позакласна робота Лаурети Нобелівської премії

Про матеріал

на допомогу вчителю зарубіжної літератури

Тема: Лауреати Нобелівської премії

Мета: розповісти про засновника премії Альфреда Нобеля; ознайомити учнів з письменниками-лауреатами Нобелівської премії; сприяти перетворенню загаль­нолюдських цінностей в індивідуальний духовний досвід учнів; виховувати повагу до людської особис­тості, до скарбів культури; формувати гуманістичні іде­али добра.

Перегляд файлу

1

 

Тема: Лауреати Нобелівської премії

Мета: розповісти про засновника премії Альфреда Нобеля; ознайомити                                  учнів   з письменниками-лауреатами Нобелівської премії; сприяти перетворенню загаль­нолюдських цінностей в індивідуальний духовний досвід учнів; виховувати повагу до людської особис­тості, до скарбів культури; формувати гуманістичні іде­али добра.

Обладнання: портрети письменників-лауреатів Нобелівської премії та їхні твори: Г. Сенкевич, роман "Куди ідеш?"; Р. Кіплінг, оповідання "Мауглі", роман "Кім"; М. Метерлінк, п'єса "Синій птах"; Б. Пастернак, роман "Доктор Живаго"; Е. Хіменгуей, повість "Старий і море"; І. Бунін, повість "Життя Арсеньєва"; В. Голдінг, роман "Володар мух", Б. Шоу, п'єса "Пігмаліон"; порт­рет і послання матері Терези; карта світу; програвач та аудіозапис з віршами Б. Пастернака.

Хід уроку

І.Оголошення теми і мети навчально-виховного позакласного заходу.

Слово вчителя

- Засновником Нобелівської премії є Альфред Бернхард Нобель -  шведський інженер-хімік і підприємець, член Лондонського королівського товариства і Шведської академії.  Народився Нобель 21 жовтня 1833 року в Сток­гольмі.  У 1843— 1850 роках разом з батьками жив у Петер­бурзі. З 1850 року вивчав хімію в Німеччині, Франції, Італії і США. У 1853 році повернувся в Росію і працював на фірмі "Нобель", що належала його батьку. У 1865 фірма організувала перший у світі завод з виробництва нітрогліцерину, і Нобель став його дирек­тором. Нещасний випадок на заводі виявив небезпеку в роботі з рідким нітрогліцерином, після чого Нобель ви­найшов вибухову суміш, яку назвав динамітом. Але Нобель не хотів, щоб його відкриття йшло на шкоду людству, тобто на виготовлення зброї. Тому пе­ред смертю, а жив він самотньо, уклав заповіт про те, щоб його заводи продали, гроші вклали в цінні папери, а відсотки з прибутків стали винагородою у вигляді премій науковцям, літераторам за визначні успіхи в цих галузях. Серед номінацій Нобелівської премії є література, всі галузі науки, крім математики. Математиків Нобель обійшов, тому, що коли він винайшов динаміт (1867р.), дружина знайшла собі коханця-математика.

    10 грудня 1896 року Нобель помер у віці 63 роки у своїй лабораторії в Сан-Ремо (Італія). І з того часу кожного року у жовтні засідає Шведська академія і вирішує, кому ж присудити цю престижну премію?

Перша — за відкриття в галузі хімії.

Друга —фізики.

Третя — фізіології і медицини.

П'ята — за видатні досягнення для зміцненні миру.

Перша Нобелівська премія була вручена в 1901 році французькому поету Рене Сюллі -Прюдому.

Вручення Нобелівських премій відбувається 10 грудня кожного року. Звичайно, відзнака за досягнення в літературі при­вертає особливу увагу громадськості. Ця премія дуже престижна. Сума винагороди становить 1 мільйон доларів. У галузі літератури за 100 останніх років цю найпрестижнішу премію отримали 99 письменників.  Нобелівська премія присуджується тільки за життя людини, посмертно вона не присуджується.    Представники 37 країн світу отримали цю премію. Найбільше Нобелівських лауреатів має Франція.

     Гортаючи сторінки журналу "Письменники-лауреа­ти Нобелівської премії", ми познайомимось з такими письменниками-лауреатами;

Генріх Сенкевич,

Редьярд Кіплінг,

Моріс Метерлінк,

Борис Пастернак,

Іван Бунін,

Ернест Хемінгуей,

Вільям Голдінг,

Бернард Шоу.

Остання сторінка нашого журналу "Духовні чекан­ня" присвячена лауреату Нобелівської премії — мона­хині, матері Терезі. Кожна творча людина: чи то художник, музикант, письменник, поет прагнуть за допомогою слова зміни­ти життя людей на краще. Дуже хочеться, щоб завдяки сьогоднішньому ви­ховному заходу ви, діти, винесли ті зерна, які допомо­жуть вам стати більш самостійними у прийнятті рішень, які облагородять ваші душі, навчать цінувати прекрасне, спрямують вас на шлях добра і справедли­вості. Саме тому епіграфом до заходу я взяла слова відо­мого педагога, батька російської педагогіки Костянти­на Дмитровича Ушинського:

"Кожна особистість більше людина в тому, як вона почуває, ніж у тому, як вона думає".

Вчитель:

- Ви готували сторінки нашого усного журналу. Тож почнемо перегортати його сторінки.

Сторінка 1

Генріх Сенкевич (1846—1916)

"... У війні світу проти істин звитяга залишилася за істиною ".

Класик польської літератури, майстер історичного роману і новели. Нобелівську премію отримав у 1905 році.  Народився він 5 травня 1846 року в небагатій шля­хетській родині. Навчався на медичному та історичному факуль­тетах. Сенкевич отримав Нобелівську премію за роман "Камо грядеші?" (Куди ідеш?) (1894—1896). За його словами, це — "істинно християнська епо­пея", найважливіша від усього, написаного ним раніше.    Дія роману розгортається у 64—68 роках у Старо­давньому Римі, коли жорстоко переслідувалися перші християни. Одним із центральних персонажів роману "Куди ідеш?" є імператор Нерон, за правління якого стався цілковитий занепад моралі. Один із найжахливіших злочинів, пов'язаних із ім'ям Нерона, —- грандіозна пожежа Риму 64 року та масові вбивства християн. Невідомо, хто або що було справжньою причиною пожежі, але Рим запалав одразу з усіх боків, і полум'я було єдиним володарем міста упродовж 9 днів. Тисячі тисяч людей загинуло, ще більше залиши­лося без притулку. Містом почали ширитися чутки, що столицю підпалили за наказом імператора. Щоб відвести від себе підозри, Нерон усю провину звалив на християн та піддав їх жорстоким тортурам і карам.  Прихильники Христа виявили тоді надзвичайну стійкість і самовідданість, назавжди залишившись символом чистоти віри і прикладом для наслідування усіх майбутніх поколінь. За християнською легендою, Нерон став причи­ною мученицької смерті апостолів Павла та Петра, які тоді проповідували в Римі нове віровчення. На думку Сенкевича, кожна людина рано чи пізно має зробити вибір між добром і злом. Щоправда, є ще позиція спостерігача-естета. На думку письменника ця позиція є мовчазною підтримкою несправедливої та злочинної влади.

      Нобелівська премія Генріху Сенкевичу була вруче­на "за видатні заслуги в галузі епосу", на врученні за­значалося, що Сенкевич - "один із тих геніїв, котрі втілюють у собі дух нації".

Сторінка 2

Редьярд Кіплінг (1865—1936)

"Люди повинні проникнутися почуттям відповідальності за братів наших менших ".

У 1907 році англійський письменник Редьярд Кіплінг був нагороджений Нобелівською премією. Народився він 1865 року в Бомбеї (Індія), куди пе­реїхав батько, відомий англійський художник. Письменник згадує ці роки як найщасливіший період свого життя. На жаль, він тривав лише 5 років. Батьки, як і більшість знатних сімей того часу, вва­жали, що індійський клімат шкідливий дітям, тому його відправили на виховання до Англії. У 17 років юнак закінчує школу і повертається до батьків в Індію, де починає працювати помічником ре­дактора однієї з місцевих газет. Перша його збірка вийшла під назвою "Прості оповідання з гір". Особливо плідним для письменника був амери­канський період життя — з 1892 по 1896 роки. У цей час вийшли друком оповідання про тварин. Улюбленими книгами дітей і дорослих стали оповідання про Мауглі. Кіплінг хотів, щоб юні читачі зрозуміли, що природа — дім людини, тому її треба берегти, жити в злагоді з нашими меншими братами. Це — головна ідея твору. У житті спрацьовує закон бумеранга: як ти ставишся до природи, так і вона ставиться до тебе. Як тигр Шер-Хан у свій час викрав у людей Мауглі, так Мауглі, коли виріс, розправився з ним.

     Вершиною романістики Кіплінга став роман "Кім" (1901) — філософський твір, "істинно індійський ро­ман", що виріс із "Книги джунглів", де автор піднявся над своїми політичними поглядами. Описуючи подорож і пригоди хлопчика-тубільця і бродячого буддійського монаха, Кіплінг показує життя Індії в усьому його розмаїтті, калейдоскопі рас, звичаїв і  вірувань; а написано це з таким теплим почуттям, яке неможливо знайти навіть у його кращих оповіданнях. 

                     1907 року Кіплінг отримує Нобелівську премію "за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і ви­датний талант оповідача".

Під час Першої світової війни, на якій загинув його єдиний син, Кіплінг починає працювати у комітеті Чер­воного Хреста.

           Помер письменник 18 січня 1936 року в Лондоні, похований в Куточку поетів у Вестмінстерському абатстві.

Сторінка З

Моріс Метерлінк (1862—1949)

"Комунізм перетворює людей на термітів — ор­ганізованих, працьовитих, але тупих істот ".

Бельгійський драматург-символіст і поет був нагороджений Нобелівською премією у 1911 році. Писав французькою мовою. Народився і Фландрії в родині адвоката. Освіту здобув у Парижі. Літературну діяльність розпочав як критик, автор нарисів і поет у журналах "Молода Бельгія" та "Ва­лонія". Видав дві збірки символістських віршів. У перших п'єсах Метерлінка зло з'являється як рок, смерть, самотність. Людина завжди безсила перед ни­ми. ("Сліпі", "Пелеас і Мелісандра"). Із 1896 року у творчості Метерлінка починає звуча­ти новий лейтмотив — прагнення людини до добра, світла, любові. Тепер у п'єсах поряд із символами з'яв­ляються живі люди, сповнені почуттів і бажань. ("Сест­ра Беатриса", "Монна Ванна"). 1908              року Метерлінк створив свій шедевр — "Си­нього птаха" — п'єсу про пошук щастя, про перемогу
добра над злом. Твір сповнений віри в людину, тому не випадково, що головні герої п'єси діти. Майже 100 років "Синій птах" не полишає сцени театрів різних країн.

1911 року письменника було нагороджено Но­белівською премією "за багатогранну літературну діяльність, а особливо за драматичні твори, що відзна­чаються багатством уяви і поетичною фантазією". Через хворобу Метерлінка нагороду одержав по­сол Бельгії. Під час світової війни Метерлінк гостро виступив проти німецького мілітаризму, 1918 р. у п'єсі "Заручи­ни" продовжив оповідь про героя "Синього птаха Тільтіля".  Згодом Метерлінк захопився написанням есе і трактатів, один з них — "Життя термітів" — вбивчий осуд комунізму. Помер у Ніцці в своєму особняку "Бджолярня" 6 травня 1947 року, встигнувши написати мемуари "Го­лубі пухирі" (вийшли 1948 року).

Сторінка 4

Борис Пастернак (1890— 1960)

"... О Боже, як мені далека удавана веселість ваша!..".

Російський поет, прозаїк і перекладач нагородже­ний Нобелівською премією у 1958 році. Народився 18 лютого 1890 року у Москві, в родині академіка живопису. Його мати була відомою піаністкою. Пастернак також навчався в Московській консер­ваторії, але полишив її і вступив на історико-філо-логічний факультет Московського університету. Друкує вірші в альманасі "Лірика". 1913 року видав першу поетичну збірку "Близнюк у хмарах", 1916 року — другу — "Понад бар'єрами". Під час першої світової війни як невійськовозобов’язаний , через пошкоджену ногу працював на Камі, на хімзаводах канторщиком — вів військовий  стіл.

Повернувшись до Москви, працював у бібліотеці народного комісаріату освіти. Тоді ж пише повість "Ди­тинство Люверс*. 1943 і 1945 років виходять збірки йо­го віршів. "На вранішніх поїздах", "Земний простір". Взимку 1945 року Пастернак розпочав працювати над романом "Доктор Живаго". Паралельно Пастернак займається перекладами — блискуче переклав "Фауста" Гете, інших поетів. На батьківщині Пастернаку відмовили у публікації його роману через "дух неприйняття соціалістичної революції". 1957 року роман вийшов за кордоном і був перекладений 18 мовами. Пастернака висували на здобуття Нобелівської премії в 1946, 1954 роках (роман "Доктор Живаго" ще не був написаний, лише за вірші).

      1958 року він удостоєний Нобелівської премії "за видатні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій російського епічного рома­ну".

Пастернак надіслав телеграму до Шведської ака­демії: "Безмірно вдячний, зворушений, гордий, знічений". Та після цілеспрямованого цькування і виключен­ня із Спілки письменників СРСР Пастернак відмовився від премії.

      В Росії його затаврували клеймом зрадника російського народу.

Митці всього світу стали на захист Пастернака. На­ведемо лише слова А.Камю: "Ні з чим не зрівнянна кни­га, яка далеко переважає всю масу літературної про­дукції світу. Цей великий роман про кохання аж ніяк не антирадянський, він — всеохопний". Помер Пастернак ЗО травня 1960 року на дачі в Передєлкіно під Москвою, там і похований.

    ЮНЕСКО оголосила 1990 рік роком Пастернака. Цього ж року син Пастернака Євген одержав медаль і диплом батька, котрі йому було присуджено 1958 ро­ку.

Учень:

  • А зараз до вашої уваги вірш Б.Пастернака «О, знал бы я, что так бывает…»

Вчитель:

- А зараз давайте проникнемося поезією поета, слухаючи його самого в грамзапису  ("Любити інших — тяжкий хрест").

 

Сторінка 5

Іван Бунін (1870-1953)

"Доки буде Сталін, буду за кордоном"

 

       Нобелівською премією нагороджений 1933 року.

      Іван Олексійович Бунін народився 22 жовтня 1870 року у збіднілій дворянській родині під Воронежем. Провчившись 4 роки в Єлецькій гімназії, далі зай­мається самоосвітою під керівництвом брата. 19-річним полишає дім, багато подорожує, працює коректором, бібліотекарем, статистом, газетярем. Дебютував 1887 року віршем "Над могилою Надсона". 1891 р. в Орлі видав збірку "Вірші", де в центрі — світ російської природи, її краса.  Поетичні книги "Під відкритим небом" (1898) і "Ли­стопад" (1901) написані в традиціях "срібного віку", продовжували і розвивали сільську тематику  З появою першимих оповідань "Антонівські яблу­ка" (1990), "Сосни" (1901), "Нова дорога" (1901) здо­був визнання як талановитий прозаїк. Бунінська модель батьківщини — це поєднання ніжності і жорстокості. Горький назвав Буніна "кращим стилістом сучас­ності". Автобіографічна основа повісті Буніна "Життя Арсеньєва" безсумнівна, але все ж це твір у котрому пе­реосмислено минуле, — повернення в дитинство, взаємозв'язок давнього і сьогодення" Сповідь великого митця лірично-пристрасна, в ній любов перемагає смерть, це справжній лірико-філософський монолог 1933 року Буніну присуджують Нобелівську премію "за суворий артистичний талант, з яким він розвиває традиції класичної прози". Лауреат, подякувавши, підкреслив сміливість Шведської академії, котра виявила честь письменнику-емігранту. Остання збірка оповідань "Темні алеї" (1943) — єдина книга в російській літературі, де домінує одна тема — кохання. 38 творів — це стільки ж різноманітних любовних історій. У роки Другої світової війни Бунін відмовився співпрацювати в профашистських газетах, радо вітав Перемогу Але до СРСР не повернувся — "доки буде Сталін, буду за кордоном". У "Спогадах" (1950) дуже різко висловився про Максима Горького, Олександра Блока, Олексія Толстого. 8 листопада 1953 року помер у Парижі від хвороби легенів. На столі залишився незакінчений рукопис про Антона Чехова (вийшов 1955 р)

Сторінка 6

Ернест Хемінгуей (1899—1961)

"Людину можна знищити, Але здолати неможливо".

Американський письменник Хемінгуей Но­белівську премію отримав у 1954 році.

Народився 21 липня 1899 року у містечку Оук-Парк, передмісті Чикаго, в родині лікаря. Писати почав рано, друкував вірші й оповідання в шкільних газетах. Після школи 1917 року Хемінгуей через слабкий зір не потрапив до армії. Півроку працював журналістом у Канзасі. Потім став водієм американського загону Червоного Хреста на італійському фронті, де в липні 1918 року був поранений у ногу. Після повернення до США 1991 року працює жур­налістом.

1921 року їде до Європи, багато подорожує, пише до американських видань, знайомиться з амери­канськими письменниками, котрі тоді жили в Парижі, висвітлює роботу Генуезької конференції.

Нобелівську премію отримав за повість "Старий і море".

Хемінгуей змалював героя, котрий самотньо протистоїть жорстокостям життя. Старий рибалка Сантьяго навчив хлопчика рибали­ти, і вони подружились, Але ось уже довгий час старому не везе — нічого не може зловити. І батьки хлопчика наказали йому йти допомагати іншому рибалці, в якого ловля йде краще. "Ось уже 84 дні, — говорить старий до себе, -нічого не вдається мені спіймати". І ось нарешті велика риба спіймалася на одну з його вудочок. Але витягти старий її не може, бо вона пливе на глибині і тягне чо­вен з рибалкою в море. Два дні риба тягнула човен старого, на третій день почала підніматися на поверхню, і старому вдалося її вбити. Він прив'язав рибу до човна і попрямував до берега. Але по дорозі на рибу нападати акули, і як ста­рий не намагався їх відігнати, вони відривали від риби шматки. Коли рибалка доплив до берега, від великої риби-меч залишився один довгий-предовгий скелет. Але старий не впав у відчай. Він відчував себе переможцем, бо не злякався акул, а переміг їх. Він спав у своїй хижці, коли хлопчик прийшов до нього. Хлопчик, побачивши покалічені руки старого, плакав. Приніс йому кави. Сказав, що знову буде з ним рибалити. Такий простий сюжет, але яка художня сила цього невеликого твору.    В основі рішення Нобелівського комітету про при­судження премій була саме ця повість, хоч одержав її Хемінгуей за всю творчість. Відзначений "за оповідну майстерність, вкотре продемонстровану в "Старому і море", а також вплив на сучасну прозу". Говорилося та­кож і про його героїчний пафос", мужню любов до не­безпек і пригод". Хемінгуей тоді хворів, і премію отримав посол США в Швеції. 1960 р. Письменник лікувався від депресій і психічної хвороби.

2 липня 1961 року причиною його смерті стало самогубство.

Сторінка 7

Бернард Шоу (1856-1950)

"Цивілізоване" варварство   остання ступінь падіння людства.

Нобелівську премію отримує в 1925 році.

Англійський драматург, за походженням ірландець, народився у Дубліні, в родині державного службовця. Працював клерком, а потім у Лондоні у телефонній компанії. І одночасно — робота в бібліотеках, а вранці — обов'язкові 5 сторінок роману. Перші п'ять творів не були надруковані. 1892 року була поставлена, а після двох вистав знята перша п'єса Шоу "Будинок вдівця". У своїх творах критикував суспільство, його устрій і звичаї, надав філософське осмислення недоско­налості людини. Ідеалом для Шоу був Ібсен, Чехов. Однак Шоу -драматург цілком оригінальний. Головний його ху­дожній засіб — парадокс як метод втілення будь-якого задуму. П'єси Шоу — це завжди "драми ідей", п'єси-дискусії. Теми їх надзвичайно різноманітні.       Шоу цікавить війна і мир, релігія, право і справед­ливість, сімейні драми, проблеми моралі, зокрема ли­цемірства і щирості.

Найвідоміші п'єси Шоу "Учень диявола", "Цезар і Клеопатра", "Дім, де розбиваються серця" й особли­во — "Пігмаліон". Цю п'єсу ставили театри усього світу, ЇЇ багато разів екранізували, на її основі написано славетний мюзикл Д. Лоу. Філософською комедією з іскрометним гумором назвали "Людину і надлюдину" (1905). "Цивілізоване" варварство — остання ступінь падіння людства — ось що хотів сказати цим твором Шоу. Але над усім брудом життя — мрія про людяну людину. Лев Толстой писав Шоу, що той вразив його "гли­боким розумінням зла життя". До 300-ліття Шекспіра Шоу пише блискучу п'єсу "Смуглява леді сонетів"(1910).

У "Пігмаліоні" (1913) йдеться про те, що проста дівчина з народу — квіткарка Еліза аж ніяк не є люди­ною другого сорту, і "інтелігентність" вищого сорту — часто лиш "позолота" ляльок лондонського світу".

     1926 року було вручено Нобелівську премію Бернарду Шоу "за творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометність, яка часто поєднується з винятково поетичною красою".

     Шоу відмовився від премії. Він був рішучим про­тивником усіляких премій, її отримав посол Англії, а гроші Шоу віддав у фонд перекладачів Стріндберга. Шоу помер у віці 94 роки. За його бажанням тіло його було спалене без релігійних обрядів, а прах змішаний з прахом жінки і розвіяний в його улюблено­му саду. "Я віддаю перевагу саду, а не монастирю!" —говорив Шоу, маючи на увазі Вестмінстерське абат­ство, усипальню великих людей Англії.

Сторінка 8

Вільям Голдінг (1911 — 1993)

"Світ, яким править наука, добрим ніколи не буде. Потрібно більше любові, більше людяності, більше тур­боти ".

Англійський прозаїк Вільям Голдінг нагороджений Нобелівською премією в 1983 році.

Народився 11 вересня 1911 року в Сент-Колам-Майнер (графство Корнуалл) у сім'ї шкільного вчителя. Ще студентом Оксфордського університету видав книгу віршів. Як і батько, Голдінг працює вчителем, у часи війни служить на флоті. Перші 4 романи видати не зміг,  п'ятий — "Володар мух" після відмов багатьох видавництв з'явився у 1954 році і одразу ж став бестселером. Це роман-притча про деградацію групи підлітків з багатих сімей. Виховані, добропорядні хлопці пере­творюються на дикунів, вбивають товаришів, прино­сять людські жертви. Роман "Володар мух" критики відносять до анти                                                                                                                                 

робінзонади. Спочатку англійські хлопчаки, які потрапили на острів під час автокатастрофи, намагаються створи­ти лад, дійти згоди, вирішувати питання демократич­ним мирним шляхом Але поступово вони дичавіють, цивілізована англійська пристойність зникає. Стра­хи, пожежа, загибель малюка, Саймона, Рохи свідчать про поступову деградацію. Хлопці втрача­ють здоровий глузд і людську подобу. Роман "Ритуали плавання" (1980) — написаний у формі подорожнього щоденника англійського аристо­крата минулого століття.

 

Корабель — символ сучасного суспільства: він пливе без напрямку.

1983 року Голдінг був удостоєний Нобелівської премії "за ясність реалістичного малюнка і універ­сальність міфу в творах, що пояснюють існування лю­дини в сучасному світі".

Сам Голдінг у своєму виступі заперечив, що він безнадійний песиміст зауваживши (як і в романах), що світ, яким править наука, добрим ніколи не буде. "Потрібно більше любові, більше людяності, більше турботи". Мова прози Голдінга вишукано красива. Письменник належить до найоригінальніших, най­складніших явищ англійської прози XX ст. Голдінг роз­криває перед читачем істинне обличчя людства, за­стерігає його від необдуманості дій, негуманності вчинків.

Сторінка 9

На підступах до Нобеля.

Україна не має лауреата Нобелівської премії.

Але варто назвати тих, хто був "на підступах" до неї.

Найближче до премії був Іван Франко, але смерть його (в травні 1916 року) не дала можливості її отрима­ти, (Посмертно премію не присуджують; є лише один випадок — забутий нині шведський поет Е. Карлфельдт— 1931 рік).

Володимир Винниченко, автор "Сонячної маши­ни", прагнув надати творові європейського розголосу, але ні Р Роллан, ні Г. Брандес не написали передмови до твору, що було б прямим виходом на нобеліата.

Тодось Осьмачка 1956 року сам висував себе на премію.

Видатний вчений світу Омелян Пріцак висував Павла Тичину і з перші книги) у 1966 році і Миколу Бажана в 1972 році Але заляканий Микола Бажан сам зняв свою кандидатуру, знаючи історію з Пастернаком.

("Нобелівська премія — тавро зрадника своєї країни").

1980 року Улас Самчук також був одним з канди­датів. У 1985 році Генріх Белль, авторитет котрого в світі був беззаперечний, висунув Василя Стуса Але смерть поета у таборі для політв' язнів 4 вересня 1985 року завадила цьому. 1991 року було висунуто кандидатуру Олеся Гончара.

У 2001 році Спілка письменників України зверну­лась до Ліни Костенко: чи вона не проти висунення її на Нобелівську премію. На той час Ліна Костенко вже вийшла зі Спілки письменників України. Це був її протест: не могла дивитись спокійно, як українські письменники доби СРСР на різні голоси славили комуністичний лад, а в наш час почали лаяти Радянський Союз і славити незалежну Україну, ніби то вони виборювали цю незалежність.

Поміркувавши, Ліна Костенко все ж таки дала зго­ду. На жаль, Шведська академія наук не збагнула глибини поетичного таланту Ліни Костенко, не помітила в її національній тематиці загальнолюдської філософії та моралі, до речі, ця академія помилялась не вперше. Зрозуміла річ, рішення Шведської академії викликає у знавців поезії, м'яко кажучи, здивування.

На отримання Нобелівської премії існує черга претендентів. Заздалегідь складається список номінантів, де можна роками вичікувати на таку бажану і престижну нагороду. Так ось, у тому списку стоїть ім'я нашої Ліни Костенко. І будемо сподіватися на справедливу оцінку її творчості.

Сторінка 1О

 Духовні шукання

     Не всі можуть стати митцями, яким вручають Но­белівську премію, але є в людині те, що набагато вище за письменницький талант. Це величезна любов до Бога і до людей. І це визнає світова громадськість. Прикладом подвижницької християнської любові є життя монахині Матері Терези, простої албанської жінки, яку знає увесь світ.

Агнес Гонкса Бояксіу народилася в Скоп'є на території колишньої Югославії в 1910 році. Вона виховувалась за традиціями албанської родини, але рано самостійно збагнула, що для неї брати і сестри не лише албанці, а й представники будь-якої національності, що мешкають на землі, "люди світу є моїми людьми" — говорила вона. Албанка Агнес обрала шлях служінню Господу і допомоги бідним і знедоленим. Спочатку вона поїхала до Ірландії як молода монахиня, (їй було 18 років) і вивчила англійську мову. Після цього вона поїхала до Індії, спочатку до Бенгалу, а потім до Калькутти.

Вона назвала себе Тереза на честь святої Терези.

Жила в монастирі і навчала індійських дівчат.

Одного дня у поїздці до Дажелінгу внутрішній голос сказав  ій: "Ти мусиш залишити монастир, щоб стати до людей, щоб допомагати найбіднішим, найзлиденніши ЇЇ

благословив єпископ на цю благородну справу, і вона почала свою подвижницьку діяльність у Калькутті. Її приклад, відданість благородній справі надихнули й інших. До неї приєдналося багато людей, які почали назвати себе  місіонерами милосердя. Як і мати Тереза, вони одягалися в просте сарі, жіночій національний індійський одяг. Все своє життя мати Тереза доглядала хворих, дарувала хліб насущний жебрака, калікам, полегшувала душевний стан тим, хто мав полишити цей світ. Вона любила їх усіх.

У 1991 році мати Тереза була нагороджена Но­белівською премією миру.

Світова громадськість знала про її подвижницький шлях. Серце матері Терези відгукувалось на будь-яку подію, що несло людям лихо, горе, страждання. Коли в Африці був голод, мати Тереза зорганізува­ла допомогу голодуючим продуктами, коли Україну спіткало чорнобильське лихо, вона допомагала меди­каментами, молилася за кожного, хто постраждав від аварії. Мати Тереза пішла з життя 1997 року. По її смерті світ дізнався про два чуда, пов'язані з її ім'ям. Двоє тяжко хворих, доторкнувшись до її одягу, видужали. За церковними канонами, якщо станеться ще одне чудо, то мати Тереза буде канонізована, тобто оголошена святою!

Творча група дітей читає послання матері Терези:

1-й учень. Життя — це можливість. Скористайся нею.

2-й учень. Життя — це краса. Захоплено сприйми її.

3-й учень Життя — це мрія. Здійсни її.

4-й учень. Життя — це обов'язок твій насущний. Використай його.

5-й учень. Життя — це виклик. Прийми його.

6-й учень. Життя — це багатство. Не розтринь­кай його.

7-й учень. Життя — це гра. Стань гравцем.

8-й учень. Життя — це надбання. Бережи його.

9-й учень. Життя — це любов. Насолодись нею сповна!

10-й учень. Життя — це таїна. Пізнай її.

11-й учень Життя — це долина страждань. Пересиль її.

12-й учень. Життя — це пісня. Проспівай її до кінця.

13-й учень. Життя — це боротьба. Стань до бор­цем.

14-й учень. Життя —  це безодня невідомого. Ступи в неї без страху.

15-й учень. Життя — це удача. Шукай цю мить.

16-й учень. Життя — прекрасне — не занапасти!

 Всі разом: Це твоє життя. Борись за нього!

Вчитель :

- Це послання матері Терези до всіх людей світу! Отже І до вас, юне покоління. Попереду у вас ціле життя, яке треба присвятити добру і справедливості!

Вчитель:

- Учні мали завдання – написати творчі роботи до нашого позакласного заходу.Послухаємо учнівські творчі роботи, в яких відобразилися їхні думки.

Твір за прислів'ям "Друзі пізнаються в біді".

Лист до Петрарки. (Заочна подорож до Італії XIV ст).

Твір "Правда, гірка правда" (за романом Стендаля "Червоне і чорне".

Підсумок учителя.

- У цих творчих роботах є паросток стурбованості і добрих намірів, і це є добрий знак. Дай Боже, щоб думки наших учнів у подальшому втілилися в їхньому житті, щоб вони мали собі за приклад життя матері Терези.

 

 

 

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Додано
17 лютого
Переглядів
120
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку