Позакласний захід з математики<Чи можна обчислити щастя>

 

Кибинська ЗОШ І-ІІІ ступенів

 

 

Позакласний захід

 

 

 

 

 

ЧИ МОЖНА ОБЧИСЛИТИ ЩАСТЯ?

 

ПРИСВЯЧЕНИЙ ДОЛІ

ВИДАТНОГО МАТЕМАТИКА

СОФІЇ КОВАЛЕВСЬКОЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  Підготувала

                                                                  вчитель математики

                                                                  Мазур Л.В.

 

 

 

Тема: Чи можна обчислити щастя ?

 

Мета: Ознайомити із життєвим шляхом Софії Ковалевської. Показати, як ця велична жінка сперечалася з долею і шукала відповіді на головні для себе запитання. Розвивати навички самостійного пошуку шляхів з'ясування нової інформації. Сприяти формуванню творчих нахилів, стимулювати учнів до дослідницької діяльності. Виховувати повагу до жінки, її культурних, духовних та загально - людських цінностей.

 

Обладнання: портрети С.В.Ковалевської,журнальний столик, свічка, два стільці, два столи для біографів, запис романсів «Эта женщина в окне»,

« Под лаской плюшевого пледа», « Любовь - волшебная страна», «Молитва», фонограма пісні «Три тополі», «Вечная любовь», вислови про математику:

« Мені здається, що поет повинен бачити те, чого не бачать інші, бачити глибше інших. І це повинен математик»

                          Софія Ковалевська

« Я відчуваю, що покликана служити істині - науці й прокладати новий шлях жінкам, тому що це означає служити справедливості »

                          Софія Ковалевська

« Щасливий той, хто жив хоч би хвилину »

                          Омар Хайям

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНОТАЦІЯ

 

     Позакласний захід «Чи можна обчислити щастя?», присвячений долі видатного математика Софії Ковалевської.

При підготовці використані фотографії С.М.Ковалевської, висловлювання її та Омара Хайяма,фонограми пісні «Три тополі», «Вечная любовь», записи романсів «Эта женщина в окне», « Под лаской плюшевого пледа», «Любовь - волшебная страна», «Молитва».Використана інформація про життєвий шлях жінки - математика.На виховний захід запрошені методисти та вчителі математики району. Задіяні учні 8-11 класів для розповіді, виконання ролей Софії та Володимира Ковалевських, виконання пісень, музичних творів на скрипці.

    Під час підготовки учнів до позакласного заходу домінує дослідницький метод вивчення матеріалу.

    Використання такої форми роботи зумовлене потребами сучасного суспільства, яке ставить перед школою завдання виховати творчу особистість, розвинути творчі задатки дітей, навчити їх мислити,

здобувати знання й самостійно застосовувати їх на практиці.

    Дослідницький метод застосовується переважно в старших класах.

    Мета дослідження: розвивати в учнів уміння та навички, необхідні для вирішення нестандартних завдань, що зумовлені змістом твору, навички самостійного пошуку шляхів з'ясування істини, самостійного здобування нової інформації. Воно дає змогу зіставляти й порівнювати, аналізувати й

синтезувати, узагальнювати й абстрагувати , скеровує учнів на пошук, що примушує їх стати дослідниками.

     Рекомендується вчителям математики, класним керівникам, заступникам з виховної роботи , педагогам - організаторам при проведенні позакласних заходів з дітьми старшого шкільного віку з метою розвивати навички самостійного пошуку шляхів з'ясування нової інформації, сприяти

формуванню творчих нахилів, стимулювати учнів до дослідницької діяльності, виховувати повагу до жінки, її культурних, духовних та загально - людських цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель:Доброго дня, шановні гості, діти, присутні! Сьогодні ми познайомимося із долею однієї жінки. Професійний математик, фізик і астроном - це Софія Василівна Ковалевська.  

Основні її праці відносяться до математичного аналізу (диференціальні рівняння і аналітичні функції), механіки (обертання твердого тіла навколо нерухомої точки).                                

Але, як частіше за все трапляється, усе це не стало запорукою її жіночого щастя. Як ця велична жінка сперечалася з долею і шукала відповіді на головні для себе запитання ми і довідаємося.                                                                                                                          

Ведучий І:

Є наука, що розум приводить

У порядок ясний і чіткий,

Нам вона теореми доводить,                                                                                                 Що поєднують формул рядки                                                                                               

Математику всі ви впізнали,                                                                                                 

Від людей всіх їй честь і хвала,                                                                                              Також всім, хто її підкоряли,

Промовляєм подяки слова.

Скільки ще теорем невідкритих

І задач нерозв'язаних є!                                                                                                         

Хай живе математика в світі                                                                                                 

І для розуму думки дає!                                                                                                         

Ведучий II:                                                                    

Сьогодні факти про учених                                             

Звучатимуть у залі цій,

Про долю їх, про працю й вірність

Науці строгій, чарівній.                                                  

Думок великих та ідей творці.                                        

Що рід людський виношував століття,                           

Крізь бурі перейшовши й дні важкі.                               

Переживуть тепер тисячоліття.                                      

Біографи:                                                                                                                             

1. Софія Василівна Ковалевська народилася 15 січня 1850 року.

У спадок від предків їй дісталося те, що в народі називають «гримучою сумішшю» - в її жилах текла кров поляків Круковських, німецька кров Шубертів, були домішки російської, угорської та циганської. Сама вона виводила «формулу»успішності цієї суміші так: «Пристрасть до наук дісталася мені від предка, угорського короля Матвія Корвіна, любов до математики, музики й поезії — від діда, астронома Шуберта, вільнолюбство - від панів  Круковських, потяг до мандрів і невміння підкорятися усталеним звичаям — від прабабки - циганки, а решта — від Росії».                                                                                               2. Коли їй виповнилося вісім, батько вирішив піти у відставку й оселитися у своєму маєтку Палібіно у Вітебській губернії. Після переїзду до села виконанням та освітою дітей Корвін-       Круковських зайнялися домашній учитель Йосиф Малевич і  гувернантка-англійка Маргарита Францівна Сміт. Оскільки старша Анюта більше займалася читанням, ніж навчанням, а               молодший брат Федя був ще замалий, то вчитель дуже багато часу віддавав навчанню лише Софії. Він був добрий і дуже любив свою жваву, допитливу ученицю. Читання книг, і  найулюбленіше її занять - вірші. Софія мріяла стати поетесою. Але трапилося інакше. Коли в маєтку батьків ремонтували будинок, на дитячу кімнату не вистачило шпалер. Одну із стін обклеїли листками із підручника математики. Дівчинка годинами розглядала загадкові             значки, намагаючись зрозуміти окремі вирази. Вже через кілька місяців під час розмови з батьком зауважила, що із задоволенням займається математикою. І справді, вона робила великі успіхи, вивчивши весь курс арифметики лише за два з половиною роки. У 15 вона прочитала елементарний підручник з фізики, привезений сусідом, професором фізики.

3. Згодом сім'я переїхала до Петербурга. Соня  вирішила вступити до якогось  іноземного університету для продовження навчання. На жаль, на той час двері російських університет для жінок були зачинені. Знаючи, що батько не схвалював її прагнення займатися наукою, вона думала про відмову батька відпустити її одну для навчання за кордон. На допомогу прийшла сестра Анюта, запропонувавши вийти заміж. Претендентом на роль чоловіка став Володимир Ковалевський. Доволі молодий, але, без сумніву, талановитий, він славився надзвичайним знанням мов. Схильний до природничих наук, він збирався вирушити за кордон навчатися. Невідомо, чи був Ковалевський закоханий у Софію, чи лише відчував до неї симпатію, але він погодився.                                                                                                                  

    У жовтні 1868 року в селі Палібіно відбулося весілля Володимира Ковалевського та Софії Корвін-Круковської. Беручи шлюб, Софія уявляла себе героїнею роману, яка через обставини

вимушена була зв'язати своє життя з людиною, яку не кохала..                                                  

(звучить романс «Эта женщина в окне»)

4. Після весілля Ковалевські оселилися в Петербурзі, кожен продовжував займатися своєю справою: Софія й далі брала уроки, а Володимир займався виданнями та перекладами. Утім вони весь час не розлучалися, їх усюди бачили разом. У них утворився своєрідний дружній  тандем, зміцнений любов'ю до наук. Чутки про великого європейського математика Вейєрштрассе покликали Ковалевську в Берлін, і восени 1870 р. вона виїздить до Німеччину Під час зустрічі, навіть не подивившись на Ковалевську, Ваєрштрассе дав кілька складних Ц задач і попросив прийти через тиждень, в обумовлений строк Софія принесла розв'язання Ц задач, чим дуже вразила іменитого вченого. Він був радий навчати таку талановиту ученицк з Через рік плідної праці вона подала в Геттінгенський університет три роботи, кожна з яких заслуговувала на ступінь доктора. Рада Геттінгенського університету присудила Софії Ковалевській ступінь доктора філософії з математики й магістра витончених мистецтв «з найвищим балом».                                                                                                                              

Улітку 1874 року Софія приїхала до свого родового маєтку в Палібіно.                             

(звучить пісня «Три дороги» )

Софія Ковалевська:                                                                                                           

Стосунки з чоловіком не складалися, й кохання між нами не було, лише дружба і прихильність. Тепер ми обоє пристрасно піддавалися улюбленій справі, разом бували нечасто. Нас постійно тягло одне до одного: ми були щасливі в перші хвилини побачення,   але незабаром ставало зрозуміло, що все не так, і розчаровані, ми роз’їжджалися в різні боки занурювалися у власні справи. З року в рік повторювалася та сама історія. Якась незрозумілість була у наших стосунках: чи то ми друзі, чи справжнє подружжя? Це було      тягарем для нас обох. Це була моя тяжка «ноша».                                                                 

   Я повинна вирішити: стати справжньою дружиною чи розлучитися з Володимиром назавжди. Але чи знайду я когось кращого? Адже чоловік завжди підтримував і розумів мої

цілі й прагнення.                                                                                                                   

(звучить романс «Под лаской плюшевого плета»)                            

Ковалевський:                                                                                                                         

Я знав, що не існує жінки, кращої та цікавішої за неї.                                                            

На зиму ми приїхали до Петербурга вдвох. Кошти в нас були дуже обмежені.                     

Я цілими днями крутився як білка в колесі, бігав містом, вів неприємні переговори з кредиторами. Нечасті вільні хвилинки я проводив разом із Сонею.                                       

Софія Ковалевська:                                                                                                            

Він був дивовижною людиною. Часто гроші, відкладені на справу, цілком витрачалися на моє вбрання, бо йому було неймовірно приємно бачити мене добре і зі смаком вдягнену.     

Взагалі Володимир із захватом потурав моїм слабостям . Через деякий час я й уявити не могла, як я жила до без цього чоловіка. Він надав до моїх послуг усе: із задоволенням влаштовував відвідування театрів, оточив комфортом, цікавим товариством. Осінь 1878 року принесла в нашу сім'ю надзвичайно радісну подію: народження першої та єдиної дочки Софії.                                                                                                                                    

 

      Біограф:

1. Незабаром після народження Соні Ковалевська втратила матір. У1879 році Ковалевські остаточно збанкрутіли.

Утративши все, вони переїхали до Москви. Чоловік шукав підходящу роботу й знайшов у одній компанії. Подружжя винаймає гарну квартиру в Москві. Та крах петербурзької діяльності не минув для Володимира безслідно: він замикається в собі, стає потайливим і нещирим. У нього починає розвиватися психічний розлад, він звільняється з роботи.

     Софія разом із дочкою вирушила до Берліна, сподіваючись отримати кафедру в Стокгольмському університеті. Чоловік же поїхав до брата в Одесу.

     Ковалевськнй не знаходив більше задоволення й у своїх наукових заняттях.

     У квітні 1883 року пін вчинив самогубство.

 

Ковалевськнй:

Моя постійна думка була про неї...

Я вас кохав; в душі моїй ще, може,

Кохання пал і досі не погас.

Та хай воно Вас більше не тривоже,-

Не хочу я нічим журити Вас.

Я Вас кохав мовчазно й безнадійно.

Боявся Вас і потай ревнував;

Я Вас кохав так ніжно і так мрійно,

Як дай Вам Бог, щоб інший Вас кохав!

2. Восени того ж року Софія вирушила до Стокгольма, куди її запросили читати в університеті лекції з математики німецькою мовою. Прочитаний нею курс лекцій сприяв її чудовій репутації, і влітку 1884 року Софію призначили професором Стокгольмського університету. її зустрічали із захопленням;

«Принцесса науки, госпожа Ковалевская почтила наш город своїм посещением», - писали газети. Студенти зустрічали її оплесками й квітами.

      Упродовж другої зими в Стокгольмі Софія Ковалевська увійшла в життя нового середовища, що оточувало її. У 1888 році Ковалевська мала подати математичну роботу на премію Вердена до Французької академії наук. У цей час Софія зустріла юриста й соціолога Мак­сима Ковалевського.

Софія Ковалевська:

Тоді я вперше зрозуміла, що означає «втратити голову» через кохання. Він викликав у мені почуття, про які я потай мріяла. Наш роман розвивався дуже стрімко. Я розривалася між роботою і коханим, мені доводилися віддавати занадто багато часу науковій діяльності.

     Стомившись працею, чекаю ночі, Щоб любий сон у ліжку віднайти, Та мисль моя заснуть тоді не хоче, Всю ніч до тебе зводячи мости, Вона іде шляхами пілігрима. Крізь біль і сум, крізь темряву ночей. І, не змикаючи й на мить очей, Я бачу пітьму, що сліпому зрима... Так серцем вічно рвусь я за тобою, Вночі і вдень, не знаючи спокою.

( звучить романс «Любовь - волшебная страна»)

     Я все частіше почала помічати, що Максим віддалявся від мене. Ревнощі мучили мене. Але роботи я не припиняла і наприкінці року на урочистому засіданні Французької академії наук отримала Борденівську премію. З Максимом нам так і не вдалося порозумітися. Все ж , думки про коханого не полишали мене ні на хвилину. Мене тягнуло в Італію - туди, де жив Максим. Не в змозі приборкати свої почуття, я вирішила зустріти Новий рік у Генуї, поруч із коханим. Ця зустріч принесла мені ще більші страждання. Якби я була впевнена, що його почуття настільки серйозні, рішення цього «любовного рівняння» було б зовсім іншим.  

Біограф:

3. На зворотнім шляху Софія застудилася. Але на здоров'я не звернула ніякої уваги і, незважаючи на погане самопочуття, працювала цілими днями. Читала лекції, ледь тримаючись на ногах. Застуда переросла в запалення легень.

     10 лютого 1891 року Софія Василівна померла, їй було лише 41 рік. В Стокгольмі їй споруджено пам'ятник на кошти, зібрані російськими жінками. Максим Ковалевський так і не одружився. Усе життя він носив або надсилав квіти на її могилу в день їхнього знайомства. У своїх спогадах він написав: «Якщо заняття наукою не дають людині змогу передбачити, що саме треба цінувати, то навряд чи вони того варті».

( звучить романс «Молитва» )

4. її зоря палає не лише на математичному небосхилі, а на історичному та літературному. Софія Василівна належала до передових людей свого часу, поділяла погляди революційних демократів, була першою жінкою, яку обрали членом - кореспондентом Петербурзької Академії наук.

Вона автор таких творів як «Спогади дитинства», роману «Нігілістка», співавтор повісті

«Боротьба за щастя», автор багатьох віршів. Ось один із них:

 

Чи не приходилось вам часом

Серед юрби де-небудь бути

І пісню пристрасну, прекрасну

Там несподівано почути?

Нежданно хвиля з літ минулих

До серця вашого прилине.

Розбудить пам'ять призаснулу

Про все, що рідне вам і миле.

І вам здавалось, що ці звуки

В дитинстві чули ви не раз.

Так в них багато щастя й муки,

І це стосується лиш вас.

Ви квапилися звичним слухом

Наспів знайомий упіймати,

Хотілось вам за кожним звуком,

За кожним словом слідкувати.

Та ось мелодія завмерла.

А потім зовсім зупинилась...

Так без кінця і без початку

Назавжди пісня ця лишилась.

 

(музична композиція на скрипці «Вечная любовь»)

 

Вчитель: Життєвий шлях Софії Ковалевської показав призначення жінки в суспільстві в найрізноманітніших аспектах. Сьогодні ми переконалися , вона сильна, мужня, розумна, успішна, геніальна, талановита. Але нещаслива, зауважите ви. Відомий поет Омар Хайям дав таке визначення щастю: «Щасливий той. хто жив хоч би хвилинку!»

Отже, саме життя є щастям. Відчуття щастя дає людині творчу працю, творчість, мета яких — ствердження ідеалів, добра, краси, справедливості.

      Вона вважала несправедливим, що жінкам не дозволялося працювати в університетах Росії, але знайшла в собі сили, довела, що вона варта поваги й високої оцінки, нехай хоч і за кордоном. Вона писала « Я відчуваю, що покликана служити істині - науці і прокладати новий шлях жінкам, тому що це означає - служити справедливості».

      Розуміння щастя нікому не може бути нав'язано, кожна людина має право на своє уявлення про щастя, кожен вибирає його сам. Щастя — це сама людина, багатство її внутрішнього світу, характер її світогляду. Можливо. Софія Василівна віднайшла своє щастя у праці, в яку вклала свою душу, від якої отримувала задоволення й приносила користь іншим людям.