Політичні режими. Демократія.

Тема 19 Політичні режими. Демократія Виконала студентка групи БШ22 Шушура Катерина Олексіївна

Питання до презентації Поняття «Політичний режим». Типологія режимів.01 Сутність, витоки та характерні риси тоталітаризму.03 Авторитаризм: сутність, характерні ознаки, витоки та різновиди.02 Демократичний політичний режим.04

Поняття «Політичний режим». Типологія режимів.

Поняття «Політичний режим»Політичний режим – система засобів та методів здійснення політичної влади, форма взаємодії державно-владних структур та населення. Будь-який політичний режим визначається: по-перше, процедурами та способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; по-друге, стилем прийняття суспільно-політичних рішень; по-третє, взаємовідносинами між політичною владою та громадянами (населенням) країни.

У науковій літературі поширеним є підхід, відповідно до якого політичний режим – це функціональний компонент політичної системи. Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, його структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Структура політичного режиму

Структура політичного режиму Держава та її структурні елементи. Громадсько-політичні організаціїПолітичні партії Політичні відносини У науковій літературі поширеним є підхід, відповідно до якого політичний режим – це функціональний компонент політичної системи. Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, його структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Політичні інститути є складовою політичного режиму. Політичні норми Політична культура

Інтерес до типології політичних режимів має давню історію. Починаючи з Платона та Арістотеля, різні мислителі намагалися створити концепцію класифікації політичних режимів. Кожна типологія відображала не тільки політичний інтерес вченого й реалії політики того чи іншого типу, а також його власні переконання. Типологія політичного режиму

Арістотель виділив три типи політичних режимів:      монархію, здатну обернутися тиранією;      аристократію, котра може стати олігархією;      політію, помірковану демократію, що може виродитися в демагогію. Типологія політичного режиму: типологія Платона і Арістотеля Платон Арістотель

Одним із перших у політичній науці спробував класифікувати політичні режими Г. Моска. І хоча він не довів до кінця свою типологію, деякі західні дослідники, підсумовуючи його роздуми, виділяють чотири типи політичних режимів:аристократично-авторитарний,аристократично-ліберальний,демократично-авторитарний,демократично-ліберальний. Типологія політичного режиму: типологія Г. Моска

До спроби класифікувати політичні режими вдавалась і українська політична думка. Так, у своїх "Листах до Братів-Хліборобів" В. Липинський виділяє три типи політичних режимів:демократія з республікою;охлократія з диктатурою;класократія з правовою – "законом обмеженою і законом обмежуючою" – монархією. Типологія політичного режиму: В. Липинського

Слід зазначити, що для середини і кінця XX ст. характерною ознакою розвитку політичного процесу є зростання демократії та досягнення нею стадії зрілості, а з іншого боку – поширення антидемократичних режимів. Так, французький політолог Е. Шілз розрізняє п'ять типів режиму:політичну демократію (досить значна диференціація функцій і спеціалізація структур);опікунську демократію (основною метою є демократизація політичного суспільства, але влада сконцентрована в руках бюрократичної держави);модернізовану олігархію (передбачає відсутність або формальне існування демократичних інститутів, вся влада належить військовим чи бюрократичним клікам, проте режим намагається модернізувати економіку);тоталітарну олігархію (відрізняється від попередніх високим ступенем впливу держави на суспільство, сильною концентрацією влади, інтенсивною мобілізацією членів суспільства на участь в економічному житті); традиційну олігархію (династичні, або сімейні режими, котрі негативно ставляться до будь-яких змін і схильні зберігати існуючий лад). Типологія політичного режиму: Е. Шілзу

Ще один підхід до типологізації політичного режиму запропонував Аренд Лейпхарт, виходячи із співвідношення типу виборчої системи і форми правління, на основі якого він виділив чотири демократичні режими: Президентсько-мажоритарний (США). Парламентсько - мажоритарний (Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Канада). Парламенсько - пропорційний (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія (до 1995 р.), Голландія, Норвегія, Швеція). Президентсько-пропорційний (країни Латинської Америки). Типологія політичного режиму: А. Лейпхарта

Сутність, витоки та характерні риси тоталітаризму02 Тоталітаризм — це деспотичний, диктаторський режим, який у першій половині XX ст. встановлено в багатьох країнах Європи, Азії та Латинської Америки. Першою тоталітарною державою після жовтневого перевороту 1917 р. став Радянський Союз

Витоки тоталітаризму. Тоталітаризм — це політичний режим і суспільна система, які характеризуються здійсненням певною політичною системою повного контролю над життєдіяльністю всього суспільства і життям кожної людини зокрема, жорсткою регламентацією з боку держави, яка при цьому опирається на засоби прямого збройного насильства, що поширюється на функціонування усіх суспільних сфер. Засновники теорії тоталітаризму — італійці Б. Муссоліні та Д. Джентіле — оперували терміном у позитивному значенні й відзначали тоталітаризм як єдність особистості, партії та держави в ім'я вищої національної ідеї. Б. Муссоліні Д. Джентіле

ЦІКАВО!Але тоталітаризм значно раніше започаткував власне ідейне формування. Це відбувалося в контексті історичного розвитку політичної думки, зосередженої на обґрунтуванні переваг етатизму, тобто необмеженої влади держави, й автократії — самодержавного правління. З давніх-давен генезис ідеї тотального підкорення індивіда державою було зумовлено реакцією на різноманітність людських потреб і форм розподілу праці, які постійно трансформувалися. І саме у державі перебував єдиний центр примирення різноманітних інтересів, з якого також відбувалося управління всіма соціальними процесами. Автократична традиція в управлінні суспільством була властива політичній думці Сходу і Заходу: на Сході — це школа легістів (середина IV ст. до н. е.), на Заході — це політична філософія Платона. За Платоном, правильно організована держава необхідна для формування морально досконалої людини: задля блага суспільства особі заборонено все, що порушує державну єдність (сім'ю, приватну власність, пошук істини).

Витоки тоталітаризму. Те, що у XX ст. вказану ідею втілено на практиці у деяких країнах, дало змогу виявити і систематизувати ознаки тоталітаризму, визначити його видову специфіку. Критику теорії тоталітаризму започаткували праці Ханни Арендт (1906—1975 pp.). І тому, незважаючи на суттєві відмінності, обґрунтування тоталітарної моделі держави у Платона, Т. Мора, Т. Кампанелли, Сен-Сімона, Ж.-Ж. Руссо, а згодом — у К. Маркса, Ф. Ніцше, В. Леніна — дослідники обґрунтували спільну логіку ознак тоталітарних концепцій.

Концепції тоталітаризму Генетичні витоки тоталітаризму перебувають у політизації соціальних утопій. Передумовою тоталітаризму є конкретні соціальні реалії. Утверджуються на основі певного ідеологічного образу, відзначеного спільними властивостями.

Концепції тоталітаризму У політичній сфері тоталітаризм — це монополізація влади в руках однієї партії — одного лідера; зрощення правлячої партії з державою; одержавлення громадянського суспільства; заборона всіх несанкціонованих владою політичних партій і суспільних рухів; формальне допущення громадян до політичного життя і фактичне відчуження їх від нього; безальтернативні форми демократії, які створюють видимість усенародної підтримки влади на всіх рівнях, через закриті джерела, бюрократичним способом; відсутність механізму наступності влади; ігнорування права, законності, легального правосуддя; існування потужного апарату соціального контролю та примусу. У соціальній сфері тоталітаризм створює соціальну структуру, яка відповідає його ідеології та декларує соціальну зверхність певного класу, нації, раси і поділяє всіх людей на "своїх" та "чужих".в економіці присутнє повне домінування ідеологічних настанов тоталітаризму, які етатизують господарське життя, обмежують і — у перспективі — повністю ліквідують приватну власність та ринкові відносини, завдяки впровадженню командно-адміністративних методів управління.

Соціальні реалії: передумова тоталітаризму Психологічне невдоволення людей. Соціально-економічні кризиІндустріальна стадія розвитку суспільства. Колективісько-механістичний світогляд. Етатизація суспільства(супроводжуються виходом на політичну арену тоталітарних рухів і партій нового типу — напіввійськових ієрархізованих організацій, які сповідують вождизм). Організований механізм, покірний єдиній команді

Авторитаризм: сутність, характерні ознаки, витоки та різновиди.03 АВТОРИТАРИ́ЗМ (франц. autoritarisme, від лат. au(c)toritas – влада, вплив) – тип політичного режиму, що характеризується обмеженням політичних прав і свобод народу, його участі в управлінні державою, зосередженням влади в одних руках. У політології розглядається як явище, протилежне демократії.

Авторитар. устрій не настільки жорстко контролює суспільство, як тоталітарний. Авторитарна влада, зазвичай, НЕ втручається в приватне життя громадян і здатна допустити певну свободу в екон. відносинах, хоча й тут держава може свавільно змінювати «правила гри», роздавати пільги і встановлювати «винятки з правил». При А. політ. еліта формується шляхом кооптації, призначення; діяльність політ. партій та ін. громад. угруповань обмежується; до мінімуму зводяться можливості політ. опозиції; народ фактично не визнається гол. джерелом та сувереном влади; проти актив. опозиції застосовуються політ. репресії. Гол. опорою А. є силові структури – армія, служба безпеки, поліція (зокрема політична). А. всіляко сприяє пасивності мас, їхній відстороненості від політ. процесів. Пом’якш. варіантом А. є олігархічна форма влади, коли формально допускається поділ влади, багатопартійність, існування профспілок, але за умов їхньої підконтрольності виконав. владі, зрощеній із кланово-олігархіч. групами. АВТОРИТАРИ́ЗМ (франц. autoritarisme, від лат. au(c)toritas – влада, вплив) – тип політичного режиму, що характеризується обмеженням політичних прав і свобод народу, його участі в управлінні державою, зосередженням влади в одних руках. У політології розглядається як явище, протилежне демократії.

Основні режими тоталітарного та авторитарного режимів: їх відмінності.{2 FB47 BB0-BCBF-4 C80-A06 B-57 DBA6737 B78}Різновиди авторитарного режиму. Різновиди тоталітарного режиму. Військово-бюрократичні диктатури;Комуністичний тоталітаризм;Персональні тиранії;Фашизм;Абсолютистські монархії;Націонал-соціалізм; Олігархічні;Вождистські;Змішані;Неототалітарні режими;

Державна влада поставлена в рамки права і діє на основі Конституції та інших законів. Політичні права і свободи громадян значною мірою обмежені. Політична влада сконцентрована в руках однієї людини, групи або одного органу держав. Відсутнє чітке поділ влади. Відбувається значна концентрація виконавчої (часто і законодавчої) влади в руках глави держави при обмеженні ролі парламенту в контролі над державною політикою. Допускається "політичний плюралізм". Формування органів влади, а також ротація (переміщення) правлячих еліт здійснюється не шляхом конкурентної боротьби кандидатів на виборах, а кооптацією, вольовим введенням їх в керівні структури. У суспільстві домінує державна ідеологія, але допускаються й інші ідейні течії, більш-менш лояльні до правлячої еліти, але займають ряд самостійних позицій. Різні суспільні сили можуть дотримуватися не співпадаючих світоглядних установок;Зізнається відносна автономія від держави економічної, соціальної, сімейно-побутової та культурної сфер життя суспільства. Не дуже розвинені, по відносно самостійно діють інститути та організації громадянського суспільства, в тому числі профспілки, добровільні товариства та інші організації за інтересами. Немає строго організованого тотального контролю економічної та соціальної інфраструктури з боку держави;Існує цензура (іноді прихована) над видавничою діяльністю та ЗМІ. Однак при збереженні лояльності до правлячого режиму дозволено критикувати деякі недоліки державної політики та політичних діячів;Відносини держави й особистості побудовані як на примусі, так і на переконанні;Поліція і спецслужби орієнтовані на виконання функцій охорони правопорядку. Однак вони знаходяться па сторожі правлячого режиму і можуть бути використані разом з армією в якості каральних органів для придушення громадських сил, які виступають проти влади. Характерні риси авторитарного режиму.

Причини витоку та стійкість авторитарного режиму. Широка поширеність і стійкість авторитарного режиму в більшості сучасних країн породжує питання про витоки авторитаризму, причини його збереження та відтворення. До таких належать: збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні й стійкі форми соціального життя і авторитети; відтворення клієнтальний відносин в соціальній структурі розвиваються товариств; збереження патріархального і подданический типів політичної культури як переважаючих, що дорівнює відсутності орієнтації населення на активний вплив на політичну систему; значний вплив релігійних норм (насамперед ісламу, буддизму, конфуціанства) на політичні орієнтації населення; економічна відсталість; нерозвиненість громадянського суспільства; висока ступінь конфліктності в розвиваються товариства.

Демократичний політичний режим.04 Демократія (від грецьк. demos — народ + kratos — влада) — політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя. Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».

Демократією називають державний устрій, в якому забезпечується реальна влада народу або безпосередньо — так звана пряма (чи безпосередня) демократія, або опосередковано — через обрання представників до органів влади — представницька демократія. У демократичній державі повинно бути гарантовано і забезпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Це завдання Конституції — Основного Закону, який закріплює права громадян і порядок їх взаємовідносин з державою. Держава посідає центральне місце в політичній системі суспільства. Вона має певні ознаки — відокремлену територію, державний апарат, зокрема органи примусу, податкову систему та систему права. Важливою ознакою держави є її суверенітет. Держава виконує внутрішні і зовнішні функції. Усі держави можна поділити за формою правління, державного устрою та політичного режиму. Більшість країн світу сьогодні прагне побудувати демократичне суспільство. У демократичних державах є система поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, забезпечується верховенство права і незалежність правосуддя, політичне й економічне розмаїття. У таких державах додержують права і свободи всіх людей. Демократія (від грецьк. demos — народ + kratos — влада) — політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя. Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».

Різновиди демократичного режиму: Демократично-ліберальний. Демократично-консервативний. Демократично-радикальний На практиці кожен із трьох основних типів політичних режимів рідко трапляється у, так би мовити, чистому вигляді. Найчастіше політичний режим у кожній країні виступає як поєднання у тій чи іншій пропорції ознак різних типів, передусім демократичного та авторитарного, з переважанням ознак того чи іншого режиму. У зв'язку з цим виокремлюють також жорстко авторитарний, авторитарно-демократичний і демократично-авторитарний, розгорнуто-демократичний та анархо-демократичний (спотворено демократичний, який призводить до дезорганізації суспільного життя і в кінцевому підсумку переростає в тоталітаризм або жорсткий авторитаризм) режими.

Характерні ознаки демократичного режиму: народ — джерело влади; поділ влади (законодавча, виконавча, судова); правова держава; права особистості закріплені законом і гарантовані; громадянське суспільство; демократичні вибори до органів державної влади; політичний плюралізм; конкурентна багатопартійна система; легальна опозиція; ЗМІ вільні від цензури; дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом; підтримання правопорядку — функції міліції та суду; відсутність офіційної ідеології; церква відокремлена від держави. Ознаки демократиччного режиму.

Політичні права і свободи громадянина демократичної держави. Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб. Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування. Об’єднуватися в громадські організації, у тому числі і в політичні партії. Крім прав, у людини з’являються й політичні ролі (Виборець, депутат, член партії, учасник мітингу і т. ін. Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетування за умови попереднього повідомлення влади. За демократичного політичного режиму громадянське суспільство здійснює ефективний контроль над державою через засоби прямої і представницької демократії, свої політичні інститути — політичні парти, групи інтересів, засоби масової інформації.

Основні поняття з презентації. Політичний режим - організована система влади та управління в державі, що визначає політичні інституції, правила і процедури прийняття рішень та взаємовідносини між учасниками політичного процесу. Державний режим - характеристика влади та організації державної системи, включаючи структуру держави, спосіб управління та ступінь політичної свободи. Авторитаризм - політичний режим, де влада зосереджена в руках обмеженої групи людей або однієї особи, існує обмежена свобода громадян та обмеження політичної конкуренції. Тоталітаризм - політичний режим, що характеризується повною домінацією держави над суспільством, контролем над усіма аспектами життя, репресіями та обмеженням особистої свободи. Демократія - політичний режим, де влада виходить від народу, громадяни мають право визначати своїх представників, приймати рішення та виконувати контроль над державною владою. Поліархія - політичний режим, що передбачає наявність кількох конкуруючих центрів влади, де різні політичні сили мають можливість брати участь у прийнятті рішень. Політичний плюралізм - ситуація, коли різні політичні ідеї, партії та групи можуть існувати та конкурувати між собою у політичній системі.Ідеологізація - процес, коли політична система або суспільство перебувають під впливом ідеологічних поглядів та цінностей, що формують політичну поведінку та діяльність.

Основні поняття з презентації. Посттоталітарний режим - політична система, що наступила після періоду тоталітаризму, коли спостерігається певне політичне розслаблення, але можуть існувати обмеження щодо демократичних процесів. Султаністський режим - політичний режим, що характеризується абсолютною владою і необмеженим контролем над державою та громадянами, часто пов'язаний з авторитаризмом або тоталітаризмом. Тиранія - форма політичного режиму, де влада особистої або малої групи людей є беззаперечною, високий рівень репресій та обмеження особистих свобод. Диктатура - політичний режим, коли влада належить одній особі або групі, які контролюють державу без демократичних механізмів та можуть розпоряджатися необмеженими повноваженнями. Відкрите суспільство - концепція, що передбачає прозорість, свободу слова, думки та інформації, розвинуту громадянську участь та повагу до прав та свобод кожної особи. Військово-бюрократичний режим - політична система, де влада перебуває у руках військових чи бюрократів, зазвичай з обмеженою участю громадян у політичних процесах. Народовладдя - політична система, де влада виходить від народу, громадяни мають право голосу та активну участь у політичних процесах."Хвилі" демократизації - процес, коли багато країн або регіонів у певний період часу зазнають значних змін у політичних системах, переходячи до більш демократичного устрою. Концепції демократії - різні теорії, підходи та моделі, які розглядають та визначають сутність та принципи демократичного управління, такі як представництво, участь, права та свободи громадян, правова держава тощо.

Дякую за увагу!Виконала студентка групи БШ22 Шушура Катерина Олексіїна КНУТД 2023