Особливості молодіжного сленгу

Як ми говоримо?

(Особливості молодіжного мовлення: сучасні тенденції)

Ну, що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує!..

Т.Г. Шевченко

Мета: Розглянути та проаналізувати особливості та сучасні тенденції у молодіжній комунікації.

Завдання: Оскільки вимоги до культури мовлення у наш час стосуються кожного, то хотілось би бачити своїм читачем не тільки філолога, а й будь-якого спеціаліста. І тоді, коли мова відзначатиметься високим рівнем культури мовлення у своїх сферах сучасного суспільного життя, коли народ дбатиме про її розвиток і вдосконалення, вона продовжить свою місію явища космічного.

Актуальність: Матеріал статті має допомогти кожному українцю глибоко осмислити мовні обов’язки громадян, усвідомити необхідність постійно й наполегливо удосконалювати культуру мовлення.

Рідна мова зберігає світлі спогади з життя людини, зв’язує її з сучасниками, в ній чується голос предків, у ній відлунюють перегорнені сторінки історії свого народу.

Відомий російський педагог К.Ушинський свого часу писав: «Мова народу – це найкращий, що ніколи не в’яне й вічно розвивається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється ввесь народ і вся його батьківщина…». [1, С.79]

Мова створена людиною для потреб спілкування і для утворення в пам’яті людства банку даних колективного досвіду у пізнанні світу. Та зрештою й сама людина є продуктом своєї діяльності. Українська мова, враховуючи кількість тих, хто нею користується, стоїть приблизно на п’ятнадцятому-двадцятому місці у світі. А це ж одна з найрозвиненіших мов світу, що має опрацьовану систему стилів: розмовного, художнього, публіцистичного, офіційно-ділового та наукового. Надзвичайно багатий її словниковий склад, який інтенсивно збагачується.

Якщо людина знає багато мов – це чудово. Поваги заслуговують усі мови, бо немає мов «кращих» чи «гірших», але знати та шанувати мову рідного народу, користуватися нею – не тільки обов’язок, а й найперша потреба кожної культурної людини.

Прикро, що останнім часом недостатньо публікується літератури українською мовою, а у коридорах українських навчальних закладів, на вулицях міста, магазинах та у міському транспорті найчастіше чуємо замість рідної мови російську.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіями національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах. Але є певні «відхилення» в розвитку літературної мови, водночас, як позитивні так і негативні. Одним із таких «відхилень» є сленг (англ. Slang – жаргон) [4, С.623], притаманний сучасній молоді. Сленг доволі поширене явище, що є засобом спілкування у найрізноманітніших прошарках населення. Це молодіжні жаргонні слова та вирази, яких навіть немає в жодному словнику. Чомусь такий сленг став зараз типовим явищем, і його використовують майже всі. Здавалось би,  нові слова,  з одного боку, а з іншого – сленг є негативним явищем, оскільки засмічує літературну мову. В цілому мова тоді стає грубою, погано сприймається, робиться чужою і не зовсім зрозумілою для інших представників суспільства, особливо для людей старшого покоління. Але найгірше – вона-таки сприймається молоддю, що знижує рівень духовної культури.

Сленг – це мовна гра, що допомагає особистості заявити про себе і водночас відокремитись чи виділитись разом з ним від решти суспільства. Молодь вважає, що без таких слів неможливо висловити свої емоції, думки та почуття, що їх не почують співрозмовники, а тому-то часто-густо й чуємо «брудні» слова та вирази:

автор (кмітлива людина);

беха (авто марки «ВМW»);

воділо (водій);

гнати пургу (говорити щось незрозуміле);

дилюга (розподіл);

дисер (дисертація);

додік (лайка на нерозумного хлопця);

зав'язати (закінчити, покінчити з чимось);

с понтом (робити вигляд);

курсак (курсовий проект);

корєш (товариш, друг);

лабара (лабораторна робота);

лижі, педалі (взуття);

лопатник (гаманець);

маршруган (маршрутне таксі);

мусор (міліціонер);

миша (дівчисько);

общага (гуртожиток);

преподи (викладачі);

прога (програма);

редиска (погана людина);

рогатка (молода дівчина); родаки (близькі родичі);

салюга (підліток);

слизота (ожеледиця);

труба, мобайл (мобільний телефон);

тєло (особа на підпитку);

тєлік (телевізор);

фуфел (синець);

 хавчик (їжа);

хавать (їсти);

хрусти (гроші);

четвертак (двадцять п’ять грн.);

чувак (чоловік);

шкет (людина маленького зросту) і т.д.

Саме так спілкується сучасна молодь, навіть не підозрюючи, що це хоч і «модні» слова, але шкідливі. Такі сленги якнайскоріше хотілося б знищити з розмовного стилю підростаючого покоління, але надто важко – для цього необхідно чимало часу та зусиль.

Молодь – це хвиля! Хвиля, яка зростає. Хвиля, яку важко зупинити. Вона заполонила вулиці й розправляє свої крила…

Молодь – це сила! Вона відсторонює всіх, хто стає їй на заваді. Сила, яка була, є і буде…

А що таке мова? Мова – це все! Це, насамперед, душа! Душа українського народу, душа всієї країни! Хіба можна розірвати молодь і мову? Мова – це корені, а молодь – це плоди. І стає надто прикро від того, що підлітки забувають про свої корені, про те, що мова – це ще й своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування. [2, С.14-17] Слів тут замало… Та вони й зайві. Треба глянути правді в очі. А правда така проста. Вона говорить про те, що  в сучасній державі серед молодих людей лише сорок відсотків від ста спілкуються державною мовою. Що за «чума» косить нашу Україну? Хто винен у таких негараздах? Як же відродити і зберегти цінність країни? Чому нікому не спаде на думку розпочати відродження, починаючи з самого себе? В першу чергу стежити за собою в усьому: у поведінці, у спілкуванні… Якщо кожен із нас вчасно схаменеться, то зможемо відродити та й зберегти дзеркало народу – МОВУ! Кожен повинен відповісти на своє  запитання: А коли востаннє я спілкувалася чи спілкувався українською? Тільки деякі слова, деякі вигуки, речення… Але ж цього так мало для культурної людини, яка носить «ім’я» Українець! Нам повинно бути соромно за такий злочин, за таке занедбання…

Від мовного стилю людей залежить успішний розвиток нашої країни. Щоб підкорити народ, не потрібно його залякувати війнами чи винищувати штучно, найпростіше його зомбувати, перетворивши високоінтелектуальну і духовно розвинену націю на неякісний замінник – ерзац (від нім. Ersatz – заміна) [3, С.257]. Рухаючись до гурту успішних та високорозвинених держав, ми намагаємось увійти у світову спільноту. Але усвідомлюємо, що світові не потрібна погана копія, скажімо, Швеції чи Німеччини, йому потрібна, в першу чергу, Україна зі своєю красою – красою людей і красою рідної мови. Світові потрібні наші Довженки, Шевченки, Вернадські, Грінченки… Дивлячись телебачення, слухаючи політиків сучасності та їхні перипетії і суперечки, невимушено складається враження про досить низьку культуру нашої країни. Взявши до уваги телебачення, бачимо тільки зарубіжні мультиплікаційні та художні фільми, бачимо рекламу горілки та вишуканих магазинів… Постає питання: а що взяти молоді від таких реклам, від таких агітацій та пропозицій?

Чим міцніші зв’язки людини з культурою, тим більшого можна очікувати від громадян. Мова – це природний резервуар інформації про світ, про життя народу. Суспільство повинно дбати про те, щоб всі ми користувалися мовою не спонтанно, не даром від природи, а свідомо, як знаряддям розкриття особистості.

Найсучаснішим видом діяльності молоді сьогодні можна вважати роботу з комп’ютером. Комп’ютерні «маніяки»… Саме такі «фахівці» вживають у розмовах незрозумілі, а іноді й жахливі слова-сленги. Це для них особливий сленг. Він дуже різноманітний і водночас заплутаний. «Комп’ютерною мовою», за статистикою, користуються приблизно п’ятдесят два мільйони людей. Щоб зберегти рівновагу і просто зрозуміти про що вони розмовляють, допоможе словничок:

видяха (відеокарта);

глюк (помилка в програмі);

зависнути (припинити відповідати на команди);

клава (клавіатура);

комп (комп’ютер);

мазер (материнська плата);

монік (монітор);

прога (програма);

перекачати, злити (переписати, передати інформацію);

сидюк ( пристрій для читання інформації);

системник (системний блок);

хамер (програма);

шпілить (грати) і т.д.

Це теж далеко не повний перелік «брудних» слів, які засліплюють мову народу. Отже, розглянувши такий словничок-мінімум, можна дійти висновку, що на даний момент йде активне створення і використання комп’ютерної сленгової лексики.

Часто чуємо: «Яка різниця, як я говорю?» А різниця справді є. Бо, скажімо, порівнюючи українську мову з російською, маємо:

І таких прикладів повного переосмислення можна навести безліч. Така різниця між різними мовами світу достатньо помітна.

Філологи зазначили, що російська мова у «післяжовтневі» роки перестала поповнюватись філософськими, політичними та економічними термінами. Заборонялося вживати складні звороти мови. Отже, російська мова свідомо скорочувалась. Різниця в історичному розвитку української та російської мов у тому, що російська нівелювалася, елементаризувалася, а наша, українська, навпаки, знизу, з уст народу, підносилася вгору письменниками, розквітала, набувала високого рівня.

Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти спадщину, створену численними поколіннями його предків.

Першочергове завдання кожного – вивести народ, зокрема молодь, з духовного рабства, підтримати творчі сили в боротьбі за оновлення. Адже мова – основна ознака нації. Якщо мова йде в небуття, тоді зникає народ.

Двох рідних мов не існує, як не існує двох рідних матерів. Отож-бо, «не цурайся роду свого, його звичаю та мови, бо рідна мова і звичай зберігає енергію нації».

Ось що таке рідна мова!

Пам’ятаймо ж про це!

«Ну, що б, здавалося, слова, - розмірковував Тарас Шевченко, дійшовши висновку про неперевершено-надзвичайну силу рідної мови, - почуєш – і серце б’ється, ожива…»

Використана література:

1.   К.Ушинский. Родное слово. – Москва, 1975.
2.   М.Зубков. Українська мова: Універсальний довідник. – 3-тє вид., випр. й доп. – Х.: ВД «Школа», 2006. – 496 с.
3.   Словник іншомовних слів / За редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С.Мельничука. - Київ, 1975. -  775 с.
4.   Словник української мови / За редакцією Б.Грінченка. – К., 1907. – Т. 1-2. – С.303.
5.   Чередниченко О.І. Взаємодія мов, двомовність і мовленнєва культура / Мови європейського культурного ареалу, розвиток і взаємодія.  – К.: Довіра. 1995. – С.108.
6.   Миронюк О.М. Культура мови. – К., 1987. – Вип.33. – С.79-82.

Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо / Уклад. Я.Б.Тимошенко. – К.: Либідь, 1991. – 256с.