Мультимедійна презентація. "Образ людини у творчості Григорія Савчинського"

Ганна Нечай, учитель української мови і літератури Зборівської державної української гімназії імені Романа Завадовича. Образ людини у творчості Григорія Савчинського

Григорій Савчинський з дружиною Ганною виховали дев'ять дітей, значну увагу приділяючи морально-етичному та музичному вихованню. В українській ментальності Григорій Савчинський належить до тих нечисленних цільних особистостей, для яких служіння обраній за Божим покликанням меті — то вище, ніж саме життя. Родина Крушельницьких, поч. 1900-х рр. Стоять: Володимир та Соломія. Сидять у центрі: батьки Теодора, о. Амвросій. Нижче: Олена з донькою Марією-Соломією, Марія, Емілія, Анна.

Життя і творчість митця на шпальтах газет“Звідки корені роду славетної Соломії?” Ірина Мадзій

Багатогранність діяльності Григорія Савчинського дала можливість йому поєднати різновекторні смисложиттєві парадигми - теоцентризм і антропоцентризм. Яскравим прикладом вищенаведеного твердження є сутнісні характеристики персонажів у творах письменника.

ОБРАЗ ЛЮДИНИ змальовано (фрагментарно або ж цілісно) в усіх жанрах, у яких писав Григорій Савчинський : у поезіях, казках, притчах, байках, оповіданнях, новелах, повістях. Письменник - напрочуд глибокий філософ, богослов і знавець життя народного.

Ліричний герой - утілення образу людини: - виразника християнських ідеалів: Ой бійтеся Божої помсти: Голодному дайте їсти!З щирої душі, не для зиску. – В кожній недолі, утиску,Що Бог нам дав, поділіться. З бідним ближнім, не скупіться. Ми одного Отця діти,Всім, як братам, треба жити. Ліричний оповідач із казки “Дід” – це образ людини, яка знає життя, володіє моральними чеснотами, спонукає до творення безкорисливого добра. Образ людини та його репрезентація у поетичних творах

- з високим рівнем експресивності : Почуття – то звані стріли ядовиті,Що серце поруть, пам’ять в лід стинають,Звідки то стекли крові серць неситі!…Чим же заплачу? Чим в грудях біль стисну?Коби хоч кров’ю око серце присло…Залляти вулкан, що палить грудь, душу (“Сльоза”). - трудівника : А як приспіє час жаданий жнива,Більш сто женцями заповниться нива,А всі веселі, жваві й охочіБлиснуть серпами – то забудеш очі…(“Що я мав на Виспі?”)Заледве Боже сонце засіяло – О! вже не мало трави і зілля впало. Боже, то був косар, яких в світі рідко, Так косив гладко і чемно, і кріпко. А куди шарпнув по траві косою,То мов острою виголив бритвою (“Хай буде стрижено!”)

- моральні особистості, які живуть у гармонії зі світом природи. Самі ж картини природи – одухотворені: Ангели співають Богу превосходну,Невимовну пісню благородну.…Ячменю, жита, золотії пшенички,Тут жайворонки, тут перепелички. До Отця в небі голосом виводять,За хліб насущний дякують, молять. Серед золотих колосів та й хвиліЯсне, краще над усе в світі, вдалиніЗнак спасіння твоєї вселенної, миру. Тут його вткнули побожність і віра. А всяка цвітка, колосок, травиця. Низенько хилять перед Тим свої лиця…(“Що я мав на Виспі?”)У представленні образу людини, що замиловується природою і веде щирий діалог із Богом, письменник близький до трьох “книг-світів” (природи, людського серця та Біблії)Григорія Савича Сковороди.

Саме глибокий психологізм у поетичних творах сприяє якнайтоншому передаванню душевних порухів ліричного героя, його думок і переживань. Тим же ж формує образ людини, що володіє тонкою внутрішньою організацією, здатна вловлювати наймізерніші натяки на людське горе. Це образ людини з високим рівнем емпатії. Тому про ліричних героїв, які живуть у художній дійсності письменника, можемо сказати, що вони емоційні, наділені життєвим досвідом, небайдужі до свого майбутнього, ладні допомагати ближнім, живуть за законами Божої й народної моралі.

- підступні, лицемірні особи (шинкар із новели “Коби ніхто так, як Петро Чухрій”, що хитро обплутує добродушного селянина); - особи, що ведуть паразитичний спосіб життя : Ох! Так-то часто на світі буває: Не один прагне життя продовжити. Тим, що другого він життя втрачає (“Старий кінь і старий собака”). У картині світобудови, яку представлено в творчому доробку письменника, чіткими умілими мазками зображено й багатоманіття звироднілих типів образів людей :

Художня майстерність у змалюванні людських типів (якщо спроєктувати в часі історичні зрізи їхніх життєвих стежок)наближається до манери образотворення Василя Стефаника, що “людський біль цідив крізь серце, як крізь сито… Людське щастя пересівав крізь душу, як сонце крізь хмару…”У контексті аналізу визначальних рис прози Григорія Савчинського літературознавець Петро Медведик у вступній статті “На хвилі національного відродження” до збірки творів письменника “Звенигород” промовисто назвав Григорія Онуфрійовича “предтечею” творчості Василя Стефаника”. Діапазон таланту – це проміння його душі!

Усім прозовим полотнам Григорія Савчинського властиве антиалкогольне спрямування. У творах яскраво репрезентовано причинно-наслідкові зв’язки між пияцтвом і людськими трагедіями: Ой тоді ся пияк кає,Коли з п'янства клопіт має(“Недоля пияка і його коней”). ПРОТИ п'янства!!!

У притчах про “людську невдячність” відтворено панщизняні часи. У творах “Обрахунок газди з наймитом” і “Подяка над подяками” показано, як, замість подяки і винагороди за врятування життя багатіїв, було грубо ображено рятувальників, а то й покарано. Письменник глибоко знав життя до найтонших дрібниць, що сприяло майстерному образотворенню й допомогло окреслити таку багату палітру суспільних типів, зобразити цілісну панораму людського існування.

Новела “Коби ніхто так, як Петро Чухрій” зображає тільки один день у житті персонажів,показує, як від келишка горілки у міській корчмі розвивається цілий ланцюг подій то з настроями легкого гумору, то з трагічними наслідками. У цьому творі – непошана до тяжкої праці хлібороба Чухрія, підступність шинкаря, який, як той павук, лицемірно і хитро обплутує добродушного селянина, запівдармо забирає його працю ще й робить з нього дивака.

У розлогих прозових полотнах, зокрема у повісті “Геть, геть, геть!”, засобами творення образів є ліричні відступи-роздуми, внутрішні монологи персонажів, самохарактеристики персонажів у діалогах. Автор трактує п’янство як страшне суспільне лихо і деморалізацію селян. Він яскраво показує три основні лиха селян : аморального війта, корчмаря і панський двір. Їхнім антиподом виступає добродійний гуманіст-священник, який став захисником людської честі і справедливості.

Громадська активність, чітка життєва позиція Григорія Онуфрійовича, обсяг зробленого ним — приклад для наслідування. Тож хочеться, щоб добру справу творчих і життєвих пошуків Григорія Онуфрійовича продовжували заради утвердження української ідеї і виховання нових поколінь на гуманістичних традиціях. Не боячися перебільшення, можна стверджувати, що Григорій Савчинський – справжній символ української духовності.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!