Перша психологічна допомога дітям: основні підходи та принципи

Війна на території нашої держави призвела до руйнування звичайного способу життя багатьох українських сімей. Стабільність та відчуття власної безпеки змінились на реальність, сповнену почуттям невизначеності та постійного стресу. Особливо гостро це відчули діти, які пережили травмуючі події, втратили можливість жити у звичному оточенні близьких людей та друзів. Що допоможе педагогам, учням та їхнім батькам адаптуватись до нових реалій й відновитись після кризових ситуацій? Саме цій важливій темі присвячена наша дводенна Всеукраїнська інтернет-конференція «Психологічна підтримка учасників освітнього процесу: потреби та можливості». Під час ефіру ми обговоримо  нагальні проблеми та спробуємо знайти способи їх розв'язання. А ще ми опрацювали фахове видання, розроблене науковцями та практикуючими психологами щодо соціально-педагогічної та психологічної допомоги сім'ям в період воєнного конфлікту, та підготували декілька порад, які допоможуть своєчасне розпізнати потребу та надати першу психологічну допомогу дітям.

Категорії дітей, які потребують першої психологічної допомоги

Перша психологічна допомога (далі – ППД) – це комплекс заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги людям, які в результаті щойно пережитої або поточної важкої кризової події зазнали впливу значних стресорів та відчувають страждання і потребу. Зокрема це можуть бути діти, які:

• пережили психологічну травму; 
• отримали поранення в результаті бойових дій (катастрофи); 
• можуть нанести шкоду собі та оточуючим після пережитої події.

Такі діти не в змозі правильно оцінити ризики і навколишні небезпеки й потребують посиленого захисту та емоційної підтримки. Крім того, ознаками потреби у психологічній допомозі є такі нетипові реакції дітей, які пережили стресові події: 

• безпідставне відчуття тривоги, страху та депресії; 
• соціальна відчуженість, замкненість у собі; 
• проблеми зі збереженням уваги і нездатність зосередитися;
• плач, сльозливість, астенічність, емоційна вразливість; 
• «чіпляння» (велика залежність) за інших; 
• відчуття вини за негативні події, стурбованість щодо захисту та порятунку в умовах кризи;
• фіксація на певних негативних думках та переживаннях;
• прояви різноманітних механізмів захисту, таких як регресія, заперечення та уникнення.

Згідно зі ст. 51 Закону України «Про повну загальну середню освіту» підвищення кваліфікації педагогів у частині надання психологічної підтримки учасникам освітнього процесу є обов'язковим (він має становити не менше 10% від загальної кількості годин за 5 років). У статті Підвищення кваліфікації педагогів за напрямом «Надання психологічної підтримки учасникам освітнього процесу» представлено перелік освітніх заходів «На Урок», які можна переглянути у зручний час та вдосконалити професійну майстерність.

Організація роботи з надання ППД у закладі освіти

Першу психологічну допомогу можуть надавати не лише шкільні психологи, а й інші педагогічні працівники, які володіють відповідними знаннями й навичками. На рівні закладу освіти ця робота включає такі складові: 

• оцінювання потреб і проблем; 
• формування в колективі відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою та надії; 
• організація ненав’язливого надання практичної допомоги та підтримки; 
• надання допомоги в задоволенні нагальних потреб та в отриманні інформації;
• встановлення зв’язку з відповідними службами і структурами соціальної підтримки; 
• захист від подальшої шкоди.

Під час надання ППД педагогічним працівникам слід дотримуватись таких етичних правил:

• не пропонуйте допомогу насильно та зауважте, що при бажанні її можна отримати пізніше;
• будьте чесними;
• уникайте дій, які можуть поставити дитину під загрозу травмуючих впливів;
• поважайте думку дитини, її етнокультурні та гендерні особливості;
• звільніться від власних стереотипів;
• вислуховуйте дітей, але не примушуйте їх говорити; 
• допомагайте дитині заспокоїтися; 
• не пропонуйте жодних матеріальних благ та не обіцяйте того, що не зможете виконати; 
• приймайте та підтримуйте всі емоції, які відчуває дитина. Пояснюйте, що така реакція є нормальною після пережитого негативного досвіду;
• зміцнюйте віру в можливість допомогти собі та оточуючим; 
• формуйте у дитини розуміння того, що надзвичайна подія, свідком або учасником якої вона була, закінчилась і більше не становить загрози.

Основні принципи надання ППД

Перша психологічна допомога дитині, яка перебуває в стресовому стані, базується на трьох основних оперативних принципах, які дозволяють:

• оцінити наслідки кризової ситуації;
• організувати безпечне надання допомоги та налаштувати зв’язок з нею;
• перенаправити її до фахового спеціаліста для отримання професійної підтримки (у разі потреби). 

Тож аби допомогти дитині заспокоїтись та створити комфортні умови для взаємодії потрібно:

І. Дивитися. 

Для ефективної реалізації цього принципу варто скористатись такими порадами: 

• знайдіть для розмови безпечне та тихе місце, де ніщо та ніхто не відволікатиме;
• говоріть м’яко, повільно та спокійно. На запитання дитини про травмуючі події відповідайте простими словами без жахливих подробиць; 
• підтримуйте зоровий контакт таким чином, щоб ваші очі були на одному рівні з дитиною; 
• забезпечуйте умови безпеки. 

Якщо дитина відчуває паніку або  виглядає дезорієнтованою, спробуйте зосередити її увагу на нейтральних навколишніх об'єктах у найближчому оточенні, які вона може побачити, почути чи помацати. Для відновлення контакту з навколишнім середовищем і самовладання у випадку виникнення відчуття нереальності того, що відбувається, попросіть її: 

• упертися ногами в підлогу та поплескати пальцями або кистями рук по своїх колінах; 
• розповісти, що вона бачить і чує;
• зосередитися на своєму диханні і дихати повільно. 

ІІ. Слухати 

Аби налагодити довірливій контакт з дитиною надзвичайно важливо уважно її слухати. Тож під час розмови варто дотримуватись таких правил:

• будьте терплячими і спокійними;
• вислуховуйте її міркування і страхи без засуджень і оцінок;
• показуйте своїм виглядом, що ви уважно її слухаєте, наприклад, киваючи головою або вимовляючи короткі підтверджуючі репліки;
• надавайте їй можливість помовчати в разі необхідності;
• висловлюйте співчуття, коли вона говорить про свої почуття, перенесену втрату або страшні події;
• не влаштовуйте детальних розпитувань, щоб уникнути повторення стресової ситуації;
• будьте делікатні щодо фізичного контакту;
• з’ясуйте, що є для неї найважливішим просто зараз та допоможіть розібратися у тому, що є першочерговим.

ІІІ. Спрямовувати 

Діти, що знаходяться у стані дистресу, почуваються вразливими, ізольованими та безпорадними, їх переповнюють тривоги та страхи. Тож для знаходження ефективних способів отримання практичної  допомоги можна скористатись такими порадами: 

• дізнайтеся у дитини, як вона справляється з труднощами, та підтримуйте використання позитивних стратегій;
• заохочуйте дитину обмірковувати свої нагальні потреби та визначати пріоритетні. Наприклад, ви можете попросити її подумати про те, що їй потрібно саме зараз, а що можна відкласти на потім;
• запитайте, чого вона боїться та які превентивні заходи допоможуть залишитися неушкодженою; 
• поцікавтеся в неї, що допомагає їй відчувати себе краще чи розслабитися;
• допоможіть дитині згадати друзів або рідних, які її підтримують у житті та здатні допомогти їм у поточній ситуації; 
• залучайте дітей молодшого віку до творчості (малювання, ліплення з пластиліну) – це дозволить виявити почуття та переживання дитини на невербальному рівні. А дітям старшого віку можна запропонувати організувати допомогу іншим однокласникам або молодшим школярам – це дозволить їм більшою мірою відчути контроль над ситуацією.

Психологічна підтримка учасників освітнього процесу в умовах війни потребує від педагогів великих резервів самовладання та саморегуляції, адже у такій роботі існує високий ризик емоційного вигорання. Тож, якщо ви бажаєте отримати прості, але одночасно ефективні поради, які допоможуть підтримати себе та інших у складні часи, долучайтеся до нашої конференції!