Науково-дослідницька робота "Топоніми Донецької області" (на прикладі деяких топонімів міста Маріуполя)

Департамент освіти Маріупольської міської ради

КЗ «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням

 окремих предметів І-ІІІ ступенів №4

Маріупольської міської ради Донецької області»

НАУКОВО - ПРАКТИЧНА РОБОТА

учасника ІІ Науково – практичної конференції «Земля - наш спільний дім»

на тему:

«ТОПОНІМИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ»

(на прикладі деяких топонімів міста Маріуполя)

Автор:

учениця 7-Б класу

Кочергіна Анастасія Володимирівна

Науковий керівник:

учитель української мови та літератури

Білокузова Наталя Олександрівна

м. Маріуполь 2019

                            ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………………3

         1.1. Топоніміка, загальне значення………………………………………………..4

         1.2. Окремі топоніми Донецької області………………………………………….5

         1.3. Деякі топоніми міста Маріуполя……………………………………………...6

Висновок……………………………………………………………………………….....8

Список використаної літератури………………………………………………………..9

ВСТУП

Усі географічні назви мають свій сенс. Жоден народ не називав річку, озеро, селище «просто так», випадковим  поєднанням звуків. Тому пояснити можна будь-яку назву, навіть найскладнішу та, на перший погляд, незрозумілу.

У формування топонімів Донецької області брали участь різні  народи, які  говорили на різних мовах: за античних часів –  меоти, скіфи, алани, потім – тюрки, пізніше – слов’яни ( українці, росіяни, серби) та кримські греки. Залишили свій слід у назвах нашого краю серби (м.Слов’яносербськ), торки (м.Краматорськ, р.Кривий Торець), греки (м.Маріуполь, с.Ялта, с.Сартана). Частина топонімів утворена за профілем   видобування корисних копалин (м.Вугледар, м.Антрацит, м.Шахтарськ).

Мета та завдання роботи: дізнатися про цікаві назви мого рідного краю, ознайомити з ними інших людей.

Об’єктом дослідження є топоніміка Донеччини в назвах мого регіону.

Предмет дослідження – особливості словотвору назв населених пунктів та водоймищ.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її можна буде використати на факультативах та спецкурсах, позакласній роботі.

Актуальність проблеми: в останні роки багато уваги приділяється дослідженню ономастики, а особливо топоніміки. Такі дослідження є цінними, бо дають змогу відкрити невідомі досі загадки мови. Саме на прикладі давніх назв поселень ми можемо прослідкувати певні особливості словотвору в процесі історичного розвитку мови. Тому досить важливим є з’ясувати походження топонімів та гідронімів на території Донеччини, тим паче зараз відбувається декомунізація, змінюються назви населених пунктів, міст, селищ та районів.

1.1. ТОПОНІМІКА, ЗАГАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ

Людей з давніх часів цікавили назви географічних об'єктів. Що означає та чи інша назва? Чому вона присвоєна саме цьому об'єкту? В результаті багатовікового вивчення географічних назв сформувалася топоніміка.

Топоні́міка (від грец. Τόπος — місце і ὄνομα (onoma) — ім'я, назва) — наука, що вивчає топоніми, тобто географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка розташована на стику трьох наук і використовує дані з трьох областей знань цих наук: географії, історії та лінгвістики.

Для назва населених пунктів – міст, селищ, сіл тощо – прийнято крім загального терміна «топонім» вживати термін «ойконім»; для назв водних об’єктів (річок, озер, морів) – термін «гідронім»; для об’єктів рельєфу, тобто об’єктів орографічних (гір, хребтів, горбів, долин, плато, низовин, гірських ущелин та інших) — «оронім».

Кожен топонім несе різноманітну інформацію: географічну, історичну,

етнографічну, мовну. У будь-якому географічному  імені присутній конкретний зміст, але нерідко він виявляється втраченим. Адже позбавлених сенсу назв практично не буває.

Пояснення значень топонімічних назв є одним з найскладніших завдань цієї науки. Адже в багатьох випадках топоніми дійшли до нас із сивої давнини не в первісному вигляді. Вони можуть зазнати різних перекручень. Такі перекручення найчастіше виникають тоді, коли відбувається зміна населення в певній місцевості й новоприбулі люди намагаються адаптувати іншомовний топонім до своєї мови. У результаті відбуваються більш зручна перестановка звуків, важких для вимови; заміна незвичних звуків чи їхнього сполучення; переосмислення незнайомого слова (народна етимологія), особливо якщо первісне значення назви було не зовсім зрозумілим, наприклад, м.Маріамполь (з грец. – назва селища під Бахчисараєм  ) перетворилося на Маріуполь, а  с. Камара (з грец. – парадні ворота, арка) в Донецькій області стало Комаром.

Зустрічаються назви, які з часом повністю змінюються, тому що змінюється етнічний склад населення (с.Остгейм – з нім. сучасне Тельманове, с.Корнталь – з нім. сучасне Зернове). І кожен етнос додавав щось своє у звучання, написання чи значення топоніма, а часом просто перекладав його своєю мовою чи замінював новим, власним значенням.  Наприклад, місто Маріуполь мало такі назви : спочатку сторожовий козачий пост Домаха, потім м.Павловськ (на честь російського імператора Павла І ). У 1870 р кримські греки  назвали місто Маріуполь, а за радянських часів його вже називали Жданов (на честь партійного діяча А.А.Жданова).

Усе це створює купу складнощів для дослідників, тому іноді одна назва може мати декілька наукових версій свого походження й значення, а також низку топонімічних легенд, які народ створює і сьогодні.

І.2. ОКРЕМІ ТОПОНІМИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У топоніміці кілька принципів назви. Найчастіше назви давалися за іменами чи прізвищами людей. Наприклад, Олександрівка - кріпосне село поміщика Олександра Норова, Макіївка - засновником, за народними переказами, був якийсь Макей, Горлівка названа в честь гірського інженера П. Н. Горлова, Седово - полярного дослідника Г. Я. Сєдова, колишній Артемівськ - революціонера Артема (Ф.А. Сергєєва), Шевченко - великого українського поета Т. Г. Шевченка, Докучаєвськ - ученого-грунтознавця В.В. Докучаєва та інші.

           Деякі назви пов'язані з розробками корисних копалин - Вуглегірськ, Вугледар, Гранітне, Соледар або з переважаючими в даній місцевості професіями - Шахтарськ, Гірник.

          Пам'ять про перебування в наших краях древніх племен - торків збереглася в назвах міста Краматорськ, села Торське, річок - Казенний Торець, Кривий Торець, Сухий Торець, Торське озеро. Греки-переселенці в пам'ять про свою батьківщину дали грецькі назви новим поселенням - Ялта, Урзуф, Бешев, про перебування козаків говорять назви Козача балка, Донське, Козачий хутір.

         Краса природи, настрою поетичної душі нашого народу - радість і печаль також відображені в таких топонімах, як Чарівне, Благодатне, Желанне, Райське, Привільне, Добропілля, Кам'яні Могили, Розбійницький ліс, Харцизьк ( «харцизи» - розбійники).

         Досить часто в основі топоніма лежить вказівка ​​на його місце розташування по відношенню до річки, горам, морю: Приморське, Підлісне, Берегове, Яма, Красногорівка, Червона поляна, Зелений Яр; за видовим складом рослинного або тваринного світу: Ясинувата, Очеретине, Виноградне, Комишувате, Зайцеве, річки Вовча, Бик.

1.3. ДЕЯКІ ТОПОНІМИ МІСТА МАРІУПОЛЯ

Історія назви вулиці Грецької

Заглядаючи в минуле XIX сторіччя і намагаючись відшукати перші згадки на карті міста про Грецьку вулицю, яка начебто по одному своєму найменуванню покликана бути пріоритетною в місті, - ми не знаходимо точної дати.

Згідно з достовірними джерелами, назва колишнім безіменним вулицями Маріуполя було дано 28 вересня 1878 року і Грецької - в тому числі. Відомо, що задовго до цього вулиця Грецька існувала на карті міста. На планах міста, починаючи з 1811 року, Грецька вулиця довгий час була кордоном тодішнього Маріуполя разом з Марії-Магдалинівської вулицею (поясню, що обидві ці названі вулиці, розташовані в одному рукаві, поділялися церквою Марії-Магдалини біля сучасної будівлі Жилсоцбанка, тобто, одна вулиця переходила в іншу).                  

Згодом вулиця Грецька пролунала вшир, витягнувши свій рукав в інший кінець міста, перетинаючи в кінці першу та другу Безіменні вулиці. Місцезнаходження Грецької було тихе і непримітне. Акуратно доглянуті будинки маріупольських греків з замощеній вулицею в центральній її частині створювали неповторний пейзаж. Вважалося, що тут здавна проживало більшість населення грецької національності, і з цим пов'язана її назва. На ті часи це місце було далеко від галасливої ​​Базарній площі - адміністративного і торгового центру Маріуполя. Тому місцеві купці не дуже поспішали відкривати тут свої крамниці і контори.

«24 травня 1929 року Міськрада затвердила рішення комунальної секції про перейменування вулиць» - з цього часу вулиця Грецька стала вулицею ім. К. Маркса. У грудні 1991 року вул. ім. К. Маркса знову перетворилася на вулицю Грецьку, їй повернули її первісну назву ...

Річка Кальчик

Кальчик - річка, що протікає по території Донецької області. Є правою притокою річки Кальміус. Довжина річки 88 кілометрів. Кальчик впадає в Кальміус в шести кілометрах від його гирла; також має приплив Малий Кальчик. На річці знаходиться Старокримське водосховище. Водозбірна площа Кальчика становить 1263 кв км.

На вододілі між річками Берда і Кальчик розташований заповідник «Кам'яні Могили», філія Українського степового заповідника.

У Кальчику водяться дзеркальний короп, білий амур, товстолоб і інші риби.

В історіографії є ​​усталене думка, що Кальчик і є Калкою і битва на Калці відбувалася у верхів'ї Кальчика біля Кам'яних могил. Однак існує критика цієї думки і інші передбачувані місця. На берегах Кальчика проводилися археологічні розкопки Н.Є. Брандерберга і Є.П. Трефільева, але вони не принесли нових даних у визначенні місця битви на Калці.

Для довідки: 31 мая 1223 року на річці Калка відбулася битва монголо-татар з об'єднаними силами російських і половців. В 1380 на Калці була битва між Мамаєм і Тохтамишем.

Історики вважають, що назва річки походить від слов'янського кореня кал - бруд, але не виключають при цьому, що слово може мати скіфське походження від індоєвропейського kel- kal- що означає чорний.

Старий Крим, історія виникнення

У 1780 році по правий бік річки Калка (сьогодні Кальчик), по лівий бік Водяної балки розмістилися переселенці з Криму, назвавши нове поселення Ескі Крим. Прибувши на нові землі, після майже двох років поневірянь по півдню Росії, протягом яких частина з нещасних переселенців загинула від труднощів і хвороб, а частина - незадоволених всієї цієї витівкою - повернулася назад до Криму, решта переселенців зайняла місто Павловськ. Сільські ж громади заснували в окрузі нові селища, даючи їм назви, співзвучні залишеним в Криму.

Ось так, в декількох верстах від Маріуполя, поблизу поштового тракту на Олександрівськ осіли вихідці зі Старого Криму.

Кажуть, що обране місце нагадувало їм покинуту батьківщину. Тут була така ж низина, хороша земля, річка Калці (Кальчик), багато джерел з доброю водою.

За результатами перепису 1782 роки там, оселилося 367 осіб (з них 204 особи чоловічої статі). Згідно з указом Імператриці їм належало 12 тис. Десятин угідь, на яких вони утворили 79 дворів, і 3 тисячі десятин для пасовищ. Так ось в Приазов'ї і виникла невелика слобода - «новий» Старий Крим.

ВИСНОВОК

 У своїй науково-дослідницькій роботі я дослідила окремі топоніми Донеччини ( на  прикладі деяких топонімів міста Маріуполя). Топонімічної інформації, на жаль, не дуже багато, але та інформація, яка зберіглася є дуже цікавою.

 За час своїх досліджень я дізналася, що розділ ономастики вивчається  не лише мовознавством, а й історією, географією, краєзнавством.

Я впевнена, що знати топоніміку своєї країни, області, населеного пункту повинна кожна людина. Це її історія і коріння життєдіяльності. Не дарма кажуть, що людина без минулого не може мати свого майбутнього.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

А. В. Бродяний «Край Донецький»

В.І. Подов, В.С. Курило «Історія Донбаса. Сторічча XIX-е»

Четвероус М. М. «Пам’ятні місця Донбаса: Путівник»