19 серпня о 18:00Вебінар: Ментальна арифметика: розвиваємо обидві півкулі головного мозку

Позакласний захід до Дня писемності "Веселий ярмарок українців"

Про матеріал

(сценарій позакласного заходу для учнів 8-10-х класів)

Мета: познайомити дітей зі стравами української національної кухні, з традиціями, пов'язаними із готуванням страв; розвивати акторську майстерність, пам'ять, зв'язне мовлення; виховувати у підростаючого покоління повагу до звичаїв, традицій українського народу, повагу до людської праці, відроджувати звичаї і обряди нашого народу, примножувати його традиції.

Перегляд файлу

 

 

Веселий ярмарок українців

 

(сценарій позакласного заходу для учнів 8-10-х класів)

 

Мета: познайомити дітей зі стравами української національної кухні, з традиціями, пов'язаними із готуванням страв; розвивати акторську майстерність, пам'ять, зв’язне мовлення; виховувати у підростаючого покоління повагу до звичаїв, традицій українського народу, повагу до людської праці, відроджувати звичаї і обряди нашого народу, примножувати його традиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Заплющую очі і бачу чисте, бездонне небо. Родючі поля, застелені пшеницею кольору сонця.  Безкрайні ріки та чисті, мов сльоза джерела. Усе – це моя Батьківщина.

       Нашій славній Україні, її працелюбному народові, споконвічним українським традиціям, народним пісням і звичаям присвячуємо наше свято.

       Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі. Багатовікова історія українського народу, народу – великомученика, на долі якого було досить лиха…

« Всім серцем любіть Україну свою,

І вічні ми будемо з нею».

 

 

1-ий ведучий-1

Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя – доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий – довгий вік!

 

2–ий ведучий-1

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з любов’ю і миром.

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді! Щоб жилося в мирі!

 

1- вед-2

    Слово має велику магічну та рушійну силу. Кажуть: «Вітер гори руйнує, а слово народи підіймає». Історія не знає жодного народу, який би не користувався мовою, не спілкувався нею.

   Скільки мов на землі? Вважають, що близько 5 тисяч. Ними розмовляє далеко не одна -кова кількість людей: китайською мовою, наприклад, говорять 800 мільйонів, російською – 240 мільйонів. Українською мовою розмовляють близько 45 мільйонів чоловік. Наша мова належить до високорозвинених мов світу. 

2- вед-2

По-своєму кожна

Пташина співає,

По-своєму кожен

Народ розмовляє.

У мене й народу  мого

Українська є мова чудова,

Своя, материнська.

По світу її,

Як святиню, нестиму

Допоки живу,

В чистоті берегтиму,

З Любов’ю сердечною,

Вірністю сина.

Ця мова для мене,

Як мати, єдина (С. Жупанин)

 

1-вед-3

 Багатство, краса, витонченість, мелодійність української мови визнано світом. У 1928 році в Парижі, на Міжнародному конкурсі мов українська мова зайняла ІІІ місце ) після французької й перської).І в першу чергу це все завдяки народним пісням. Скільки ж їх, цих мелодійних українських самоцвітів? Як доводять науковці -300 тисяч!

Отже, й розпочати наше свято повинна пісня. 

(Пісня про мову)

 

2–ий ведучий-3

Отже, щиро просимо гостей на наш «Веселий ярмарок українців»

На ярмарку нашім чудовім, багатім,

Є чим дивуватись і є, що придбати!

Тут щедрі дарунки із саду й городу,

Тут пісні і жарти – усім в нагороду.

 

1-ий ведучий-4

 

Працьовитий і гостинний український народ здавна славився хлібосольством. Зайдіть до української оселі на годинку – без частування господиня не проводить вас. Усе смачно, ситно, а головне – корисно та невибагливо.

- Рада і я  вас усіх привітати

В моїй затишній хаті.

Проходьте, сідайте,

Уму-розуму здобувайте.

Сьогодні, друзі милі,

В гурті зустрілися  знову.

Про Україну дорогу

Ми поведем розмову.

Про теплий, рідний, любий дім,

Про те, як затишно у нім.

Про мову ніжну і барвисту,

І про криницю в полі чистім.

 

 

– Я хочу сьогодні запалити свічечку, яка буде символом нашої любові до рідного краю. А у ваших серденьках запалає маленький вогник гордості за те, що ви українці. Ви цей вогник маєте пронести через усе життя. Тож будьте чесні, горді, любіть свою матінку Україну.

 

2–ий ведучий-4

Увага! Увага! Спішіть-поспішайте!

Господарі й гості, глядіть, не минайте!

На ярмарок прошу гуртом, поодинці,

Чекають на всіх тут чудові гостинці!

 

1-ий ведучий-5

Саме час звернутися до господарів ярмарку. Вони докладніше розкажуть про страви, звичаї, народні обереги . А потім і почастують нас.

     Розпочнемо нашу подорож ми зі столу «Українські рушники — скарби народні навіки».

 

Виходять представники столу «Українські рушники — скарби народні навіки».

 

1-1           Українські рушники — скарби народні навіки

    Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі рушник — невід’ємна частина нашого побуту.

    Рушник на стіні – це давній наш звичай. Не було в Україні хати, яку не прикрашали б рушниками. Хоч би як убого судилося сім’ї жити, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників.

  У народі казали: “Хата без рушників, що родина без дітей”. У минулому рушник обличчя оселі, господині. 

2-1-х

Рушники виконують обрядову і побутову функції. Відповідно до цього утвердилися і їхні назви:

Утирач (для рук та обличчя).

Стирок (для посуду, стола, лави).

Покутник (ним обвішували стіни, портрети).

Плечовий (ним пов’язували сватів).

Подарунковий (обрядовий, весільний).

  • А з якими ж обрядами українського народу пов’язаний рушник :

З вишитим рушником приходили до жінки, що народила дитину, вшановувати немовля.

  • рушники вішають над вікнами, дверима.(показую), їх називали оберегами, бо люди вірили, що вони оберігатимуть хату від лиха.
  • рушники прикрашали ікони у красному куті, у хаті, щоб у ній було красиво і затишно. А називають його покутник, або божничок. У святкові дні коли вся сім’я збиралась разом, на покутник кладуть хліб і сіль

 

3-1-х

 

  •  Вечорами у вихідні дні чи на свято сходилися хлопці та дівчата до когось у хату, прибрану рушниками, співали пісень, танцювали.
  • Ще з вишитим українським рушником пов’язано дуже багато весільних звичаїв і обрядів.
  • За давнім звичаєм, як тільки в родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалася про рушники. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.

4-1-х

   Багато рушників вишиті двома кольорами: червоним і чорним. Червоний — це колір родючої землі, багатства,урочистості. Червоний — колір щастя, добробуту, кохання. Ним найчастіше вишивали дитячий, юнацький, весільний одяг. Червоними нитками вишивали рушник для весільного обряду   Довгий прямокутний шмат тканини, завжди у наших предків -українців означав дорогу, шлях який веде людину.

Коли син вирушав у далеку дорогу, коли жінка виряджала чоловіка на війну, то дарувала їм вишитий рушник як застереження від лиха.

 

(Звучить «Пісня про рушник» А.Малишка)

 

2-5  вед

  Пісня ця зачаровує прекрасними словами поета А.Малишка і не менш прекрасною музикою Платона Майбороди. І захоплює вона уже не одне покоління людей, бо її мелодія, слова перегукаються з найріднішим, найближчим для кожної людини образом рідної людини – образом матері, яка дарує своєму сину, виряджаючи його в далеку дорогу життя – вишитий рушник, як символ материнського благоговіння, любові.

Студ

ВОЛОДИМИР ВАКУЛЕНКО-
ПАЛЯНИЦЯ 
Благословенна праця хлібороба – 
Хліб завжди був і є святим. 
Тривога в ньому і жалоба, 
Та колосочок золотий 

Який пробився крізь морози – 
Зеленим пір'ячком зійшов. 
Його весни зігріли сльози, 
У ньому, з древності - любов. 

І в першоспечену хлібину 
Ввійшла вона... 
На втечі діб 
Радіє стомлена родина – 
Бо на столі селянський хліб! 

Черствого хліба не буває, 
Черствіють очі, ті що злі. 
Дивіться люди: скарб зростає 
І колоситься на землі. 

 

1-2-х

    Навесні, коли зеленіли жита, люди виходили у поле і родиною тричі обходили лан, несучи на рушниках хліб і сіль, щоб гарний був врожай пшениці.

   Український народ споконвіку вирощував на своїй землі хліб. Важкою була праця хлібороба, але й почесною. Посіяний, вирощений, скошений, змолочений, спечений, хліб зберігав у собі тепло долонь хліборобів, їхню любов до землі й до людей

 

Учень 2-2-х

Традиційно в Україні хліб є символом добробуту. Побажання «хліб та сіль» прикликає до родини багатство.

У народних повір’ях хліб протиставлявся усьому нечистому. Так до лісу завжди брали із собою шматок хліба, бо його нібито бояться гадюки.

 

Учень 3-2-х

     Звичай благословляти хлібом також пояснюється уявленнями про хліб як оберіг. Батьки благословляли ним молоде подружжя. Хлібом заведено благословляти в далеку путь.

  До речі, зустріч хлібом-сіллю — не що інше, як своєрідний очисний обряд. Адже людина могла принести з чужини щось погане, вороже, недобру дію цього мав нейтралізувати хліб.

Учень 4-2-х

 Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити.  Свати приносили до хати дівчини хлібину, а взамін, у разі згоди, отримували паляницю.

    Виняткове значення має весільний коровай. Колись його пекли врочисто. Кожний етап супроводжувався спеціальними піснями. Жінок, які випікали коровай, називали коровайницями.

 

Учень -1-3-х

Пироги відігравали велику роль у традиційному народному харчуванні. Виготовляли пироги двох видів: печені (з кислого тіста) й смажені (з прісного). За начинку правили сир, розтертий з сирими яйцями, смажена квашена або свіжа капуста, варені квасоля, горох, картопля, , печений гарбуз. Готували й смажені пироги з прісного незаквашеного тіста. У піст начинкою були гриби, картопля, капуста. Пироги й досі є однією з найулюбленіших страв.

виконують пісню «Із сиром пироги»

 

Учень 2-3-х

Вергуни — просте печиво, нехитрі ласощі, які виготовляли із прісного тіста на яйці й сироватці. Тісто для вергунів розкачували у тонкий корж, різали на прямокутники чи ромби, у яких робили внутрішній надріз. Потім вивертали усередину надрізу раз чи двічі і смажили у киплячій олії до золотавого кольору. Робили вергуни й іншої форми: тонкі пластівці з тіста змащували олією і згортали рулетом, а потім пекли у негарячій печі, Вергуни готували дівчата на вечорниці, хазяйки для колядників і щедрувальників. Робили їх і у свята, які припадали на піст.

 

Уч 3-3-х

Узва́р (взвар) компот із сушених фруктів, що готувався напередодні церковних свят  Різдва і Хрещення — як обрядова страва.

 Узвари — найпоширеніша солодка страва в українській кухні. Їх готують із сушених фруктів — яблук, груш, вишень, родзинок, а також із свіжих фруктів і ягід. Після цього проварюють на фруктовому відварі бджолиний мед, заливають ним зварені до м'якості фрукти й ягоди, доводять до кипіння, ставлять у холодне місце і дають настоятися протягом 5-6 год.

Уч-4-3-х

Сьогодні на нашому столі лежить хліб на рушникові. Чому?

Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб – сіль на вишитому рушникові були ознакою гостинності українського народу. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив їх. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час.

З прадавніх часів до нас дійшов звичай зустрічати гостей хлібом на рушнику. От і сьогодні вітаємо наших гостей хлібом і сіллю, (підносимо на рушнику каравай із сіллю).

 

1–ий ведучий--6

Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм.

Хай буде в світі більше в нас братів.

Хай в кожній хаті пахне короваєм,

Щоб люд ніколи хліба не просив.

 

Завжди він прикрашає свято.

Він же пишний і гарненький,

І добренький, і рум’яненький,

Із мукиці і водиці, З золотої пшениці.

 

2-ий -6  ведучий

А чи знаєте ви прислів’я про їжу? Спробуйте їх продовжити.

(читає прислів’я)

Прислів’я

1. Де є хліб та вода, там немає голоду.

2. Не гарна хата вуглами, а гарна  пирогами.

3. Гречана каша – то матір наша, а хлібець житній – батько наш рідний.

4. Не розбивши крашанки, не спечеш яєчні.

5. Без солі, без хліба немає обіду.

6. Краще сухий хліб з водою, ніж паляниця з бідою.

7. Звабиш калачем, не відженеш і бичем.

8. Яка пшениця, така й паляниця.

9. Їв би паляниці, та зубів нема.

 

1-ий—7  ведучий

Слово надається представникам столу «Каша – мати наша».

 

       Виходять представники столу   «Каша – мати наша».

 

Учень 1-1 -к. Каша — одна з найдавніших і найпоширеніших слов’янських страв. На Україні кашу виготовляли з пшона, гречки, ячменю, пшениці, вівса, кукурудзи, пізніше рису. Каші були круті й рідкі. Старовинний спосіб приготування смачної розсипчастої гречаної каші передбачав смажити крупи у невеликій кількості смальцю, а опісля варити, як звичайно. Це була повсякденна обідня страва, друга після борщу. Готували кашу й на сніданок, і на вечерю.

Найулюбленішою на всій Україні була все ж гречана каша: Гречана каша — то матір наша, а хлібець житній — то батько рідний.

Учень 2-1-к:

Каша

Жартували колись мама:

– Каша наша, татів борщ,

Від малого мандрувала

Каша з нами в спеку й дощ.

Каша панська з рису біла,

Ще й з домашнім молоком.

І, звичайно, гречна панна –

Гречка з м’ясом за смаком.

Каша держить нас у силі,

З кашею наш дружить рід,

Добре їсти кашу вранці,

Ввечері і на обід.

 

Учень 3-1-к. А для того, щоб каша вийшла дійсно смачною, треба купити продуктів. Ходімо подивимось, що робиться на ярмарку.

Сценка 1

Продавець і покупець

– Скільки коштують яйця?   3-2-к

– Гривня за штуку, а биті – півгривні.  Уч.4-1-к

– То розбийте мені два десятка!  Уч. 3-3-к

 

Сценка 2

На сцену виходять Уляна та Стецько з гарбузом у руках

Стецько. Здоровенькі були!

Уляна. О, Стецю, а що то ти приніс?

Стецько. Та це Маруся втеребила мені гарбузяку. Казала, що каші наварить. А сама пропала, як булька на воді. А може ти мене почастуєш чимось смачненьким, то я до тебе посватаюсь?

Уляна. Посватайся, Стецю, посватайся, то ще одного гарбуза дістанеш.

Стецько. А ти дівка освічена?

Уляна. Освічена.

Стецько. А в заморських країнах бувала?

Уляна. Бувала, Стецю, бувала.

Стецько. А що там варять?

Уляна. Страви кращої, ніж у нас, я ніде не зустрічала.

Стецько. Та ти шо?

Уляна. Кажу тобі. На Кавказі – шашлики і лаваш, у італійців – піца та макарони, французам до вподоби жаби і слимаки, американцям – гамбургери. А в нас: борщ, галушки, пампушки, вареники… Та що там казати! Навіть проста пшоняна каша, зварена в печі, – хіба можна її з чимось порівняти?

Стецько. А ще й салом можна затовкти ту кашу. Я весь горщик враз з’їв би. А ти кашу вмієш варити?

Уляна. Авжеж умію, особливо з гарбуза.

Стецько. Ось така дівчина мені підходить. То я буду свататись.

Уляна. Стецю, та ж у тебе не всі дома?

Стецько. То я побіжу їх позбираю. (вибігає зі сцени)

 

Звучить пісня «Ти ж мене підманула» у виконанні учнів (слова авторські).

4-ий уч-2-к

Чуєш, Сашо, я недавно в пресі прочитала,

Що склероз буває ранній від вживання сала!

1–2 ий уч-к

Правду кажуть! Коли зранку шмат сальця заточиш –

Аж до вечора забудеш, що поїсти хочеш!

2-2ий уч-к

А у нас на Україні

хлібом-сіллю вас зустрінуть,

а ще салом почастують

споконвік його цінують.

Їжте сало – буде сила

і щоб там не говорили

про холестерин в крові

Ви не вірте тій брехні.

 

3-4-кУчень

Без сала на полі нема косовиці!

Без сала 100 грамів не йдуть за столом!

В селі, і у місті, і навіть в столиці

без сала, як кажуть в народі облом!

Без сала, без шкварки нема України!

Без сала, в натурі, немає життя!

Трагічне у нас майбуття без свинини,

Без сала ми всі – як без мами дитя!

 

Уч-4-3-к

 Будеш сало споживати

станеш гарно виглядати, –

так ще прадіди казали,

коли сало куштували.

Слинка вже побігла в Вас?

Тоді Вам до столу час!

Пригощайтесь смачним салом,

щоб Вам жити краще стало!

 

Учень. 1-3-к

Людоньки добрі, не зволікайте,

підходьте, купуйте та не оминайте,

сало в долоню або на п’ять пальців,

сало, що в шкварках, і в вигляді смальцю!

Підкопчена димом рожева скоринка,

з проріззю – це українська родзинка!

Сало в розсолі, та щедро солене!

Сало поперчене й почасничене!

 

Учень.2-3-к

 Сало із редькою, сало із хроном,

Із огірком та із хлібчиком чорним,

Сало з гірчицею або з цибулиною —

Добрішає світ, та м’якшіє людина.

 

Картопля в мундирі, квашена капустка,

Та сиротіє без сала закуска.

Вирує життя та міняється мода,

Та сало із моди не вийде ізроду.

 

Поплавський («Сало»)

 

Національний одяг

3-5-к

В українській культурі багато чого вражаючого і дуже красивого. Особливу увагу хотілося б приділити національним костюмам.. Основу чоловічого одягу становлять сорочка, шита з конопляного або лляного полотна і вовняні або суконні штани. Сорочка, що надягається на тіло, часто служить і верхнім одягом. Відмінною особливістю української чоловічої сорочки є розріз спереду (пазушка), прикрашений вишивкою. За конструкцією ворота сорочки розрізняються - зі стоячим, відкладним коміром або без коміра.

Українські чоловіки носять сорочку, заправляючи поділ її в штани

4-4-к

Штани (штани, гачi, споднi, шаровари, холошi) українці закріплювали на тілі за допомогою шнурка або ременя - його українці носили з пряжкою. Українські штани, особливо штани козаків, відрізнялися дуже великою шириною.. Штани шилися з полотна або сукна

 

1-4-к   Жіночий костюм

Український жіночий костюм має безліч варіантів залежно від регіональних особливостей. Вони проявилися в крої, вишивці, декорі, колірних особливостях і прикрасах. Класичним жіночим традиційним костюмом вважається одяг Середньої Наддніпрянщини.

       Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі.

     Поверх сорочки одягали запаску або плахту. Плахту обмотували навколо талії, прив'язуючи зверху поясом.       Велике значення в українському жіночому костюмі відводилося прикрасам. Так, поверх вишиванки одягали намисто або буси. Святковий жіночий костюм відрізнявся від повсякденного якістю тканини, розмаїттям кольорів і візерунків.

2-4-к

Нагрудний одяг носили поверх сорочки. В основній масі нагрудний одяг представляли  безрукавки: "керсетки", "кептари", "лейбики".
 Єдиним різновидом нагрудного одягу з рукавом була юпка. це звичайнісінька за кроєм безрукавка, до якої пришито рукава.

 . Матеріалом для зимового одягу була переважно овеча шкура.  Використовувалася також цупка домотканна тканина та шерсть.. Серед найпоширеніших, знову ж таки, залежно від територіальної приналежності та кліматичних умов, були гуня, гуля, свита, кирея, кожух, жупан тощо..
 3-6-к

      Обов’язковими для пращурів були пояси і головні убори. Навіть взуття не мало такого поширення та ідейно-смислового навантаження, як названі вище аксесуари. За жіночим головним убором найчастіше визначали як статки родини, її соціальний статус, так і вік власниці. Тут просто-таки величезна за кількістю добірка назв і різновидів, і перелічити основні буде доволі проблематично. Насамперед, це очіпок, хустина, вінок, кептур та багато інших.
 4-5-к

Взуття здебільшого вважалося такою собі "статусною" розкішшю: багатії носили шкірянічоботи, а селяни – плетені зі стебел рослин "личаки". Ще існували "постоли", стягнені зі свинячої чи волової шкіри.
Заможні жінки носили "сап’янці" з кольорової шкіри. Пізніше чобітки дійшли і до селянок, хоча більш як святковий елемент вбрання. Тобто в жодному разі чобітки не були виключно взуттям. Найчастіше це була найомріяніша дівчиною прикраса.

 

1-5-к

Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
2-5-к
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ —
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на сто тисяч літ.
Василь ДЕРІЙ

 

1-8-ий ведучий

А зараз час загадки настав.

Химерний, маленький,

Бокастий, товстенький,

Чимось смачним напхався,

В окропі скупався.

 

Вед 2-7. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники.

1-9 ий ведучий

 

І. Гнатюк                                     Наша хата
 

Я люблю свою хату, 
І подвір’я, й садок,
Де і сонця багато,
І в жару – холодок.

Тихо й затишно. Квіти
Коло хати цвітуть,
І невтомно все літо
Бджоли в цвіті гудуть.

Все для мене тут рідне:
Стіни, білі як сніг,
І віконце привітне,
І дубовий поріг.

І ряденця строкаті,
Й рушники на стіні –
Навіть дим в нашій хаті
Рідно пахне мені.


 

Слово надається господарям столу «Що хата має, тим і приймає»

 

УЧ 1-1-в

Основним типом традиційного житла всюди в Україні є хата. Це затишна, найчастіше білена зовні і всередині, будівля під солом'яним дахом. Такі житлові споруди тягнуться широкою смугою середньої і південної частини України від Карпат на схід майже до Орловської області, що в Росії. Цей загальний тип української хати є найбільш визначальною етнографічною ознакою українського народу. Від нього відрізняються хати північної частини і Карпатських гір. Там вони дерев'яні, мають відкриті стіни.

 

 

Уч-2-1-в

Народне житло цікаве і оригінальне не тільки за формою, але й щодо внутрішнього змісту.. хата для селянина була всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матір'ю.

Здавна так велося, що кожна господиня свою хату дбайливо доглядала. Тому в хаті завжди було чисто, вибілено, розмальовано кольоровою глиною, оздоблено витинанками, прикрашено квітами, пахучими травами.

Характерною рисою народного житла була простота плану хати. За зовнішнім окресленням він має переважно форму витягнутого прямокутника,

 

Уч-3-1-в

     Панівним типом житла в Україні XIX ст. вважалась хата з одним житловим приміщенням. Найбільш простим і найдавнішим її різновидом було однокамерне житло, в якому єдине приміщення мало безпосередній вихід на вулицю..

Двокамерне селянське житло було поширене в XIX ст. і зберігалось у західній частині України до початку XX ст. Така хата мала одне житлове приміщення та сіни.

Трикамерне селянське житло набуло масового поширення в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст. Воно вважається наступним етапом розвитку української хати. Житлові будинки з таким плануванням, крім власне хати і сіней, мали ще комору.

 

Уч.4-1-в

Дах покривали переважно соломою, зв'язаною у сніпки («кулики», «китиці», «плескачі»), а на Лівобережжі — розстеленою соломою (внатруску).

У народному житлі завжди багато уваги приділяли художньому оздобленню. Вірили, що тільки розмальована хата може бути надійним захистом від злих сил. Вогонь і його відповідник — червоний колір, наприклад, вважали надійними захисниками від різних лих. Червоною смугою вище долівки обводили стіни. Створене таким чином замкнене коло повинно було боронити від «нечистої сили».

Уч-1-2-в

   Українська піч завжди займала внутрішній кут з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором до фасадної стіни. По діагоналі від печі розташований парадний кут («покуть»), у якому висіли ікони, прикрашені рушниками, цілющим зіллям та квітами. Біля столу попід стінами ставили лави, а зі зовнішнього боку — переносний ослін. Зліва від столу знаходилась скриня. Уздовж тильної стіни, між піччю і причілковою стіною, влаштовували піл («приміст»). У кутку біля дверей робили дерев'яні полички, або мисник, а уздовж чільної стіни над вікнами навпроти печі — полицю для хатнього начиння та хліба.

 

Уч-2-2-в

 

Народні меблі в українській хаті завжди залишалися на своєму традиційному місці, не змінювали своєї форми. Наприклад, «піл» (постіль) до наших днів зберіг найпростішу конструкцію дощатого помосту на чотирьох вбитих у глиняну долівку кілках. Наприкінці XIX ст. у заможних селян з'явилися пересувні ліжка на чотирьох гранчастих ніжках.

Лави робили з масивних дощок, які клали на дерев'яні колодки або кілки, забиті у глиняну долівку. Пізніше з'явились різні види лавок зі спинками, скринями для постелі.. Усі меблі — ліжко, мисник, скриня, стіл, навіть жердка для одягу повинні були прикрашати кімнату. Тому їх, як правило, оздоблювали різьбою чи розписом.

Уч 3-2-в

Незважаючи на традиційну одноманітність українського житла, кожен з регіонів України має свої особливості щодо будівництва, використання матеріалів, оздоблення приміщень тощо.

Поділля. Житлові будівлі цього регіону вирізняються мальованими фасадами завдяки широкому використанню кольорів та настінного розпису. Віддавна у будівництві тут використовували глину і солому. Переважаючим типом була оселя з двома житловими приміщеннями з обидвох боків сіней.

Полісся. У минулому це край лісів, боліт, тому житла тут споруджували з дерева. Найдавніші з них були однокамерними (складалися тільки з житлового приміщення).

 

Уч 4-2-в

Південь України. Природні умови (спека, вітри), наявність таких матеріалів, як глина і камінь, обумовили спорудження будівель з товстими стінами, глибокими амбразурами у прорізах для вікон і дверей. Переважна більшість жител у XIX ст. мала великі вікна, дахи під соломою або очеретом.

 

Середня Наддніпрянщина. Цей край віддавна був густо заселений, з добре розвинутим народним будівництвом. Воно було каркасне і зрубне. Обмежена кількість дерева спричинювала застосування соломи, очерету, лози, які гармонійно поєднувалися. Панівним типом тут слід уважати хату з житловим приміщенням, сіньми і коморою

 

Уч.-1-3-в

 

Слобожанщина.

   На Слобожанщині будували дерев'яні хати, зрідка стіни виплітали з хмизу й обробляли глиною, а в деяких місцевостях складали з каменю. Стіни обов'язково клинцювали і закидали глиною з половою, а потім білили. Дахи вкладали соломою.. Завдяки цьому хати набирали більш привабливої оригінальної форми. Планування хат було різноманітним: двокамерні (з житлового приміщення і сіней), трикамерні (два житлових приміщення, розділені сіньми).

Українські Карпати. Край особливо цікавий багатством архітектурних форм,. На Бойківщині, наприклад, де населення віддавна займалося хліборобством, хати всюди крили соломою. На Гуцульщині хати споруджували з дерева, покривали дошками-драницями і оздоблювали різьбою

Уч.-2-3-в

Найважливішими спорудами в садибі були клуня та хлів. У клуні знаходився тік, де обмолочували збіжжя,. Клуні на великій території України мали не тільки різні розміри, форми, а й назви, наприклад, у Карпатах — «боїще», «боїско», на Прикарпатті — «стодола

Худобу утримували в хлівах Будували хліви з тих же матеріалів, що й хати. На Півдні України їх приміщення були або земляні, або очеретяні,

 

Уч.-3-3-в

Свиней відгодовували у спеціальних спорудах, які на Прикарпатті називають «кучами», а на Придніпров'ї й Лівобережжі — «саж».

Комора — теж важлива споруда у господарстві. Вона призначалася для зберігання запасів зерна, господарського інвентарю та речей вжитку. Майже всюди в Україні вона була при хаті, вхід — найчастіше з сіней, у Карпатах — переважно окремий, з подвір'я.

 

Уч.4-4-в

У кожному господарстві були повітки, тобто навіси, відкриті з одного боку будівлі. Там складали дрова, сільськогосподарське знаряддя, ставили вози і сани.

Сіно зберігалося в засторонках клунь, на горищах хліва чи стайні   Усі будівлі двору об'єднувались в один ансамбль за допомогою огорож. Водночас вони були перешкодою для худоби і лісових звірів. Прохід до садиб забезпечувався через ворота

«Варенички непогані, варенички у сметані».

2–8-ий ведучий

Місили, місили, ліпили, ліпили,

А тоді - хіп, та в окріп!

В масло та сметану.

Хто зуміє відгадати, того будем частувати.

Про що мова? (Про вареники)

Уч.1-4-в

Тільки в хаті українській

Покуштуєш диво з див:

Ось півмісяці у мисці,

А над ними в’ється дим,

Бо гарячі – масло тане...

Чи ж ви знаєте, що це?

Це – вареники в сметані,

Найсмачніші над усе!

 

Учень. 2-4-в

 Вареники на столі українців – це домашнє урочисте застілля, затишок і тепло домашнього вогнища. Ця страва завжди доречна – і в піст, і у свято. І на сході, й на заході, і на півдні та півночі України — всюди гостя зустрінуть вареничками. «Вареники на стіл – біда за поріг»,— каже народна мудрість.

Жодне свято в Україні не обходилось без вареників. До Святвечора – з картоплею та капустою чи грибами. На щиру Масляну – із сиром та маслом.

Ой, вставали раненько,

Картоплю варили,

До вечора вареників

З нею наліпили.

 Наварили вареників

Для гостей хороших.

Їжте, їжте вареники,

Гості наші любі,

Вони трохи гаряченькі,

Не попечіть губи.     (подають гостям вареники)

 

Учень. 3-5-в

А вже ж у ті вареники

Картоплі напхали

Ще й перчиком притрусили,

Там його немало.

В череп’яну макітерку

Ми їх положили,

Олійкою з цибулькою

Добре помастили.

Їжте, їжте, гості любі,

Рахувать не станем,

Може, кому буде мало, –

Ми іще добавим.

 

Учень.4-5-в

 Українці! Пригадаймо,

З чим вареники в нас є?

Знає кожна господиня,

Що до столу подає.

З сиром ось жовтіють в мисці,

І з картоплею киплять...

Полюбляють українці

За столом поласувать.

 

 Ще з капустою наварим,

Та з грибами – пахнуть як!

Поласуємо ми з вами,

Поласуємо – ще й як!

 

 Учень.1-5 -в

 Що у світі найсмачніше?

Може, краби чи ікра?

Може, ще щось, найдивніше?

Є багато різних страв.

Вам знадобиться:

  • 400 г м'яса (по 200 г свинини і яловичини)
  • 1 цибулина середнього розміру
  • чорний перець
  • сіль
  • біля 1/2 склянки води або молока

Для тіста:

  • 300 г борошна
  • 1 стакан окропу
  • Домашні пельмені з м'ясом. Інгредієнти1 ч. ложка солі

Примітка: Пельмені будуть ще смачніші з . Можете полити ним пельмені або просто мочати в соус кожен пельмень.

Уч-2-5-в

Спосіб приготування:

  • Помийте м'ясо і наріжте його на шматочки. Наріжте цибулю.
  • Проверніть м'ясо і цибулю на м'ясорубці і добре перемішайте. Покладіть 1 ч. локу солі і хорошу щіпку перцю
  • У миску покладіть 1 ч. ложку солі, налийте стакан окропу і, підсипаючи борошно, швидко замісіть тісто.
  • Перекладіть тісто на посипану борошном дошку, добре обімніть. Місіть до тих пір, поки воно не перестане прилипати до рук.
  • Скачайте з тіста 4 ковбаски і наріжте їх на маленькі шматочки..
  • Розкачайте шматочки тіста качалкою в кружечки. Кружечки прикрийте рушником, щоб вони не підсохли.
  • На кожен кружечок тіста покладіть трохи м'яса, складіть пельмень удвічі і ретельно защипайте краї, вушка з'єднайте.
  • Закип'ятіть воду. Коли пельмені спливуть, варіть їх ще 4-5 хвилин.
  • Викладіть пельмені на тарілку, покладіть шматочок масла і присипте зеленню.

Учень. 3-5-в

На десерт ще й вишні будуть,

Цю гостину не забудуть!..

Шкода,що часу замало,

Я б іще зварила з салом,

Із капустою, з шкварками,

Яблуками, ягідками...

До вареників – сметанка,

Є домашньої аж банка!

Бо вареник без сметани –

Як священик без сутани!

 

2-ий-9 ведучий

На гарному ярмарку ми побували,

Одні продавали — інші купували,

Співали, сміялись та ще й жартували.

1-10–ий ведучий

Здоров’я і щастя всій нашій родині,

А цвіту і плоду моїй Україні.

Щоб був достаток на столі

У кожнім місті та селі.

2- 9 ий ведучий

Щоб родила щедро нива,

Щоб у хаті все як слід,

Щоб довіку був щасливий

Український славний рід!

І в вас, і в нас Хай буде гаразд.

Щоб ви і ми Щасливі були!

Моя Україна

Моя найкраща в світі сторона,
Чарівна, неповторна, Україно!
Для мене в цілім світі ти — одна
І рідна, й мила, дорога, єдина.

Ми всі малі пагінчики твої
Прийшли у світ, щоб в нім добро творити.
Хоч, може, й кращі є на цій землі краї,
Та нам судилось в Україні жити.

Ми — патріоти, дочки і сини,
Для твого блага все в житті здолаєм!
Бо ти найкращий, краю мій ясний,
Вітчизну й матір ми не вибираєм.

А просто любимо, бо ця земля свята,
Вона нас народила і зростила.
Вітчизною зовемо неспроста,
Бо нам вона дала і душу, й крила.

 

Н. Красоткіна

 

 

В залі звучить пісня "А я просто українка, україночка".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Кожен народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть. Звичаї - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сьогоденні, а й в історичному минулому.

 

Музей народної архітектури та побуту в Пирогові – унікальне місце в Києві. Тут можна протягом одного дня побувати на Полтавщині і Наддніпрянщині, у Карпатах і на Поліссі, доторкнутися руками – у буквальному розумінні слова – і серцем до того сакрального простору, який творився упродовж віків поколіннями предків, який творить і живить душу людини.

.

 

                                                 Моя Україна

Моя найкраща в світі сторона,
Чарівна, неповторна, Україно!
Для мене в цілім світі ти — одна
І рідна, й мила, дорога, єдина.

Ми всі малі пагінчики твої
Прийшли у світ, щоб в нім добро творити.
Хоч, може, й кращі є на цій землі краї,
Та нам судилось в Україні жити.

Ми — патріоти, дочки і сини,
Для твого блага все в житті здолаєм!
Бо ти найкращий, краю мій ясний,
Вітчизну й матір ми не вибираєм.

А просто любимо, бо ця земля свята,
Вона нас народила і зростила.
Вітчизною зовемо неспроста,
Бо нам вона дала і душу, й крила.

 

Н. Красоткіна

 

 

 

 

Люби свою мову

 

Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова
І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти можеш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!

 

                                                                            Н. Красоткіна

 

 

docx
Додано
26 березня 2018
Переглядів
400
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку