Обряди викликання та зупинення дощу в українців Буковини (на прикладі с. Чорнівка Новоселицького району)

Обряди викликання та зупинення дощу в українців Буковини

(на прикладі с. Чорнівка Новоселицького району)

     Господарська діяльність хлібороба цілком залежала від кліматичних і погодних умов. Його намагання вплинути на природу відображали певні світоглядні уявлення і реалізовувалися через магічну практику, яка сягала своїм корінням давніх дохристиянських часів [2, ст..63].

  Прикмети, що допомагають людям прогнозувати погоду, здавна були складовою частиною народної метеорології. Їх місце у народному світосприйнятті, обрядовій практиці та повсякденному життя визначалося прямою залежністю всієї господарської діяльності традиційного суспільства від погодних умов. На території села Чорнівка, як і на Буковині загалом, прикмети були виділені на 3 основні групи: 1 група – за відчуттями людини, поведінкою тварин і рослин, атмосферними явищами; 2 група -  фіксовані народні прикмети: за станом погоди у день свята передбачалася погода інших днів та періодів року [2, ст..66].

       До  першої групи відносимо прикмети, які визначали погоду за відчуттями людини: «сильна біль у суглобах була ознакою наближення дощу», «свербіння у вухах було зумовлене зміною погоди».

        Щодо поведінки домашніх тварин, то за положенням того, як спала кішка визначали зміну погоди: «якщо спала, ховаючи носа, то це означало різке зниження температури, а «якщо простяглася на весь зріст – швидке потепління, на весні – відлига»; «якщо собака качалася на траві, то це сповіщало про наближення вітру».

        З птахів у народних прикметах переважно трапляються півень, курка, ворона, лелека, ластівка. В основному за птахами чорнівчани визначали погоду так: «коли півень стояв на одній нозі, це передрікало похолодання», «якщо кури ховали голови під крила, то наближається похолодання», «коли ластівки, літали так низько, що сягали землі – це до дощу, а якщо літають уверх – слід очікувати гарної погоди», «якщо ворони чи горобці починали літати зграями – незабаром очікується сніг», «якщо шпаки та журавлі відлітають у вирій ранньої осені, зима буде довга і з тріскучими морозами».

        Із прикмет, пов’язаних із комахами, то більшість з них пов’язані з поведінкою мурах: «коли мурахи вилізають з мурашника – буде сильна злива», «коли мурахи заповзають на поріг хати – це до дощу», також вірили, що не можна руйнувати мурашник, бо це викличе дощ.

       Наближення сильної бурі могли визначати і за поведінкою худоби: якщо «худоба переставала пастися, повертала голову у бік напрямку вітрі і ревла, йдучи до водопою.

       Існують прикмети і за станом рослин: «розташування шишок на вершині ялини чи сосни свідчило про те, що зима буде холодною наприкінці свого циклу», а «якщо більшість шишок знизу дерева, то будуть морози на початку зими»; «якщо шишки на дереві розміщені рівномірно, то зима буде довга і сувора», «якщо взимку дерева часто покриті інеєм, добре вродять зернові».

      До другої групи відносяться прикмети пов’язані із визначенням погоди за святами, зокрема: «якщо на Йордан дерева вкриті інеєм, буде добрий врожай садовини», «якщо на Юзефію сонячно, то очікується багатий урожай картоплі», «яка погода на Благовіщення, така буде і на Великдень», «якщо на святого Юрія піде дощ, то вродить пшениця і сіно, а якщо вранці буде роса – врожайний рік, .

   Вироблення системи прикмет, які вказують на зміну погоди є результатом багатовікового спостереження селянина за природою і зазвичай позбавлене магічної основи. Вони були і залишаються складовою частиною світосприйняття населення Буковини.

      Існувало віщування за селезінкою свині. у цьому контексті слід зазначити той факт, що ворожіння за селезінкою свині (гаруспіція) було відоме ще стародавнім римлянам. У  селі Чорнівка ворожили у такий спосіб: «коли різали свиню, звертали увагу на розміри її селезінки: якщо коротка, то зима буде коротка і тепла, а якщо довга і широка, то слід очікувати довгу і холодну зиму» [1]. Таке віщування зафіксоване ще у др..пол. ХІХ ст.. у праці Р.Кайндля і О.Монастирського. за авторами, коли заколюють свиню і в неї довга селезінка, то зима ще довго триватиме, а якщо селезінка коротка, то незабаром настане весна [2, ст. 67].

  Українське населення Буковини, зокрема села Чорнівка практикувало різноманітні форми проведення плювіальних обрядів, серед яких поширеною є повсякденна плювіальна практика. До якої можна занести більшість  простих у своєму виконання обрядів, яких незмінно дотримуються селяни чи то з метою викликання дощу під час засухи, чи для захисту свого майна від бурі чи граду [2, ст..73]. Плювіальні обряди можна розділити на дві групи: це обряди викликання дощу і захист від граду.

     Щодо першої групи, то до неї ми можемо віднести ряд обрядових дійств, виконання яких мало б викликати дощ. Практикували в селі колективні походи – процесії, очолювані священиком для молебні, яка мала закликати дощ. Якщо до свята Юрія  не було дощу, то жителі трьох сіл (Чорнівка, Топорівці, Рідківці) після того, як у церквах відправилася літургія, вирушали хресною ходою із своїх церков до того місця, де перетинаються дороги із цих сіл. Хода супроводжувалася корогвами, іконами, люди молилися і співали церковних пісень. Приходили на поле, де на кошти цих жителів була побудована каплиця і священики відправлялася молебень. Читався акафист святому мученику Георгію, освячувалася вода в криниці і кожен священик освячував сторони поля у напрямку свого села. Після молебні влаштовували обід [1].

      Під час аналізу ритуальних дійств над могилами нечистих («заложних») покійників важливо взяти до уваги той факт, що в уявленні українців був вплив заложних покійників на дощ. Вважалося, що якщо поховати заложного покійника на загально сільському кладовищі – «чистому» місці, то цілий рік буде засуха і малий урожай. В зв’язку з цим до сер.ХХ ст., їх вивозили із села і вкидали у р.Прут. Старожили с.Чорнівка пригадують, що в 1947 році в селі  повісився Велущак Георгій Іванович 1905 року народження, якого поховали на загальносільському кладовищі. Через кілька місяців почалася велика засуха, яка була незвичним явищем для села. У  весняно – літній період не було жодного разу дощу, що було не характерним для даної пори року. За віруваннями селян, причиною даного явища було те, що на загальносільському кладовищі був похоронений заложний покійник. Через це сільський житель Велущак Дмитро Дмитрович почав поширювати серед чорнівчан чутки про те, що якщо викинути домовину з небіжчиком за межі села, а саме у річку Прут, після чого почнеться дощ. Тому селяни таємно вночі відкопала домовину небіжчика і викинули її у річку Прут. Через два дні в селі почалася сильна злива, яка оживила весь врожай, який вже майже загинув від пекучого сонця. В 1955 році в селі під час організації загальносільських танців повісився хлопець на прізвище Іванович. Але через прохання його батька сільська громада дозволила поховати його на загальносільському кладовищі. В день похорону Івановича було проведено інсценізоване весілля [1]. З того часу, з 1950 – их рр., повішеників почали хоронити вкінці кладовища поряд із дітьми, які померли нехрещеними. Подібний випадок зафіксований і у селі Мосорівка Заставнівського повіту, де підлітки у зв’язку із відсутністю дощу відкопали домовину заложного покійника і викинули її у Дністер [2, ст. 77].

      Були поширеними для викликання дощу і ритуальні обряди пов’язані із криничною водою. Зокрема, маленьким дітям давали посудинку з криничною водою, для того, щоб вони перелили дорогу і промовили «Божко, просю в тебе дощику».

      Серед обрядів українського населення Буковини, що виконувалися для захисту людей, господарств та полів від бурі, граду та інших природних катаклізмів, велике значення надавалось цілій низці обрядів профілактичного характеру. До них можна віднести дотримання певних річних свят, під час яких заборонялося виконувати польові роботи (82). Найбільшого поширення в селі Чорнівка набуло святкування 9 – го четверга після Великодня. Сільські старожили згадують, що в 1948 році, вийшовши в поле на 9 – ий четвер після Великодня, блискавка вдарила в жінку, яка працювала на городі; в 1958 році така ж історія повторилася вже з двома жінками, але одну із них вдалося врятувати; в 1974 році блискавка  вбила молоде подружжя, яке в «заборонений» четвер працювало на полі. У  1967 року колгоспний бригадир наказав ланковим виходити 9 – го четверга  в поле і сапати буряки. Хоча жінки відмовлялися, але керівництво колгоспу змусило людей працювати. Того ж дня пішов град, який знищив всю площу цукрових буряків [1].

      До профілактичних заходів, які застосовувалися в селі для захисту від граду, слід віднести й те, що в «чистий» четвер перед Великоднем, на вечірній у церкві читаються 12 євангелій, при яких горить свічка, що в селі Чорнівка зветься «громовицею». «Громовицю» потрібно після 12 євангелії не загасити, а зуміти донести додому. При  вході на подвір’я полум’ям свічки зробити хрестики на воротах, на дверях будинку, які вважалися захисниками від нечистої сили та мали оберігати помешкання від влучання блискавки.

      Був поширеним у селі і обряд запалення під час грози свяченої свічки. Здебільшого, під час сильного дощу, запалювали свічки, які були освячені на Великдень і в «чистий» четвер. Під час горіння свічки колективно читався «Отче наш». Фігурують в обрядових дійствах щодо захисту від граду і рослини. Зокрема, під час сильного граду запалювали котики верби, яку освячували на Вербну неділю і викидали на подвір’я. За уявленнями селян, це мало припинити град і оберегти помістя від його шкоди [1].

      Щодо ще одного обряду, який мав оберегти від граду, було наступне: коли до села наближалися грозові хмари і звіювалися сильні  вітри, то один сільський чоловік йшов на церковну дзвіницю і починав дзвонити в дзвони. Вірили, що дзвін розганяє грозові хмари. На даному етапі цю функцію виконує сільський священик. В цьому можна простежити трансформацію уявлень стосовно дощу.  Адже раніше на деяких теренах Буковини була відома «професія градівника» - чоловіка, який при наближенні грози, мав виконувати ряд дій, які мали відвернути лихо. До його обов’язків входило приготування і ритуали пов’язані із певними стравами, дзвоніння у церковні дзвони.

      Слід згадати і про обряд, який пов'язаний із першим весняним громом і його впливом на стан здоров’я людей. Так чорнівчани вірили, що під час того, коли лунає перший грім, варто легенько вдарити себе по голові каменем і промовити: «грім як решето, а моя головонька така моцна, як цей камінь».

      Була також і ціла низка заборон, пов’язана із громом та блискавкою. До них можна віднести те, що категорично заборонялося стояти на порозі чи під деревом під час грози, бо вірили, що неодмінно влучить блискавка. Не можна було в грозову погоду дивитися у вікно, чи залишити його відчиненим, адже це теж накличе блискавку.

Весь комплекс повсякденних обрядів проводиться не лише безпосередньо під час грози або появи дощових хмар. Він здійснюється і з профілактичною метою. Селяни й надалі надають важливу роль і пошану обрядовим дійствам, які пов’язані із викликанням дощу, і захистом від нього. Простежується певна трансформація окремих обрядів, але їх суть залишається незмінною.

 Список джерел:

1. Експедиційний матеріал зібраний шляхом анкетування від старожилів с. Чорнівка Новоселицького району Чернівецької області: від Горячко Катерини Костянтинівни, 1928 р. н., Шкраби Домки Іллівни, 1936 р.н.

2. Мойсей А.Магія і мантика у народному календарі східнороманського населення  Буковини/Антоній Мойсей – Чернівці: ТОВ «Друк Арт», 2008. – 329 с.;