1819 року з’явилась п’єса Наталка Полтавка" , яка живе близько 200 років на театральних підмостках, залишаючись такою ж свіжою і молодою, як і під час перших вистав. "...тисячі драматичних п’єс спочивають вічним сном, забуті навіки, а "Наталку Полтавку" вивчили напам’ять мало не всі глядачі. В чому сила п’єси, в чому чаруюча душу краса? В надзвичайній простоті, правді і, найголовніше, в любові автора до свого народу, в любові, котра із серця Котляревського перейшла на його твір
Він перший почав писати мовою, якою говорило населення цілого краю. Він зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова, яку вважали лише місцевою говіркою, з його легкої руки залунала так голосно, що її звуки рознеслися по всій Росії. В. Короленко
У 1818 році Котляревського призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році. Так, на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Стараннями І. Котляревського було випущено з кріпацтва М. Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя. У 1821 році поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з’явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.