Позакласний захід Ток-шоу "Стосується кожного" за творами Шевченка Т.Г. "Катерина" та "Наймичка"

Позакласний захід

Тема: Сценарій ток - шоу "Стосується кожного" Вміла мати брови дати, / Карі оченята, / Та не вміла на сім світі / Щастя-долі дати. /

Мета : дослідити особливості тематики жіночої долі у творчості Кобзаря в кріпосній Україні; розкрити ідейно-художній зміст твору «Катерина», охарактеризувати образ головної героїні поеми; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічність у мисленні, творчу уяву; вміння виважено і ґрунтовно висловити власні думки, спостереження; виховувати повагу до української жінки, риси чуйності, доброти, людяності, зневажливе ставлення до підступництва, зради.

Дійові особи:

Ведучий

Психолог

Соціальний працівник

Історик

Літературознавець

Мистецтвознавець

Катерина

Батьки Катерини

Москаль

Наймичка

 

- Ведучий. Добрий день, шановні глядачі. Вас вітає студія ток-шоу "Стосується кожного". Проблема, яку ми розглянемо в студії, не є такою страшною в наш час, якою вона була в 19 столітті, за життя генія української літератури Т.Г.Шевченка. Отже, тема "Вміла мати брови дати, / Карі оченята, / Та не вміла на сім світі / Щастя-долі дати. /"

Доля Матерів - у важких муках народити дитину, вигодовувати, а потім послати в життя, до людей.

Шевченко мало показував нам щасливих Мадонн. Значно частіше йому доводилося писати про матерів скривджених, ошуканих, глибоко нещасних. Причина - обставини особистого життя: злощасна доля матері-кріпачки, раннє сирітство, нужденні поневіряння самого Тараса, безталанне наймитування рідних сестер. Знедолена жінка стала постійним супутником Шевченкової музи. Цей образ у творчості поета мав свою історію.

До слова запрошуємо історика.

 

Ιсторик.

Постійна увага Т. Шевченка до трагічного становища жінки у часи кріпацтва зумовлюється тим, що саме вона була найбільш пригнобленою і скривдженою: поневірялась на панщині, зносила тяжкі кари, нерідко була змушена стати жертвою тваринної похоті поміщиків і, крім того, постійно перебувала під гнітом родинним. Наскільки нестерпним було становище жінки, свідчить хоч би той факт, що в Київській губернії, наприклад, за один тільки

1839 рік, покінчило самогубством 37 дівчат-покриток.

 

Ведучий

Тему широко використовували в літературі. Що з цього приводу скаже літературознавець

 

Літературознавець.

Тема знеславленої паном селянської дівчини розроблялася багатьма письменниками. У повісті «Близнецы» Т. Шевченко назвав однотемними з «Катериною» два твори: поему «Эда» Є. Баратинського та повість «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка. Широковідомою в той час була і повість «Сердешна Ліза» М. Карамзіна. Для Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не тільки суспільним, але й особистим, глибоко інтимним горем. Його рідну матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила». Подруга його юнацьких літ, Оксана Коваленко, стала жертвою кріпосницького ладу. Рідні сестри поета поневірялись на панщині. Про них завжди турбувався поет, допомагав їм чим міг. Добре знав він, що нелегко живеться братам, але сестрам — ще гірше

 

Ведучий

     Опера «Катерина» за однойменною поемою Тараса Григоровича Шевченка - найзначніший твір Миколи Аркаса, нашого земляка,  який приніс йому визнання. Цей твір започаткував оперну шевченкіану і став першою українською ліричною народно-побутовою оперою.Детальніше на цьому зупиниться мистецтвознавець.

 

Мистецтвознавець.

Шлях Аркасової опери «Катерина», написаної у 1891році, до друку і на сцену виявився нелегким. П’ять років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви та Києва і лише у 1897 році вийшов у світ в Миколаєві за рахунок автора. На обкладинці видання стояло лише прізвище Т.Г.Шевченка, авторство музики і лібретто були приховані криптонімом «Н. А. ...ъ», а зверху присвята: «Любій, незабутній жінці моїй Олесі». Того ж року фрагменти «Катерини» вперше пролунали у концертному виконанні симфонічного оркестру Миколаївського відділення Російського музичного товариства. Слухачі захоплено вітали новий твір. Не оминула його своєю увагою і миколаївська преса. Окрилений успіхом автор поспішив надіслати клавір опери своєму давньому другу М.Кропивницькому для сценічної вистави, і той негайно взявся за репетиції. Через цензуру здійснити першу виставу на Україні (в м. Одеса) не вдалося. Прем’єра відбулася 12 лютого 1899 р. у Москві. Упевненість Аркаса в тому, що високий професіоналізм М.Кропивницького як режисера і талановитість його акторів забезпечатьуспіх вистави, повністю справдилась. 13 лютого композитор одержав телеграму з Москви: «Вітаємо з успіхом і дякуємо... за довіру. Кропивницький і товариство». Згодом опера «Катерина» звучала у Києві, Варшаві, Кракові, Львові.

 

Ведучий.

Серед творів, присвячених показові гіркої жіночої долі, особливе місце посідає «Катерина» Т. Шевченка, присвячена В. А. Жуковському в пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва. Що ж сталося з Катериною?

 

Катерина.

Я - селянська дівчина Катерина покохала панича-офіцера. Ходила в садок на побачення з ним, Поки слава на все село / Недобрая стала. Аж тут затрубили в похід, пішов офіцер із села, а я стала покриткою. Почалося страшне життя не тільки для мене, а й для батьків. Не смію вдень вийти з хати, тільки ввечері ношу сина по садочку, ходжу по воду, «а жіночки лихо дзвонять». Село ставиться до мене неприязним. Батьки не можуть знести цієї наруги.

Ведучий.

Послухаймо розмову, яка відбулась між батьками та Катериною.

Мати.

"Що весілля, доню моя?

 А де ж твоя пара?

 Де світилки з друженьками,

 Старости, бояре?

 В Московщині, доню моя!

 Іди ж їх шукати,

 Та не кажи добрим людям,

 Що є в тебе мати.

 Проклятий час-годинонька,

 Що ти народилась!

 Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

 Здалась тоді б ти гадині,

 Тепер — москалеві...

 Доню моя, доню моя,

 Цвіте мій рожевий!

 Як ягодку, як пташечку,

 Кохала, ростила

На лишенько... Доню моя,

 Що ти наробила?..

 Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

 Не слухала моїх річей,

 То її послухай.

 Іди, доню, найди її,

 Найди, привітайся,

 Будь щаслива в чужих людях,

 До нас не вертайся!

 Не вертайся, дитя моє,

 З далекого краю...

 А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

 Хто заплаче надо мною,

 Як рідна дитина?

 Хто посадить на могилі

Червону калину?

 Хто без тебе грішну дуту

Поминати буде?

 Доню моя, доню моя,

 Дитя моє любе!

 Іди од нас...

"Бог з тобою!" —

 

та, як мертва,

 На діл повалилась...

 

Батько:

 "Чого ждеш, небого?"

 

Катерина

"Прости мені, мій батечку,

 Що я наробила!

 Прости мені, мій голубе,

 Мій соколе милий!"

 

Батько:

 "Нехай тебе бог прощає

Та добрії люде;

 Молись богу та йди собі —

Мені легше буде".

 

Катерина

Вигнали мене з дитиною з дому. Пішла я шукати свого коханого, сподіваючись, що він прийме мене з сином.

 

 Ведучий.

-Чи уявляєте ви в наш час, у 21 столітті, що дівчину вигнали з дому лише за це, що вона чекає дитину, не будучи одруженою?

- Як ви ставитеся до вчинку батьків?

- Чи могли вони вчинити інакше?

 

Ведучий.

- Чи могли вони протистояти суспільству, законам людським та церковним? (Робота з залою)

МАТИ.

Як страшно вигнати рідну доньку з хати. Людський осуд, злий поговір, неслава – це найстрашніше, що є в селі. Вони не щадять нікого, вони призвели нас до  жорстокого вчинку. Саме вони змусили нас скоритися громадській думці, усталеному закону співжиття. А ще, я думаю, що в усьому винен москаль. Він занапастив нашу донечку, він довів її до самогубства. Якби він її не покинув, вони були б однією родиною, і на старість втіха була б нам. В чому ж наша провина? Ми ж Катерину виростили, по копійці на весілля збирали, а тут  цей Іван…

БАТЬКО.  Я теж хочу сказати, що свою доньку ми дуже любимо. Можливо, що хтось звинуватить і нас у цій трагедії. Чи ж ми їй не казали, а все марно! І чи вгледиш за нею?. Адже вона «полюбила москалика, як знало серденько». Чи ж ти не знаєш як у нас у селі? З'їдять живцем!

 

Ведучий.

- Не могли батьки піти проти системи, яка губила сотні дівочих життів, залишала дітей на призволяще. Злий поговір, неслава, які не щадять і старої матері («Мабуть, сама вчила»), призводять до того, що батьки зважуються на жорстокий вчинок. Вони мусили скоритися громадській думці, усталеному закону співжиття.

А як зараз держава , громадськість ставляться до матерів – одиначок? На це запитання дасть відповідь соціальний працівник Альона Сергіївна

 

Соціальний працівник

Конституція України гарантує правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям (стаття 24 Конституції України).

Законодавством України передбачені пільги та різні гарантії для одиноких матерів.

 право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновителі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини (стаття 18-1 Закону № 2811).

 

Ведучий.

-На жаль, такої допомоги та підтримки наша героїня не отримала.

-Катерино, що ж було далі?

 

Катерина

-Після довгих блукань мені все - таки вдалось знайти свого Івана. Як я благала його, як падала навколішки, але він тільки грубо відштовхнув мене. Хотіла хоч дитину віддати йому, але він утік. Покинувши серед шляху дитину, я кинулась в далечінь. Не тямила себе від образи, люті, мені було все рівно, я стомилася від переживань, жебракування. Мені було вже байдуже до всього.

 

Ведучий.

•         Справді , ситуація непроста. Що повинна була робити дівчина? Як діяти?

( Робота з залою)

•         Вона втопилася. Чи був це вихід для неї? Для неї - можливо, а для дитини?

Хлопчика знайшли лісники і забрали. Він підріс і став водити старців. Одного разу його із старим кобзарем на дорозі до Києва зустрів батько-пан, що їхав у кареті шестернею, і пізнав свого сина, одвернувся.

 

Ведучий

- До зали  запрошуємо пана Ιвана, штабс-капітана у відставці, офіцера Московського війська.

- Пане Ιване, розкажіть нам вашу історію.

 

Москаль

• Що маю розповідати? Що якась божевільна намагалась прилаштувати свого сина. Я її не пам'ятаю(скільки гарних дівчат в українських селах), мені що з усіма ними одружуватися? Та й хлопчина, якого зустрів з кобзарем, зовсім на мене не схожий. Нікого я не визнаю.

 

Ведучий

- Як ми бачимо, все складно. Але накласти на себе руки – один з найстрашніших гріхів.

- Чи можемо щось порадити героїні? (Робота з залою)

 

Ганна (наймичка)

Я теж жінка, яка народила позашлюбного сина. Ошукана жінка, яка не знала, як далі жити, що станеться зі мною і дитиною. Вимушена була покинути свої рідні місця, щоб сховатися від сорому і знущань. Але в мене й на думці не було самогубства. Я підкинула  дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима, а сама найнялась до них служити. Я несамовито працювала, день і ніч не відходила від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати.

Відмовилася стати запрошеною матір’ю, бо вважаю себе великою грішницею, що підкинула свою дитину. Замість весілля вирушила у паломництво до Києва. Продовжувала спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходити молитися у Київ. І тільки перед самою смертю готова розповісти Маркові таємницю народження

 

Ведучий

• Давайте подивимось, як це було?

 

Автор

Ввійшов Марко в малу хату

І став у порогу...

 Аж злякався. Ганна шепче:

 

Ганна( наймичка)

— Слава... слава богу.

 Ходи сюди, не лякайся...

 Вийди, Катре, з хати:

 Я щось маю розпитати,

 Дещо розказати. —

 

 Автор

Вийшла з хати Катерина,

 А Марко схилився

До наймички у голови.

 

 Ганна( наймичка)

— Марку! Подивися,

 Подивися ти на мене!

 Бач, як я змарніла.

 Я не Ганна, не наймичка,

 Я... —

 

Автор

Та й оніміла.

 Марко плакав, дивувався.

 Знов очі одкрила,

 Пильно, пильно подивилась —

Сльози покотились.

 

 Ганна( наймичка)

— Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

 Прости мене, мій синочку!

 Я... я твоя мати. —

 

Автор

Та й замовкла... Зомлів Марко,

 Й земля задрижала.

 Прокинувся... до матері —

А мати вже спала.

+

Ведучий

-У чому трагедія Ганни? ( Робота з залою)

Трагедія Ганни не тільки в тому, що вона, багата, із славного селянського роду, мусить народити в пустельному полі й підкинути дитя чужим людям. Ще більших невгасимих, щоденних страждань завдає їй те, що вона мусить ховатися зі своїми почуттями до сина, притлумлювати їх, а тому позбавлена материнського щастя. До слова запрошуємо практичного психолога Ніну Миколаївну

 

Психолог

Ведучий

Серед усіх людських чеснот є одна, неперевершена у своєму благородстві – уміння жертвувати собою. Найвища самопожертва – в материнстві, бо мати дарує дитині не тільки безмежну любов, а й всю себе, кожну часточку своєї сердечної теплоти. Та посеред життєвих буднів, розміреності, розпланованості трапляються випадки, які змушують нас призупинитися, роззирнутися, замислитися. Дитина повинна мати право на повноцінне життя, незалежно від умов її народження. Бо найвище право людини, дане їй Богом, - це право на життя.

Ганна

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ Божий,

Мусить погибати.

Серце в’яне співаючи,

Коли знає, за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть — ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Згнущаються вами.