Пам'ятка для учнів "Стоп булінг"

Поняття, ознаки, види та соціальна структура булінгу

 Булінг (від англ. bull. – переслідувати) – тривала, повторювана свідома агресивна і жорстока поведінка з боку дитини чи групи дітей до іншої дитини або дітей, яка завдає постраждалим фізичної, моральної та / або матеріальної шкоди.

Основними ознаками булінгу є:

•              агресивність, жорстокість поведінки, нанесення постраждалому шкоди будь-якого характеру (завдання фізичних ушкоджень, нанесення моральної травми, посягання на власність);
•              навмисність, цілеспрямованість (агресор планував свої дії на основі попереднього наміру та усвідомлював їх значення);
•              систематичність (агресивні дії повторюються неодноразово, здійснюються постійно протягом тривалого часу або є періодичними).

Відповідно, про булінг ми говоримо, якщо людині завдали болю, принизили фізично або словесно, це було зроблено навмисно і така поведінка повторюється. За відсутності будь-якої із цих ознак вчинок не може бути розцінений як булінг: відсутність нанесення шкоди жертві автоматично нівелює небезпеку діяння, навіть якщо сторонній спостерігач трактує його як прояв агресії; за наявності факту нанесеної шкоди та відсутності умислу (наприклад, одна дитина випадково в коридорі штовхнула іншу, та впала і забилась, є факт фізичного ушкодження, однак немає навмисності його нанесення) дія трактується як необережність або нещасний випадок. Свідоме одноразове нанесення шкоди без подальшого повторення такої поведінки визначається як насильство, що також є недопустимим, протиправним та караним, однак відрізняється від булінгу саме за ознакою повторюваності – навіть одноразове свідоме порушення прав і завдання шкоди є насильством, тоді як булінг відзначається систематичністю.

Відповідно до характеру дій агресора та виду нанесеної шкоди, на сьогодні розрізняється:

•              фізичний булінг – умисне нанесення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості в будь-якій формі – побиття, ударів, штовхання, стусанів, підніжок, кусання, нанесення опіків тощо. Виявити і довести фізичний булінг найпростіше, адже на тілі жертви залишаються видимі сліди;
•              моральний (емоційний, психічний, словесний) булінг – цілеспрямований негативний вплив на психіку і нанесення шкоди психічному здоров’ю, завдання психологічної травми у вигляді словесних образ, глузування, висміювання, приниження, нецензурної лайки, неприємних коментарів і прізвиськ, погроз. Є найпоширенішим і водночас найменш помітним видом булінгу, оскільки якщо сутичка, бійка відразу привертає увагу дорослих, вони втручаються, припиняють інцидент, за цим слідує з’ясування обставин та покарання агресора, то вставлені мимохідь образливі коментарі чи принизливі прізвиська зазвичай залишаються непоміченими та, як наслідок, непокараними. Так само важко довести здійснення морального знущання постфактум, оскільки воно не залишає видимих слідів на тілі, матеріальних доказів, скриншотів переписок тощо;
•              матеріальний (економічний) булінг – умисне посягання на власність у вигляді відбирання, псування, знищення особистих речей дитини, вимагання грошей;
•              соціальний булінг – відторгнення дитини у колективі, виключення із соціального життя у формі ізоляції, ігнорування, пліткування, недопускання до спілкування, ігор, вечірок, відмова сидіти разом на уроках;
•              кібербулінг – знущання над людиною у віртуальному просторі, поширення образливих фото і відео в соцмережах, дзвінки та повідомлення з погрозами, образливі, глузливі та принизливі коментарі й дописи на сторінках.

Учасниками булінгу, або складовими його соціальної структури, завжди є три сторони: той, хто переслідує (агресор, булер); той, кого переслідують (жертва, постраждалий); той, хто спостерігає цькування в колективі (спостерігач, свідок). На перший погляд агресор зазвичай відзначається домінантністю, самовпевненістю, зарозумілістю, егоїзмом, турботою лише про власні інтереси, неповагою до чужих думок та потреб, невмінням сприймати відмову та йти на компроміси, прагненням перебувати в центрі уваги, займати позицію лідера, керувати іншими, імпульсивністю, запальністю, нездатністю себе контролювати, низьким рівнем розвитку емпатії та емоційного інтелекту, нездатністю поставити себе на місце іншого, зрозуміти його переживання та поспівчувати, усвідомити, якого болю завдають жертві; зовнішніми рисами нерідко є негативістське, критичне і протестне ставлення до дорослих, схильність до порушення правил, ігнорування соціальних норм, любов до агресивних спортивних і віртуальних ігор, конкуренції та змагань. На глибинному рівні однак майже всі булери невпевнені в собі, самі бояться агресії і нападають превентивно, щоби потенційні кривдники не ризикували з ними зв’язуватись; відчайдушно прагнуть самоствердитись в колективі, завоювати прихильність і авторитет, однак або не вірять, що заслуговують і здатні на це, або не знають, як домогтись поваги до своєї думки конструктивно, тому нав’язують власну волю і домагаються послуху через залякування. Дуже часто також нинішній агресор сам був жертвою в минулому, а тепер намагається помститись за перенесені знущання, або походить з сім’ї, де батьки не приділяють дитині достатньо уваги, не цікавляться її переживаннями, не проявляють турботи, часто брутально конфліктують між собою, вдаються до вербальної і фізичної агресії, нормою є суворе авторитарне виховання із застосуванням фізичних або принижуючих гідність покарань. В такому випадку агресивна поведінка має два основних джерела походження: по-перше, дитина постійно спостерігає за поведінкою батьків, фіксує та підсвідомо наслідує її; через безумовну прихильність до батьків все, що вони роблять, автоматично трактується як правильне, відповідно, агресивна модель поведінки закріплюється як нормальна і допустима, «якщо мої батьки кричать, б’ються, принижують, то значить, так можна робити». По-друге, за такого виховання дитина почувається ображеною і приниженою, однак відповісти батькам через їх фізичну і статусну перевагу не може, а тому зриває біль на рівних собі однолітках, відбувається перенос агресії на безпечний об’єкт. Загалом, у більшості випадків за рідким виключенням булери мають глибокі психологічні комплекси та внутрішні проблеми, тож потребують не лише осуду чи покарання, але й допомоги.

Жертвою глобально може стати будь-хто, зовнішнім, формальним приводом для цькування може виступити будь-яка відмінність людини від більшості: фізичні особливості або захворювання (короткозорість, косоокість, заїкання, кульгання); особливості зовнішності (надмірна худорлявість чи повнота, незвично високий чи низький зріст, нетиповий колір волосся, капловухість, форма зубів, носа, вух); відмінності достатку і соціального статусу родини (набагато багатші або набагато бідніші за більшість, нетипова чи непрестижна професія батьків); приналежність до інакшої від більшості раси чи національності, особливо до тих, щодо яких у суспільстві поширені негативні стереотипи (роми, семіти, африканці); відмінності інтересів, хобі, уподобань у спорті, музиці, кіно, стилі одягу; відмінності обдарованості й успішності (знижений рівень інтелекту, низька навчальна успішність в колективі, де ці якості цінуються, або навпаки, відмінна успішність, позаурочні досягнення, громадська активність в групах однолітків, де це «не круто»); нерозвинені соціальні навички (замкненість, мовчазність, некомунікабельність, відмежування від колективу, прагнення до усамітнення). При цьому однак можна помітити, що в будь-якому колективі один і той самий агресор одну дитину за певною ознакою цькує, а іншу із такою самою ознакою – ні. Це відбувається через те, що подібні відмінності – лише привід, справжньою глибинною причиною вибору певної людини в якості жертви є, по-перше, фізична і/або моральна слабкість порівняно із агресором, нездатність дати відсіч і постояти за себе; як уже згадувалось, булер зазвичай сам боїться нападу, а тому обирає в якості жертви тих, хто точно не становить загрози і не може завдати шкоди у відповідь. По-друге, мішенню цькування обираються чутливі, вразливі діти, які дуже відкрито і бурхливо реагують на образи – ридають, кричать, впадають в істерику, вибігають з класу. Саме вивести на подібну реакцію і є основною метою булера; бачачи сльози чи відчайдушну лють у відповідь на свої дії, агресор розуміє, що емоційний стан, настрій, поведінка жертви залежать від нього, він здатен їх контролювати, керувати ними,  завдяки цьому булер відчуває свою владу над іншою людиною, через це самостверджується і піднімається у власних очах. Якщо ж реакції раз за разом немає, мета не досягається, влада не отримується – сенсу продовжувати цькування немає.

З огляду на соціальну природу та повторюваність булінгу, навіть якщо окремі інциденти відбуваються без свідків, загалом спостерігачі є завжди. Нерідко вони займають пасивну позицію, не втручаються та не намагаються захистити жертву, зокрема, якщо товаришують з агресором і не хочуть псувати з ним стосунки; бояться втрутитись першим, аби не викликати агресію вже до себе і самим не зайняти місце постраждалого; не бачать в тому, що відбувається, чогось справді поганого, сприймають це як розвагу або вважають, що жертва сама винна; не довіряють дорослим і не очікують від них підтримки. Часто проте саме від реакції оточуючих залежить, чи продовжить агресор свої дії – відсутність активного втручання, осуду колективу сприймається як вседозволеність і безкарність, підкріплює насильницьку поведінку, тоді як одноголосне засудження булера, захист і підтримка жертви з одного боку не дозволяє домогтись бажаного самоствердження, реалізувати мету,  та з іншого створює опір, якого агресор не очікує і побоюється, що загалом зазвичай змушує його відступити.

Наслідки булінгу

Фізичні, емоційні, соціальні, діяльнісні наслідки для постраждалого:

•                  Погіршення фізичного самопочуття і підривання здоров’я – гострий стрес часто призводить до порушення й втрати сну і апетиту, розладів харчової поведінки (анорексії чи булімії), відмови від їжі, безсоння, кошмарів, що з часом виснажують організм і провокують реальне соматичне нездужання. Нерідко також постійна напруга відображається у запамороченнях, головних болях, болях в шлунку, нудоті, розладах травлення, м’язових судомах, «стрибках» тиску, збоях у роботі серця. 
•                  Зміни емоційного стану – постійно пригнічений настрій, негативний емоційний фон, туга, відчай, безнадійність, відчуття себе нещасним і спустошеним, розпач, сльозливість; тривожність, знервованість, напруженість, нездатність розслабитись, постійний страх, передчуття небезпеки; іноді хаотичні зміни періодів апатії, меланхолії, сльозливості та надмірної активності, неспокою, тривоги.
•                  Зміни ставлення до себе – зниження самооцінки, невпевненість в собі, втрата самоповаги й самоцінності, болюче незадоволення собою, переживання власної нікчемності, безпорадності, жалюгідності, неповноцінності, непотрібності, сприймання себе як нерозумного, безталанного, неприємного, потворного, зациклення на своїх недоліках і невдачах, сприймання їх як величезних, фатальних, непоправних, а чеснот і досягнень – як випадкових чи незначних, самопрезирство, самоненависть, аутоагресія.
•                  Зміна ставлення до оточуючих – замкненість, відстороненість, уникання соціальних контактів, страх перед ровесниками, недовіра до людей, очікування від них лише образи, агресії, нападу; в результаті постраждалий не шукає допомоги, позбавляється підтримки і залишається сам на сам з бідою.

В результаті, потерпаючи від знущань однолітків (референтної групи), соромлячись і ненавидячи себе, сприймаючи життя похмурим, тяжким, безрадісним, не маючи підтримки та надії на покращення, постраждалі від булінгу особи як в момент його переживання, так і в подальшому житті набагато частіше за інших схильні до депресії і суїциду, тяжко сходяться з людьми, страждають від самотності.

•                  Менш тяжким, проте в перспективі значимим насідком є втрата інтересу та мотивації до навчання, небажання відвідувати школу, намагання якомога частіше пропускати заняття, що виливається у відставання в навчанні, зниження успішності та ускладнення уступу у ВНЗ.

Поведінкові й соціальні наслідки для булера:

За постійного застосування та відсутності реакції оточуючих агресивна, насильницька, асоціальна поведінка закріплюється як норма, стає типовою для людини, переноситься на всі сфери життя і з часом лише загострюється, через що:

•                  Все своє спілкування особа будує з точки зору сили, домінування, а отже або залишається сама, навколишні не бажають з нею взаємодіяти та прагнуть дистанціюватись, або опиняється в стосунках нездорових і невротичних, побудованих на страху, не маючи справжніх друзів і коханих;
•                  Людина виявляється не здатною досягнути благополуччя в подальшому житті – примітивні агресивні способи поведінки перестають діяти в дорослому світі, для успіху в сучасних умовах необхідно бути гнучким, адаптивним, коректним, толерантним, вміти шукати спільну мову з абсолютно різними людьми, йти на компроміси, іноді за потреби і поступатися, а колишній булер цього не вміє;
•                  З часом за законом ескалації (загострення) людина переходить від агресивної асоціальної поведінки до злочинної антисоціальної. Дослідники та правоохоронці нерідко називають булінг першим кроком до злочину, адже серед шкільних агресорів судимих в три-чотири рази більше за тих, булінгу не вчиняв, до 24 років 60% мають щонайменше одну судимість, а 35-40% – три та більше. Загалом здійснення булінгу в школі підвищує ризик вчинення кримінального злочину в подальшому житті на 300%.

Юридичні наслідки для булера:

За перше вчинення цькування однією особою передбачений штраф у розмірі 850-1700 гривень та громадські роботи тривалістю 20-40 годин, за повторне вчинення або вчинення групою осіб – штраф 1700-3400 гривень та 40-60 годин громадських. До 16 років за вчинки булера відповідатимуть батьки або опікуни, штраф виплачуватиметься із родинних коштів, відкладених на сімейне дозвілля чи бажання дитини, проте з 16 вона вже муситиме самостійно нести повну адміністративну відповідальність, віддавати власні кошти та самотужки відробляти години покарання. У випадках особливо жорстокого поводження із постраждалим або тяжких наслідків булінгу (завдання тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, доведення до суїцидальної спроби чи здійснення самогубства тощо) справа може бути перекваліфікована на кримінальну із відповідальністю з 14 років, в тому числі у вигляді ув’язнення в колонії для неповнолітніх. Окрім цього, в усіх випадках доведене цькування передбачає постановку агресора на облік, постійний контроль сім’ї соціальними службами і поліцією та внесення факту вчинення булінгу в особову справу та характеристику зі школи.

Соціальні наслідки булінгу, наслідки для колективу:

За постійних, повторюваних, систематичних і, головне, залишених без реакції, осуду і протидії, епізодів агресії, насильства, знущання одних над іншими з часом такий спосіб взаємодії в колективі починає сприйматись як допустимий і нормальний, все спілкування будується не з позиції згуртованості й співпраці, а з позиції сили, «сильні» отримують за замовчуванням легітимізоване право принижувати «слабких». Водночас ці ролі «слабких» і «сильних» міцно закріплюються за конкретними людьми, фіксується загальне зверхнє, зневажливе ставлення до одних дітей та страх перед іншими, замість ситуативного розподілу сторін конфлікту виникає постійне розмежування, поділ класу на хронічних «жертв», постійно пригноблених і цькованих, та хронічних агресорів, постійно чинячих насильство. За таких умов унормованості насильства та укоріненості ставлення, з боку нейтральної більшості відсутня як підтримка постраждалих, так і протидія булерам, виникає замкнене коло. Природно, що атмосфера в такому колективі стає нездоровою, а перебування в ньому – максимально некомфортним.

Попередження булінгу

1.                Не відділяйся від колективу, допомагай у виконанні спільних справ та досягненні спільних цілей, долучайся до спільного дозвілля. Звичайно, будь-який колектив ділиться на мікрогрупи, а не дружить одним великим натовпом, це нормально, що з кимось ми спілкуємось більше, з кимось менше, нормально, якщо ти не любиш великих компаній і волієш мати лише кількох близьких друзів, та й взагалі не потрібно проводити цілим класом весь час. Однак сприймати клас як один колектив, рухатись в спільному напрямку, допомагати один одному та час від час влаштовувати загальні цікавості необхідно не лише для досягнення кращих результатів, але й для уникнення конфліктів: за будь-яких обставин ми відчуваємо значно менше гніву й агресії до тих, кого ми добре знаємо і розуміємо та з ким в нас пов’язані позитивні емоції і приємні спогади.
2.                Взаємодій з людьми на засадах толерантності, будь терпимим та поблажливим до відмінностей, особливостей, недоліків інших, ніколи не принижуй людей за їх расу і національність, віру, достаток, зовнішність, не висміюй чужі інтереси та мрії, навіть якщо тобі вони не близькі чи не подобаються, не акцентуй на помилках – тоді й до тебе люди будуть терпимими та поблажливими. Всі не можуть і не повинні бути такими, як тобі хочеться, так само, як і ти не маєш переробляти себе за чиїмось бажанням; кожен з нас унікальний, неподібний на інших, і кожен має право на свою унікальність – і ти, і люди навколо тебе.
3.                Стався до всіх оточуючих однаково – або доброзичливо, або нейтрально, ні до кого не проявляй неприязні. Виходь з того, що в колективі в тебе є близькі, хороші друзі, з якими ви цілком на «одній хвилі», приятелі, з яким тобі приємно спілкуватись, хоча ви й не так близькі, та люди, з якими ви дуже різні та маєте мало спільного. Вони не погані чи неприємні, просто абсолютно не схожі на тебе, тому вам важко порозумітись – а отже варто підтримувати максимально нейтральні «ділові» взаємини.
4.                Ніколи не вдавайся до фізичної і вербальної агресії – ні першим, ні у відповідь. По-перше, агресія – не показник сили, це показник нездатності тримати себе в руках і контролювати свої емоції; також застосування агресії свідчить, що в людини закінчились аргументи, обґрунтувати свою позицію і переконати опонента в своїй правоті вона неспроможна, а тому змушена переходити на особистості і вдаватись до примітивного тиску в надії змусити іншого підкоритись її волі хоча б так. По-друге, будь-яка дія викликає протидію, а будь-яка агресія – зустрічну ще більшу агресію; причому кількість таких зустрічних дій абсолютно необмежена, однак з кожним разом напруга збільшується й інтенсивність агресії посилюється, тож це призводить до розтягнення в часі та загострення конфлікту. Набагато краще на крик відповідати підкреслено рівним тоном, ігнорувати перехід на особистості й образи та вперто вести обговорення проблеми по суті.
5.                При суперечках став собі за мету не довести свою правоту і «перемогти» іншого, а досягти компромісу, знайти оптимальне для всіх рішення. В будь-якій ситуації ми можемо діяти агресивно, відстоюючи лише свої інтереси та нехтуючи інтересами іншого, пасивно, повністю жертвуючи своїми інтересами на користь опонента, та асертивно – діяти так, аби захищати свої права, не порушуючи при цьому права іншого. Звичайно, перші дві стратегії так чи інакше мають негативні наслідки, агресивна неодмінно призводить до конфліктів, пасивна на перший погляд дозволяє їх уникнути, однак за постійного її застосування – ціною значної шкоди собі. Найкраще виходити з того, що цінними є як твої власні переживання, інтереси, бажання, так і переживання, інтереси і бажання інших людей, а тож ніхто не повинен повністю від них відмовлятись; кожен має зробити крок вперед і зупинитись посередині. Якщо твій опонент обирає агресивну стратегію, не погоджується на компроміс, вимагає прийняти його варіант, який тобі точно не підходить – без образ і зайвих емоцій, але твердо і категорично відмовляйся та раз за разом пропонуй різні способи більш-менш рівноцінного вирішення.

Якщо ти – свідок:

1.                Ні в якому разі не бери участі в цькуванні. Якщо тебе підбурюють приєднатись до глузування, приниження, побиття – рішуче відмовляйся. Коли ти приєднуєшся до знущання, навіть під тиском, навіть мимохідь – ти не лише примножуєш завдану жертві шкоду, посилюєш її фізичні й моральні страждання, але й теж стаєш агресором, співучасником цькування, і там само муситимеш відповідати за законом.
2.                Якщо агресором виступає твій друг чи приятель – не потакай йому, приязне особисте ставлення не повинне спонукати до виправдання насильства і правопорушення; водночас не кращим рішенням є і привселюдна суперечка, яка може сприйнятись як особиста образа і приниження та зруйнувати дружбу. Найкраще – відкликати товариша в сторону, наодинці, в особистій розмові, підкресливши приязне особисте ставлення, висловити незгоду з його діями, засудити агресію та попросити припинити.
3.                Не залишайся осторонь, намагайся захистити постраждалого в момент цькування – вступитись за нього словесно за морального булінгу, розняти бійку і припинити побиття за фізичного. Покажи, що ти вважаєш дії булера недопустимими і готовий / готова рішуче (але без агресії вже зі свого боку) йому протистояти, а також що постраждалий не сам, є люди, готові прийти йому на допомогу. Саме від реакції свідків великою мірою залежить, чи буде продовжуватись булінг: байдужість і мовчання оточуючих створює враження безкарності й допустимості агресії, спонукає до повторних випадків насильства щодо того ж постраждалого та пошуку і цькування нових жертв, сприяє розповсюдженню булінгу в колективі й перетворенню на звичне явище; натомість рішуче засудження булера, захист і підтримка жертви, відкрите обговорення фактів цькування, притягнення до відповідальності стверджують неприпустимість і караність насильства, невідворотність наслідків, створюють опір, який змушує відступити конкретного агресора та переглянути свої дії інших, змінює психологічний клімат в колективі. Від твоєї реакції залежить життя всього шкільного мікросоціуму, будь тим, хто почне реагувати та змінювати ситуацію на краще!
4.                Якщо ти з якихось причин не можеш активно діяти і допомогти в момент цькування сам (розумієш, що фізично не спроможний розняти бійку, боїшся стати наступною жертвою), не втручайся особисто, проте все одно не залишай постраждалого в біді – він потребує допомоги і порятунку просто зараз. Звернись до класного керівника, вчителів, шкільного психолога, соціального педагога, або в крайньому випадку – будь-кого з дорослих, хто наразі перебуває поруч, розкажи, що відбувається та попроси допомогти. Зробити це не означає ябедувати чи «здати» когось; мова йде про життя, здоров’я і благополуччя людини, захищати її права і протидіяти насильству варто будь-яким доступним способом. Якщо ти все ж боїшся помсти за звернення до дорослих – попроси не згадувати, хто саме покликав на  допомогу, однак не дозволяй своєму страху взяти верх і змусити тебе покинути іншого наодинці із загрозою.
5.                Підтримуй постраждалого – обговорюй з ним ситуацію, висловлюй своє розуміння і співчуття, запевняй у відсутності його власної провини, пропонуй свою пораду і допомогу. Жертва цькування завжди почувається ображеною, приниженою, наляканою, нещасною, не допускай, аби вона почувалась ще й самотньою і покинутою. Також часто саме емоційна підтримка, розуміння, приязне ставлення необхідні людині не лише для того, аби впоратись з тяжкими переживаннями і відчути себе краще емоційно, але для й для того, щоб повернути впевненість в собі та знайти сили дати реальну відсіч кривднику.
6.                Якщо не довелось залучати дорослих екстрено, безпосередньо в ситуації насильства, не приймай такого рішення одноосібно, переконуй самого постраждалого заговорити про булінг відкрито та звернутись по допомогу. В більшості випадків, коли мова йде не про одноразовий конфлікт чи кілька недоречних грубих жартів, а про реальне систематичне цькування, подолати проблему самостійно неможливо, для вирішення необхідне залучення класного керівника, батьків сторін, згуртована участь класу і перебудова взаємин в колективі, робота з психологом, без цього можливе лише тимчасове затишшя із подальшим відновленням агресивної поведінки булера та страждань жертви. Водночас ситуація стосується в першу чергу постраждалого, навіть з добрих намірів ми не маємо права вирішувати за нього, він сам має бути рішуче налаштований на зміни та морально готовий до розголосу, обговорення, залучення третіх осіб. Найкраще – в дружній розмові на тлі емоційної підтримки підводити людину до усвідомлення необхідності покласти булінгу край, переконувати у нормальності й допустимості пошуку допомоги та мотивувати звернутись до тих дорослих, котрим вона довіряє: не обов’язково відразу говорити назагал, можна почати із особистої розмови з батьками чи конфіденційної бесіди з психологом, головне наважитись діяти.

Якщо ти – постраждалий:

1.                Спробуй проаналізувати ситуацію, розібратись в причинах агресії на свою адресу, мотивації булера, однак ні в якому разі не звинувачуй себе та не виправдовуй дії кривдника. Пам’ятай, що жертвою цькування може стати будь-хто, хто бодай чимось відрізняється від більшості колективу, не погоджується з агресором, має відмінну думку і не боїться про неї заявляти, відрізняється емоційністю та не приховує своїх переживань – все це аж ніяк не робить людину слабкою, поганою чи недостойною; факт булінгу взагалі яскраво характеризує агресора, однак ані трохи – постраждалого. Також ніхто ні за яких обставин не має права порушувати твої кордони, принижувати, ображати, завдавати шкоди, змушувати будь-що робити проти твоєї волі, все це – порушення твоїх базових людських прав та норм закону, така поведінка недопустима ні з моральної, ні з юридичної точки зору. Ти не винен / не винна в ситуації, що склалася та не маєш соромитись захищати свої права.
2.                Намагайся уникати перебування наодинці з агресором: відсутність свідків, які можуть підтвердити факт булінгу, та товаришів, які можуть за тебе заступитись і захистити, розв’язують булеру руки, створюють відчуття безкарності. Ніколи не заходь сам / сама у безлюдні, відокремлені,  приховані від нагляду приміщення (туалет, роздягальня, підсобка), постійно перебувай на видноті в полі зору інших учнів і вчителів, намагайся пересуватись коридорами та йти в школу і додому разом з кимось із товаришів.
3.                Не намагайся вирішити проблему силою та зустрічною агресією, не вступай у бійку. Вміти за себе постояти не означає починати бити і обзивати у відповідь; реакція агресією на агресію завжди робить тільки гірше: кожна сторона раз за разом «відповідає» на дії один одного, такі «відповіді» продовжується безкінечно, з часом за законом ескалації насильства їх гострота зростає (кричать все голосніше і голосніше, обзивають все грубіше і грубіше), напруга посилюється, конфлікт роздувається. Не тільки конструктивніше, але й результативніше навпаки розірвати це коло, тобто припинити агресивні відповіді. Окрім того, зустрічна агресія в очах оточуючих перетворює тебе із постраждалого від булінгу, який потребує допомоги, на рівнозначного учасника конфлікту, що на рівні із провокатором поводиться ненормативно і має бути покараний.
4.                Не ведись на провокації та зберігай спокій. Основна мета цькування взагалі, а особливо морального, словесного, – зачепити людину за живе, вивести на бурхливу реакцію, довести до сліз, крику, істерики, спровокувати на бійку, таким чином агресор керує її емоціями, настроєм, поведінкою та відчуває свою владу. За такої реакції основна мета задовольняється, агресивна поведінка підкріплюється та продовжується. Відповідно, не вестись на провокації, не показувати своїх емоцій, реагувати підкреслено спокійно і стримано – один з найефективніших способів припинити моральне цькування. Категорично не можна починати ридати і кричати, лізти в бійку, втікати, оптимальним є вибір одного із трьох варіантів:

•                  просто не звертати уваги, цілком ігнорувати слова булера, демонструвати байдужість і підкреслену відсутність реакції, продовжувати займатись своїми справами, спілкуватись з друзями, слухати музику;
•                  використати гумор, перевести ситуацію в жарт, посміятись разом;
•                  відповісти з позитивом, сказати у відповідь навпаки щось приємне.

Останні два способи складніші, вимагають здатності не лише стримати і приховати справжні емоції, але й швидко згенерувати потрібну відповідь, однак вони дозволяють яскраво продемонструвати, що слова агресора не зачіпають тебе не просто настільки, що ти в силах не звернути на них уваги і твій настрій не зміниться, але й настільки, що можеш реагувати жартівливо і позитивно. Проте будь-який із трьох варіантів відповіді демонструє твою впевненість в собі та  незалежність від булера, вщент знищує його очікування, не дозволяє реалізувати мету, що в абсолютній більшості випадків з часом призводить до припинення цькування. Звичайно, з першого разу ситуація може не змінитись, перебудова схеми спілкування та звички поведінки агресора – достатньо тривалий процес, протягом якого доведеться набратись терпіння і раз за разом не реагувати на його нападки, поводитись спокійно і впевнено, стримувати переживання. Проте будь-яку ситуацію можна змінити і будь-які труднощі подолати, лише слід не очікувати миттєвого результату, а продовжувати постійно і систематично, без виключень, демонструвати правильну поведінку. Хай твоя боротьба з кривдником виражається не в тому, хто агресивніше відповість, а в тому, в кого на довше вистачить терпіння – в нього тебе діставати, чи в тебе його ігнорувати. Чи варто говорити, що ти обов’язково маєш вийти переможцем!

5.                Не залишайся наодинці з проблемою, проводь більше часу з друзями, приятелями, приязно налаштованими однокласниками. Під впливом постійного цькування врешті може здатись, що агресор транслює загальну думку, що всі ненавидять тебе так само, як він, що булер правий, ти справді такий / така, як він говорить, тож зараз тобі як ніколи необхідно постійно бачити і відчувати, що ти не сам / не сама, кривдник – це не всі люди навколо, а його закиди – аж ніяк не загальне ставлення до тебе, поруч багато людей, які тебе цінують, розуміють і підтримують; це допоможе не втратити позитивного самоставлення і не замкнутись в собі, надасть сили боротись. Окрім цього, друзі можуть дати тобі корисну пораду, як діяти, або й виступити на твоєму боці при наступному зіткненні – протидіяти насильству разом набагато простіше.
6.                Якщо впоратись самостійно та за допомогою приятелів не вдається, моральне цькування не припиняється попри твої тривалі намагання реагувати конструктивно, або щодо тебе вчиняється фізичний булінг, існує реальна загроза твоєму життю і здоров’ю – звертайся по допомогу до дорослих, яким ти довіряєш, до батьків, класного керівника, вчителів, дирекції, шкільного психолога чи соціального педагога. Пам’ятай, що звернення по допомогу – це не слабкість, не ябедування і не «зрада», твої права порушуються, тобі завдається шкода, мова йде про твоє життя, здоров’я і благополуччя, тож цілком нормально протидіяти цьому, використовуючи всі доступні засоби. Коли проти людини вчиняється злочин, вона звертається до суду, а не намагається розібратись сама, це абсолютно нормальний правомірний крок. А булінг – такий самий злочин, як і будь-який інший.  Якщо ситуація не критична – подумай, кому ти довіряєш, перед ким ти міг / могла би відкритись, почни із довірливої розмови з батьками або конфіденційної бесіди з психологом, від яких можеш отримати емоційну підтримку та пораду, без поспішних кроків разом складіть оптимальний план дій. Якщо мова йде про нагальну загрозу – шукай порятунку у будь-кого, хто є наразі поруч, звертайся до будь-кого з вчителів, техпрацівників, адміністрації, навіть старших учнів, котрі можуть тебе захистити просто зараз.
7.                Визначай своєю метою не помсту чи покарання агресора, а безвідносний до нього захист власних прав та відновлення комфорту в навчальному середовищі. Під час вирішення проблеми на рівні класу, бесід за участі класного керівника, спільній роботі з психологом зберігай спокій і самовладання, пояснюй ситуацію та викладай факти максимально стримано і конструктивно, утримуйся від прямих звинувачень, експресивних негативних оцінок, особливо – від переходу на особистості (висловлення негативного ставлення до особи булера, а не до його дій). Підкреслюй, що прагнеш не звинувачувати і карати когось, а лише відновити свої законні права, спрямовуй обговорення на пошук відповіді не на питання «хто винен?», а на питання «як найкраще вирішити ситуацію, що склалася?». Обов’язково в подальшому дотримуйся зі своєї сторони всіх досягнутих домовленостей.
8.                Якщо робота на рівні класу не дає жодного результату протягом 3-4 тижнів (на більш швидкі зрушення очікувати не варто, остаточне ж вирішення зазвичай вимагає ще більше часу), звертайся до керівництва закладу, пиши і реєструй офіційну заяву про факт булінгу на ім’я директора  (зразок можна знайти тут: https://childrenrights.info/zvernenniya-pro-bullying/#4-роль-поліції-в-реагуванні-на-булінг) та вимагай належного урегулювання ситуації; подавати таку заяву можуть як твої батьки, так і ти особисто. Зауваж, що такому зверненню обов’язково має передувати робота в класі, організований діалог, пошук мирного рішення; велику частину ситуацій вдається подолати саме через конструктивне обговорення.
9.                В крайньому випадку, якщо булер протягом тривалого часу не змінює своєї поведінки, не піддається впливу ні психолога, ні вчителів, ні дирекції, його батьки категорично не йдуть на контакт, або ж ти стикаєшся із байдужість, бездіяльністю вчителів, працівники школи ігнорують факти, відмовляються вирішувати проблему і вживати заходів, не опускай руки і не вважай ситуацію безвихідною – разом з батьками звертайся в поліцію. Наразі булінг трактується як протиправне діяння із передбаченою юридичною відповідальністю, за офіційною заявою повинне розпочинатись провадження, що захистить твої права та відновить справедливість.
10.            Якщо ти соромишся особисто заявляти про булінг або тебе залякують, погрожують, що за звернення по допомогу буде ще гірше – не здавайся, звертайся на анонімні гарячі лінії:

•                  116 111 – Національна дитяча «гаряча лінія» з питань захисту прав дітей, можна отримати психологічну допомогу, емоційну підтримку і пораду
•                  0 (800) 213 103 – контакт-центр системи безоплатної правової допомоги, можна отримати юридичну консультацію та правовий захист

Якщо ти стикаєшся з кібербулінгом:

1.                Не приймай образливі, глузливі коментарі на власний рахунок. В мережі хейтять всіх, і визнаних зірок, і випадкових користувачів, просто люди, які отримують від знущань задоволення, не можуть самоствердитись адекватно, в реальному житті невдахи і боягузи, в Інтернеті відчувають свою вседозволеність, не бояться відсічі чи покарання. Найімовірніше, вони насправді не думають про тебе так або взагалі тебе не знають і їм абсолютно байдуже, кого цькувати, тож не сприймай їх висловлювання як щось особисте.
2.                Не годуй троля – він харчується твоїми емоціями. Не відповідай хейтеру, не вступай з ним в суперечку, не починай сваритись чи щось доводити, тим більше, в такому ж агресивному образливому тоні – не ведись на провокацію, це і є його мета. Не намагайся «розібратись» з кривдником, поодинокий негатив просто ігноруй, залишай без уваги і відповіді.
3.                Якщо переслідування є систематичним, блокуй кібербулера, внеси його в чорний список власного акаунту та поскаржся на сторінку, з якої надходять образи, погрози, заборонений контент адміністрації сайту.
4.                Обмеж доступ до свого акаунта, зроби профіль закритим, аби писати повідомлення і коментарі могли лише друзі або підписники; не добавляй в друзі всіх підряд.
5.                Зі свого боку завжди поводься в мережі коректно – будь ввічливим, стриманим, не вживай образливих, грубих висловлювань на адресу Інтернет-співрозмовників, будь терпимим до чужих точок зору, не висміюй чужі інтереси. Пам’ятай, що в мережі діють ті самі правила  адекватного спілкування, що і в офлайн-просторі.

Якщо ти – той, хто вчиняє булінг:

1.                Якщо ти несподівано для себе зрозумів, що поводишся як той, хто вчиняє булінг, не соромся визнати свої помилки. Усвідомити та визнати свою неправоту – великий відповідальний крок, що вимагає сміливості та сили духу, свідчить про зрілість. Люди навколо можуть засуджувати твою попередню неправильну поведінку, але ніхто й ніколи не засудить за визнання її неправильності.
2.                Усвідом, що булінг – це не твоя особистість, а лише твої дії, якими ти можеш керувати. Ти вчинив погано, але сам від цього поганим не став; ніколи не пізно зупинитись і змінитись на краще.
3.                Пам’ятай, що твої дії наносять іншому реальну шкоду, завдають фізичного та емоційного болю. Жертва цькування почувається ображеною, приниженою, наляканою, нещасною, починає болюче сумніватися в собі, постійно очікує небезпеки, завжди пригнічена і напружена, все її життя стає похмурим, безрадісним, сповненим тяжких переживань і негативних думок. Іноді ти навіть робиш це ненавмисно, не усвідомлюючи, що твої, здавалось би, невинні жарти, підколи, клички іншу людину глибоко зачіпають за живе. Ми всі дуже різні, маємо різні позиції, переконання, рівень емоційної чутливості, больові точки, зрештою різне почуття гумору; те, що для одного – не варта уваги дрібниця чи кумедна витівка, для іншого – величезна образа і приниження. Завжди пам’ятай, що двоє людей бачать одну й ту саму ситуацію абсолютно по-різному, сприймай всерйоз слова іншої людини, що їй неприємно, дослуховуйся до прохання припинити певні дії, та постійно, перш ніж будь-що зробити на адресу іншого, запитуй себе – які це матиме наслідки, чи не буде образливим, чи не завдасть шкоди.
4.                Якщо ти відчуваєш особисту неприязнь до постраждалого, він тобі неприємний, дратує тебе своєї зовнішністю, одягом, вимовою, манерами – обмежуй спілкування з ним. Пам’ятай, що всі не можуть бути такими, як тобі хочеться, відповідати твоїм очікуванням і побажанням; якщо ми любимо жовті капелюхи – ми не можемо змусити весь свій їх носити, так як і якщо ми ці жовті капелюхи ненавидимо – не можемо заставити всіх їх повикидати, люди мають право зберігати свою унікальність і бути собою доти, доки вона не порушує базових прав інших. Ти не повинен намагатись підігнати іншого під свої побажання і тим більше зриватись на ньому тільки за те, що він не відповідає твоїм очікуванням, водночас, і змушувати себе постійно спілкуватись чи намагатись дружити з неприємною тобі людиною не варто, ви надто різні, аби по-справжньому порозумітись. Набагато краще максимально дистанціюватись, обмежувати особисте спілкування, взаємодіяти спокійно та мирно, але виключно коротко і по справі.
5.                Якщо ти усвідомлюєш, що поводишся неправильно через свою емоційність, імпульсивність, не можеш стриматись, коли щось вивело з себе і зриваєшся на оточуючих –  застосовуй способи опанування та перенаправлення агресії. Для того, аби стримати і не проявити злість, можна подумки порахувати до 10 чи 20, перш ніж щось сказати чи вчинити, зробити кілька глибоких вдихів і повільних видихів, кілька разів дуже сильно стиснути кулаки, максимально напружити і різко розслабити все тіло; рахунок і дихання можна застосовувати просто під час напруженої розмови. Корисним є також перенаправлення злості із живої людини, якій вона може зашкодити, на фізичне зусилля або неживі об’єкти: вдайся до фізичного навантаження, поприсідай, повіджимайся, побігай, вклади у це зусилля енергію злості, виплесни лють на речі – помни, дрібно порви листок паперу, побий подушку, порожній рюкзак, куртку (свої!), за можливості покричи в безлюдному місці. Обирай спосіб, який допомагає саме тобі та застосовуй його систематично, уникаючи зриватись на товаришах.
6.                Якщо епізоди булінгу, прояви словесної і фізичної агресії виступають наслідком  зіткнень з інших питань через протилежні погляди, цілі, способи їх досягнення, ти помічаєш, що так хочеш довести свою позицію, що починаєш гарячкувати, тиснути на опонента, подекуди можеш переходити на особистості – змінюй акцент із прагнення довести свою правоту та «перемогти» іншого на прагнення досягти компромісу і знайти оптимальне для всіх сторін рішення. Пам’ятай, що цінними є як твої власні переживання, інтереси, бажання, так і переживання, інтереси і бажання інших людей, а тож ніхто не повинен повністю від них відмовлятись; кожен має зробити крок вперед і зупинитись посередині. Стримуй гнів, уникай дій, які підвищують напругу і загострюють конфлікт – не підвищуй голос, не вдавайся до грубощів, не переходь на особистості, утримуйся від образ опонента замість обговорення ситуації, не застосовуй звинувачень та категоричних узагальнень («ти завжди / ти ніколи»); натомість говори спокійно, рівно, доброзичливо, обговорюй лише ситуацію по суті, а не минулі випадки чи особистість іншої людини, цікався думкою опонента, запрошуй його висловити свою позицію, акцентуй на подібності, а не на відмінності, шукай будь-які пункти, у яких ви сходитесь, будь-що, в чому співпадають ваші позиції, підкреслюй суб’єктивність власної думки, не подавай її як беззаперечно правильну, намагайся обґрунтувати та аргументувати кожне своє твердження, переконувати, а не на нав’язувати, та раз за разом пропонувати різні способи більш-менш рівноцінного вирішення проблеми. Якщо ти розумієш, що реагуєш дуже запально і не здатен в даний момент до стриманого діалогу – краще взагалі припинити розмову і перенести її на інший час, ніж пересваритись просто зараз.
7.                Якщо ти вважаєш, що постраждалий сам тебе навмисно провокує, виводить с себе, викликає своєї поведінкою агресію, а потім виставляє тебе винним, пам’ятай, що провокація – лише вид маніпуляції з метою штучного створення складних обставин або негативних наслідків для того, кого провокують. Відповідно, коли тебе дійсно провокують, а не дратує звичайна поведінка іншої людини, типова для неї (тоді мова йде про особисту неприязнь, про яку йшлося вище), саме вивести з себе, викликати бурхливу емоційну реакцію, спонукати до прояву вербальної і фізичної агресії і є переслідуваною метою – реагуючи подібним чином, ти не лише стикаєшся з негативними наслідками й санкціями за свої дії, але й реалізуєш мету та задовольняєш прагнення провокатора, робиш його дії успішними та підкріплюєш їх, власноруч підвищуєш ймовірність повторення. Виходом із ситуації за таких умов є недопущення реалізації мети провокатора, тобто – відсутність очікуваної реакції, демонстрація байдужості, підкреслено спокійна поведінка. Не ведись на провокацію – просто не звертай уваги, цілком ігноруй провокативні дії, продовжуй займатись своїми справами, спілкуватись з друзями, або намагайся віддалитись від провокатора фактично, розвертайся і йди геть, головне – спокійно, стримано, без крику.
8.                Якщо ти відчуваєш, що сам не впораєшся або не знаєш, з чого почати і що саме робити – звертайся по психологічну допомогу і консультацію. Ти можеш звернутись до шкільної соціально-психологічної служби, будь-якого практичного психолога в місті або за телефонами гарячих ліній (наприклад, 116 111 – Національна дитяча гаряча лінія, 0 800 500 335 або 386 – Ла Страда-Україна); в будь-якому випадку ти можеш розраховувати на збереження твоїх таємниць, розуміння, відсутність будь-якого осуду, пораду та супровід на шляху змін.