Презентація "День рідної мови"

21 лютого МІЖНАРОДНИЙДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

Міжнародний День рідної мови відносно молоде свято. До календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови? Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.

Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні.

Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

На сьогоднішній день відомо 6000 різновидів мов, половина з них перебуває під загрозою зникнення. З періодичністю в 2 тижні, світ позбавляється однієї мови. У зоні особливого ризику знаходяться мови народів Північної та Південної Америки, Південно-Східної Азії, Океанії і Африки.

ЮНЕСКО вважає, що, принаймні, 15 мов в Україні можуть зникнути. Як приклад, наводяться караїмська, кримськотатарська, урумська, русинська мови. Небезпечно не те, що населення перестає розмовляти рідною мовою, лякає втрата культурної спадщини - пісень, легенд, приказок ... Причиною «смерті» стають війни, депортації, змішування мов і, більшою мірою, глобалізація. Реалії сучасного суспільства диктують верховенство світових мов (наприклад, англійська мова).

В Україні Міжнародний день рідної мови відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

21 лютого МІЖНАРОДНИЙДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

РІДНА МОВА це — мова, яку виробили рідні по крові покоління, саме цю мову людина в нормальних соціальних умовах вивчає найперше. Але першою людина може вивчити і чужу мову, за певних соціальних обставин. Незнання рідної мови не виключає її існування і не означає автоматичного привласнення цього означення засвоєній чужій мові. Вивчення мови відбувається у дитинстві у природний спосіб в умовах опіки над малим дитям. Як правило — це родинні умови. Але цей факт не робить засвоєну в такий спосіб чужу мову рідною.

В художній літературі — поезії і прозі — всіх народів поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного краю, батьківської хати,

материнського тепла, вітчизни. Тобто рідна мова сприймається не просто як засіб комунікації, не тільки як знаряддя формування думок, а значно інтимніше — як одне з головних джерел патріотичних почуттів, як рецептор духовно-емоційної сфери людини.

Утвердивши в Україні мову, ми збережемося як європейська держава та піднімемо в кожного українця дух національної свідомості та гідності.

П. Дворський. Рідна мова Одною мовою одвік всі люди плачуть. Одною мовою сміється всенький світ. Та як любов і гнів улити в спів гарячий? Лиш рідна мова дасть тобі на те одвіт. Коли ж уже не плачеш ти і не смієшся, Оглухнув серцем, не радієш, не болиш, Тоді з землею наодинці зостанешся, Знов мовою одною, рідною мовчиш. Одною мовою смієшся і плачеш мовою одною, Коли дитя уві сні твоє ім’я назве. Та сум чи радість згасиш за наказом Лиш мови рідної, що у душі живе.

Володимир Шовкошитний, м. Київ. Я – украинец до седьмых колен. Прапрадед мой шелками шит на Сечи. И ни чужбина, ни турецкий плен. Его казацкой не лишили речи. Мне этот клад передавал отец,И мама с молоком передавала. И пил я нежность их родных сердец,И их любовь стихом во мне звучала. Но закружило. На моей щеке. Густой щетиной проростали годы. И стих на украинском языке. Я не пою, и не в угоду моде. Я растерял, как воду у горсти,Тот клад, чтот сохранил в неволе прадед, -Не знаю языка, сказать по правде…Простите, сыновья, и, дочь, прости. Прости меня, прапрадіде-козаче,Прости мене, мій споконвічний краю,За те, що на російській мові плачу. Об тім, що мови рідної не знаю.

Казка про мову. Цю казку розповідала в дитинстві мені бабуся, а вона почула її від своєї бабусі...

Колись, дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем’я.

Вони дружно працювали, вирощували врожаї, рибалили, полювали, розводили худобу. Заможно жили ці люди.

Та бала у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості і любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич.

А винні в цьому були вони самі. Багато років тому цей народ образив добру фею-Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти. Оніміле плем’я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш.

У тому племені, по-сусідству, жили дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима, та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів, щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою. 

Бачачи, як тяжко горює їхній народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів. Хлопчик надумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова — добре, а дві — краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитись через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

Чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла Мову людям. 

З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів... і заговорили, заспівали від щастя.

З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб. Склала казку Вікторія ОНОПРІЄНКО,вчителька української мови та літературиугорської гімназії. м. Берегове Закарпатської обл. 

ДЖЕРЕЛА: uk.wikipedia.org/wiki/Рідна_мова www.textypesen.com.ua/...ridna.../115-1-0-114..kyky.org.ua/song/363560.htmlhttp://svitlytsia.crimea.ua/index.php?sect ion=printable&art. ID=8140moyagazeta.com › Новости › Культура -19.02.10 18:01 Текст:  Т+   T-   crimealawyers.com/21-lyutogo-mіzhna... - Украинаmukolaivjst.at.ua/news/21.../2011-02-21-64 -