Чому необхідно розвивати критичне мислення всім учасникам навчально-виховного процесу?

Коли постає проблема, яку неможливо вирішити за допомогою набутих знань і навичок, на допомогу приходить критичне мислення. Утім, чи мислите ви настільки критично, як вважаєте? Про те, як перевірити себе та зробити власний підхід до проблем гнучкішим, розповідає лекторка інтернет-конференції «Розвиток критичного, логічного та креативного мислення» – Світлана Корпач.

Навчальний процес – зміна акцентів

На економічному форумі в Давосі критичне мислення посіло одне з провідних місць у переліку навичок успішної людини. Це софт скіллс, без якого просто не досягти успіху. Не менш важливо і те, що з роками значення цього вміння лише збільшується. Якщо у 2015 році критичне місце посідало четверту сходинку серед провідних здібностей, то у 2020 піднялося вже на другу.

Як говорить Ліна Костенко – «Колись інформація була нашою здобиччю. Тепер ми – здобич інформації». Ці слова ідеально пасують 21 століттю. У час, коли соцмережі та медіа переповнені неякісною або маніпулятивною інформацією, основою навчання має стати не наповнення дитини знанням, а вміння конструювати власні смисли, орієнтуватися в інформаційному потоці, аналізувати та порівнювати.

Перевірте своє ставлення до критичного мислення

Діти не перевіряють джерело інформації? На жаль, те саме роблять і дорослі. Багато хто зі вчителів недооцінює власну звичку до пасивного сприйняття або автоматичної діяльності, що красномовно довів карантин. Нарікання на відсутність програм, важкість перелаштування навчального процесу під дистанційний режим – чимало педагогів бачать у карантині проблеми, а не можливості.

Уміння генерувати нові ідеї, конструювати рішення на основі аналізу інформації, розв’язувати незнайомі проблеми й труднощі, з якими ми стикаємось упродовж життя – один із результатів критичного  мислення. Утім, типова поведінка великої кількості школярів, учителів та батьків – уникнення рішення проблеми. 

Аби перевірити власне ставлення до критичного мислення, дайте відповідь на наступні запитання: чи характерно це для вашої педагогічної діяльності? 

1. Відкритість до сумнівів. Чи завжди вам подобається, коли діти або батьки піддають сумніву ваш авторитет або компетентність у конкретному питанні? Чи стикалися ви з випадками, коли адміністрації школи не подобались запитання, які ставлять учителі? Якщо в обох випадках ви відчули бажання відкинути критику та проблему – варто замислитися, чи настільки ви й люди, які вас оточують, прихильні до ідеалів критичного мислення.
2. Самостійність та гнучкість. Вам подобається, коли діти працюють не за планом, не так «як треба», шукають докази, перевіряють обґрунтування? Якщо вам спокійніше іти за алгоритмом, якщо дратує, коли учень наважується на експеримент та шукає інші способи вирішення завдання – це тривожний дзвіночок.
3. Цінності розвитку. Проаналізуйте свої уроки і манеру поведінки. Чи не привчаєте ви дітей (свідомо або несвідомо) бути зручними, пристосовуватися, цінувати стабільність більше за розвиток і самореалізацію? Якщо цей чи якийсь із інших трьох пунктів присутній у вашій практиці, можливо, ви впроваджуєте лише методи й прийоми, тоді як критичне мислення – це значно більше ніж прийоми на уроках.

Зауважити: критично мислити – це оцінювати ситуацію скептично, а не цинічно! Нігілізм або позиція «вони всі однакові» не мають нічого спільного з критичним мисленням. Найчастіше вони виправдовують небажання шукати відповіді, порівнювати та робити зважений вибір.

Зручні й незручні діти

Певно, ви стикалися з тим, що у класі є два типи дітей. Зручні діти – здібні до запам’ятовування, слухняні та працьовиті, які без нарікань виконують усі завдання. Такі учні швидко справляються з вправами, що вимагають відтворення знань, але губляться там, де необхідно застосувати логіку і критичне мислення. Другий тип – незручні діти. Вони неохоче вивчають теорію і правила, але краще імпровізують та швидко знаходять вихід із незвичайних ситуацій.

Не зважаючи на старанність перших, другі частіше стають успішними в житті. Саме вони, зазвичай, починають бізнес, адже краще бачать потреби інших, порожні ніші та можливості, вміють аналізувати ситуацію та добирати до неї рішення.

Завдання вчителя – зробити дві крайнощі менш помітними. Усі діти мають отримувати знання і прокачувати критичне мислення. Утім, основний акцент варто робити на останньому. Метою школи має бути не випуск дітей із високим рівнем знань, а виховання конкурентоспроможної, самостійної, вільної особистості, здатної до саморозвитку та засвоєння потрібної в житті інформації.

Аби нівелювати різницю між двома типами дітей, застосовуйте наступні прийоми:

• створення проблемних ситуацій;
• надання інформації про принципи й методи для розв’язання проблеми;
• вивчення теми через пошук інформації, осмислення  проблеми;
• створення ситуацій вибору;
• діалог, обмін думками в процесі навчання;
• метод контролю – письмовий виклад (есе, сенкан);
• право на помилку (помилка як можливість для росту).

Аби побачити більше матеріалів за темою, перегляньте виступ за посиланням.