Патріотизм як фактор консолідації українського суспільства

Патріотизм як фактор консолідації українського суспільства

Живи, Україно, живи для краси, 
Для сили, для правди, для волі! 
Шуми, Україно, як рідні ліси, 
Як вітер в далекому полі. 
О. Олесь 

        Для кожного, хто вважає себе українцем, назва нашої країни є святинею, національним скарбом. З'явилася ця назва вже давно, ще у XIV столітті, і стала ознакою нашої національної приналежності, нашої гордості й слави.

Ми – молоде покоління  нової держави України, якій тільки-но виповнилося двадцять сім років. Вона ще така молода! А її історія? Її досвід?

Що лишили  нам попередні покоління, що залишають ті, що живуть нині, що залишимо по собі для майбутнього ми?

Вважаю, що найголовніше, що залишили нам наші предки – це велике прагнення волі. Яке воно давнє – це намагання! Скільки поколінь вимріяли його, працювали задля нього? Україна завжди боролася за свою волю, незалежність та добробут. Давайте згадаємо  цей тернистий шлях, який привів нас до омріяної зорі – незалежності.

Ще з часів Київської Русі славні русичі виборювали його у нескінченних битвах. За часів князя Володимира була охрещена Київська Русь, так вона й стала православною. Також Володимир Мономах та Ярослав Мудрий внесли великий вклад та вплинули на розвиток культури, науки та книгодрукарства. Вже багато століть віддаляє нас від таких знакових постатей, як княгиня Ольга і Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославич, Володимир Мономах, Данило Галицький та інші. Варто було  б і собі взяти їх за приклад – це означає придбати чесноти такі, як шляхетність, мудрість, мужність і благородство.

…  Русь велика, 
Русь свята, 
Ти в долі своєї втілила 
Міць полків, 
перемогли Мамая, 
Пересвіту молитви силу. 
Не бідніє, 
Не гасне віра…

Потім в наслідок роздробленості на політичній карті колись могутньої Київської Русі з’явилося  дванадцять князівств. Найбільшим було Галицько-Волинське князівство. Однак воно поступово занепадає, а його землі стають здобиччю сусідніх держав.

Українцям жилось не легко, та завжди справжні сини свого народу любили неньку – Україну.

Кров’ю обкипіла вся наша давнина,

Кров’ю затопила долю України 

(Леся Українка)

Так велике прагнення до волі, свободи та справедливості високо підняли на своїх корогвах «лицарі волі» - козаки. Саме ці вільні люди втікали від кріпацтва. Вони об’єднувались на захист українських земель від татар.

Боронили козаченьки, Славу і Свободу, 
Не лишили безталанні після себе роду. 
Полягли в боях завзяті, в полі і на морі, 
Прийшли ляхи з москалями, 
Та й не стало Волі.

Саме завдяки козакам виникла перша Українська держава – козацька держава, Гетьманщина. Вона виникла в результаті великого козацького повстання, яке очолив Богдан Хмельницький.Далі встановлення Української держави відбувалося в надзвичайно складних умовах. Тому непростим і водночас кардинальним моментом в історії стає Переяславська Рада, в якій відбулось воз’єднання України з Росією.

Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,
       Встали, подивились на той Чигирин,
       Що ви будували, де ви панували!
       Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
       Козацької слави убогих руїн.

(Тарас Шевченко)

Багато років український народ потерпав від кріпацтва, зазнаючи жахів неволі, коли одні люди вважалися власністю інших.

… якби не осталось

Сліду панського в Україні! –

Мріяв Шевченко. Немає більше панщини, немає гнобителів – панів, що запрягали колись «людей у ярма» у прямому значені цього слова. 19 лютого 1861 року Олександром ІІ було оголошено маніфест, про скасування кріпацтва.

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

(Тарас Шевченко)

До першої Світової війни життя в Україні йшло поступово.

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині;

І ніхто не бачить.

(Тарас Шевченко)

Але Україна знову таки опиняється в центрі театру бойових дій. Трагічність ситуації полягала не тільки в тому, що українці опинилися по різні сторони барикад, а й в тому, що їм, доводилося воювати за імперії, які відверто ігнорували українські національні інтереси. З метою відстоювання цих інтересів, у серпні 1914 року, у Львові було створено головну Українську Раду. Одним з основних завдань якої, було формування національного війська. Саме так виник легіон Українських Січових Стрільців – перше національне військове формування, яке часто називають унікальним явищем у світовій історії.А 1917 року Центральна Рада прийняла І-й Універсал, який проголошував Українську автономію.

Потім в 1918 році був Брестський мирний договір, та Українська Народна Республіка визнавалась незалежною державою

І на оновленій землі

Врага не буде  супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі

(Тарас Шевченко)

Здавалося б все! Україна на шляху незалежності та становлення себе, як самостійної, вільної та сильної держави. Але в 1919 році більшовики захопили владу і Україна увійшла до складу Російської держави.

Впродовж багатьох років Україна була частиною Російської держави, а в 1991 році відбулася визначна подія в історії становлення Української самостійної держави, було проголошена незалежність України.

… Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України.
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться, брати мої,
Молю вас, благаю!

(Тарас Шевченко)

Врешті всі зусилля не залишилися марними, якими жаданими, довгоочікуваними були слова держава, самостійність, незалежність двадцять п’ять  років тому! Тоді на руйновищі колишнього СРСР люди ще не замислювалися: а що ця незалежність принесе країні? 

Ми отримали омріяну самостійність, але що з нею робити, так на той час і не вирішили. Чи жити так, як жили, чи щось міняти, чи те й інше разом? Люди пишалися тим, що стали свідками великого кроку в розвитку України -набуття самостійності. І хто ж тоді знав, що ця гордість з роками сховається десь глибоко всередині, а назовні вийдуть зовсім інші почуття: невдоволеність існуючою дійсністю, невпевненість у завтрашньому дні, страх за майбутнє своїх дітей, постійний пошук роботи і грошей. Чому ж так боляче переживають наші співвітчизники такий, здавалось би, прекрасний період розвитку держави?

Щоб відповісти на це питання, ми вже, трошки занурилися в історію і можемо дати відповідь. Протягом багатьох століть Україна не мала державної незалежності, тому її населення втратило такі необхідні почуття, як національна гордість, патріотизм, замінивши їх якимись сурогатними цінностями.

В історії України було чимало доленосних подій, але про них я лише читала у книжках та на уроках історії. Зараз цю історію я бачу своїми очима та переживаю своїм серцем. На сучасному етапі розвитку ми пережили і були учасниками двох українських революцій – 1991 і 2014 рр. Остання з них увійшла в історію як Революція Гідності, революція європейського вибору. «Революція гідності» не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а і показала важливість національної ідеї. Нині саме за неї триває боротьба, і те, наскільки ця боротьба буде успішною, залежить від кожного з нас.

… Доборолась Україна до самого краю,
Гірше ляха свої діти її розпинають»…
… «Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну.
Розкуйтеся, братайтеся!

Нам доводиться тепер ламати віковічні стереотипи, вчитися відчувати себе громадянами незалежної держави, вчитися пишатися своєю Батьківщиною, навіть якщо вона поки що не така процвітаюча, як інші держави світу. Це нам треба буде збудувати прекрасне суспільство майбутнього! 
         А поки що наше майбутнє хоч і світле, але дуже непевне. І тим, хто стане біля керма держави в такий складний час, потрібно буде попри все піднести Україну на гідний рівень. Але процес відродження державності не такий уже й легкий. Україна, яка боролася за незалежність століттями, тепер потребує хоча б кількох десятиліть для того, щоб відновити усі структури державної будови. Тому не слід думати, що вже саме визнання політичної незалежності вирішить усі проблеми, і більше нічого не слід робити. Ні, навпаки, нова політична ситуація вимагає від нас ще більше зусиль на користь держави, вироблення нового політичного мислення. 

Сьогодні до нас, молодих, часто звертаються з різними опитуваннями, які в основному, містять одне загальне питання: чого ми бажаємо? Правди, реформ і змін. Адже скоро саме ми будемо творити історію, будемо йти воднокроч з Україною по її сторінках. І кожен її злет, як і падіння, буде і нашим, ми його будемо відчувати до кінця своїх днів.

То ж візьмемося міцніше за руки, як у тому «живому ланцюзі», й доведемо усьому світові, що

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава,

Слава України!
Отже, живе Україна, яка здобула колись незалежність, і буде жити! Буде, незважаючи ні на що, і допомагати їй у цьому повинні ми всі, її діти, і передусім молодь. Адже щиро вірю услід за Василем Симоненком, що "ще не вмерла Україна. І не умре!", бо ми «Гуртуймося, Братове – Українці! Лиш через терни шлях веде до зір».

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Василь Симоненко