Педагогічне співробітництво – реальний шлях створення гуманізму у шкільному житті.

Педагогічне  співробітництво – реальний шлях створення гуманізму у шкільному житті.

Педагогічна діяльність досягає свого соціального призначення, коли в процесі навчання та виховання відбувається навчання взаємодії з різними людьми. І це не випадково. В умовах перебудови суспільних відносин, оновлення життєвих процесів зростають вимоги до людей: їхньої відповідальності, дисципліни, компетентності, професійності, творчої активності. Адже саме ці риси сприяють прогресивному рухові суспільства, реалізації поставлених суспільством завдань. Однак прискорений рух стане неможливим, якщо не буде сформовано і втілено в життя культуру спілкування: знання людей, уміння правильно оцінювати себе та інших, емоційно відгукуватися на їхній стан та поведінку; обирати стосовно кожного такий спосіб проводження, де якнайкраще поєднується індивідуальний підхід із ствердженням колективістських принципів моральності. Школа повинна формувати в учнів почуття любові до Батьківщини, повагу до праці, колективізм, інтернаціоналізм ; виховувати молоде покоління в дусі високої відповідальності за якість навчання, за свою поведінку, і тому передусім вона має закладати основи культури спілкування.

Комплексне розв’язання проблеми культури спілкування потребує гармонізації сімейного виховання, виховання в шкільних та позашкільних закладах, а також виховання за допомогою активного і гнучкого використання засобів масової інформації та комунікації. Центральною постаттю цієї системи є вчитель. Саме від його знань, умінь, досвіду, професійної майстерності багато в чому залежить соціалізація молодого покоління, майбутнє інтелектуального і морального розвитку нашого суспільства.

Відповідальна і творча праця вчителя – це справді гуманні й демократичні його взаємини зі своїми учнями, їхніми батьками,колегами, які слід будувати на непорушних принципах культури педагогічного спілкування:

     виправдовувати щодня і щохвилини довіру тих, з ким маєш справу, кого навчаєш і в кого вчишся сам;

     неухильно дотримуватися професійної етики спілкування;

     в будь-якій ситуації координувати свої дії зі своїми коллегами;

     бути добре підготовленим до будь-якого діалогу, з будь-якою людиною з усіх питань, що належать до кола професійної компетенції

     знаючи, що педагогічне спілкування потребує духовної та фізичної витривалості, постійно розвивати в собі цю рису.

Культурою педагогічного спілкування оволодівають лише працелюбні, допитливі люди, що перебувають у постійному пошуку, а тому, якщо чогось не вмієте – навчіться, а головне – невтомно вдосконалюючи форми спілкування з людьми, візьміть на озброєння декілька правил:

     педагогічне спілкування не терпить метушні, марнослів'я; слова не повинні розходитися з діалогом;

     педагогічне спілкування – це вимогливість до себе та інших людей у всьому, що стосується навчання та виховання характеру;

     лаконічність, динамізм спілкування залежить від вашої внутрішньої зібраності; справах, вчинках, мові;

     у будь-якій ситуації пам'ятати про обов'язок, чесність та порядність, а головне про святість справи, якій служиш;

     гнів ніколи не повинен затьмарювати розум, душу; тільки безмежне терпіння, наполегливість і увага зможуть допомогти вам з честю вирішити поставлені в спілкуванні завдання;

     завжди вміти підсвідомо оцінювати міру свого педагогічного впливу, намагатися знаходити єдино правильний вихід з буквально кожної, навіть неможливої, ситуації спілкування;

     учитель мусить уміти визнавати і виправляти свої помилки, допущені в спілкуванні;

     треба мати мужність, щоб переглянути свій метод, свою тактику спілкування, якщо воно не виходить або виходить погано;

     бути відважним у спілкуванні – це означає не губитися й не ніяковіти в будь-якій атмосфері спілкування, якою б складною й непередбачуваною вона не була;

     бути чуйним у спілкуванні – це означає вникати в переживання всіх, з ким маєш справу;

     слід завжди тверезо оцінювати дійсність, зокрема й особисті досягнення, щоб не впасти в манію величі, не зарозумітися після кількох успішних кроків педагогічного спілкування, і невдачі, щоб, не впадаючи у відчай, зуміти подолати їх.

Магістральний напрям перебудови системи освіти, який висуває все наше життя, - гуманістична педагогіка співробітництва вчителів і дітей.

Суть педагогіки співробітництва в ланцюжку вчитель – учень полягає в тому, що її можна реалізувати лише на основі найвищого рівня культури професійного спілкування.

По-перше, ми мусимо любити дітей такими, як вони є. Потрібно однаково любити і непослуха, і слухняного, і розумного, і тугодума, і ледачого, і роботящого. А ще потрібно, щоб доброту нашої душі ми ділили порівну між своїми вихованцями, однак у тих формах, необхідних у кожному конкретному випадку. Доброта і любов до дітей мають бути не тільки внутрішнім станом душі, а й головним мотивом, стимулом нашої педагогічної діяльності, спілкування з дитиною чи з усім классом.

Доброта і любов до дітей не дозволяє нам грубо поводитися з ними, принижувати їхні самолюбство та гідність, кричати на них, залякувати їх, не помічати смутку і не радіти успіху кожного з них, не приходити до них на  допомогу без затримки, виказувати недовіру. Педагог доброї душі, котрий усім серцем любить дитину, частіше всміхається, він живе справжнім педагогічним життям і в тому знаходить своє професійне щастя.

По-друге, ми повинні розуміти дітей. Дитина маленька, але справи та турботи у неї великі. І якщо ми дійсно хочемо виростити своїх дітей справжніми людьми, то зовсім не обов'язково сповільнювати їхнє сьогоднішнє дитяче життя й примушувати з усією серйозністю думати про своє майбутнє. Розуміти дітей – значить стати на їхню позицію, цінити їхні відчуття, сприймати їх турботи і справи як серйозні і зважати на них. До цих турбот і справ потрібно ставитися не поблажливо, а з повагою, зацікавлено, по-діловому.

По-третє, нам необхідно бути оптимістами. Ми зобов'язані вірити в свою педагогіку, вірити в силу виховання. Якщо в колективі створено і підтримано здоровий морально-психологічний клімат, успіхи учнів не змусять чекати на себе.

Вихователь озброює своїх вихованців не лише знаннями. Він впливає на них і своєю поведінкою, і способом життя, своєю зовнішністю. Його інтелект і культура, справедливість і людяність, його душевні якості учні сприймають як своєрідний еталон. Можна сміливо сказати, що коли вчитель дуже авторитетний, то в деяких людей на все життя залишається вплив цього вчителя. Ось чому важливо, щоб учитель стежив за собою, щоб він почував, що його поведінка і його дії перебувають під найсильнішим контролем, під яким не перебуває жодна людина в світі.

Учитель, який нервує сам і нервує дітей, сьогодні вимагає одного, завтра іншого, а післязавтра нічого не вимагає – дезорганізовує дітей.

Наша особиста поведінка – вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або навчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її кожної миті свого життя... Як ви одягаєтесь, як розмовляєте з іншими людьми і кажете про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитесь з друзями і ворогами, як ви смієтеся – все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в інтонації дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, яких ви не помічаєте. Наше вчительське життя не розписане ніякими сценаріями і сповнене несподіванок. Не розгубитись, не загубити себе в цих несподіванках, особливо якщо вони пов’язані зі вчинками дітей, які не вписуються в межі звичайного, це, мабуть, одне із важких випробувань, які випадають на долю вчителя.

Мабуть, жодна сфера нашої діяльності не вимагає від нас такого мистецтва володіти собою, як спілкування з дітьми. Наш талант, наша майстерність починається саме з цього мистецтва.

Інколи треба зачекати з прийняттям рішення, дати виявитися почуттю. Щоразу, коли треба поговорити з учнем про його вчинок, в якому виявилися складні, суперечливі порухи його душі, краще відкласти цю бесіду на декілька днів. Емоційність слів учителя, його звертання до розуму й серця вихованця стане ще повнішою, тому що почуття в таких випадках ніби ошляхетнює мудрість учительських суджень. Тоді судження і слова вчителя доходять до глибини серця вихованця, бо вони пережиті й насичені хвилюванням вашого серця.

Єдиний загальношкільний колектив, що становить співдружність учителів та учнів, утверджує спілкування, за якого безумовна рівність учителя й школяра, навіть найменшого, передбачає право кожного на повагу, довіру, взаємну вимогливість як неодмінну умову їх плідного співробітництва.

Таке спілкування не є самоцелью, воно – це засіб виховання, розвитку, вдосконалення особистості людини, основною характеристикою якої має стати внутрішнє відчуття свободи та особистої гідності.

Таблиця

Моделі навчально-виховного процесу

проведення уроків в умовах «Педагогіки співробітництва» вимагає від учителя постійного аналізу власної діяльності. Потрібно добре розібратися в тому, яким шляхом можна найбільш раціонально прийти до вирішення навчального завдання, які дії необхідно виконати, які знання використати. Пропонуючи свої способи, як більш професійно продуктивні, часто сама стаю джерелом їх становлення, створюючи тим самим сприятливі умови для оволодіння ними.

В зв’язку з цим на своїх уроках я використовую дидактичні матеріали двох видів:

- завдання з вказівками готових дій, якими учень має користуватися;

- завдання, в яких учню пропонується виконати завдання, а потім описати спосіб його виконання.

Задаючи домашнє завдання, чітко вказую, що вимагається: вивчити напам’ять, прочитати і переказати текст, заповнити таблицю по алгоритму, відповісти на запитання, скласти діалог із фраз, опрацьованих на уроці, написати творчу роботу, скласти відгук на прочитаний твір, підготувати презентацію, підготувати матеріал у публікацію, скласти план, зробити характеристику героя чи події… Різноманітність цільових установок допомагає виявити, якими способами навчальної роботи переважно користується той чи інший учень.

Під час бесіди з учнями не існує правильних і неправильних відповідей, просто є різні позиції, погляди, точки зору. Прагну переконувати учнів, прийняти той зміст, який я пропоную з позиції наукових знань. Разом з дітьми виконую рівноправну роботу по пошуку та вибору необхідного навчального матеріалу, який потрібно засвоїти. Використовую запропоновані Іриною Якіманською критерії діяльності вчителя на уроці:

•  наявність у вчителя навчального плану проведення уроку в залежності від готовності класу;

• використання проблемних творчих завдань;

• використання завдань, які дають можливість учню самому вибрати тип, вид і форму матеріалу;

• оцінка при опитуванні на уроці не тільки вірної відповіді, але й аналіз того, як учень міркував, який спосіб використав. Чому і в чому помилка. Оцінка в кінці уроку аргументується по ряду параметрів: правильність, самостійність, оригінальність.

Щоб вивчити готовність дитини до сприйняття навчального матеріалу, слід опиратися на соціально-психологічні дослідження, проведені шкільним психологом. Вони підказують, які мотиви навчальної діяльності учнів, який рівень внутрішнього плану дій, як учні оцінюють свої навчальні дії: правильно/неправильно, адекватно/неадекватно, і наскільки вміють оцінювати свої моральні якості. І якщо результати показують необхідність побудови роботи на уроці на основі тісної взаємодії з учнями, використовую «Педагогіку співробітництва» як основну для індивідуально – особистісного підходу в навчанні.

Методи, які використовуються на уроках:

-   за джерелом знань – словесні, наочні, практичні;

-   за ступенем взаємодії вчителя та учнів – бесіда, самостійна робота;

-   за характером пізнавальної діяльності учнів – репродуктивний, проблемний.

Педагогіка співпраці не була винайдена, на неї неможливо взяти патент. Вчителі-експериментатори побачили її, завдяки результатам своїх багаторічних важких експериментів. Вони навчилися добре вчити всіх, не розділяючи дітей за здібностями і в той же час надаючи кожному можливість вчитися на межі своїх сил, що і веде до розвитку дитини. І виявили, що загальний корінь їх пошуків і знахідок – співпраця з дітьми. Педагоги-новатори змінювали свої методики, щоб досягти відносин співпраці.

Саме єдність відносин співпраці та нових методик, розрахованих на співпрацю з дітьми, і становить суть педагогіки співробітництва.

Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами «педагогічна взаємодія», «педагогічне співробітництво», «педагогічне партнерство». Взаємодія – це своєрідне втілення зв’язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв’язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб’єкти, і ті об’єкти, на які спрямована взаємодія. Разом – означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.

Професіональне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, сприяє засвоєнню знань, становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками, забезпечує формування власної гідності дитини.Професіональне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.

Отже, можна зробити висновки, що професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Педагогічне спілкування є явищем поліфункціональним, яке забезпечує обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставлення співбесідників один до одного характеризує комунікативний аспект спілкування, пізнання особистості й самоутвердження – перцептивний, а організація взаємодії – інтерактивний. Педагогічне спілкування допомагає вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес.

Головна мета навчання в співробітництві – навчатися разом, а не просто щось виконувати гуртом. Найбільш цікавими варіантами навчання в співробітництві є навчання в парах, в команді, колективна взаємодія, дослідна робота в малих групах та інші. Починати навчання в взаємодії або співробітництві необхідно з планування приміщення, потім поступово, крок за кроком привчати учнів:

-          взаємодіяти у групі з будь-яким партнером;

-          працювати активно, серйозно ставитись до дорученого завдання;

-          ввічливо й доброзичливо спілкуватися з партнерами;

-           відчувати почуття відповідальності не тільки за свої власні успіхи, а й за успіхи своїх партнерів, усього класу;

-          повністю усвідомлювати, що спільна робота в групі – це серйозна і відповідальна праця.

Уміння працювати в співробітництві набуваються поступово. Існує сім послідовних кроків в навчанні цьому вмінню:

1) допоможіть учням усвідомити, навіщо треба те чи інше уміння, навичка;

2) намагайтесь, щоб учні зрозуміли, що являють собою вміння, навички, з чого складаються і як їх сформувати;

3) організуйте необхідну і достатню інформацію для формування необхідної навички;

4) переконайтесь, що кожен учень отримує інформацію про те, наскільки правильно він виконує завдання щодо оволодіння навичкою, вмінням;

5) стимулюйте учнів, щоб вони допомагали один одному під час практики;

6) створюйте ситуації, в яких учні обов’язково сягнуть позитивних результатів;

7) стимулюйте подібну практику до тих пір, поки учні не відчують потребу в постійному її застосуванні

Професійне педагогічне спілкування

Дотримання правил педагогічного спілкування у взаємодії вбереже педагога від багатьох труднощів та помилок, які підстерігають його в практичній діяльності. Стислий їх виклад можна звести до таких пунктів:

1. Успіх педагогічної діяльності насамперед залежить від культури спілкування.

2. Моделюйте спілкування не «від себе», а від дітей, їх потреб та інтересів.

3. Орієнтуйте своє педагогічне мовлення на конкретного учня, а не на абстрактну групу.

4. Використовуйте різні види спілкування.

5. Спілкуйтесь із дітьми на взаємних інтересах, проте не організовуйте спілкування «по вертикалі», зверху вниз.

6. Постійно враховуйте психологічний стан окремих вихованців і колективу загалом.

7. Дивіться на себе збоку, постійно аналізуйте свої вчинки й дії.

8. Умійте слухати дітей, зважайте на їх думку.

9. Намагайтесь зрозуміти настрій дитини і на цій основі моделюйте спілкування з нею.

10. Спілкування не повинно призводити до конфліктів, а попереджувати їх.

11. Не принижуйте людську гідність.

12. Спілкування має бути систематичним. Не залишайте поза увагою «незручних» для вас дітей.

13. Будьте ініціативним у спілкуванні.

14. У процесі спілкування враховуйте стать вихованців.

15. Уникайте штампів, постійно шукайте нові форми, засоби, методи і прийоми.

16. Долайте негативні установки стосовно конкретного учня.

17. У процесі спілкування уникайте абстрактної критики, оскільки це породжує опір.

18. Якомога частіше усміхайтеся: це викликає позитивні емоції, спонукає до продуктивного спілкування.

19. В процесі вашого спілкування частіше висловлюйте схвалення, заохочення.

20. Відкрито виявляйте в дитячому колективі своє ставлення до вихованців.

21. Постійно розвивайте свою комунікативну пам’ять, запам’ятовуючи педагогічні ситуації, їх перебіг.

22. Якщо назріває потреба в індивідуальній бесіді, завчасно розробіть її план.

23. У процесі спілкування в центрі уваги має бути особистість учня, його гідність.

24. Враховуйте соціально-психологічне зростання дитини.

25. Систематично аналізуйте процес спілкування.

26. Технологія й тактика спілкування мають бути скеровані на усунення психологічних бар’єрів між вихователем і вихованцями.

27. Враховуйте в процесі спілкування індивідуальні особливості, темперамент, характери учнів.

28. Окремо обдумуйте особливості спілкування з важковиховуваними дітьми.

29. В процесі спілкування не зловживайте своїми перевагами як керівника – вихователя.

30. Постійно удосконалюйте інструмент спілкування – власне мовлення

Розглянемо останнє положення. Урок... Кожного разу він повертається до нас різними своїми гранями і висвічує багато аспектів життя, спілкування вчителя та учнів. Так, урок – це шматочок, клітинка життя учителя й учнів, і вчителеві дуже часто хочеться зробити його яскравою і неповторною, красивою і бажаною для всіх учасників цього дійства. У такому випадку обидва учасники навчання і виховання – вчитель і учень – рівноправні, вони – суб’єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізується ідея рівності. Не кожен учитель має достатній запас любові до дітей, але кожен може побудувати навчання так, щоб дитина почувала себе істотою вільною і час від часу забувала, що в класі є "наглядач".

Психологічну основу педагогіки співробітництва становлять суб’єкт-суб’єктні стосунки співпраця двох суб’єктів. Цей тип взаємин є для навчально-виховного процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з іншого, – надає учневі можливість діяти самостійно.

В наш час поступово відбувалося відчуження душі учня від душі вчителя, що, у свою чергу, спричиняло відчуження учнів від знань, від школи. Реалізація ідей педагогіки співробітництва на уроках забезпечує радість навчання: обопільність контакту вчитель – учні, їхнє глибоке взаєморозуміння. Саме за такого психологічного комфорту і створюються природні передумови для виховання в учнів доброти, совісті, чесності, правдивості, гідності.

Як не дивно, але саме поліпшення взаємин вчителя і учнів і належить до найважчих щодо реалізації. Тут не можна ні спрощувати, ні фальшивити, ні перекручувати, бо все видно, як кажуть, неозброєним оком – атмосфера співробітництва є або її немає.

Як досягають цього майстри, добре відомо: нормування обсягу пізнавальної праці, диференційований та індивідуальний підхід, вільний вибір посильного варіанту, гнучка система дійових стимулів, відкриті перспективи для удосконалення результатів, доброзичливість, підбадьорення, конкретна зацікавлена допомога. Такий великий арсенал прийомів протиставлений милому серцю заклику – підвищувати відповідальність учня за наслідки свого навчання.

Учитель небагатослівний, навіть суворий з виду мовчки сидів за своїм столом, зрідка роблячи комусь зауваження, а учні цілісінький урок виконували кожен своє завдання. Зовнішньо такий урок не справляє враження. Знавці педагогічного спілкування знайдуть у ньому чимало хиб. А по суті? Організація праці більше відповідає духові педагогіки співробітництва, бо вчитель виступав і керівником, і порадником, і другом.

Діти від народження несуть добрі наміри – це великий закон, переконаний Шалва Олександрович Амонашвілі. Завдання батьків і вчителів – підготувати дитя до складнощів життя.

                     Реалізація ідей педагогіки співробітництва на уроках.

Говорячи образно, урок – це єдність розуму і серця вчителя та учнів. Бо тільки тоді, коли в нього вчитель вкладе і свій розум, і душу, він виразно відчує, як запрацював розум і як сколихнулась душа учня. Тільки тоді урок на небозводі спільної діяльності учителя й учнів буде горіти яскравою зірочкою.

Урок – це спільна творчість учителя й учнів. Знання, досвід, професійна честь і гордість учителя, помножені на інтерес, зацікавленість учнів, як свідчить шкільна практика, дають бажаний ефект навчання, виховання, розвитку.

Одним з положень гуманістичної педагогіки є положення про те, що кожен шкільний день, кожен урок повинен бути продуманим як подарунок дітям, кожне спілкування дитини зі своїм учителем повинно вселяти в неї радість і оптимізм.

Ефективний урок відзначається:

– високим науковим обґрунтуванням стратегії й тактики керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання;

– напруженою, посильною, досконало організованою й результативною пізнавальною працею всіх учнів;

– ретельною діагностикою причин, що впливають на якість занять, прогнозуванням ходу й наслідків навчально-виховного процесу, вибором на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;

– творчим, нестандартним підходом до розв’язання конкретних завдань відповідно до наявних умов та можливостей;

– обґрунтованим вибором, доцільним застосуванням необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів;

– диференційованим підходом до окремих груп учнів, дійовою індивідуалізацією педагогічного впливу на основі діагностики реальних можливостей, проектування конкретних зрушень, контролю запланованих результатів;

– ефективним використанням кожної робочої хвилини навчального заняття;

– атмосферою змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, високою відповідальністю усіх учасників навчально-виховного процесу за результатами спільної праці.

Підготовка сучасного уроку – складна відповідальна справа, а далі погляди вчителівсуттєво розходяться у питаннях про зміст, структуру, обсяг і послідовність підготовчої діяльності.

«Справжній майстер педагогічного процесу, який знає незмірно більше, ніж вивчається в школі, не дає в поурочному плані викладу нового матеріалу. Він продумує зміст розповіді, готує наочні посібники, приклади і задачі. Усе це немає потреби записувати в поурочний план. Його поурочний план – це не зміст розповіді (лекції, пояснення), а замітки про деталі педагогічного процесу на уроці, необхідні для керівництва розумовою працею учнів»  (Василь Сухомлинський )

Одна з основних умов ефективності педагогічної діяльності – грунтовне володіння науковими знаннями. Учитель, який знає всі тонкощі свого навчального предмету, значно скорочує собі обсяг підготовчої роботи.

Найбільш складною й відповідальною є підготовка вчителя до кожного окремого уроку. Вона складається з таких послідовних етапів як:

• продумування змісту навчального матеріалу;            
• аналіз програми попереднього и наступного уроків з метою встановлення між ними зв’язку й послідовності;
• вивчення характеру викладу матеріалу в шкільному підручнику; аналіз дидактичного апарата підручника;
•  продумування виховних можливостей змісту навчального матеріалу ти шляхів їх використання на уроці            підготовка обладнання до уроку;
• складання поурочного плану.

До кожного свого уроку учитель готується все життя. А напередодні – до того класу, тих учнів, до яких він прийде завтра. І якщо оголити саму суть підготовки до уроку, то головним для кожного вчителя залишається питання – як пристосувати нагромаджений ним теоретико-методичний багаж знань і умінь до завтрашнього класу. За кілька років праці учитель починає вільно орієнтуватися у навчальному матеріалі, знає він і закони та закономірності, навчально-виховного процесу, його принципи й методи, діючі фактори, діючі технології навчання й виховання. Проте справжньою щоденною загадкою залишаються учні. Для успіху навчально-виховного процесу вчителеві треба знати про них якщо не все, то дуже багато: яка їхня підготовка, спрямованість інтересів, мотиви навчання, поведінки, що може кожен з них, на що спроможний колектив. На десятки подібних питань треба відповісти, перш ніж вималюється схема завтрашнього уроку, а тим більше – буде в деталях опрацьований його план.

Сьогодення життєдіяльності суспільства потребує людей, здатних працювати творчо, у співдружності з іншими, узгоджувати особистісні інтереси і потреби з суспільними вимогами та реаліями буття. Такі особистості формуються в умовах цілеспрямовано організованого педагогічного співробітництва.

Під впливом загальних демократичних процесів поступово переосмислювалися шляхи розвитку освіти, поширювалася педагогіка  співробітництва. Основна ідея – зробити дитину соратником, однодумцем учителів, вихователів, батьків у виховному процесі, рівноправним учасником педагогічного процесу, відповідальним за його наслідки. Особистість вихованця стає центром навчально-виховного процесу. Вчитель, вихователь переходить від педагогічних вимог до педагогіки стосунків, дотримуючись гуманно-особистісного підходу, забезпечує єдність навчання і виховання, практично реалізує ідею співдружності учасників освітнього процесу.

Важливою тезою педагогіки співробітництва є те, що вчитель має зацікавлювати учнів навчальною діяльністю, а не лише її наслідками, підвищувати інтерес до знань, привчати робити власний вибір і нести відповідальність за нього. Педагогічне співробітництво слугувало запорукою формування нового типу людей, здатних до самостійного мислення, прийняття власних рішень. У цьому полягало не лише освітнє, а й соціальне значення педагогіки співробітництва Василя Олександровича Сухомлинського.

Сутність педагогіки співробітництва полягає в демократичному та гуманному ставленні до дитини, забезпеченні їй права на вибір, на власну гідність, на повагу, права бути такою, якою вона є, а не такою, якою хоче її бачити вчитель.

Добрі й людяні стосунки між учителем і учнем сприймаються дитиною як норма життя. "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне", – ці слова Тараса Шевченка підтверджують одвічний закон гуманістичного виховання: атмосфера добрих стосунків формує добру людину, авторитарність і грубість сприяють розвитку мізантропічних рис у її характері, бо немає в раба вищого прагнення, ніж стати деспотом. Педагогіка співробітництва бачить в учневі добровільного і зацікавленого соратника, однодумця, рівноправного учасника педагогічного процесу, турботливого і відповідального за його результати.

В основу нового підходу покладено демократизацію та гуманізацію взаємин між учителем та учнем, оптимістичний погляд на людину, зміну характеру взаємодії. Педагогіка співробітництва визначає істинно демократичний спосіб співпраці педагога і дитини, який не відкидає різниці в їх життєвому досвіді, знаннях, але передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довір’я, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість.

До реалізації ідей педагогіки співробітництва (педагогіки партнерства) ведуть, зрештою, два шляхи.

         По-перше, шлях, який можна назвати "романтичним" – "віддавши серце дітям". Учитель наближується до дитини за рахунок великої любові й поваги до неї, "схиляється до її рівня". Слідом за Василем Сухомлинським цей шлях пропонував і відомий грузинський педагог Шалва Амонашвілі. На жаль, не всі педагоги готові до такого стилю стосунків, і далеко не всі діти повірять у свою "рівність" з учителем.

         По-друге, шлях розподілу функцій вчителя та учня і організації їхньої співпраці, про що вже йшлося вище. У функції вчителя входить ретельно підготувати вдома для дитини навчальне завдання, продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо. Функція учня – на добровільних засадах прийняти запропоновану вчителем задачу як свою і самостійно її вирішувати. Отже,

1. Педагогіка співробітництва – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла, та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов'язок вчителя – дати радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити життя. Учитель – носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі, доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, ввійти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

2. Педагогіка співробітництва визначає характер вчителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя. За допомогою «Педагогіки співробітництва» навчально-пізнавальна діяльність школяра стимулюється не тільки за допомогою цікавого навчального матеріалу і різноманітних методів його піднесення, а й характером відносин, які затверджує Педагог в процесі навчання. В атмосфері любові, доброти, довіри, співпереживання, поваги школяр охоче і легко приймає навчально-пізнавальну задачу. Школяр, бачачи, як цінується його гідність, самостійна думка, творчий пошук, починає прагнути до вирішення більш складних навчальних та пізнавальних завдань.

3. Зміст навчання і виховання, тобто база для організації шкільного життя дітей, визначається в основному незалежно від їх особистісних інтересів і потреб.

4. Психолого-дидактична задача полягає в тому, щоб учні прийняли цей зміст, зацікавилися ним, захопилися навчально-пізнавальною діяльністю. У такому випадку буде усунена можливість виникнення небажаних конфліктів, які, можуть виявитися (і зазвичай проявляються) в різних формах. Одночасно зникне необхідність у системах авторитарних педагогічних заходів, направлених на усунення конфліктів і суперечностей, що заважають нормальному функціонуванню навчально-виховного процесу, на примус школяра виконувати свій обов’язок, на відновлення порядку і т. д