у своєму серці вогник добра, ніжності, любові. Уявіть, як він збільшується, його сила переходить у вашу долоньку, а далі передається в долоньку того, хто сидить праворуч, збагачується добром, ніжністю, любов’ю та рухається далі по колу. Потоки ніжності і любові збільшуються і збільшуються. Посміхніться один одному. Давай завжди будемо дарувати один одному тільки добро і любов!

Дитина8. Мій край чудовий – Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина

Чарівна пісня солов’я

Все найдорожче в цілім світі

Бо тут почався наш політ.

Учитель.

 Отже, тепер можна,гордо сказати, що ви — діти України — справжні школярі. Але найголовніше, щоб ви були справжніми людьми:добрими, чесними, чуйними, не байдужими до чужого горя, а справжніми друзями, готовими завжди прийти на допомогу.

Я хочу, щоб наш клас був як дружна сім’я. Що для цього треба робити?

― А тепер погляньте на свої парти. Там лежать промінчики, які розгубило наше сонечко.

― Як ви гадаєте, що написане на промінчиках? (Імена дітей.)

― Я хочу, щоб  кожен з вас засяяв, як цей промінець, і ніс людям лиш добро.

―  А що цікавого ще ви помітили в промінчиках? (Вони жовто-блакитні)

― Це колір нашого прапора — символу нашої країни.

― Що означать ці кольори?

― А які ще символи України ви знаєте? (Гімн, герб)

Ось і закінчився наш  виховний захід. Ми навчилися бути сонечками і гідними дітьми України, справжніми її патріотам.

А це сонечко залишиться наївна згадку і буде зігрівати теплом.

Класний керівник

Мох Людмила Сергіївна

Виховна година «Герої не вмирають» (Присвячена пам’яті Небесної Сотні)

Мета:вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість,  розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи  «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв  з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

Хід заходу

Слайд 1. Небесна сотня: Герої не вмирають

Вступне слово вчителя. Їх назвали Небесною сотнею – українців які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували – за велінням серця долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом  Михаїлом, аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес… .

 Учень                           

                                      “Боротьба не за щастя вже навіть іде  —за життя!

                                        Бо його забирають.

                                        Нас Надія веде, нас ідея веде

                                        За свободу для рідного краю.

 

Учень                          Українцю, поглянь, там побили жінок!

                                       Глянь, вже люди ховаються в храмі!

                                       Де таке ще траплялось, коли це було

                                       Аж в такому нестерпному стані?..

 

Учень                          Так чинили лиш варвари, злісні хани,

                                         Лиш від них люди в церкві ховались.

                                         А сьогодні це власні привладні пани

                                         Вже над нами так само знущались!”

Вчитель.  Шановні вчителі, учні! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття.

Виховну годину, приуроченій пам’яті Небесної сотні оголошую відкритою. 
(Гімн України) 

Ведучий 1. Давайте пригадаємо, як все було? 21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Європейську Україну! 

Ведучий 2. Спочатку – це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна – це Європа», «Ми вільні», «Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.

Ведучий 1. А що ж було далі… А далі не підписання угоди про асоціацією. 
Ведучий 2. А далі – жорстоке побиття студентів в ніч з 24 на 25 листопада. 
Ведучий 1. А далі… А далі – покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини… Революція гідності! 
Ведучий 2. Слово надається вчителю історії Головлівського НВК Косік Юлії Олександрівні

Слайд 2. Відео "Кліп П. Табакова"

Ведучий 1. Ми з вами вшановуємо пам’ять героїв різних історичних подій: Битви під Крутами, Голодомору 1932-33рр, Бабиного Яру. Тепер ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.

Ведучий 2. Перші криваві жертви від жорстокого режиму були у січні. Це – Сергій Нігоян - учасник і один з охоронців Євромайдану, вбитий 22 січня 2014 року під час подій на вулиці Грушевського в Києві. Громадянин України вірменського походження. Герой України. Другим активістом, який загинув на Грушевського був Михайло Жізневський, громадянин Білорусі. Михайлові було 25 років. З Білорусі він емігрував до України в 2005 році з політичних мотивів. Жив і працював у Києві та Білій Церкві. Також у середу, 22 січня 2014 з'явилася інформація про те, що в Бориспільському районі Київської області виявлено понівечене тіло, з головою, обмотаною скотчем. У вбитому родичі впізнали Юрія Вербицького. 

(Інсценізація вірша) 
Мені наснилось, що вони зустрілись: 
Убитий в Крутах й вірменин Сергій. 
В саду едемськім на травичці всілись: 
"За що тебе? " "За Україну, друже мій." 
Ти знаєш і мене за неї вбили, 
Та це було вже років майже сто. 
Тоді померли ми, щоб ви нам жили. 
А вас вбивають... Вас тепер за що?" 
"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш, 
Як біло-біло в нас цвітуть сади. 
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ... 
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди." 
"А я ще ввечері узяв дівча за руку 
Й тихенько так до серця притулив. 
Тоді не знав, що Бог уже розлуку 
Навіки на землі нам присудив. 
Під Крутами стояли ми стіною. 
В очах не страх, а злість до ворогів. 
Більшовики готовились до бою, 
Я йшов на смерть... а жити так хотів." 
"Мені твій попіл стукав, брате, в груди. 
Я вірменин, а теж Вкраїни - син. 
Не мав у серці й крапельки облуди, 
За те й убив мене проклятий поганин." 
... Мені наснилось, що вони зустрілись. 
Убитий в Крутах й бородач Сергій. 
В саду едемськім на травичці всілись: 
" За Україну нас вбивають, брате мій." 

Ведучий 1. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

В знак підтримки України 1  лютого всі польські теле –та радіоканали транслювали  пісню «Подай руку Україні»

Слайд 3. Відео «Подай руку Україні»

Ведучий 2. Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Учень                          

Під прапором стояли – під прапором й спочили.
Прийми, о Господи, своїх синів!
За України волю їх убили
В шалений жар тривожних днів.
В той час, як небо димом затягнулось,
Як змерзлі руки прагнули вогню,
Упились кров’ю кат і його свита,
Споївши нею й всю свою сім’ю.

Учень                          
Та ми усі від Бога люди.
Живем надіючись, не боючись.
Чи ми запам’ятаєм, чи забудем,
Як наш народ топтали, сміючись?

Учень                          

Мамо, я живий, лиш закриті очі….
І серце не б`ється, не вирує кров…
Ти тільки не плач, знай – всі дні і ночі
Я буду поруч – в грудях, де живе любов!

Учень                         
Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,
За ту біль, і той жаль, що я наробив.
Я ж хотів лише миру, добра і свободи…
А мене за це ворог безжалісно вбив.
Учень                          
Не жалій, моя нене, що я не вернуся,
Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!
Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,
Ти лишень свої очі здійми до зірок!
Ведучий 1.  Вгорі прекрасні зорі, що палають…
Будь-ласка, наші душі вбережи!
Хай кожну ніч нам Янголи співають,
Ти ж своє милосердя покажи.

Слайд 4 . На фоні кліпу «Пливе кача» слова ведучих

Ведучий 1. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Ведучий 2. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Учень

 У нашій пам’яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви – її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами – ненька Україна!
Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: “Іди, дитино,
За щастя України, бо вона – єдина”.
Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.
Учень                          
Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,
Відкривши очі, він відчує повну волю.
Але та куля, в день зимовий, на світанку,
Перехопила подих та змінила долю.
Хлопчина вірив, що колись, одного дня,
Розкаже син йому, як любить Батьківщину.
Хіба він знав, що борючись за це щодня,
Все доведеться відпустити в мить єдину.
Так. Той хлопчина, він не знав тоді,
Що нелюд пострілом прицільним забере життя.
І браття хлопця, українці, у біді,
Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.
Учень                          
Але ж душа, душа Героя вічно лине!
До тебе наші сльози, молитви, зізнання!
Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине,
Як і омріяні тобою  воля та кохання.
Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.
І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.
Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,
І линуть буде “Слава Україні!”  над ланами.
Ведучий 2. Пробач мені, мамо, що одягнув тебе у чорную хустину.

Ти віддала мене взамін за нашу рідну, вільну, чесну Україну.

Слайд 5. Відео «Мамо не плач»

Ведучий 1. Героям Майдану, впавши мертвими за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання.

(Хвилина мовчання)

Заключне слово вчителя

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав.

Із кров’ю перемішана сльоза …

А батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог, побачивши загін –

Спереду сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий.

І рани їхні вже їм не болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло …

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла …

Загиблі хлопці віддали свої  життя за всіх нас. Це має пам’ятати кожен! Сьогодні, завтра, завжди! Без цього ми не зможемо відбудувати свою країну!

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розпято й знищено не раз!

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класний керівник

Муравська Наталія Миколаївна

Круглий стіл «Чорнобиль – незагоєна рана України»

Мета. Розширити знання дітей про Чорнобильську трагедію, наголосити про потенційну небезпеку радіації для усього живого, розповісти про ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, показати, що чужої біди немає. Вчити застосовувати у повсякденному житті елементарні радіаційно-гігієнічні навички. Виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей людяність, доброту та згуртованість.

Обладнання: аудіозаписи пісень, звуків тривоги.

Хід проведення

На дошці написано поетичні рядки:

Не винен я, що все це сталось,

Що розкололась неба твердь,

Що в золотом покриту галузь

Ми атомну впустили смерть!

                               (Д.Павличко)

Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить!

          (Б. Олійник)

Вступне слово вчителя. 26 квітня 2016 року виповнилося 30 років з дня найстрашнішої за наслідками катастрофи минулого тисячоліття. Чотири букви – ЧАЕС – стали символом трагедії, яка доторкнулася до мільйонів людей, накрила їх крилом безжалісної радіації, перетворюючи свої жертви в безпомічних людей.

Ядерна катастрофа

В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року в ході проведення на 4-му реакторі ЧАЕС експериментів, пов’язаних з режимами роботи турбогенератора, виникла великомасштабна з глобальними наслідками аварія.

О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу, що ділився.

Розвитку обстановки у ще більш загрозливому напрямку сприяло те, що на тих ділянках зруйнованого реактору, котрі були доступні для попадання зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500оС, загорівся графіт. Всього графітове завантаження складало 1800 т. Після вибуху водню в реакторі залишилося близько 800 т графіту.

Таким чином, створилась вкрай загрозлива ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили.

За перші десять діб після фатальних чорнобильських вибухів із руїн 4-го ядерного реактора було викинуто радіації в декілька мільйонів разів більше, ніж під час найбільшої в історії атомної енергії аварії на американській АЕС «Трімай-Айленд» у 1979 р.

Завжди мудра природа зі своїми самозахисними функціями на цей раз ніби втратила пильність, послабила свій імунітет. Потужні вітряні потоки, що утворилися саме в цей час у чорнобильському районі, підхопили радіаційний циклон і він смертельним вихром пронісся над Україною, Білорусією, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, потім він погнав ядерні хмари в Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Зловісні вибухи на 4-му реакторі посіяли атомну бурю і розкидали радіацію по різних напрямках і концентраціях. Рівні радіоактивного забруднення місцевості не завжди залежали від відстані до ЧАЕС. У Києві, наприклад, 30 квітня -2 травня 1986 року зареєстровані середні рівні радіації становили 1,4 мР/год. Ці рівні радіоактивного забруднення були приблизно в 100 разів вище фонових, тобто природних.

Радіонукліди проникали в землю, воду, рослини, вражали людей, все живе. Вже в перші після аварії дні в пробах зелені, яєць були виявлені такі радіонукліди, як йод – 131, рутеній – 103, 106, барій-лантан – 140, цирконій-ніобій – 95, церій – 141, 144, цезій – 134, 137. До кінця червня 1996 року значимість йоду – 131 в питомій вазі радіоактивного забруднення території знизилась на стільки, що ведучими за внеском в сумарну дозу радіоактивності стали довгоживучі радіонукліди – цирконій, ніобій, рутеній, церій, цезій. Одним із найбільш небезпечних і поширених радіонуклідів є цезій – 137.

На забрудненій радіонуклідами площі України спочатку було виділено три зони:

- зона відчуження (рівень радіації по зовнішньому кордону 29 мР/год). Площа 982 км2. Вона охоплювала ЧАЕС, м. Прип’ять, 15 населених пунктів, 4627 дворів, 4 колгоспи, 9 промислових об’єктів, 11 навчальних закладів, раніше там проживало 62 852 людей;

- зона відселення (20-5 мР/год). Її площа – 3320 км2, на які розміщено 23 населених пункти, 9969 дворів, 5 колгоспів і господарств, 8 промислових об’єктів, 27 навчальних закладів. Тут проживало 33 562 людини;

- зона жорстокого контролю (5-3 мР/год). Площа 1500 км2, 86 населених пунктів, 29 754 дворів, 2 колгоспи, радгоспів, 16 промислових об’єктів, 44 навчальних закладів. Тут проживало 46 200 людей.

Подвиг у Чорнобилі

В таких, надекстремальних умовах вступали в боротьбу з атомною трагедією десятки і сотні тисяч людей. Ось як про цю небезпеку писала газета «Правда»: «Не більше півтори хвилини можна працювати на даху, де розкидані сильні джерела випромінювання… Ні один механізм, ні найбільш досконалий робот не в змозі діяти тут – «вони зходять з глузду». І ось ідуть добровольці… Повільно, ой як повільно тягнуться секунди, і ми стаємо свідками того, як народжується подвиг.»

В ту суботню ніч 26 квітня першим вступив у битву з атомним вогнем склад караулу воєнізованої пожежної частини № 2, який здійснював охорону ЧАЕС. Почалось найбільш героїчне в історії пожежної охорони світу бойове розгортання і протистояння людей атомній стихії. З перших хвилин після вибуху на четвертому реакторі та локалізації аварії разом з пожежними мужньо боролись працівники ЧАЕС. Перебуваючи в епіцентрі катастрофи, вони не залишили робочі місця. Ризикуючи своїм життям, енергетики робили все, що було в їх силах, щоб врятувати атомну станцію від ще більш небезпечних руйнувань.

Ряд учасників ліквідації наслідків аварії одержали надто велику дозу опромінення, не сумісну з життям Людський організм не був спроможний витримати такого потужного радіаційного удару, який він прийняв на себе в перші хвилини і години боротьби. Про це свідчать останні драматичні дні і години їх життя. «Я була у чоловіка за день до смерті (мова йде про працівника ЧАЕС О.Акімова, який лікувався в московській лікарні), - розповідала його дружина. – Він вже не міг говорити. Але в очах був біль. Я знала. він думав про ту кляту ніч, програвав у собі знову і знову… Він отримав дозу 1500 рентген, а можливо і більше, і був приречений. Він все більше чорнів і вдень смерті лежав чорний, як негр. Він весь обвуглився, помер з відкритими очима…».

Драматизм чорнобильської катастрофи не піддається ніякому виміру. Ядерному удару зазнавалися все нові території, небезпека радіоактивного ураження загрожувала масам людей. всьому живому.

Особливу велич подвигу, який здійснили пожежні і працівники ЧАЕС 26 квітня 1986 року, надають дві обставини:

Перша – пожежні і енергетики своїми діями відвернули страшну загрозу від мільйонів людей. Страшно уявити. які наслідки могли бути. якби герої Чорнобиля не ліквідували небезпеку, що на нас насувалась. Ці люди виконували найбільш відповідальну роботу на нашій планеті. За значимістю ці дії невеликої за кількістю мужніх людей не мають собі рівних у людській історії.

Друга – співробітники пожежної охорони і працівники АЕС, які боролись з вогнем і радіацією, виявили безмежний героїзм і надлюдські можливості в самому ядерному пеклі.

Трагедія і подвиг Чорнобиля сколихнули світ, викликали до життя хвилю милосердя, бажання мільйонів людей допомогти перебороти спільну біду. В район горя вдень і вночі прибували робітники, інженери, вчені, спеціалісти різних галузей народного господарства, співробітники органів внутрішніх справ, державної безпеки, прокуратури, воїни армії.

Правила поводження у забрудненому середовищі

Щоб бути здоровим, треба знати елементарні радіаційно-гігієнічні навички і використовувати їх у повсякденному житті.

1. Найперше і найголовніше правило — дотримання чистоти тіла, одягу, приміщення, їжі.

2. Неприпустимо їсти немиті овочі та фрукти. Адже вони дозрівають біля дороги, де пил може вміщувати радіоактивні частинки.

3. Не можна брати до рота зірвану травинку, билинку, смоктати бурульку.

4. Всю обробку їжі треба робити ретельніше: гарно мити у проточній воді, зливати, виварювати і т. ін.

5. Необхідне вологе прибирання, ретельне витирання пилу з меблів, підвіконня, зміна взуття.

6. Особиста гігієна: ретельно мити руки з милом перед вживанням їжі, після вулиці, полоскати рот і горло перед їдою, часто мити голову, приймати душ, дбати про чистоту одягу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класний керівник

Дячук Людмила Миколаївна

Свято «Дзвенить струмочком рідна мова»

Мета. Показати дітям красу і багатство української мови за допомогою народної

           творчості, творів письменників і поетів.

           Викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою.

           Виховувати любов до рідної мови, до своєї землі, свого народу.

Обладнання. Сцена святково прибрана вишитими рушниками, жовто-синіми   кульками. В центрі — назва свята. По боках — плакати:

“Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла”

С.Шелунін

     “Найбільше і найдорожче добро в кожного народу—це його мова”

    Панас Мирний

     Свято розпочинають ведучі.(Хлопчик і дівчинка у національних костюмах тримають коровай на вишитому рушнику.)                                                                     

                       Добрий день вам, милі люди!

               Хай вам щастя-доля буде,

               Не на день і не на рік,

               А на довгий-довгий вік.

Починаймо наше свято!

Людей зібралося багато,

Щоб веселитись і співати,

І рідну мову прославляти!

                    Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

               Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.

Діти вклоняються і віддають коровай присутнім батькам.

         Вчитель. 21 лютого 2000 року в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі вперше відзначили Міжнародний день рідної мови, аби привернути увагу світової спільноти до того факту, що з 6000 мов, які зараз існують, більшість перебуває під загрозою зникнення у найближчому десятилітті. В Україні свято рідної мови запровадили у 2002 році.

Пісня  “Рідна  мова”,  муз. А.Мігай,  сл. Ю.Косинської

Велична, щедра і прекрасна мова.

Прозора й чиста, як гірська вода,

Це України мова барвінкова,

Така багата й вічно молода.

                    Приспів. Рідна мова, мов гірська вода,

                                    Рідна мова вічно молода,

                                    Рідна мова, мов гірська вода,

                                    Рідна мова вічно молода!

Вона, як ніжна пісня колискова,

Заходить в серце й думи з ранніх літ,

Це мова, наче пташка світанкова,

Що гордо лине в свій стрімкий політ.

                    Приспів. Рідна мова в серці з ранніх літ,

                                    Рідна мова лине у політ,

                                    Рідна мова в серці з ранніх літ,

                                    Гордо лине у політ!

О слово, ти як дивная сопілка,

То звеселяєш, то хвилюєш нас.

Тобі вклонялись Леся Українка

Й благословенний батько наш Тарас.

                    Пісенна, ніжна і дзвінка

                    Мова Шевченка і Франка.

                    Гостинно просимо

                    На свято рідної мови!

О слово рідне! Шум дерев!

Музика гір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між них левиний рев.

                    Бог нам гарну мову дав, щоб ми не мовчали

                    І всі звуки і слова гарно вимовляли.

Мова моя українська — батьківська, материнська.

Я тебе знаю не вивчену — просту, домашню, звичну.

Не з-за морів прикликану, не з словників насмикану.

Ти у мені із кореня — полем мені наговорена.

                    Дзвоном коси прокована, в чистім полі смакована.

                    Болем очей продивлена, смутком багать продимлена.

                    З хлібом у душу всмоктана, в поті людськім намокнута,

                    З кров'ю моєю змішана і аж до скону залишена

                    В серці моїм.

Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче і миліш, і дорожче в час недолі?

Рідна мова! Рідна мова! Що в єдине нас злива, —

Перші матері слова, перша пісня колискова.

                  Як розлучимось з тобою, як забудем голос твій.

                  І в Вітчизні дорогій говоритимем чужою?

                  Краще нам німими стати, легше гори нам нести,

                  Ніж тебе розіп'ясти, наша мово, наша мати!

Ні! в кім думка прагне слова, хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить: в рідній школі рідна мова!

І спасе того в недолі наша мрія золота,

Наші гасло і мета: рідна мова в рідній школі!

                    Мово рідна, слово рідне!

                    Хто вас забуває,

                    Той у грудях не серденько,

                    Тільки камінь має.

Як ту мову мож забути, котрою учила

Нас всіх ненька говорити, ненька наша мила?

От тому плекайте, діти, рідну нашу мову.

І учіться говорити своїм рідним словом.

Інсценізація легенди

Автор.  Якось Бог вирішивнаділитидітейсвіту талантами.

Бог. (Вигукуєталанти, якимиможенаділити і роздає надписи).

• Елегантність і краса ( підходитьдівчина з надписом на грудях – Франція).
• Любов до господарювання( - Угорщина)
• Дисципліна і порядок  (  - Німеччина)
• Здатність до торгівлі  ( -  Польща)
• Хист до музики   (Італія)
• Автор. Обдарувавшивсіх, підвівся Бог зі святого трону і раптомпобачив у куточкудівчину. ( Вонабула боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетенасиньоюстрічкою, а на головібагряніввінок з червоної калин. )
• Бог. - Хтоти ?Чогоплачеш?

Дівчина. - Я –українка , а плачу, бо стогне моя земля відпролитоїкрові та пожеж. Сини мої на чужині, на чужійроботі, вороги знущаються з удів та сиріт.

Бог. - Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всіталантироздав.

-  Як же зарадититвоєму горю?

(Дівчинахотілайти, та Бог, піднявшиправицю, зупинивїї.)

Бог. - Є у мене неоціненний дар, якийуславить тебе на цілийсвіт. Це  - пісня!

Дівчина.  – Щиродякую і з радістюприймаюцей дар! ( Дівчинавклоняється низенько)

Автор.  – З яснимобличчям і вірою понесла дівчина  пісню в народ. І з тих пір наша славна Українавважаєтьсянайкрасивішою, найспівучішоюкраїноюсвіту!

Звучить пісня «Українська мова»

 Впала з неба в землю сонячна краплина,

                     Із краплини тої виросла калина,

                     Стали до калини завертать дівчата.

                     Білим цвітом коси почали квітчати.

Солов'ї змостили гнізда на калині,

І з тих пір по світу диво-пісня лине,

Солов'їна пісня, мова калинова.

А від них і наша українська мова.

                    Мовонько моя ти калинова,

                    Звита з любові й тепла.

                    Ти матусі щира колискова —

                    Первоцвітом в серці розцвіла.

Ти тополі тихая розмова,

В сонячному просторі луна,

Ніжна, як сопілонька вербова,

Музика в століттях чарівна.

                    Ти — привітна пісня журавлина,

                    Срібне щебетання солов'я.

                    Ти — від серця і до серця линеш,

                    Мовонько, пораднице моя!

          Вчитель. А зараз послухайте висловлювання про мову відомих усьому світо-ві людей.

                    “Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово”, - писала Любов Забашта.

“Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги”, - зауважив Василь Сухомлинський.

                   “Буду я навчатись мови золотої

                   У трави-веснянки, у гори крутої,

                   В потічка веселого, що постане річкою,

                   В пагінця зеленого, що зросте смерічкою”, - писав Андрій Малишко.

“Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекати-мемо її”, - говорив Олесь Гончар.

                   “Як парость виноградної лози,

                   плекайте мову. Пильно й ненастанно

                   політь бур'ян. Чистіша від сльози

                   вона хай буде. Вірно і слухняно

                   нехай вона щоразу служить вам,

                   хоч і живе своїм життям”, - закликав Максим Рильський.

Українська мова — давня й молода.

Світить рідне слово, як жива вода.

Звідки воно взялось — діло не просте...

В душу засівалось, із душі росте.

Солов'їну, барвінкову, колосисту — на віки —

                    Українську рідну мову в дар дали мені батьки.

                    Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас,

                    Бо ж єдина — так, як мати — мова в кожного із нас.

Наша мова калинова, і ласкава, і медова,

І багата, і не бідна — от що мова наша рідна!

                    Розцвітай же, слово!

                    І в родині, і у школі, й на заводі, і у полі

                    Пречудесно, пречудово — розцвітай же, слово!

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»

(Діалогматері та дочки. Обидві у вишиванках)

Мати :Як би то бі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволіхтосьнасіяв зла,

І холонутьдушінаші без тепла.

Донька:                                Забуваютьдітимовуматерів.

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Стогне відрозпукизранена земля,

І сивіти стала матінка моя.

Мати:                                   Доню моя, доню, синьооказірко,

У життібуваєсолодко і гірко.

Як битвоїочі не манили зваби,

Не посмійвчинитиБатьківщинізради.

Не посмійзламатигілкукалинову –

Сиротою станеш, як забудешмову.

Можешпризабути запах рути –м’яти,

Але ріднумовумусишпам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смійзректисямаминоїмови!

 Вчитель.Любов до рідної мови починається ще з раннього дитинства. Мати,  заколисуючи дитину, співає їй колискові пісні, доносить до маленького дитячого серденька слова рідної мови.

                   І тихо мовляться слова,

                   І шепче зірка вечорова,

                   І чуть, як засина трава

                   У колисковій рідній мові.

Вчитель. Як тільки сходив сніг, дівчата і хлопці виходили на лужок і почина-ли водити хороводи, бавитися у різноманітні ігри. Є дуже багато ігор зі співанка-ми. Ви вже знаєте “Подоляночку”, “Зайчика” та інші. А зараз подивіться народну гру “Мак”.

(Дівчатка в вишитих блузках ходять колом, співаючи. В центрі — хлопчик у національному костюмі. Під час запитання дівчатка зупиняються, “козачок”їм відповідає, а в кінці одягає на голову корону з маку.)

            Ой на горі мак, під горою мак.

            Мак, маки, маківочки, золотії голівочки,

            Станьте ви так, як на горі мак. (Співають по колу, повторюючи.)

Козачок, чи виорав на мачок?                  Виорав.

                    Козачок, чи посіяв мачок?                        Посіяв.

                    Козачок, чи посходив мачок?                   Посходив.

                    Козачок, чи цвіте мачок?                          Цвіте.

                    Козачок, чи поспів мачок?                        Поспів. (Дівчатка всі разом трясуть “мачок”.)

            Вчитель. Український народ любить жартувати. Хоч би якою стомленою була людина, але, почувши дотепний жарт, - усміхається. Пожартуємо і ми.

Гумореска  В.Іващенка  “Медаліст”.

                    Розглядали учениці влітку в кінозалі

                   На сорочці у Олекси золоті медалі.

                   Реготались, питаючи: - Що це за ознака?

                   На медалях написано: “Відмінний собака”?

                   Червоніючи чимдалі, відповів Олекса:

                   На прокат я взяв медалі у нашого Рекса. (Показує медалі.)

Гумореска  М.Білецького  “Коли  краще”.

Коли, спитали, кращервати з баштана дині й кавуни,-

Як в них хвости зеленуваті, чи як засохли вже вони?

В розмову встряв малий Кузьма: - Тоді, як сторожа нема!

Гумореска  М.Ярового  “Лисиця”.

                   Лисиця в школу вчитися прийшла,

                   А як вона ледачою була,

                   То щоб уроки не робити -

                   Надумала учительку дурити!

                   Напише нишком на хвості

                   Таблицю множення чи приклади прості

                   І вгору лапу піднімає!

                   “Я знаю! Я піду до дошки!”

                   Озветься так,помнеться трошки,

                   Хвоста до носа піднесе

                   І прочита, як з книги все...

                   Отак знання у неї ті не в голові були, а на хвості!

                   Учителька помітила це діло -

                   На хвіст ногою наступила: - Тепер відповідай! -

                   Лисиця — так і сяк — не зна нічого й край.

                   Шановні друзі, учні й учениці, а поміж вас нема подібної лисиці?

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов.

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

Пісня  “Наша  мова”,  муз.  М.Ведмедері,  сл.   В.Кленца

                    Тепла, як сонячна днина,

                    Добра, неначе весна,

                    Мова віків України.

                    Казка її чарівна.

                                        Мова — усміхнена квітка,

                                        Радість весела, дзвінка.

                                        Гарна, як небо улітку,

                                        Ніжна, як пісня струмка.

                    Мова — джерельна криниця,

                    Райдужно-сонячний йвіт.

                    Це українська зірниця,

                    Що зачаровує світ.

 Друзі, шановні матусі і тата,

                    Вдячні ми всім, хто прийшов на це свято.

                    Ми — українці — велика родина,

                    Мова і пісня у нас — солов'їна.

                    Зріє в садочках червона калина,

                    Рідна земля для нас всіх — Україна!

            Вчитель. Наше свято завершується. До ваших сердець дійшли слова про багатство, красу та мелодійність української мови — нашої гордості. А на закінчення спробуємо всі разом дібрати слово у вірші про чарівну мову.

                     Щоб розумним і мудрим стати, треба рідну мову ... (знати).

                     А щоб вміти говорити, треба рідну мову ... (вчити)!

                     Знає кожен з нас чудово — не прожити нам без ... (мови).

                     Рідна ж мова пелюсткова, мудра, світла, ... (світанкова).

                     І дзвенить щодня і в свята, бо вона така ж ... (багата).

                     І така джерельно чиста наша мова ... (промениста).

                     Чарівна і калинова наша мова ... (веселкова).

                     В ній такі слова чудові, хліб і сіль на ... (рушникові).

                     В ній в віках батьки і діти, як без мови в світі ... (жити)?

                     Понад світом хай лунає, хай ніхто ... (не забуває).

                     Рідну мову українську, мудру, щедру, ... (материнську).

                     Своєї мови не цурайтесь, ні в грізні, ні в щасливі дні.

                     Любіть її завжди, пишайтесь, хай долі будуть в вас ясні!

 

 

 

 

Заступник директора з НВР

Косік Юлія Олександрівна

Сценарій зустрічі з воїнами АТО « На захисті рідної землі»

Мета: прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість,  розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Ведучий 1.

Війна – це  жах…  Війна  –  це  руйнація...  Війна  –  це смерть...  Офіційно її немає, та  вона поруч щодня.   Але є ті, для яких Батьківщина більша за життя – герої, які не вмирають.  Вже занадто  багато  ми  чуємо  кожен  день  про  кроки  війни.
І навряд чи ми спокій відчуємо, поки гинуть Вкраїни сини.  Прокидається кожна людина лише  з  думкою,  кожного  дня:
– Стала  б мирною моя Україна…–  Хай скінчиться війна… До вашої уваги

Гімн України                                   

Ведучий 2.

Наші хлопці – титану міцніше!

Не  беруть  їх  хай  кулі  та  міни!
Хай Господь захищає сильніше!

Своїх героїв – синів України!

Ведучий 1.

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна …Війна,..АТО..,хоч як би ми це не називали. Хтось бере у руки зброю і йде захищати рідну землю, хтось допомагає фізично, фінансово, а хтось морально. В прагненні підтримати наших відважних воїнів єднаються і дорослі і діти . Так у багатьох населених пунктах нашої області проводять теплі зустрічі із своїми героями – земляками.

Ведучий 2.

Тож сьогодні ми вітаємо наших героїв -    воїнів – земляків, яких ми запросили, щоб сказати їм найщиріші слова вдячності за їх відвагу, мужність та героїзм. А зараз ми просимо зал гарячими оплесками (зал стоячи аплодує) привітати наших гостів, патріотів свого народу :

Алдоніна Михайла Миколайовича

Онопріюка Сергія Михайловича

Ведучий 1. Дорогі наші солдати, ми дуже хочемо, щоб в ці хвилини хоч на хвильку вас залишили спогади війни.  Ми дуже хочемо вас підтримати , підбадьорити і подарувати від учнів нашої школи музичний дарунок  - концерт.

Ведучий 2. А зараз слово для привітання надається директору нашого закладу Савенко Н.І.

(виступ директора закладу)

(Звучить фон пісні «Плине кача на Тисині» і під  мелодію цієї пісні виконується вірш )

 Нам невідомі всіх їх імена,

Хто їх чекає, хто за ними плаче,
Де їхній дім, як їм болить війна,

Яке в них серце - щире чи терпляче.

Як страшно їм, коли усе горить,

Коли руїни, смерть перед очима,
І як в бою важлива кожна мить,

Які в них білі крила за плечима.

Нам невідомі мрії й здобуття,

Всі їхні рани, всі слова прощання,
Вони - солдати, що кладуть життя,

Заради нас і мирного світання.

І без імен помолимось за них,

За трошки вдачі світлої, простої.
В час зрад страшних і втрат таких гірких,

І без імен вони для нас герої.

Ведучий   1.
Вітаємо вас на урочистостях на честь мужніх доблесних воїнів, які нині героїчно воюють, захищаючи рідну землю і кожного з нас, які воювали і полягли смертю хоробрих на буремному сході України... Їх ніколи не має забути жодне українське серце.

У всіх людей своя святиня
Куди не глянь і не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
А ніж земний в пустелі рай.
Нема без кореня рослини,
Нема людей без батьківщини.
Ведучий 2.

23 роки Незалежності Україна, на щастя, не знала війни. Наш народ пишався тим, що у складні 90 – ті Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же мирне небо  опалене полум’ям війни. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава», а тепер вони набули нового реального непідробного святого змісту.

Наразі всім зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – це наші хлопці, чоловіки, це мужні воїни, що зі зброєю в руках захищають східний кордон України, це лікарі, які виривають поранених в АТО з лап смерті, ставлять їх на ноги, це волонтери, на плечах яких тримається забезпечення нашої армії продуктами, обмундируванням, медикаментами та багато чим іншим, вкрай необхідним у щоденній ратній роботі солдата. Зрештою, ще всі ті, хто пожертвував хоча би краплиною своїх статків заради  України,  заради  її  майбутнього.

Вірш Нікітюк Ярослави (власний вірш)
Ведучий 1.

Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути лише вітанням. Нині це віддання особливої шани тим, хто у напружений, найкритичніший і найважливіший момент життя нашої країни не відступив і пожертвував собою заради своєї Батьківщини. Це вітання є засвідченням  справжнього  подвигу  патріота.
Коли перед очима проходять кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, ми розуміємо, що слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом нескореної душі, це стало викликом  для  всіх  і  для  кожного,  для  тебе  і  для  мене. 
Ведучий  2.
В результаті бойових дій за даними ООН на квітень 2015 року в Україні загинули понад 6 116 людей, ще 15 тисяч 474 людини отримали поранення. Солдати, які борються за незалежність, територіальну цілісність, суверенітет та гідність нашої Батьківщини віддають життя  не  тільки  за  державу,  а  й  за  кожного  з  нас!

Вірш  матері   
Я – мати, мати всіх дітей,

Що на фронтах воєнних полягли.

Сьогодні я звертаюсь до людей,

Щоб мир у світі пильно берегли.

Я – мати… Я крізь все пройшла:

Крізь дим пожеж, утрат і сто смертей.

Розтоптана і знищена була,

Та через роки йду я до дітей.

В душі моїй горить пекельний біль.

За всіх,усіх, яких не повернуть.

І крик душі лунає звідусіль.

Вони до нас ніколи не прийдуть…

Та я не вірю в похоронки ті!

Живі вони, бо пам’ять ще жива!

Мої сини, соколики ясні…

А всюди квіти… квіти… і трава,

Я – мати! Я до Вас іду,

Щоб захистити, відвернути зло.

Та відвести від усіх людей біду,

І щоб війни ніколи не було.

Тож встаньте всі і голови схиліть,

Згадайте тих, хто йшов через фронти.

Із вдячністю хвилину помовчіть,

Щоб пам'ять в нашім серці зберегти.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Вірш Алдоніної Софії  2 клас

Ведучий 1.

Дані про загиблих і поранених є приблизними - реальні цифри можуть виявитися значно вищими, оскільки сотні людей вважаються зниклими безвісти, а сотні тіл ще не опізнані.

Ведучий 2.

Приблизно 400 мирних жителів були вбиті в результаті обстрілів житлових районів, а також внаслідок підриву на мінах та інших пекельних знаряддях вбивства. Більше того, уже тепер відомо, що ті знаряддя ворог почав маскувати під вигляд дитячих іграшок...  
Ведучий 1.

Нині нараховується близько 1,8 млн. біженців і внутрішніх переселенців зі сходу України. 
Ведучий 2.

Близько 5 мільйонів людей потребують гуманітарної допомоги в Україні. До них належать як ті, хто живе на окупованих проросійськими збройними формуваннями територіях, так і переселенці. 
Учень1. Вірш

Війна

Війна – це горе і страждання,

Війна – це сльози й розтавання.

Війна – це зло, війна – це страх

І невимовний сум в очах.

Війна – це сильний біль та втрата.

Війна – це син вже не  побачить тата,

Сестра не зможе обійняти брата

Війна – це повна горя й смутку хата.

Ми -  проти чорної чуми,

Всі хочем миру на Землі.

Хай буде спокій в кожній хаті,

А люди в ній – щасливі та багаті.

ПІСНЯ «ВОЙНА»
Ведучий 1.
Але нашу Батьківщину,нашу Україну зламати не можна. Наче казковий птах, вона піднімається, відроджується із попелу, розправляє гордо крила, стає міцнішою, сильнішою, кращою. Наведу слова одного з політичних аналітиків при ООН: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію, патріотизм на високому рівні, згуртовану націю, а ворог лише безіменні могили».
Учень 2.
Не розчаровуйсь в Україні,
А розумій її печаль.
Що робиш ти для неї нині –
У себе спершу запитай.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вона свята,а грішні – ми
В її недолі часто винні
Її ж бо дочки і сини.
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь,
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньку захистить.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір,що мине важка пора,
Розквітне пишний цвіт калини,
В садах достатку і добра.
Хай живе Україна!

Учень3.   Дитячі мрії

Жили мирно, будували,

На війну і не чекали.

Довіряли свому «брату» -

Війн прийшов у нашу «хату».

Скільки горя і біди,

Сліз, страждання від війни!

Хто загоїть людські рани

Й заспокоїть серце мами?

Мрієм швидше підростати,

Щоби край свій захищати

Проженемо ворогів

Із ріднесеньких країв.

Учень4.

Україна у вогні

Україна у вогні

Басу наяву, не в сні,

Як пустіють вже міста,

Бо нема у них життя.

Всі будівлі зруйнували

Мости,шахти підірвали.

Хочуть знищити Вкраїну,

Мою рідну Батьківщину.

Але духом сильні ми –

Жить не хочемо в ярмі.

Будем край свій боронити,

Щоби вільно в ньому жити.

Учень 5.

Україна

Добрішої, мудрішої країни

Немає більш ніде.

Як та, що встала із руїни

Й цінніша нам понад усе.

Це – Україна, де зеленії долини,

Омиває річечка Дніпро.

Та нищать її,

Хочуть класти в домовину,

Хай навіть люті вороги не думають про це!

Бо тут ми є – Вкраїни оборона.

Ми думаєм за свій народ.

Ніхто з нас не живе тут,

Просто, як осот…

Навіщо нам пуста ця слава?

Якщо в неволі Українськая держава?

Вставаймо, браття, за свою свободу,

За волю й честь свого народу.

За рідну і єдину Україну,

За козацьку велику родину!  

 Учень 6.

Наказ українцям

Українці – не здавайтесь!

Українці  - всі єднайтесь!

Тільки разом ви міцні,

Непохитні в боротьбі.

Свою мову бережіть,

Звичаями дорожіть.

Те, що прадіди здобули,

Щоби внуки не забули.

Учень 7.

Ми – за мир

На вкраїнській землі

Йдуть запеклі бої

Небеса не голубі –

Чоно-сірі та німі.

Тут не чути спів пташок,

Не літає рій бджілок.

Лиш зриваються гранати,

Гинуть діти, плаче мати…

Хочем миру ми усі

На своїй рідній землі.

Ми – за волю, за свободу,

Ми – за правду для народу.

Ведучий 2. 

Дорогі наші хлопці-орлята,

Ми слідкуєм за вами щодня,
Молим Бога, щоб вас не здолати,

 Щоб скоріше скінчилась війна.
На екрані  бачим щорання,

Як ви билися мужньо вночі,
Радості мало, хіба що страждання,

Але раді, що ви ще живі.
То ж вертайтеся, рідні, живими,

Щоб усмішка була на лиці,
Вас чекають кохані і мами,

Та ще в декого діти малі.

Ми бажаєм Вам щастя й здоров’я, перемоги в безглуздій війні

Хай збуваються мрії, покинуть тривоги.

Хай завжди буде мир на землі!...

Учень8.  Рясніє календар новими датами, 

Але про це говорено, вже досить. 
Ви ж назавжди залишитесь солдатами, 

Коли життя тривогу оголосить. 
Отож здоров’я бажаємо щиро,

 І стійкості в скрутну годину, 
Наснаги, щастя, радості і миру. 

Бажає вам шкільна учнівська  половина.

Шановні гості! Захисники нашої неньки України! Прийміть в подарунок від нашого учнівського колективу цей танець   (український танець учениць 10 класу)

Ведучий 1. Тримайтесь, братики! Ми з вами У цей страшний, болючий час.
Ви стали нам захисниками, Ми щиро молимось за вас.
Вертайтесь, рідніїі, живими! Хай янголи вас захищають,
Своїми крилами святими Від куль ворожих закривають.
Молитва матері- вкраїни Стане всім ворогам стіною...
Вертайтесь, рідні, до родини, Вертайтесь мирною порою.
Не хочемо війни страшної! Всі просять люди, звідусіль
Не треба люті нам чужої — хай в Україні буде  мир!

Ведучий 2. За нашу рідну Україну, 

Щоб зберегли ви на віки - 
Низький уклін і тричі "СЛАВА!" 

герої наші - захисники!

Ведучий 1. Дорогі наші захисники, ми, підростаюче покоління, обіцяємо рівнятись на вас і стати справжніми патріотами своєї держави, боротися за волю, честь і за народ.

Ведучий 2. Дякуємо всім вам за мирне небо над нашими домівками і бажаємо якнайшвидше повертатись додому живими та з перемогою.!  Слава Україні – Героям слава!

 Пісня «Повертайся живим!» у виконанні Заремської Анастасії

Учні та директор НВК  вручають подарунки та сувеніри  запрошеним гостям.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель біології

Савенко Ніна Іванівна

Літературний калейдоскоп «Українська природа – наш дім»

Мета: розкрити красу рідної природи, що відображена в творчості поетів; розвивати вміння виразного читання віршів, естетичні смаки та художні навички під час малювання малюнків, уміння логічно висловлювати свої думки для опису куточків природи на виготовлених фотогазетах; виховувати бережне ставлення до природи.

Обладнання: малюнки учнів про природу, фотогазети, плакати про природу, авторські вірші.

ХІД ЗАХОДУ

На сцену  виходять учень і учениця

1-й учень

Це ліс, а це травинка.

Це небо, а он там хмаринка.

Ось дерево, а там гніздечко,

В гніздечку пташка та її яєчко.

2-й учень

А це листочок, під листочком квітка,

Рожева й мерехтлива, наче зірка.

Легенький вітер гілочку гойдає

І колискову квіточці співає.

1-й учень

А там галявина, по ній стежина,

В кінці стежини квітне горобина.

І дуб могутній стежку прикриває.

Куди вона веде — то він лиш знає.

2-й учень

Це берег, а он там вже річка,

Між берегами — як блакитна стрічка!

По річці — кола, риба грає!

Мабуть, рибалок закликає...

1-й учень

Навкруг, куди не глянь — вода,

Над нею похилилася верба.

На тому березі — ялиці,

На цьому — берізки білолиці.

2-й учень

Над річкою — туман, над лісом — сонце,

Що променем вже стукає в віконце.

А в лісі птаство метушиться і співає,

І новий ранок радісно стрічає.

1-й учень

Все це — твій край. Ти завжди пам’ятай,

Що місця кращого немає і не буде.

І лісу гомін ти не забувай,

А рідний край тебе ніколи не забуде!

На сцену виходять решта учнів Звучить пісня «Аист на крыше»Автор текста (слов):Поперечный А. Композитор (музыка):Тухманов Д.

Учитель. Любов до природи, бережне ставлення до неї тісно пов’язані з поняттям «Батьківщина». Шанувати природу неможливо без глибоких знань про навколишній світ. Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці села, лелече гніздо на клуні, заботлива криничка на перехресті доріг, терпкий запах лісової конвалії — усе це наш духовний світ, із яким ми маємо вирушати в життя. Невипадково в усі віки поети, художники та музиканти зверталися до образу природи, щоб висловити свою гарячу любов до рідного краю, своєї родини, Батьківщини.

Сьогодні ми спробуємо доторкнутися до краси природи через творчість поетів, як місцевих, так і давно відомих у світі.

3-й учень

Для інших природа — це дрова,

вугілля, руда, або дача, або просто пейзаж.

Для мене природа — це середовище, з якого,

як квіти, виросли всі наші людські таланти.

М. Пришвін

4-й учень

Земле дитинства

Дзвони літа я чую над лугом,

Чую голос вільшанки в гаю.

Ми ще вранці зібралися з другом

Знов піти на лугівку свою.

Там веселка у росах іскриться,

Тиху думу нашіптує гай.

Там у кожного є таємниця,

Тож попробуй знайди, відгадай.

Скільки барви, проміння розлито,

Кожний паросток дише теплом,

В сизих травах купається літо,

Жайвір небо торкає крилом.

Пахне кашка-білявка медова,

Босі ноги лоскоче трава,

То цупка, то м’яка, мов шовкова,

Вся земля, мов істота жива.

І ріднішої в світі немає.

Бачу зблизька її, з далини:

Гей до обрію, до небокраю Розляглися пшеничні лани.

Соком повниться кожна зернина,

Кожна стежка біжить до Дніпра.

Це наш сонячний край — Україна,

Де дитинства щаслива пора.

М. Сингаївський

5-й учень

Вечоріє

Блукає вечір в чистім полі,

Допоки захід не згорів.

Підводять мальви личка кволі До найсвітлішої землі.

І я підводжу у задумі Два промені ясні:

Надходить час найглибшій думі І найчутливішій струні.

Життям наділений у світі,

Навіки вдячний я землі У цій піднесеній блакиті,

У цій приземленій імлі.

В. Марсюк

6-й учень

Серце в тривозі

Серце в тривозі:

Як при дорозі Мальви високі цвітуть?

Вітер — схиляє,

Люди — ламають,

Зливи із градом січуть.

В ніжні пелюстки Досвітки сині Трусять холодну росу.

Кидають тіні крила пташині На придорожню красу.

Сіра пилюка густо кружляє,

А вони рясно цвітуть.

Жовті, червоні, ясно-рожеві,

Як ви посіялись тут?

Полем широким бігли дороги, їх наздогнала стежка з села.

Та, що із дому, та, що від мами,

Та, над якою мальва була.

Г. Чубар

7-й учень

Пісня срібної лілеї

Я прийшла з глибини, я цвіту до пори,

Як дитя, я в колисці сповита.

Не зірви ти мене, не зірви —

Я навчу тебе сонце любити!

Як цінуєш красу, я тобі принесу Срібні води і пісню, юначе.

А загубиш мене — і пригорнеться сум,

І душа твоя гірко заплаче.

Коли ж дівчина ти, я — сестра. Пощади,

Захисти у хвилину загрози!

Я дівочість твою збережу від біди,

Я за тебе щодень у тривозі.

Я самітня така. Не гойдай сповиток —

Наді мною лиш неба хустина.

А як ніч без зірок, так вода без квіток,

І ріка — не ріка, а пустиня.

Я із казки прийшла. Я цвіту до пори —

Як дитя, я в колисці сповита.

Не зірви ти мене, не зірви —

Я навчу тебе сонце любити.

Н. Дудна

8-й учень

Дуплястий дуб

У гаю старий дуплястий дуб —

У дуплах птахи гнізда в’ють.

І знов по радісній весні Згадав він молодості дні.

В соку бурхливім, молодім...

Ні зливи буряні, ні грім Його злякати не могли.

Усі до ніг його лягли.

Шумів-співав по всім гаю Про буйну юність він свою.

Минули весни — постарів,

Глибокі зморшки на корі,

І сили, сили вже не ті...

Та не сумує дуб в житті,

В душі такий же молодий —

Готовий знову йти на бій...

І от стоїть він — гордий дуб,

У дуплах птахи гнізда в’ють,

І слуха мудро день при дні Пташині радісні пісні.

Г. Арабханов

9-й учень

Берізонька

Берізонько, берізонько,

Ти мавко лісова!

Зелені твої віти Вітрисько розвіва.

Стоїш ти при дорозі У травах і кущах,

І білі свої ноги Все миєш на дощах.

Прошу вас, із берези Ви соку не точіть,

Ви краще їй сестричку Зелену посадіть,

Ви краще їй шпаківню Поставте на гілках,

Щоб прилітав др неї Друг лісу — добрий птах.

Л. Забашта

Учитепь. Яка прекрасна наша Україна! Будь-якої пори року вона чарує око — яскравими фарбами лісу в пору золотої осені, казковою красою зими або буйним цвітінням весни. Але найкрасивіший куточок природи залишається мертвим, якщо його не оживляють птахи — найкраща окраса парків, садів. Своїми яскравими фарбами, дзвінкою піснею пернаті роблять природу радісною і приємною.

Йдучи до лісу, подумай, хто ти — друг чи ворог природи? Квітка і дерево, мурашки і лісові птахи, дрібні тваринки беззахисні перед тобою.

Пам’ятай, що природа і так постраждала від байдужих і пожадливих рук її гнобителів. Зникло чимало квітів. Велику кількість тварин і птахів занесено до Червоної книги. Ліси подекуди стали схожими на смітники. Основною причиною сучасної екологічної кризи є занепад духовності, низький рівень екологічної освіти та культури. Щоб зупинити руйнівні тенденції сьогодення, необхідно об’єднати зусилля усіх небайдужих співгромадян.

10-й учень

Двоколірний вірш

Коли де-небудь квітку бачу,

«Зірви!» — кричить мені, аж плаче.

Повз деревце іду зелене,

«Зламай!» — схиляється до мене.

В гніздечку пташку стріну в гаї,

«Зжени!» — мерщій мене благає.

«Забий!» — цвіркун сюркоче в просі.

Е ні, негарний вірш такий.

Хай ліпше буде — навпаки!

Коли де бачу квітки очі,

«Люби!» — вона мені шепоче.

Повз деревце іду зелене:

«Привіт!» — схиляється до мене.

В гніздечку пташку стріну в гаї,

Питає пташка: «Як ся маєш?».

«Спочинь!» — з болота жаба просить.

 «Всміхнись!» — цвіркун сюркоче в просі.

Який же цвіт кругом чудовий!

Додому йду в добрі й любові.

С. Павленко

Учитель. Незабаром настане весна і покличуть нас до лісу перші весняні квіти. Ідучи до лісу на прогулянку, пам’ятайте...(вчительгеографії роздає пам’ятки учням)

Пам'ятка поведінки на природі

1.        Кожен зелений листочок, кожна травинка виділяє в повітря кисень. Ним ми дихаємо, без нього немае життя. Не топчи, не зривай рослину!
2.        Найкраща квітка та, що квітує там, де зросла. Не губи її!
3.        Не галасуй у сосновому лісі чи парку. Ти злякаєш пташку, вона злетить з гнізда, яєчка захолонуть і з них ніколи не виведуться пташенята. Краще послухай голоси лісу!
4.        Якщо ти знайшов гніздечко — не зачіпай його.

Поспостерігай за ним потайки, і ти помітиш багато цікавого!

5.        Не лови барвистих метеликів, що схожі на казкові «літаючі квіти», вони нікому не завдають шкоди.
6.        Щоб згубити молоде дерево, потрібні хвилини,а виростити — роки. Не ламай дерев!             

Учитель. Покладіть цю пам’ятку собі до щоденників. І щоразу, як ви збиратиметесь на відпочинок до парку, лісу чи до річки, заглядайте в неї, щоб не зашкодити природі. Бо природа — наш дім, в якому ми не господарі, а лише невелика її часточка.

Спілкування з природою, ніби ковток живої води для людської душі. Воно бадьорить розум, даруючи єднання з прекрасним і вічним. Звеличуючи людину, природа робить її чистішою та добрішою. Про ставлення до природи як до прекрасного і вічного, про спілкування та єднання з природою учнів класу свідчать оці чудові малюнки наших дітей і фотогазети, виготовлені ними. Послухаємо їхні коментарі до своїх робіт.

Виступи учнів класу.

11-й учень

Встаньте, люди, миром за природу

Осінь відшуміла на роздоллі

Різнобарв’ям нив, лісів, гаїв.

Голосом людей у чистім полі,

Срібним клекотанням журавлів.

Якось стало світло скрізь довкола —

Ні листочка в світлому гаю.

Лише дуб старенький світлочолий

Згадує про молодість свою.

Думка лине у добу прадавню,

Бо дуби-царі живуть в віках.

Пам’ятають гетьмана Богдана,

Гнівного Тараса і Франка.

Бачили діброви і байраки,

Голубі озерця і ставки.

А криниць, струмків не зрахувати,

Де коней поїли козаки.

Гордість краю, ніжність і краса!

Чом поникло все оте багатство?

Це ж твоє, людино, вільне царство,

Все ж твоє: земля і небеса.

Чом річки у нас пересихають,

Риба задихається в ставках?

Про природу чом у нас не дбають?

Бо вона вже гине на очах.

Встаньте, люди, миром за природу,

За предвічну матінку для нас.

Щедрії дари і чисту воду Нам вона сторицею віддасть.

П. Парасочко

Учитель. Дорогі діти!

Якщо ви вірите в майбутнє,

В його прийдешність, у життя,

Дзвони у дзвони, кричи людям,

Бо більш не буде вороття.

Віддай забуту свіжість травам,

Відмий від бруду всі хмарки,

Відреставруй нам синє небо

І дощ крізь сито проціди.

Хай оживе вода Дніпрова,

Правічні височать дуби, 

І хай полин, трава-чорнобиль,

Не стане іменем біди!

Звучить пісня «Боже Україну бережи»Слова і музика:

Тарас Петриненко

Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Нам свою всемилість покажи
Правдою повсюди й повсякчас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Приспів:
Помилуй, Господи,
Помилуй, Господи,
Господи, помилуй нас.
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп’ято й знищено не раз,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
І з колін піднятись поможи
І благослови у добрий час
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Приспів (2)
Наші душі нидіють в іржі,
Але промінь віри не погас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Грішні діти – діти не чужі,
Отче наш, почуй їх щирий глас,
Боже, Україну збережи,Господи, помилуй нас.
Приспів (2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вихователь ДНЗ

Тетерук Аліна Василівна

Тематичний день у ДНЗ «Хай в серці кожної дитини, живе любов до України»

ВЕД 1:   Що то, діти, за країна – неба синього блакить,

На ланах у серпні жито стиглим золотом блищить?

ВЕД 2:   У якій, скажіть, країні клімат лагідний, м’який?

Бог відводить буревії, негаразди всіх стихій?

ВЕД 1:   У якій іще країні земля родить так охоче?

Наче пісня солов’їна – мова ніжна і співоча?

ВЕД 2:   Гори є і полонини, є моря, річки, ліси…

Загалом, то є країна невимовної краси!

ВЕД 1:   Люди мудрі, працьовиті у країні тій живуть

На чуже не зазіхають і свого не віддадуть.

ВЕД 2:   Гордо, голосно, дитино, ти назви ім’я країни

У якій разом із нами народився і живеш.

Їй дочкою є чи сином і, коли ти підростеш,

Будеш їй творити славу, розбудовувать державу.

ВЕД 1:  Отже, зветься ця країна, незалежна і єдина – Наша ненька –

ДІТИ:   Україна!

1:   Вишита колоссям і калиною, вигойдана співом солов’я,

      Звешся величаво – Україною, земле зачарована моя!

2:   Нині свято нашого народу, свято України, її роду!

      Ще пройти доріг нам слід багато…Свято майбуття, надії свято.

 ПІСНЯ «УКРАЇНСЬКИЙ КОЗАЧОК»

муз. В. Коваленко-Степечевої

 3:   Рідна моя Україно! Земле люба і єдина,

      Тут Тарасові стежки, солов’їнії пісні.

      Тут калина і верба, тут і радість, і журба,

      Ніжне материнське слово і така чудова мова.

4:   Ніби птаха легкокрила, волелюбна і щаслива,

      Краю ніжний і святий, я люблю тебе, ти – мій!

ВЕД 2:   Україно величава! Ти для нас – єдиний дім. Тобі – 23, ти – держава,

ДІТИ :   Розквітай на радість всім!

ТАНОК «КАРУСЕЛЬ» («У нашій Україні»)

муз. Н.Май

ВЕД 1:   Непроста історія країни, батьківщини нашої – України.

ВЕД 2:   А що таке, діти, Батьківщина?

5:   Це під віконцем калина, тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі.

6:   Дужі руки у тата, під тополями хата,

      Під вербою криниця, в чистім полі пшениця.

7:   Україно, земле рідна, земле сонячна і хлібна, ти навік у нас одна.

8:   Ти, як мати, найрідніша, ти з дитинства наймиліша,

      Ти і взимку найтепліша – наша отча сторона.

ВЕД 1:   Так, діти, Батьківщина – це наш рідний край,

це наша дорога і мила Вітчизна,

це земля, де ми народились і вперше побачили, пізнали світ.   

ВЕД 2:   Де почули колискову пісню, рідну мову,

де відчули турботу і ласку.

ВЕД 1:   Кожна людина любить свою Батьківщину,

робить усе для процвітання  рідної держави,

для її слави, свободи і незалежності.

ВЕД 2:   24 серпня 1991 року Верховна Рада урочисто проголосила Акт   Незалежності та про створення самостійної держави – України. І від   кожного з нас залежить її краще майбутнє.

ВЕД 1: 

-  Україна – наша рідна країна, це земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Древня легенда розповідає, що на світанку нашої Землі Бог оглядав творіння рук своїх, і, притомившись, вирішив перепочити. Земля, де опустився Бог з ангелами, була багатою на сонце, звірів та пташок. А найбільше сподобалися Богові люди того краю. До якої хати не заходив Він зі своїми супутниками – всюди їх зустрічали хлібом і сіллю. Так сподобалася Богові та місцевість, що Він став часто навідуватися зі словами:

-  Рушаймо у край!

-  Кажуть, що з того часу і пішла назва нашої держави – Україна.

-  Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша Батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, вона мужньо пережила найважчі випробування і не скорилась. Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.

9:   Всі ми хочемо жити у мирі,

      щоб здіймались у вись журавлі

      І дитячі хай посмішки щирі

      завжди сяють на нашій землі!

10:  Щоб не сліз не було, ані болю,

      щоб не чути нещадних гармат,

      Щоб на нашу не випало долю

      ні страждань, ні воєнних утрат.

11:  Щоб нас сонечко вранці будило,

      заколисували солов’ї,

      Щоб зростали ми в мирі щасливо

      і для нас гомоніли гаї.

 ПІСНЯ « ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ»

муз. Н.Іванюк

ВЕД 1:

-  Наша рідна Україна, наша Батьківщина має свою землю, свою мову, культуру, історію, власні звичаї і традиції та неповторні державні символи. Про них послухайте казку.

-  Давним-давно жила одна жінка і було у неї три сини. Росли сини чесними, сміливими і дуже любили свою матір, готові були віддати за неї своє життя. Підросли вони і вирішили піти в люди і прославити свою матір.  Першим пішов  старший син. Мати, щоб він про неї пам’ятав, подарувала йому корону з трьома промінчиками.

-  За корону, яка зігрівала людей і вела вперед, показувала дорогу до кращого життя, дали першому сину ім’я –Тризуб.

-  Середньому сину мати в дорогу подарувала синьо-жовтий одяг. Своїми хорошими справами прославив він свою матір і дали йому ім’я – Прапор.

-  А там, де був молодший син, звучала дзвінкоголоса пісня, бо мати подарувала сину голос солов’я. І дали йому ім’я – Гімн. З того часу йдуть завжди разом – Тризуб, Прапор і Гімн, прославляючи рідну матір. Ви, напевно здогадались, діти, що матір – це наша рідна Україна.

( Показує символи)

-  Золотий тризуб – символ влади .В ньому відображена триєдність життя: батько, мати, дитина, які символізують силу, мудрість і любов.

-  Синьо-Жовтий прапор: жовтий колір – колір хліба, життя і сонця; блакитний – колір неба, води і миру.

-  Національний гімн – святкова пісня «Ще не вмерла України» на слова нашого земляка Павла Чубинського, а музику написав композитор Михайло Вербицький.

Трьома промінчиками. Коли звучить «Гімн», усі співають стоячи, тримаючи руку на серці.

 

«ГІМН» 

муз. М.Вербицького, сл. П.Чубинського

ВЕД 2:   Україна – золота, чарівна сторона. Земле, рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть. Слова, що йдуть від серця, найщиріші та найтепліші. Тож давайте складемо колективного вірша про Україну зі щирих і теплих слів. Я почну, а ви будете добирати останнє слово рядка.

Ось небо блакитне і сонце в зеніті! Моя Україна найкраща…( у світі).

Моя Україна – це ліс і озерця, безмежні степи і чарівні…( джерельця).

Красиві пейзажі  і гори високі, маленькі струмочки і ріки…(глибокі)

Міста старовинні і замки прекрасні, великі будови і дуже…(сучасні).

Сади чарівні, мальовничії села, моя Україна – це пісня…(весела).

Це щира, багата, як світ, її мова, крилата, така мелодійна…(чудова).

ЇЇ обереги – верба і калина, найкраща у світі – моя…(Україна).

Вітчизна моя, дорога Україна, для кожного з нас ти у світі…(єдина)

ВЕД 1:   Діти, я принесла вам щось дуже гарне, вишите моєю мамою. Як ви гадаєте, що це?

ДІТИ:    Рушник.

ВЕД 1:   Так, це рушник. Що на ньому вишите?

ДІТИ:    Квіти, що ростуть на нашій землі.

ВЕД 1:   Назвіть квіти, що ростуть у нашому крах, а я поясню, що ця квітка символізує.

ДІТИ:    Чорнобривці

ВЕД 1:   Чорнобривці символізують дитинство, рідну оселю.

ДІТИ:    Барвінок.

ВЕД 1:   Це вірність, вірна любов, пам’ять.

ДІТИ:    Волошки.

ВЕД 1:   Волошки символізують красу, здоров’я, силу.

ДІТИ:    Мак.

ВЕД 1:   Це дівоча врода, щирість.

ДІТИ:    Чебрець.

ВЕД 1:   Чебрець символізує рідний край.

ВЕД 2:  Молодці, діти, знаєте, які квіти ростуть на нашій землі. Знаєте, що земля наша зветься Україною. То ми з вами хто?

ДІТИ:    Українці.

12:   Я – син України, з козацького роду.

13:   І я українкою змалку зовуся. І цим я пишаюся й щиро горджуся.

14:   Всі ми – дути українські, хлопчики й дівчатка,

       Хоч іще не дуже сильні, та душа завзята.

ВЕД 2:  Так, ми українці.                              

Гра «Що ти знаєш про ремесла в Україні?» 

ВЕД 1:   Хочу перевірити чи знаєте ви, діти, чим багата наша країна. Я буду промовляти слова і, якщо назване є в Україні, ви плескаєте в долоні, а якщо немає -  тупочете ногами. ( річки, гори, моря,  пшеничні поля, океан, ліси, пустеля, міста, села, джунглі, квіти, родючий грунт).

 ГРА «Розфарбуй різдвяне яєчко»

ВЕД 1:   Малята, а чи можна за одягом  дізнатися, українці ви чи ні?

ДІТИ:    Можна.

Дидактична  ГРА «Одягни ляльку в український одяг» 

ВЕД 2:  Сьогодні, діти, ми говорили про нашу країну, про нашу рідну Україну.

Кожен з нас бажає нашій країні миру, процвітання, добробуту.

Покладіть праву долоньку до серця, відчуйте, що воно говорить?

15:  Я все люблю в своїм краю: криницю, звідки воду п’ю,

Та повні гомону ліси, та дзвони срібної роси.

16:  Я все люблю в своїм краю: ось під веселкою стою,

       Ось дощ веселий напоїв тужавий колос рідних нив.

17:  Я все люблю в своїм краю: найбільше – матінку свою,

       І ще ласкаву, радісну, єдину…

       Люблю, як сонце, Батьківщину.

18:  Люблю тебе я, мила Україно!

       І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

       Я буду вчитись в школі на відмінно,

       щоб мною ти пишатися могла.

19:  Люблю твої ліси, струмки, джерельця і все – усе, що є в моїм краю!

       Тепло долонь, і розуму, і серця я Україні милій віддаю!

ВЕД 1:    У нас сьогодні гарне світо – 23 роки країні нашій,

-  Незалежній, новій, вільній, мальовничій Україні!

-  Незалежність країни дає можливість кожному із нас стати справжнім господарем своєї землі. Сьогодні ми є свідками великих перетворень, що відбуваються в нашій країні. Ви, діти, - майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру, своїми досягненнями славте її. Будьте гідними своїх предків, поважайте свій народ і його мелодійну мову, бережіть волю і незалежність України. Шануймо себе і свою гідність і шановані будемо іншими.

ВЕД 2:   Хай з кожним днем міцніє Україна, своє коріння, діти, бережіть.

Нехай у серці кожної дитини про Україну пісня зазвучить.

 ТАНЦЮВАЛЬНЯ КОМПОЗИЦІЯ «МОЯ УКРАЇНА»

муз. Ніколо Петраша (у виконанні Н.Бучинської)

20:  Живи, Україно! Живи для краси, для сили, для правди, для волі.

       Співай, Україно, як рідні ліси, як вітер в широкому полі.

ВЕД 1:   Вже закінчується свято і прощатися пора,

ВЕД 2:   Ми бажаємо Вітчизні

ДІТИ:    Щастя, миру і добра.

ПІСНЯ «УКРАЇНА» муз. Т.Петриненка

 

 

 

 

 

 

Творчі доробки учнів «З Україною в серці»

 

Я пишаюсь, що я -  українка!

Я пишаюсь, що я - українка!

Я пишаюсь своїм родоводом.

Веде додому знайома стежинка -

Я щаслива зі своїм народом!

Часто доля стежину вертає

У далекі й незнані краї.

А чи зможеш в краях отих жити?

Я,наприклад, скажу чесно: «Ні!»

Але я ще мала, ще не знаю

По яких рушать буду стежках.

Про одне лише  в Бога благаю:

У яких не була б я краях

Хай поверне знайому стежину

На рідненьку мою Україну!

Хочу жити зі своїм я народом,

Бо пишаюсь таким родоводом!

Як би там не звертала стежинка,

Я горджуся, що я – українка!

  Нікітюк Ярослава 8 клас

Вірю

Я вірю: в України є майбутнє!

Я знаю: вона вічно буде жити!

Я вірю: перемогу ми здобудем!

Бо тільки ми так вміємо любити!

Я бачу – чисте поле колоситься,

І гарно як! Так хочеться тут жити!

Та в Україні плаче кожна ненька,

В котрої син пішов на Схід служити.

Бо там, в АТО, обстрілюють їх градом,

І часто чути черги з кулемета.

Щоночі сниться: син гукає: «Мамо!

Мені сказати так багато треба…»

Та,  все-таки, я впевнена, я вірю –

Побачать мир на рідній Україні!

Ми дочекаємось – повернетесь додому,

Заради нас ви вижити повинні!

Повинні жити ви задля матусі,

Заради сина, доньки і дружини…

За Вас щодня я Господу молюся,

Бо не шкодуєте життя для Батьківщини!

Нікітюк Ярослава 8 клас

Найкраща у світі

Люди, подивіться на красу країни -

Вона така в світі одненька-єдина!

В нас на Україні  чудес є багато -

Кожен день прожитий видається святом.

Ген там недалечко, де річка Дніпро,

Живуть мирні люди й плекають добро.

А в гаях, дібровах в нас птахи співають,

Красу Батьківщини вони прославляють.

А ми, українці, все це добре знаєм,

Неньку нашу милу ні на що  не проміняєм!

Будемо боротись ми за наше щастя,

Ворогам ніколи країна не здасться!

Нікітюк Ярослава 8 клас

Акровірш

 У наших краях, у золотих полях

Квіти ростуть у гаях,

Рано-вранці співають пташки,

А тому радіють усі навкруги.

 Її шанують усі на Землі, 

Навіть дорослі і діти малі –

ТА це ж Україна – любіте її!

  Міллер Анна учениця 4 класу

Акровірш

Україна – моя мати -

Кращої в світі нема!

Ростуть тут пахучі квіти,

А живуть щасливі діти.

Її врода мене манить

Навіть  увісні.

А любов до неї виллється в пісні.

Зощук Дарія, учениця 4 класу

                Молитва

Рідна ненько Україно!

Захисти від бід.

Дай ти волю українцям ,

Поки час не спить.

Захисти ти рідну матір,

Матінку мою,

Щоб не гинули синочки

У страшнім бою.

Захисти, Вкраїно рідна,

Ти від чвар оцих.

Дай  щасливу,  мирну долю

Для людей усіх.

     Заремська Анастасія, учениця 9 класу

                                         Рідна мова

   Наша мова калинова

   Мила  і гарненька.

  Ой, яка вона чудова

   Наче рідна ненька.

Андрощук Катерина,  учениця 3 класу

          Батьківщина

Батьківщина наша рідна,

Батьківщина  мила.

Радо ми тебе вітаєм –

Ти нас всіх зростила.

Андрощук Катерина, учениця 3 класу

Переможе наш народ!

Ще  з давнини предки боролись

 За честь і славу України.

 І захищали,  й  боронили

Ми  волю кожної людини.

Нас катували – не кричали,

Нас обкрадали – захищались,

Нас мучили – ми не ридали,

Вбивали нас, а ми стояли.

Ми перемогу здобували.

Заради усмішок дітей,

Заради них перемагали,

Заради щастя всіх людей.

Ми всі горіли й не згорали,

Війна пекла нам всім серця.

Проте, ми тільки гартувались

І йшли вперед, у майбуття.

Так, нас ніхто не подолає!

Допоки б’ються в нас серця

Допоки птахи нам співають

Твердо йдемо  у майбуття!

Нас завжди хочуть захопити.

Вже навіть Крим собі забрали.

Проте, радіти їм зарано,

Бо нас ви ще не подолали.

Ми – українці є за духом -

Нащадки славних козаків.

Ми воювати також вмієм

Ми подолаєм ворогів!

І хоч ви меч встромили в серце

Ще й прокрутили сотні раз.

Ми його виймемо із себе

Та викинемо в схил Дніпра.

Вода Дніпра залічить рани,

Хлопці діждуться нагород.

Хмельницький вкаже нам дорогу

І переможе наш народ!

                     Нікітюк Ярослава, учениця 8 класу

Матусю, я вернувсь додому…

Сумує мати за синочком,

   Сумує й сльози ллє за ним.

 Давно пішов він воювати,

   Не чути вісточки з тих пір.

                                        Не знає мати, де шукати

                                        Синочка любого свого.

         Пішов він край свій визволяти

   Й загинув там під час АТО.

 Син її першим був усюди,

                                       Допомагав людям в біді.

           Він був хоробрим і відважним –

 Край захищав від ворогів.

  Та люди його не забудуть –

                                       Героєм став навіки він

   Лише матуся в це не вірить,

                                       Бо він єдиний її син.

                                       Сидить вона біля віконця,

                                       Синочка все терпляче жде.

                                       Уже й з полів усе зібрали,

                                       А син її чомусь не йде…

                                       Вона чекала до останку –

                                       Волосся вкрила сивина.

     Вірить вона: настане ранок –

                                      Сина поверне їй війна.

                                      Та не здійснилась її мрія –

                                       Їй похоронку принесли.

                                      Додолу впала, вбита горем,

                                      Душа летіла у світи…

                                      Скінчилась туга за синочком,

Зустрінуться із ним в раю…

Та її син живим залишивсь –

                                     Він не загинув у бою!

Був він поранений, в лікарні

                                    Тривалий час він лікувавсь.

      Хтось помилився в документах –

                                    Так похоронка узялась.

                                    Як тільки він підлікувався,

                                    До матінки швиденько мчав.

                                    Забіг він миттю у будинок –

        Син ще не знав, що сталось там…

Він тішився, що повернувся,

                                    І з радістю її гукав:

-  Матусю! Я вернувсь додому! –

                                   Осиротілий дім мовчав…

Нікітюк Ярослава, учениця 8 класу