Презентація:"Авангардні тенденції в українській поезії 1920-х рр.М.Семенко — поет-футурист. Урбаністичні мотиви лірики(«Бажання»,«Місто»,«Запрошення»)ТЛ:авангард,футуризм,урбанізм"

Авангардні тенденції в українській поезії 1920-х рр. Михайль Семенко — поет- футурист. Урбаністичні мотиви лірики («Бажання», «Місто», «Запрошення») ТЛ: авангард, футуризм, урбанізм

Біографічна канва При народженні: Семенко Михайло Васильович Дата народження: 31 грудня 1892 Місце народження: с. Кибинці Миргородський повіт Полтавська губернія Дата смерті: 23 жовтня 1937 Місце смерті: Київ Національність: українець Мова творів: українська мова Рід діяльності: поет, теоретик мистецтва, літературний критик, редактор Роки активності: 1913–1937 Напрямок: футуризм

Михбйль Семенку – поет, основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), невтомний організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив свіжі (навіть епатажні) образи й творив нові слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. Син письменниці Марії Проскурівни; навчався у Психо-Неврологічному Інституті у Петербурзі.

футуризм авангард культ майбутнього і дискримінацію минулого разом з сьогоденням це діяльність, яка спрямована на оптимізацію простору населених пунктів через процес від стратегування до локальних реалізацій найкращих ідей і практик, що ведуть до комфортного та гармонійного життя в громаді. узагальнююча назва течій у світовому, перш за все в європейському мистецтві, що виникли на рубежі XIX і XX століть.

Творча біографія Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками – «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризм (Д. Бурлюк, О. Кручоних, В. Хлєбников) течію українського кверофутуризму – мистецтва шукання. 1918 року Cеменко видав у Києві збірки «П'єро задається», «П'єро кохає» і «Дев'ять поем»; 1919 – в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» – «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

1920 видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 – збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922–1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924–1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. Петербург, січень 1910 року

1924 видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910–1922 років, 1925 – збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 – (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Гео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадимм Меллер, Анатолій Петрицький, та ін.) під назвою «Нова генерація» з журналом цієї ж назви (1927–1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929). На початку 1930-х pоків визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).   Київ, квітень 1913 року

Особисте життя Батько Михайла Семенка – Василь на момент народження сина працював волосним писарем, в подальшому ж став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоуком, автором ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем – Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був цікавим художником, разом з Михайлом почина футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат – Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу.

Зі своєю першою дружиною Лідією, Михайль Семенко познайомився у Владивостоці, де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилась 1898 року в українській родині переселенців на Далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній – насамперед у циклах «Осіння рана», «П'єро кохає» – зовсім нових мотивів і творчих рішень. Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину. Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій,  з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.).  Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року.   Михайль Семенко мав сина Ростислава

Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій,  з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.).  Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року.  

Загибель Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р. Михайль Семенко провів у Київ творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у  Харкові, і часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в «активній контрреволюцiйнiй дiяльностi». Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Украпнi за допомогою нiмецьких фашистiв. Надломлений морально та фізично Михайль Семенко, як свiдчать протоколи допитiв 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зізнався» у всіх звинуваченнях. Зізнання були написані під диктовку уповноваженого Акiмова на iм'я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р. 23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания – расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Того дня Cеменка було страчено разом з іншими українськими письменниками. Михайль Семенко був реабілітований посмертно.  

Значення творчості Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929–1931). У 1985 році видавництво «Радянський письменник» видало в серії «Бібліотека поета» збірку його поезій.

Вплив на сучасну українську літературу Михайль Семенко був штучно вилучений з історії літератури (див. покоління Розстріляне відродження), проте через покоління мав вплив на письменників сучасної літератури. Серед старшого покоління це – Ігор Калинець, Василь Голобородько (див. вірш «Тиждень»). Серед молодих авторів одним зі своїх улюблених поетів його називають Сергій Жадан , Олег Коцарев та Любов Якимчук (поема про Михайля Семенка «Тов. Дим» зі збірки «, як Мода»).