Практична робота з екології №1 Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії людини і суспільства

Практична робота №1

Тема:  Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії людини і суспільства

Мета:  визначити ступінь взаємодії людей та природи на різних етапах еволюції; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, удосконалювати вміння застосовувати теоретичні знання на практиці; формувати екологічно-цілісну орієнтацію в плані взаємин людини і навколишнього природного середовища.

Обладнання:   інструктивні картки, дидактичний матеріал.

Хід роботи

1. Ознайомтесь з теоретичним матеріалом.

2. Заповніть таблицю.

3. Дайте відповіді на запитання:

• Який історичний етап відзначився значним впливом людини на природу? Як ви вважаєте з чим це пов’язано?

                4.    Висновок

Теоретичні відомості (до практичної роботи №1)

Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії людини і суспільства

І. Період мисливсько-збиральницької культури (від палеоліту (2 млн. – 25-30 тис. років тому) до неоліту (8-4 тис. років тому)). Це період накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. У всіх регіонах розселення людей відбувається винищення великих тварин (перша глобальна екологічна криза).

       В епоху палеоліту основою  існування первісного суспільства було полювання на крупних тварин, яке супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної їжі тощо. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення і постійного використання знарядь мисливства і праці. Це були ножі, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки.

      Важливою відмінністю людей від інших видів тварин було використання вогню. Близько 300 тис. рр. тому людина почала використовувати природній вогонь (блискавки), а близько 150 тис. рр. тому вона навчилася його добувати.

      Взаємовідносини  первісної людини  з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе частиною природи.

ІІ. Період аграрної культури (від рабовласницького періоду до феодалізму). Людство завдавало шкоди природі у зв’язку з розвитком хімії та одержанням перших кислот, пороху. Це період активного використання людиною природних ресурсів.

     Аграрна культура охоплює період, коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство.  Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства й осілого способу життя отримало назву неолітичної революції.

      Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах. За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисельність населення, його густота. Зросла і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погані санітарно-гігієнічні умови проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися ґрунти й водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій.

      Істотної школи природному середовищу завдавало скотарство. Розведення свійських тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав’яного покриву, лісово-чагарникових угрупувань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу.

     Останній етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V – VI ст. н. е.). Її  характерною особливістю було широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів – вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тягової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші свійські тварини.

      В епоху середньовіччя стали з’являтися перші законодавчі акти природоохоронного спрямування, які регулювали мисливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси. 

ІІІ. Період індустріального суспільства (XVIII ст. – перша половина ХХ ст.), характеризується бурхливим розвитком фізики, техніки, атомної енергетики, стрімким зростанням населення. Це період страшних за наслідками війн, хижацької експлуатації природних ресурсів, локальних і регіональних екологічних криз.

     Відбувається зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя та чисельності населення.

    У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти і газу). У місцях промислових розробок  виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби.           Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів сприяло інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва.

       Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). причиною цього є погіршення санітарно–гігієнічних умов проживання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаючу ймовірність поширення захворювань за рахунок частіших контактів між людьми. З’явились нові інфекційні захворювання, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища.

ІV. Постіндустріальна епоха (останні 40-50 років). Розпочинається друга глобальна екологічна криза: виникнення процесу парникового ефекту, поява озонової діри та кислотних дощів, відбувається суперзабруднення всіх сфер.

      Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілізації. В епоху ноосфери людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію без кризового розвитку суспільства і природи, а людина мусить взяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток.