План - конспект уроку у 9 класі з історії України на тему : "Кирило - Мефодіївське братство"

Тема: Український національний рух наприкінці 40-рр. XIX ст. Кирило –  

          Мефодіївське братство.

Мета: ознайомити учнів з процесом розвитку національної ідеї в суспільно – політичному русі України першої половини XIX ст., діяльністю першої української політичної нелегальної організації – Кирило – Мефодіївського братства, показати діяльність Т. Шевченка  як суспільно – політичного діяча , проаналізувати програмні документи братства, розкрити значення діяльності кирило – мефодіївців у розвитку українського національного руху;

       розвивати вміння аналізувати історичні документи, робити повідомлення на історичні теми , відшукуючи інформацію в різних джерелах;

       виховувати повагу до людей, що були носіями національної ідеї в суспільно – політичному русі.

Основні терміни і поняття: політична нелегальна організація , статут, громадсько – політична діяльність, національно – визвольний рух, українське національне відродження.

Обладнання: підручник, карта, портрети визначних діячів суспільно – політичного руху в Наддніпрянській Україні у XVIII – першій половині XIX ст., історичні документи, узагальнюючі  таблиці, комп’ютери .

Тип уроку: урок – бесіда « за круглим столом» з використанням                           комп’ютерної техніки .

                                  Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

а) Бесіда на повторення.

1.Давайте пригадаємо що таке суспільно – політичний рух?

( Це рух , учасники якого висувають ідеї тих чи інших змін в організації життя суспільства і спрямовують свою діяльність на досягнення цих змін).

2.Якими були його особливості наприкінці XVIII – поч.  XIX  ст.?

( В цей період Україна стала ареною кількох суспільно – політичних рухів : українського , російського та польського).

Вчитель узагальнює матеріал , працюючи зі схемою.

     Дійсно, Україну на той час населяли представники різних народностей, тому в суспільно – політичному русі існувало декілька течій.

3. Що таке політична організація?

( Добровільне об’єднання людей – прибічників певної програми суспільного розвитку, головна мета яких – розробка державної політики, формування органів влади, представництво в їхньому складі).

б) Вступне слово вчителя.

    На сьогоднішньому уроці ми більш детально поговоримо саме  про  український національний рух на Україні .

  Але національно – визвольний рух  кожного народу не можливий без духовної основи, якою є національна ідея .

    Українська національна ідея – це усвідомлення самими українцями себе, як окремого народу з власною історією, своїми політичними, економічними і культурними запитами , власним поглядом на майбутнє України( запис на дошці).

     Національна ідея українців у XIX ст. не могла співпадати з національною ідеєю росіян, австрійців чи поляків -  надто різними було їхнє становище , історичне минуле і уявлення про майбутнє.

    Ця ідея пройшла довгий шлях формування – від думок і переконань окремих людей до масового її сприйняття широким народним загалом.

     Великий внесок у розвиток національної ідеї зробило Кирило – Мефодіївське братство.

    Вищим досягненням українського національно – визвольного руху першої половини XIX ст. була організація і діяльність цього  братства . Ця національна патріотична організація виросла на традиціях українського суспільно – політичного руху попередніх поколінь і відкрила новий етап у боротьбі українського народу за своє національне і соціальне визволення.

Отже темою сьогоднішнього уроку буде : « Український національний рух наприкінці 40-рр.XIX ст. Кирило –    Мефодіївське братство».

Урок буде дещо незвичним, адже кожен з вас на протязі декількох тижнів працювали над  одним спільним проектом та однією проблемою: « Історичне значення діяльності кирило-мефодіївців у розвитку  українського національного руху».

Ми всі разом , проектна група, шукали і знайшли шляхи вирішення даної проблеми. Кожен, попрацювавши  з різними джерелами інформації, має певні напрацювання з даної теми. Отож ми всі разом за круглим столом спробуємо розв’язати дану проблему  і зробити певні висновки.

    На дошці записаний план розв’язання проблеми.

                                                  План

1. Утворення  першої української нелегальної політичної організації –

 Кирило - Мефодіївського братства .

2.Програмні документи й громадсько – політична організація братчиків.

3. Місце Т. Г. Шевченка в українському національному відродженні.

4. Значення Кирило – Мефодіївського товариства для розгортання національно – визвольного руху.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

        Виступи учнів з доповідями  та презентаціями

1.Утворення  першої української нелегальної політичної організації – Кирило - Мефодіївського братства .

1 учень.

     Київ, після заснування тут генерал – губернаторства, замість офіційно відведеної йому ролі центру русифікаторської політики царизму на Правобережній Україні  насправді став загальноукраїнським центром політичного національного руху.

    На початку 1840-х рр. студенти і викладачі Київського університету організували таємний гурток « Київська молодь» , що поставив перед собою завдання національного відродження та пропаганди серед поміщиків необхідності звільнити селян від кріпацької залежності. Проте вийти за межі гуртка у пропагандистській діяльності члени « Київської молоді» не наважилися. Гурток припинила своє існування. А його найактивніші діячі – Василь Бєлозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров - залучивши ще кількох гуртківців , створили на весні 1846 року першу нелегальну політичну організацію Кирило – Мефодіївське братство . Братство було назване на честь відомих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Члени братства мали спеціальні знаки – персні ( каблучки) або ікона із зображенням цих святих .

    До складу братства ввійшло 12 чоловік. Ще близько 100 підтримували з братством активні зв’язки.

  3 березня 1847 року студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про це таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх до Петербургу.

У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило – Мефодіївського товариства – першої в Україні  організації політичного спрямування.

2 учень. Засновники Кирило –Мефодіївського братства.

    До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з :

• Микола Костомаров – історик , професор Київського університету;
• Василь Білозерський – полтавський учитель;
• Микола Гулак – дослідник історії права.

Згодом до них приєдналися :

Пантелеймон Куліш – письменник;

• Панас Маркович – етнограф і фольклорист;
• Іван Посяда – педагог;
• Георгій Андрузький – поет і публіцист;
• Микола Савич – педагог і журналіст;
• Олександр Навроцький – поет – перекладач;
• Олександр Тулуб –педагог;
• Дмитро Пильчиков – педагог;
• Тарас Шевченко – поет і художник.

Достеменно не відомо , чи був Шевченко безпосереднім учасником братства, але його вплив на їх  учасників   був досить значним.

3 учень.         

  Микола Іванович Костомаров   ( 1817 -1885)

    Людина непересічної долі , величезної культури і освіченості, історик , фольклорист , етнограф , поет і прозаїк.

  Народився 16 травня 1817 року в селі Юра совці Острозького повіту Воронезької губернії.  1832 року позбавився кріпацької залежності. Закінчив Харківський університет де навчався на  історико - філологічному факультеті.

   Був одним із засновників Кирило – Мефодіївського братства ,  автор його програмних документів. У 1847 році Костомарова заарештували і відправили до Саратова, де був змушений служити чиновником у статистичному комітеті.  З 1857 року за згодою уряду переїхав до Петербурга, де працює професором університету. Оцінюючи науковий доробок Костомарова , Рада Київського університету в 1864 році присвоїла йому вчений ступінь доктора російської історії.

  Науковий доробок Миколи Костомарова великий і різноманітний. Основні його історичні дослідження були присвячені вивченню історії українських земель XVI – XVIII ., зокрема монографії « Богдан Хмельницький» , « Руїна», « Мазепа», « Останні роки Речі Посполитої»  та розвідки « Гетьманство Виговського» , « Павло Полуботок» та ін.

     У своїх працях він відстоює ідею самостійності української нації.

 Його літературні твори відображають події часів Київської держави, Хмельниччини та Гетьманщини ( поезії « Ластівка» , « Дід пасічник» ; історичні драми « Сава Чалий» і трагедія « Переяславська ніч».

        Помер Микола  Іванович Костомаров у Петербурзі, де похований на  Волковському кладовищі.

4 учень.      

 Василь Михайлович Білозерський  ( 1825 – 1899 )

    Український громадсько –політичний і культурний діяч , журналіст. Народився на хуторі Мотронівці на Чернігівщині. Вищу освіту здобув у Київському університеті  ( 1843-1846).  1846-1847 рр. – вчитель Петровського кадетського корпусу в Полтаві. Разом з іншими виступив організатором

 Кирило – Мефодіївського братства. Брав участь у створенні « Статуту Слов’янського братства святого Кирила і Мефодія».Був автором «Записки» - пояснень до статуту братства .Розвинув ідею християнського соціалізму, виступав за об’єднання всіх слов’янських народів у республіканську федерацію, в якій провідну роль відводив Україні. У 1847 році був заарештований і засланий в Олонецьку губернію під нагляд поліції. Служив у Петрозаводськом губернському правлінні . В 1856 році був звільнений. Жив  у Петербурзі. 1861-1862 – редактор « Основи» , згодом служив у Варшаві. Підтримував зв’язки з Галичиною, співпрацював з газетами « Мета» і

 « Правда» Останні роки провів на хуторі Мотронівці , де минуло його дитинство.

5 учень.      

 Пантелеймон Олександрович Куліш   ( 1819-1897)

     Відомий український письменник , історик, етнограф , літературний критик та перекладач. Народився у селі Вороніж на Чернігівщині ( тепер Сумська обл.) . Закінчив Новгород – Сіверську гімназію.  Важкі матеріальні умови не дозволили йому закінчити навчання в університеті. Переїздить невдовзі до Києва , де працює вчителем у дворянській школі. Подорожуючи Київщиною, записав багато народних пісень, легенд, переказів. Упродовж 1843 -1835 рр. підтримував дружні стосунки з Т. Шевченком, М. Костомаровим, В. Білозерським, М. Гулаком, О. Марковичем. Був одним із засновників

 Кирило – Мефодіївського братства .В 1845 році переїхав до Петербурга, де одержав посаду вчителя російської мови для студентів – іноземців при університеті. Перебуваючи в Петербурзі , продовжував тісні зв’язки з

кирило –мефодіївцями ,  регулярно листуючись з ними. В 1847 році виїхав у наукове відрядження за кордон, де був заарештований  у Варшаві після розгрому братства і ув’язнений у Петропавловській фортеці, пізніше засланий до Тули.

Згодом повертається до Петербурга , де розпочав активну літературну діяльність (історичний роман « Чорна рада», « Граматика»), заснував власну друкарню. Після видання Валуєвського указу 1863року переїздить до Варшави , не пориваючи зв’язки з українською інтелігенцією.

 Емський  указ 1876 року повністю призупинив видавничу  діяльність.

   Йому належить праця про Національно – визвольну війну українського народу під проводом Б. Хмельницького та багато ін. Решту життя провів у важких матеріальних нестатках, але не покидав своєї праці. Помер і похований на хуторі Мотронівка ( тепер Чернігівська обл.).

6  учень.   

 Гулак Микола Іванович  ( 1822-1899)

     Український громадсько – політичний діяч , педагог і вчений .Походив з дворянської родини Золотоніського повіту на Полтавщині . 1843 закінчив юридичний факультет Дерптського університету. 1844 р. здобув вчений ступінь кандидата права . 1845 – 1847 служив у канцелярії київського і волинського генерал-губернатора. В грудні 1845 – січні 1846 разом із Костомаровим, Білозерським заснував Кирило – Мефодіївське братство .Належав до радикального крила організації, яке відстоювало національно – демократичні

ідеї .В 1847 році був ув’язнений в Шліссельбурзькій фортеці, де перебував до 1850 року. Під час слідства тримався особливо мужньо, відмовившись давати свідчення і назвати будь – кого з учасників братства. 1850-1855рр. перебував під наглядом поліції в Пермі.  З 1859 року працював викладачем математики . природничих наук та історії у навчальних закладах Одеси, Керчі. Гулаку належать праці з історії , математики, філософії, юриспруденції, переклади з грузинської та азербайджанської літератури. Помер у Єлисаветполі ( тепер Ганджа, Азербайджан).

                       Вчитель підбиває підсумки за перший етап.

• Тепер переходимо до розгляду наступного питання , що стосується нашої теми.

2.Програмні документи й громадсько – політична організація   братчиків.

Доповідь учня + робота з документом у підручнику на ст.71.

Протягом 14 місяців існування товариства, « браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії та підготували ряд положень своєї програми.

             Програмні документи й громадсько  – політична  

                                   діяльність братчиків.

     Основні програмні документи положення організації Кирило – Мефодіївського товариства сформульовані у « Книзі буття українського народу» і « Статуті слов’янського братства  Святого Кирила і Мефодія».

Термін « Статут» означає – документально оформлені правила.

 У них домінують соціальні ідеали первісного християнства , чітко простежується ідея обстоювання загальнолюдських цінностей – справедливості , свободи, рівності та братерства.

« Книга буття українського народу», або « Закон Божий»

« Статут слов’янського братства св. Кирила і Мефодія»

Складається з 109 статей релігійно – повчального характеру; Показані основні події світової історії з найдавніших часів до середини XIX ст.( про визвольну боротьбу українського козацтва і розвиток деспотичного самодержавства в Росії, французьку революцію , виступи декабристів, розділи Речі Посполитої та ін.) ; Український народ був охарактеризований як демократичний , історичне покликання якого полягає в тому , щоб підняти інших слов’ян на боротьбу за національне звільнення і створити федерацію вільних слов’янських народів; Вказувалося на необхідність ліквідації кріпосного права і самодержавства; Задача братства – перебудова суспільства на принципах християнства, поступове поширення створеного християнського порядку на увесь світ.

Статут складався з двох частин : І. « Головні ідеї» : - необхідність об’єднання слов’янських народів в одну федеративну державу, в якій на принципах добровільності і виборності кожний народ зберігав би свою волю і самостійність; - місто Київ – столиця федерації, де збирався б спільний Сейм ( один раз на чотири роки); - досягнення Україною державної незалежності з демократичним ладом за зразком США або Французької республіки; - кожна слов’янська держава має представляти в цій федерації штат або поділялася б на декілька штатів; Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелику регулярну армію; кожний штат , крім того , мав би  і свої збройні сили. ІІ. « Головні правила» ( їх 11) : визначалися організаційні принципи діяльності товариства, статутні права та обов’язки його членів; Указувалися цілі ,головна – поширення ідей товариства шляхом виховання юнацтва, використовуючи при цьому вплив літератури.

    Однак ці документи мали недоліки :

• не були розроблені конкретні плани з ліквідації кріпосного права і введення загальної освіти;
• не було єдності в поглядах на способи досягнення програмних цілей.

 

 Існувало дві течії  серед кирило – мефодіївців :

Помірно – ліберальна                                     Радикальна

 

М. Костомаров П. Куліш В. Бєлозерський П. Маркович     Схилялися до реформ і  « м’яких» еволюційних методів розвитку.

Т. Шевченко                                                                        О. Навроцький М. Гулак                                              І. Посяда                                                                 Г. Андрузький                                                                                  Висловлювалися за                                                                         революційний переворот і                                                                         встановлення республіки                                                                        знищення царської родини, за                                                                         соціальне і національне                                                                         звільнення

3. Місце Т. Г. Шевченка в українському національному відродженні.

    Розвиток української літератури в першій пол.  XIX   ст.  пройшов під впливом яскравої титанічної постаті Т.Г. Шевченка ( 1814 – 1861), творчість якого підняла український народ на новий щабель духовного розвитку та національного самоусвідомлення.

    Якщо образно кажучи , Б. Хмельницький дав українству тіло , то Великий Кобзар дав йому душу . Геній Шевченка випереджав епоху.

В своїх творах поет виступав за :

-  звільнення слов’янства від деспотизму;

- скасування кріпосного права;

- відродження вільної України.

  … Щоб усі слов’яни стали

       Добрими братами.

   Заклик Т. Шевченка до одночасного національного і соціального звільнення стали основою програмних документів кирило – мефодіївців.

   Шевченко спонукав до активної діяльності. Вважав , що недостатньо проводити тільки дослідницьку роботу, необхідно готуватися до повстання проти самодержавства.

  … Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

    Його « Кобзар» могли читати всі : і селяни, і дворяни та інтелігенція. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відображення своїх інтересів.

    Погляди Шевченка на проблеми національного життя України спричинили його зближення навесні 1846 року з членами Кирило – Мефодіївського братства . За що  він був заарештований і відбував заслання в Оренбурзі 10 років.

    Доктор Густав Шпехт справедливо окреслив феноменальну роль Шевченка: Український поет так могутньо і всебічно вразив своєю творчістю духовність українців , ідеали й прагнення, він у такій мірі став символом своєї країни, як Гомер був виразником всієї Еллади, Вергілій – Римської імперії. І не один із пізніших європейських поетів так універсально не відбивав національні істотності свого народу як це було властиве Шевченку… Ще в меншій мірі виразником національної духовності цілості для всіх країн були Сервантес, Мольєр чи Толстой. І лише Шевченко у новітніх часах людського буття став для цілої нації на довгий час символом , духовним провідником, виразником всіх основних національних стремлінь.

Заслухавши відповіді учнів , учитель робить висновок : значення Т. Г. Шевченка в українському національному відродженні  важко переоцінити. Адже саме він , Великий Кобзар, послідовно обстоював необхідність поширення освіти в народних масах ( сам створював шкільні підручники), а його поетичні твори вправляли могутній вплив на формування національної самосвідомості та політичної активності передової громадськості та широких народних мас.

4. Значення Кирило – Мефодіївського товариства для розгортання національно – визвольного руху.

 -  Тепер , коли ми отримали багато інформації з даної теми, давайте разом спробуємо дати відповідь на четверте запитання.

Вчитель. Члени братства , врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український грунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.

Учні по черзі виступають зі своїми висновками.

1. Це була перша політична організація української інтелігенції , яка мала свою програму національного відродження з визначеними формами і методами досягнення поставленої мети.
2. Поява і діяльність товариства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.
3. Кирило – Мефодіївні зробили значний внесок у розвиток української національної ідеї.
4. В програмних документах вперше була зроблена спроба об’єднати українську ідею з загальнолюдськими християнськими цінностями та ідею слов’янської єдності.
5. Бесіди, лекції , видання книг - будили спільну думку , спонукали до пошуку шляхів вільного розвитку України.
6. Їхня діяльність стала зразком для наступних поколінь українських борців за національне і соціальне звільнення.

ІV. Закріплення нових знань і вмінь учнів

 а)  Репродуктивна бесіда.

- Висловіть свою думку  з приводу оцінки Т. Шевченка в українському національному відродженні.

- Чому царський уряд так швидко розправився з керівниками і членами Кирило – Мефодіївського братства?

- Чи можна стверджувати що поява братства є закономірним явищем в суспільно – політичному русі в Україні  першої половини XIX ст. Відповідь обґрунтуйте.

- В чому ж  полягає  історичне значення діяльності кирило – мефодіївців  в розвитку українського національного руху?

б Тести

1)Виберіть ідеї , характерні для Кирило – Мефодіївського братства :

1.Україна – незалежна демократична держава; *

2.Федеративний союз слов’янських держав; *

3. Москва – центр слов’янського світу;

4. Київ – центр федеративного союзу; *

5. Наявність власних збройних сил; *

6. Смертна кара і тілесні покарання для злочинців;

7. Свобода віросповідання. *

8. Україна – конституційна монархія.

2) Братство діяло  :

1. січень 1846 – березень 1847 рр.*
2. січень 1847 – квітень 1848рр.

3) Усвідомлення самими українцями себе, як окремого народу з власною історією, своїми політичними, економічними і культурними запитами , власним поглядом на майбутнє України – це …

1. Сепаратизм ;

2. Українська національна ідея *

    4)  Заповнити пропуски в тексті : Основні програмні документи, положення організації Кирило – Мефодіївського товариства сформульовані у « …     » і             « …слов’янського братства  Святого Кирила і… ».

Термін «… » означає – документально оформлені правила.

Підсумки уроку.

а) Оцінювання учнів за роботу на уроці, оцінка роботи всієї проектної групи над проектом .

б) Заключне слово вчителя.

      Дійсно, значення Кирило -  Мефодіївського братства важливе з кількох міркувань. Воно являло собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку;

воно привернуло увагу царського уряду до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців;

ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

5. Домашнє завдання .

Опрацювати  текст підручника П. 10, ст. 66 – 73.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тарас Шевченко

(1814-1861 рр.)

     Серед молоді 40 – х років XIX ст. найвище підносилася постать однієї людини – Т. Шевченка. Можна сперечатись  про те , чи хтось із українців тієї доби справив на  своїх співвітчизників сильний вплив , ніж Шевченко. Те , що в історії народу, який підводився на ноги , видатне місце посів саме поет , не було чимось винятковим, бо, часто , провідну роль « будителів народу» відігравали поети, письменники, вчені.

     Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу.

Вихід «Кобзаря» 1840 р.  був подією унікального значення . Шевченко спростував переконання тих , хто вважав ,що мова українських  селян не здатна передавати витончені думки і почуття . Відповідаючи на принизливі для української мови погляди російського критика Віссаріона Бєлінського, Шевченко писав :

                                   Теплий кожух, тілько шкода –

                                   Не на мене шитий,

                                   А розумне ваше слово

                                  Брехнею підбите.

Саме Шевченко довів своїм співвітчизникам , що їхня мова здатна блискуче передавати найширше розмаїття почуттів і думок, і що українці не мають ніякої потреби спиратися на російську мову як на засіб досягнення вищого стилю. Його поезія фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців .

     На відміну від більшості представників інтелігенції Тарас Григорович не вірив у ліберальні проекти поступових реформ . У його віршах відверто пропагувалися радикальні, революційні методи знищення несправедливості в суспільстві.

     Обурення Шевченка соціальною несправедливістю нероздільно переплітається з його ненависть до національного гноблення на Україні, на цій « нашій не своїй землі», як він про неї писав.

     Найулюбленішою темою Великого Тараса була історія України, де він засуджує вчинок Б. Хмельницького, захоплюється діями Полуботка , не приховує ненависті до Петра І та Катерини ІІ .

   Поезія Шевченка розбурхувала в його сучасників нові хвилюючі думки й почуття . Історик Костомаров писав : « Шевченкова муза зірвала покрови . що закривали від нас життя народу, й споглядати його було страшно, солодко, боляче й п’янко».

 Історик Орест Субтельний так писав про Тараса : « Шевченко змусив своїх колег бачити в народі не лише барвисті звичаї , а й його страждання. В історії козацтва він шукає не  романтичних героїв, а уроків, що ведуть до кращого майбутнього. Україна для нього не просто мальовничий регіон Російської імперії, а край , що може й має стати незалежним».