Одвічний біль Афганістану

Про матеріал
Ти – вічний біль, Афганістан, Ти – наш неспокій. І не злічить глибоких ран В борні жорстокій. І не злічить сліз матерів, дружин, дітей – Не всі вернулися сини із тих ночей… "Старі оголошують війну, а помирати ідуть молоді"
Перегляд файлу

Одвічний біль Афганістану

 

Тема: Одвічний біль Афганістану

Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни;

 

Хід проведення:

Вед. 1.

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

"Старі оголошують війну,

а помирати ідуть молоді"

Герберт Губер

 

Вед. 2.

 Доброго дня всім присутнім у цій залі. Сьогодні ми зібралися, аби вшанувати пам’ять воїнів-інтернаціоналістів афганської війни.

 

Офіційно афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року.

 

Афганська війна належить до тих подій 20-го століття, які ще не знайшли свого повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою» новітньої історії.

 

15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали -- «Мамо, я живий...».

 

Вед. 1.

 Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. 30 років об'єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.

 

Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…

 

Вед. 2.

Наша сьогоднішня зустріч -- данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, ніж Велика Вітчизняна. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами.

 

 

Вед. 1.

Сьогодні у нас присутні 1.____________________________________________________________________________2.____________________________________________________________________________3.____________________________________________________________________________4.____________________________________________________________________________5.____________________________________________________________________________6.____________________________________________________________________________7.____________________________________________________________________________

 

Вед. 2.

 З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок. І сьогодні ми наголошуємо, що воїни-афганці стійко та мужньо виконали свій обов’язок у цій країні – Афганістані.

 

Вед. 1.

 Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони були б добрими майстрами, вчителями, лікарями, робітниками, справжніми господарями своєї землі. Але чужа війна відібрала у них таку можливість… Не повернулися вони додому…

 

Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишились у полоні або пропали безвісти.

 

1-учень:

 Згадаймо ті дні, коли разом з світанком

Вставали ми всі і мчались на танках,

Або "БеТееРом", вперед на ті гори

Де ворог засів, що бив по колонах.

Афганістан...

Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.

Шануймо батьків наших рідних. Пониклих

В журбі за синочком, що смерть там знайшов...

Геройски загинув! У вічність пішов!...

 

Вед. 2.

Інколи, в хвилини затишшя юнаки писали листи своїм матерям, які навіть не знали, куди направились їхні сини.

 

2-учень:

 "Мамо. Рідна моя, мамо.

Я вже далеко від оселі.

В чужій країні, за "Салангом",

Де гори, спека і пустелі.

Я знаю, що немає в тебе сну,

Коли поїхав я "за річку".

З тих пір ти посивіла враз...

Не засипаєш кожну нічку...

 Щоб повернувся я додому -

Ти Бога молиш... Щохвилини...

Я повернуся, мамо! І побачу

Зелені наші полонини!

Я обніму тебе і сам заплачу.

Промовлю тихо: "Я з тобою.

Ніхто нас не розлучить більш

Несправедливою "війною".

Бог допоміг нам! Та молитва,

Яка злітала з вуст твоїх,

Бар'єром стала перед смертю!

Сина залишила в живих!"

 

Пісня «Слава погиблим сыновьям» Сурманидзе Теона

 

Вед. 1.

Хотілося б згадати імена воїнів-інтернаціоналістів, жителів нашої сільської ради, які проходили строкову службу на території Афганістану.

 

Презентація «Наші Афганці»

 

Вед. 2.

Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордена.

 

Потім ця війна прорвалася віршами й піснями -- трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, а насамперед, щирістю й проникливістю:

 

3-й учень:

Війна в наш дім проникла тихо,

Згасивши тисячі життів,

І залишила біль і лихо –

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі,

У крові викупаний стяг?

Коли і як приспати болі

В людських знівечених серцях?..

А, може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд,

Чом дев’ять літ там юність нищив

для нас чужий Афганістан?

Там серце розривається від болю,

Там сонце тіло жалить і пече,

І зникла з голови: надія, сила, воля,

А кров рікою іще більше лиш тече.

Там діти народившись, бачуть горе,

Вони ростуть з ненавистю в очах,

Вся жалість висохла в душі, як море,

Невинні йдуть зі зброєю в руках.

Там мати проливає свої сльози,

Людей щось полонило, мов дурман,

Куточок раю – наші Сірогози,

А проклята земля – Афганістан.

 

Вед.1.

 АФГАНІСТАН… Для тисяч українських родин воно назавжди стало грізним знаменням біди, символом невгамовних душевних мук і невтішного горя.

 

Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони б були добрими майстрами, вчителями, лікарями, юристами, науковцями…Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому…

 

4-й учень:

Заплакало небо дощами…

Біль і туга зійшлися клином.

Свистіли кулі над Афганістаном,

Прощалася мати із сином.

Котилися сльози рікою.

Ще б жити – та віку немає.

лишилась невістка вдовою

Й онука за батька питає.

Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає –

Як жити тепер без дитини?

Лиш чорна хустина.

Німа домовина…

«Прости» – ледь шепоче вустами.

Лиш чорна хустина – то туга за сином.

Заплакало небо дощами…

(Є. Сохацька)

 

 

Вед.2.

 Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей.

 

5-й учень:

 

«БАЛАДА ПРО АФГАНЦЯ» (тиха музика та відео про Афган)

 

Диміли гори, дощик плакав…

На скронях вже заплівся сніг.

І він шепнув: « Пробачте, мамо,

Я повернутися не зміг…»

Здіймалось тихо вранці сонце,

І сірий дощ побрів у вись.

А ненька дивиться в віконце –

Вночі синочок їй приснивсь.

…Розплющив очі, глянув – небо.

Додому тихо попросивсь…

…А біль у серці материнськім –

Вже вкотре їй синок наснивсь.

Тендітний, наче колосок…

Вона кричить, зірвала голос:

«Побережися, ой! Синок!.. »

…Над сопками дими куріли,

В його волосся уплелись.

І він шепнув: «Пробачте, тату…»

Без ніг в ущелину скотивсь.

А в горах гуркіт бетеерів,

А в горах знову бій гримів.

Гарчали звіром батареї,

Осколок свіжий ще димів…

… А у селі вже хліб збирали,

Комбайна друг Сашко повів.

… Його ж з ущелини забрали,

Не дихав він… він занімів.

«Тюльпан» із скреготом зірвався

З «афганцем» юним у труні.

На тій чужій, страшній війні.

Навіщо ви, чини бездумні,

Синка у пекло віддали?

Забрали в матері кровинку –

Труну із цинку привезли.

Чому ж своїх не відправляли

Дітей в розпечені піски?

… Чужого болю не буває,

Байдужий гріх ваш – на віки.

Іван Житник

 

Вед.1.

Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори…

 

Вед.2.

 Хвилина мовчання –

В ній наша любов воскреса.

Навік в нашім серці

Безсмертних імен цих звучання

Хвилина мовчання…

 

Хвилина мовчання… МЕТРОНОМ (Відео «Хвилина мовчання»)

 

Вед.1.

Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас, бо загиблих не повернути. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганських втрат.

 

   6-й учень:

    Важко змиритись…

Над шляхом сумують тополі…

І падає сніг на поля і гаї.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, що до тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвіті.

Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори від крові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил й на поля ветерани,

З дітьми і онуками завтра прийдуть.

 

В руках немов вогник-тюльпани,

Афганські події у серці печуть…

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати-Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ…

 

Вед.2.

 Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

 

Вед.1.

Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

 

Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.

 

Вед.1.

…Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

Мені не треба співчуття.

МЕНІ ПОТРІБНЕ РОЗУМІННЯ!!!

 

Вед. 2.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

 

Пісня «Что-то в мире случилось такое» - 4-5 кл.

 

Вед.1.

Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

 

Вед. 2.

Дякуємо за увагу!

 

 

doc
Додано
24 лютого
Переглядів
111
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку