9-11 класи                    ІРИНА  КИСІЛЬ

ЗМІСТ

1. УКРАЇНСЬКА ХАТА ТА ЇЇ ІНТЕР'ЄР
2. ВИДИ МИСТЕЦТВА
3. ЯК СТЕРЕОТИПИ ВПЛИВАЮТЬ НА СТОСУНКИ МІЖ ЛЮДЬМИ
4. ЩО ТАКЕ ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ, ДЛЯ ЧОГО ВІН ПОТРІБЕН І ЯК ЙОГО РОЗВИНУТИ В СОБІ?
5. ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА
6. НАВІЩО ПОТРІБНА ОСВІТА?
7. ФІЗИЧНА ПРАЦЯ ЧИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ: ЩО ПОТРІБНІШЕ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ БІЛЬШЕ?
8. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПРАЦЯ РОБИТЬ З ЛЮДИНИ «НЕНАЖЕРУ», ТОЖ, ЯК ВИБРАТИ ПРОФЕСІЮ?
9. ЩО ТАКЕ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ТА ЧИ МОЖЕ САМА ЛЮДИНА ВПЛИВАТИ НА ЦЕЙ ПРОЦЕС?
10. ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ СІМ’Ї В УКРАЇНІ
11. ДУШЕВНА ГАРМОНІЯ І ЩАСТЯ В НАШОМУ ЖИТТІ
12. РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ В САМООРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
13. ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ
14. МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ
15. КУЛЬТУРА – ЖИТТЄВА СИЛА СУСПІЛЬСТВА ТА ОСНОВА МИРНОГО ЖИТТЯ
16. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС: ПЛЮСИ І МІНУСИ
17. НАЙАКТУАЛЬНІШІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗЕМЛІ
18. ТОЛЕРАНТНІСТЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МЕНЕ
19. МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ ЕТИКЕТУ В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ
20. ГОЛОВНІ ЯКОСТІ, ЯКІ ПОТРІБНІ ДЛЯ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ. ЯК СТАТИ УСПІШНОЮ ЛЮДИНОЮ?

УКРАЇНСЬКА ХАТА ТА ЇЇ ІНТЕР'ЄР

1. Хата — житловий простір людини, місце родинних обрядів, символ добробуту. Цей домашній простір у слов'янських народів умовно поділяється по діагоналі на дві частини: лівий бік (куток із піччю) — жіноча половина помешкання, а правий (куток із покуттю) — чоловіча. Покуть повернутий найчастіше на схід.

2. Ми вже говорили про найдавніші хати та будинки прапредків ук­раїнців за доби Трипілля. Найархаїчнішим елементом у сучасних сільських хатах досі залишається лежанка. Піч також зберігає давнє свя­щенне значення для господаря. Тому її найчастіше розмальовували чудо­вими візерунками. Вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей роз­пис, забуває про своє лихе діло. Житло людей, родинне вогнище (піч) завжди були священними — це цілий безмежний Всесвіт, де живуть бать­ки й діди, народжуються діти й онуки. У прадавні віки, коли не було церк­ви, сім'я молилася біля родинного вівтаря, яким була піч. У ній палало ба­гаття, їй приносилися жертви: зерно з нового врожаю, перший кусень тіста перед випіканням хліба, ритуальні напої тощо. За давніми віруваннями, за піччю живе Домовик — добрий дух сім'ї. Якщо до нього ставляться добре, він допомагає всій родині, приносить щастя, а якщо ображають — шкодить.

      3. Коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали зі старої печі жарину і вносили її у нову хату, шоб запалити родинне вогнище в цій оселі.

4. Кликали також свого Домовика на нове помешкання. Магічне зна­чення має і сміття, яке несли до нової хати «на щастя». Вважалося, як­що викидати сміття після заходу сонця, хату обсядуть злидні. Тому йо­го краще спалювати або виносити вдень. Коли в печі випікається хліб, у хаті не можна підмітати, бо це неповага до хліба; коли печуть хліб, на печі не можна лежати, щоб не турбувати її в цей час, який вважається священним. До печі дотуляють ніжками новонароджену дитину — та­кий обряд прилучення до хати і роду. На піч молода в хаті молодого ки­дала свій пояс, щоб долучитися до нового домашнього вогнища.

     5. Таким же магічним значенням наділяв наш народ і хатній сволок — символ міцності будови, сім'ї, здоров'я всіх мешканців цього житла. На сволоці дуже часто робили орнаменти, які були своєрідними оберега­ми: написи, позначки, рівнобічні та косі хрести (крижі), різного типу сварґи, а також небесні знаки сонця і місяця, голуби, дерева та інші ще дохристиянські символи.

6. Уже найдавніші трипільські будівлі мали вікна — «очі». Через вікна своєї хати людина дивиться на світ.

7. Найдавніші вікна були просто отворами, завішаними тканиною або закриті створками. Шибки в давнину заміняли волові міхури, напнуті на рами. В XVI — XVII ст. шибки робили з пластинок слюди, закріплю­ючи їх свинцем. Із появою скла вікна стали справжньою окрасою хати. Зсередини вони завішувалися оздобленими занавісками, або «фіранка­ми», через які можна було бачити все, що діється на вулиці, але погано видно, що в хаті. Подекуди вікна прикрашалися вишитими рушниками, що служили оберегами. Віконні рами прикрашалися різьбленням, особливо в Карпатах та Закарпатті. Ці традиції збережені й нині.

8. Поріг — символ початку і закінчення хати, дому. За найдавнішими повір'ями, саме під порогом перебувають душі померлих предків, які охо­роняють рід. Причиною таких вірувань, вірогідно, були первісні типи по­ховання під порогом. Порогові віддають шану, йдучи до вінця і вируша­ючи в останню путь (стукання труною об поріг). В Україні поширене повір'я: якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати, не можна та­кож мести хату двома віниками. Тому старші люди підмітають від порога в хату, щоб «все добре залишилося в хаті». На Поліссі поширений звичай прибивати палицю з осики до порога, щоб відлякувати все зле. Магічни­ми властивостями наділив народ кінську підкову, яка приносить щастя у родину. Тому її прибивали на порозі або над дверима. За правилами на­родного етикету, завжди вважалося, що вітаються через поріг тільки пога­но виховані або просто злі люди. Тому казали: «Не подавай руки через поріг, бо посваришся». Не можна й передавати через поріг якусь річ.

9. Покуть — священне місце в хаті. Тут перебувають хатні боги, садов­лять найпочеснішого гостя, сидять наречені, стоїть ритуальний сніп жита (Дідух), ставлять божниці (спеціальні полички для священних образів, в давнину — статуй), прикрашені вишиваними рушниками.

10. Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб-сіль, ставлять ри­туальні страви. На стіл гріх сідати чи класти шапку. Назва стіл похо­дить від стародавнього звичаю стелити рушник або обрус (пізніше — скатертину), щоб на них класти їжу. Звичай застеляти стіл притаман­ний українцям з давніх-давен. Незастелений стіл — символ бідності або скупості господарів. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював добрі стосунки. Тому їжа за одним столом із ворогом вважається приниженням людської гідності.

11. Скриня — традиційний для України вид меблів, у якій зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно. Вона належала жінці. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір'ю поступово на­повнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками. Скри­ня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Скриня пере­давалася у спадок тільки після смерті її власниці. Всередині скриня мала невеличкий, у вигляді прибитої до стінки коробочки, «прискринок» для зберігання дрібних цінних речей, прикрас, стрічок. Щоб полотно й одяг у скрині не псувалися від довгого зберігання, у прискринок клали вузлик тютюну (від молі). Скрині в Україні були двох типів: з двосхилим віком (кришкою) і з прямим (пізніше — напівокруглим) випуклим віком.

12. Для спання в Україні здавна використовувалися дерев'яні ліжка, лави, полики. Піл, або полик, — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни. Вдень він служить місцем для різних побутових речей та домашніх робіт, а вночі на ньому сплять.

13. Мисник — це дерев'яна полиця для зберігання посуду. Іноді він має форму шафи, що підвішувалася на стінку. Були також кутові мисники, які розміщувались у кутку кімнати. У побут українців дуже рано увійшли різні меблі: стільці, ослони, комоди, шафи, ліжка. Багато назв меблів та побутових пристроїв для ткання, теслярства тощо в ук­раїнську мову прийшли із Західної Європи.

14. Розмальовані квітами вікна повідомляють, що в хаті є дівка на ви­данні. Цікавий звичай зберігся на Лемківщині, де на вхідних дверях ма­люють своєрідне Дерево роду (квіт): гілочки з листками барвінку озна­чали жінок та дівчат, які були в родині, гілочки із зірками — чоловіків та парубків. Коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку, а коли хтось помирав — хрестик.

15. Перед Великоднем хата обновлялася, милася, підмазувалася, біли­лася. Це своєрідне очищення після зимового періоду мало значення вес­няного оновлення життя.

16. На Зелені свята (Русалії, Трійцю) та на Купайла хата прикрашала­ся живими зелами, овочами, квітами, своєрідними рослинними обере­гами у вигляді віночків, букетиків, які освячувалися і протягом року використовувалися для лікування, обкурювання, магічних дій.

17. Перед святом Свічки (1 вересня), коли піч — «іменинниця», її обов'язково білять, наносять новий розпис, прикрашають квітами, бо в цей день справляють «весілля комина».

18. Зміни в інтер'єрі житла також зумовлювалися і сезонними робота­ми, наприклад, восени вносили ткацький верстат, який влітку виноси­ли на горище або в комору, бо жінка займалася городом, полем та інши­ми справами. Отже, кожної пори року хатнє господарство мало свій ви­гляд, свою символіку і образну динаміку.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Яка тема поданого тексту?
• До якого стилю та типу мовлення належить текст?
• З’ясуйте значення виділених слів за тлумачним словником або у Вікіпедії.
• Чому давні українці приділяли велику увагу предметам побуту?
• На скільки частин була розділена хата наших предків?Чому?
• Який предмет вважається найархаїчнішим і досі серед інших предметів інтер’єру?Як його оздоблювали?
• Яких повір’їв дотримувалися наші предки?
• Яке значення мав поріг?
• Чому покуть вважали священним місцем в хаті?
• Яку функцію виконувала скриня?
• Що використовували для спання?
• Що символізували розмальовані у хаті вікна?
• Які предмети інтер’єру  залишилися і зараз в українській хаті?
• Як змінився вигляд хати у 21 столітті? Чому це відбулось?
• Яку функцію виконує текст?

ГРАМАТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

• Спишіть перший абзац. Підкресліть граматичні основи у реченнях, зробіть повний синтаксичний розбір першого речення.
• Знайдіть у тексті власні назви і поясніть їх написання.
• Складіть невеликий твір-опис сучасної хати, запишіть. У п’ятьох реченнях підкресліть усі члени речення, надпишіть частини мови.

ВИДИ МИСТЕЦТВА

Історично склався відносно стійкий спектр видів мистецтва: архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, кіномистецтво, телебачення, література. Кожний з них освоює ту чи іншу сторону багатогранного людського буття і йому притаманна своя специфічна художньо-образна мова.

Детальніше зупинимось на окремих видах мистецтва.

Архітектура – це  мистецтво проектувати та зводити будинки, споруди та їх комплекси, котрі організують матеріальне просторове середовище життєдіяльності людей відповідно до призначення, технічних можливостей, суспільно-значимих ідей і відповідно до законів краси. Засобами вираження змісту тут виступають  співвідношення об'ємів, ритм, масштаб (співмірність з людиною), пропорції, тектоніка, композиція, фактура та колір матеріалу, синтез мистецтв. Архітектура входить у сферу духовної культури, але також складає суттєву частину матеріальної культури. Склалися три основних різновиди : архітектура об'ємних споруд, ландшафтна, містобудівництво. В архітектурі образно-естетичне начало тісно пов'язано з її соціальною функцією, з історією розвитку суспільства, його світоглядними і суспільно-політичними ідеями; усе це визначає відповідний архітектурний стиль. Основними архітектурними стилями, що склалися історично, є антична ордерна архітектура, романська, готична, архітектура Відродження, бароко, класицизму, модерну, функціоналізму.

Скульптура є видом образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, фізично тривимірну форму, створюються з різних матеріалів шляхом ліплення, висікання, лиття тощо. Основними художніми засобами у скульптурі виступає побудова об'ємних фігур, постановка їх у просторі, передача поз, жестів, вибір пропорцій, фактури тощо. Розрізняють такі види скульптури: кругла скульптура, котру можна оглядати з різних сторін (статуя, група, статуетка, бюст) та рельєф - зображення на площині фону, котре може бути високим (горельєф) та низьким (барельєф); монументальна скульптура (пам'ятники, монументи) - пов'язана з архітектурним середовищем, що виражає значні суспільні ідеї; монументально-декоративна - вбрання архітектурних споруд та комплексів; станкова - призначена для інтер'єру і не прив'язана до певного архітектурного середовища; скульптура малих форм -маленькі фігурки, медальєрне мистецтво та різьба по каменю (гліптика).

Живопис є видом образотворчого мистецтва, твори якого формуються з допомогою фарб, що наносяться на тверду поверхню (основу). Головними засобами виразності тут є колір, колорит (цілісна система співвідношення тонів та відтінків кольору), світлотінь, лінія. Ідея живописного твору конкретизується у темі та сюжеті і втілюється з допомогою композиції, малюнка та кольору. Живопис може бути поліхромним або ж монохромним (відтінками одного кольору - гризайль). Основними технічними різновидами живопису виступають: живопис маслом; живопис водяними фарбами по штукатурці - сирій (фреска) та сухій (а секко); темпера - на основі яєчної, рослинної та ін. емульсій; емаль - нанесене на металеву поверхню та закріплене обпаленням склоподібне кольорове покриття; енкаустика - живопис восковими розплавленими фарбами та ін. До різновидів живопису також відносять мозаїку, що використовує кольорове каміння, смальту (кольорове непрозоре скло) та вітраж, де використовується прозоре скло.

Графіка - вид образотворчого мистецтва, що включає малюнок та засновані на ньому друковані зображення (різні види гравюри - відбитки з пластин). Графіка використовує такі засоби виразності, як контурна лінія, силует, штрих, пляма, контраст білого (лист паперу) та чорного. З допомогою таких незначних засобів митець створює живу картину світу. Саме незавершеність, умовність зображення предмета, лаконізм - важливі засоби художньої виразності у графіці, які дозволяють створювати образно-виразні метафори, різко загострювати образ (графічна сатира та гротеск).

Декоративне мистецтво - галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, художньо формують матеріальне середовище людини, вносячи в нього естетичне, ідейно-образне начало. Вирішуючи, як і архітектура, практичні та художні завдання, декоративне мистецтво належить одночасно до сфер створення матеріальних та духовних цінностей. Декоративне мистецтво поділяють на: монументально-декоративне - безпосередньо пов'язане з архітектурою (архітектурний декор, розписи, рельєфи, статуї, вітражі, мозаїки тощо); мистецтво оформлення (художнє оформлення свят, експозицій тощо); декоративно-прикладне - створення художніх виробів головним чином для побуту. У тісному зв'язку з декоративно-прикладним мистецтвом знаходиться дизайн - новий різновид естетичної діяльності, що виник у XX ст. і являє собою художньо-конструктивну діяльність по оформленню предметного світу людини (зокрема предметів масового попиту) на засадах раціональної доцільності та краси.

Театр є видом мистецтва, специфічним засобом виразності якого є сценічна дія, що виникає у процесі гри актора перед публікою. Формула театру: п'єса - актор - глядач, поєднані грою. Тут життя пізнається шляхом імітації самого життя. Твори театрального мистецтва - спектаклі - створюються на основі драматичного або музично-сценічного твору. У драмі (грецьке - дія), що належить одночасно і театру, і літературі, людські конфлікти і протиріччя виражаються через послідовні дії та висловлювання персонажів. Важливі особливості театрального мистецтва: його колективний характер; особлива роль актора, який є безпосереднім носієм дійово-ігрового начала в театрі; у театрі створення образу актором відбувається на очах у глядача, що поглиблює духовний вплив на останнього (на відміну, скажімо, від кіно), тут має місце безпосередній зворотний зв'язок актора із глядачем, емоційний контакт між сценою та публікою.

Художня література, мистецтво слова - особливий вид мистецтва, у якому матеріальним носієм образності виступає мова. Літературу характеризують такі особливості: літературні образи позбавлені візуальної достовірності, література діє на фантазію, особливо активізує інтелект; через слово реальність освоюється в усій її багатоманітності, відкриваються широкі можливості осягнення внутрішнього духовного світу людей, їх спілкування. Література поділяється на два основних типи (форми): поезію та художню прозу; також виділяють три роди літератури: 1) епос - зв'язну розповідь про суспільно-важливі події минулого, об'єктивовані від особистості оповідача; 2) лірику - де первинний не об'єкт, а суб'єкт висловлювання, його ставлення до зображуваного, зміст його внутрішнього життя; 3) драму, специфіку якої складає суцільний ланцюг висловлювань персонажів, орієнтація тексту на видовищну виразність.

Музика - вид мистецтва, що виражає та відображає людське життя у звукових образах. Музика заснована на здатності людини асоціювати слухові відчуття з власними переживаннями і процесами зовнішнього світу. Музика - динамічне мистецтво, це поезія звуку. Найважливіші засоби виразності та елементи музики: ритм, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментовка та ін. Залежно від засобів, з допомогою яких відтворюється музика, розрізняють вокальну (для голосу), інструментальну, вокально-інструментальну музику. Виділяють також різні види музики: симфонічну, оперну, камерну тощо. Музика буває одноголосна (монодія) та багатоголосна (поліфонія). Основними жанрами вокальної музики виступають пісня, хор, гімн, романс, арія, опера. До жанрів інструментальної музики належать сюїта, соната, симфонія, концерт.

Хореографія, танець - вид мистецтва, у якому основними засобами створення художнього образу є динамічні рухи та пози людського тіла, поетично осмислені та організовані в просторі і часі. Танець безпосередньо пов'язаний із музикою, утворюючи з нею єдиний музично-хореографічний образ. Музично-ритмічні виразні рухи людського тіла (доповнювані пантомімою, спеціальними костюмами та речами) дозволяють розкривати характери, почуття та думки людей. У танці особливо яскраво втілюється національний характер народу, дух епохи. Розрізняють танець побутовий (народний, бальний) та сценічний. У європейському мистецтві велика роль належить класичному танцю, система якого розроблена у XVII ст. у Франції. У XVI-XVII ст. спочатку в Італії, а потім у Франції на основі придворних танців створюється балет.

Фотомистецтво, художня фотографія - вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються засобами фотографії. Воно склалось на рубежі XIX-XX ст., його основними засобами виразності є вибір ракурсу, композиції, емоційно-смислове використання фототехніки. Фотографічним образам сучасного фотомистецтва притаманна особлива "співжиттєвість", вони сприймаються як об'єктивні свідчення про життя.

Кіномистецтво - вид мистецтва, твори якого формуються з допомогою кінозйомки реальних, спеціально інсценованих або відтворюваних засобами мультиплікації подій. Кіномистецтво відноситься до так званих "технічних мистецтв". Воно виникло на основі винаходу у І895-І896 рр. кінематографа - системи фотографічного фіксування дійсності у її русі, що також дозволяло тиражувати та широко розповсюджувати аудіовізуальну інформацію. Принципові особливості кіно: демократизм мови, універсальність впливу на духовний світ людини, величезні можливості перенесення глядацького "я" за межі власного буденного життя, насолода від ілюзорної участі в різноманітних подіях, присутності у житті інших людей.

Телебачення - засіб масової комунікації та екранне видовище, близьке до кіно. Воно відрізняється від кіно періодичністю зв'язку з аудиторією, камерністю середовища сприйняття, здатністю інформувати про події безпосередньо, можливістю одночасного звернення до мільйонів розрізнених глядачів. Як засіб масової комунікації ТО тяжіє до документалізму, а як екранне видовище - до образності, тобто до мистецтва у власному розумінні. Камерність телебачення дозволяє реалізувати більш довірливі стосунки між творцем та глядачем. Але, перш за все, телебачення - це ретранслятор подій реального світу та творів інших мистецтв; завдяки ТО у наш дім приходять найвищі досягнення світової культури (хоча не тільки найвищі). Телебачення радикально демократизувало та інтернаціоналізувало культурне життя.

Естрадно-циркове мистецтво носить, перш за все, розважальний характер, але також може виражати значний суспільно-політичний сенс (наприклад, сатиричне мистецтво, клоунада). Естрада - це синтетичне видовищне мистецтво, що поєднує малі форми драми, комедії, музики, а також співу, художнього читання та ін. Специфіка цирку полягає у створенні художніх образів за допомогою рухів, трюків, акторського мистецтва. Демонструючи віртуозно-вільне володіння важко освоюваними предметами (тваринами, простором, власним тілом тощо), цирковий артист творить за законом ексцентричності, розкриваючи вищі людські можливості. Обов'язковою дійовою особою цирку є клоун - комічне дзеркало часу.

Кожний вид мистецтва вносить щось особливе в естетичне освоєння світу. Нема головних і другорядних мистецтв, але в той чи інший період може набувати найбільшого значення якийсь один з видів мистецтва, який стає найбільш масовим і впливовим: наприклад, в епоху Відродження - живопис, сьогодні - телебачення.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту, посилаючись на ключові слова тексту.

• Яке призначення цього тексту?
• Чому, на вашу думку, сформувалися різні види мистецтва?
• Що таке мистецтво? Запишіть це визначення у зошит, сформулювавши його зрозумілими для себе словами.
• Назвіть види мистецтва.
• У чому полягає суть архітектурного мистецтва? Які пам’ятки архітектури є на території вашого населеного пункту? Розкажіть коротко.
• Чи приваблюють вас скульптури? Яке їх призначення? Які розрізняють види скульптури?
• За допомогою чого формуються твори живописного мистецтва? Яка функція живопису?
• Що таке графіка? Чи доводилось вам бачити такі твори? Хто із відомих митців працював у цій техніці?
• Що ми відносимо до декоративного мистецтва? Який вид декоративного мистецтва виник у XX столітті?
• Що ми називаємо театром і які його особливості? Які є види театрів? Чи доводилося вам бувати у якомусь із них?
• За допомогою чого впливає на людину художня література? Які є види художніх творів? Наведіть приклади із уже вивчених вами творів до кожного виду.
• Який вид мистецтва впливає на людину за допомогою звуків?
• Які виділяють види музики7
• Що ми розуміємо під визначенням хореографічне мистецтво? Як воно впливає на свідомість людини?
• Що таке фотомистецтво? Чому зараз цей вид мистецтва є досить актуальним та розповсюдженим?
• Коли виникло кіномистецтво? Які особливості кіно?
• Яке призначення телебачення? Чому воно впливає на психіку людини і як?
• Що таке циркове мистецтво? Які його функції?
• Які є види мистецтва і як вони впливають на формування особистості?
• Пригадайте види та жанри літератури.

 СКУЛЬПТУРИ  СВІТУ

ПІДСУМУЄМО!!! Напишіть до валізок особливості кожного виду мистецтва (коротко).

ЯК СТЕРЕОТИПИ ВПЛИВАЮТЬ НА СТОСУНКИ МІЖ ЛЮДЬМИ

“Грузини дуже емоційні”, “На Заході не люблять східняків”, “Усі мусульмани агресивні” – усі ці судження є прикладами негативних стереотипів у сприйнятті одних людей іншими.

      Слово “стереотип” у перекладі з грецької означає “твердий відбиток”. Стереотип – стійкий і спрощений образ чи уявлення про явище, подію, людину чи групу людей. Він зазвичай ґрунтується на переконанні, що всі члени певної групи однакові й нічим не відрізняються один від одного, що всім членам певної групи притаманні схожі якості.

     Припустимо, ви зустріли мешканця планети Марс, який розмовляв з вами грубо. Висновком, заснованим на стереотипі, буде: “Всі мешканці Марса – грубіяни”. Але що ви знаєте про інших мешканців планети? Чи всі вони невиховані та грубі? Можливо, ні. Деякі з них можуть бути саме такими, а деякі – ні.

    Стереотипи та пов’язані з ними упередження (або передсуди) насамперед спрощують реальність і зводять людську різноманітність до однієї спільної групової риси чи характеристики: “вони всі такі…”: чиновники беруть хабарі; відмінниці – зануди; начальники – тирани; грузини – емоційні, чоловіки – мовчазні; жінки – пліткарки.

    Стереотипи обумовлюють помилкове ставлення до ідей та явищ, часто призводять до хибних висновків.

    Деякі зі стереотипів передаються з покоління в покоління, їх приймають на віру і не перевіряють. Деякі можуть виникати через брак інформації, під впливом певної ситуації, особистого досвіду і уявлень, прийнятих у громаді чи суспільстві.

   Стереотипи впливають на нашу поведінку. Нерідко їх існування веде до перекручення реальності, коли, наприклад, незнайома група людей вважається ворожою, “не нашою”, адже вони не такі, як ми. Через стереотипи люди помічають тільки те, що підпадає під стереотип, і відкидають інформацію, котра йому суперечить. Через негативні стереотипи щодо іншої групи люди можуть не помічати або виправдовувати недоліки у власній групі.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Що таке стереотип?
• Як він пливає на життя людини, на суспільство загалом?
• Чи є у вас стереотипи стосовно когось чи чогось? Які саме?
• Уявіть, що вам треба подорожувати цілу добу потягом в одному купе з кількома пасажирами. Прямо зараз оберіть собі бажаних супутників з такого переліку:

1) демобілізований солдат, який повертається із зони АТО;
2) телевізійний продюсер, імовірно із грішми;
3) чорношкірий чоловік з Танзанії;
4) молодий художник, ВІЛ-інфікований;
5) молодий хлопець з нашивкою Правого Сектору на куртці;
6) журналістка з Росії, яка приїхала в Україну в службовому відрядженні;
7) жінка, яка везе кошик з надзвичайно ароматними квітами;
8) переселенка з двома дітьми;
9) мусульманин з дружиною в національному одязі;
10) жінка, хвора на рак.

Об’єднайте учнів у групи по 4-5 осіб й попросіть ще раз звернутися до переліку пасажирів. На окремому аркуші по черзі хай поставлять знаки “плюс +” поряд з тими, з якими б вони їхали, і знак “мінус -” – кого б не хотіли мати за супутника.

Через 5 хвилин попросіть групи представити висновки, відповідаючи на запитання:

■ Проти кого з перелічених осіб найбільше плюсів? Як ви це пояснюєте?
■ Проти кого з перелічених осіб найбільше мінусів? Чому?
■ Чи є особи у списку, з якими б хотіли їхати всі? Чому?
■ Чи є особи у списку, з якими б ніхто не хотів їхати? Чому?

• Чи проявились у виборах ваші спільні стереотипи? Які саме? До яких наслідків може призвести існування цих стереотипів?
• Що потрібно зробити, щоб відмовитися від стереотипів? Опрацюйте пам’ятку.

ОБГОВОРІТЬ СИТУАЦІЇ

А. Ситуація

“Чоловік допив каву і кинув паперовий стаканчик біля лави. Жінка, яка проходила поруч, обурилася:

– Чому кидаєте сміття?
– Кажуть, що донецькі не достатньо культурні, так от вам, хай буде по-вашому…”

Думка фахівців

Стереотипи серйозно впливають не тільки на дії тих, хто є їх носіями, але і на суб’єкт стереотипу. Якщо до людини застосовується стереотипне судження, вона може підсвідомо намагатися відповідати ознакам, які їй приписують (вчені називають цей ефект “пророцтво, що виконується саме”).

Б. Ситуація

Група студентів дивилась відеозапис бесіди з дівчиною, яка відповідала на питання тесту здібностей. Одній групі розповіли, що дівчинка – з бідної родини, живе на окраїні, у неблагополучному районі, іншій – що це донька інтелігентів-вчених з респектабельного району. Перша група оцінила здібності дівчинки нижче середнього рівня і згадала, що вона не відповіла майже на половину запитань тесту. Друга група оцінила рівень здібностей як високий, згадавши, що вона на більшість питань відповіла правильно.

Думка фахівців

Стереотипи відрізняються стійкістю. Це забезпечує вибіркове сприйняття інформації: звертають увагу на частину інформації, яка відповідає стереотипу, а іншу частину ігнорують.

Що таке емоційний інтелект, для чого він потрібен і як його розвинути в собі

У чому секрет успіху? Це питання напевно цікавить людей вже третє тисячоліття. Хтось готовий працювати 24/7, щоб досягти високих результатів, хтось здається і вважає, що успіх — привілегія обраних. А хтось просто пробує, вчиться на своїх помилках і досвіді та в результаті чогось досягає.

Людство «переварило» вже не одну теорію і гіпотезу про те, що може гарантувати досягнення всіх цілей. Але однією з найбільш сильних виявилася ідея емоційного інтелекту. Це поняття вперше з'явилося в 1960 році в роботах Майкла Белдока. Але сама ідея щільно засіла в головах людей після виходу науково-популярної книги «Емоційний інтелект: чому він значить більше, ніж IQ», авторство якої відведено Деніелу Гоулману — журналісту з New York Times. Книга вийшла в середині 90-х років минулого століття, але досі є однією з найбільш актуальних у сфері особистої ефективності. На її основі написана велика кількість інших робіт, разом з якими і сформувалася об'ємна, але неофіційна наука, присвячена емоційному інтелекту. Тож, поговорімо і ми про найважливіше і найцікавіше у цьому феномені.

Емоційний інтелект: що це і як працює

У загальному розумінні емоційний інтелект (EI) розглядається як здатність працювати з емоціями і проявляти емпатію. Сюди відноситься вміння розпізнавати емоції, визнавати негативні і позитивні почуття, відокремлювати особисте сприйняття від наочних фактів, управляти власними і чужими емоціями. Це певна людська здатність до дуже точного відчуття ситуації, розуміння бажань оточуючих, стійкості до стресу і впливу негативних емоцій.
Зверніть увагу: абревіатура EI — це позначення емоційного інтелекту, а EQ — позначення його коефіцієнта, або «коефіцієнт емоційності».
         Загалом про людину можна сказати, що вона володіє високим емоційним інтелектом, якщо вона залишається врівноваженою в будь-якій ситуації і добре вміє взаємодіяти з емоціями оточуючих.
        Але пам'ятайте: не можна стверджувати, що саме добре розвинений емоційний інтелект — запорука успіху. Інтелектуальні здібності також грають свою роль. Лише тандем розвиненого інтелекту і емоційної чутливості допоможе досягти чогось значимого в майбутньому.
        Цікавий факт: існує певна міжнародна тренінгова компанія Talent Smart. Уже декілька десятиліть вона проводить дослідження емоційного інтелекту. За її останніми даними, саме EQ на 58% визначає можливість кар'єрного розвитку в будь-якій сфері, високий EQ властивий 90% топ-менеджерів світових організацій і люди з високим емоційним інтелектом заробляють в середньому на 29 тис. дол. на рік більше ніж їхні колеги з низьким EQ.
       Серйозну наукову розробку теорія емоційного інтелекту отримала в 90-х роках 20 століття в роботах американських вчених  Д. Карузо, П. Селовейя, Дж. Майєра . Вони розділили емоційний інтелект на 4 складові:

• вміння визначати свої і чужі емоції, знаходити відмінності між ними;
• вміння задіяти весь потенціал емоцій для вирішення конкретних завдань;
• здатність усвідомлювати кожну емоцію і розуміти, як вона виникає;
• вміння контролювати свої емоції і керувати ними.

          Цю модель EI спочатку взяли в роботу представники сфери бізнесу і економіки, віддаючи на обробку і реалізацію керівникам великих компаній. Але поступово історія зі значимістю емоційного інтелекту поширилася і в сферу приватного життя. Можна сказати, що тепер це один з компонентів побудови системи особистої ефективності.
         Існує і ряд інших теоретичних моделей емоційного інтелекту, але в основі вони мають схожі положення. Говорячи про застосування EI в особистому і соціальному житті, сучасні психологи, узагальнюючи матеріал, представляють його у вигляді набору навичок 4-ох категорій:

1. здатність прозоро і зрозуміло спілкуватися з людьми, вміти уважно слухати, висловлювати свої думки і очікування від співрозмовників, працювати в команді і ефективно її очолювати;
2. вміння проявляти емпатію і відчувати себе в будь-якій компанії «як риба у воді»;
3. певне знання себе — особистих недоліків і переваг, адекватне їх сприйняття і вміння вибудовувати свій життєвий план на основі цього;
4. майстерність керувати своїми емоціями, не допускати їх деструктивного впливу на власне життя, вміння «підлаштовуватися» під загальне середовище і зберігати міцні і тривалі відносини з людьми.

        Отже, емоційний інтелект — це так звана «повітряна подушка», яка в будь-якій ситуації втримає людину «на плаву». Він допомагає максимально активізувати свої ресурси в разі кризової життєвої ситуації, налаштувати систему дружніх і відкритих взаємин з оточуючими людьми, уникнути згубного впливу стресу.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Визначте тему та мету тексту.
• До якого стилю та типу мовлення належить цей текст?
• Знайдіть ключові слова, випишіть їх.
• Що для вас у тексті нове, а що – знайоме?
• Коли вперше зявилося поняття «емоційний інтелект»?
• Що ми розуміємо під поняттям «емоційний інтелект»?
• Чому люди з високим рівнем емоційного інтелекту можуть досягати більшого успіху в житті та кар’єрного росту?
• Виділіть складові, які повинна мати людина з високим рівнем емоційного інтелекту:
• Пройдіть онлайн-тест на виявлення рівня вашого емоційного інтелекту.
• Напишіть висловлення на тему «Як досягнути успіху в житті?»
• Обговоріть з однокласниками відомих людей, які змогли проявити себе в якійсь сфері діяльності і мають високі результати.

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА

Кожна людина, незалежно від стану здоров’я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, має право на одержання освіти, якість якої не різниться від якості освіти здорових людей.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), лише 20 % народжених дітей умовно вважається здоровими, інші – або страждають порушеннями психофізичного розвитку, або знаходяться в стані між здоров’ям і хворобою.

Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному  етапі розвитку освіти. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками.

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та  поза його межами.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Основний принцип інклюзивної освіти полягає в тому, що:

◦ Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.

◦ Навчальні заклади мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання.

◦ Забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв’язків зі своїми громадами.

◦ Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання. Вони є найбільш ефективним засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.

Інклюзивний підхід – створення таких умов, за яких усі учасники навчально-виховного процесу мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у дошкільних та загальноосвітніх школах.

Переваги інклюзивної освіти:

для дітей з особливими освітніми потребами:

◦ Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.

◦ Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.

◦ Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.

◦ Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.

◦ У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.

для інших дітей:

◦ Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.

◦ Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.

◦ Діти вчаться співробітництву.

◦ Діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

для педагогів та фахівців:

◦ Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.

◦ Вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.

◦ Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.

Дослідження науковців Інституту спеціальної педагогіки НАПН України з інклюзивної проблематики проводяться у руслі прогресивних світових тенденцій і характеризуються інноваційною стратегією: від інституціалізації до інклюзії. Інноваційна методологія заснована на принципах дитиноцентризму, що передбачає виявлення задатків кожної особистості з проблемами в розвиткові, створення умов для їх успішного розвитку та самореалізації в житті.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• До якого типу мовлення належить цей текст?. Аргументуйте.
• Визначте тему та ідею тексту.
• Що ви розумієте під поняттям «інклюзивне навчання»? Створіть асоціації до цього визначення:        
• Як ви вважаєте, потрібно дитій із особливими освітніми потребами включати у навчальний просес до загальноосвітніх навчальних закладів?
• Які переваги та недоліки такого включення дитини у звичайний освітній процес?
• Чи є у суспільстві стереотипи щодо дітей із особливими освітніми потребами? Які саме? Як позбутися цих стереотипів?
• Створіть з однокласниками лист-пораду «Як покращити освітній заклад для того, щоб там було комфортно навчатися усім дітям?»:

• Отже, для чого потрібна інклюзивна освіта і чи достатньо вона розвинена в Україні?

НАВІЩО ПОТРІБНА ОСВІТА?

Освіта – це процес отримання інформації та навичок, необхідних для створення фундаменту, який знадобиться в житті. Право на нього гарантує  Конституція. Освіта буває як загальною, так і професійною.

Професійну освіту можуть дати коледжі, училища, технікуми, вузи. Людина отримує базові знання з різних предметів під час навчання в школі, але рівень цих знань не може вказувати на її грамотність, освіченість. Цього просто недостатньо для того, щоб вас назвали «висококласний фахівець» в майбутньому.

Через високий рівень розвитку науки і техніки, збільшення обсягу інформації, людина змушена прагнути до отримання знань, які необхідні для того, щоб впоратися з новинками в тій чи іншій сфери діяльності. Тобто, тільки завдяки знанням, отриманим в вузі, ми можемо отримати можливість стати професіоналами своєї справи, свого ремесла. Завдяки вищій освіті ми не тільки отримуємо необхідні знання, а й стаємо володарями не менш значимих навичок. Закінчивши навчання в вузах, ми несемо в собі додаткову інформацію в різних галузях, заслужено вважаючи себе по-справжньому освіченими людьми. Будучи студентом, людина здобуває інформацію, шукає необхідні для роботи джерела знань, обробляє і аналізує цю інформацію.

Багато хто прагне отримати кілька дипломів про вищу освіту, освоюючи нові і суміжні професії. Це дає більше можливостей для отримання високооплачуваних і перспективних посад. Людина повинна багато вчитися для того, щоб отримати хорошу роботу, гідну зарплату, комфортне життя і достаток. Щоб підвищити свою самоoцінку, свій авторитет в суспільстві, в колі друзів, колег, в родині, потрібно непогано розбиратися в науці, мистецтві, культурі та інших сферах. І цю можливість також дає людині навчання у вищій школі.

Процес навчання дає нам розширення кругозору, підвищує комунікабельність, полегшує спілкування з людьми, вчить вести складні переговори, вчить знаходити виходи з різних ситуацій. Навіщо потрібна вища освіта? Вища освіта – це етап у житті, щоб отримати ті знання, які забезпечать людині подальше зростання і самовдосконалення.

Важливе значення має вища освіта при влаштуванні на роботу. Переваги дипломованих фахівців незаперечні. Ці співробітники виглядають більш перспективними і привабливими для роботодавця. Хороший працівник повинен мати вищу освіту, якщо навіть він працює не за своєю спеціальністю. Начитаність, інтелект сьогодні  ціниться високо.

Звичайно, багатьом з нас знайомі люди, які не мають вищої освіти, проте вони прекрасно облаштували своє життя, володіють високим статусом в суспільстві. Так, буває іноді, що такі якості, як лідерство, гострий розум, кмітливість бувають важливішими за освіту. Але це скоріше виключення з правил, ніж саме правило. Таким чином, диплом про вищу освіту не повинен бути для нас самоціллю.

Освіта має бути комплексною, потрібно розвивати в собі необхідні здібності шляхом освіти і самоосвіти, щоб стати духовно і фінансово незалежними. Нові знання дозволяють бути більш гнучким і швидким, розширювати кругозір. Дозволяють скласти власну думку з різних питань, створюючи нові можливості та ідеї.  Як сказав римський філософ Луцій Анней Сенека: «Вік живи – вік учись».

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Визначте тему та ідею тексту.
• Визначте, для чого людині потрібна освіта.
• Чи може навчання в школі дати ґрунтовні знання для майбутньої професії? Чому? Аргументуйте.
• Створіть асоціацію «Переваги для людини з вищою освітою»:

• Обговоріть з однокласниками питання «Чому інколи люди без вищої освіти досягають більшого результату, ніж люди з освітою?»
• Як ви гадаєте, які чинники впливають на досягнення високих результатів у житті та у кар’єрі? Створіть піраміду найважливіших чинників у мірі їх важливості. Поділіть піраміду на стільки частин, скільки вважаєте за потрібне.

ФІЗИЧНА ПРАЦЯ ЧИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ: ЩО ПОТРІБНІШЕ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ БІЛЬШЕ?

Людина у своєму фізичному житті залежна від низки необхідних матеріальних потреб: їжа, одяг, житло, лікування тощо – все це у Біблії названо "хлібом насущним". Без мінімального задоволення цих потреб людина жити не може.
          Для задоволення матеріальних потреб людина має працювати, створюючи відповідні блага: виробляти товари, надавати послуги, виконувати різну  роботу.
         Історія нашої країни свідчить, що, наприклад, в натуральному господарстві, яке існувало в середньовіччі у сільській місцевості, кожна сім'я, працюючи на землі, задовольняла своїми силами практично всі свої матеріальні потреби – це, передусім, їжа, одяг і житло. Лише металеві вироби і сіль купувалися в обмін на продукти харчування. При цьому рівень життя був невисокий. Всі жили бідно, крім великих землевласників, які зазвичай до збільшення статків не прагнули. Християнські громади були як правило міцними і охоплювали практично все населення, особливо в селах. Нехристияни мали свої релігійні громади (переважно це були іудеї та мусульмани).
          В містах, а в подальшому і в сільській місцевості, в результаті виробничої спеціалізації і зростання продуктивності праці, розвинулася торгівля, яка з часом стала самостійним видом господарської діяльності – виникла професія торговців. Середній рівень життя поступово зростав. В успішних підприємців відбувалося накопичення капіталів, які інвестувалися в подальший розвиток. Накопичення багатства ставало метою для багатьох. Тисячі селян пішли у міста для роботи у промисловості і транспорті. Рівень духовності населення знижувався.
          В сучасному світі економічна спеціалізація людей, громад, регіонів і навіть країн набула вкрай вузького і глобального масштабу. Водночас, суттєво зріс рівень життя. Почалася ера суспільства споживання. Метою багатьох людей стало надмірне збільшення рівня споживання матеріальних благ, доступність яких зросла, у т.ч. за рахунок споживчого кредитування.

Переваги фізичної праці

«Вчися, а то будеш коровам хвости крутити», - говорила мама, натякаючи, що мені доведеться заробляти на життя фізичною працею, якщо погано закінчу школу і не вступлю до університету. Подібним чином мотивували до навчання своїх дітей, напевно, 90% всіх мам і тат. У результаті ми отримали масову культуру, в кращому випадку зневажливо, в гіршому - з презирством відноситься до фізичної праці. І саме таке ставлення є однією з головних причин великої кількості неуспішних і посередніх людей.

Чи цікавилися ви коли-небудь питанням, чому фізична праця часто протиставляється освіченості, щасливому і повноцінному життю, не користується повагою і шаною? Для мене такий стан речей довгий час був само собою зрозумілим. Але, як часто відбувається в моєму житті, настала черга і цього питання, щоб бути підданим сумніву і аналізу.

Сьогодні все частіше вчені говорять, що заняття спортом допомагають нам ставати розумнішими.

У своїй книзі «Правила мозку» Джон Медіна наводить масу цікавих фактів про благотворний вплив фізичної активності на мозок і його роботу:«...фізичні навантаження протягом усього життя сприяють вражаючому поліпшенню когнітивних процесів на відміну від малорухливого способу життя. Прихильники фізкультури обійшли ледарів і лежебоків за показниками довготривалої пам'яті, логіки, уваги, здатності вирішувати проблеми і навіть так званого рухомого інтелекту. Такі тести визначають швидкість мислення і здатність мислити абстрактно, відтворювати раніше отримані знання для вирішення нової проблеми».

Медіна також повідомляє, що фізична активність знижує ризик виникнення деменції вдвічі, а у випадку з хворобою Альцгеймера результат становить навіть 60%! На 57% знижується ризик однієї з головних причин вікових хвороб мозку - нападу стенокардії. Фізичне навантаження також допомагає регулювати надходження в кров норадреналіну, дофаміну і серотоніну, які безпосередньо пов'язані зі здоров'ям мозку і його функціонуванням.

На жаль, сьогодні малорухливий спосіб життя - проблема не тільки дорослих людей, зайнятих роботою в офісі, а й дітей, прикутих до телевізора, комп'ютера, планшетів і смартфонів. Це негативно позначається не тільки на фізичному, але і на розумовому здоров'ї: «...фізична активність удосконалює дітей. Діти в хорошій фізичній формі швидше розпізнають візуальні стимули, ніж їх малорухливі однолітки, і краще концентруються. Дослідження розумової активності показали, що фізично активні діти та підлітки використовують більше когнітивних ресурсів для виконання завдань».

Навіть під час прибирання квартири наш мозок вирішує набагато більше практичних завдань, ніж при вирішенні складних математичних рівнянь. Тому правильно організована фізична праця сприяє формуванню практичного мислення. У такому випадку людина вчиться бачити причинно-наслідковий зв'язок і вчиться передбачати наслідки і результати не тільки своїх справ, а й слів і думок.

Але через те, що фізична праця вважається прокляттям або покаранням, більшість виконує свою роботу бездумно, без творчості. Звичайно, такий стан ніяк не сприяє практичному мисленню, яке так необхідно для досягнення успіху і повноти життя.

Діти, виховані на відеоіграх і фільмах, де найчастіше причинно-наслідкові зв'язки зовсім відсутні або мало спільного мають з реальністю, коли виростають, часто просто не можуть зрозуміти, що відбувається з їх життям, і беруться лаяти зірки, світові змови, уряд, іноземців, сусідів... а ще з неприємним подивом для себе дізнаються, що життя іноді виявляється важка і складна штука і їх знання, навички, і характер абсолютно не підготовлені до нього.

Не дарма ж у Кремнієвій долині є школа, в якій діти вчаться (без комп'ютерів і планшетів) ліпити, малювати, вирізати і взагалі працювати руками. І віддають в цю школу своїх дітей знамениті персони Hi-Tech-суспільства. Багато хто з них, як і Стів Джобс колись, різною мірою обмежують спілкування своїх дітей з гаджетами.

Фізична ж праця може стати прекрасним помічником і у вихованні характеру. А точніше, у вихованні якостей характеру: цілеспрямованості, наполегливості, працьовитості, акуратності, ґрунтовності - які критично важливі для успіху, розвитку, росту і подолання труднощів.

Хоче того дитина чи ні, але, виконуючи доручене їй завдання або переробляючи погано зроблене, він виховує в собі всі ці якості. А те, що без них неможливо досягти нічого розумного, думаю, пояснювати немає необхідності. Діти, що розділяють з іншими членами сім'ї частину домашніх обов'язків, виростають більш самостійними, більш підготовленими до життя і його неприємних сюрпризів.

Ніхто не знає, як надалі складуться для нас обставини, але людина, яка звикла до фізичної праці, і в цій ситуації має перевагу. Отримані навички допоможуть знайти тимчасову роботу або навіть відкрити власну справу, а загартований характер допоможе не здатися і не опуститися до злодійства або жебракування.

А якщо взяти крайні випадки - безлюдний острів, природні катаклізми та інші «кінці світу», - то навряд чи навички блогера або програміста допоможуть, якщо немає електрики. Корисними в такій ситуації будуть зовсім інші вміння.

Вихід: полюбіть фізичну працю.

Що ж тепер робити? Кинути інтелектуальну працю і спортивні вправи? Звичайно, ні. Для початку можна просто користуватися кожною можливістю фізично попрацювати: від простого риття канави до створення шедевральних меблів з міцного дуба.

Ну і найголовніше: якщо працювати без хорошого настрою, без творчого підходу, то неможливо буде вичавити всі бонуси. Чи можна полюбити фізичну працю? Знаю з особистого досвіду, що можна, хоча нескоро й нелегко. Думайте про ті переваги, які вона дає, причому безкоштовно. Зазвичай люди платять чималі гроші за різні тренінги, а тут ми отримуємо тренінг для м'язів, для мозку, для характеру та ще з корисним зовнішнім результатом.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Визначте тему та ідею тексту.
• До якого стилю мовлення належить цей текст?
• Від яких потреб залежна людина?
• Чому фізичну працю вважають непотрібною?
• У чому переваги фізичної праці?
• Що формує особистість людини більше: фізична чи інтелектуальна праця? Аргументуйте. Створіть кола спільних/ відмінних рис фізичної та інтелектуальної праці:

• ЗРОБІТЬ ВИСНОВКИ: яка ж праця (фізична чи інтелектуальна) має більше значення для людини. СТВОРІТЬ ПОРАДИ ДРУЗЯМ «Як розвивати себе, щоб бути високоосвіченою та здоровою особистістю?»

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ПРАЦЯ РОБИТЬ З ЛЮДИНИ НЕНАЖЕРУ, ТОЖ, ЯК ВИБРАТИ ПРОФЕСІЮ ?

Люди, що займаються інтелектуальною працею, яка вимагає високої розумової активності, споживають більшу кількість калорій і швидше звикають до нездорового раціону харчування. Канадські дослідники з Університету Лаваля розглянули дієтичні звички людей, робота яких вимагає підвищеної уваги, розумової концентрації і хорошої пам`яті. Після 45 хвилин робочого часу учасникам експерименту пропонувалося обідати в буфеті. Було підраховано, що хоча кожне інтелектуальне завдання вимагає низьких витрат енергії організму, проте в той же час викликає майже на 30% або на 203 калорії більше.

Крім того, зразки крові, узяті у добровольців до, протягом і після розумової роботи, показали нестабільні рівні інсуліну і глюкози. Імовірно такі коливання можуть бути викликані мозковим напруженням. Наше тіло реагує на дисбаланс важливих речовин і намагається відновити нормальні показники глюкози, яка служить свого роду паливом для мозку, заохочуючи людину до вживання більшої кількості продуктів, пояснюють лікарі.

Поради щодо того, як обрати майбутню професію:

«Як вибрати майбутню професію?» — це питання постає перед кожною людиною. Вибір професії — справа нелегка, але необхідна, адже щасливе й успішне життя багато в чому залежить від роботи, яку виконує людина.

Так,  як  же правильно вибрати професію? У першу чергу потрібно зважити всі «за» і «проти», необхідно подумати над наступними питаннями:

         Інтерес до професії. Хоч невеликий, але він повинен бути. Нецікава робота не приносить ні радості, ні задоволення. Зате вона може стати причиною стресу і депресії.

         Можливість розвинути здібності і таланти. Люди, які знаходять професію, яка відповідає цьому критерію, відчувають себе на роботі, як риби у воді. Вони можуть виявити свої таланти і спробувати знайти їм застосування у майбутній професії.

         Заробітна плата. Якщо на роботі будуть мало платити, доведеться або шукати додаткову роботу або міняти професію. До професії, яка не приносить доброго доходу інтерес втрачається і люди намагаються швидше знайти їй заміну. Якщо Ви не хочете, щоб таке сталося з Вами, всерйоз задумайтесь над тим, скільки грошей хочете отримувати і вже відповідно до Ваших запитів обирайте професію. Але потрібно пам’ятати ще про один момент. Він стосується кар’єрного зростання. Багато професій (такі як бармен, офіціантка, танцівниця і т.д.) дають можливість заробити легкі й швидкі гроші. Але в цих професіях не передбачений кар’єрне зростання, а значить, з часом танцівниця буде отримувати стільки ж, скільки отримувала, коли тільки починала працювати. А робота, наприклад, банківського службовця, на початковому етапі може оцінюватися значно нижче. Однак з часом, ця людина просувається по службових сходах і отримує з кожним разом все більше. Тому якщо робота Вам підходить, але Ви незадоволені заробітною платою, дізнайтеся про можливості та перспективи кар’єрного зростання. При гарній і сумлінній роботі скоро Ви будете отримувати більше, ніж Вам пропонували спочатку.

         Професійно важливі якості. Не варто обирати кар’єру співачки, маючи  поганий голос, або  космонавта, маючи слабке серце. Кожна професія вимагає від людини певних здібностей, знань і умінь і якостей. Розглядаючи різні види професій, подумайте, якими якостями повинна володіти людина в кожній з них. Після цього запитайте себе: «А чи є у мене ці професійно важливі якості? Чи зможу я добре працювати і отримувати задоволення від такої роботи? ».

         П’ятий критерій — затребуваність на ринку праці. Не секрет, що зараз спостерігається надлишок економістів та юристів. Отже, людям з такою спеціальністю важко знайти собі роботу. Вибираючи професію, оцініть шанси на майбутнє працевлаштування. Для цього можна звернутися до служби зайнятості, тут Ви дізнаєтесь, яких професій на сьогодняшній день потребує суспільство.

Роблячи такий важливий вибір у житті, пам’ятайте: кожна людина – це індивідуальність. Вона має риси, притаманні лише їй, навички, якими володіє лише вона сама. Тому розвивайте себе, вдосконалюйте навички, які допоможуть Вам у майбутньому. Професія, яку оберете, повинна бути Вам до душі, інакше: ні задоволення, ні здоровя Ви не матимете.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Чому інтелектуальна праця робить з людини ненажеру?
• На що потрібно орієнтуватися у виборі професії?
• Яка професія приваблює вас? Чому?
• Які професії актуальні у сучасному світі?
• Які професії були популярними сто років тому?
• Чому змінюються вимоги до людини під час прийняття на роботу у порівнянні із суспільством минулих століть?
• Які особливі риси повинна мати сучасна людина, аби влаштуватися на високооплачувану роботу? ЗАПИШІТЬ, окресливши необхідні поняття у корабель життя. Зробіть висновки.

ЩО ТАКЕ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ТА ЧИ МОЖЕ САМА ЛЮДИНА ВПЛИВАТИ НА ЦЕЙ ПРОЦЕС?

Розвиток особистості — це процес, в ході якого змінюються системні якості особистості людини, як результат її соціалізації та взаємодії із соціальним середовищем. Зміни в даному випадку не є кількісними, а якісними. У кожної людини є передумови до розвитку, спочатку особистість розвивається через пізнання навколишньої дійсності, в дитячому віці. В першу чергу на це впливають дорослі. Тобто виховання — важлива складова розвитку особистості. Надалі на процес впливає діяльність людини та значущі для неї люди. Є й інші чинники, які можуть виступати рушійною силою для розвитку. Розберемося, що таке розвиток особистості та чи може сама людина впливати на цей процес.

Основні фактори розвитку особистості

Слово «особистість» вживається тільки стосовно людини, і притому починаючи лише з деякого етапу її розвитку. Ми не говоримо «особистість немовляти». Фактично кожний з них – вже індивідуальність... Але ще не особистість! Людина стає особистістю, а не народжується нею. Ми всерйоз не говоримо про особистість навіть дворічної дитини, хоча вона багато чого придбала із соціального оточення.

У розвитку людини взаємодіють біологічний і соціальний аспекти. Адже, народившись із певними задатками і якостями, людина протягом усього життя вдосконалюється морфологічно і функціонально: розвивається її організм, збагачуються зв'язки з навколишнім світом. Як індивіда її характеризують передусім біологічні особливості, які є передумовами соціального розвитку. Знання законів біологічних і фізіологічних змін, що відбуваються з людиною, допомагає педагогу здійснювати природовідповідну освіту дитини — забезпечення відповідних до її розвитку змісту, форм і методів навчання і виховання.

Поняття «людина» має біологічні й соціальні характеристики; поняття «особистість» визначає соціальну сутність людини, сукупність її соціальних особливостей; «індивідуальність» — виражає сукупність фізичних і психічних рис, життєвий досвід, що відрізняють одну людину від інших, роблять її неповторною. Встановлення зв'язку між ними є неодмінною умовою правильного виховання, спрямованого на формування у дитини важливих загальнолюдських якостей з урахуванням можливостей її розвитку та індивідуальних особливостей.

Фактори розвитку особистості поділяються на внутрішні (біологічні) та зовнішні(соціальні).

Внутрішні (біологічні) - спадковість:

Спадковість виявляється в тому, що людині передаються основні біологічні ознаки людини (здатність розмовляти, працювати рукою). За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомо-фізіологічна будова, характер обміну речовин, ряд рефлексів, тип вищої нервової діяльності.

За допомогою спадковості людині передаються визначені задатки здібностей. До них відносяться, насамперед, особливості будови головного мозку, органів відчуття і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження.

Зовнішні (соціальні) – середовище та виховання.

У вихованні особистості важлива роль сім'ї, яка створює умови побуту, формує перші соціальні та моральні уявлення дитини. Навіть коли малюк починає відвідувати дитячий садок чи школу, де його соціальні контакти стають інтенсивнішими, вплив сім'ї залишається значним.

Виховна діяльність спрямована на сприяння індивідуальному становленню особистості, формування її рис і якостей. Виховання неефективне без знання процесу індивідуального розвитку, його рушійних сил і закономірностей. Бо, як стверджував В. Сухомлинський, найголовніше у педагогічній діяльності — знати дитину.

Виховання є головним чинником формування особистості дитини, завдяки якому реалізується програма її соціалізації, розвиваються природні задатки і здібності.

При цьому важливо брати до уваги внутрішні і зовнішні рушійні сили розвитку дитини як безперервної взаємодії вродженого (діяльність нервової та всіх інших систем організму) і набутого (досвід, виховання, умови життя), що визначає співвідношення між рівнем досягнутого і новим змістом життя дитини, її інтересами, потребами.

Що впливає на розвиток особистості, крім спадковості, навколишнього середовища і виховання? Великий вплив має суспільство — не тільки батьки, а й школа, університет, різні громадські / державні установи. Рушійною силою для власного розвитку може виступати й сама людина. Це може бути як її свідомий вибір, так і будь-які внутрішні сили людини (страхи, нудьга, природній потяг, прагнення компенсувати втрачене й т. і.)

Активний і пасивний розвиток особистості

Розвиток особистості може бути пасивним і активним. Пасивне зростання передбачає чергування декількох етапів розвитку від народження до старості відповідно до норм суспільства. Тобто людина розвивається настільки, наскільки від неї це очікує оточення. Вона "правильно" проходить етапи дитинства, юнацтва, молодості, зрілості, підготовки до старості. По суті, при пасивному розвитку особистості ріст припиняється вже на етапі зрілості, оскільки якісні зміни особистості, як правило, відбуваються в періоди юності й молодості (вони сприяють успішному виконанню життєвих завдань). Але є люди, які доповнюють пасивний розвиток особистості активним ростом, причому на всіх етапах життя, включаючи зрілість, а іноді й старість.

Активний розвиток особистості відбувається внаслідок особистої ініціативи самої людини. Якщо при пасивному зростанні інтелект зростає природно, "сам по собі", то при активному у людини з'являється бажання, ідея, яка трансформується в намір, після чого він ставить перед собою мету та займається саморозвитком, вдосконаленням власної особистості. Людина робить це самостійно або проходить відповідні тренінги, здобуває  освіту, необхідну для придбання певних навичок.

Розвиток особистості завжди передбачає вихід за межі зони комфорту. Щоб освоїти нові навички, потрібно пройти через певні незручності, навіть перші кроки у малюка не виходять відразу. Особистість, яка прагне до активного розвитку, готова вийти із зони свого комфорту заради самовдосконалення. У такої особистості є свої характерні риси:

• Велика кількість різнопланових бажань.
• Інтерес до безлічі речей.
• Інтерес до власного майбутнього.
• Прагнення зробити своє майбутнє яскравим.
• Бачення реалістичних перспектив.

Люди, які прагнуть до розвитку своєї особистості, вважаються психологічно здоровими, вони перебувають в гармонії зі своїм "я" і можуть будувати своє життя так, як вони хочуть. Якісні зміни особистості не падають з неба і не самозароджуються всередині — вони створюються вчителями, тренерами або самою людиною, яка вирішила змінити себе і досягти певної мети.

І сама людина теж є чинником розвитку своєї особистості. Від цілей та бажань, що ставить вона перед собою, залежить подальший перебіг її життя.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Визначте тему та мету тексту.
• Окресліть поняття індивідуальність та особистість. Чим вони різняться?
• Які фактори впливають на розвиток особистості та як? Заповніть таблицю.

• Чи вважаєте ви себе особистостями? Чому?
• Як, на ваш погляд, школа впливає на розвиток особистості?
• Чому сім’я відіграє важливу роль у формуванні людини?
• Чи прагнете ви до вдосконалення, розвитку? Як саме?
• Напишіть програму свого розвитку на майбутні 10 років.

ПРОГРАМА МОГО РОЗВИТКУ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ СІМ’Ї В УКРАЇНІ

     Сім'я – це мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення . За Арістотелем, сім'я – перший вид спілкування людей. Вона є первинним осередком, з якого виникла держава. Об'єднання кількох сімей грецький мислитель називає «поселенням», вважаючи його перехідною формою від сім'ї до держави. За С. Манухіним, сім'я - це природна група, в якій з часом виникають стереотипи поведінки. Ці стереотипи створюють структуру сім'ї, яка визначає функціонування її членів, окреслюючи діапазон можливих варіантів їхньої поведінки та спрощуючи взаємодію між ними . Дані визначення про сім’ю характеризують її як взаємну гармонійну ідилію відносин, однак реальність свідчить про те, що інколи цей гармонійний потік енергії ( за допомогою багатьох чинників) порушується, в результаті чого між членами сімейних відносин виникають непорозуміння, конфлікти. Дане явище потребує значної уваги для його вирішення й запобігання тому, що сім’я,як соціальний інститут, певним чином впливає і на розвиток держави в цілому.

      Вирішивши свої сімейні мікро-проблеми, громадяни запобігають появі макро-проблем у країні.     Отож, однією з проблем, на нашу думку, є уявлення молодих людей,які вступають у шлюбні відносини, про сім’ю. Адже, якщо чашка матиме тріщину, то навряд чи з неї можна буде напитися чаю, і немає гарантії, що з маленької тріщинки не утвориться велика -  і цілої чашки вже не буде. Цей приклад найповніше описує подібну картину. Тому, приймаючи таке важливе рішення у своєму житті, кожним повинна усвідомлюватися уся відповідальність, потрібно відкинути свій егоїзм, любити безкорисливо, бути готовим для жертовності.            Наступним недоліком є зниження значення сім'ї в системі життєвих цінностей особистості з подальшою переорієнтацією значної частини молоді на позашлюбні стосунки або повторний шлюб. Сім’я- це перш за все відповідальність,позашлюбні відносини у свою чергу позбавляють цієї відповідальності, людина вільна, немає спільного побуту,спільних проблем, уявлення про сім’ю є іншим, та в даному випадку і про сім’ю важко сказати так це “посиденьки вечорами”, які не гарантують, що завтра ці люди також будуть разом.

     Слід також зазначити про послаблення захисної функції сім'ї (як матеріальної, так і психологічної).В Україні існує ціла низка проблем, що перешкоджають нормальному розвитку сім’ї:  низький грошовий дохід; низький матеріальний рівень, дефіцит вільного часу, погані житлові умови, невлаштований побут, труднощі, зв'язані з народження і вихованням дітей, тощо.

     Сучасна українська сім’я зіштовхнулася із проблемою нестабільності  життєвих планів в умовах економічної нестабільності в результаті чого відбувається стійка орієнтація подружжя на малодітну сім'ю. Звичайно питання, скільки у сім’ї буде дітей,  є питанням виключно окремої сім’ї. Однак слід зауважити, що без дітей важко проявитися справжній любові, оскільки подружжя без дітей зосереджені самі на собі і люблять тільки одне одного. А істинна любов, за висловом Сент- Екзюпері, виникає тоді, коли чоловік і дружина починають дивитися в одну сторону, тобто вчаться любити другу людину. Серед інших проблем, що перешкоджають розвитку сім’ї, слід зазначити погіршення дитячо-батьківських взаємин, зумовлене невідповідністю та закостенілістю батьківських норм; загострення суперечностей між партнерами в орієнтації сім'ї на демократичний (з боку жінок) або патріархальний (з боку чоловіків) розвиток; дисфункціональний розвиток сім'ї, ознаками якого є тенденція до домінування, боротьба за владу обох партнерів, неузгодженість рольової поведінки, негнучкість сімейних норм, маніпуляція партнером, дітьми, ігнорування потреб, почуттів членів сім'ї, конфліктна взаємодія.

Також можна назвати і такі проблеми, як: ускладнення сімейної адаптації молодого подружжя внаслідок неадекватних дошлюбних очікувань, завищених вимог до партнера; порушення механізму адаптації сім'ї до динамічних процесів у суспільстві.

Важливою проблемою сім’ї є її матеріальне за­безпечення – загальний рівень життя, в який входить і рівень заробітної плати, і забезпеченість товарами широкого вжитку, благоус­трій побуту,  організація вільного часу тощо. Зрозуміло, що проблема матеріальної забезпеченості сім’ї не єдина для нормального її функці­онування, але це той фундамент, який дає змогу кожній сім’ї отримати все необхідне для усіх її членів і, перш за все, для дітей.

На жаль, лише матеріальне забезпечення сімей не може зберегти їх цілісність. Відомо, що в часи лихоліть і пов’язаним з ними падінням рівня матеріальної забезпеченості сім’ї стають ще більш згуртованими і, навпаки, з ростом добробуту збільшується відсоток зруйнованих сімей. Яскравим прикладом цього можуть бути США, де, незважаючи на один з найвищих  рівнів життя, маємо один із найвищих відсотків ро­зірвання шлюбів.

Адекватно оцінивши ситуацію, що склалась, постає питання про розробку термінових заходів по наданню допомоги сім’ї у всіх її напрямках. З боку держави повинні передбачатися певні заходи і не лише економічного і соціального спрямування, але і створення служб психологічної допомоги сім’ям.

Сьогодні проводяться фундаментальні дослідження сім'ї в Україні. Зросла кількість установ та організацій, що займаються проблемами сім'ї на державному рівні. Серед них слід назвати Центри соціальних служб для молоді, відділи сім'ї та молоді, Служба у справах неповнолітніх.  А також  недержавні фонди та організації -  Спілка захисту сім'ї та особистості, Центр екології сім'ї та ін. Вагомий внесок у сферу практичної допомоги сім’ї дають психологічні та соціально-психологічні дослідження проблем сім'ї , які проводяться  Державним  інститутом проблем сім'ї та молоді, Інститутом психології АПН України, Інститутом соціальної і політичної психології АПН України, Інститутом проблем виховання АПН України.

                Отже, існує велика кількість проблем, які необхідно вирішувати. Для цього необхідна ефективна державна політика, щодо розвитку сім’ї, цілеспрямована діяльність центрів і служб, які займаються проблемами сім’ї, доброзичливі стосунки між людьми, повага та любов.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Що, на вашу думку, означає слово «сім’я»?
• Від чого залежить добробут у сім’ї?
• На якому грунті слід будувати відносити ?
• Хто повинен бути головним у сім’ї?
• Яка ваша роль у сім’ї?
• Чому деякі сім’ї розпадаються? Назвіть фактори, які впливають на це.
• Як повинна держава підтримувати сім’ї, у яких виникають проблеми на різних рівнях?
• Яку роль відіграє ваша сім’я для вас? Охарактеризуйте свою сім’ю.
• Напишіть невеликий есей на тему «Моя сім’я – тихий рай на землі».
• Створіть дерево вашої сім’ї.

• Подумайте, які переваги має дитина, яка живе у сім’ї, де панує любов та підтримка.

ДУШЕВНА ГАРМОНІЯ І ЩАСТЯ В НАШОМУ ЖИТТІ

Щастя – річ не дуже зрозуміла, принаймні не дуже тривка. А ось душевна гармонія є більш зрозумілою: це стан, коли людину ніщо занадто не тривожить і вона спро­можна спокійно робити власну справу. Проте, звичайно, щастя й душевну гармонію можна поставити поруч: у них є чимало спільного.

Як отримати щастя? До якого божества звернутися, аби у твій внутрішній світ увійшла жадана гармонія буття? Нарешті, що робити, щоб щастя не просочилося крізь пальці, не перетворилося на сум та душевний щем?

Людина, яка кожної миті свого життя виконує свої при­родні людські обов’язки, має більше шансів бути щасли­вою, ніж та, у якої немає ані обов’язків, ані бажання їх мати. Звідси й треба, на мій погляд, починати роздуми про щастя. Жити у світі дорослих непросто, але той, хто є по­міркованим і витриманим, завжди заслуговує поваги.

Мені можуть заперечити: “Як це обов’язки можуть прикрашати життя, а тим більше – дарувати щастя? Обов’язки – це справжнісінькі кайдани!” Може, обов’язки і є кайданами, але без цих кайданів миттю опинишся в безповітряно­му просторі, де, як відомо, людина жити не може.

Щасливу людину легко відрізнити в натовпі: вигляд вона має жвавий, а погляд – ясний і веселий. Чому ж у щасливої людини такі чудові очі? Тому, що такими ж очи­ма дивляться й усі ті, кому ця людина зробила добро – сотні, а може, й тисячі жінок і чоловіків, старих і дітей. І це теж обов’язок – робити добро іншим, інколи просто незнайомим людям.

Тоді перебуваєш у стані гармонії із самим собою, відчуваєш, як у тобі накопичується добра сила. Але ж і таке щастя дається непросто.

Душевної гармонії зараз не вистачає майже кожному з кас. В одного єдине бажання – накопичити якомога більше грошей, в іншого – отримати насолоду всіма можливими й неможливими шляхами, а в третього – допастися нарешті до телеекрану, аби побачити щось таке, чого немає за вікном. Але настане час, і всі ці люди майже водночас зажадають п’янкої радості, змішаної зі спокоєм та задоволенням, тобто того самого щастя.

Будемо сподіватись, що ці люди знайдуть правильну дорогу до своїх сяючих обріїв – кожен до свого, звичайно. І шлях їм буде встелено не трояндовими пелюстками, а тернами, проте вони чи навряд це відчують. Вони підуть до щастя – один за одним.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Які слова є ключовими у ньому?
• Як ви розумієте поняття щастя?
• Що таке душевна гармонія? Як відрізнити ці поняття?
• Яку людину можна назвати щасливою?
• Що впливає на відчуття щастя у людини?
• Чи вважаєте ви себе щасливими? Чому?
• Які чинники впливають на стан душевної гармонії та почуття щастя у людини?
• Створіть формулу щастя. Зробіть висновки.

РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ В САМООРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЬСТВА

Термін  «ментальність»  чи  «менталітет»  перекладається з латинської mentalis як «розумовий» і може бути визначений як спосіб мислення і поведінки нації чи людини, який спирається не тільки на свідомість, але й на глибинні, підсвідомі архетипи національної культури. Менталітет визначає, насамперед, те, чим одна нація чи людина відрізняється від іншої. Як науковий термін слово вперше було вжито в середині 19 ст. в англійській мові (mentality), потім перейшло у французьку і поширилось по всьому світу.

Соціально-практична роль менталітету полягає в тому, що в кінцевому рахунку саме він визначає найголовніші соціально-психологічні особливості механізму самоорганізації кожного етносу, забезпечує реалізацію його намірів, всі здобутки і прорахунки в розвитку матеріальної і духовної культури, а отже великою мірою визначає історичну долю народу. Менталітет різних націй має свої особливості. Достатньо хоч би поверхово порівняти особливості життя українців та поляків, росіян та німців, фінів та японців, щоб в цьому переконатися: різні національні характери народів призводять до відмінності обраних  ними історичних шляхів, своєрідності процесів самоорганізації, несхожості в культурі, однаково неминуче визначають як всі здобутки, так і прорахунки спільноти. Не меншою мірою це стосується і долі кожного з нас особисто, невипадково ще  древні греки наголошували, що «доля людини – це її характер», тобто принципи і цінності індивідуального менталітету.

     Формування українського менталітету.

Аналізуючи витоки формування національного менталітету, потрібно додержуватися принципу тяглості історико-культурного розвитку, коли окремі ментальні риси поступово складаються, передаються з покоління в покоління і тривалий час зберігаються серед мешканців даної території. В зв’язку з цим потрібно згадати, насамперед, про народів трипільської культури, від яких до сьогоднішніх українців, як вважають деякі автори, перейшла і хліборобська працьовитість, і звичка прикрашати своє помешкання, використовувати орнаменти, і певна схильність до духовного життя, і особливе ставлення до жінки тощо. Адже серед знайдених трипільських теракотових фігурок переважали жіночі образи. Це говорить про світовідчуття, засноване на жіночому початку. Жінку ототожнювали з землею та її родючістю. Як і сама природа, вона мала свої фізіологічні цикли і, найголовніше, народжувала нове життя. Втім ідея класичного матріархату для цієї культури вже дещо застаріла, бо чоловік в трипільському суспільстві посідав вже не менш важливу роль, вважався опорою родини, гарантом її благополуччя і тому, мабуть, ототожнювався з образом бика, що теж відображалося в пластиці трипільців.

Втім враховуючи сукупність різних чинників, науковці все ж стверджують, що українська ментальність має «жіночу стать». Саме жіноча м’якість характеру українців допомагала поширенню ідей свободи і рівності, гуманізму і просвітництву, сприяла поширенню толерантних, ненасильницьких, демократичних форм соціальної самоорганізації, призводила до формування тонкої душі, творчого індивідуалізму, схильності до різних форм мистецтва, в тому числі музики і співу.  Свій відбиток в українському менталітеті залишила мабуть і доба кочових племен, яка тривала на межі двох епох – старої і нової ери. Племена кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів та ін. постійно  змінювали одне одного, а перед місцевим населенням стояло непросте завдання не просто вижити, але і зберегти своє господарство і культуру. Саме в подібних умовах надмірного зовнішнього тиску формувалися такі риси менталітету автохтонного населення, як життєва стійкість і толерантність, вміння пристосуватися до різних форм мінливої влади. Необхідно наголосити, що толерантність (терпимість) відіграє особливо важливу роль в самоорганізації суспільства. Не випадково французький філософ Вольтер, який значно поглибив концептуальне розуміння толерантності, називав її «універсальною цінністю» (Вольтер «Трактат о толерантности»). Вона забезпечує інтеграцію і консолідацію будь-якого суспільства, без неї просто неможливо існування сучасної цивілізації. Особливо важлива її роль в сучасному українському суспільстві, коли безліч громадян мають свої особливості етнічного походження, різні мови, культури, політичні погляди тощо.

Втім надмірна толерантність і м’яка жіноча основа характеру іноді певною мірою сприяли формуванню рабської психології українців і втрати державності на українських землях.  Сьогодні можна згадати, що ще за часи Київської Русі тут панувала чужа влада – спочатку прийшли варяги, а потім на певний час затвердилися татари; в ХІV-ХVІІ ст. на українських землях володарювали литовці та поляки; у добу Російської імперії – зросійщені німці-царі та російські пани; у ХХ ст. – тоталітарна більшовицька влада, яка силоміць нав’язала терплячому українському народові чужі для нього культурно-цивілізаційні і політичні цінності.

На формування українського менталітету великий вплив справило прийняття християнства. Процес цей був досить тривалим і сприяв всебічному збагаченню духовності українців, підвищенню рівня їх моралі, освіченості і культури, розвиненню таких специфічних рис української світоглядно-філософської ментальності, як спрямованість на внутрішній емоційно-почуттєвий світ людини, творчий індивідуалізм тощо. Поширення нової релігії сприяло посилення авторитета влади, консолідації суспільства і підвищення моральності всього населення.

В менталітеті українців сформувався високий рівень творчого індивідуалізму, який був пов’язаний з ідеєю рівності та свободи, повагою до окремого індивіда, гострим неприйняттям деспотизму і абсолютної влади монарха. Він повною мірою проявився у господарській діяльності, у сфері  мистецтва і літератури, в музичності народу, в тому числі у створенні чудової української пісні, в досягненнях науки і культури.

Особливості українського менталітету, доброта і працьовитість селянина сприяли розробці морально-етичної концепції «філософії серця». Найбільш яскраве відбраження вона знайшла у творах Григорія Сковороди та Памфіла Юркевича. Основний зміст вчення полягав в необхідності служити добру, затвердженню ідеї «сродної праці»  як найпершої потреби та найвищої насолоди особистості, поширенню високих загальнолюдських ідеалів і цінностей, які повністю відповідали рисам національного характеру українців – прагненню до свободи і справедливості, працьовитості, доброті, сердечності, гостинності тощоПригнічення і русифікація (денаціоналізація) українського народу у складі Речі Посполитої та Російської імперії справляли подвійний ефект на його менталітет. З одного боку, це викликало протест і прагнення до свободи, стимулювало національно-визвольну боротьбу за відновлення державності, яка проходить червоної ниткою через всю історію нашого народу. З другого, постійний тиск, війни, репресії і голодомори-геноциди призводили до руйнування української ідентичності, асиміляції народу, поглиблення рабської психології, поширення «меншовартості» і політичної пасивності - «моя хата скраю».

Для українського менталітету дуже важливим було ставлення до української культури, в тому числі пісні, рідної мови, традицій, спільних моральних і політичних цінностей, що врешті-решт визначало його національну ідентичність. Тут дуже важливою була риса здатності до колективних дій, до політичної організації та інтеграції суспільства. Цю ментальну рису розвивав і поглиблював досвід козаччини, який переконливо доводив, що успіх у національно-визвольному русі можна забезпечити тільки спільними, колективними і масовими діями. Переконливим прикладом тут може бути звитяжна боротьба українського народу і козаків під керівництвом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. І навпаки, відсутність згоди і розпорошення сил призводили до поразки. Український гетьман Іван Мазепа неодноразово наголошував: «Нема згоди – всі пропали». Козаччина стала не тільки стихійним поривом, піднесенням творчих, визвольних зусиль великої маси українського населення, але і важливим прикладом високого рівня його самоорганізації, що позначився в усіх сферах розвитку суспільства -- військовій, політичній, релігійно-культурній і господарській. Структура козацького війська була покладена в основу організації держави, козацькі традиції і принципи значною мірою визначили зміст всього українського способу життя, стали вирішальним і природним чинником для розвитку господарства і культури.

Але під час перебування українського народу у складі Російської імперії вперше глибоко проявилася певна амбівалентність, роздвоєність його ментальності, поглибилось протиріччя між представниками різних культурно-цивілізаційних орієнтацій – східної і західної. Імперська політика північного сусіда, яка проводилася під широковідомим гаслом „поділяй і володарюй”, спровокувала в толерантній Україні внутрішньополітичне протистояння. Нездатність об’єднатися марнувала сили українців, визначила їх неспроможність протистояти жорстким зовнішнім тискам і зрештою - втрату державності. Не випадково великий український поет і філософ І. Франко категорично наголошував: «Ворог, що затаївся в душі народу, - ще страшніший від зовнішнього».

Незважаючи на свій порівняно нетривалий часовий відрізок (70 років), радянський період в історії українського народу справив дуже помітний вплив на процес подальшого формування українського менталітету, особливо його колективістських рис, патерналізму та відданості комуністичним утопічним ідеям. Надмірна заідеологізованість освіти і культури, всього громадського життя, численні жахливі сторінки радянської історії, масові політичні репресії, насильницька колективізація і голодомори посилювали рабську психологію та політичну пасивність українців, формували з людини слухняного «гвинтика» чи великого комунопартійного механізму.

Отже, потрібно ще раз згадати, що в українському національному менталітеті є чимало недоліків. Втім все одно ми маємо дивитися в майбутнє з оптимізмом, бо в історії кожного разу з приходом нових поколінь відбувається оновлення нації, нагромаджується позитивний досвід державотворення, підвищується рівень освіти тощо.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• До якого стилю та типу мовлення належить текст?
• Окресліть поняття «менталітет».
• Який менталітет в українців та чи відрізняється він від менталітетів інших народів? Як саме?
• Як менталітет впливає на формування та розвиток держави?
• Які плюси та мінюси українського менталітету?

• Які чинники впливали на формування менталітету українців? Створіть листок-повідомлення, записавши туди найважливіші чинники формування менталітету українців та намалювавши асоціації до кожного з них. Зробіть висновки.

ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ

Демографічні процеси в сучасному світі розглядаються в ряду найважливіших глобальних проблем. Це пов'язано з тим, що в багатьох регіонах Землі населення зростає темпами, які не можуть бути забезпечені наявними сировиною і енергетичними ресурсами тощо.

Якщо в кінці XVIII ст. на планеті проживало 700 млн., то за прогнозами вчених до середини XXI ст. на Землі проживатиме близько 9,3 млрд. чоловік.

Перші прояви демографічної кризи в Україні спостерігалися вже в 1970 - 1980 рр. - початок депопуляції в сільській місцевості, зменшення середньої тривалості життя, зростання смертності тощо. У 1990-ті рр. сформувалися великі масштаби природного зменшення населення - перевищення кількості смертей над народженнями. Ці показники в Україні і в Росії залишаються одними з найвищих в Європі.

На смертність впливають декілька чинників. Насамперед це причини, пов'язані зі станом медицини, рівнем життя і складнощами самозабезпечення сімей (оплата праці).

Небезпечних масштабів набули так звані соціальні хвороби – туберкульоз, СНІД, психічні розлади, а також травматизм і отруєння сурогатами алкоголю та наркотиками. Серцево-судинні захворювання та інсульти набувають статусу соціальних. Від хвороб люди в Україні помирають на кілька років раніше, ніж в економічно розвинених країнах.

Отже, підстави для очікування швидкого зростання чисельності населення України відсутні: з одного боку, дуже низький порівняно з розвиненими країнами рівень народжуваності; з іншого - характерний для слаборозвинених країн високий рівень смертності, особливо осіб працездатного віку.

Ще однією з основних проблем сучасної України є істотне відставання від розвинутих європейських країн за показником середньої очікуваної тривалості життя. Для всього населення України цей показник у 2008 р. становив 68 років (для чоловіків - 62 роки і для жінок - 74 роки), що на 10 років менше, ніжу країнах Західної Європи, і на 13 - порівняно з країною з найвищою середньою тривалістю життя - Японією.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Що таке демографічні процеси?
• Від чого залежить тривалість життя людини?
• Що впливає на високий рівень смертності людей?
• Яка ситуація в Україні з рівнем народжуваності та рівнем смертності? Що впливає на ці процеси?
• Яка середня  тривалість життя українців?
• У яких країнах тривалість життя набагато вища ніж в Україні? Від чого це залежить? 
• Розробіть програму розвитку країни, яка б сприяла збільшенню тривалості життя населення та покращення рівня життя. Зробіть висновки.

Програма розвитку країни

МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

В широкому розумінні, міграційні процеси - це процеси просторового переміщення людей між поселеннями, регіонами, країнами. У вузькому значенні, під ними розуміють сукупність переселень людей, пов'язаних зі зміною ними місця проживання на довготривалий строк, що спричиняє зміни територіального розміщення поселення.

Розрізняють:

1. внутрішню міграцію (переміщення населення в межах країни);
2. зовнішню (переїзд до інших країн або виїзд з інших країн);
3. маятникову (систематичні переміщення, пов'язані з роботою, навчанням тощо);
4. сезонну (переміщення, пов'язані із сезонною роботою).

Міграційні процеси - це постійна характеристика будь-якого суспільства і в будь-яку епоху. Історія суспільства свідчить про чисельність масових переселень. До таких відносять старогрецькі колонії, масові міграційні рухи євреїв всією Європою в епоху Середньовіччя, переселення, пов'язані з відкриттям нових материків (Південна та Північна Америка, Австралія). Навіть США - країна емігрантів.

Серед причин міграцій можуть бути економічні, національні, політичні, екологічні тощо. Найбільш типовими причинами є:

• бажання кращих умов і якості життя;
• можливість реалізації своїх професійних орієнтацій: отримання роботи в іншому місці, проживання на кращих умовах оплати, за фахом і на омріяній посаді;
• потреба в оновленні життя, визначеній культурі і знаннях;
• зміни в регіональному розміщенні виробництва, його реструктуризації;
• стан здоров'я і необхідність змін кліматичних умов.

Основними міграційними країнами, до яких приїздить велика кількість мігрантів (постійних і тимчасових), є: Польща, Туреччина, Словаччина, Греція, Португалія, Іспанія, США, Великобританія та ін.

Міграційні процеси в сучасній Україні

Після проголошення своєї незалежності Україна включилася у світові міграційні процеси.

За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян. Систематично збільшується чисельність громадян України, котрі виїжджають на сезонні роботи або здійснюють ділові поїздки за кордон. Значна частина трудових мігрантів з України працює за кордоном нелегально.

Щодо передумов та чинників міграції, то можна виділити наступні:

1. відсутність роботи в Україні
2. можливість забезпечення матеріального статку
3. бажання фахової самореалізації
4. бажання забезпечити дітей відповідною освітою

Еміграція для багатьох людей та їхніх сімей є способом виживання, оскільки вони не можуть знайти роботу у своєму регіоні чи в межах країни не тільки за фахом, але й будь-яку. Має значення і той факт, що навіть на найбільш низькокваліфікованих і непрестижних роботах за кордоном трудові мігранти отримують у кілька разів вищу зарплату, ніж вони могли б заробити вдома.

Економічні та професійні мотиви еміграції полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним становищем, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, тим, що наша слабка матеріально-технічна та інформаційна база не дає змоги реалізувати їхні творчі можливості.

Як і раніше, у складі емігрантів домінують чоловіки. У 1998 р. серед українських громадян, які тимчасово працювали за кордоном, чоловіки становили 88 %, а жінки — 12 %.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

•              Визначте тему тексту.
•              Що таке міграційні процеси?
•              Розгляньте поняття та запам’ятайте:
•              Які причини мігації громадян?
•              Як впливають такі процеси на розвиток певної країни?
•              До яких держав виїжджають найбільше? Чому?
•              Чому громадяни нашої країни залишають Україну?
•              Яких потрібно вжити заходів, аби люди не виїжджали жити в інші країни?
•              Створіть за допомогою прийому «фішбоун» інформаційний лист: голова риби –проблема, нижня чпстина – факти, верхня – причини, а хвіст- висновки, шляхи подолання проблеми.

Культура – життєва сила суспільства та основа мирного життя

               Культура – це життєва сила суспільства: історія, традиції, мистецтво, самобутність народу.
              Культура підвищує якість життя, концентрує соціальний досвід багатьох поколінь, накопичує знання про світ. Система культури – це живий процес, який постійно рухається, розвивається, видозмінюється. Культура є важливою частиною життя кожної людини та суспільства в цілому.

Саме культура робить людину особистістю.
            Громадянин стає членом суспільства в міру засвоєння знань, мови, цінностей, норм, звичаїв, традицій свого народу, своєї соціальної групи і всього людства.
             Культура – це засіб вираження творчості, формування індивідуальної самобутності та зміцнення відчуття себе в суспільстві. Культурний досвід – це можливості для дозвілля, розваг, навчання й обміну досвідом з іншими. Музеї, театри, виставки, концерти, кіно – все це об’єднує людей.

             Культура – основа для мирного життя.
             Адже вона вчить бути толерантними і розуміти один одного через мистецтво, навіть тоді, коли ми говоримо різними мовами. На прикладі культури можна побачити якість та рівень життя цілої країни.
             Об’єднуючи людей, культурні заходи, такі як фестивалі чи виставки, створюють соціальну солідарність і згуртованість, сприяють соціальній інтеграції, розширенню можливостей громад. А також зміцнюють гордість за свою країну.

             Культурний розвиток відіграє важливу роль в боротьбі з бідністю.
             Від підвищення рівня культури є економічна вигода – створення робочих місць. Культура робить значний внесок і в туристичну індустрію: чим більше цікавих місць, заходів, масштабних виставок, культурних пам’яток, фестивалів в країні – тим більше людей захочуть відвідати її.

Українська культура

Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.

Для української національної культури основоположною базою є народна культура, на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.

Внаслідок труднощів історичного життя України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства — селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв’язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов’янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі у дусі пізнішого європейського екзистенціалізму. Сьогодні такі підходи мають особливе значення для всього людства.

Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису — волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. в Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворювали у всіх проявах своєї творчості — у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд, у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Що таке культура? Які її складники?
• Як людина повинна формувати у собі культуру життя?
• Як формувалася українська культура?
• Чи відрізняється культура наших пращурів від культури сучасних українців? Як саме?
• Як Україна розвивається культурно сьогодні? Якими здобутками у сфері культури ми можемо гордитися?
• Знайдіть цікаві факти про Україну та її культуру, зачитайте перед однокласниками.
• Напишіть есей «Що для мене Україна?»

• Що потрібно робити кожному українцеві, аби зберегти нашу культуру?

Науково-технічний прогрес: плюси і мінуси

Під науково-технічним прогресом зазвичай мають на увазі масове впровадження в усі сфери життя людства досягнень наукової і інженерної думки та вдосконалення навколишнього предметного середовища. Здавалося б, цьому явищу слід радіти і всіляко його заохочувати. Але у всіх країнах не переводиться думка про «добрі старі часи», коли без новомодних приладів і машинок жилося простіше і краще.

Крім подібних індивідуальних скарг, є і об’єктивні тривожні сигнали: людство вражають нові хвороби, про які 100 років тому навіть не чули; в найбільш благополучних країнах зростає число психічних захворювань і проявів агресії; руйнівні природні і техногенні катастрофи стають майже звичною справою.

Загалом, наука і техніка забезпечили людину безліччю знань і додаткових можливостей, але не зробили її щасливою. Чому?
 

В печеру все-таки не хочеться

Найзавзятіший противник прогресу чомусь обурюється, якщо йому через неполадки на транспорті доводиться пройти кілометр пішки, або у нього в квартирі раптом вимикають електрику або відключають воду. Техніка і автоматика зробила життя людини легшим і зручнішим. Тепер можна майже миттєво отримати доступ до потрібної інформації, швидко і в комфортних умовах потрапити в потрібне місце (в тому числі і дуже віддалене), долучитися до культурних цінностей.

Машини взяли на себе найважчу і найнеприємнішу роботу. Необхідні для життя предмети стали дешевшими і доступнішими. Уявлення про «нормальні умови існування» також змінилися в бік більшого комфорту і забезпеченості.

Наука взяла людину під захист. Нашому сучасникові вже важко навіть уявити, що ще 100 років тому, скажімо, запалення легенів вважалося смертельно небезпечним захворюванням (адже тепер його виліковують кілька уколів антибіотика!). Прогрес надає людині безліч можливостей пізнавати себе і світ. Сучасна техніка дозволяє реєструвати активність мозку, бачити атоми і управляти елементарними частинками. Горизонти пізнання значно розширилися. Крім того, звільнення від важкої, малоефективної фізичної праці вивільнило час і сили для інтелектуальних занять. Людина і сама змінилася під впливом створеного технічним прогресом середовища. Сьогодні людина вища на зріст, сильніша і здоровіша навіть за  найближчих своїх предків, причому зміни ці відбулися дуже швидко (для порівняння: середня тривалість життя мисливця на мамонтів становила 22 роки; фабричного робітника початку ХХ століття – 31 рік; нині середня тривалість життя значно перевищила 50 років , а в розвинених країнах – 70 років).
           Але як же бути з новими хворобами, психічними розладами та ностальгією за тими часами? Для всього цього є підстави, але вони не в самому прогресі, а в нерозумному його користуванні.

Розвиток техніки породив екологічні проблеми. Викиди в атмосферу, техногенні катастрофи, зміна вигляду планети, неконтрольований видобуток сировини – це фактори, що впливають на здоров’я людства і перспективи його виживання. Людина дозволяє їм існувати заради прогресу, не розуміючи, які можуть бути у цих явищ віддалені наслідки.
            Людина стала залежною від техніки. Мінімальний збій в її функціонуванні вже загрожує їй серйозними неприємностями. Люди панікують через те, що  розрядився невчасно мобільний телефон (і їм не приходить в голову пройти до стаціонарного!). Коли в Нью-Йорку на кілька годин вимкнули електрику (через аварію), в місті почалися масові безлади.

Людина стала застосовувати техніку не тільки там, де вона дійсно потрібна, але і у випадках, коли без неї можна було б прекрасно обійтися. В результаті люди почали страждати гіподинамією (їм ліньки пройти квартал до магазину, вони туди їдуть) і втрачати навички живого спілкування (вчителі б’ють на сполох: однокласники, сидячи за сусідніми партами, спілкуються виключно через соцмережі).

Звідси – пряма дорога до психічних проблем і нових захворювань. Нашого комп’ютеризованого сучасника косять «синдроми смс», «мишачі синдроми», «синдроми надлишку інформації». Недолік нормального спілкування викликає психічні розлади. Захоплення технічною реальністю змушує забувати реальність людську. Люди виявилися заслабкі проти власних винаходів.
Але, раз проблема не в прогресі, а в способах його використання, значить, людство може позбутися всіх його недоліків! І все, що  треба для цього:

1. Вивчати можливі наслідки впливу на природу до того, як цей вплив буде здійснено.
2. Іноді свідомо відмовлятися від техніки (побільше спілкуватися без телефону, долати невеликі відстані пішки, читати книги замість перегляду телепередач).
3. Постійно нагадувати собі, що техніка повинна залежати від людини, а не вона від неї.
4. Намагатися вирішувати всі конфліктні ситуації шляхом переговорів, без застосування сили.
5. І просто не втрачати деяких «патріархальних» навичок (наприклад, готувати без мультиварки і прати вручну).

Науково-технічний прогрес принесе людству суцільну користь, якщо буде існувати заради людства, а не заради самого себе!

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему та мету тексту.
• Що ви розумієте під поняттям «науково-технічний прогрес»?
• Як науково-технічний прогрес впливає на життя людини?
• Які плюси та мінуси у науково-технічному прогресі?

• Як має поводити себе людина, аби науково-технічний прогрес приносив користь і людству, і природі? Напишіть рекомендації для майбутніх поколінь:
• Зробіть висновки, яку все ж таки науково-технічний прогрес має користь для людства і як людині навчитися вміло ним розпоряджатися?

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

НайактуальнішІ екологічні проблеми Землі

Попереджений, отже – озброєний! Навколишнє середовище невпинно змінюється, в тому числі внаслідок діяльності людини. Навіть малі зміни в екосистемі можуть спричинити величезні катастрофи і трагедії – зараз і в майбутньому. Аби ефективно реагувати на небезпеку, потрібно розуміти, з чим ми маємо справу.

Розглянемо 15 найважливіших екологічних проблем нашої планети.

1. Забруднення

На очищення забрудненого повітря, води і ґрунту знадобляться мільйони років. Найголовніші забруднювачі – промисловість та моторний транспорт. Повітря забруднюють промислові об’єкти, які викидають в атмосферу різні гази і токсини, а також використання природного палива. Воду і ґрунт забруднюють розливи нафти, кислотні дощі, нітрати, пластик, міські стоки, промислові відходи.

2. Глобальне потепління

В ході людської діяльності в атмосферу викидаються парникові гази, які призводять до парникового ефекту (діоксид вуглецю, метан, закис азоту, гідрофторвуглецеві сполуки, перфторвуглецеві сполуки, гексафторид сірки). Внаслідок цього відбувається зростання температури океанів та поверхні Землі, танення полярних шапок, підвищення рівня моря, а також аномальні опади, такі як несподівані повені, надмірний сніг або опустелювання земель.

3. Перенаселення

Вибухове зростання кількості населення у найменш розвинених країнах викликає напружену ситуацію з ресурсами, нестачу води, палива, продуктів харчування. Інтенсивне сільське господарство через використання хімічних добрив, пестицидів та інсектицидів теж додає шкоди навколишньому середовищу.

4. Деградація природних ресурсів

Споживання викопного палива призводить до викидів парникових газів, що є причиною глобального потепління та зміни клімату. Сьогодні перехід на відновлювані джерела енергії, такі як сонячна енергія, вітер, біогаз та геотермальна енергія, стає все більш популярним і економічно вигідним.

5. Утилізація відходів

Надмірне споживання ресурсів та створення пластмас (штучно створених матеріалів на основі синтетичних або природних полімерів) створюють глобальну кризу переробки сміття. Розвинені країни скидають свої відходи в океани або відправляють у менш розвинені країни. Робота з ядерними відходами також несе величезну загрозу для здоров’я людей.

6. Зміна клімату

Глобальне потепління має різні шкідливі наслідки: танення полярного льоду, поява нових захворювань, почастішання повеней, зміна пір року та погодного сценарію загалом.

7. Втрата біорізноманіття

Діяльність людини призводить до вимирання цілих видів, зникнення їхнього середовища існування та втрати біорізноманіття. Екосистеми, що утворювалися протягом мільйонів років, знаходяться під загрозою, коли будь-який вид популяції зникає і баланс порушується.

8. Знищення лісів

На даний час ліси покривають 30% території суші, але щорічно ця площа скорочується. Дерева є природними поглиначами вуглекислого газу, утворюють свіжий кисень, а також допомагають регулювати температуру та кількість опадів. Вирубка лісу означає знищення зеленого покриву, аби зробити землю придатною для житлового, промислового або комерційного використання.

9. Закислення океану

Разом із глобальним потеплінням, цей процес є антропогенним явищем, а саме наслідком надмірного рівня СО2, 25% якого виробляють люди. Закислення океану зростало протягом останніх 250 років, але до 2100 року воно може збільшитись на 150%. Головний шкідливий вплив припадає на живі організми з раковинами із вуглекислого кальцію. Окислення погіршує їхню здатність утворювати раковини. Оскільки ці організми є основою харчових ланцюгів, в майбутньому наслідки можуть проявитися у морських тварин і людей.

10. Виснаження озонового шару

Озоновий шар – це невидимий захист планети від сонячної радіації, яка шкодить рослинам і тваринам та викликає зростання числа ракових захворювань шкіри у людей. Зменшення концентрації озонового шару пояснюється руйнуванням молекул озону в реакціях із різними речовинами антропогенного і природного походження (хлором та бромидом). Потрапляючи в атмосферу, ці токсичні гази створюють діру в озоновому шарі – локальний спад концентрації озону в стратосфері на 10–40%. Найбільша діра знаходиться над Антарктикою.

11. Кислотні дощі

Це усі види метеорологічних опадів (дощ, сніг, дощ зі снігом, туман, град), кислотність яких вища від нормальної (pH ˃ 5,6). З кінця ХХ століття кислотні дощі випадають у країнах Європи, Північної Америки, Азії і Латинської Америки. Їх спричинюють сполуки сірки і азоту внаслідок спалення викопного палива, виверження вулканів, гниття рослин. Кислотні опади ушкоджують будівлі, пам’ятники культури, ліси, врожаї багато сільськогосподарських культур, погіршують стан ґрунтів і водних екосистем.

12. Забруднення води

Чиста питна вода стає все більш цінним ресурсом, за який борються люди. Це політична і економічна проблема, яка вимагає вирішення на рівні урядів країн. Крім того, розвиток промисловості продовжує забруднювати річки і океани токсичними речовинами, які несуть загрозу для здоров’я населення планети.

13. Урбанізація

Неконтрольоване розростання міст означає міграцію населення з густозаселених територій на малозаселені, що призводить до поширення міста на все більшу кількість сільських земель. Розростання міст призводить до невідворотної зміни природного середовища, витіснення флори та фауни, деградації земель, збільшення трафіку із збільшенням шкідливих викидів в атмосферу та проблем охорони здоров’я.

14. Проблеми громадського здоров’я

Існуючі екологічні проблеми представляють великий ризик для здоров’я живих організмів. Брудна вода становить найбільшу загрозу якості життя та здоров’я населення. Стоки до річок містять токсини, хімікати та хвороботворні бактерії. Високі температури сприяють поширенню інфекційних захворювань.

15. Генетична інженерія

Молекулярна біологія дозволяє змінювати молекулярну взаємодію основних біологічних молекул у клітині та поза нею, утворюючі нові варіанти живих систем, які не виникли в ході природної еволюції. Генетична модифікація їжі може викликати серйозні екологічні проблеми у дикій природі. Наприклад, трансгенні рослини, через їхню токсичність або алергенність стануть прямою загрозою для людини, домашніх та диких тварин.

Як бачимо, людство стикнулося з великою кількістю проблем. Вчені не можуть до кінця з’ясувати причини виникнення деяких з них та їхній зв’язок з антропогенною діяльністю. Але потреба негайних змін у повсякденному житті землян стає нагальною. Якщо люди продовжуватимуть рухатися вперед у такий шкідливий для майбутнього спосіб, то майбутнього не буде. Вирішення глобальних екологічних проблем починається з нас самих, наших родин і громад, зі змін у свідомості, аби зберегти своє навколишнє середовище комфортним, безпечним та  різноманітним.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Які екологічні проблеми наразі існують на планеті Земля?
• Хто чи що є причиною виникнення цих проблем?
• Як людина може вплинути на майбутнє планети? Складіть 10 заповідей екосвідомої людини (підпишіть у малюнку) , розфарбуйте планету улюбленими кольорами:
• Зробіть висновки. Напишіть есей на тему « Планета Земля – наш спільний дім!»

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МЕНЕ…

16 листопада – Міжнародний день толерантності, що урочисто був проголошений «Декларацією принципів толерантності», затвердженою  у 1995 р. на 28-й Генеральній конференції ЮНЕСКО.

Толерантність – це насамперед  чесність… Це термін, який означає, що ви терпите думки інших, навіть якщо ви не погоджуєтесь. Це мистецтво жити у світі різних людей та ідей, виявляти свою точку зору, але при цьому адекватно сприймати думки інших людей, не порушуючи їх права та свободу.  Водночас  толерантність – це не якісь вчинки, поблажливість чи потурання, це – здатність сприймати без агресії інший спосіб життя, поведінку, інші погляди шляхом встановлення довірливих взаємовідносин, співпраці та компромісу.

Чому зараз ця тема є актуальною, особливо серед студентів медичного університету?  А тому, що тут навчаються студенти іншої національності та культури. І зовсім не секрет, що зараз все більшого поширення серед молоді отримали недоброзичливість, озлобленість, агресивність. Лише здоровий глузд має вирішувати, як зрозуміти поведінку інших і сприйняти їх такими, які вони є, можливо не завжди близькими нам.  Але ми повинні виховувати і розвивати в собі цю «терпимість», бо рецепт цьому завжди один - повага!

Зниження рівня толерантності може негативно вплинути на імідж країни, оскільки це загроза для мирного співіснування різних держав. Проте уміти чи навчитися що називається «терпіти» – справа нелегка. Змушувати себе поважати те, що абсолютно не притаманне власному світогляду, переконанням, смаку частіше призводить до байдужості, аніж до толерантності у стосунках.

Колись Вольтер заявив: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». Вища міра толерантності – це визнати, що є люди, які можуть думати чи діяти інакше, ніж я, і нічого з цим не поробиш, потрібно змиритися та терпіти їх «витівки».

Існує типологізація толерантності за соціальними сферами її буття:

1. гендерна толерантність — неупереджене ставлення до представників іншого полу, неприпустимість апріорного приписування людині недоліків іншого полу, відсутність ідей про перевагу однієї статі над іншою;
            Вікова толерантність — неупередженість до апріорних “недоліків” людини, пов'язаних з її віком. Вікова толерантність цілком може поєднуватися із прийнятою у багатьох культурах повагою до осіб похилого віку;
           Освітня толерантність; очевидно, що даний тип толерантності має відношення до побутової сфери і не пов'язаний з обговорюваним питанням, де рівень освіти суб'єктів права є вирішальним чинником;
            Міжнаціональна толерантність — ставлення до представників різних націй, здатність не переносити недоліки і негативні дії окремих представників національності на інших людей, ставитися до будь-якої людини з позиції «презумпції національної невинності»;
2. расова толерантність — відсутність упереджень до представників іншої раси;
3. релігійна толерантність — ставлення до догматів різних конфесій, релігійності з боку віруючих і невіруючих, представників різних конфесіональних груп;
4. географічна толерантність — неупередженість до жителів невеликих або провінційних міст, сіл і інших регіонів з боку столичних жителів і навпаки;
5. міжкласова толерантність — терпиме ставлення до представників різних майнових шарів — багатих до бідних, бідних до багатих;
6. фізіологічна толерантність — ставлення до хворих, інвалідів, фізично неповноцінних, осіб із зовнішніми недоліками і т.д.;
7. політична толерантність — ставлення до діяльності різних партій і об'єднань, висловлювань їх членів і т.д.;
8. сексуально орієнтована толерантність — неупередженість стосовно осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією;
9. маргінальна толерантність (толерантність стосовно маргіналів) — ставлення до бомжів, жебраків, наркоманів, алкоголіків, ув'язнених і т.д.

Отже, толерантність – це миролюбність, терпимість до етичних, релігійних, політичних, конфесійних, міжособистісних розбіжностей, визнання можливості рівноправного існування «іншого». Спрощене сприйняття толерантності включає одночасно всі види, коли толерантність має місце і у висловлюваннях, і у відносинах, і в діях. Своє практичне вираження вона знаходить у витримці, самовладанні, здатності тривалий час терпіти несприятливі впливи. І на кінець – варто відмітити, що  толерантність добре «працює», якщо це – «гра в двоє воріт». Сподівання на те, що вияви толерантності до людини, яка систематично, брутально, цинічно порушує Ваші права, зрештою теж стане до Вас толерантною – як правило, не справджуються. Тому будьмо добрішими! Будьмо терпимими! Будьмо толерантними один до одного! І буде всім нам щастя.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Що таке толерантність?
• У чому вона проявляється?
• Які є види толерантності?
• Чому у сучасному світі питання толерантності постає досить актуальним?
• Як можна сказати про українців щодо їхньої толерантності загалом?
• Чи має людина розвивати цю властивість? Як саме?
• Створіть правила толерантної людини:
• Напишіть твір на тему «Чому варто бути толерантним?» ( у форматі ЗНО). Зробіть висновки.

МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ ЕТИКЕТУ В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поводження. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі є загальні правила поведінки, оскільки їх дотримуються представники не тільки якогось суспільства, але і представники всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з який є:

• придворний етикет - строго регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;
• дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;
• військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;
• загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу  країни,  її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

В міру змін умов життя людства, розвитку культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніше вважалося непристойним, стає загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильно поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах.

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого — зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної людини стали результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхідності для неї співіснувати із собі подібними.

Історія етикету налічує багато століть. Витоки його спостерігаються в ритуалах родоплемінного ладу, де він був пов'язаний із звичаями і традиціями, з певними соціальними діями, які вимагали суворого дотримання форми.

Уже в античні часи філософськи осмислюються правила етикету. Наприклад, Плутарх (межа І—II ст. ст.) у «Римських питаннях» поряд з коментарями звичаїв, що історично склалися, пояснює смисл етикетно-ритуальних форм поведінки, які були обов'язковими для усіх членів суспільства. Дотримання правил пристойності є умовою доброзичливих стосунків між людьми і, разом з тим, умовою особистої душі. Багато простих істин, які зустрічаються у висловлюваннях грецьких і римських мудреців про правила поведінки, не втратили свого значення і сьогодні, вони складають частину нормативних моральних та етикетних вимог до сучасної людини.

Класичного вигляду етикет набуває в епоху феодалізму, абсолютних монархій. Тут він пов'язаний із життям дворянства і набуває форми зводу правил поведінки і спілкування при дворі монарха, який регламентував ієрархічну залежність свого оточення від голови держави, а також внутрішньостанові відносини. Це був придворний протокол, суворо встановлені порядок і форма поведінки при дворі монарха, а також у світському суспільстві. Дотримання цих правил було обов'язковим для аристократії лише стосовно один одного. Від знання та вміння реалізувати етикет у відповідних колах залежали не тільки кар'єра, а й життя придворних і навіть самих монархів. Ці правила етикету не поширювалися на нижчих за станом.

Слід відзначити, що етикет, який виник як суто класове, станове явище, за своєю суттю був ширше станових меж. Практично він базувався на більш загальних людських потребах (у чистоті, охайності, красі, доцільності дії); в духовно-змістовому плані — зберігав давні традиційні форми спілкування і звертання один до одного (наприклад: шанування жінки, батька, гостинність, вітання тощо). Правила пристойності, гарного тону, що були створені дворянським станом, стали результатом свідомого перетворення «придворних норм» спілкування відповідно до ідеалів гуманності і вихованості. До норм етикету входили загальнолюдські ціннісні орієнтири, перш за все, ті, що відповідали потребам, які виникали щодо поваги гідності особистості і презентували культурний вигляд взаємодіючих індивідів.

У різні історичні часи етикет змінював свої риси, норми, значущість. Але завжди зберігав універсальні, загальновизнані форми ввічливості, такту, коректності, які мають значення у  естетичних і моральних потребах людського співіснування. Їх цінність перевірена часом. І в сучасному суспільстві етикет не втратив свого авторитету, більш того, він набув вигляду обов'язковості і став необхідністю для кожної сучасної людини.

Етикет сучасного суспільства — це, головним чином, форма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві. Його виконання сприяє нормалізації людських стосунків.

Людське життя, діяльність різноманітні, багатопланові, що зумовлено індивідуальністю кожної людини, яка створює своє життя. І тому, напевно, не можна охопити правилами етикету всі види та умови здійснення людського життя. Але ж усвідомлення типовості сфер суспільного життя і визначених ситуацій дало можливість виділити і згрупувати ці норми.

Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прийому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосунків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімейний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. В цілому ж, етикет виправданий єдиним моральним змістом і своїм смислом.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і співвідношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної свідомості суспільства й особистості. Мається на увазі те, що зовнішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Найважливішим з них є «золоте правило» моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливими принципами етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип естетичності.

Ці принципи конкретизуються загальними вимогами етикету, що задають нормативний зразок поведінки людини. До числа провідних вимог належать ввічливість, коректність, тактовність, делікатність, скромність, точність і обов'язковість.

Ввічливість полягає у доброзичливості, привітності. Сервантес колись писав: «Нічого не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість». Вона дійсно відкриває замки сердець людей для стосунків, спілкування. Привітний вираз обличчя, уважне, поважне, доброзичливе ставлення до людей забезпечують комфорт взаємних зв'язків, дають можливість запобігти конфліктам і привернути до себе співбесідника. Зовнішніми виявами ввічливості є посмішка на обличчі, слова подяки, вибачення чи прохання, прихильні жести і пози.

На жаль, не завжди маєш справу з людьми, що викликають повагу у ставленні. Або інша ситуація: людина може бути чимось роздратована, засмучена, хвора. В подібних випадках на перший план має вийти коректність — вміння тримати себе у межах загальноприйнятих норм порядності в будь-яких ситуаціях. Грубість, нестриманість тільки шкодять стосункам, роблять неможливим спілкування.

Тактовність — це почуття міри, якої необхідно дотримуватися у розмові, це вміння відчути межу, за яку не можна переступати у стосунках з людьми. Тактовна людина знає, відчуває, що, в який час, в якому місці можна або не можна сказати, зробити.

Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого повинні виявлятись дуже обережно, не надокучливо, тобто делікатно. Ці вимоги етикету дають можливість попередити незручність ситуацій і досягти успіху навіть там, де не діє сила.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність поведінки, що пристосована до оточуючих. Стримана, врівноважена поведінка є виявом вміння людини володіти собою, є показником самоповаги і поважного ставлення до інших. Крім усього, скромна людина завжди викликає в оточуючих почуття надійності, впевненості в людині й відповідну повагу.

Точність і обов'язковість як вимоги етикету вказують на пунктуальність, необхідність обов'язкового виконання обіцянок, зобов'язань, справи. Точність і обов'язковість є зовнішніми виявами таких рис особистості, як вміння аналізувати обставини, оцінювати свої вчинки, робити висновки, прогнозувати майбутні дії, визначити міру своїх можливостей, не давати зайвих обіцянок, дотримуватися свого слова.

      Отже, етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність  в сфері моральної та матеріальної культури.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Що таке етикет?
• Які є види етикету?
• Чому так важливо дотримуватись правил етикету?
• Чи ви дотримуєтесь правил етикету в своєму класі, удома, у спілкуванні з однолітками та дорослими? Як саме?
• Обговоріть з однокласниками ситуації і знайдіть оптимальний шлях вирішення проблеми:

Ситуація 1
Черга перед касою кінотеатру. Хлопчик підійшов до каси кінотеатру і просить квиток. На запитання касира: «У якому ряду ти хочеш сісти?»— хлопчик довго не може відповісти: він із дитинства заїкається, а зараз ще й хви¬люється. «У п'ятому»,— нарешті вимовляє він.
«Спочатку навчися говорити, а потім у кіно ходити¬меш»,— раптом говорить хтось із черги.
Опишіть почуття хлопчика.
Як би ви вчинили, коли б ця ситуація сталася на ваших очах?

Ситуація 2
Олег та Павлик зібралися у кіно. Дізнавшись про це, Сергій вирішив приєднатися до них. Оскільки місця Олега та Павлика були посередині ряду, хлопці вирішили зайняти їх завчасно, щоб потім не турбувати інших глядачів. Згасло світло, почався фільм. Раптом у залі почувся шум. Це Сергій спізнився і шукав своє місце. Він проходив спи¬ною до глядачів, що сиділи, наступив комусь на ногу і, не вибачившись, із шумом всівся і тут же став голосно розпитувати, чи давно розпочався фільм, що було спочатку?
Після закінчення фільму Олег зробив зауваження Сергійкові.
Як ви гадаєте, що в поведінці Сергійка не сподоба¬лось його друзям?

• Підсумуйте, що ви запамятали про правила етикету та як повинна поводити себе сучасна людина у суспільстві? Обміняйтесь думками-повідомленнями у переписці щодо цієї теми:

• Напишіть твір на тему: «Поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує своє обличчя».

ГОЛОВНІ ЯКОСТІ, ЯКІ ПОТРІБНІ ДЛЯ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ. ЯК СТАТИ УСПІШНОЮ ЛЮДИНОЮ?

Що таке самореалізація особистості і які якості потрібні для самореалізації?Сьогодні мало хто здивується, побачивши успішну бізнес-вумен, яка всього досягла сама. Але що потрібно для того, щоб теж стати такими успішними?

Вміння ставити ціль

Якщо не знаєте, куди йдете, нікуди і не потрапите, правильно? Так і в житті: чим більш точно і конкретно поставлена мета, тим швидше ви її досягнете. Це стосується і деталей, аж до запахів, опису кінцевої мети, і найбільш точного розподілу її на дрібні кроки.

Пунктуальність

Світ успішних людей рухається в десятки разів швидше, ніж світ звичайних, адже кожна їх хвилина коштує дорого. Щоб стати однією з самореалізованих людей, навчіться в першу чергу цінувати як свій, так і їх час: не запізнюйтеся, не переносьте зустрічі, використовуйте кожну вільну хвилину для саморозвитку.

Самовіддача

Нікому з тих, хто домігся успіху, він не потрапив у руки просто так. Ми бачимо лише кінцевий результат і хочемо отримати його, не докладаючи зусиль. Проте, якщо ви хочете опинитися там же, доведеться дивитися не на результат, а на пройдений шлях цієї людини і бути готовими пройти його, з повною самовіддачею.

Гнучкість

Якою б точною не була ваша мета, світ навколо нас змінюється, часто на нас діють обставини непереборної сили. Потрібно бути готовими приймати їх, змінювати плани, підлаштовуватися під ситуацію і при цьому не плисти за течією. Тільки при такому балансі ви досягнете своєї мети максимально швидко.

Віра в себе

Звичайно, нічого не вийде, якщо ви не будете вірити в себе. Завжди ставити собі складні завдання й не пасувати перед негараздами, адже якщо вірити в себе, можна все подолати і досягти всього, що хочеться.

Як стати успішною людиною?

Деякі люди вважають, що успіху в бізнесі, кар’єрі або творчій самореалізації досягають тільки обрані, яким просто пощастило в житті. Насправді, шлях до успіху – це величезна робота. І перш за все – це робота над собою. Щоб стати успішною людиною, потрібно не тільки бути професіоналом у своїй справі, а й володіти певними особистісними якостями.

Якості успішної людини

1. Уміння правильно ставити цілі. Ставте перед собою тільки ті цілі, які реально зможете досягти. Адекватно оцінюйте свої можливості, і не намагайтеся стрибнути вище голови.
2. Готовність до можливої ??невдачі. Плануючи будь-яку справу, заздалегідь продумайте, як ви поступите в разі негативного результату. Тоді невдача не застане зненацька і не виб’є з колії.
3.  Готовність до ризику. Страх піти на ризик закриває перед нерішучою людиною нові можливості. Однак ризик повинен бути розумним і виправданим. Не варто кидатися у вир з головою.
4. Уміння витягувати досвід. Будь-який отриманий результат сприймайте як корисний і необхідний досвід. Не забувайте, що на помилках вчаться.
5. Бажання рости і розвиватися. Не зупиняйтеся на досягнутому, прагнете освоювати нове, не шкодуйте сил і часу на свій розвиток і підвищення кваліфікації.
6. Сміливість починати з нуля. Будьте готові на перших порах працювати за невелику винагороду або у важких умовах. Не бійтеся починати. Пам’ятайте, що ваші зусилля рано чи пізно принесуть плоди.
7. Спокійне ставлення до успіхів і невдач. Життя мінливе, і не варто занадто радіти досягненням і переживати через невдачі. Те, чого не досяг сьогодні можна досягти завтра, а отримане можна в будь-який момент втратити.
8.  Уміння прислухатися до порад інших людей. Аналізуйте чужі помилки і враховуйте досвід інших людей, отримуючи щось корисне для себе.
9. Нестандартне мислення. Мислення успішної особистості часто відрізняється від мислення звичайної людини здатністю до пошуку нестандартних рішень.
10. Відкритість змінам. Зрозумійте, що життя не стоїть на місці, і намагайтеся йти в ногу з часом. Не бійтеся змін.
11. Уміння зберегти і примножити. Досягти певних висот – це тільки половина справи. Не менш важливо, зуміти зберегти, і примножити придбані блага.
12. Позитивний погляд на життя. Намагайтеся акцентувати увагу на позитивних сторонах життя, а всі невдачі і промахи сприймайте з легкістю.

Отож, як бачимо, успіх приходить лише до тих, хто прикладає для цього зусилля, впевнено іде до мети, незважаючи на проблеми та негаразди. Щоб стати успішним, досить наполегливо та творчо працювати. Важко? А як інакше, лише праця дасть позитивний результат.

ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ

• Сформулюйте тему тексту.
• Що означає для людини процес «самореалізація»?
• Що потрібно, щоб стати успішною людиною?
• Чи хочете ви бути успішними? Для чого це потрібно?
• Як відрізняється людина, яка ставить собі ціль у житті, від людини, що просто «пливе за течією»? (визначте 5 основних рис, що відрізняють таких людей):

• Як ви будете себе реалізовувати, щоб досягти високих результатів у житті? Запишіть у чек-лист основні цілі, що ставите ви перед собою, аби зробити своє майбутнє кращим та забезпеченим:

• Зробіть висновки, чи потрібно працювати над своєю реалізацією і який вона приносить результат?

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________