Педагогіка емпауерменту

Педагогіка емпауерменту

Під час виховання дорослі часто намагаються забезпечити дітям комфортне існування та вберегти їх від проблем. Але для повноцінного розвитку дитині варто виходити із зони комфорту та намагатися розв'язувати складні життєві ситуації самостійно — домірно своїм можливостям. Саме на це спрямована педагогіка емпауерменту, що надихає дитину на самостійні дії, спонукає використовувати свою енергію.

Педагогіка емпауерменту (від англ. етроwerment—розширення прав і можливостей)—надання людині мотивації, внутрішніх сил і натхнення для активних дій. Цей напрям педагогіки спрямований на формування у дітей бажаних моделей поведінки та ставлень до навколишнього світу, на відміну від традиційної, орієнтованої на знання педагогічної моделі, яку зазвичай використовують у сучасній освіті України.

Основні принципи емпауермент-педагогіки:

1) створення умов для формування у дитини впевненості у власних силах і можливостях та відповідальності за результати навчання;

2) прийняття нею рішень щодо власного стилю життя та їх виконання;

3) забезпечення психологічного комфорту дітей під час занять як за допомогою спеціальних прийомів, так і через доступність змісту (за принципом вибору кожною дитиною тих кроків, які вона хоче і може здійснити);

4) створення умов для появи у дітей ентузіазму і почуття задоволення від результатів групової й індивідуальної роботи, виконання дій і вироблення звичок поведінки, орієнтованих на сталий розвиток, що досягається насамперед завдяки постійному позитивному (як за формою, так і за змістом) зворотному зв’язку.

Важливими складовими елементами методики опрацювання освіти для сталого розвитку у дошкільному закладі є самопізнання, самонавчання дітей через діяльність, націлення їх на прийняття самостійних рішень у повсякденному житті, виконання дій у напрямі сталого розвитку.

Ці положення вимагають побудови принципово нової педагогічної моделі. Традиційна педагогіка виходить з положення, що надання тому, хто навчається, певної порції інформації викликає зміну його ставлення (а отже, і цінностей) до того чи іншого явища. Наслідком (очікуваним результатом) цієї зміни вважається поступова зміна діяльності чи моделей поведінки дитини. Такий підхід до освіти може бути представлений відповідною схемою:

І. Інформація – Знання ІІ. Зміна ставлення ІІІ. Зміна цінностей IV. Зміна поведінки (дії)

Проте, згідно зі спостереженнями, відтворення в освітньому процесі такого ланцюжка не забезпечує на практиці ані формування цінностей, ані реальних змін поведінки. Наприклад, дошкільнята добре знають, що сваритися, ображати іншого не можна, однак далеко не кожна дитина дотримується цього правила у щоденному спілкуванні з однолітками. Отже, зазначена модель не відповідає дійсності. У цій схемі працює лише компонент І, а компоненти ІІ, ІІІ, IV зовсім не обов’язково є наслідком його реалізації.

Сучасна людина щодня зазнає впливу гігантської лавини інформації, в сотні тисяч разів більше того обсягу, що може засвоїти. Тому доводиться вибирати, що слухати, а на що активно реагувати. Отже, і викладення відомостей щодо екологічної кризи є недостатнім для того, аби вплинути на ціннісну орієнтацію дітей, а тим більше змінити їхню поведінку. Саме тому збільшення такої інформації в освіті ніяк не позначається на стані довкілля.

На практиці дієвим виявляється кардинально інший підхід, на якому побудована педагогічна модель «емпауермент» – педагогіка мотивації та дії. Щоб пояснити його суть, варто детальніше розглянути процес людської діяльності як такий. Першим у людини виникає занепокоєння щодо якоїсь проблеми. Вона прагне отримати інформацію про шляхи її розв’язання, шукає та знаходить її, приймає рішення і діє відповідно до нього. Часто результат породжує мотивацію до нового циклу діяльності. Ця модель може бути представлена у вигляді спіралі, коли кожен цикл певної мірою повторює попередній.

І Занепокоєння                              ІІ Інформація(знання)                                              ІІІ Дії

Отже, людська діяльність завжди починається з виникнення мотиву у вигляді інтересу, стурбованості, усвідомлення потреби тощо. Такий мотив може виникати як у процесі діяльності, так і під час осмислення її результатів. Проте зазвичай людина активізується лише тоді, коли бачить результат або вірить у нього. Тому, коли дитина розуміє, що вона може ефективно (результативно) діяти, вона відчуває занепокоєння (мотив), шукає інформацію і готова свідомо сприйняти її, а потім і втілює задумане.

За педагогікою емпауермент, в освітньому процесі педагог може використовувати цю модель та стимулювати діяльність дітей, використовуючи такі способи:

1) допомога дітям у формулюванні намірів;

2) постановка запитань;

3) надання зворотного зв’язку.

Побудований на зазначених вище засадах освітній процес покликаний допомогти дітям не тільки уявляти своє бажане майбутнє, а й активно його наближати. Бажання й надалі піклуватися про власне довкілля та оточення виникає на основі інформації про значення власних дій та оцінку результатів.

У парціальній програмі «Дошкільнятам – освіта для сталого розвитку» робиться акцент на рішеннях дітей щодо власної поведінки та стилю життя, а не на проблемах, які існують поза ними. У процесі такого навчання роль педагога змінюється. Він виступає організатором дій дітей, надихає їх, підбадьорює і скеровує їхні зусилля, спонукає до вибору способу діяльності, самостійного виконання обраних дій, обговорення їх. Педагог лише створює умови для безпечного і ефективного процесу навчання, запрошує взяти в ньому участь. Він повинен вміти слухати дитину, чути її і не оцінювати її особисті зміни. Важливим чинником є і демонстрація самим педагогом моделей поведінки, орієнтованої на сталий розвиток, а також розвиток у дітей навичок критичного мислення. Використання проблемних питань спонукає їх до пошуку відповіді спільно з дорослими й однолітками за допомогою доступних їм засобів.

Реалізація в роботі дошкільного закладу ідей освіти для сталого розвитку передбачає засвоєння дітьми, а через дітей їхніми батьками та самими педагогами надзвичайно важливих навичок екологічно-, економічно- й соціально доцільної поведінки, без якої неможливе створення та існування суспільства стійкого благополуччя, суспільства, яке засобами комфортного існування сьогодні з любов’ю створює таке ж комфортне майбутнє для наступних поколінь.

Багаторічний досвід упровадження в розвинених країнах освіти для сталого розвитку переконливо доводить ефективність педагогіки емпауерменту (надихання на дію) як прогресивної філософсько-педагогічної платформи організації та здійснення освітнього процесу.

Замисліться, що відчуває дитина, коли їй розповідають про те, що природа — на межі краху, ресурси її закінчуються, а отже, під загрозою навіть існування людства? А як ми самі реагуємо на ці фрази? Ми часто чуємо навіть від дорослих людей, що «від мене нічого не залежить», «нічого не зміниться від того, що я вчиню правильно, інші ж так не роблять». Такий песимістичний настрій аж ніяк не сприяє бажанню щось змінити на краще. Тож діти мають передусім усвідомити, що саме від них залежать зміни, які поліпшать ситуацію як у їхньому особистому житті, так і в цілому світі. Надзвичайно важливо виховати людину, яка здатна критично осмислювати інформацію, робити оптимістичний вибір та своїми діями надихати інших на добрі справи. Необхідно допомогти дитині усвідомити свої реальні потреби, виділити пріоритети власного життя.

Пріоритетом освіти для сталого розвитку є не запам'ятовуван­ня фактичного матеріалу, а вироблення власного ставлення до ситу­ації і вміння приймати рішення на основі розуміння інформації, ба­жання своїми справами допомагати планеті та іншим людям ставати кращими. Розуміння цих проблем повинно спонукати колективи ДНЗ долучи­тися до реалізації навчального курсу «Дошкільнятам про освіту для сталого розвитку».

 Переваги педагогіки емпауерменту

Розв'язувати завдання освіти для сталого розвитку допо­магає педагогіка емпауерменту. Головною метою цього напряму педагогіки є формування активної позиції кожної людини — зміни починаються тут і зараз: «Якщо не я, то хто? Якщо я так буду робити, то й інші теж спробують». Такий       підхід         дає    змогу навчити дитину думати, діяти і контролювати своюдіяльність, приймати рішення автономно й незалежно. Тому потрібно намагатися включати дошкільників у ті види діяльності, які дадуть їм змогу стати успішними: виробити навички спілкування, розв'язання проблем, лідерства, критич­ного мислення, переконання, упевненості в собі, взаємодопомоги та уміння дискутувати.

ПОКРОКОВИЙ алгоритм опрацювання теми:

Крок 1. Аудит рівня сформованості відповідних моделей      поведінки

Крок 2. Осмислення проблеми — чому ця проблема важлива для мене та для мого оточення?                                                                    

Крок 3. Висування цілей — чого я хочу досягти?    

Крок 4. Формування намірів та плану дій        

Крок 5. Реалізація плану                           

Крокб. Повторний аудит                           

Крок 7. Формування планів на майбутнє         

Для того щоб діти успішно взаємодіяли одне з одним, у них не­обхідно сформувати низку вмінь, зокрема такі:

• визначати мету;
• планувати зміст діяльності;
• обирати засоби для досягнення мети;
• передбачати, візуалізувати очікуваний результат;
• зіставляти отриманий результат з передбачуваним;
• ураховувати думки партнерів;
• розподіляти обов'язки відповідно до можливостей та ін­тересів;
• контролювати дотримання правил, порядку;
• розв'язувати суперечки та конфлікти без втручання дорос­лого;
• оцінювати й ураховувати ставлення партнерів до доруче­ної справи.

З огляду на це кожну тему навчального курсу ми опрацьовуємо за певним алгоритмом. Послідовність дій, задана в алгоритмі, забез­печує формування очікуваних вмінь і моделей природовідповідної поведінки.

 Принципи реалізації навчального курсу 

Реалізуючи передбачені освітою для сталого розвитку завдання, педагоги дошкільного закладу повинні керуватися такими принципами:

• соціального загартовування;
• радісної перспективи;
• «тут і зараз»;
• колективного партнерства;
• колективної відповідальності.

Принцип соціального загартовування дітей орієнтує педаго­га на організацію для вихованців етичних життєвих ситуацій, вихід з яких передбачає докладання вольового зусилля, використання різних способів розв'язання протиріч, що сприяє набуттю соціального імунітету, розвитку рефлексивної позиції дитини.

       Радісна перспектива — це радісні події, що чекають на дитину, зокрема взаємодія з важливими для неї дорослими під час життєво значущої діяльності.

Принцип «тут і зараз» передбачає мотивацію дитини до діяль­ності, усвідомлення важливості певних дій для себе та включення в активну діяльність для досягнення мети: «Чому це важливо для мене? Для чого я це буду робити? Що я можу зробити для реаліза­ції проекту? Як я буду це робити? Що мені потрібно для роботи? Що я отримаю в результаті?».

Принцип колективного партнерства передбачає навчання дітей толерантного ставлення одне до одного та взаєморозуміння під час колективної взаємодії.

Дуже важливо також, щоб діти вже в дошкільному віці усвідо­мили — розв'язання глобальних проблем сучасності неможливе без колективної відповідальності.

Доцільність методів педагогіки емпауерменту у формуванні моделей поведінки дошкільників для сталого розвитку

Якщо ми змінюємо концепцію навчання, то маємо докорінно змінити і його методи. Насамперед дитину потрібно навчити дія­ти. Тож і методи слід використовувати такі, що спонукатимуть до­шкільника до діяльності. Для цього можна скористатися таким алго­ритмом дій:

• трикутник взаємозв'язків;
• пробний крок;
• запрошення до дії;
• моделювання взаємодії;
• перший досвід;
• рольова нарративна гра.

При цьому діти діють у спеціально створених умовах та беруть на себе соціально значущі ролі, а відтак приймають дієві рішення та погоджують їх із позиціями інших учасників взаємодії. Насамперед дітям створюють ситуацію для обговорення та дій.

Вихователь: «Діти, сьогодні нам треба засіяти травичкою газон та розбити клумбу. Погляньте на план нашого дошкільного закладу. Для клумби та газону є місце біля стадіону, ігрового майданчика та біля входу в дитячий садок. Як ви вважаєте, яке місце найліпше підійде? (Поряд зі стадіоном літають м'ячі, бігають діти. На клумбу та газон біля ігрового майдан­чика діти можуть наступити ногою під час гри. А от біля вхо­ду в дитячий садок рослинам нічого не заважатиме, тож ми зможемо за ними доглядати.)

Дуже важливим методом є проектна гра. Вона полягає у ство­ренні педагогом чи іншими дорослими спеціальних ігрових ситуа­цій, в яких діти мають розв'язати певні соціальні завдання. У межах проектної гри використовують такий прийом, як педагогічна про­вокація. Дорослий у грі створює умови, які провокували б зіткнен­ня інтересів, потреб дітей. Провокація відбувається за такою схемою:

• уточнення проблеми;
• визначення суті конфлікту;
• власна оцінка;
• пошук можливих рішень;
• аналізування зробленого вибору спільно з дорослим.

Скажімо, запропонувати дітям допомогти лялькам-коротунам побудувати житлові будинки, використавши спеціально підготовле­ний макет.

           Вихователь: «Уявімо себе архітекторами. Спочатку потрібно вибрати місце, де ліпше розмістити будинки на нашому макеті. (На пагорбі, поряд з лісом.) Чому? (Поруч є річка, можна від­почивати, завжди матимемо воду.) А чи можна побудувати біля кондитерської фабрики? Що в тому позитивного? А що негативного? Чому ви так вважаєте? (Заважатиме рух машин, що приїздять по товар, набридатиме постійний запах.) Скільки будинків можемо побудувати? Чи потрібно будувати кожному окремий будинок?». По закінченню будівництва ви­хователь пропонує заселити мешканців до будинків і продов­жує: «Погляньте — у місті побудували кондитерську фабрику, і тепер обгортки та упаковки розкидані по всьому місту! Воно стало брудним! Хто ж його очистить... Чи може природа сама очиститися від паперу? (Для цього потрібно багато років.) А що очистить її від пилу і бруду? (Дощ, вітер.) Хто ж стежить за чистотою міста? (Двірники.) А як ви підтримуєте чистоту у своєму місті? ».

Вихователь з дітьми вислуховують усі пропозиції і вирішують, наприклад, використати фантики та пластикові стаканчики для ви­готовлення квіточок, якими можна прикрасити місто. Після худож­ньо-продуктивної діяльності діти аналізують свій вибір і його ре­зультати.

Створити педагогічну провокацію можна як в ігровій, так і в реальній ситуації.

     Педагогічна провокація в грі передбачає ство­рення конфліктної ситуації. У реальному житті педагог провокує дітей на педагогічно виправдані дії у повсякденних ситуа­ціях, що слугує для виховних цілей.

Протягом дня в дитячому садку постійно виникають ситуа­ції непорозуміння між дітьми. Тож вихователь часто чує репліки на кшталт «він забрав мою іграшку», «я хочу грати цією машиною», «мені не вистачило олівця». І якщо вихователь у такій ситуації пря­мою вказівкою розв'язує проблему замість дітей, то наступного разу вони також будуть звертатись по допомогу до дорослого. А мож­на зробити дітям так зване «соціальне щеплення». Звісно, ідеться не про укол дітям із певною «соціальною» вакциною. Формуванню звички діяти відповідно до загальноприйнятих норм сприятимуть спеціально створені вихователем ситуації активної взаємодії між ді­тьми в певних умовах.

       Діти не дуже люблять ділитися іграшками або іншими власними речами. Тож вихователь пропонує обговорити оповідання Валентини Осєєвої «Сині листочки». У цьому оповіданні лис­точки на малюнку виявилися синіми, бо не було олівця зеле­ного кольору. Наприкінці заняття вихователь пропонує дітям об'єднатися в пари та намалювати листочки, причому олівців не вистачить для всіх дітей і їм доведеться просити олівці в ін­шої пари.

У цьому випадку дітям надають змогу після обговорення та закріплення правила «я хочу ділитися» застосувати його на практиці. Таким чином, ми можемо говорити про перший етап формування звички. І лише після багаторазового повторення аналогічної дії (а згідно так званого «правила 21 дня» потрібно повторювати дію протягом трьох тижнів для формування стійкої навички) ди­тина буде ділитися не замислюючись. З огляду на це варто створюва­ти педагогічні провокації, спрямовані на формування певної звички, в різних умовах. Скажімо, провокувати дітей на свідомий вибір дій у ситуації обмеження ресурсів.Після читання оповідання педагог роздає дітям аркуші паперу з індивідуальними завданнями і кладе лише одну коробку олівців на стіл.

       Подібні ситуації постійно виникають у групі, проте більшість педагогів намагаються ліквідувати їх наслідки, тоді як потрібно шу­кати причину. Педагогічна ж провокація навмисне виокремлює при­чину, надає дітям змогу опанувати способи виходу з конфлікту, са­мостійно віднайти можливі шляхи розв'язання проблеми, як-от у ситуації, створеній за угорською народною казкою «Про двох жадіб­них ведмежат».

            Вихователь: «Нам надійшла посилка від ведмежат. Вони вдячні за пораду та надіслали вам подарунок — коробку цукерок. Коробка одна, а нас багато. Що робити? Як ви поділили би цукер­ки? Може, по дві цукерки дамо найрозумнішим, а по одній — всім іншим? Чи всім буде приємно? Чому?». Під час поділу виявляється, що не всім вистачає цукерок. Така педагогічна провокація потребує від кожної дитини прийняти рі­шення: з'їсти цукерку самому чи поділитися з іншою дитиною. Вихо­ватель підводить дітей до висновку — потрібно поділитися з другом, якому не вистачило цукерки.

Емоції зазвичай мають ситуативний характер і виражають оцін­ку особистістю певної ситуації, пов'язаної із задоволенням її потреб у цей момент. Тож за допомогою емоційно-соціальних ігор і ігрових вправ можна не лише розв'язувати питання щодо екологічно безпеч­ної поведінки, а й робити «щеплення» від куріння, реклами, ксено­фобії тощо.

У житті кожної людини є моменти, які «розкривають очі» на певні життєві ситуації, викликаючи водночас сильний емоційний сплеск, який можна виразити одним коротким вигуком: «Ага!».

          Скажімо, для розуміння цінності води як ресурсу, необхідного для життя, достатньо порівняти краплинку (що символізуватиме кількість прісної води на Земній кулі) та глобус. Реакція на цю інформацію може бути різною — від «Усе пропало!» до «Я можу змінити своє ставлення до води та зберегти її».

На жаль, набуття знань у певній галузі не впливає автоматично на подальшу поведінку. Наші емоції і ціннісні орієнтації працюють, як фільтр, приймаючи лише ті знання, які підтримують вже усталені погляди. Інші ж факти ми фільтруємо, і вони не можуть вплинути на нашу поведінку. Існує багато методів, які можна використовувати для формування ціннісних орієнтацій. Найвідомішими з них є:

• ранжування;
• складання списків;
• протилежності;
• незакінчені пропозиції;
• чотири кути;
• моральні дилеми.

       Ці методи варто застосовувати як під час організованої, так і під час самостійної діяльності дітей у будь-якій доцільній для      цього ситуації. Ігри соціальної спрямованості задіюють емоційну сферу дитини, спонукають її до прийняття певних рішень і виконання відповідних дій. Дитина, проживаючи ситуації вибору, набуває безцінного життєвого досвіду, який сприяє фор­муванню її ціннісних орієнтацій.

Дидактична гра «Близька - далека мрія»

         Перед дітьми — картинки, на яких зображено дитячі мрії. На  одних картинках — люди різних професій: водій, лікар, про­давець, спортсмен тощо; на інших — катання на велосипеді, читання книжки, перегляд телепередачі, поїдання морозива тощо. Вихователь пропонує дітям взяти по одній картинці та покласти її в один з двох, частково накладених один на одно­го, обручів: у червоний — якщо вони вважають, що на картин­ці зображена мрія, яка скоро здійсниться, можливо, навіть під час навчання в дитячому садку. А в синій — якщо мрія далека і, можливо, здійсниться, коли вони стануть дорослими. Відтак слід обговорити такі запитання: «Яких мрій більше — близь­ких чи далеких? Як ви гадаєте, чи можна наблизити далеку мрію, наприклад, стати спортсменом? Як це можна зробити? ». Вихователь пропонує покласти картки із зображенням мрій, здійснення яких можна прискорити, на перетині обручів.

Так, під час обговорення майбутнього ми разом з дітьми ви­рішуємо, що для нас важливо передусім та складаємо список тих фактів, що сприяють здійсненню мрії, на кшталт: якщо я хочу ста­ти відомою співачкою, то мені потрібно навчитися вокалу, грати на музичному інструменті тощо. Також визначаємо те, що заважатиме стати відомою співачкою. Під час таких вправ діти вчаться розстав­ляти акценти, визначати головне та другорядне, планувати свою діяльність.

Соціоадаптивні ігри сприяють узгодженості дій індивідів, фор­мують уміння домовлятися та працювати в команді. Виокремлюють такі види ігор: ігри на виявлення лідера; для створення команди; ігри, спрямовані на прояв внутрішньої свободи дитини; ігри-прогнозування.

       Запропонуйте дітям створити ситуацію успіху в День книги рекордів Гіннеса, організувавши для них змагання. Завдання для дошкільників варто вигадувати такі, які дали б змогу відзначитися кожному з дітей. Конкурси повинні бути не тільки серйозними, але і жартівливими. Найголовніше — це відзнаки для переможців (дипломи, грамоти тощо).

Під час соціоадаптивних ігор діти вчаться основ самопрезентації та самореалізації. Вони вправляються в умінні самостійно прий­мати рішення, організовувати самостійну діяльність, а при цьому ви­ховується така базова якість особистості, як відповідальність.

Одним із ефективних засобів фіксації педагогом досягнень дітей групи у вивченні курсу виступає портфоліо – колекція творчих робіт, яка демонструє прогрес і досягнення в освоєнні дій, докладені зусилля всіх і кожного учасника. Портфоліо укладається вихователем разом з дітьми та батьками в довільній формі. Наприклад, це може бути звичайна папка, у яку складаються матеріали, одержані у процесі опрацювання теми (інформаційні тексти, результати аудитів, матеріали екскурсій і навчальних проектів, малюнки, фотографії). Важливо, щоб зміст папки відобразив успіхи у діяльності дітей. Структуру портфоліо, зокрема, можуть складати такі роз-діли: «Портретна галерея (самопрезентація)«; «Скарбничка (інформація)»; «Творчий доробок (робочі матеріали)»; «Досягнення (матеріали, які підтверджують успіхи дітей)» тощо.

Створення портфоліо має стати об’єктом турботи всієї групи. Цьому сприятиме періодичний перегляд її змісту, пригадування тих чи інших обставин, пов’язаних з вивченням тем, обговорення спільного досвіду тощо. Урахування зазначених особливостей організації навчально-пізнавальної і практичної діяльності дошкільників дозволяє ефективно реалізувати принципи освіти для сталого розвитку.

Основне завдання методу «Портфоліо» — показати все, на що ти здатен. Так, діти мають змогу продемонструвати індивідуальні досягнення, накопичуючи результати певних видів своєї діяльності. Найголовнішим тут є не саме портфоліо, а так званий «портфоліо- процес».

Насамкінець варто зазначити, що використання педагогіки емпауерменту в дошкільному закладі дає змогу захистити майбутнє наших дітей, з дитинства формуючи в них домірні сталому розвитку цінності, а відтак і моделі поведінки.