Основне в змісті виступу (об’єктивність, ясність, образність, цілеспрямованість, повторення основних думок, лаконізм, гумор, дотепи, іронія).

Урок № 57

Тема. Основне в змісті виступу (об’єктивність, ясність, образність, цілеспрямованість, повторення основних думок, лаконізм, гумор, дотепи, іронія).

Мета: пояснити, у чому виявляється об’єктивність, цілеспрямованість та лаконізм оратора, ясність та образність його мовлення, пояснити, як можна використати в промові гумор, дотепи та іронію;розвивати логічне та образне мислення, уяву, пам'ять, збагачувати й уточнювати словниковий запас.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

◊ Пояснення вчителя.

 Важливим мірилом цінності виступу та майстерності оратора є такі якості сказаного ним, як об’єктивність, ясність, образність та цілеспрямованість.

 Об’єктивність – оратор має право повідомляти тільки достовірну, ретельно перевірену інформацію. Від наведення статистичних даних, а також посилань на джерела інформації виступ тільки виграє. Якщо ж промовець заторкає питання, які сприймаються людьми неоднозначно, він має бути підкреслено об’єктивним у наведенні фактів та неупередженим і толерантним у їх оцінці.

 Ясність мовлення – це смислова прозорість виступу, що забезпечує його зрозумілість, доступність для засвоєння слухачами.

 Російський державний діяч граф М. Сперанський писав: «Ніщо не дає йому (оратору) права мучити нас важкими поняттями. …Сильним та зухвалим летом він може ширяти попід небесами, але ніколи не повинен зникати з поля нашого зору».

 Образність – наявність у тексті виступу живих картин, які дають змогу не лише осмислювати почуте, але й  сприймати його всіма почуттями – не лише чути, а й «бачити». Пам'ять більшості людей значно краще утримує образи, ніж роздуми. Крім того, саме образність здійснює на слухачів сильне враження. Образність є результатом досконалого володіння оратором мовленням.

 Я знаю слова, що печуть, висаджують спокій в повітря,

 І знаю такі я, що путь дол. Серця знаходять, як вістря.

          (М. Доленго)

 Цілеспрямованість – конкретний задум виступу, його мета, його ідея завжди мають бути висловлені чітко, або так само чітко простежуватись у підтексті сказаного. У виступах надихаючих та у виступах з метою переконати або спонукати до чогось мета виступу повинна бути якнайчіткіше сформульована.

 Небажання або невміння ясно висловити основну думку виступу трапляється досить часто. Зрозуміло, що промова не може вплинути на слухача, якщо він змушений розгадувати наміри оратора. Ще гірше, якщо оратор сам не усвідомлює мети власного виступу.

 Як сформулювати мету виступу? Можна зробити це прямо – чітко і недвозначно, а можна опосередковано, щоб активізувати увагу слухачів або послабити їхнє упередження проти мети.

 Прямо: Моя мета – розповісти про неповторне у своїй красі місто над Дніпром.

 Опосередковано: Запрошую вас здійснити разом зі мною уявну подорож вулицями незрівняного своєю красою міста – Києва.

 Вже у формулюванні мети виступу можна зачепити інтереси аудиторії. Наприклад:

 Створити враження конфлікту. Що сьогодні важливіше – з чималим вкладанням коштів упорядковувати майдани міста чи подбати про рівень життя його мешканців?

 Продемонструвати контраст. Жоден з попередніх керівників міста не докладав такої уваги і не вкладав стільки коштів в благоустрій столиці.

  Пробудити цікавість. Одна з найбільш дивних подій останнього часу – будівництво міських споруд із привезених з протилежного кінця світу будівельних матеріалів.

 Пробудити практичний інтерес. Незабаром буде відкрито станції метро, які зроблять можливим сполучення віддалених районів міста…

 Звернутися до злободенних інтересів. У нашому місті незабаром з’являться нові робочі місця для молоді…

 Звернутися до альтруїстичних почуттів. Безкорисливо допомагати своїм землякам – характерна риса багатьох киян… Чимало киян втратять свої домівки, якщо їм вчасно не допомогти…

 Викликати стан драматичної напруги. Ніколи екологічні проблеми не заганяли мешканців міста в настільки глухий кут…

 Повторення основних думок. Слід пам’ятати, що те, що є цілком зрозумілим для оратора, зовсім не обов’язково мають відразу зрозуміти слухачі. Для осягнення нових думок необхідний час, а також повна зосередженість на цих думках. Тому головні положення промови протягом виступу слід повторити кілька разів (не менше трьох), уникаючи одних і тих самих слів. Якщо одну й ту думку повторити слово в слово, це може образити аудиторію. Якщо ж для висловлення тієї ж думки вибрати інші слова – слухачі не вважатимуть це повторенням.

 Наприклад:

 «Вам ніколи на вдається змусити людей зрозуміти якесь питання, якщо ви самі як слід його не збагнули. Чим ясніше ви уявлятимете собі питання, тим зрозуміліше ви зможете розтлумачити його іншим».

          Друге речення є повторенням думки, висловленої реченням першим. Проте якщо уривок сприймається на слух, у слухача не буде часу, щоб помітити таке повторення. Тим часом висловлена думка стала для нього зрозумілішою.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

◊  Подані речення прочитати в такій послідовності: ті, у яких ідеться про лаконізм, гумор, іронію.

 Пояснити значення цих термінів, при потребі звернувшись до словника.

     Монети, які найбільше цінуються, - ті, які мають найбільшу вартість при найменшому розмірі; так і сила промови полягає в умінні висловити багато чого кількома словами. (Плутарх.) Дуже добре, якщо лектор-початківець показує у виступах комічні аспекти життя, нікого не ображаючи (І. Томан.) Цей художній засіб виражається у прихованому глузуванні, коли в певному   контексті     висловлювання      набуває    протилежного    значення.

(З журналу.)

С л о в н и к.

Лаконізм – гранично стисле висловлення думки. Гумор – вид комічного, коли людські вади або окремі смішні риси в людських характерах, поведінці, вигляді піддаються доброзичливому осміянню. Іронія – прийом ораторського мовлення, в основі якого лежить заперечення під виглядом ствердження. Таке іносказання вміщує висміювання чогось, негативну оцінку. Іронія збуджує цікавість слухачів, часом пом’якшує думку, позбавляє її категоричності.

◊ Пояснення вчителя.

 Деякі промовці намагаються виступати, вдаючись виключно до наукового стилю, навіть якщо зміст промови цього не потребує. Вони переобтяжують промову теоретичними міркуваннями, абстрактними поняттями, вдаються до незрозумілої широкому загалу термінології.

 Як же пожвавити виступ, зробити його не лише зрозумілим, а й легко дохідливим і цікавим? Досвід підказує що цьому сприяє використання влучних і доречних порівнянь, афоризмів, прислів’їв та приказок. Якнайбільше пожвавлюють виступ дотепи.

 Дотеп – це жарт, кмітливий і влучний вислів із гумористичним або сатиричним відтінком.

 Удаючись до дотепів, потрібно відчувати різницю між гумором та іронією.

 Гумор – це комічне і водночас доброзичливе зображення подій та явищ. Людина з почуттям гумору вміє бачити навколо себе комічне і говорити так, що в слухачів це викликає доброзичливий сміх, поліпшує їхній настрій.

 Іронія – це тонке, приховане глузування. Той, хто вдається до іронії, висловлюється з серйозним виглядом, насправді висміюючи те, про що говорить.

 Ось як застосовано іронію в газетній публікації:

 Нещодавно, щоб не відстати від дискусій про майбутнього українського лауреата Нобелівської премії, я перечитував «Вибране» Ліни Костенко. Так сталося, що саме в цей час мої житомирські друзі передали мені збірку віршів пана N «Пам’ять». Книжка ошатно й зі смаком видана, ілюстрована кольоровими репродукціями картин місцевих художників. Це не дивина: пан N – у минулому заступник голови Житомирської облдержадміністрації, а нині – заступник голови обласної ради…

 Вразило інше. Гортаючи збірку, я раптом, не вірячи очам, на сторінці двадцять третій знайшов одну з поезій Ліни Костенко. Сановитий віршописець лише змінив кілька слів і дописав третю строфу.

 Отож, вертаючись до премії Нобеля… Є сенс книжку пана N висунути на міжнародний конкурс поетів-плагіаторів імені Шнобеля, переможців якого «нагороджують» згідно з Карним кодексом – відповідно до тих його статей, що захищають авторські права.

       (І. Брус¹)

 Вдаючись у виступах до іронії, слід пам’ятати, що бути предметом глузування люди не люблять. Через те в публічних виступах іронія має бути безособовою. У виступах проти соціального зла іронія цілком доречна і виступає як одна з форм протидії. Позитивно сприймається аудиторією самоіронія.

IV. Виконання вправ на закріплення вивченого.

◊ Прокоментувати поезію Ліни Костенко.

 Довести, що рядки твору просякнуті іронією. Вмотивувати вживання суржику.

 Поет, не дорожи любовію народной, бо не народ дає тобі чини. Кому потрібен дар твій благородний? На всякий случай оду сочини. Пиши про честь і совість, а при етом вмочи своє перо у каламуть. Ну, словом, так. Поет, не будь поетом, тобі за ето ордена дадуть.

◊ Попереджувальний диктант.

        Один великий чоловік сказав, що сміх – це людинолюбство, а другий великий сказав, що сміх – це сонце,   яке проганяє зиму з людського обличчя,

третій великий чоловік сказав, що сміх оздоровлює душу. А гумор, як запевняють не менші уми, це рятівне коло на хвилях життя, гумор переносить душу через провалля і вчить її гратися зі своїм горем. Коли я веселий, значить, я славна людина, а під ляки рідко бувають веселими людьми!

     (За Є. Гуцалом)

 Ось три основні властивості, що відрізняють людину від тварини: усвідомлення своєї смерті, мова та сміх. Отже, не люди – не сміються. У такому разі не сміються лише нелюди. Тож нормальна людина потребує гумору так само, як потребує повітря, чистої води та їжі.

 З історії знаємо: українець може існувати без їжі, без води і навіть без повітря, але без гумору – то не українець.

     (За Є. Дударем)

V. Підведення підсумків уроку.

◊ Пояснювальний диктант.

 Прокоментувати зміст кожного з речень.

 Люди не стільки слухають промову, скільки бачать і відчувають її. Слово, що не викликає образів, стомлює слухачів. Слухач перед оратором, спроможним тільки на продукування слів, - це те саме, що дитина, яка гортає книжку без малюнків. (Р. Гарріс.) Людей на світі смуток не трима. Розвію хмару, над життям навислу. Іронія – це блискавка ума, котра освітить всі глибини смислу (Л. Костенко.) Гумор має бути глазур’ю на торті, але не самим тортом. (Д. Карнегі.)

VІ. Домашнє завдання.

 Знайти у творах художньої літератури приклади застосування іронії, виписати їх (6 – 8 речень).