Письменики Поділля. Михайло Вдовцов

Письменники Поділля. Михайло Вдовцов

Моє Поділля – стежко руса. До богоокої ріки. Від Коцюбинського до Стуса. Стоять у слові земляки.                               М. Каменюк

Вінниччина – щедра, багата  літературними талантами земля. Вона завжди вабила до себе чарівною природою і щирими людьми геніальних письменників, видатних митців, а також виплекала та подарувала світові цілу плеяду творців художнього слова.

Вдовцо́в. Миха́йло. Лео́нтійович (нар.7 березня 1955, Довжок (колишні — Кетроси), Ямпільський район, Вінницька область — український прозаїк, краєзнавець, природоохоронець. Член Національної спілки журналістів України(2000), Національної спілки письменників України (2011).

Народився Михайло Леонтійович Вдовцов 8 березня 1955року в селі Довжок Ямпільського району. Зростав у дружній родині, де панували любов, злагода, взаєморозуміння, повага до старших. Навчався в нашій школі. «Був старанним учнем,»- так згадує про нього перша вчителька Марія Тимофіївна. Після школи – служба в армії. Педагогічну освіту отримав у Вінницькому педагогічному інституті, працював на керівних роботах: заступником голови обласної ради. А нині генеральний директор спеціалізованого комунального підприємство «Вінниця облагроліс». Будні геерального директора фірми, безперечно наплановані різними  проблемами лісу. Михайло Леонтійович працює так винахідливо, щоб наблизити цю поетику до людини, перетворити буденність у свято.

Очолював художньо-виробниче об'єднання «Бубнівська кераміка», був заступником керівника виконавчого апарату та заступником голови Вінницької обласної ради. Додатково закінчивши Вінницький державний аграрний університет та Львівський інститут лісового господарства, з липня 2002 р. був генеральним директором Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс». У 2012—2014 рр. — голова Могилів-Подільської районної державної адміністрації, відтепер — фермер. Був депутатом Вінницької обласної ради 3, 4, 6 скликань, до кінця 2015 р. — головою постійної Комісії радиз питань культури, духовності та історичної спадщини.

Автор книг прози : Романтичні овиди Кетрос (2008, 2009)Благодать самотності (2009)Одному жити холодно (2010)Мої Кетроси (2010)Зерно з татових черевиків (2011)

Михайло Леонтійович – людина нової доби, з тих, що рухають цю добу вперед. Його поетична душа, особлива любов до рідного краю спонукали взяти під опіку Гайдамацький Яр у Буші. Він допомагав проводити студентські розкопки на Замковій горі.

Книга «Романтичні овиди Кетрос» - гімн селу і людям, що зростили й виховали, навчили працювати, любити все прекрасне. У «Романтичних оводах Кетрос» автор виступає у двох постатях: як автор і як герой твору – малий Мишко. Відповідно і розповідь має двоплановий характер. Перший план – це своєрідне поширене відтворення світу в дитячій свідомості; другий – філософські роздуми зрілої людини.

Вдовцов називає свої твори не новелами, не оповіданнями, не замальовками. Це – ласкавці. Такі собі спогади і роздуми про красу й добро людської душі, щирість її діянь. Можливо, хтось назве ці твори по-іншому. Для автора – це його власний жанр.

Це спогади про босоноге дитинство, про друзів, про свою родину. Хлопчики-пастушки приваблюють своєю винахідливістю. Перехід в дитинстві до статусу пастуха означав певний рубікон дорослості, адже доручали серйозну спаву – пасти корову, тобто годувальницю сім’ї. Пастушата не били байдиків. Вони цілісінькими днями працювали і найпершою, найважливішою працею вважався догляд за криницями і джерелами. Ніхто їм не говорив про екологічні місячники і не об’являв про операцію «Джерело». Це був якийсь напродив органічний зв’язок із природою. Змагались між собою пастушата хто краще відкопає, розчистить і оформить джерело. Саме ці сторінки книги вчать любити природу, берегти і примножувати її. Пастушки були справжніми майстрами по виготовленню батогів, ставали архітекторами, коли будували буди і землянки. Автор зберіг у серці і образ річки свого дитинства – Марківки. Хлопчаки ловили рибу, раків – цікава робота. Умови життя змушували дітей бути працьовитими, діяльними, винахідливими. Та дитинство в усі часи залишається чудовим чарівним світом.

У подільськім ріднім краї,Де тополі всіх стрічають,До Дністра, співаючи, Марківка біжить. Де вишнями весни квітують,Зріють в літа абрикоси. На кам’яних крутосхилах. Розкинулись наші Кетроси.