Науково-пошукова робота "Вишивка в моєму житті"
УКРАНА
Чернівецька область
Вашковецька ТГ
Шишковецький ліцей
Матеріали
для участі у форумі учнівської молоді
«Моя Батьківщина - Україна»
Напрямок: «Із батьківської криниці»
Тема: «Вишивка в моєму житті»
2022 рік
Автор: Горченко Марина Олександрівна
Учениця 11 класу
Учасники експедиційної групи:
Хабуля Рената Миколаївна
Проценко Олександра Богданівна
Кадельник Світлана Олександрівна
Керівник:
Бандалак Світлана Іванівна, вчитель українознавства
2
Зміст
Вступ
Розділ 1. Історія розвитку вишивки на території України ……………………..5
Розділ 2. Орнаменти та найдавніші техніки вишивання…………………….…10
Розділ 3. «Розгортаю життя – як сувій полотна» …………………....................13
3.1. Найстарша вишивальниця села Шишківці……..…………………..............13
3.2. Життєвий опис вишивальниці Мельничук Марії………………………….17
Розділ 4. Вишивання бісером……………………………………………………19
4.1. Історія розвитку мистецтва вишивки бісером…………………………..…19
4.2. Вишивка бісером на території села Шишківці…………………………….20
Висновки………………………………………………………………...………...24
Список використаних джерел…………………………………………................25
Додатки
3
Вступ
Темою нашого дослідження є «Вишивка як вид народного мистецтва у селі Шишківці».
Актуальність теми полягає у відродженні народного ремесла, тому що вишивка як явище є мало розповсюдженою серед молоді. Молодь не вважає цю справу прибутковою і як такою, що приносить задоволення.
Ми поставили перед собою наступні завдання:
- вивчити історію розвитку вишивки на Україні;
- ознайомитися з орнаментами та техніками вишивання;
- дізнатися про першу вишивальницю у селі Шишківці Кадельник Єлизавету;
- опис життєвого досвіду вишивальниці Мельничук Марії;
- дізнатися про розвиток вишивки бісером на території села Шишківці.
Об'єктом дослідження у роботі є процес вишивання на селі, предметом – аналіз вишивання як колективної родинної справи.
У своїй роботі ми використовували метод спостереження.
Наукова новизна полягає у дотриманні традицій вибору кольорів та орнаменту при вишиванні, адже кожен узор щось символізує.
4
РОЗДІЛ 1
Історія розвитку вишивки на території України
Вишивка – один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фолькльорні та речові пам’ятки.
З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у ХІ ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.
У ХVІІ ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві та інших великих містах. Крім найрізноманітніших виробів побутового призначення тут вишивали унікальні твори мистецтва – фелони, плащаниці, інші культові атрибути. У них орнамент органічно поєднувався зі сюжетним зображенням. Збережені фрагменти вишивок Х-ХІІІ ст. засвідчують високий рівень композицій цих творів. Сюжетно-орнаментальні композиції вишивок зображені також на фресках та іконах періоду Київської Русі.
Зі середини ХІХ – на початку ХХ ст. сільські та міські промисли потрапляють під звичайний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам свої смаки.
5
Це негативно позначилося на художньому рівні виробів. У цей час унаслідок зародження капіталістичних відносин на місцевих ринках з’являэться дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної роботи. Це зумовило скорочення виробництва і призвело до занепаду вишивального промислу. Заходів, щодо відродження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське , Подільське земства, а в Галичині – «Стала комісія для промислових справ». Однак і вони не змогли зберегти народну вишивку від антихудожніх міщанських впливів.
Нині вишивкою займаються на всій тереторії України. Найбільше вишиваних виробів виготовляють у домашніх умовах. Цей вид народного мистецтва поширений і на підприємствах художніх промислів.
Основна функція вишивки – оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Упродовж віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин. Навіть у межах сусідніх сіл існують місцеві варіанти. Євідмінності у місці розташування онаменту, його величині, характерних особливостях мотивів, їх укладанні на площині композиції, колориті тощо. Вишивання вбирання – давня східнослов'янська традиція. Наші предки оздоблювали жіночі головні убори – перемітки, очіпки, хустки, стрічки, чоловічі шапки; плечовий одяг – жіночі та чоловічі сорочки; верхній одяг – кожухи, безрукавки, свити, юпки. Серед компонентів одягу найбільше уваги приділялося оздобленню чоловічих і, головним чином, жіночих сорочок. Основна частина декору припадала на рукав. Допоміжну роль відігравали узорні стрічки, щообрамляли горловину, пазуху, манжети. Вінших компонентах одягу – безрукавках, гуглях, мантах – вишивку розтащовували переважно у місцях з’єднання двох полотнищ, чим до певної міри акцентували крій та підкреслювали силует.
Серед інтер’єрних тканин найбільше уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок.
6
Матеріалом-основою для вишивання здавна служила домоткана вовняня, лляна, конопляна тканина. Згодом ї замінили фабричного виготовлення лляні, бавовняні, вовняні матеріали та шкіра. На них здавна вишивали ручнопряденими лляними, конопляними, вовняними нитками. пізніше стали застосовувати фабричну пряжу – заполоч, біль, кумач, волічку, гару, металеві золоті і срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер.
В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односоронню вишивки. До двосторонніх належать техніки «перебору», «поза голкою», «двостороння гладь» і «стебельний шов». До односторонніх належать, техніки при яких вишивальні стібки накладаються з виворотного або лицевого боку тканини. Це «низинка», «занизування», «поверхниця», «штапівка», «бігунець», «хрестик». В оздоблюванні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання. Дивовижнв винахіджливість і талант виявилися у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.
На Поділлі та Буковині характерні геометричні мотиви з найрізноманітнішими за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рукави сорочок. Найбагатше оздоблювали уставки сорочок. поширені також композиції зі стилізовано-рослинними мотивами. Найбільш оригінальними серед них є «дерево життя», яким прикрашалипереважно рукави жіночих сорочок Поширеною у цих регіонах є вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Іноді поєднували дві основні барви, до яких вкраплювали жовту і синю. Найбільш вживаними техніками вважаються «кучерявий стіб», «настилування», «штапівка», «качалочка», «хрестик».
В орнаментації буковинських сорочок переважають рослинні мотиви, підвищується декоративність загального строю вишивки.
7
Починаючи з 50-х років у Кіцманському, Сторожинецькому, Новоселицькому районах поширюється оздоблення бісером. Ця вишивка потребує великої майстерності і вміння. Яскраві, соковиті кольори бісерної вишивки переливаються усіма барвами веселки і справляють надзвичайно святкове враження. В орнаментиці переважають натуралістичні квіткові мотиви. Якщо в 60—70-х роках переважали композиції килимового характеру з невеличких за розміром квіток, то згодом поширились укрупнені рослинні мотиви. Рукави закінчують мережками "цирками" рослинного характеру. Блиск білого шовку ефектно контрастує із барвистою "накладеною" вишивкою бісером та стеклярусом.
Є в Україні символи, у яких вишивка відіграє важливу роль. Наприклад, вишитий рушник в Україні — здавна неодмінний
Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставали молодята, був запорукою вірності. Рушником зв’язували руки нареченим, бажаючи їм щасливої й міцної сім’ї.
Останнім часом усе частіше можна побачити людей в українських сорочках — їх одягають у дні релігійних і національних свят, на наукові конференції та громадські зібрання. Певне, сучасні українці інтуїтивно відчувають, що їм бракує таємних символів, які гармонізують життя.
Викристалізовані у процесі історичного та культурного розвитку мотиви орнаменту, композиції та колорит, характерні для кожного регіону України, наслідуються в наш час. Значна частина сучасних вишивок виробляється на підприємствах народних промислів. У багатьох осередках України працює чимало талановитих вишивальниць, творчість яких відзначається смаком та оригінальністю.
8
При створенні своїх композицій вони спираються на багаті традиції української вишивки, збагачують їх новими надбаннями. Народні майстри репрезентують сучасну українську вишивку на численних виставках як в нашій країні, так і далеко за її межами, демонструючи повсюдно високий художній рівень своїх творів.
Змінюються часи. Змінюються покоління, їхні уподобання та погляди. Змінюються одяг і прикраси. Але залишаються віковічні традиції, які єднають нас із нашими пращурами. Серед них і традиції, пов’язані з вишивкою. Ці традиції є історією нашої країни, історією окремої родини, історією кожної людини. Тож збережімо цей скарб, щоб передати його наступним поколінням.
9
РОЗДІЛ 2
Орнаменти та найдавніші техніки вишивання
Характерною особливістю народної вишивки є величезна різноманітність технік і поєднання їх (до 10-15 технік одночасно). Назви багатьох технік походять передусім від засобів виконання («вирізування», «виколювання»). Назву окремим з них дали зовнішній вигляд шва, схожість з певними речами: «курячий брід», «солов’їні вічка», «гречка», «зірочка», «овсяночка».
Найдавнішим в історії вишивання вважається шов, при допомозі якого скріплювали між собою окремі елементи одягу.(див.додаток №1, №2) Спочатку це скріплення було досить примітивним, з часом набуваючи декоративного характеру.
Найпершим і найдавнішим вишивковим орнаментом вважається геометричний орнамент, так як прості геометричні лінії можна легко закріпити по нитках домотканого полотна. Найдавніші орнаменти були досить примітивними. В основному вони складалися з ліній, зигзагів, кругів, трикутників, і вільно з'єднувались між собою. З часом композиції ускладнювались додаванням замкнених площин та ліній, що разом створювали чітко виражені геометричні фігури. Утворені при цьому додаткові площини на орнаменті, для досягнення кращого ефекту вимагали іншого заповнення. Це стало поштовхом для виникнення технік „настилування" (рахункова гладь, лиштва), які на відміну від низинки та заволікання, дають більшу свободу для вишивальниці. .(див.додаток №3)
На Буковині, поруч з основними техніками, використовували додаткові, зокрема ланцюжок (тамбурний шов), косичка (ретязь), кіска (плетінка), шнурочок, пшеничка, соснівка, стебнівка (штапівка), зерновий вивід, стебловий та поверхневі шви, обміточний шов (увиваночка).
Наприкінці ХІХ століття по всій території України поширилась вишивка хрестиком, яка поступово витіснила основні вищезгадані техніки вишивання.
10
Рослинний орнамент появився значно пізніше. Його поява обумовлена виникненням нових декоративних матеріалів зокрема шовкової, золотої та срібної нитки, бісеру.
Більш геометризований рослинний орнамент набув широкого поширення на Буковині. До середини ХІХ століття Буковина витворила своєрідну рослинну стилізацію, комбінуючи настилування з іншими техніками. Для досягнення більшого ефекту, на тлі вишивки, виконаної нитками, окремі елементи оздоблювали кораликами (бісером), лелітками, золотою та срібною нитками.
Для української народної вишивки характерне застосування великої кількості вишивальних технік (штапівка, хрестик, занизування, набирування, мережка, вирізування та ін.). Техніка вишивання може включати цілий ряд вишивальних швів, яких в українській народній вишивці відомо понад сто.
Усі техніки вишивання можна поділити на однобічні та двобічні, поверхнево-нашивні і прозорі. Можна зустріти також іншу назву цих технік - глухі, наскрізні (ажурні).
Види технік вишивання :
Однобічні утворюють візерунок лише з лицьового боку виробу, а з виворітного видимі лише окремі стібки та переходи ниток. (Див. додат.№4, №5)
Двобічні утворюють узор майже однаковий з обох боків тканини. (Див. додат.№6, №7)
Поверхнево-нашивні техніки вишивання бувають лічильні й вільні.
Шви для вишивання класифікують: За способами виконання вишивки.
Вільні шви. Вільні шви виконують за наміченими контурами узорів округлих та криволінійних форм (художня гладь, полтавська гладь. рушниковий шов та інші.) (Див. додат.№8)
11
Лічильні шви. Лічильні шви виконують за точним розрахунком ниток тканини полотняного переплетення (пів хрест, косий хрест, прямий хрест, ретязь, штапівка, кривулька ) (Див. додат.№9)
За технікою виконання вишивки.
Наскрізні (ажурні) До наскрізних лічильних швів відносять різноманітні види мережок, шви вирізування, виколювання. Наскрізні шви - це ажурна вишивка на смузі тканини, розміщена не на поверхні а в самій тканині, тим самим змінюючи її структуру. (Див. додат.№10)
Глухі. Шви, які виконують на поверхні тканини називають глухими, до них відносять різні види швів «хрестика» та гладі ( хрестик , півхрестик, ретязь, зерновий вивід, набирування, лічильна гладь,тамбурний, стебловий та інші.) . (Див. додат.№11)
Процес виготовлення вишитих виробів складний та довготривалий. Він вимагає від працюючого акуратності, уважності та терпіння. Тому велике значення приділяється вмінню вишивальниці правильно організувати своє робоче місце, дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог та правил безпечної праці під час вишивання.
Незважаючи на зміни і наступи різних течій та стилів, українська орнаментика зберегла свою первісність в найголовніших формах. Своєрідний витвір нашого народу, що віками жив на своїй землі, зі своїми звичаями і традиціями, закріпленими в орнаменті, викликає подив і пошану. Для нас, українців, цей орнамент - велика небувала цінність, живий документ сотень поколінь, який дістався нам в спадок.
12
РОЗДІЛ 3
3.1. Найстарша вишивальниця села Шишківці.
Після перевороту, в жовтні 1917 року, бідним людям роздавали землі. Жителям с.Коленківці, Хотинського району були запропоновані землі, які колись належали панам Каземіру та Вербицькому, між селами Романківці та Вашківці Сокирянського р-ну. Тому перші жителі села Шишківці є переселенцями з села Коленківці. Отже в кожного шишківчанина протікає молдавська кров.
Кадельник Єлизавета Іванівна теж є переселенкою із села Коленківці. Разом із чоловіком Кадельником Георгієм Дмитровичем у 1955 році вона переїхала на постійне місце проживання в село Шишківці. (Див. додат.№12)
А народилася наша майстриня 5 серпня 1937 року. Доля одразу посилає їй випробування. Коли вона була ще зовсім маленькою, а саме у віці 1 рік і 2 місяці, мати залишає сім’ю. Батькові важко одночасно утримувати сім'ю та доглядати за маленькою донечкою, тому він одружується на іншій жінці. І все своє дитинство Єлизавета проживала з мачухою, яка їй замінила мати.
В молоді роки Кадельник Єлизавета працювала в колгоспі, на стройбригаді, фермі, а останні 6 років, які вписані в її трудову книгу, працювала прибиральницею в сільській раді. Її трудовий стаж становить 33 роки і 6 місяців.
Може пишатися Кадельник Єлизавета своєю великою сім'єю, адже народила вона п'ятеро дітей: Кадельник Любов, Кадельник Дмитро, Кадельник Марія, Кадельник Лідія, Кадельник Олександр, які подарували їй вже не одного внука та правнука.
Незважаючи на життєві труднощі, роботу в колгоспі та багатодітну сім'ю Єлизавета Кадельник завжди знаходила час та сили для того, щоб зайнятися улюбленою справою, а саме вишиванням. Вишивати вона почала ще зовсім маленькою дівчинкою у дев'ятирічному віці та продовжує це робити і до сьогодні. (Див. додат.№13)
13
Колекція її робіт сягає понад 80 рушників, біля 40 наволочок, 26 ікон, 20 сорочок, 12 скатертин, багато серветок та картин в різних техніках виконання. (Див. додат.№14)
Наприклад, на вишивання однієї сорочки бісером майстрині достатньо 25 днів. На своїх роботах Кадельник Єлизавета відтворює різні орнаменти. Орнаментом, який охарактеризовує саме дане село, являється грона винограду з його листом. (Див. додат.№15) Що символізує цей малюнок та інші рослини на її роботах вона також нам розповіла.
Що означає дуб, калина на вишиванці?
Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, а краси невмирущої.
Що означає виноград на вишиванці?
Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград — це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду.
Яке значення маку на вишиванці?
З давніх-давен на Україні святили мак і обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка оберігає і захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищену пам’ять народу. Дівчата, в сім’і яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.
Яка символіка лілії на вишиванці?
Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. В легендах квітка лілії — то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю тих чар.
14
Що означає троянда на вишиванці?
Узори з трояндами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням.
Що означає хміль на вишиванці?
Хміль дуже близький до символіки води й винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узор хмелю — це весільна символіка. Народна пісня підказує, що «витися» — для хлопця означає бути готовим до одруження, так як для дівчини заміж іти — це «пучечки в’язати».
Який символізм чорнобривців на вишиванці?
Дуже тісно пов’язані поетичні образи народної пісні та вишивки. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті мають рости чорнобривці. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки.
Що значить вода та сонце на вишиванці?
Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.
Що означає соловей та зозуля на вишиванці?
Соловей та зозуля вишиваються на дівочих рушниках. Цих птахів часто розміщували на гілці калини, що символізує продовження роду. Павичі дуже поважні птахи, на весільних рушниках часто над ними розміщений вінок або вінець. Молодят символізують соколи, голуби та півні. Характерною рисою весільного рушника є розташування птахів голівками один до одного.
15
Тлумачення кольорів на вишивці.
На окрему увагу заслуговують кольори в вишиванні, їх поєднання та символіка. Кожен колір має своє значення, створює потужну енергетику, яку людина відчуває з допомогою настрою, тому не лише візерунок, а й колір впливає на власника вишиванки. Отож, значення кольорів у вишиванці:
Червоний підсилює енергію. Найчастіше він присутній на весільних чоловічих сорочках. Такий життєрадісний орнамент символізує любов, пристрасть та агресію. Оскільки він стимулює всі функції, надто активним людям його не радять.
Чорний в противагу червоному нагадує про сум, горе, смерть. Хоча однозначного тлумачення символіки кольору в народній вишивці немає. Адже і святкові вироби часто вишивали в різних місцевостях чорними нитками. В деяких регіонах вважають: чорний — колір землі, символ багатсва, плодючості, колір землеробів.
Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр. Ці кольори вважаються благодатними, сприяють спокійному життю. Зелений асоціюється з природніми витоками.
Синій символізує воду, тобто жіноче начало.
Білий – символ кохання та невинності.
Окремими кольорами у вишиванні рушників стоять жовтий та золотий. Обидва цих кольори трактуються як кольори небесного вогню, кольори Сонця та символізують Божественну мудрість та багатство.
Свої вміння та майстерність Кадельник Єлизавета передає онукам та невістці, які також небайдужі до цього виду мистецтва та мають у своїй колекції декілька робіт.
16
3.2. Життєвий опис вишивальниці Мельничук Марії.
Мельничук Марія Федорівна є жителькою села Шишківці. Народилася вона 3 червня 1956 року в сім'ї робітників колгоспу Якубишеної Ольги Георгіївни та Якубишина Федора Володимировича. У 1963 році розпочала навчання в місцевій школі, яке тривало 8 років. А в 11 років вже прийняла на себе відповідальність нянечки, доглядаючи молодшого братика Бориса.
Після завершення навчання в школі почала заробляти власні кошти працюючи на фірмі Молдплодоовощ, що діяла на станції Васкауци, а далі разом з батьками виконувала сільскогосподарські роботи у місцевому колгоспі. Коли Марії Федорівні виповнилося 18 років була прийнята на роботу у місцевий поштовий відділ. Робота була важка, адже потрібно було розносити пресу не лише у селі Шишківці, а й в сусіднє село Струмок. Особливо важкими були зимові місяці, адже тодішні зими були суворими та сніжними. Неодноразово доводилося заночовувати у небайдужих жителів села Струмок, через те, що швидко вечоріло, а дороги замітав сніг. Але до роботи ставилася відповідально, тому і дослужилась до пенсії. Азараз співає в церковному хорі.
Окрім роботи встигла Марія Федорівна збудувати і власну сім'ю разом із чоловіком Мельничуком Василем Дормідонтовичем. Виростили двох синів Олега і Анатолія, та доньку Тетяну, які привели в родину ще зятя Івана та невісток Світлану та Олену. А вже діти відповідно подрували їй 8 онуків.
Незважаючи на важке життя в селі та постійну роботу, Марія Федорівна завжди знаходила час для улюбленого заняття – вишивання. Ще за часів навчання в школі її роботи виставлялися на районних виставках. А сільська церква й досі прикрашена 13-ма іконами вишитими нею. Ікони, які вишила Марія Федорівна можна побачити також і в оселях її дітей, адже мати вишила їх як оберіг. (Див. додат.№16, 17) Усі її діти на великі свята застелають стіл скатертинами, які вона їм вишила.
17
В колекції її робіт можна нарахувати велику кількість рушників, біля 20-ти наволочок, 8 скатертин, понад 50 серветок, а також 18 сорочок, які родина одягає на релігійні свята. Неодноразово йдучи в гості до своїх друзів несе Марія Федорівна в подарунок вишиванку. (Див. додат.№18)
Свої вміння творити красу на полотні передає своїм онукам. Не байдуже ставляться до вишивання Анастасія та Юлія. (Див. додат.№19) Юлія ще тільки вливається в це ремесло, та почала вишивати першу серветку. А Анастасія вже пишається 3-ма вишитими серветками та 1-м рушником. Зараз готує рушничок для Великоднього кошика. Дівчаткам дійсно передався талант та здібності до вишивання. Окрім цього обоє наділені художніми здібностями, адже їх роботи в напрямку образотворче мистецтво неодноразово брали участь у районних конкурсах.
Тішить думку те, що у цій родині не згасне вогник до цього виду мистецтва, адже є кому передати свої знання…
18
РОЗДІЛ 4
4.1. Історія розвитку мистецтва вишивки бісером.
Згідно з археологічними даними, бісер був знайомий вже в Київській Русі. Яскраві, барвисті вироби з бісеру та стеклярусу отримали надзвичайно широке поширення.
Гарний і міцний матеріал з успіхом використовувався при оформленні інтер'єрів, для оздоблення народних костюмів і предметів культового призначення. Чого тільки не робили наші предки з бісеру, стеклярусу і намистин! Область застосування цього матеріалу виявилася дуже широкою - від дитячої іграшки до гобеленів. Вишивали картини з жанровими сценками, ікони. Стеклярусними гобеленами прикрашали стіни у палацах, в тому числі і імператорських.
Бісер застосовувався для прикраси одягу та виготовлення різних предметів його оздоблення. Традиційний костюм був дуже барвистим. У музеях можна побачити численні шиті бісером зразки одягу, головних уборів, поясів, намист.
Ряд виробів з бісеру призначався для церковного вжитку. Це прикрашені бісером ікони, оклади до них, різні ритуальні предмети - одяг, підсвічники, ціпки.
З кінця XIX століття вишивка бісером широко використовується для прикраси вечірніх нарядів, дамських сумочок (Див. додат.№20). Вишивки бісером, плетені або ткані прикраси все частіше можна було побачити на виставках і в модних салонах. Подарувати бісерні дрібничку, виконану своїми руками, вважалося ознакою хорошого тону. Це міг бути вишитий гаманець, чохол на люльку або ручку, прикрашена бісером шкатулка.
З початку XX століття бісер міцно утвердився в світі моди. Сучасні модельєри розглядають бісер як унікальний матеріал, який прийшов до нас із глибини століть нарівні з дорогоцінними каменями і не поступається їм у блиску і красі. Старовинні роботи служать невичерпним джерелом нових ідей і натхнення.
19
Запозичення окремих прийомів, техніки виконання, елементів орнаменту надає сучасним речам незвичайний колорит.
В наш час як ніколи стали цінуватися вироби, створені вручну. У них найбільш повно можуть бути виражені індивідуальність людини, її творчі здібності, багата фантазія.
4.2. Вишивка бісером на території села Шишківці
Вже дуже давно з’явилася прекрасна традиція прикрашати речі бісером і з його ж допомогою створювати унікальні твори мистецтва. Але багатовікові традиції не забуваються, і в наш час вишивання бісером все так само залишається актуальним, незважаючи на те, що це дуже копітка і нелегка робота, що вимагає певних знань і творчого мислення. Маленькі намистинки оригінально виглядають на одязі, крім того, сьогодні дуже модно створювати різноманітні аксесуари з них.
Завдяки тому що бісер досить дешевий і загальнодоступний матеріал, (Див. додат.№21) майстри мають практично безмежний потенціал. Багато кутюр’є з його допомогою прикрашають не тільки предмети одягу, але і дамські сумки, туфлі, гаманці та інші аксесуари. Художники також часто використовують бісер у своїх роботах, вишиваючи картини, на яких зображені краєвиди, певна символіка, квіти, звірі та багато іншого.
Багато умільців, освоївши вміння вишивати бісером, не тільки зробили цей вид мистецтва своїм хобі, а й отримали можливість реалізувати свої приховані таланти, а також заробляти на цьому чималі гроші.
Даним видом мистецтва на території села Шишківці займається не одна майстриня. Але найблище до всіх нас, школярів, є вчитель українознавства та заступник директора з виховної роботи Бандалак Світлана Іванівна. Саме про її творчість ми і розповімо у цьому розділі.
20
Бандалак Світлана Іванівна (Див. додат.№22) народилася 9 травня 1986 року в селі Струмок. Закінчивши навчання в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Шишківці вступила на навчання до ЧНУ ім. Ю.Федьковича на педагогічний факультет, спеціальність – початкові класи. Після закінчення трьох курсів навчання, почала працювати вчителем початкових класів ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Шишківці, прицьому продовжуючи навчання за заочною формою. У 2008 році вийшла заміж. Через три роки сімейного життя народила сина, тому залишивши роботу пішла у дикретну відпустку. Саме під час цієї відпустки Світлана Іванівна і почала займатися мистецтвом вишивки бісером. У диктретній відпустці вона знаходилась 5 років, адже народила ще й донечку (Див. додат.№23). Протягом цих років Світлана Іванівна вишила не одну ікону, молитву, рушники та серветки, які дарує своїм рідним та друзям в якості подарунків.
Першою роботою була ікона Божої матері. А зараз йде до завершення ікона Свята Вечеря.
Саме вона розповіла нам про основи вишивки бісером, а саме про те, що мистецтво вишивки бісером — мабуть, одне з найбільш кропітких і скрупульозних занять. Необхідно володіти величезним терпінням, працьовитістю, ретельністю і наполегливістю, щоб не кинути розпочату справу. Тим, хто відчуває в собі сили і бажання навчитися даному виду мистецтва, необхідно знати кілька безцінних правил:
1. Нашивати бісер обов’язково потрібно рівно, з нахилом в один бік. (Див. додат.№24)
2. Головний елемент орнаменту розташовують у центральній частині і виділяють обробкою.
3. Перед роботою необхідно переконатися, що весь бісер однакового розміру.
4. Полотно, на якому створюють шедевр, має бути щільно натягнуто, для цього краще скористатися п’яльцями або гобеленовою рамкою.
21
5. З ниток краще взяти синтетичні або скористатися волосінням.
6. Колір обраних ниток повинен відповідати колірній гамі канви.
7. Вишивати по канві обов’язково рядами.
8. Нитку для ряду необхідно брати в три рази довше ширини полотна.
9. У кожному ряду кількість бісеру повинна відповідати числу клітин в рядку схеми.
Новачкам рекомендує використовувати спеціальні набори з їх допомогою набагато зручніше і швидше навчатися. Досвідчені майстри, як правило, обходяться без таких наборів.
Базові способи вишивки
Найпростішим видом є шов «вперед голку», де вишита лінія виглядає пунктиром, оскільки бісер розташовується на певній відстані. На початку роботи необхідно закріпити одну намистину і починати вишивати. Існує велика кількість різноманітних швів, наприклад, стебельчатого-рядковий двосторонній шов, стебельчатий шов, арочний шов, шов «вприкреп» та багато інших. Деякі з способів розберемо більш докладно.
Для закріплення першої бісеринки вибирають намистинку невеликого розміру і з допомогою одного стібка пришивають її до поверхні. Також можна почати роботу зі вставки блискітки. Щоб орнаменту додати об’єм, необхідно зробити стовпчик з 3-х намистин. Якщо необхідно домогтися хаотичного розсипу по канві, стовпчик краще зробити з бісеринок, різних за колірною гамою. Закріплювати такі намистини потрібно на дуже близькій відстані одна від одної.
Шов «уперед голку». Цей шов є найпростішим: голка виводиться на лицьову сторону тканини, потім нанизують стеклярус і проходять голкою крізь тканину поруч з бісером. Потім виводять голку назад на лицьову сторону.
22
Щоб перевірити, чи правильно зроблена вишивка, необхідно порівняти стібки з лицьового і виворітного боків: стібки виворітного боку повинні бути коротшими.
Ще один відомий шов — рядковий. Цей шов необхідно використовувати у випадках, коли потрібно, щоб вишивка була жорсткою.
При завершенні ряду обрізати нитку не потрібно, вона простягається через стеклярус, для того щоб лінії вийшли більш рівними.
Стебельчатий шов створює рівну щільну лінію. Виконувати цей шов необхідно зліва направо. Після закріплення нитки вузлом на голку необхідно нанизати дві намистини, ввести голку в тканину за другою бусинкою і вивести між бісеринками. Слідом голку необхідно протягнути через другу намистину, нанизати на голку третю бісеринку і ввести голку за нею, вивівши при цьому між другою і третьою бусинкою. Щоб вишивка була жорсткою, необхідно щільно розташовувати бісер.
Найголовніше — це запастися терпінням, тоді з освоєнням цього методу не виникне проблем. Вишивка завжди буде прекрасним хобі і принесе не тільки радість, а й естетичну красу в будинок.
23
ДОДАТКИ
Додаток № 1.
Додаток № 2.
Додаток №3.
Додаток №4.
Додаток №5.
Додаток №6.
Додаток №7
Додаток №8.
Додаток №9.
Додаток №10.
Додаток №11.
|
|
|
|
|
Додаток № 12
Додаток №13.
Додаток №14.
Додаток № 15
Додаток № 16
Додаток № 17
Додаток № 18
Додаток № 19
Додаток № 20
Додаток № 21
Додаток № 22
Додаток № 23
Додаток № 24
Список використаних джерел
- Павлюк С.,Горинь Й. Українське народознавство: Навч. Посібник. – Львів: Фенікс 1994. – 608с.
- Гасюк Е.О., Степан М.Г. Художнє вишивання. Київ, 1981. — 689 с
- Лозко Г. Українське народознавство. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — 368 с
- Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка. Київ, 1993.-414 с.
- Кулик О. Українське народне художнє вишивання. Київ, 1958 – 468 с
25
ВИСНОВКИ
Вишивка – один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фолькльорні та речові пам’ятки.
Нині вишивкою займаються на всій тереторії України. Найбільше вишиваних виробів виготовляють у домашніх умовах. Цей вид народного мистецтва поширений і на підприємствах художніх промислів.
Основна функція вишивки – оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Упродовж віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин. Навіть у межах сусідніх сіл існують місцеві варіанти. Є відмінності у місці розташування орнаменту, його величині, характерних особливостях мотивів, колориті, їх укладанні на площинні композиції.
Серед інтер’єрних тканин найбільше уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок.
Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставали молодята, був запорукою вірності. Рушником зв’язували руки нареченим, бажаючи їм щасливої й міцної сім’ї.
Останнім часом усе частіше можна побачити людей в українських сорочках — їх одягають у дні релігійних і національних свят, на наукові конференції та громадські зібрання. Певне, сучасні українці інтуїтивно відчувають, що їм бракує таємних символів, які гармонізують життя.
24
про публікацію авторської розробки
Додати розробку