Усі ми знаємо правила дорожнього руху та пожежної безпеки, чи не так? І всі погоджуємося з тим, що це дуже важливо. Так само важливо знати основи медіаграмотності та цифрової гігієни. Але, на жаль, багато хто з учнів ставиться до медіабезпеки не надто серйозно. В ідеалі ми маємо автоматично сприймати будь-яку інформацію критично та пам’ятати про можливі наслідки легковажної поведінки. Чи можливо це? Так, якщо почати працювати ще зі школи!
Формуємо відповідальну медіаповедінку
Перша проблема, з якою доводиться зіткнутись учителю – недостатній рівень свідомості школярів. Це й не дивно, адже навіть багато хто з дорослих вважає, що відповідальне ставлення до контенту, це точно «не їхня проблема», її має вирішувати хтось інший. Що вже казати про дітей! І саме тому варто показати дітям, що суспільна медіабезпека залежить від кожного з нас.
Контент створюємо всі ми, тож варто забути про стандартні виправдання: «це просто жарт», «я просто щось написав», «я маю право на власну думку» тощо. Дійсно, ми всі маємо право на власну думку, але ми несемо відповідальність за власні слова та дії.
За допомогою соцмереж можна за лічені години посіяти паніку, зібрати натовп для акції, викликати нестримний гнів/співчуття до певної особи. Інформація поширюється так швидко, що люди просто не встигають її вивчити та розпізнати фейки. Пояснюйте дітям, що дезінформація це: недовіра, паніка, хаос, невиправдані дії або витрати.
Якщо не знаєте, як почати зі школярами розмову про важливість медіаграмотності, неодмінно перегляньте курс Інни Іванової «Медіаграмотність та критичне мислення: від теорії до практики». Курс надає теоретичні знання і практичні інструменти для педагогів різної спеціалізації, які розпочинають медіаосвітню діяльність (формування власної та учнівської медіаграмотності). Це не просто важливо, а й цікаво, оскільки допоможе усвідомити власну позицію медіакористувача та медіатворця у сучасному інформаційному просторі!
Запропонуйте дітям виконати прості вправи, які допоможуть підвищити їхню медіаграмотність
1. У яку нісенітницю готові повірити учні? Перевірте їх, запропонувавши визначити у відсотках правдивість наступних тверджень (бажано, аби діти обґрунтували власну думку). Чи є вони брехнею, маніпуляцією або перекручуванням фактів?
- «У лабораторіях Грузії вивели спеціальну породу комарів, що здатні заражати людей ВІЛ»;
- «Земля насправді пласка, але це від нас приховують»;
- «Планетою керує таємне світове керівництво (Римський клуб, QАnon)».
2. Відповідайте за те, що відправляєте у медіапростір. Це стосується не лише якості, але й кількості контенту. Ваші пости не мають перевантажувати стрічку друзів і бути нав’язливими.
Аби не створювати неналежний або надлишковий контент, подумки перенесіть ситуацію у реальне життя. Нехай діти згадають, що постили у соцмережі останнім часом і спробують розказати те саме сусіду по парті. Зазвичай у подібній ситуації всі надмірності стають очевидними. Наприклад, ви не стали б виходити на вулицю у вбранні, що за яскравістю нагадує ваш пост.
Зауважити: велика кількість фейкових та маніпулятивних новин, що транслюють конспірологічні теорії, змінюють сприйняття інформації. Спочатку люди ігнорують дезінформацію, потім просто не вірять, а згодом починають сумніватися.
Як виробити інформаційний імунітет?
Відверту брехню помітити легко, проте дрібну або маніпуляцію реальними фактами – значно складніше. Розкажіть учням про найпоширеніші методи маніпуляції, аби вони помічали схожі прийоми.
1. Метод «гнилого оселедця»
Застосовується проти конкретної особи, групи людей або установи. Мовник добирає фальшиве звинувачення або максимально неприємні та скандальні відомості. Мета «гнилого оселедця» – не довести звинувачення, а викликати широке публічне обговорення його несправедливості та невиправданості. А щойно розгорнеться дискусія, автоматично з’являться прихильники, противники та «експерти». Під час обговорення запах «гнилого оселедця» просякає ім’я об’єкту дискусії, тож відмитися від нього стає неможливо. І не має значення, яким буде остаточний вирок.
2. Принцип «40 на 60»
Це принцип висвітлення новин, де 60% інформації подається на користь супротивника. Саме його під час Другої Світової війни використовувала німецька радіостанція, що заробила кредит довіри, даючи спочатку правдиву інформацію, а згодом перейшовши у формат 60% правди 40% маніпуляції/брехні. Під час війни союзники сприймали це ЗМІ як британське. І лише згодом виявилося, що станція працювала за принципом «40 на 60».
3. Метод великої брехні
Метод базується на вмінні вигадати настільки глобальну брехню, що брехати про таке, здається, просто неможливо. Добре скомпонована «велика брехня» провокує глибоку емоційну травму або образу, що здатна роками визначати погляди й напрям думок суспільства. Логіка та наведені докази при цьому не грають жодної ролі.
4. Метод абсолютної очевидності
Завдяки цьому методу спікер не доводить вам щось, а подає це як очевидний факт, добре відомий широкій аудиторії. Некритичний слухач дуже чутливий до думки більшості, тож несвідомо намагатиметься долучитися до неї.
Але тут є нюанс. Більшість має бути абсолютною і беззаперечною. Ніяких 45% на 55% чи 51% на 49% – у такому випадку прибічники двох поглядів сприймаються як дві самодостатні групи, тож не буде жодного ефекту залучення. Проте, якщо є більшість (або ілюзія більшості), кількість її прихильників неухильно зростає. Цей метод часто використовується на ток-шоу, при публікації рейтингів та соцопитувань, де необхідно підкреслити одноголосність спільноти у певному питанні.
Не обмежуйтеся теорією, розбирайте конкретні кейси. Діти мають запам'ятати правила та користуватися ними в реальному житті. Інформація вирішує все!
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.