Посібник "Казки В.Сухомлинського"

В. Сухомлинський «Вічна тополя»

 

 

Стоїть край дороги стара-престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям.
Скільки й пам’ятаю, стоїть вона, як сторож.
Якось питаю маму:
—    Скільки літ тополі? Хто її посадив?
—    Не знаю, — відповідає мама. — Скільки й пам’ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова.
Питаю старого-престарого дідуся:
—    Скажіть, будь ласка, скільки літ тополі? Хто її посадив?
—    Не пам’ятаю, — відповідає дідусь. — Завжди стоїть край дороги. Скільки й знаю — росте собі й росте. Люди приходять і відходять, а тополя завжди росте.
Може, це й не тополя, а легенда? Може, дерево це вічне? Може, вона народилася тоді, коли й наша Україна? Коли так, то вона — вічна, бо Україна наша — вічна.

 

* «Прогнозування.»

 - Спрогнозуйте, про що буде текст за зачином «Стоїть край дороги стара-престара тополя.»

Запитання для обговорення:

1.Між ким відбувається розмова?

2.Над чим розмірковує автор?.

3.Що наштовхнуло автора на думку, що тополя — вічна, що це — легенда? Доведіть  словами тексту.

 

  В. Сухомлинський. «Палець у чорнилі»

 

Це сталося у другому класі. На перерві хтось, пустуючи, мазнув чорнилом стінку біля дверей. На стінці лишився слід від пальця.

Задзвенів дзвінок. До класу заходить учителька. Вона побачила той слід на стінці й питає:

• Хто вимазав стінку чорнилом? Усі мовчать.

На першій парті сидів Мишко. В нього палець був у чорнилі.

• Це ти? – питає вчителька.
• Ні, не я, - відповідає Мишко.
• Як тобі не соромно! – гнівається учителька. – Нашкодив, ще й не признаєшся.

Мишко стоїть, похиливши голову. Він жде, коли Петро, що сидить за останньою партою, встане й скаже:

Це я мазнув стінку.

Але Петро мовчить, заховавши під партою руку. Невже він не знає, що так чинити підло?

 

     Запитання для обговорення:

1.Як звали  хлопчика  із  брудним  пальцем?

2.Чому Мишко  стояв, похиливши  голову?

3. Дати оцінку вчинкам Петрика, Мишка.

4. Що таке почуття господаря?

5.Які моральні якості включає в себе це поняття?

6. У чому воно виявляється?

7. Чи проявляєте ви турботу про шкільне майно?

 8. Як ви організовуєте цю роботу?

9. Чи доводилося вам бачити прояви безгосподарності й марнотратства?

10. Яких збитків завдають державі такі дії і вчинки?

11. Як ви їх оцінюєте?

Результатом обговорення має бути розуміння учнями того, як дорого обходиться державі безгосподарність, яких збитків вона завдає, усвідомлення шкідливості, неприпустимості і злочинності марнотратства.

 

 

В. Сухомлинський. «Мокра і суха»

 

У матері двоє синів – Іван і Сергій. Коли почалися літні канікули, мати сказала синам:

- Беріть, хлопці, сапи та йдіть на роботу.

Ще й сонце не сходило, збудила мати синів. Взяли вони сапи й пішли прополювати соняшники.

Увечері хлопці повернулися з роботи. В Івана мокра сорочка, у Сергія – суха.

Умилися хлопці, повечеряли. Іван ліг спати, бо завтра знову на роботу. А Сергій вийшов на подвір’я, сів собі на лавці та й сидить.

Наступного дня ще тільки хлопці на поріг, а мати вже дивиться на сорочки.

В Івана – мокра, в Сергія – суха.

Сплять сини. А мати до півночі сидить над ними. Подивиться на Івана – усміхнеться, подивиться на Сергія – тяжко зітхне.

 

Запитання для обговорення:

1.Чому мати подивиться на Івана – усміхнеться?

2. Чому подивиться на Сергія – тяжко зітхне?

3. Яку людину називають працьовитою?

Працьовита людина не тільки знає, як виконувати ту чи іншу роботу – вона долає перешкоди на шляху до своєї мети, виховує в собі наполегливість, спритність, майстерність. Працьовита людина ніколи не відкладає виконання справи на «потім», не перекладає своїх обов’язків на інших.

4. Як почуває себе людина, коли займається улюбленою справою?

5. Якщо хтось у вас запитає про  те, як стати працелюбним, що б ви порадили?

6.Розкажіть про роботу, виконання якої принесло вам таке задоволення, що ви до цих пір не можете її забути.

7. Дискут: чи завжди працьовита людина виконує улюблену роботу?

Чому? Чи значить це, що робота буде виконана не досить гарно?

Працьовита людина тим і відрізняється, що навіть не дуже цікаву роботу виконує із задоволенням, розуміючи, що від цього залежить порядок у домі, і благополуччя родини, і виховання у себе потрібних людських якостей.

 

 

Василь Сухомлинський. «Красиві слова і красиве діло.»

 

  Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.

Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.

Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.

І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:

—    Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе…

Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:

—    Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі…

А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.

Гарні не красиві слова. Гарні – красиві діла.

 

Запитання для обговорення:

1.Хто дійові  особи оповідання?

2. Чому  хлопчики  опинилися  в  хатинці? Для чого  її  збудували? Чи  відомо хто  її  збудував?

3. Прочитайте,як хлопчики, що  сиділи  у  хатинці,зустріли  хлопчика  у  мокрому  одязі?

4. Як ви думаєте,які  почуття  переживав  незнайомий хлопчик,коли  відчував  тепле  ставлення до  себе?

5.Чи доводилось  вам  бути учасниками  схожих  випадків?

6. Уявіть,що  ви знаходитесь у  цій  хатинці. Як  би  розвивалися  події? Зберіть « розсипане» прислів’я (записане на  дошці):ділами, Людина, а добрими, не  словами, красна.  Як  ви його  розумієте?

 

Отже, кожна  людина, яка опинилась  у  скрутній  ситуації, чекає  на  розуміння  і допомогу. Про це  ніколи  не  можна  забувати.

 

В. Сухомлинський. «Які вони бідні»

Ще й не світало, ще й ранкова зірниця не зайнялася, як батько збудив Сергійка і сказав:

• Ходімо в поле. Послухаємо жайворонкову пісню.

Сергійко швидко встав, одягся, і вони з батьком пішли в поле. Небо на сході стало рожевим, небосхил з кожною хвилиною світлів, зорі згасали. Десь з далекої ниви піднялася сіра гру дочка й понеслася в височінь. Раптом вона спалахнула, ніби вогник серед блакиті, і в ту ж хвилину Сергійко почув дивну пісню. Немов над полем хто натягнув срібну струну, і вогняна пташка, доторкаючись до неї крильцями, розсипає над степом музику.

Сергійко затамував подих. Йому спало на думку: а якби ми з татком спали — жайворонок все одно співав би?

• Татку, — тихо прошепотів Сергійко, — а ті, хто зараз сплять, не знають цієї музики?
• Не знають, — відповів батько пошепки.

• Які вони бідні...
•  

Запитання для обговорення

1. Коли батько розбудив Сергійка?

2. Куди він його покликав?

3. Що саме хотів показати тато синові?

4.У чому полягає  щастя пташок?

5.Чи можна прожити без задоволення від виконаної роботи?

6. Яким буде таке життя?

7. Як ви вважаєте, чому герої оповідання відчували радість?

8. Щоденник вражень: опиши власні відчуття від прочитаного оповідання

Творче завдання в групах:

• З’ясуйте, що таке щастя. Відповідь обґрунтуйте. Щастя – це…
  • сенс життя
  • любов
  • дружба
  • незалежність
  • задоволення
  • влада
  • багатство
  • удача

 

Василь Сухомлинський. Кінь утік.

   Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв’язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв’язувати задачу, як раптом на парту впала записка.

  «Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?»

—    Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув… Хіба ж можна на уроці записки писати?

—    Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш…

Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.

 У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.

  Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі».

 На перерві Віталик підійшов до Петрика.

—    Давай коня, — сказав Віталик.

—    Утік кінь… — тихо відповів Петрик.

 

Запитання для обговорення:

Дискусія «Моя  точка  зору»

1.Чим  був  незадоволений  Віталик?

2. Як  ви  вважаєте,чи  правильно  зробив  Віталик, що  розповів учителеві  про  записку?

3. Як ви  думаєте,  чи  правильно вчитель  оцінив вчинок  Вітлика?

4.Як ви  зрозуміли  відповідь  Петрика «Утік кінь…» Що зникло—кінь  чи  дружба?

(З’ясувати нам допоможуть сигнальні фішки: зелені – захищаю Віталика, червоні—засуджують.)  

 

 Робота  в парах:

Поставити  запитання  один  одному  за  змістом  тексту. Наприклад:

—Який урок  ішов  у  класі? Доведіть.

—Хто  кинув записку? Кому?

—Чому  Віталик  розповів  про записку?

—Що учитель  порадив Віталику?

—Як  учні  оцінили  вчинок  Віталика?

—Чи  оцінив Віталик  свій  вчинок? Доведіть.

—Чого  вчить  вас  це  оповідання?

—Чи  був  Віталик  справжнім  другом? Доведіть.

                       

В.Схомлинський. Камінь

У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні.

Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав:
«А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!»
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.
Камінь упав на дно і забив джерело.
Вода перестала заповнювати криницю.
Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземці струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів у інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила прохолодна криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмари пилюки. «Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.

Запитання для обговорення:

1.Який вчинок зробив хлопчик?

2.Що після цього змінилося?

3.Чи зрозумів він, що накоїв лихо?

4.Робота в  групах «Як треба ставитися до природи, щоб вона не загинула?»

 

 В.Сухомлинський .Я хочу  сказати  своє  слово

 

* «Передбачення за ключовими словами»:

«Тихий  осінній  ранок», «ключ  перелітних  птахів», «тихо  курликали», «було  сумно».

 Катерина Іванівна повела своїх першачків у поле. Був тихий ранок ранньої осені. Далеко в небі летів ключ перелітних птахів. 
Вони тихо курликали, і від того в степу було сумно.
Катерина Іванівна сказала дітям:
— Сьогодні ми будемо складати твір про осінь, небо, про перелітних птахів. Кожен із вас нехай скаже, яке зараз небо. 
Дивіться, діти, уважно. Вибирайте в нашій рідній мові красиві точні слова.
Діти притихли. Вони дивились на небо й думали. Через хвилину почулося: 
- Небо синє-синє...
— Небо голубе...
— Небо чисте...
— Небо блакитне...
І все. Діти знов і знов повторювали ті самі слова: синє, голубе, чисте, блакитне.
Трохи збоку стояла маленька синьоока Валя й мовчала.
— А ти чого мовчиш, Валю?
— Я хочу сказати своє слово.
— Ну, яке ж твоє слово про небо?
— Небо ласкаве... — тихо сказала Валя й сумно усміхнулась.
Діти притихли. І в цю мить вони побачили те, чого не бачили досі.
— Небо сумне...
— Небо тривожне...
— Небо журливе...
— Небо студене...
Небо грало, тремтіло, дихало, усміхалось, як жива істота, і діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.

 

Запитання для обговорення:

1.Яке  завдання дала  дітям  вчителька?

2.Як поставились  до цього  завдання  діти? Де  про це  сказано  в  тексті?

3.Чи  можна,  судячи  з цього  уривка, сказати, що  вчителька  була  задоволена  тим, як учні  виконали  завдання?

4.Яким діти  бачили  небо  до Валиних  слів,  а  яким—після  них?

 Обмін  думками. Реакція  читача.

—До яких  роздумів вас спонукає це оповідання?

—Опишіть  почуття, які  в  вас  виникли, читаючи  останній  абзац  цього  повідання.

                                               

В.Сухомлинський .Співуча  пір’їнка

 

Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.

Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.

Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.

Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й просить:

— Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.

Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У

кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».

Запитання для обговорення:

 

1.Послухайте казку. Чи знаєте ви такого птаха?

2.З чим порівнюється його спів?

3.Які слова вам не відомі. Як ви їх розумієте?

 Робота в  парах.

—Розкажіть  один одному, яка  співуча  пірїнка  є  у вас, у  ваших  товаришів.

—Якими словами можна  передати думку «У кожної людини є своя співуча пір’їнка.»

Будь уважний до себе й до інших, не загуби свою співучу пір’їнку?

                                                  

В.Сухомлинський .Соловей  і Жук

«Прогнозування за назвою і малюнком» 

У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.
А коло Соловейка літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів.
Соловей припинив свою пісню та й каже:
— Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.
Жук гідно відповів:
— Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
— Ну й мудрець! — всміхнувся Соловей. — Виходить, що й ти потрібен людям? Ось запиіаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.
Полетіли Соловей і Жук до дівчинки та й питають:
— Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі — Солов’я чи Жука?
— Хай собі будуть і Соловей, і Жук, відповіла дівчинка. 
Тоді подумала й додала: 
— Як же можна без Жука?

Запитання для обговорення:

1. Цей твір оповідання  чи казка?
2. Якої  пори року відбувалися  події?
3. Чи  погоджуєтесь  ви з  відповіддю  дівчинки? Почніть  так:

На мою думку… Я вважаю…

4. «Реакція  читача» щодо  прислів’я «Кожна  істота  у  світі важлива»

 

Василь Сухомлинський вчив  дітей бачити красу навколишнього світу,любити природу. Давав поради  дітям щодо дружби. Вчив ,як вирішувати суперечки.

                                             

В.Сухомлинський .Оленчин горобчик

 

Маленькій Оленці дуже хотілося впіймати горобчика. Але той не давався в руки. Тоді вона надумала склеїти горобчика з сірого пір'я.

Розрізала в подушці маленьку дірочку. Набрала сіренького пір'я. З тіста зліпила голого горобчика, обмазала вишневим клеєм. Натулила пір'ячка.

Ось і горобчик готовий – сіренький, з тоненьким дзьобиком, з чорними оченятами, як макові зернятка. Посадила Оленка горобчика на підвіконні. Насипала йому пшонця, поставила водички.

Мовчить горобчик. Накришила хліба – мовчить горобчик.

Але ось надворі над вікном зацвірінчала горобчиха до своїх діток.

Підняв голівку Оленчин горобчик, повернувся до відчиненого вікна, розправив крильця...

Запитання для обговорення:

1.Де Оленка  взяла горобчика?

2. Про що  мріяла Оленка?

3. Чому  їй  не вдалося здійснити свою  мрію?

4.Що надумала зробити  Оленка?

5.Чи  схоже  це оповідання  на  казку?

6. Коли  події  починають розгортатися,як у казці?

7.Чи  добре  поводилась  Оленка? Охарактеризуйте  її  вчинки.

8.Де  горобчику  буде  краще  в  Оленки  чи  на  волі?

9.Чому  навчає  нас  ця  казка? Що хотів  сказати  автор?

Крісло  автора.

—Що  станеться  з  горобчиком  далі?

Учні  складають  продовження  казки.