Позаурочний захід з фізики "Чорнобиль не має минулого часу"

Чорнобиль не має минулого часу

Декламатор:

Чи знаєш ти, світе, як гірко ридає полин?

Як тяжко, як тужно моєму народу болить?

А світло сузір’я семи лебедиць, як струна,

І ворон осліплий від нього безкрило кона?

Не можна про це не сказати,

Мовляв, це було вже давно.

А перед очима батько-мати

І Україна, і Дніпро.

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Ці вірші – роздуми і факти,

Це все було, було, було.

Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до сонця квіти,

А пам'ять лине в моторошні дні,

Гудуть жорстокі дзвони квітня.

 Інсценівка вірша В. Бурім "Чорнобиль-трава"

Входять дитина і учень. Звучить "Па­норама" П. Чайковського.

Дитина Намалюй, будь-ласка, радість і красу.

Дорослий

Намалюю я веселку, квітку і росу,
З посмішкою на обличчі дівчину в вінку
І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

Дитина Намалюй мені роз­луку, смуток і журбу.

Дорослий

Я малюю лист осінній, схилену вербу.
Що спустила свої віти голі до землі.
І ключами в синім небі ринуть журавлі.
Намалюй мені ще ніжність.

Дорослий

Тема не проста. І малюю я рожеві мамині вуста,
І метелика, і сонце, й квітку лугову,
І зелену шовковисту молоду траву.

Дитина

Намалюй, будь-ласка, намалюй біду.
Як її намалювати? Спосіб не знайду.
Чи поранену пташину, може, ледь живу?
А рука сама малює  чорнобиль-траву...

Дитина Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

Дорослий

Цю траву зовуть "чорнобиль", ця трава гірка.
В ній отрута, смерть, і сльози, і брудна вода.
В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда!

Дитина

Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.
А гірку траву чорнобиль Викинь на сміття.

Дорослий           

Так, дитино, намалюю я життя тобі.
І надії намалюю, й мрії голубі.
Намалюю синє небо, чисте джерело.
Намалюю я лелеку, поле і село,
Намалюю, віру, розу, доброту й любов.
Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

Ведуча1. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.
Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

Ведуча2

Впала з неба до долу потривожена Ангелом зірка.
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь.
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,
Бо чорнобиль-трава — то полин.

Учитель. Згадаймо і вшануймо не тільки пожежників. На захист народу і землі України встали всі, хто брав участь у ліквідації аварії та будуванні захисної споруди-саркофага, який сховав залишки зруйнованого реактора.
Це і робітники атомної станції, що залишились працювати після ви­буху, і атомщики з інших станцій, що прийшли їм на допомогу.
Це і водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. І льотчики гелікоптерів, з яких у воронку реактора закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент для саркофагу. Це і будівельни­ки, що зводили сам саркофаг. Це й молоді хлопці — солдати нашої армії, яких засилали всюди, де не вистачало людських рук.
І звичайно ж — це медичні працівники, які ряту­вали тих же пожежників під час гасіння пожежі і вже після неї. Адже навіть знаходитись біля враженого такою великою дозою радіації було дуже небезпечно.

Зона…
На всій планеті до сьогодні ти одна,
на сотні літ приречена, приречена,
тут совість кожного тобою опромінена,
тобою біографія оміряна.
Ти ніби свіже унаочнення біди.
Чи ж коли-небудь цвістимуть тут сади?
Терпіть і ждать. Така тепер твоя судьба.
Терпи і жди. Триває наша боротьба.

Ведуча1. Щоб урятувати людей, що жили в межах Зони, їх усіх евакуювали, тобто вивезли поза межі Зони.

Учитель. Це була страшна евакуація, бо людям заборонили брати із со­бою будь-які речі. Так, до міста Прип'яті вже в неділю зранку, 27 квітня прибуло більше 2 тис. автобусів. Автобуси підганяли під під’їзди будинків і люди, хто в чому був, прихопивши лише гроші, без речей, змінного одягу, сідали в автобуси, і їх назавжди вивозили від рідних домівок. Якщо в цей час хтось був у від'їзді, чи у гостях, чи на роботі, чи в лі­карні, тобто не вдома, ті губили своїх рідних і довго потім шукали на великих просторах Радянсько­го Союзу. Адже, вивозили людей бозна-куди і тимчасово селили де тільки можна — в лікарнях, санаторіях, таборах. Розлучені сім'ї, втрачені роди­чі, друзі — гірка реальність тієї евакуації.

Ведуча2. Дивним в те літо був Київ. У місті не залишилося ні од­нієї дитини. Задля збереження здоров'я дітей усіх їх вивезли з Києва на південь України.

І вікна випромінюють розпуку,
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.
Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна,
Зерно і квіти стронцій роз’їдає,
І час пересипається пісками.

Пісня "Чорнобильська зона"

Учитель. Евакуйовані втратили все: жит­ло, речі, роботу, минуле життя. А головне — здоров'я, і ще гірше, дуже багато з них з часом утратили життя.
За офіційними даними, від наслідків аварії на ЧАЕС померло 200 тис. людей.  Але за неофіційни­ми даними — у 2 рази більше. Це не рахуючи тих, хто помер від такої хвороби, як рак, цукровий діабет, серцеві хвороби. Адже рівень цих хвороб після аварії підвищився у 100 разів, і хворіє вся Україна. Бо вся Україна в очах світу під­лягає під статус "Зона".

Ведуча1. Але найгірші сльози Україна проливає за дітьми. Бо підступ­ність радіації полягає в тому, що чим молодша людина, тим сильні­ше радіація вражає організм.
Учитель. Так, це лейкемія — рак крові.. Цей страшний невиліковний діагноз став  вироком для багатьох дітей-чорнобильців. Пройшли роки, і вже в дітей, що народилися в сім'ях чорнобильців, уже після аварії, лікарі діагностують рак того чи іншого органу або крові. Приречені діти. Що може бути страшніше.

"Місячна соната" Бетховена (звучить аж до хвилини мовчання)

Мамо, почуй мене, мамо,
Бачиш, що я помираю.
Мамо, врятуй мене, мамо.
Мамо врятуй, я благаю.
Ненечко, якби ти знала,
Як мені хочеться жити.
Світ я не бачила, мамо,
Але я його полюбила.
Мамо, як весело в цвіті
Бджілка маленька літає,
Сонечко лагідно світить,
Вітер з хмаринками грає.
Мамо, як гарно у житі
Мамо, як, добре в цім світі,
Мамо, я жити бажаю.
Порятуй від смерті, рідна,
Квіточка моя яскрава.
Матінко, горлице рідна,
Що у Чорнобилі сталось?
Мамо, чому я хворію?
Чого ти плачеш ночами?
Мамо, невже не зумію
Батька обняти руками?
Чом на очах твоїх сльози?
Чом не всміхнешся ніколи?
Чи заплетеш мені коси,
Коли піду я до школи?
Ненько, чого ти ридаєш?

Учитель.. Сьогодні — День пам'яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. Громадськість стурбована розбудовою існуючих АЕС, екс­плуатація яких не дає цілкови­тої гарантії безпеки для людей і природи.
Чи не повториться трагедія в ін­шому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запа­лімо поминальну свічку — свічку надії. І нехай це полум'я свічок, у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!

Ведуча2. Схилімо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів

Хвилина мовчання, хвилина мовчання...
Це мить не прощання, а вічне стрічання
Із тими, кого вже не стрінемо ми.
Коли наступає хвилина мовчання,
У пам'яті нашій клекочуть громи.

Тож устаньмо і — помовчимо мить — у пам'ять про тих, хто за­снув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.

Чути звук метронома. Горять свічки. Хвилина мовчання. 
Учитель. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії:

1-й урок — безвідповідаль­ності
(ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, дов­го все подавалося в присмерках напівправди);

2-й урок — милосердя
(всі люди відгукнулись на біду, прий­шовши чорнобильцям на допомо­гу: збирали кошт, у фонд Чорноби­ля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку);

3-й урок — патріотизму
ми мусимо завжди пам'ятати про по­двиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийня­ти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і смі­ливими, бути людьми, гідними свого народу і не "зганьбити його; любити й берегти рідну землю).

Ведуча1. Мимоволі хочеть­ся гукнути: Люди! Схаменімо­ся! Дзвони Чорнобиля б'ють на сполох! І, як писав Хемінгуей, не питайте, по кому подзвін. По кожному з  них.

Лунає гул дзвонів. Горять свічки.

О Боже Великий, наш Боже, наш Боже!
Дай певність на радість, умнож наші сили,
Аби підняли ми обпалені крила,
Щоб швидше минувся час лиха й випроби,
Щоб змився дощами пекельний Чорнобиль...

Учитель. Урятований світ — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і ро­бімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...

Коли ми цей урок засвоїм,
Що, ідучи всесильно до мети,
Не треба забувати про озони,
Про землі й води, жита срібний дзвін,
Щоби ніколи омертвілі зони
Нащадкам не залишити своїм?

Ведуча2: Чимало років минуло з дня трагедії на Чорнобильській атомній електростанції. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок. Давайте берегти оточуючий світ! Нашій планеті вистачить одного Чорнобиля.

    Ведуча1:             За днями дні, мина повільно рік,

За днями дні, і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає.

І в світі не повториться повік.

Хай стане мир міцнішим у сто крат,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження набат.

Його уроків людство не забуде.