Особливості державної пропаганди в Україні: «радянський народ», «радянська людина» та їхні «вороги»

Особливості державної пропаганди в Україні: «радянський народ», «радянська людина» та їхні «вороги»Об’єктом нашого дослідження є «радянська людина» як соціоісторичнийфеномен та ідеологічний концепт, предметом – комплекс чинників конструювання «радянської людини» в суспільно-політичних умовах радянської України 1960-1970-х рр. Учитель історії КЗ «Ліцей № 11» Кам`янської міської ради. Дяченко О. В.

Радянська пропаганда – державна пропаганда комуністичної ідеології, способу життя та політики монопольної влади КПРС в СРСР та її експансії в усьому світі. Це, з одного боку реклама переваг радянського соціалізму над відкритим суспільством, а з іншого – це критика «загниваючого» капіталізму та Заходу

В СРСР пропаганда розроблялась та спрямовувалася спеціальними партійними та державними органами та установами й офіційно звалася: «Пропаганда і агітація», «Пропаганда та масова інформація», «ідеологічна та виховна робота», «освіта мас». Після розпаду СРСР та ліквідації монопольної влади КПРС — отримала від критики наступні визначення: «тоталітарна», «промивання мізків», «цілеспрямована дезінформація», тощо.

Цілі і завдання

Головні органи пропаганди Вищою державною політичною інстанцією СРСР, яка визначала стратегію комуністичної «ідеологічної боротьби» та державної пропаганди був Центральний Комітет на чолі з його Політбюро. Головним ідеологом країни за рангом – особою, яка завідувала держполітикою в цій сфері за ієрархією – був 2-й («ідеологічний») секретар ЦК, він же і постійний член Політбюро. Визначний час – від сталінської доби і майже до кінця періоду «застою» (1947-1982) – посаду головного ідеолога СРСР обіймав М. А. Суслов. В республіках, краях і областях СРСР цим завідували відповідно другі секретарі ЦК республік. Суслов Михайло Андрійович

Природне й уроджене прагнення молодої людини, школяра до самовираження, підкреслення своєї унікальності, прагнення до змін є нормою з точки зору соціальної психології. Комуністичне виховання ставило амбітну мету подолати ці риси й сформувати узагальнений образ «правильної людини». Вихід за межі дозволеного не тільки засуджувався, а й викликав пильну увагу спецслужб, незалежно від віку дитини.

Цей «вихід за межі» в українських умовах мав широкий спектр, залежно від суспільно-політичного кліматуепохи «відлиги» й «застою», виходячи зі ступеня відхилень від установлених правил поведінки та суспільноїнебезпеки для влади

Можна виділити такі види проявів, як: В узагальненому вигляді ці прояви називали «антирадянськими», незалежно від того, чи був пов'язаний учинок із потенційною загрозою радянському ладу

Важливим питанням залишається визначення мотивів того чи іншого прояву. Для пояснення антирадянської поведінки школярів КДБ знаходив різні причини у вигляді медичних діагнозів, дитячої гри, недоліків ідейно-виховної роботи у школі, негативного впливу з боку сім'ї, перегляду зарубіжних кінофільмів, прослуховування «ворожих голосів» (одночасно трактувалися і як мотив до вчинку, і як самостійний проступок), впливу буржуазної пропаганди, націоналістичних елементів, релігійних поглядів оточення тощо

Проілюструємо подібні прояви з боку учнівської молоді в Україні 1960-1970-х рр., ставлячи за мету з'ясувати, чи були ці протести лише показником юнацького максималізму або свідчили про більш вагомі суспільно-політичні кризові явища в радянському суспільстві. Оскільки прагнення радянської системи були спрямовані не тільки на контроль за перебуванням дитини у школі, а й на позашкільний час дозвілля, увагу спецслужб викликали, зокрема, дискотеки. Учителька російської літератури Генічеської вечірньої школи робітничої молоді в січні 1961 р. з обуренням писала: «Самі танці носять там еротичний характер з ухилом у бік порнографії, нарешті, там же процвітаютьогидні зачіски, костюми, манери й учинки». Моралізаторство педагога йшло далі і стосувалося зачісок: «Дівчатам треба знати, що коси - природна прикраса жінки, а штучні кучері - подоба овчини - спотворюють особу, позбавляючи індивідуальності»Дискотека у 1970-х роках

Серйозну шкоду моральному вихованню школярівубачали в перегляді ними закордонних фільмів, «в основу сюжету яких покладені злочинні дії, грабежі, убивства, аморальні вчинки». У 1977 р. понад 25 % кінофільмів, що демонструвалися на екранах республіки,були фільмами виробництва капіталістичних країн. Серед особливо шкідливих у виховному плані КДБ називало кінокартини «Жодних проблем», «Стара рушниця», «Приватний детектив», «Біле плаття», «Заборонена любов», «Фантомас» та ін.

Потенційна загроза для державного ладу вбачаласьі в перегляді багатосерійного французького кіно «Фантомас», який демонструвався в кінотеатрах республіки. КДБ повідомляло в ЦК Компартії України, що середпідлітків відзначаються випадки наслідування, копіювання вчинків головного героя фільму. Так, 6 вересня1967 року в с. Добровляни Заліщицького району Тернопільської області на дверях сільського буфету було виявлено антирадянський надпис: «Геть радянську владу. Мандас». Автором виявився учень 7 класу Добровлянської 8-річної школи Євген Б., 1954 р. н. У школі № 26 м. Запоріжжя на дверях буфету було приклеєно записку «Ждите, придет Фантомас», а для уникнення можливої крадіжки в буфеті було встановлено чергування. У щоденнику учениці 8 класу середньої школи № 2 м. Полтава Людмили Т. були виявлені нецензурні надписи, після яких стояв підпис «Фантомас».

Такі повідомлення містить типові для інформацій КДБелементи:16 серпня 1965 р. в місті Надвірна Івано-Франківської області були виявлені три листівки з текстом «Долой Советскую власть» і одна «Долой красную сволочь». Автором і поширювачем листівок виявився Дядькович Віталій 1954 р. н., учень 4 класу російськомовної школи № 2 м. Надвірна. КДБ УРСР констатувало, щопісля захворювання дитини на поліомієліт у її поведінці спостерігаються відхилення від норми (сьогодні цей учень вже пенсіонер, проживає в Івано-Франківській області, він говорить, що його мати вигадала хворобу у КДБ, щоб їх не репресували)

За діями учнів КДБ завжди небезпідставно вбачало вплив родини Важливим є те, що радянські батьки не мали права передавати дітям своє реальне розуміння суспільства, у якому вони живуть і працюють. Право на світосприйняття безроздільно належало партії, державі, ідеології. Кожна дитина в цьому сенсі була повною власністю держави Батьки самі змушені були стежити й уживати заходів, щоб діти залишалися в ідейній державній власності. Простодушне зауваження дитини могло виявитися ненавмисною антирадянщиною й підвести всю родину. Педагоги були зобов'язані стежити за балаканиною учнів, вести облік необережних висловлень і перевіряти ідейну атмосферу в родині

Корінь цього парадоксу російська дослідниця Олена Іваницька визначає простою (але вкрай важливою)формулою: «Бачу одне, чую інше». Якби батьки допустили, щоб дитина, а тим більше підліток, обговорюваларазом із батьками внутрішню й зовнішню політику партії,колишніх і нинішніх «вождів», минуле й сьогодення країни, якби дозволили дитині розпитувати й замислюватися про це, то критика сакральних персон, дій і емблем ставала неминучою. Тому в радянських родинах усе політичне було табуйованим. Батьки пропонували дітям мовчати й не думати «про це», а висловлюватисятільки на вимогу уповноваженої особи (вихователя, вчителя, піонервожатого) і тільки тими словами, які булизаучені колись

Ця беззаперечна теза багаторазово підтверджується архівними документами, свідченнями респондентів, самою природою радянського суспільства. Водночас родинні релігійні переконання мали міцність, яку радянська система важко долала. Як приклад, Міністерство освіти УРСР у червні 1977 р. перевірило факти прояву політичної незрілості учениць 9 класу школи № 16 м. Києва Вінс Є. та Лавриненко Г., а також учениці 10 класу Володарської школи Київської області Сухої Л. Установлено, що у творах з української літератури на вільну тему Вінс та Лавриненко заперечували роль ленінських ідей у їхньому житті. Суха Л. уконтрольній роботі із суспільствознавства допустила негативні висловлювання про керівну роль КПРСПричинами такого стану був визначений негативнийвплив на учениць з боку сім'ї. "Батько Вінс за порушення радянських законів засуджений, мати має релігійніпереконання. Релігійні переконання мали і батьки Лавриненко Г.". Серйозні недоліки й прорахунки були "поставлені на вид" і школі, адже "педагогічному колективубули відомі релігійні погляди учениць Вінс і Лавриненко, які свого часу відмовилися вступати до піонерськоїта комсомольської організацій

Висновки Наведені приклади КДБ пояснював як окремі й поодинокі винятки із суцільно правильного образу радянської молодої людини. Така інтерпретація є непереконливою. Поза сумнівом, частина учнів щиро вірила в комуністичні ідеали й цінності, відтворювала й пропагувала їх, особливо в молодшому шкільному віці. Окрім того, за грайливою, іноді комічною формою і змістом учинків учнів, побутовими й нестійкими мотивами можна побачити набагато глибші причини антирадянських проявів, аніж ті, про які рапортувало КДБ. Вони пов'язані з відчуттям фальшу і протесту проти лицемірства, подвійних правил, розходженням між декларованими ідеалами й реальною практикою життя. Довготривалий ефект від закладених у шкільному віці архетипів поведінки простежувався під час подальших етапів соціалізації радянського зразка. Ці тенденції частково зумовили провал експерименту з формування одноманітного радянського суспільства суцільної підтримки влади та уніфікованого суспільно-політичного й соціокультурного простору в умовах тоталітарного суспільства.

Використана література. Каганов Ю. О. Конструювання «радянської людини» (1953–1991): українська версія. Запоріжжя : Інтер-М, 2019. 432 с. Каганов Ю. О. Інакомислення молоді в УРСР 1950–1970–х рр. як виклик «ідеологічній єдності» радянського суспільства. Гілея: науковий вісник. 2018. Вип. 129. С. 50–55. Каганов Ю. О. Виховання «радянської людини» в Україні: КДБ проти школярів(1960–1970-ті рр.). Схід. 2017. №4 (150). С. 57–63. Иваницкая Е. Н. Один на один с государственной ложью. Становление общественно-политических убеждений позднесоветских поколений в условиях государственной идеологии. М. : Издательские решения, 2016. 332 c.