Позакласний захід "Веселе слово"

Гумористичний калейдоскоп «Веселе слово»

Мета: прищеплювати дітям любов до рідного слова, свідоме ставлення до рідної мови, почуття гумору; розвивати творчі здібності дітей, уміння імпровізувати

 

 

Проведення заходу

 

Ведуча. Діти, вам відомо, що слово має велику силу. Як говорив В.О.Сухомлинський, «слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру… Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її». Словом можна людину розчулити до сліз, а можна й насмішити також до сліз. Звернути увагу на слово як засіб смішного допоможе наш гумористичний калейдоскоп «Веселе слово»

Уже близько двох десятків років українська мова є державною, але й досі не вщухають суперечки: вчити чи не вчити, знати чи не знати рідну мову, говорити нею чи ні? Послухаємо, що про це думають гумористи.

Учні розповідають гуморески

1. Гумореска П.Глазового «Турок»

ТУРОК

Збирається мій знайомий

В далеку мандрівку.

Придбав собі в Туреччину

На тиждень путівку.

Костюм справив ультрамодний,

Вчить турецьку мову.

Уже знає, як звуть турки

Свиню і корову,

Як спитати в магазині,

Почім у них шуби,

Де дістати мило й пасту,

Яка чистить зуби.

Голова гуде у нього

Від отих уроків...

Він, між іншим, на Вкраїні

Живе тридцять років.

Ходить всюди, як хазяїн,

Аж дверима гурка,

Хоча мову українську

Знає гірше турка.

2. КУХЛИК

Дід приїхав із села,

 Ходить по столиці.

Має гроші — не мина

Жодної крамниці.

 Попросив він: — Покажіть

Кухлик той, що з краю.

 Продавщиця: — Што?

 Чєво? Я не понімаю.

•            Кухлик, люба, покажіть,
•            Той, що збоку смужка.
•            Да какой же кухлик здесь,

 Єслі ето кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

•            На Вкраїні живете
•            Й не знаєте мови...

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

— У мєня єсть свой язик.

Ні к чему мне мова.

 І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда В моєї корови:

Має, бідна, язика 1 не знає мови.

3. У ТРАМВАЇ

У трамваї повно

 — Что ви за народ?

Впереді свободно,

Проході вперод!

 Ти чево, чувішка,

 Прьося на носок?

Опупела, что лі?

В голове песок?

Нікакіх пойнятій

Об культуре нет.

Убєрі свой локоть,

Он же как шкілєт.

Дама в полосатом,

Топай веселей!

Трудно ж протолкаться,

Как срєді джунглей.

 Ти, піжон у шляпе,

Глазом нє косі!

Здесь тєбє невдобно?

Єздяй на таксі.

Да протрі глядєлкі,

Коріш дорогой!

Ти же мне на тухлю

Лєзєш сапогой.   .

Что ти строїш хахонькі,

Будто не прі чом?

Я же тібя спрашую

 Руським язиком!

•            Так, бува, в трамваї

 Здоровань гука.

А у нього мова,

Чуєте, яка?

 І, либонь, гадає

 Лобуряка той,       

Що він руський знає

Так, як Лев Толстой.

4. ХУХРИ-МУХРИ

Там, де річка голуба

 В'ється біля гаю,

 Хлопець дівчині сказав:

• Я тебе кохаю.
• Значить,— мовила вона,

— Візьмем паспортишки

І на пару швирнемося

Завтра до загсишки.

З нами там — хухри-мухри,

Трохи поговорять,

Строк дадуть, халам-балам,

Штемпель пришпандьорять.

— Звідки в тебе ці слова?

— Хлопець гірко хмуриться.

А вона відповіла:

— Що ти корчиш пуриця?

Ти мені не заливай

Правил пунктуації.

Я скажу ще й не таке

Після регістрації.

5.ЧИЯ МОВА КРАЩА

Розказує у пивничці Данило Семену:

— Ось я — простий роботяга,

 А взяв жінку вчену.

Довго вчилась в інституті,

Знає аж три мови.

Які у нас інтересні

Бувають розмови!

Прийду, бува, із пивнички

Чи там із буфета,

А вона як застрекоче,

Наче з кулемета.

Розпікає по-французьки,

По-німецьки лає,

А бува, що й італьянське

Слово добавляє.

А я, браток, по-простецьки

Двину два словечка —

І вона лиш оком кліпа,

Як ота овечка.

Бо такі слова я знаю,

В три дуги загнуті,

Що їх, браток, не вивчають

В жоднім інституті.

Ведуча. Як бачите, мова людини відображає насамперед їївнутрішню культуру. На жаль, у нас трапляються такі прикрі випадки:

 

6. ДІАЛОГ МІЖ ДВОМА ПЕРЕКУПКАМИ

-А, це ти, стара нікчемо? Треба ж було так лізти повз прилавок, щоб перекинути банку з олією. Три літри. Це ж які збитки! Та щоб ти на тому світі переверталась.

- Що? Ану стули ротяку, бо сама зуби виплюнеш. Ач яка! Цілий мішок цукру мені олією своєю споганила. Щоб тобі на тому світі так чорти гарячу смолу на голову хлюпали, як ти ту проклятущу олію на мій цукор.

Весь товар попсувала, зміюка.

• Хо-хо!. Та кому твій цукор треба? Сирий і несолодкий. Скажи спасибі, що я не змусила тебе язиком злизати ту олію, яку ти розлила. Щоб вона тобі на животі виступила, та олія!
•  Та геть тобі кажу, безсоромна брехуха!
• А , трясця твоїй матері, стара відьмо, ти в мене договоришся…
• А ти…

 

Ведуча. Уявіть собі, як повелись би в цій ситуації культурні люди.

7. Культурні перекупки

Люб'язна пані! Дозвольте нарешті висловити вам мою найщирішу подяку зате, що вчора ви поверталися так граційно й віртуозно, аж скинули з мого столу трилітрову банку олії. Вибачте за турботу, що довелось вам так ретельно попра­цювати. Не знаю, як і дякувати вам за цю послугу. І вчора не знала, до того ж мову на радощах відібрало, слова не могла вимовити і лишила вас без подяки. Та й ви якось так швидко зникли після цього з базару, мов та добра фея з казки.

• Сердечно прошу, я завжди рада прислужитися такій щирій подрузі, як ви, навіть у ще складніших справах. Тож не соромтеся, будь ласка, звертайтесь, коли буде потреба!
• Присягаю, як тільки трапиться нагода — чи то у вигляді нерозпроданої олії, чи ще якось,— неодмінно звернуся до вас. А ви вже зробіть приємність — постарайтесь та поперекидайте і потовчіть і її, бо від тієї олії самий клопіт —  купують мало, і платять небагато, і гіркне вона швидко. Іншої такої майстрині  на весь базар не знайти! Тож посприяйте!

~ Гаразд, ви мене умовили, старатимуся з усіх сил. А ви, якщо вам не об­тяжливо, і надалі захлюпуйте олією мій цукор, бо покупцям він особливо смаку, іншого й брати не хочуть.

— Еге ж, захлюпуватиму, і не тільки цукор, а й увесь ваш крам, коли ж схочу— і вас саму теж, бо кажуть же, що олія дуже корисна для здоров'я. А ви в нас така хвороблива, що аж із вас олія капає.

 -  Та не варто вам так непокоїтися моїм здоров'ям. Свого здоров'я я ще  вам позичити можу.

-  Ну то здоровійте й далі та примножуйтеся і вздовж, і вшир!

• Бувайте й ви здорові, живіть сто років на радість людям, а мені — так ти м більше. Дуже рада була спілкуванню з вами, адже воно так подовжує мені життя!

Ведуча. Уявімо тепер таку картину

8.У камері

• Здарова, братан!
• Прювет!
• Ну шо? Як діли? Як жисть?  
• Та неплохо наче, тоїсть добре.
• А як прошов сьодняшній день?
• Та вроді нічо.

-  Ану цитьте там, уже всі сплять, а вони розбалакалися! Зараз у карцер від­правлю! — пролунав у темряві голос наглядача в'язниці.

 

Голос з-за кадру:

•         Ці двоє не вчили, як належить, українську мову, а працювали на уроках абияк, тому й не дивно, що вони потрапили до в'язниці. Дітки, якщо ви не хочете опинитися за ґратами, як оці двоє, то вивчайте літературну мову — це надійна запорука вашого перебування на свободі!

 

Ведуча. Тож, хочемо ми цього чи ні, а вчити мову таки доведеться. Давайте поглянемо, як це в нас виходить.

 

9. Сценка «На уроці»

Учитель. Діти, сьогодні ми повторюємо вивчене за рік. Отже, Сергію, наведи приклад питального речення.

Сергій. А ви не поставите мені двійку за те, що я не виконав домашнього завдання?

Учитель. Сідай, горе ти моє. Не поставлю. Ану, Вадиме, провідміняй займенник «він».

Вадим. Називний – він, родовий…

Учитель. Ну, сьогодні немає в школі кого? Іванова. Завтра в школі не буде кого?

Вадим. Мене

Учитель. Правильно. Денисе, провідміняй іменник «трактор»

Денис. Трактор, тракториця, трактореня

Учитель. Сідай, «трактореня». Повторимо дієслова. Алло, який це буде час: я миюся, ти миєшся, він миється7

 Алла. Якщо всі миються, то це буде субота.

Учитель. Майже вгадала. Це теперішній час. Тимошенко, утвори прикметник від іменника «обід».

Тимошенко. Ну, смачний

Учитель. Хм… Ану добери спільнокореневі слова.

Тимошенко. Спільнокореневі? Обід, сніданок, вечеря.

Учитель. Так, зрозуміло. Катю, склади речення зі словом, яке має префікс пре-

Катя. А Денис пре, як паровоз.

Учитель. О Господи! А ти, Шац, що там малюєш?

Шац. Крису

Учитель. Щось не схоже.

Шац. Та се не та криса, со миса, а та со димить

Учитель. Господи, з такими учнями й до школи не хочеться ходити.

Настя. А більше до школи ходити не буду.

Учитель. Це ж чому?

 Настя. А тут примушують читати й писати, а я цього не вмію, а говорити я вмію, так не дозволяють

Учитель. Ну що ти на це скажеш?

Ведуча. Ви вже побачили, що часто ваші ровесники дають на питання несподівані відповіді. А ви гарно вчитесь, правильно відповідаєте?

10. Гра з глядачами «Питання-відповідь»: учениця задає питання, глядачі відповідають, а тоді вона зачитує смішну відповідь

 

А) Якого роду слово «Парта»?

- Якщо парта Сергійкова, то чоловічого роду, а Оксанчина – жіночого.

Б) Якого роду слово «яйце»?

- ніякого, бо невідомо, що з нього вилупиться – півень чи курка.

В) Якого роду слово «Мати»?

- Якщо в спідниці – жіночого, у джинсах – чоловічого.

 Г) Тоді «джинси» - це однина чи множина?

• Верхня частина – однина, нижня – множина.

Ґ) Як буде минулий час від дієслова «Прокидатись»

- Звичайно, «спати»

Ведуча. Зараз ви теж спробуєте розіграти кілька ситуацій. На сцену запрошується   10 пар. Ви отримуєте діалоги, які будете розігрувати. А поки готуєтесь, слухаємо гуморески

11. ЗРОЗУМІЛА ПО-СВОЄМУ

Батько глянув у щоденник

і питає: «Грицю,

це ж за що тобі учитель

вліпив одиницю?»

Гриць знітився і промимрив

так, що ледве чути:

«Та... то я... не міг сьогодні

кореня добути».

«Ой лелечко! Чи ви чули? —

обурилась мати. —

Вже дитину заставляють

коріння тягати!»

С. Сокирко

 

12. Листування

«Дорогий синочку Петрусикуі Уже сьома днинка, як ти від нас ту-ту в піонертабір, і ми так хвилюємося, бо ж ти впер­ше без матусеньки й татусенька. Будь цяця, мий рученят­ка, не їж ніякої каки, а то в тебе заболить животик. А го­ловне, не дружи з поганими, невихованими дітками — во­ни навчать тебе всяких дурниць. Будь здоровенький!»

 

 

 

«Шановні Петрусикові матусенько й татусеньку! Поспі­шаю потішити, шо ваш синочок поки що живенький та здоровенький. Дуже жвавенький хлопчинка. У перший же вечір він закоротив двигунчика, і ми досі сидимо без світ­ла, ремонтик обійдеться нам у триста п'ятдесят два карбованчики. Має дуже великий потяг до природочки — у лі­сочку він розпалив піонерське багаттячко, від якого згорі­ло 2,5 гектари сосничка, в результаті чого нам подано рахуночок на 3240 гривень 14 копійочок. До того ж він знає дотепненькі анекдотики, від яких червоніє навіть наш сторож (котрий, до речі, за неперевіреними даними, постачає Петрусика самогончиком). Уранці намагався провести з Петрусиком виховну бесіду, на що він обіцяв зробити анонімочку, від якої наш табір неодмінно прикриють. Після такої розмо­воньки я написала заявочку про звільнення за власним бажаннячком.

З табірним привітиком комендантш Давидюк.

Постскриптум. Вашого посланнячка Петрусикові ще не віддала — він туп-туп з динамітиком на ставочок глушити рибоньку»

 

13.  Вправа «Розіграй діалог» (запрошуються глядачі по двоє)

• Читай, що написано під цим малюнком.
• О... С... А...
• А разом як буде?
• Бджола.

 

• Бабусю, почитай мені газету, — просить хлопчик.
• Як же я тобі, рідненький, читатиму, коли я вже літер не бачу?
• То давай я на літери буду дивитись, а ти читай.

 

 

• Ти що, Іванку, робиш?
• Пишу листа Галинці.
• Так ти ще писати не вмієш.
• То нічого, Галинка ще не вміє читати.

 

— Мамо, чому не їздить мій трактор? — питає Сергійко.

— Батарейки сіли. Підемо до магазину, купимо нові. Сергійко зітхнув.

• Не треба. Це буде дуже довго. Хай краще повстають оті, що сидять.

 

• Івасику, у вас є корова? — питає вчитель.
• Є.

— То розкажи, як вона виглядає.

• А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забили дошками.

 

Підходить якось Вовчик до свого брата й повідомляє:

• Бабуся принесла нам 10 апельсинів, по 8 кожному.
• Як це по 8, якщо їх усього 10? - дивується хлопчик.
• Не знаю, проте я свої 8 уже з'їв.

 

-Петрику, чому одні люди харчуються макаронами и товстішають, а інші - ні?

- Бо одні їдять їх уздовж, а інші - впоперек.

 

- Сьогодні на уроці я прочитала аж 27 слів! І могла би прочитати ще більше.             

- А що тобі завадило?

- Хвилина закінчилася.

 

Мама запитує сина:

• Вчора ввечері в буфеті було два шматки торта, а зараз один. Можеш це пояснити?

Звичайно! Було темно, не помітив другого шматка

 

Несеться Андрійко на велосипеді та гукає:

•    Мамо, мамо! Я їду без рук! –

За деякий час їде назад:

•    Мамо, мамо! А я їду беж жубів!

 

Ведуча. Я гадаю, ви переконалися, що українську мову треба любити, вчити і знати, адже вільне, вправне володіння рідним словом – ознака культури кожного українця. І хоч сьогоднішня наша зустріч сповнена гумором, але, гадаю, серед смішного ви помітили багато сумного, такого, якого хотілося би поменше зустрічати в житті.

14. МОВА ВЕЛИЧАВА

Нашу мову величаву

Чуємо не всюди.

І не мова винна в цьому —

Винуваті люди.

Не вживеться щира мова

З кволими рабами,

В яких думка на припоні,

Язик за зубами.

У чиновницьких чуланах,

Де столи дубові,

Де неволя і сваволя —

Тісно нашій мові.

По крамницях та пивницях,

Де й повітря п'яне,

Гасне, в'яне слово наше

Степове, духмяне.

Не для «куплі» мова наша

І не для «продажі».

Не для того, щоб базікать

На ледачім пляжі.

Наше слово не ввібгати

У сухі трактати,

Щоб лакейством хліба кусень

Підло заробляти,

Щоб брехати, щоб дурити,

Нашу мову величаву

Чуємо не всюди.

І не мова винна в цьому —

Винуваті люди.