НЕПРОСТІ ІСТОРИЧНІ ВУЗЛИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОУН

Секція 1. Державотворчі процеси на території сучасної України від найдавніших часів до наших днів. Особливості боротьби українців проти поневолення і національно-визвольні рухи.

РОЗСТАВЛЯЮЧИ АКЦЕНТИ: НЕПРОСТІ ІСТОРИЧНІ ВУЗЛИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОУН

Коваленко Владислав, учень 9 класу Великокринківського ліцею, Кременчуцький район Полтавська область.

Тимченко Олександр Петрович, учитель історії Великокринківського ліцею.

Наша робота є скромною спробою переосмислити та, як нам здається, розставити правильні акценти в подіях буремних сорокових двадцятого століття, бо відгомін від них є приводом для «братньої Росії» та її «п'ятої колони» в Україні брехливо трактувати давнину і шукати в ній безглузді аргументи для «актуальних», на думку імперського Кремля, заполітизованих висновків.

Об’єктом нашого історично-правового дослідження буде збройна боротьба представників різних народів в складі частин СС НСДАП, особливо це стосуватиметься членів ОУН.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб сформувати вірне уявлення про патріотичну та державницьку позицію оунівців в роки ІІ світової війни та убезпечити свідомість сьогоднішніх українців від потоку брехні та фейків, що ллються на нас з Росії.

Згідно із законами гітлерівської Німеччини у збройних силах (вермахті) мали право служити лише німці. Водночас були збройні формування, створення яких і утримання фінансувалися за рахунок НСДАП (нацистська партія). Для Гітлера найважливішими були підрозділи СС – оплот, твердиня нацистської тоталітарно-поліцейської держави, так званий Чорний орден.

З часом нестача людських ресурсів змусила фашистських лідерів удатися до формування під знаком СС незвичних військових угруповань. 1943 року було створено мусульманську гірську дивізію «Хандшар» (югослави), 1944 – албанську дивізію «Скайдербег», французьку – «Шарлемань», угорську кавалерійську дивізію, 1945 – хорватську дивізію «Кама», фламандську «Лангемарк», валлонську – «Валлонія», голландську – «Ландсторм – Нідерланд», три російські козацькі дивізії, італійську та інші. Загалом до кінця війни на боці

Гітлерівської Німеччини воювали 40 дивізій СС. Одночасно з великими формуваннями Гітлер створював і менші за чисельністю: туркестанський та кавказький полки, індійський легіон, батальйон норвезьких лижників, два румунські батальйони, один болгарський…

Усі ці строкаті національні війська були одягнені у форму СС, яку на початку війни мали право носити тільки представники “еліти німецької раси”, а кандидатів до СС відбирали лише після суворої перевірки генеалогічного дерева претендента.

Важливо! Форму фашистської армії носили більш як мільйон громадян СРСР.

Цю цифру взяли з газети “Аргументи і факти”(№9 за 1989 р.). І взагалі зауважимо, що більшість використаних і пропонованих даних – з російських джерел.

Як відомо, в перші місяці війни на території СРСР у полон до фашистів потрапили більш як п’ять мільйонів громадян СРСР. Найперше з них гітлерівці сформували, починаючи з 1943 року, 1 та 2 дивізії СС “Латвія”, 1 піхотну дивізію СС “Естонія”, 1 піхотну дивізію СС “Галичина”. Наступного року були створені 1 та 2 піхотні дивізії “Росія”. Загалом 20 іноземних дивізій та загонів.

У наступі на Москву брали участь танкові частини, на чолі екіпажів яких були вчорашні радянські командири.

Особлива тема, якої ми майже не торкаємось, - участь у ІІ світовій війні на боці фашистської Німеччини дивізій Російської визвольної армії (РВА) під командуванням генерала Андрія Власова. Зауважимо також, що ще в березні 1942 року (саме тоді Сталін призначив Власова заступником командувача Волховського фронту, у полон він потрапив 12 липня) німці спробували створити в районі Орла-Брянська РВНА (Російську визвольну народну армію).

Перехід Власова на бік Гітлера активізував зусилля німецького командування щодо використання полонених радянських бійців та російських емігрантів у війні проти СРСР. Уже 27 грудня Власов та Малишкін (генерал РВА) підписали “Звернення Російського комітету до бійців та командування Червоної армії, до всього російського народу та інших народів Радянського Союзу”. 14 листопада 1944 року у Празі Власов проголосив Маніфест «Комітету визволених народів Росії (КВНР)». УВАГА! В його роботі ОУН (організація Українських націоналістів) брати участь відмовилась, вбачаючи в діяльності КВНР великодержавні тенденції.

Документально засвідчено, що в так званих збройних силах Комітету визволення народів Росії на боці гітлерівців воювали: один колишній генерал-лейтенант Червоної армії, шість генерал-майорів, один бригадний комісар, один комбриг, 42 полковники, один капітан першого рангу…

Начальником штабу власівців був професор Академії радянського Генерального штабу генерал Трухін, винищувальною і нічною бомбардувальною авіацією командували відповідно кавалери ордена Леніна Герої Радянського Союзу Антилевський та Бичков.

Зрозуміло, що наведені факти – лише частина архівних матеріалів, які вкотре переконують: наше минуле – надто складна проблема, точніше вузол проблем, щоб бути допоміжним матеріалом для політичних інтриганів та нездарних журналістів.

А тепер мовою фактів та важливих свідчень про подальший розвиток цього питання.

Від осені 1945 –го до осені 1946 року в Нюрнберзі працював Міжнародний військовий трибунал, який виніс суворий вирок воєнним злочинцям. Представники СРСР зверталися до Трибуналу з пропозиціями про притягнення до відповідальності тих, хто воював на боці фашистської Німеччини. Ця інформація є достовірною з двох причин. По-перше, обвинувального вироку трибуналу з цього питання не має. А, по-друге, бувшому учневі нашої школи, який навчався з 2010 р. по 2015 р. в юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, писав курсову роботу по цій темі, Тимченку Антонові, розповідав Йосип Давидович Гофман про Нюрнберзький трибунал. У 2014 р. Гофман, нині покійний проживав у м. Полтава і був останнім у світі живим свідком Нюрнберзького процесу. З 1945 по 1946 р. він являвся особистим охоронцем головного військового прокурора від СРСР Руденко. Йосип Давидович розповідав Тимченку Антонові, що Москва вимагала від своїх представників на цьому міжнародному трибуналі любою ціною добитися визнання оунівців військовими злочинцями.

Нам здається, і хочемо донести свою думку до багатьох громадян, особливо викладачів історії наступне:

1. В разі визнання членів ОУН, що носили форму СС, військовими злочинцями, не було б строків давності по притягненню їх до відповідальності. В основному це була б смертна кара.

2. В такий спосіб Москва хотіла, як нам здається легалізувати та легітимізувати геноцид, по винищенню бійців ОУН-УПА в Західній Україні 1946-1950 рр. Вчителям історії варто цю подію донести до людей. Але ця чергова бойня українських націоналістів-державників, яку вчинила радянська імперія за допомогою армії, не була освячена рішенням Нюрнбергу. Тодішня брехня і варварські методи розколу українського суспільства і його знищення, путінська Росія використовує і сьогодні. Тому нам важливо знати історичну правду щоб бути сильнішими.

Жодних рішень до збройних формувань, у яких брали участь українці (батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», дивізія «Галичина») не було прийнято. Керівник британської військової  місії в Італії Д. Голден Портер звітував англійському урядові, що галицькі дивізійники не є радянськими громадянами, а по-друге, немає жодних доказів про звинувачення їх у злочинах, що кваліфікуються скоєними проти людства. Такого висновку дійшла й канадська комісія Дешена 1985 року, бо колишні бійці «Галичини» після війни поселилися не тільки у Великобританії, а й у Канаді, США та інших країнах. А щодо російських військових частин, то союзники фактично поклали розв’язання цих питань на СРСР, бо до рук радянського правосуддя потрапили і власовці й учасники інших збройних формувань. Наприклад, у південно-австрійському містечку Лієнц Радянській армії передали козацькі частини, хоча в їх складі були емігранти ще з часів громадянської війни, і вони згідно з ялтинськими домовленостями не підлягали радянському правосуддю. Значну частину з них розстріляли відразу після того, як потяг з репатріантами перетнув радянський кордон. Ще будучи в Лієнці, козаки передбачали, який «суд» чекає на них на батьківщині, - в масових акціях самогубства загинули тисячі колишніх білогвардійців та їх родин.

Вищої міри покарання зазнали і генерал Власов, і його найближче оточення, а також лідери російської еміграції – союзники Гітлера, зокрема генерали Краснов і Шкуро.

Після ІІ світової війни минуло багато років. Дедалі менше залишається тих, хто був свідком, а хто учасником непростих подій. Зрозуміло, що злочини проти людства не мають терміну давності. Але треба говорити мовою доведених фактів, а не суб’єктивного політиканства. Нюрнберзький трибунал поставив крапку у війні, його висновки не потребують ревізії.

Утвердження демократії в будь-якій країні передбачає насамперед опанування суспільством ідей національного примирення. Дуже показовий тут приклад Іспанії – там усіх загиблих учасників громадянської війни перепоховано в долині полеглих, над якою височіє велетенський Хрест.

Українське суспільство поки що проходить важкий шлях ідеологічного протистояння супротивних у вітчизняній політиці сил. Проте обнадійливий рух до порозуміння все-таки спостерігається.

І наостанок. Минуле не переінакшити, а яке буде майбутнє, цілком залежить він нас. Задля нього треба завжди пам’ятати про вищий за людський - суд Божий.