Особливості становлення мовленнєвої сфери у дітей з розладами аутичного спектру

УДК

Особливості становлення мовленнєвої сфери у дітей з розладами аутичного спектру

О.О. Чаренцева

Т.В. Пономорьова

Студенти – заочної форми навчання

КЗ «ДНЗ(ЦРД)№243  учитель - логопед   м. Кривий Ріг

КЗ «ДНЗ(ЦРД)№243 учитель-дефектолог   м. Кривий Ріг

Діти з аутизмом схожі на пазли       і наше завдання зібрати з цих      шматочків особистість.

 В статті розглядається особливості становлення мовленнєвої сфери  у дітей з розладами аутичного спектру від народження та протягом дошкілного життя в умовах сучасної інклюзивної освіти.

В статье рассматривается особенности строения речевой сферы у детей с расстройствами аутистического спектра от рождения и в последователности дошколного периода в условиях современной инклюзивного образования.

The article considers the peculiarities of the formation of the speech sphere in children with autism spectrum disorders from birth and during pre-school life in conditions of modern inclusive education.

Ключові слова: аутизм, аутичні діти, розлади аутичного спектру (РДА), комунікативна функція, корекційний вплив, корекційне втручання, ригідна поведінка, інклюзивна освіта..

   Постановка проблеми:  В Україні проблема аутизму набуває все більшої актуальності для сучасної соціально-педагогічної науки і практики. При ранньому дитячому аутизмі, окрім основних специфічних особливостей розвитку, порушується можливість користування мовленням як таким. Аутичні діти страждають, перш за все, від власної нездатності налагодити соціальну взаємодію, підтримувати контакт з чужою людиною без явного психологічного дискомфорту. Для них характерні труднощі сприймання інформації і розуміння ситуації спілкування. Такі труднощі можуть бути наслідком цілком зрозумілої причини – відсутність самої потреби у спілкуванні, посилене прагнення уникати контактів і небажання спілкуватися.

     Однак часто поряд з цим основою несформованої комунікативної функції в дитини з аутизмом є хворобливий невротичний досвід, хронічна недостатність спілкування у ранньому дитинстві, відсутність сприятливої ситуації користування мовленням.

     Результати психологічних досліджень, сімейний досвід, спостереження професіоналів свідчать про те, що аутична дитина швидше не може, ніж не хоче спілкуватися. І тому, від того, наскільки вчасно ми надамо їй допомогу, навчимо взаємодіяти і не боятись цієї взаємодії, залежить успіх формування загальної пізнавальної активності, особистості дитини з аутизмом, її соціалізації у середовищі людей, вміння зарадити самій собі.

            Мовленнєва діяльність, будучи тісно пов’язаною із психічним розвитком дитини, потребує уваги з самого початку, з перших років життя. Для батьків особливо важливо знати закономірності розвитку мовлення при нормі і при порушеннях процесу становлення психіки. Оскільки формування мовленнєвої сфери аутичних дітей дуже специфічне, то воно вимагає особливого підходу при корекції. І чим раніше почнеться корекційний вплив, тим краще.

         Актуальність проблеми:   У соціальній адаптації дитини в сучасному світі важливу роль відіграє рівень оволодіння зв’язним мовленням, оскільки мовленнєва діяльність є засобом засвоєння і передачі знань, думок і почуттів, побаченого і пережитого та способом самоствердження у дитячому колективі. Мовленнєвий розвиток при аутизмі характеризується досить специфічними рисами і багато в чому залежить від того, чи проводиться корекційне втручання, і з якого віку.

          Аналіз сучасних досліджень: Вивченням мовленнєвих порушень при аутизмі дітей займаються як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: Н. Жукова, К. Лебединська, Е. Мастюкова, С. Морозов, Т. Морозова, Т. Філічева, М. Шеремет, Д. Шульженко.

Мета даної методичної розробки: є визначення шляхів розвитку мовлення дітей з проявами раннього дитячого аутизму.

Завдання: охарактеризувати особливості становлення мовленнєвої сфери у дітей з розладами аутичного спектру

Виклад основного матеріалу дослідження.

У сучасній медико-психологічній літературі аутизм розуміють як порушення, яке починає виявлятися в ранньому дитинстві й продовжується, здебільшого, все життя [1]. Люди, які мають аутизм, неадекватно реагують на оточуючих, погано засвоюють навики, які необхідні для спілкування, схильні до ригідної поведінки та стереотипних дій [2]. У становленні теорії аутизму можна виділити декілька головних етапів [3].

I етап. Донозологічний період (кінець XIX — початок XX ст.), який характеризується окремими згадками про дітей із прагненням до самотності та втечі. Вважається, що першим спеціалістом, який звернув особливу увагу на малих дітей з тяжкими психічними порушеннями з вираженими відхиленнями, затримкою і розладами процесу розвитку, був психіатр Г. Маудслей (1867), який розглядав такі розлади як “психози”.

II етап. Так званий доканнерівський період у розвитку проблеми аутизму охоплює 20 – 40-ті роки ХХ сторіччя, коли постало питання про можливість виявлення у дітей так званої шизоідії. Саме в цей період виник термін “аутизм” (грец. “autos” – сам).

ІІІ етап. У розвитку проблеми аутизму прийнято називати каннерівським (40 – 80-ті роки ХХ ст.). Цей період характеризується виходом у світ кардинальних праць з дитячого аутизму, серед яких перша належала Л. Каннеру (1943). У ній автор описує особливі стани у дітей, що починаються з перших років життя й зумовлені крайньою самоізоляцією. Він запропонував назвати ці стани „раннім дитячим аутизмом”.

IV етап. У 50 – 90-х роках ХХ ст. (так звані каннерівський і постканнерівський етапи) аутистичні розлади у дітей вивчали різними шляхами. Зокрема, уточнювали клініко-психопатологічні особливості раннього дитячого аутизму.

      На сьогоднішній день більшість дослідників визначає порушення діяльності ЦНС внаслідок органічних шкідливостей раннього онтогенезу як одну з ймовірних причин аутизму. Факти, що підтверджують цю гіпотезу: гіпо- або гіперсензитивність щодо стимулів різних аналізаторів; прояви моторної розгальмованості; швидка виснажливість та труднощі у формуванні довільної уваги; ехолалії та затримка психомовного розвитку; розумова відсталість, яка часто є супутнім розладом при аутизмі. [4].

       Отже, питання про аутистичні розлади в дитинстві розглядається протягом півстоліття. Залежно від наукового напрямку, в аспекті якого розглядають аутистичні розлади, їхню природу і клініку, їх відповідно тарифікують як симптом, синдром, хворобу, патологію розвитку. Це відображено й у міжнародних класифікаціях хворіб, у яких аутистичні розлади визначено серед найрізноманітніших порушень розвитку або психозів дитячого віку.

     Отже, розглянемо особливості становлення мовленнєвої сфери при аутизмі, починаючи з народження дитини.

Розвиток мовлення від 0 до 1 року

      Зважаючи на силу основного дефекту, з перших днів життя у неї не формується емоційний контакт з матір’ю, не формується зоровий контакт.

       Дитина не дивиться в очі дорослого, не простягає ручки з проханням, щоб її взяли на руки, як це робить здоровий малюк. Як відомо, в нормі у немовляти дуже рано проявляється інтерес до людського обличчя, яке виступає найсильнішим подразником для дитини. Вже в перші місяці життя вона може проводити частину активної взаємодії в зоровому контакті з матір’ю. Комунікація за допомогою погляду є основою для розвитку наступних форм комунікативної поведінки. При аутичному розвитку труднощі встановлення контакту “очі в очі” і його нетривалість спостерігається досить рано. Дорослому важко впіймати погляд аутичної дитини не тому, що вона не фіксує його, а тому що дивиться ніби “повз” .

        Затримка мовленнєвого розвитку може розпочатися як від самого народження, тобто з перших місяців життя, так і згодом – з 3 років, коли попередньо відмічався прискорений ранній розвиток мовлення.

Для того, щоб глибше зрозуміти особливості раннього мовленнєвого розвитку дітей із синдромом РДА, необхідно детально зупинитися на розвитку мовленнєвої сфери у нормі. 

Стадії домовленнєвого періоду в нормі ( Швачкін Г.П., Гвоздєв І.Н.).

• 0 – 1 міс. – недиференційований плач, перша реакція на навколишнє середовище;
• 1.5 міс. – 6 міс. – диференційований плач, голодний плач, плач пов’язаний з болем у животі і т.д.;
• 3 міс. – 6-7 міс. – гуління, стадія вокальної гри, дитина слухає звуки і продукує їх сама. Однак ці продуковані нею звуки відрізняються від звуків дорослого мовлення, навіть коли мама намагається імітувати гуління дитини;
•  6міс. – 12міс. – лепіт, повторення складів і звуків;
• 9міс. – 10міс. – ехолалії – повторення звуків, які дитина чує безпосередньо від іншої особи (і це відрізняє їх від лепету).

     Проаналізувавши багаточисельні свідчення про перші місяці життя аутичних дітей різних груп, російські психологи О.С. Нікольська, Є.Р.Баєнська, М.М. Ліблінг, визначили наявність специфічних рис, що відрізняють аутичний розвиток від нормального.

       З перших днів життя важко зрозуміти чого дитина плаче.
Часто взагалі відсутні етапи лепету та гуління, а якщо і є гуління, то воно здебільшого механічного характеру, позбавлене інтонаційного компоненту, обмежене, може нагадувати крик або пищання. А це свідчить про затримку формування основних складових мовленнєвої сфери, недорозвиток слухової уваги, фонематичного слуху, функції наслідування (наприклад, дитина не фіксує погляду на органах артикуляції матері, не намагається повторювати звуки).
      Спостерігається слабкість чи відсутність реакції на мовлення дорослого, відсутність фіксації поглядом на тому, хто говорить. Дитина може не реагувати на словесні подразники і в той же час бути дуже чутливою до немовних звуків. Може не  розуміти  простих побутових інструкцій і розуміти не зверненої до неї розмови. Однак, як зазаначає О.С. Нікольська, К.С. Лебединська, іноді спостерігається гарна реакція на тихе, шепітне мовлення.

     Більше, ніж у 50-70% дітей з РДА відмічають недостатність використання жестів та інтонації у спілкуванні.

     Характерним є запізнення чи випередження появи перших слів, їх незвичність і маловживаність. Нерідко після їх появи у дитини розвивається мутизм (відмова від мовлення), що зберігається на місяці і роки. Перші слова, зазвичай, нікому не адресовані і не виступають засобом спілкування. Вимовляються спонтанно, без урахування ситуації і складають враження “гри словами”. У більшості випадків слова “тато”, “мама” використовуються дітьми без співвідношення з дорослими. Можуть з’явитися слова-ехолалії. При нормальному розвитку у поведінці дитини першого року життя переважає схильність до ритмічності, коли вона із задоволенням багатократно повторює одні і ті ж дії, звуки: стукає ложкою, іграшкою, підстрибує, лепече…     Дитина отримує більше радості і довше займається подібними маніпуляціями, якщо дорослий допомагає їй, емоційно реагує на її дії та звуконаслідування.

     При аутичному варіанті розвитку близькій людині практично не вдається включитися в дії, що захопили аутичну дитину. Часто вона може витримати лише пасивну присутність кого-небудь, однак активне втручання в її діяльність викликає незадоволення і негативні відчуття . На всіх етапах розвитку дитина з аутизмом не використовує для спілкування міміку і жести, як це роблять діти першого року життя у нормі, а також діти із розладами слуху і мовлення. Тобто, у дітей з раннім дитячим аутизмом порушено формування усіх форм довербального і вербального спілкування і чим старшою стає дитина, тим більш виражено проявляються труднощі при взаємодії її із оточуючими людьми.

Розвиток мовлення 2-3 років життя

      Як відомо, період 2-3 років є найсприятливішим періодом для розвитку мовленнєвої діяльності - значно зростає словниковий запас, з’являється фразове мовлення, відбувається засвоєння граматичних категорій та основних способів словотворення, розвивається фонематичний слух, що дозволяє дитині оволодівати звуковим аналізом і синтезом. Урізноманітнюються засоби невербальної комунікації.

     Зокрема, на 2-3 році життя при аутизмі все більше стає помітним поступове відставання. У дитини не ускладнюється лепет, якщо і з’являються окремі слова, то вони не використовуються активно, не формується проста фраза. Паралельно з цим не поповнюється арсенал невербальної комунікації. Звуки, які промовляє і з якими грає аутична дитина найчастіше некомунікативні. Це можуть бути щебетання, скрип, наслідування звуку якогось музичного інструменту. Спираючись на висновки більшості педагогів-дефектологів, які займалися проблемою аутизму, можна відмітити,що можливості розуміння мовлення у дітей раннього віку з РДА також обмежені. На початку 2-го року життя, коли здорові діти люблять слухати, як з ними розмовляють, аутичні діти звертають увагу на мовлення не більше, ніж на будь-які інші шуми. Протягом довгого часу дитина може бути не здатна реагувати на звернене мовлення, в тому числі і на власне ім’я. Може спостерігатися незрозумілість, скутість, згорнутість мовлення, вимова лише окремих складів. Або ж виражена схильність до вербалізації, гра фонематично складними, афективно насиченими словами. Іноді вимова окремих слів набуває ритуального характеру, полегшуючи дитині виконання тієї чи іншої дії ( наприклад, фрази-аутокоманди: “Коля їсть” й ін.) . Зорова увага дітей з аутизмом характеризується вибірковістю і короткочасністю, дитина дивиться ніби повз людей, не помічає їх, ставиться до них, як до неживих предметів, не фіксує погляд на артикуляційному апараті. Міміка в них маловиразна. Все чіткіше проявляється порушення комунікативної функції мовлення і комунікативної поведінки вцілому. Незалежно від строку появи мовлення і рівня його розвитку, дитина не використовує мовлення як засіб спілкування, вона рідко звертається із запитаннями, зазвичай не відповідає на питання оточуючих, в тому чисті і близьких для неї людей. У той же час у неї може досить інтенсивно розвиватися “автономне мовлення”, “мовлення для себе”.

     З’являються ехолалії, фрази-ехолалії, ехолалії-цитати, скандована вимова, фонетичні розлади і порушення голосу з переважанням особливої високої тональності в кінці фрази чи слова .

     Дитина може одноманітно мугикати, кричати, не ускладнюючи інтонаційно свої вокалізації, не використовуючи вказівного жесту і навіть не спрямовуючи погляд на бажаного об’єкта. В інших випадках діти простягають руку в потрібному напрямку без спроб назвати потрібний предмет, без звернення погляду і звукової вокалізації до дорослого.

     Характерним для дітей з аутизмом також є відсутність слів „так” і „ні”, часто у мовленні зустрічаються неологізми (придумані ними нові слова), монологи та аутодіалоги, спостерігається порушення семантики слів, відсутність займенника “Я” і дієслів 1 особи (Я їм, я сиджу, хочу спати та ін.), схильність до декламації, рифмування. В той же час деякі аутичні діти демонструють бурхливий мовленнєвий розвиток.

      Мовлення у них може з’явитися задовго до початку ходьби, вони із задоволенням слухають, коли їм читають, запам’ятовують довгі шматки тексту практично дослівно. Їх мовлення складає враження недитячого завдяки використанню великої кількості виразів, що властиві мові дорослих.

      Уже в 2 роки з’являється фразове мовлення, як правило з чистою звуковимовою. Але діти не користуються ним для контактів з людьми, рідко задають питання. Якщо і запитують про щось, то повторюють питання багаторазово.

     Як ми вже зазначали раніше, багато дослідників наголошують, що аутична дитина, особливо раннього віку, не стільки не хоче спілкуватися, як не може і не вміє, в силу труднощів її соціального розвитку. На думку, російського психолога М.Кузьміної, діти з раннім дитячим аутизмом не знають, як встановлювати контакт із навколишнім середовищем, не знають, яку схему поведінки вибрати. Тому від корекційної роботи на ранньому етапі залежить мовленнєвий розвиток і загальний стан психічної активності у старшому дошкільному віці.

Старший дошкільний вік

    Тепер торкнемося особливостей мовленнєвої діяльності аутичних дітей старшого дошкільного віку. Варто зазанчити, що дошкільний вік – це період найбільш виражених класичних проявів дитячого аутизму, зокрема у мовленнєвому розвитку. Такі дослідники, як К.С. Лебединська, О.С. Нікольська розрізняють чотири варіанти стану мовленнєвої сфери у дітей даної категорії даного віку.

• І варіант – діти демонструють найяскравіші, порівняно з іншими групами, порушення в розвитку. Поведінка погано контрольована, мовлення відсутнє. Можуть випадково вимовлятися окремі слова, що не спрямовані на комунікацію.
• Діти з ІІ варіантом розвитку мають значну затримку у розумовому і, перш за все, у мовленнєвому розвитку. Вони користуються переважно короткими стереотипними фразами – штампами. Формуються багаточисельні стереотипні дії, моторні і мовленнєві, яких не буває у звичайних дітей.
• Для ІІІ варіанту характерний високий рівень мовленнєвого та інтелектуального розвитку. Однак такі діти, поряд із володінням складними мовленнєвими формами, не вміють орієнтуватися на реакцію інших при спілкуванні, не здатні до конструктивного діалогу. У них спостерігаються нав’язливі захоплення, вони можуть одержимо програвати сюжети психотравмуючих ситуацій, часто не здатні до навчання внаслідок порушення довільної діяльності.
• У дітей ІV варіанту – бідне, аграматичне мовлення, інтонаційно невиразне, порушене розуміння зверененого мовлення, простих інструкцій. [5]

     Отже, як бачимо, мовленнєвий розвиток при аутизмі характеризується досить специфічними рисами і багато в чому залежить від того, чи проводиться корекційне втручання, і коли воно почало здійснюватися. Загалом, саме стан сформованості мовлення на кінець дошкільного віку є важливим показником подальшого сприятливого розвитку. Російська дослідниця питань аутизму К.С. Лебединська також зазаначає, що діти, які не оволоділи мовленням до 5 років і які демонстрували низькі інтелектуальні можливості, важче адаптуються у соціальній ситуації розвитку та в шкільному навчанні.

Висновок: Отже, значна кількість дітей із тяжкими порушеннями мовлення та іншими особливостями розвитку досягають шкільного віку з несформованим вербальним мовленням, або з мовленням, рівень зрозумілості якого є настільки низьким, що не дозволяє використовувати його як засіб комунікації. Такі порушення можуть бути обумовлені органічним ураженням мозку, наслідком чого можуть бути розлади спектру аутизму. Деякі діти з аутистичним спектром розвитку добре володіють мовленням, опановують читання, письмо, проте залишаються мовчазними під час встановлення мовленнєвого контакту, тому доцільно використовувати різні засоби альтернативної комунікації та впроваджувати ефективні види роботи, щоб допомогти дітям з аутизмом адаптуватися до соціального середовища та здобувати початкову освіту.

Література:

1. Літвінова О. В. Щодо питання систематизації мовленнєвих порушень при аутизмі / О. В. Літвінова // Логопедія. – 2013. – № 3. – С. 48-51.
2. . Пасєвіна О. А. Можливості інклюзивного навчання дітей з розладами аутистичного спектру / О. А. Пасєвіна // Молодий вчений. – 2013. – № 2 (02). – С. 99-104.
3. Мовленнєвий розвиток аутичної дитини [Електрон. ресурс.]. – Режим доступу: http://www.uaua.info/osobye-deti/autizm/article-10822-movlennjeviy-rozvitok-autichnoyi-ditini/.
4. . Островська К.О., Химко М.Б. Гіперактивність із дефіцитом уваги у дітей з аутизмом: прояви та способи допомоги. Методичний посібник для проведення практичних занять з курсу “Дитячий аутизм: проблеми психологічної допомоги” , Львів, Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 40 с. 9.
5. Мовленнєвий розвиток аутичної дитини [Електрон. ресурс.]. – Режим доступу: http://www.uaua.info/osobye-deti/autizm/article-10822-movlennjeviy-rozvitok-autichnoyi-ditini/.
6. Купчак О. М. Система логопедичної корекції з дітьми із розладами спектру аутизму / О. М. Купчак. – [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis.../cgiirbis_64.exe.