МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ′Я УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ

   

 

Лекція

з предмету: «Безпека життєдіяльності»

 

Тема: ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ ТА ЇХ НАСЛІДКИ.

ТИПОЛОГІЯ АВАРІЙ НА ПОТЕНЦІЙНО

НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ

 

 

  

 

Викладач:

Мангольд Олена Миколаївна

 

 

 

 

 

КИЇВ 2021

ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ ТА ЇХ НАСЛІДКИ. ТИПОЛОГІЯ АВАРІЙ НА ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ

 

План

 

1.   Структура техногенних аварій.

2.   Аварії на транспорті. 

3.   Пожежна безпека.

4.   Хімічна безпека.

5.   Радіаційна безпека.

 

Література:

1.                 Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України I-IV рівнів акредитації / Є.П. Желібо, Н.М. Заверуха, В.В. Зацарний. – К.: «Каравела», 2003. – с. 188 – 200.

2.                 Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України I-IV рівнів акредитації / Є.П. Желібо,

Н.М. Заверуха, В.В. Зацарний. – К.: «Каравела», Л.: «Новий світ-2000», 2001. – с. 180 – 191.

3.                 Кочін І.В. Охорона праці та безпека життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях / І.В. Кочін, Г.О. Черняков, П.І. Сидоренко, В.Є. Букін, О.М. Савчук, В.М. Скороход. – К.: «Здоров'я», 2005. – с. 43 – 68.

 

Методична мета: демонстрація методів активізації розумової діяльності студентів з використання інтеграційних процесів та міжпредметні зв’язки безпеки життєдіяльності з клінічними дисциплінами.

Навчальна мета: довести до студентів види техногенних небезпек та їхні можливі наслідки, типологію аварій на потенційно-небезпечних об’єктах, основні дії населення у разі виникнення аварій, катастроф; набуття студентами компетенцій для здійснення професійної діяльності за спеціальністю з урахуванням ризику виникнення техногенних аварій, які можуть привести до несприятливих наслідків на об'єктах господарювання.

Виховна мета: сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу, виховувати у студентів почуття відповідальності за організацію безпечних умов життя і діяльності.

Розвивальна мета: розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам'ять, увагу, мислення, спостережливість, активність, творчість, самостійність студентів, прищеплювати їм раціональні способи пізнавальної діяльності та ін. Домагатися обізнаності студентів у теоретичних питаннях, що передбачаються програмою навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності», слугувати подальшому засвоєнню знань, формуванню практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку.

1.   Структура техногенних аварій

 

П’ять тисячоліть тому, коли з’явились перші міські поселення, почала формуватися техносфера – тобто регіон біосфери, перетворений людиною за допомогою технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам. Справжня техносфера з’явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити можливості людини, давши їй змогу:

а) швидко пересуватись по земній поверхні і створювати світове

господарство,

б) заглибитись у земну кору та океан,

в) піднятися в атмосферу і космічний простір,

г) створити багато нових речовин, що не існували в природі,

д) розвинути інформаційні технології.

Виникли процеси, не властиві біосфері: отримання металів та інших елементів, виробництво енергії на атомних електростанціях, синтез невідомих досі органічних речовин. 

Техногенна небезпека – стан, внутрішньо притаманний технічній системі, промислового або транспортному об'єкту, що реалізовується у вигляді вражаючих впливів джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і навколишнє середовище при його виникненні, або у вигляді прямого або непрямого збитку для людини і навколишнього середовища в процесі нормальної експлуатації цих об'єктів.

Потенційно небезпечний об'єкт – об'єкт, на якому використовують, виробляють, переробляють, зберігають або транспортують радіоактивні, пожежовибухонебезпечні, небезпечні хімічні та біологічні речовини, які створюють реальну загрозу виникнення джерела надзвичайної ситуації.

Тому потенційно небезпечні об'єкти є джерелами можливих техногенних надзвичайних ситуацій.

Різноманітні аварії (катастрофи), пов’язані з виробничою діяльністю, завжди переслідували людство. Науково-технічний прогрес давав суспільству не лише блага, а й нові види катастроф, що завдавали значних людських та економічних втрат.

Щорічно у світі кількість жертв техногенних катастроф становить в середньому близько 250000 чол. Світовий досвід показує, що неправильні дії і помилки людей стають причиною 45 % НС на АЕС, 60 % автокатастроф, 80 % катастроф на морі, 90 % дорожньо-транспортних пригод.

Структуру основних можливих НС, що пов’язані з техногенними чинниками, представлено на рис. 1.

 

Рисунок 1 – Структура надзвичайних ситуацій техногенного походження

 

У зв’язку з високим техногенним навантаженням на території України, особливо тепер, у період економічних труднощів, НС техногенного характеру становлять близько 85 % усіх катастроф. Тільки за 1997 р. в Україні зареєстровано 816 техногенних катастроф, унаслідок чого загинуло 558 чол., постраждало 740 чол., у 1998 р. загинуло 520 чол. і стільки ж постраждало.

Аналіз структури НС, пов’язаних з техногенними чинниками, свідчить, що найчастіші аварії на АЕС, хімічно небезпечних об’єктах (ХНО), шахтах, вибухонебезпечних об’єктах і транспортні катастрофи.

Небезпечні наслідки аварій

У сучасному виробництві з підвищеними параметрами технологічного процесу (наявність високотемпературних, отруйних і агресивних компонентів, швидкість функціонування елементів, концентрація великої кількості енергії на малій площі, утворення в процесі виробництва небезпечних хімічних продуктів) можуть створюватися умови для порушення роботи чи виходу з ладу окремих механізмів, агрегатів, комунікацій, споруд чи їхніх контрольно-вимірювальних систем. Під терміном «виробнича аварія» (катастрофа) розуміють раптове зупинення чи порушення встановленого процесу виробництва на промислових підприємствах, які супроводжуються вибухами, пожежами, що призводять до виходу з ладу машин, агрегатів, комунікацій, споруд і їхніх систем, пошкодження чи знищення матеріальних цінностей, ураження чи загибелі людей. У таких ситуаціях багато залежить від характеру виробництва: можуть виникнути супутні явища, що ускладнюють обстановку.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров‘я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються значними жертвами.

Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за видами

–        аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного та сірчаного газів та інших речовин);

–        аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище; – аварії, що супроводжуються пожежами та вибухами; – аварії на транспорті та ін.

Особливо важкі аварії, тобто такі, що призводять до важких наслідків для людей, тваринного та рослинного світу, змінюють умови середовища існування називаються катастрофами.

Небезпечними наслідками (причинами) аварій є: пожежі, вибухи, обвалення, аварії на енергоджерелах, АЕС і підприємствах хімічної промисловості, що призводять до руйнування засобів виробництва. Найчастіше вибухають казани, що перебувають під високим тиском, балони, трубопроводи, ємкості на промислових підприємствах, вугільний пил і газ у шахтах, деревний пил і пари лакофарбових речовин на деревообробних і меблевих комбінатах.

В Україні щорічно відбувається близько 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру, в яких гине близько 400 і страждає від різноманітних ушкоджень – 500 осіб. Більшість із надзвичайних ситуацій мають місцевий та об'єктовий характер. На ситуації загальнодержавного рівня припадає близько 1 %, а регіонального – 4 % від загальної кількості аварій.

 

2.   Аварії на транспорті

 

Будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що користується послугами транспортного засобу, перебуває в зоні підвищеної небезпеки. Це обумовлюється можливістю ДТП, катастрофами й аваріями поїздів, літаків, морських і річкових суден, травмами при посадці або виході із транспортних засобів або під час їхнього руху (рис. 2).

 

Рисунок 2 – Види аварій на транспорті

 

Автомобільний транспорт

У світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тис. людей і приблизно в 30 разів більшу кількість одержують травми.

Основними причинами ДТП на автотранспорті в Україні є:

–        старіння транспортного парку. Ступінь зношеності автотранспортних засобів становить у середньому близько 50%, а на деяких автопідприємствах і більше, значна частина транспортних засобів підлягає списанню, але продовжує експлуатуватися;

–        недотримання правил експлуатації й обслуговування транспортних

засобів;

–        недотримання правил дорожнього руху всіма його учасниками, включаючи пішоходів;

–        незадовільний стан доріг і ін.

Найбільшу небезпеку представляють аварії транспортних засобів, що перевозять радіоактивні, вибухові й небезпечні хімічні речовини. Наслідками таких аварій можуть бути:

-   загибель або травмування людей;

-   пожежі й вибухи;

-   матеріальний збиток;

-   зараження навколишнього середовища та ін.

Повітряний транспорт

Одночасно з появою авіації виникла проблема забезпечення безпеки авіаперельотів. На відміну від інших видів транспорту відмови двигунів у літаків практично завжди приводять до неминучих катастрофічних наслідків.

У середньому щорічно у світі відбувається близько 60 авіаційних катастроф, в 35 з яких гинуть всі пасажири й екіпаж. Близько двох тисяч людських життів щорічно забирають авіаційні катастрофи, а на дорогах світу щорічно гинуть близько 250 тисяч чоловік. Отже, ризик загинути в ДТП в 10-15 разів вище, ніж ризик загинути в авіакатастрофі. При цьому аналіз авіакатастроф у світовому масштабі показує, що загальний шанс на порятунок в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних авіалайнерах значно вище, ніж на невеликих легкомоторних літаках.

Наслідки авіакатастроф для пасажирів можуть бути від незначного невротичного шоку до численних важких травм, часто несумісних з життям. Це можуть бути:

–                    ушкодження тазових органів;

–                    ушкодження органів черевної порожнини;

–                    ушкодження грудної клітки і її органів;

–                    поранення голови;

–                    поранення й ушкодження шиї;

–                    численні опіки;

–                    закриті й відкриті переломи, особливо нижніх кінцівок;

–                    асфіксія, що наступає внаслідок подиху парами синильної кислоти й інших отруйних речовин, що виділяються при горінні пластикових матеріалів корпуса літака й обшивання салону, і ін.

Залізничний транспорт

Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є:

–     рейкові шляхи;

–     автомобільні переїзди;

–     посадочні платформи;

–     вагони, у яких пасажири здійснюють поїздки.

Постійну небезпеку становлять також система електропостачання й тягова контактна електромережа, можливість аварії, зіткнення поїздів, одержання травм при посадці в поїзд або висадженню з нього. Крім того, залізничним транспортом, так само як і автомобільним, перевозиться велика кількість небезпечних вантажів: від палива й нафтопродуктів до вибухових, небезпечних хімічних речовин і радіоактивних відходів та ін.

Найбільшу небезпеку для пасажирів становлять пожежі у вагонах. Обумовлюється це тим, що у вагонах (замкнутому просторі) завжди перебуває велика кількість людей. Температура в осередку пожежі при цьому може дуже швидко підвищуватися з утворенням токсичних продуктів згоряння. Особливо небезпечними є пожежі в нічний час на значних перегонах, коли пасажири сплять. Морський і річковий транспорт

Як і всі інші види транспортних засобів, судноплавство пов'язане з можливістю аварій, катастроф і ризиком для життя людини. При цьому ризик при використанні водного транспорту значно вище, ніж для авіаційного й залізничного, але нижче, ніж для автомобільного транспорту.

У світовому морському транспорті щорічно терплять аварії понад 8000 суден, з них гине понад 200. Безпосередня небезпека при цьому виникає для більш ніж 6000 людей, з яких близько 2000 гине.

Основними причинами загибелі кораблів є:

–                    посадка на рифи, мілини;

–                    зіткнення;

–                    перекидання судна;

–                    пожежі;

–                    порушення норм експлуатації й правил безпеки; – помилкові функціональні дії команди та ін.

При тривалому перебуванні у воді причинами смерті можуть стати гіпотермія (переохолодження організму) і знемога (знесилення). Гіпотермія становить головну небезпеку й для тих пасажирів, які рятуються в шлюпках або на плотах.

 

3.   Пожежна безпека

 

Горіння – екзотермічна реакція окиснення речовин, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум'я і (або) світінням.

Для виникнення горіння необхідна наявність в одному місці та в один час трьох компонентів: горючої речовини, окисника та джерела запалювання (рис. 3). Крім того, потрібно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури та знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). 

 

Рисунок 3 – Умови, необхідні для виникнення горіння

 

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі. Слід зазначити, що пожеж безпечних не буває. Якщо вони і не створюють прямої загрози життю та здоров'ю людини (наприклад, лісові пожежі), то завдають збитків довкіллю, призводять до значних матеріальних втрат.

Пожежна небезпека – можливість виникнення та (або) розвитку пожежі. Нормативна імовірність виникнення пожежі становить 10~6 в рік на пожежонебезпечний вузол об'єкта, а нормативна імовірність впливу небезпечних та шкідливих чинників пожежі на людей – 10^-6 в рік на одну людину.

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому із встановленою вірогідністю виключаються можливість виникнення і розвиток пожежі, дія на людей небезпечних факторів пожежі; забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причини виникнення пожеж:

–     недотримання правил пожежної безпеки;

–     необережне поводження з вогнем;

–     несправність електрообладнання; –аварії, катастрофи; – природні явища.

Пожежна небезпека виробництва визначається технологічним процесом, використовуваними у виробництві матеріалами (речовинами) і готовою продукцією. За пожежною небезпекою технологічного процесу всі об’єкти (цехи) поділяють на 5 категорій: А, Б, В, Г, Д.

Категорія А – виробництва, пов’язані із застосуванням речовин, запалення чи вибухи яких можуть статися через вплив води або кисню повітря, рідин з температурою спалаху парів 28 °С й нижче, горючих газів, нижня межа вибуховості яких 10 % (і менше) обсягу повітря (тобто в обсязі повітря міститься 10 % і менше горючих газів). До цих виробництв відносять цехи оброблення і використання металевого натрію і калію, нафтопереробні і хімічні підприємства, склади бензину, приміщення стаціонарних кисневих і лужних акумуляторних установок, водневі станції тощо.

Категорія Б – виробництва, пов’язані із застосуванням рідин зі спалахом парів від 28 до 120 °С і горючих газів, нижня межа вибуховості яких більша за 10 % обсягу повітря, а також виробництва, у яких наявні горючі волокна чи пил, що переходять у завислий стан. Наприклад, цехи приготування і транспортування вугільного пилу і деревного борошна, цехи цукрової пудри, цехи оброблення синтетичного каучуку, мазутне господарство електростанцій та ін.

Категорія В – виробництва, пов’язані з обробленням чи застосуванням твердих спалимих речовин і матеріалів, а також рідин з температурою спалаху парів понад 120 °С. До них відносяться лісопильні та деревообробні цехи, цехи текстильної і паперової промисловості, швейні і трикотажні фабрики, мастильне господарство електростанцій, гаражі тощо.

Категорія Г – виробництва, пов’язані з обробленням матеріалів у гарячому, розпеченому чи розплавленому стані, а також виробництва, на яких спалюють тверде чи газоподібне паливо. До них відносять: ливарні, плавильні, ковальські і зварювальні цехи, цехи гарячого прокату металу, котельні, головні корпуси електростанцій тощо.

Категорія Д – виробництва, пов’язані з обробленням речовин і матеріалів у холодному стані. До них відносять: цехи холодного оброблення металу, содове виробництво, насосні і водоприймальні пристрої електростанцій, вуглекислотні і хлораторні установки.

Найнебезпечніші в пожежному відношенні виробництва А і Б. Для об’єктів категорій В, Г і Д можливість виникнення пожеж залежить практично від ступеня вогнестійкості будинків.

Розрізняють п’ять ступенів вогнестійкості будинків і споруджень: І, II, III, IV, V.

До І і II ступенів відносять будинки і споруди, в яких основні конструкції виконані з неспалимих матеріалів.

До III ступеня – будинки, в яких несучі стіни виконані з неспалимих матеріалів, а перекриття і перегородки (ненесучі) – спалимі та важкоспалимі (дерев’яні, оштукатурені).

До IV ступеня – дерев’яні оштукатурені будинки.

До V ступеня – дерев’яні неоштукатурені будинки.

Таким чином, найнебезпечніші в пожежному відношенні будівлі IV і V ступенів вогнестійкості.

За масштабами та інтенсивністю є такі пожежі:

— окремі пожежі, що виникають в окремих будівлях (спорудах) або у невеликих ізольованих групах будівель;

— суцільні пожежі, під час яких одночасно горить більшість будівель і споруд на певній ділянці забудови (понад 50 %);

— вогневий шторм – особлива форма суцільної пожежі. Вертикальний потік нагрітих продуктів горіння, в який з великою швидкістю (до 50 км/год)

надходить (втягується) значна кількість свіжого повітря;

— масові пожежі, що утворюються з окремих і суцільних пожеж.

На території України 1200 вибухо- і пожежонебезпечних об’єктів, на яких зосереджено близько 13,6 млн тонн твердих і рідких вибухо- і пожежонебезпечних речовин.

Під час пожеж і вибухів люди одержують термічні і механічні ушкодження. Характерні опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, черепно-мозкові травми, множинні переломи і забиті місця, комбіновані ураження.

Так, у березні 1971 р. у м. Мінську внаслідок скупчення деревного пилу у вентиляційній системі і її вибуху на футлярному заводі загинуло понад 100 чол. і постраждало близько 400 чол.

У лютому 1979 р. у м. Бремені (Німеччина) на борошномельній фабриці відбувся вибух борошняного пилу, рівний за потужністю 20 т тротилу. Загинуло 14 чол., дістали поранення 17 чол.

19 листопада 1984 р. у м. Сан-Хуан-Іксуабенек (Мексика) унаслідок вибуху зрідженого газу загинуло понад 500 чол. і поранено близько 7000 чол.

Основні рекомендації протипожежної безпеки

У приміщеннях на видних (помітних) місцях біля телефонів слід розмістити таблички із зазначенням номеру телефону для виклику пожежної охорони: При пожежі дзвонити 101

Дороги, проїзди й проходи до будівель, споруд, пожежних вододжерел, підступи до зовнішніх стаціонарних пожежних драбин, пожежного інвентарю, обладнання та засобів пожежогасіння мають бути завжди вільними, утримуватися справними, узимку очищатися від снігу.

У підвальних і цокольних приміщеннях не допускається зберігання та застосування легкозаймистих та горючих рідин, балонів з газами та інших вибухопожежонебезпечних речовин і матеріалів.

Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і в разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.

В усіх, незалежно від призначення, приміщеннях, які після закінчення роботи замикаються і не контролюються черговим персоналом, з усіх електроустановок та електроприладів, а також з мереж їх живлення повинна бути відключена напруга (за винятком чергового освітлення, протипожежних та охоронних установок, а також електроустановок, що за вимогами технології працюють цілодобово).

Електропроводи для підключення касових апаратів, комп'ютерів повинні прокладатися по негорючих конструктивних елементах. Правила поведінки людей при виникненні пожежі на об’єктах:

1.                 У випадку виникнення пожежі необхідно викликати спеціалізовану пожежну частину за телефоном 101 та повідомити керівництво і персонал.

2.                 Здійснити необхідні заходи щодо гасіння пожежі власними силами.

3.                 Евакуювати людей і майно. У першу чергу евакуюють найбільш цінні та пожежонебезпечні матеріали.

4.                 У випадку, якщо неможливо погасити пожежу власними силами, потрібно якнайшвидше залишити приміщення через основні та запасні виходи.

5.                 Виходячи з приміщення, де виникла пожежа, потрібно щільно зачинити двері, щоб зменшити надходження кисню до приміщення.

Головна небезпека, від якої гинуть люди на пожежі – дим і гаряче повітря, тому у задимленому приміщенні дихати потрібно тільки через мокру щільну тканину, пам’ятаючи, що поблизу підлоги концентрація диму найменша.

Знаки пожежної безпеки

Досить часто виникають питання щодо забезпечення приміщень, будівель, споруд згідно ГОСТ 12.4.026-76* «Цвета сигнальные и знаки безопасности» знаками пожежної безпеки, які призначені для привернення уваги працюючих до безпосередньої небезпеки, попередження про можливу небезпеку, припису та дозволу певних дій з метою забезпечення пожежної безпеки, а також для надання необхідної інформації. Найбільш розповсюджені з них такі:

Забороняється користуватися відкритим вогнем

Встановлюється на зовнішній стороні дверей складів з легкозаймистими та вибухонебезпечними матеріалами та речовинами, всередині складів; при вході на ділянки, де  проводяться роботи з указаними матеріалами та речовинами; на обладнанні, що являє небезпеку вибуху або займання, в інших місцях, де забороняється користування відкритим вогнем.

Забороняється куріння

Встановлюється там же, де і знак "Забороняється користуватися відкритим вогнем", а також в інших місцях, в яких забороняється курити.

 

Забороняється    користування     електронагрівальними приладами

Встановлюється біля входів у зони (приміщення), де за вимогами пожежної безпеки користуватися електронагрівальними  приладами заборонено.

Встановлюється у приміщеннях та на територіях для вказівки щодо місцезнаходження вогнегасників.

Встановлюється у приміщеннях та на територіях для вказівки Встановлюється на дверях евакуаційних виходів, на шляхах евакуації. На шляхах евакуації використовують з додатковою табличкою з вказівною стрілкою:

                                                                                               Напрямок    стрілки    на    табличці     повинен

збігатися з напрямком евакуації та напрямком руху людей).

Над вхідними дверима, а також над дверима евакуаційного виходу допускається використовувати надпис, що світиться,

"Вихід" білого кольору на зеленому фоні.

 

4.   Хімічна безпека

 

У народному господарстві широко застосовують десятки тисяч хімічних сполук, багато з яких являють собою сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), здатні під час аварійних ситуацій спричинювати ураження людей і тварин, а також зараження повітря та території із серйозними екологічними наслідками. Багато СДОР одночасно є вибухопожежонебезпечними.

Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) називаються хімічні сполуки, що в певних кількостях, які перевищують гранично допустимі концентрації, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.

На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об’єктів та близько 287 тис. об’єктів використовують у своєму виробництві СДОР або їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах). Нарощення хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для оточуючого середовища і людей. Тільки токсичних відходів в Україні накопичено більше 4 млрд. т, при середньорічному утворенні 103 млн. т.

Під терміном «хімічно небезпечні об’єкти» (ХНО) розуміють об’єкти народного господарства, при аварії чи руйнуваннях яких можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин СДОР.

Наприклад, у Запорізькій області таких об’єктів 67, з них 25 розташовані в м. Запоріжжі.

До ХНО можуть бути віднесені:

-                       підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної і пов’язаних з ними галузей промисловості;

-                       підприємства, що мають аміачні холодильні установки;

-                       водогінні і водоочисні станції, що використовують хлор і аміак;

-                       залізничні станції, на яких відстоюється рухомий склад зі СДОР;

-                       склади і бази із запасами СДОР для дезінфекції, дезінсекції і дератизації сховищ зерна і продуктів його перероблення, а також із запасами ядохімікатів, використовуваних у сільському господарстві.

Наприклад, для виготовлення багатьох полімерів (поролон, пінопласт, поліуретан), які застосовуються в різних галузях народного господарства, використовують фосген. Для виготовлення синтетичних каучуків, штучного хутра, оргскла використовують синильну кислоту. Хлор використовується для дезинфекції води, при виробництві целюлози. Дуже отруйними є також аміак, фтористий водень, формальдегід та інші речовини, які у великих кількостях.

Аварії на ХНО – порушення технологічного процесу виробництва, що призводить до викиду в навколишнє середовище токсичних речовин, які можуть  викликати ураження людей, тварин, рослин. Аварії на ХНО можуть бути:

-                       без руйнування ємностей, цехів, виробництва; - з руйнуванням ємностей, цехів, виробництва. За ступенем важкості аварії на ХНО можуть бути:

-                       без ураження людей (тварин);

-                       одиничні (кількість потерпілих 1-2 чол.

-                       малі (кількість потерпілих 3-10 чол.

-                       середні (кількість потерпілих 11-50 чол.

-                       великі (кількість потерпілих 51-100 чол.

-                       гігантські (кількість потерпілих >1000 чол.

Аварії на ХНО поділяються на категорії:

І. Хімічно заражена тільки територія об’єкта.

ІІ. Хімічно заражена територія об’єкта, а також навколишнє середовище.

ІІІ. Регіональні аварії.

ІV. Аварії державного масштабу.

V. Аварії з міжнаціональними наслідками.

Залізничними й автомобільними шляхами перевозиться велика кількість СДОР. Крім того, територією України проходить аміакопровід Тольятті – Одеса, кілька газонафтопроводів та ін.

Під час аварій на ХНО і транспорті 25 % викидів СДОР становить аміак, 20 % – хлор, 10 % – кислоти, 5 % – ароматичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол), 2 % – ртуть і по 1 – 2 % – інші СДОР.

Аварії і катастрофи на ХНО – досить не рідке явище наших днів.

Щодоби у світі реєструють 17 – 18 таких аварій. Ось деякі з них.

У 1984 р. у м. Бхопале (Індія) унаслідок витоку 30 т метилізоціанату загинуло понад 3000 чол.; офіційно вважаються потерпілими 200 000 чол.

У 1989 р. у м. Іонава (Литва) внаслідок витоку 7000 т аміаку постраждало 60 чол., 7 з них загинули.

У 1991 р. у м. Борисів (Білорусь) через витік ЗО т аміаку на м’ясокомбінаті постраждали 24 і загинула 1 особа.

У Запоріжжі внаслідок витоку 4 т хлору на титано-магнієвому комбінаті постраждали 16 чол.

Усього за період з 1985 по 1992 р. у СНД відбулося понад 240 аварій з 50 % викидом СДОР на об’єктах народного господарства і 50 % – на транспорті. На промислових підприємствах України за 1993 – 1996 рр. відбулося 13 аварій з викидом (виливом) СДОР за межі ємкостей, у яких вони зберігалися, у тому числі 8 аварій на об’єктах харчової промисловості, 2 – хімічної промисловості, 3 – на інших підприємствах.

Токсичність СДОР, поняття про токсичні дози

СДОР здатні спричинювати ураження не лише людей, тварин і рослин, а й на тривалий час (дні, тижні, місяці) заражати територію. Вони можуть потрапити в організм різними способами (через дихальні шляхи, слизові оболонки, травний тракт) у газо- і пароподібному, аерозольному, краплинно-рідкому станах. Важливою характеристикою СДОР є їхня токсичність.

Під токсичністю мають на увазі здатність хімічної речовини в мінімальній кількості спричинювати патологічні зміни в організмі людини, що призводять до захворювання, втрати працездатності чи загибелі ураженого.

Кількісним показником токсичності є токсична доза (токсодоза). Розрізняють уражуючу і смертельну токсичні дози. Під уражуючою токсичною дозою розуміють найменшу кількість СДОР в одиниці об’єму зараженого повітря, що може спричинити відчутний фізіологічний ефект за визначений час.

У разі інгаляційної дії токсодоза (Т) дорівнює добутку концентрації (С) у грамах на кубічний метр або міліграмах на літр на експозицію (t) – час дії отруйної речовини у хвилинах:

Т = С * t, г/хв/м³ (або мг/хв/л).

При потраплянні СДОР в організм через рот токсодозу прийнято виражати в міліграмах на один кг маси тіла, а при потраплянні на шкірні покриви – в міліграмах на 1см² поверхні шкіри.

Смертельні токсодози (концентрації) можуть бути середньосмертельними, що спричинюють смерть у 50 % уражених (DL₅₀, СL₅₀) і абсолютно смертельними, за яких смерть настає в 100 % уражених (DL₁₀₀, СL₁₀₀).

Гранично допустимі дози (концентрації) – найбільші дози (концентрації) ХНР, за яких симптоми отруєння не виникають. Від фізико-хімічних властивостей і токсичності СДОР залежить швидкість розвитку клініки ураження.

За цією ознакою всі СДОР поділяють на швидкодіючі та СДОР уповільненої дії. Перші (кислота синильна, аміак, бензин, бензол, фосфорорганічні речовини, хлор та ін.) спричинюють ураження в найближчі кілька десятків хвилин. Для СДОР уповільненої дії характерна наявність прихованого періоду, що може тривати 10 – 15 (і більше годин) (фосген, кислота сульфатна та ін.).

До стійких СДОР відносять речовини з температурою кипіння вище за 140 °С (хлорпікрин, кислота сульфатна, тетраетилсвинець та ін.). Вони можуть зберігати уражуючі властивості на місцевості від кількох годин до декількох місяців. Нестійкі СДОР мають температуру кипіння нижче за 140 °С і заражають місцевість від кількох хвилин до однієї години (кислота синильна, вуглецю діоксид та ін.). На стійкість СДОР впливають також безліч причин:

метеорологічні умови (температура, швидкість вітру, вертикальна стійкість атмосфери), характер місцевості тощо.

Важливим показником властивостей СДОР є відносна щільність пари (щільність пари до щільності повітря). Якщо відносна щільність пари менша за одиницю, то речовина легша від повітря і швидко розсіюється, при відносній щільності пари вище за одиницю СДОР довше утримуються на поверхні землі і їхній вплив на людину більш тривалий.

Відповідно до токсикологічної класифікації всі СДОР поділяють на шість груп (рис. 4):

 

Рисунок 4 – Класифікація СДОР

 

Характеристика осередків ураження СДОР

Під час аварій на ХНО виникають зони хімічного зараження (ЗХЗ). Це територія зараження СДОР у небезпечних для життя людей межах. ЗXЗ включає місце безпосереднього виливу СДОР унаслідок аварії (зона розливу) і територію, на яку поширилися пари СДОР в уражуючих концентраціях (зона зносу). Розміри ЗХЗ визначаються кількістю викиду СДОР унаслідок аварії, їхніми фізикохімічними властивостями, метеорологічними чинниками та ін.

На території 3X3 можуть утворитись один чи кілька осередків хімічного ураження (ОХУ). Це територія, у межах якої внаслідок впливу СДОР виникли масові ураження людей і сільськогосподарських тварин. Залежно від виду СДОР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:

1.                 Осередок ураження нестійкими швидкодіючими СДОР (кислота синильна, аміак, бензол, водню фторид, дихлоретан та ін.).

2.                 Осередок ураження нестійкими повільнодіючими СДОР (фосген, метилбромід, гранозан та ін.).

3.                 Осередок ураження стійкими швидкодіючими СДОР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол та ін.).

4.                 Осередок ураження стійкими повільнодіючими СДОР (кислота сульфатна та ін.).

Осередки   хімічного   ураження, утворені     швидкодіючими          СДОР, характеризуються:

— одномиттєвим (хвилини, десятки хвилин) ураженням великої кількості людей;

—швидким виникненням інтоксикації, в основному з важкими ураженнями;

— необхідністю надання медичної допомоги ураженим у максимально короткий термін, як в осередку, так і за його межами (особливого значення набуває надання само- і взаємодопомоги);

—потребою в терміновій евакуації уражених з осередку.

Особливості осередку хімічного ураження, утвореного СДОР уповільненої дії:

—поступове формування санітарних втрат;

— необхідність активного виявлення уражених серед населення; — евакуація уражених у міру їхнього звертання і виявлення.

Для осередків ураження стійкими СДОР характерно:

—тривалість небезпеки ураження людей;

— можливість ураження людей, які потрапили в осередок після його виникнення;

— небезпека ураження після виходу з осередку за рахунок випару СДОР (із зараженого одягу, волосся, шкірних покривів) чи контакту із зараженими предметами;

—необхідність проведення в короткий термін санітарного оброблення;

— небезпека уражених, які не пройшли санітарного оброблення, для оточуючих;

— необхідність проведення дегазації території осередку, одягу, взуття, засобів захисту уражених, а також транспортних засобів та ін.

Дегазація і санітарне оброблення в осередках, утворених нестійкими СДОР, як правило, не проводяться. Основний принцип дегазації СДОР полягає в тому, що речовини кислого характеру дегазуються речовинами, що мають лужну реакцію, і навпаки. Деякі СДОР вступають у реакцію з дегазуючими речовинами і виділяють під час цього велику кількість тепла, що може призвести до пожеж і вибухів. У таких випадках для дегазації використовують суміші речовин, що дегазують, з піском і землею. Деякі речовини, що дегазують, токсичні для людей і вимагають під час роботи з ними застосування засобів захисту органів дихання і шкіри. Дії у випадку загрози виникнення хімічної небезпеки:

•               сирени і переривчасті гудки підприємств – це сигнал "Увага всім". Негайно ввімкніть приймач радіотрансляційної мережі або телевізор. Уважно слухайте інформацію про надзвичайну ситуацію та порядок дій.

•               при оголошенні небезпечного стану уникайте паніки.

•               попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та літнім людям.

•               виконайте заходи щодо зменшення проникнення отруйних речовин у квартиру (будинок): щільно зачиніть вікна та двері, щілини заклейте.

•               підготуйте запас питної води: наберіть воду у герметичні ємності, підготуйте найпростіші засоби санітарної обробки (мильний розчин для обробки рук).

•               дізнайтеся у місцевих органів влади про місце збору мешканців для евакуації та уточніть час її початку. Підготуйтеся: упакуйте у герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби.

•               перед          виходом     з        будинку      вимкніть     джерела      електро-,           водо- і газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть засоби захисту. Дії у випадку раптового виникнення хімічної небезпеки:  уникайте паніки. З одержанням повідомлення (по радіо або іншим засобам оповіщення) про викид (розлив) в атмосферу НХР та про небезпеку хімічного зараження, виконайте передбачені заходи.

•               надягніть засоби індивідуального захисту органів дихання та найпростіші засоби захисту шкіри.

•               по можливості негайно залиште зону хімічного забруднення.

•               якщо засобів індивідуального захисту немає і вийти з району аварії неможливо, залишайтесь у приміщенні і негайно та надійно герметизуйте його! Зменшіть можливість проникнення НХР (парів, аерозолів) у приміщення: щільно зачиніть вікна та двері, димоходи, вентиляційні люки, щілини в рамах вікон та дверей заклейте, вимкніть джерела газо-, електропостачання та загасіть вогонь у печах. Чекайте повідомлень від органів влади з питань надзвичайних ситуацій за допомогою засобів зв'язку.

•               знайте, що вражаюча дія конкретної НХР на людину залежить від її концентрації у повітрі та тривалості, тому, якщо немає можливості покинути небезпечну зону, не панікуйте і продовжуйте вживати заходи безпеки.

•               швидко зберіть необхідні документи, цінності, ліки, продукти, запас питної води та інші необхідні речі у герметичну валізу та підготуйтеся до евакуації.

•               попередьте сусідів про початок евакуації. Надайте допомогу дітям, інвалідам та літнім людям. Вони підлягають евакуації в першу чергу.

•               залишаючи приміщення (квартиру, будинок), вимкніть джерела електро-, водо- і газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть засоби захисту.

•               виходьте із зони хімічного зараження в бік, перпендикулярний напрямку вітру, та обходьте тунелі, яри, лощини – в низинах може бути висока концентрація НХР.

•               при підозрі на ураження НХР уникайте будь-яких фізичних навантажень, необхідно пити велику кількість рідини (чай, молоко, сік, воду) та звернутися до медичного закладу.

•               вийшовши із зони зараження, зніміть верхній одяг, ретельно вимийте очі, ніс та рот, по можливості прийміть душ.

•               з прибуттям на нове місця перебування, дізнайтеся у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування адреси організацій, що відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.

Надання першої допомоги при ураженні НХР

В першу чергу негайно захистіть органи дихання від подальшої дії НХР.

Надягніть на потерпілого протигаз або ватно-марлеву пов'язку, попередньо змочивши її водою або 2% розчином питної соди у випадку отруєння хлором, а у разі отруєння аміаком – водою або 5%-м розчином лимонної кислоти. Винести потерпілого із зони зараження та забезпечити йому спокій і тепло.

Запам'ятайте! Перша медична допомога ураженим НХР в осередку хімічного ураження полягає у захисті органів дихання, видаленні та знезараженні стійких НХР на шкірі, слизових оболонках очей, на одязі та негайній евакуації за межі зараженої зони.

При отруєнні аміаком винести потерпілого із зони зараження, шкіру, рот, ніс промити водою. В очі закапати по дві-три краплі 30%-го альбуциду, в ніс – оливкове масло.

При необхідності відправити потерпілого до медичного заклад.

 

5.   Радіаційна безпека

 

У світі експлуатується понад 450 ядерних енергетичних реакторів, що дають близько 20 % (у Європі 35 %) усієї виробленої електроенергії.

На території України діють чотири АЕС із 14 енергетичними реакторами, що виробляють 40 % електроенергії, два дослідницькі ядерні реактори і близько 800 підприємств і організацій, що використовують радіоактивні речовини у виробництві, науково-дослідній роботі і медичній практиці.

На об’єктах з радіаційною чи радіаційно-ядерною технологією можуть виникнути радіаційні аварії. Під поняттям «радіаційна аварія» мають на увазі широкий спектр таких подій, як крадіжки чи втрати одиничних закритих джерел гамма-випромінювання, неконтрольована розгерметизація джерел, що містять гамма-, бета- й альфа-випромінювання, включно з джерелами нейтронного випромінювання.

Радіаційна безпека – стан радіаційно-ядерних об'єктів та навколишнього середовища, що забезпечує неперевищення лімітів доз, виключення будь-якого невиправданого опромінення та зменшення доз опромінення персоналу і населення нижче встановлених лімітів доз настільки, наскільки це може бути досягнуте і економічно обґрунтоване

Найнебезпечніші аварії на АЕС. Радіаційні аварії на АЕС України у випадку руйнування одного реактора з викидом 10 % радіоактивних продуктів, що містяться в ньому, за межі санітарно-захисних зон станції можуть спричинювати утворення зон забруднення (з різними рівнями радіації ) загальною площею 431 200 км², на якій розташовано 5249 населених пунктів з населенням понад 22 млн чол. Крім цього, для території України небезпечні аварії, які можуть виникнути на Курській АЕС (для частини територій Полтавської, Сумської, Харківської і

Чернігівської       областей).   На     АЕС, розташованих      на      території    Болгарії, Словаччини, Угорщини, Чехії, – для західних регіонів Закарпатської, Львівської й Одеської областей.

На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:

Ø    1957 рік – аварія в Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по виробництву плутонію (зона радіоактивного забруднення становила 500 км2); 

Ø    1957 рік – вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінська, СРСР (радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій мешкало 0,5 млн. осіб);

Ø    1961 рік – аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався вибух); 

Ø    1979 рік – аварія на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США (сталося зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони). 

Ø    1986 рік – катастрофа на Чорнобильській АЕС (рис. 5) в Прип’яті, СРСР (радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи; 7 рівень за Міжнародною шкалою ядерних подій INES);

Ø    2011 рік – катастрофа на АЕС «Фукусіма-1» (рис. 6), Японія (катастрофу спричинили землетрус та цунамі, які зруйнували ЛЕП, що унеможливило охолодження реактора; 7 рівень за Міжнародною шкалою ядерних подій INES).

 

 

Рисунок 5 – Архівне фото зруйнованого вибухом четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС

 

 

Рисунок 6 – Аварія на Першій Фукусімській АЕС

 

 

 

Одиниці виміру іонізуючих випромінювань

Іонізуючим випромінюванням називають такі випромінювання, які при проходженні через речовину, у тому числі і тканини організму, спричинюють іонізацію і збудження атомів і молекул середовища, утворюючи іони - частки з позитивними і негативними зарядами. Джерелом цих випромінювань можуть бути як радіоактивні речовини, так і спеціальні пристрої (наприклад, рентгенівські установки, прискорювачі та ін.), здатні за певних умов на іонізуюче випромінювання. Властивість хімічних елементів мимовільно перетворюватися на інші елементи, випускаючи при цьому елементарні частки, чи фотони, називають радіоактивністю.

Різновиди атомів, що утворюються при цьому, з іншими масовими числами й іншими атомними номерами, називають нуклідами.

Речовини, що мають у своїй сполуці радіоактивні нукліди, називають радіоактивними.

Величина, що характеризує число радіоактивних розпадів в одиницю часу, називають активністю. При цьому чим більше радіоактивних перетворень відбувається в радіоактивній речовині за одиницю часу, тим більша її активність.

Усі іонізуючі випромінювання поділяють на дві великі групи. До першої групи відносять корпускулярне випромінювання, що складається із заряджених часток – альфа і бета, електронів, протонів та ін.

Другу групу становить фотонне електромагнітне випромінювання – рентгенівське і гамма-випромінювання.

Фотони і нейтрони мають велику проникну здатність, довжина їхнього «пробігу» в повітрі досягає десятків і сотень метрів. Проникна здатність заряджених часток набагато менша. Наприклад, бета- частки являють собою електрони і позитрони, у тканини організму проникають на 1 – 2 см, а альфа- частки (ядра гелію внутрішньоядерного походження) уражають лише поверхневі покриви біологічних об’єктів. Усі іонізуючі випромінювання мають універсальну властивість спричинювати іонізацію речовин, через які проходять, у тому числі і тканин живого організму. Але на одиницю шляху в тканинах різні випромінювання витрачають свою енергію не однаково. Залежно від величини лінійної передачі енергії є відмінність у біологічній дії випромінювань.

Так, випромінювання з великою щільністю іонізації (альфа-частки, нейтрони) мають підвищену відносну біологічну ефективність (ВБЕ) і при однакових фізично поглинених дозах з рентгенівським, гамма- і бетавипромінюваннями дають більш високий біологічний ефект.

Основною величиною для оцінки радіаційного ефекту, зокрема радіобіологічного, у дозиметрії іонізуючих випромінювань є поглинена доза– величина енергії, поглиненої одиницею маси речовини, що опромінюється.

Одиницею виміру поглиненої дози є грей (Гр), рівний поглиненій енергії в 1 Дж на 1 кг опроміненої речовини, а також рад, що дорівнює 0,01 Гр.

Оскільки різні види опромінення мають різний ефект опромінення, то існує поняття «еквівалентна доза». Вона характеризується поглиненою дозою, помноженою на коефіцієнт якості випромінювання, що різний для кожного виду випромінювання.

Альфа-випромінювання при цьому в 20 разів небезпечніше від інших видів випромінювань. Одиницею виміру еквівалентної дози є зіверт (Зв) – доза будьякого виду іонізуючого випромінювання, що має такий самий біологічний ефект, як доза рентгенівського чи гамма-випромінювання в 1 Гр. Позасистемна одиниця еквівалентної дози бер дорівнює 0,01 Зв.

Для кількісної оцінки зовнішнього рентгенівського чи гамма- випромінювання використовується експозиційна доза випромінювання, що вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг). Позасистемною одиницею виміру експозиційної дози є рентген (Р), рівний 2,58x10^-4 Кл/кг.

У зв’язку з тим що опромінення людини, як правило, є нерівномірним як за площею, так і за глибиною, уведено поняття ефективної дози. Для кожного органа і тканини розрахований тканинний коефіцієнт (тканинний фактор), який враховує радіаційну чутливість цього органа щодо радіаційної чутливості усього тіла. Одиницею виміру ефективної дози також є зіверт (Зв).

Для кількісної характеристики зовнішнього випромінювання використовують поняття «потужність дози» – доза, віднесена до одиниці часу – секунди чи години. Наприклад, якщо потужність дози гамма-випромінювання на місцевості дорівнює 10 Р/г перебування на цій місцевості, людина отримує дозу опромінення в 10 Р, за 2 год – 20 Р і т. д. (табл. 1).

Таблиця 1

Величини й одиниці, які використовують в дозиметрії іонізуючого випромінювання

Фізичні величини та їхні символи	В СІ	Позасистемні одиниці	Співвідношення одиниць
Активність, С	Бк – беккерель	Кі – кюрі	1Бк=1 розпад за 1 с = = 2,7 • 10-11 Кі
Поглинена доза, Д	Гр – грей	Рад – рад	1Гр = 100 рад10            1 рад = 10-2 Гр
Еквівалентна доза, Н	Зв – зіверт	Бер – бер	1 Зв = 100 бер 1 бер = 10-2 Зв
Експозиційна доза, X	Кл/кг – кулон на кілограм	Р – рентген	1Кл/кг=3,88* 103Р 1 Р=2,58* 10-4 Кл/кг
Потужність експозиційної дози	А/кг – ампер на кілограм	Р/с – рентген за сек Р/г – рентген за год	1А/кг=3,88* 103Р/с 1 Р/г=7,17*10-8 А/кг
Потужність поглиненої дози	Гр/с – грей за секунду	Рад/с – рад за сек	1рад/с=10-2Гр/с

 

Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Механізм впливу іонізуючих випромінювань на організм пояснюють уражуючою дією на клітини, у результаті чого порушується їхня функція, що, у свою чергу, призводить до порушення життєдіяльності організму, а іноді і до його загибелі. Основною відмінністю іонізуючого випромінювання від інших уражуючих чинників, катастроф (хімічних отрут, високих температур та ін.) є здатність його іонізувати будь-які атоми. При іонізації відбувається відрив електрона від атома й утворення іонів. Якщо при опроміненні живих клітин іонізуються атоми, що містяться у невеликих молекулах (наприклад, води, амінокислот, вітамінів), ці молекули можуть розпадатися з утворенням вторинних продуктів – вільних радикалів, що мають велику реакційну здатність. Цей процес називають радіолізом. При іонізації макромолекул (білків, ферментів, нуклеїнових кислот) вони втрачають свої біологічні властивості (інактивуються).

Розрізняють два шляхи впливу іонізуючих випромінювань на клітини: прямий, при якому енергія випромінювання поглинається безпосередньо в самих макромолекулах, і непрямий, при якому енергія випромінювання поглинається водою й іншими низькомолекулярними сполуками клітини, а макромолекули ушкоджуються продуктами радіолізу.

Якщо говорити про вплив радіації на організм у цілому, то відповідно до сучасних уявлень усі шкідливі наслідки опромінення поділяють на детерміністичні (безпосередні) і стохастичні (вірогідні) ефекти. Детерміністичні ефекти виявляються при дозах певного рівня, які називаються порогом клінічних ефектів. Найхарактернішими проявами детерміністичних ефектів є променева хвороба, променеві опіки, катаракти, безплідність, порушення кровотворення та ін. Яскравим прикладом детерміністичних ефектів дії іонізуючих випромінювань є променева хвороба.

Гостра променева хвороба (ГПХ) у її типовій формі розвивається при зовнішньому загальному відносно рівномірному опроміненні в дозі, що перевищує 1 Гр, при порівняно нетривалому впливі.

Виокремлюють такі форми ГПХ:

-    кістково-мозкову (доза опромінення 1 – 10 Гр);

-    кишкову (10 – 20 Гр);  токсемічну (20 – 80 Гр);   церебральну (понад 80 Гр).

Тяжкість кістково-мозкової форми ГПХ також визначається дозою опромінення:

-    легка (1 – 2 Гр);

-    середньої тяжкості (2 – 4 Гр);

-    тяжка (4 –6 Гр);

-    вкрай тяжка (6 – 10 Гр).

Хронічна променева хвороба (ХПХ) розвивається при тривалому опроміненні організму в малих дозах (0,1 – 0,5 Гр на добу) при сумарній дозі, що перевищує 0,7 – 1 Гр. Для хронічної променевої хвороби характерне повільне наростання тяжкості ураження і триваліший відновний період.

При одноразовому опроміненні всього тіла людини в залежності від поглиненої дози випромінювання виникають:  до 0,25 Гр – видимих порушень немає;

•               0,25 – 0,5 Гр – можливі зміни в складі крові;

•               0,5 – 1,0 Гр – зміни в складі крові, нормальний стан працездатності порушується;

•               1,0 – 2,0 Гр – порушується нормальний стан, можлива втрата

працездатності;

•               2,0 – 4,0 Гр – втрата працездатності, можливі смертельні наслідки;

•               4,0 – 5,0 Гр (400 – 500 рад) – смертельні наслідки складають до 50% від загальної кількості потерпілих;

•               понад 6 Гр (понад 600 рад) – смертельні випадки досягають 100% загальної кількості потерпілих;

•               10 – 50 Гр (1000 ... 5000 рад) – опромінена людина помирає через 1 – 2 тижні від крововиливу в шлунково-кишковий тракт.

Доза 60 Гр (6000 рад) призводить до того, що смерть, як правило, настає протягом декількох годин або діб. Якщо доза опромінення перевищує 60 Гр, людина може загинути під час опромінення («смерть під променем»).

Стохастичні (імовірні) променеві ураження (злоякісні новоутворення, лейкози, генетичні порушення) можуть виникати поза залежністю від величини опромінення через деякий час після нього. Латентний (прихований) період становить принаймні 2 – 5 років у випадку лейкозу, 10 років і більше – у випадку інших злоякісних пухлин. Генетичні променеві ураження можуть виявлятися в наступних поколіннях.

 

Нормування радіаційної безпеки

Усі країни, що використовують атомну енергію, мають норми і правила радіаційної безпеки, що базуються на рекомендаціях Міжнародної комісії з радіаційного захисту (МКРЗ). їхня мета – запобігти несприятливим наслідкам опромінення людей у процесі застосування, збереження і транспортування радіоактивних речовин і джерел іонізуючих випромінювань.

В Україні нині основоположним документом є Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). Згідно з НРБУ-97 встановлено три категорії осіб, які піддаються опроміненню:

категорія А (персонал) – особи, які постійно чи тимчасово працюють

безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань; категорія Б (персонал) – особи, не зайняті безпосередньо роботою з

джерелами іонізуючих випромінювань, але через розміщення робочих місць у приміщеннях і на промислових площадках об’єктів з радіаційно-ядерними

технологіями можуть одержати додаткове опромінення; категорія В – усе населення.

Числові значення доз опромінення встановлені на рівнях, що виключають виникнення детерміністичних і одночасно гарантують низьку імовірність виникнення стохастичних ефектів, прийнятих як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому (табл. 2).

Таблиця 2

Ліміти доз опромінення (мЗв/год)

Найменування	Категорія осіб, які піддаються опроміненню
	А	Б	В
Ліміт ефективної дози опромінення	20	2	1
Ліміт еквівалентної дози опромінення - для кришталика ока;	150	15	15
- для шкіри;	500	50	50
- для кистей та стоп	500	50	-

Під час виникнення радіаційної аварії, крім термінових робіт зі стабілізації радіаційної обстановки, повинні бути вжиті заходи, спрямовані на:

–                    зведення до мінімуму кількості осіб з населення, які піддаються аварійному опроміненню;

–                    запобігання опроміненню чи зниження індивідуальних і колективних доз опромінення;

–                    запобігання чи зниження рівнів радіоактивного забруднення продуктів харчування, питної води, об’єктів навколишнього середовища (повітря, води, ґрунту, рослин та ін.), а також будинків і споруд.

Радіозахисне харчування

Найважливіше значення при захисті організму від потрапляння в нього РР і прискорення їхнього виведення мають:

1.                 Максимально можливе обмеження надходження РР в організм із їжею. Це досягається шляхом зниження їхнього вмісту в харчових продуктах за допомогою різних технологічних прийомів оброблення і приготування, а також складанням раціону з продуктів, що містять мінімальну кількість РР.

2.                 Зменшення процесу всмоктування РР в організмі шляхом складання спеціальних раціонів із включенням у них продуктів, що мають радіозахисні властивості.

3.                 Дотримання принципів раціонального харчування, яке передбачає:

-            чітку залежність між енергетичною цінністю денного раціону та енерговитратами;

-            оптимальне співвідношення і достатнє вживання всіх життєво необхідних продуктів;

-            дотримання правильного режиму харчування.

Дотримання основних принципів радіозахисного харчування, правильне технологічне і кулінарне оброблення продуктів і харчової сировини дають змогу знизити можливість внутрішнього опромінення, запобігти додатковим радіаційним навантаженням на організм.

Протирадіаційний захист

Під режимом радіаційного захисту розуміють порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного забруднення, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення.

В залежності від радіаційної обстановки, яка складається, захист населення забезпечується шляхом виконання наступних заходів:

-             обмеження перебування на відкритій місцевості шляхом тимчасового укриття в будинках і сховищах з герметизацією житлових і службових приміщень (відключення вентиляції за відсутності фільтрів, щільне закриття дверей, вікон, димоходів і вентиляційних отворів) на час розсіювання радіоактивного забруднення в повітрі;

-             попередження накопичування радіоактивного йоду в щитовидній залозі шляхом застосування (прийому всередину) лікарських препаратів стабільного йоду (йодна профілактика);  евакуації населення;

-             виключення і обмеження вживання з продуктами харчування забруднених продуктів;

-             переселення;

-             регулювання доступу в район забруднення, обмеження руху автотранспорту на забрудненій території;

-             дезактивації людей проведенням санітарної обробки;

-             найпростішої обробки продуктів харчування, які поверхнево забруднені радіоактивними речовинами (обмив, видалення поверхневого шару);

-             захисту органів дихання підручними засобами, бажано зволоженими (носові хусточки, рушники, паперові салфетки та ін.);

-             невідкладної медичної допомоги, яка надається за загальними правилами та за клінічними показниками;

-             переведення сільськогосподарських тварин на незабруднені пасовища; - дезактивації забрудненої місцевості.

Дії у випадку загрози виникнення радіаційної небезпеки:

-             при оголошенні небезпечного стану не панікуйте, слухайте повідомлення.  попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку.

-             дізнайтеся про час та місце збору мешканців для евакуації.

-             зменшіть проникнення радіаційних речовин у квартиру (будинок): щільно зачиніть вікна та двері, щілини заклейте.

-             підготуйтеся до можливої евакуації: упакуйте у герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби, питну воду. Підготуйте найпростіші засоби санітарної обробки (мильний розчин для обробки рук).

-             перед виходом з приміщення від'єднайте всі споживачі електричного струму від електромережі, вимкніть газ та воду.

Дії у випадку раптового виникнення радіаційної небезпеки:  з одержанням повідомлення про радіаційну небезпеку негайно укрийтеся в будинку. Стіни дерев'яного будинку послаблюють іонізуюче випромінювання в 2 рази, цегляного – у 10 разів; заглиблені укриття (підвали): з покриттям із дерева – у 7 разів, із цегли або бетону – у 40-100 разів.

-             уникайте паніки. Слухайте повідомлення органів влади з питань надзвичайних ситуацій.

-             зменшіть можливість проникнення радіаційних речовин до приміщення.

-             проведіть йодну профілактику. Йодистий калій вживати після їжі разом з чаєм, соком або водою 1 раз на день протягом 7 діб: дітям до двох років – по 0,040 г на один прийом; дітям від двох років та дорослим – по 0,125 г на один прийом. Водно-спиртовий розчин йоду приймати після їжі 3 рази на день протягом 7 діб: дітям до двох років – по 1-2 краплі 5%-ї настоянки на 100 мл молока(консервованого) або годувальної суміші; дітям від двох років та дорослим – по 3-5 крапель на стакан молока або води. Наносити на поверхню кінцівок рук настоянку йоду у вигляді сітки 1 раз на день протягом 7 діб.

-             уточніть місце початку евакуації. Попередьте сусідів, допоможіть дітям, інвалідам та людям похилого віку. Вони підлягають евакуації в першу чергу.

-             швидко зберіть необхідні документи, цінності, ліки, продукти, запас питної води, найпростіші засоби санітарної обробки та інші необхідні вам речі, у герметичну валізу.

-             за можливості негайно залиште зону радіоактивного забруднення.

-             перед          виходом     з        будинку      вимкніть     джерела      електро-,           водо- і

газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть протигаз (респіратор, ватномарлеву пов'язку), верхній одяг (плащ, пальто, накидка), гумові чоботи.

-             з прибуттям на нове місця перебування, проведіть дезактивацію засобів захисту, одягу, взуття та санітарну обробку шкіри на спеціально обладнаному пункті або ж самостійно (зняти верхній одяг, ставши спиною проти вітру, витрясти його; повісити одяг на перекладину, віником або щіткою змести з нього радіоактивний пил та вимити водою; обробити відкриті ділянки шкіри водою або розчином (типу ІПП-8), який буде виданий кожному. Для обробки шкіри можна використовувати марлю чи просто рушники.

-             дізнайтеся у місцевих органів державної влади адреси організацій, що відповідають за надання допомоги потерпілому населенню. Запам'ятайте!

•               використовуйте для харчування лише продукти, що зберігалися у зачинених приміщеннях (консервацію) і не зазнали радіоактивного забруднення; не вживайте овочі, які росли на забрудненому ґрунті; не пийте молоко від корів, які пасуться на забруднених пасовиськах.

•               не пийте воду із відкритих джерел та із мереж водопостачання після офіційного оголошення радіаційної небезпеки, колодязі накрийте.

•               уникайте тривалого перебування на забрудненій території.

•               у приміщеннях щодня робіть вологе прибирання, бажано з використанням миючих засобів.

•               у разі перебування на відкритій, забрудненій радіоактивними речовинами місцевості, обов'язково використовуйте засоби захисту: для захисту органів дихання – протигаз, респіратор, ватно-марлеву чи протипилову пов'язку, зволожену марлеву пов'язку, хустинку або будь-яку частину одягу; для захисту шкіри – спеціальний захисний одяг типу ОЗК, плащ з капюшоном, накидку, комбінезон, гумове взуттям і рукавиці.

 

Таким чином, техногенні аварії та катастрофи зумовлюють надзвичайні ситуації зі значними соціально-економічними та економічними збитками. Виникає необхідність захисту людей від дії шкідливих та небезпечних факторів, проведення рятувальних, невідкладних медичних та евакуаційних заходів, а також ліквідації негативних наслідків.