Презентація створена до уроку літератури рідного краю. "Письменники Поділля", містить матеріали про Михайла Вдовцова та його книгу «Романтичні овиди Кетрос»
Народився Михайло Леонтійович Вдовцов 8 березня 1955року в селі Довжок Ямпільського району. Зростав у дружній родині, де панували любов, злагода, взаєморозуміння, повага до старших. Навчався в нашій школі. «Був старанним учнем,»- так згадує про нього перша вчителька Марія Тимофіївна. Після школи – служба в армії. Педагогічну освіту отримав у Вінницькому педагогічному інституті, працював на керівних роботах: заступником голови обласної ради. А нині генеральний директор спеціалізованого комунального підприємство «Вінниця облагроліс». Будні геерального директора фірми, безперечно наплановані різними проблемами лісу. Михайло Леонтійович працює так винахідливо, щоб наблизити цю поетику до людини, перетворити буденність у свято.
Очолював художньо-виробниче об'єднання «Бубнівська кераміка», був заступником керівника виконавчого апарату та заступником голови Вінницької обласної ради. Додатково закінчивши Вінницький державний аграрний університет та Львівський інститут лісового господарства, з липня 2002 р. був генеральним директором Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс». У 2012—2014 рр. — голова Могилів-Подільської районної державної адміністрації, відтепер — фермер. Був депутатом Вінницької обласної ради 3, 4, 6 скликань, до кінця 2015 р. — головою постійної Комісії радиз питань культури, духовності та історичної спадщини.
Книга «Романтичні овиди Кетрос» - гімн селу і людям, що зростили й виховали, навчили працювати, любити все прекрасне. У «Романтичних оводах Кетрос» автор виступає у двох постатях: як автор і як герой твору – малий Мишко. Відповідно і розповідь має двоплановий характер. Перший план – це своєрідне поширене відтворення світу в дитячій свідомості; другий – філософські роздуми зрілої людини.
Це спогади про босоноге дитинство, про друзів, про свою родину. Хлопчики-пастушки приваблюють своєю винахідливістю. Перехід в дитинстві до статусу пастуха означав певний рубікон дорослості, адже доручали серйозну спаву – пасти корову, тобто годувальницю сім’ї. Пастушата не били байдиків. Вони цілісінькими днями працювали і найпершою, найважливішою працею вважався догляд за криницями і джерелами. Ніхто їм не говорив про екологічні місячники і не об’являв про операцію «Джерело». Це був якийсь напродив органічний зв’язок із природою. Змагались між собою пастушата хто краще відкопає, розчистить і оформить джерело. Саме ці сторінки книги вчать любити природу, берегти і примножувати її. Пастушки були справжніми майстрами по виготовленню батогів, ставали архітекторами, коли будували буди і землянки. Автор зберіг у серці і образ річки свого дитинства – Марківки. Хлопчаки ловили рибу, раків – цікава робота. Умови життя змушували дітей бути працьовитими, діяльними, винахідливими. Та дитинство в усі часи залишається чудовим чарівним світом.