Предметна сфера філософії науки.

Предметна сфера філософії науки. Підготувала : Кухар Анастасія Анатоліївна

         Наука - складний феномен, що потребує свого осмислення. ХХ1 ст. - це час, коли потужні теоретичні та практичні можливості виявляються на тлі глобальних проблем. Такі проблеми часто-густо поєднують з діями людей, що базувалися на беззастережній вірі в можливості науки змінити світ «за бажанням людини». Наука - це один з найдавніших та найважливіших виявів людської культури та цивілізації. Це цілісна система, яка водночас представляє розмаїтий світ людських знань. Наука робить людину сильнішою, дозволяє здобувати стійкі уявлення про природу, соціум та власне про себе.

  Тому нагальною потребою є не лише рефлексія над наукою з метою усвідомлення її потужності та досягнень, а й розв’язання куди більш складної проблеми - формування нового типу наукової раціональності, на основі якого стали б можливими нові форми цивілізаційного та культурного розвитку людства, які б не призводили до деструктивних процесів. Ця мета постала перед таким напрямом сучасної філософії як філософія науки.

Філософське мислення є специфічним у тому сенсі, що здатне  формувати найзагальніші уявлення про світ. Предметна сфера філософії включає як природу, соціум, людину, так і знання про них, зокрема наукові. Філософія розглядає найістотніші вияви науки як багатоаспектного феномену -  як системи знань,  як діяльності,  як соціокультурного та цивілізаційного явища.

Отже, в певних аспектах наука є предметом  саме філософії. Дійсно, «рухаючись»  в межах своєї предметної галузі, дослідник не має відповідати на питання:-         що таке наука?-         чому вона виникла?-         якою є її специфіка?-         чи існують закономірності розвитку  науки? тощо.      Ці питання є дуже важливими і потребують відповіді. Але вони знаходяться за межами предмету науки. Отже, щоб їх досліджувати і знайти обґрунтовані відповіді, треба вийти за межі науки як такої в галузь, що може сформувати цілісний образ науки, розкрити її сутнісні характеристики - в філософію, оскільки категорії сутності, причини, змісту – це предмет філософії.

  Тепер розглянемо конкретніше, як же філософія вивчає науку, в яких аспектах? Окреслюючи головні з них, означимо наступні:1. Філософія вивчає науку як вид людського пізнання світу. Це означає, що філософія розкриває специфіку наукового пізнання порівняно з буденним, ненауковим, міфологічним, естетичним тощо. Як галузь людського пізнання світу, наука має свій предмет, тобто, закони, що вона відкриває, та методи, тобто, правила, засоби дій дослідника. Наука є системою об’єктивних знань про світ.2. Філософія розглядає науку і як людську діяльність. Відповідно, наука осмислюється філософією як специфічний вид практики – «практики наукового пізнання». Йдеться, перш за все, про практику наукового експерименту. Останніми десятиліттями наука сформувала потужну систему технологій, функціонування якої породжує спектр проблем для філософського осмислення.

 3. Як будь-яка людська діяльність, наука існує в системі соціальних зв’язків і відношень. Тому філософія вивчає науку і як «соціальний інститут», тобто, відносини людей – дослідників в межах наукової спільноти; взаємини науки і держави – ставлення держави до науки, престиж професії науковця, функції науки в суспільстві, вплив науки на суспільний розвиток тощо.4. Отже, філософія досліджує «суспільне буття науки». А воно здійснюється в системі культури і цивілізації. Тому наука постає для філософського вивчення як основа цивілізаційного розвитку, науково-технічного прогресу. Істотний вплив науки на розвиток культури та зворотній вплив культури на науку, потребує вивчення  науки як культурного феномену.

 5. Культурний смисл науки розкривається, завдяки існуванню в ній світоглядних проблем. Вони завжди пов’язані з фундаментальними результатами науки. Філософія розкриває світоглядний смисл науки.  6. Вивчаючи, як здійснюється наукове пізнання, як обираються методи, якими є пізнавальні можливості методів наукового пізнання та їх межі, філософія формує таку галузь, як методологія наукового пізнання. Серед важливих методологічних аспектів науки слід виокремити дослідження структури наукового знання; можливостей та взаємодії емпіричного та теоретичного рівнів наукового дослыдження; засад таких форм знання, як факт, гіпотеза, теорія.

Поглянемо на науку ретроспективно. Звернемося до доби античності. Наукове знання виникає саме за цієї доби, виникає в межах філософії. Філософія античності – перший теоретичний погляд на світ, водночас і перший науковий погляд. Такі велетні філософської думки, як Фалес, Демокріт, Арістотель будували свої філософські системи як системи філософії природи. Натурфілософія, тобто філософія природи,   окрім вихідних філософських ідей, включала всі існуючі знання про природу - космологічні, математичні, біологічні.

Процес розподілу - диференціації - знання доповнюється зворотнім процесом – інтеграцією наукового знання. На межі, на «стику» двох або декількох наук виникають синтетичні галузі: біогеографія, біофізика, інженерна психологія тощо.         Сучасна наука в гносеологічному вимірі – система об’єктивних знань, що включає:-         математику і математичні науки-         природничі науки-         суспільно-історичні науки-         гуманітарні науки-         технічні науки

Нове - власне наукове - мислення потребувало інакшого типу цивілізації та культури.   Виникнення філософії цілком відповідало такому культурно-цивілізаційному виклику. Саме філософія стала тією формою теоретизування, що обґрунтувала моделі можливих світів. Філософія як теоретичне мислення представила можливість спільним чином досліджувати різні групи об'єктів. 

  В певному розумінні Арістотеля можливо вважати першим філософом науки. Він створив формальну логіку - інструмент («органон») раціонального наукового міркування, проаналізував та класифікував різноманітні види знання. Від поділяв знання на філософію (метафізику), математику, науки про природу та теоретичне знання про людину, практичне знання.     Арістотель обгрунтовував, як правильно будувати наукове пізнання та викладати його результати. Мають бути представлені чотири етапи:-         відтворення історії питання, що вивчається, в критичному плані;-         на оснoві цього - чітка постанова проблеми, що потребує ров'язання-         висування власного рішення - гіпотези-         обґрунтування цього рішення за допомогою аргументів та даних спостереження, наведення переваг пропонованої точки зору.

В філософії Декарта науковий метод та процес дослідження знаходять  метафізичне виправдання. У «Началах філософії» він писав, що філософія нагадує дерево, корені якого - метафізика, стовбур - фізика, а гілки - всі інші науки. Саме метафізика розкриває, як влаштований світ, тому наука займається тільки тими об'єктами, в яких наш дух здатний відкрити істинне та безсумнівне знання.

  В сучасній філософії науки її предмет визначається як  загальні закономірності і тенденції наукового пізнання як особливої діяльності по виробництву наукових знань, які розглядаються в історичному розвитку та соціокультурному контексті. Вітчизняні дослідження в галузі філософії науки зосереджені на аналізі структури наукового знання, зокрема - особлива увага приділялася вивченню наукової картини світу як форми теоретико-методологічного знання, її світоглядної, евристичної функцій, вивченню проблеми генези теоретичного знання, осмисленню ситуації наукових революцій, виявленню типології наукових революцій, дослідженню типів наукової раціональності  та їх історичного розвитку.