Презентація до уроку "Образи Івана Терешка і Джулії. Протиставлення сили дружби й кохання світу насильства"

“Альпійська балада” Образи Івана Терешка і Джулії Протиставлення сили дружби й кохання світу насильства

Мотивація навчальної діяльності Сьогодні ми з вами будемо говорити про такі актуальні проблеми, як добро і зло, радість і сум, зустріч і розлука, життя і смерть, даючи характеристику головним героям твору В. Бикова та про велику любов у найбезнадійнішій ситуації. Навіть якщо ви передивилися художній фільм “Альпійська балада” (Реж. Б. Степанов. 1965 р.), повне уявлення про твір можна отримати лише аналізуючи текст повісті Василя Бикова. Протягом уроку вам необхідно заповнити паспорта-характеристики героїв, простежити за тим, як розвивалися їхні стосунки, подивитися, як проявляється їхнє ставлення один до одного та до інших героїв твору. Почнемо з Івана Терешка та його двобою з собакою-вовкодавом (сс. 99-100 підручника).

Паспорт героя твору (заповнити протягом уроку) Прізвище, ім'я Вік Національність Місце народження Сенкан Риси характеру Мрії Ставлення до Джулії Прізвище, ім'я Вік Національність Місце народження Сенкан Риси характеру Мрії Ставлення до Івана

Простежте за поведінкою людини й вовкодава під час поєдинку, порівняйте. Зверніть увагу на дієслова. Згадайте, як поводиться у подібній ситуації герой оповідання Джека Лондона “Жага до життя” вовкодав, широко викидаючи лапи, засапавшись мчав угору, це був занадто рвучкий стрибок, собака дряпонув його кігтями, оскаженіло поривався, шарпнувся, гавкнув, щось хруснуло, пронизливо заскавчав, вискнув, підкинув задом, ошаліло шарпнув і вирвався, не стрибав, розпластався на землі, зморено дихав і дико дивився на людину, наїжачив хребет, однак не стрибнув, тихенько, безсило скавулів, підвів голову, посунувся, не побіг і не плигнув. Якого висновку ви дійшли? Людина - вовкодав виставив уперед руки, не встояв на ногах, встиг схопити вовкодава за нашийник, нелюдським напруженням рук не дав зчепитися на собі його зубам, схопив його за передню лапу і крутнув, викинув убік ноги і намагався якось вилізти на вовкодава, зібрав усю спритність, перекинув через себе собаку і щосили придавив йому коліном ребра, людина…тугіше натягнула нашийник, налягла коліном, стояв навколішках і майже не по-людському здичавіло, дивився на собаку, нерішуче звівся на ноги, вхопив у траві каменюку, рішуче ступив назад.

Сильний чоловічий характер Вже під час поєдинку з вовкодавом ми бачимо, у якому душевному і фізичному стані находиться Іван Терешко. Він виснажений і фізично, і морально, проте рішуче налаштований на втечу. Іван став схожим на звіра; він бореться з останніх сил, розуміючи, що при поразці він попрощається зі свободою і життям. Дієслова позначають не просто дію, а дійство відчайдушне, вольове. Характерні епітети співвідносяться і з людиною, і з твариною, допомагають передати динаміку бою, побачити велику жагу людини до життя. Герой намагається якмога швидше покинути зону пошуку, піднятися в гори, він сподівається врятуватися, хоча вже був готовий до смерті, коли планував з товаришами втечу. Саме він зголосився ударити кувалдою по детонатору авіабомби й влаштувати вибух. Лише випадковість допомогла не загинути, втекти, заволодіти зброєю. Нелюдські умови перебування в концтаборі не позбавили Івана почуття власної гідності. Зандлер наказує Івану начистити черевики, і той погоджується, тому що готує себе в цю хвилину до іншого. Івану доводиться терпіти навіть те, що офіцер скидає попіл із сигарети на його голову. Тільки коли він бачить зневагу в очах полонених жінок, він уже не в змозі стримувати свій гнів – б’є офіцера по обличчю.

Зміна почуттів. Початок дружби Звісно, тікати одному легше, ніж у товаристві, але Іван почув, що позаду хтось біжить: “…легка смуглява постать, на вигляд ніби підліток, озирнулася, жваво скинула очима вгору й побачила його.” Прочитайте (сс. 100 – 103), як поставився Іван до появи жінки: “Це його здивувало і збентежило, він мало не вилаявся з досади”, “смугаста постать… на мить зникла… і він не дивився куди”, “Іван аж зіщулився з остраху … її недоречна, напоказ, відвага гнівом шмагнула його напружене до болю відчуття”, “він сердито рвонув під скелю”. Дівчина загубила клумпес (дерев'яне взуття) і кинулася по колодку, незважаючи на неприховану лють Івана. “В її очах блиснув азарт і неслухняність збитошної пустотливої дівчинки. Тоді Іван, не стримавши напруження й гніву, ляснув її по щоці” “В Івана щось стрепенулося, зрушило, щось людяне на мить виповнило його заскорузлу від горя душу, і він уперше за сьогоднішній день здивовано й широко розкрив очі.” “Осяйна врода цієї дівчини і незвичайна її сміливість у такому більш ніж складному становищі збивали його з пантелику.” “Іван намагався не зважати на неї; коли б вона відстала зовсім, він, мабуть, зітхнув би полегшено, але… не міг кинути чи прогнати її.” “Диви ти – вирвалася с заводу, наздогнала, уже на що він шпарко йшов, а ось не відстала.” Запитання: Як ставиться Іван до супутниці? Що його непокоїть? Ми бачимо, як мимоволі Іван Терешко починає відчувати до дівчини щось схоже на повагу, але сприймає її як тягар.

Прочитайте уривок. Чи значною виявилася допомога Джулії Івану? «…його ноги, покалічені камінням і суччям, аж пекли, особливо мучила при ході ліва нога. Тепер, мимоволі затягуючи хвилину відпочинку, Іван вирішив подивитися, що там, і, підібгавши руками ногу, глянув на вимиту дощем підошву.» «У п’яті була колючка, хлопець спробував витягнути, але мізерний кінчик її ніяк не давався в пучки.» «Вона посміхнулась, обіруч пригладила мокре, лискуче волосся і, витерши об штани долоні, навколішки поповзла до нього. — О, дай! Іван усе ще не міг ухопити за кінчик колючки, а вона легенько і на диво просто, по-товариському пригнулася, холодними тонкими руками обхопила його велику, сорок третього розміру ступню, поколупала в ній нігтями і, перш ніж він устиг збагнути для чого, зубами куснула п’яту. Іван нерішуче шарпнув ногу, але дівчина втримала, її зуби лоскотнули товсту шкіру п’яти, й коли незабаром розігнулася, то в її білих рівненьких зубах стриміла маленька чорна колючка. Іван не здивувався й не подякував, а, підібгавши ногу, глянув на п’яту, потер, спробував ступнути — стало, здається, краще. Тоді він уже з більшою приязню, ніж досі, подивився на дівчину, на її мокре, смугляве і знову радісне обличчя. Вона не одвела усміхненого погляду, взяла із зубів колючку і пустила її за вітром. — Спритна, еге ж, — стримано, ніби не бажаючи визнати перевагу дівчини, сказав Іван.»

Слабка жінка у нелюдських умовах Згадаємо, якою вперше постає перед нами героїня: «Смугаста постать унизу на мить зникла за краєм урвища, і він не дивився куди, — побоюючись мотоциклів, напружено слухав. Та ось із низу, з-за каменя, з’явилася дівчина в довгій, не на її зріст куртці з підкачаними рукавами і червоним трикутником на грудях. Вона поквапливо зиркнула обабіч, і він помітив, як під копицею чорного, давно не стриженого волосся радісно блиснули такі самі чорні, мов маслини, очі. - Чао!... її недоречна, напоказ, відвага гнівом шмагнула його напружене до болю відчуття: їх же легко могли виявити.» Поступово вона проявляє себе як надійний товариш: Виймає колючку з ноги Івана. Робить прев’язку пошматованою вовкодавом ноги. Намагається віддати чоловіку більше хлібу, збирає для нього полуниці. Перша помічає й попереджає про небезпеку. Виявляється, що вона з заможної родини, але наперекір батькові відмовляється від вигідного шлюбу, закохується у хлопця-антифашиста та приєднується до партизанського загону, за що й опиняється у концтаборі.

Всеперемагаюча сила кохання Прочитайте висловлювання відомих людей про кохання: Любов настільки всесильна, що перероджує і нас самих. (Ф. Достоєвський) Хто не знав бідності, любові і війни, той не жив повноцінним життям. (О'Генрі) Любов поєднує в собі всі хороші якості людини. (Оноре де Бальзак) Як ви можете їх пояснити? Чи стосується сказане Івана та Джулії? Між Іваном та Джулією зародилося глибоке почуття, яке не вибирає часу і умов для своєї появи. Воно дає віру в свої сили, надію, воно окрилює людину. На час ми забуваємо про те, за яких обставин зустрілися і полюбили один одного герої. Та й вони самі немов забули про оточуючу їх жорстоку реальність. Навколо них – казкова краса: пишність природи, луки альпійських маків, сонячне світло і тепло. Світлий пейзаж символізує натхненність, чистоту і святість почуттів героїв. У всьому світі, серед “дрімучої первозданності гір” – тільки вони двоє і їх любов, і немов відступає тривога і відчуття небезпеки. Але смертельна небезпека поруч – вона за один крок…

Люди і нелюди Іван та Джулія стають свідками жахливої картини: «Та чому німці не йдуть до них, не стріляють? Стовпилися вгорі у сідловині — ті сидять, ті стоять, оточивши смугасту постать божевільного гефтлінга. Придивившись, Іван зрозумів — вони забавлялися: курили, тицяли в нього цигарками — то в лоба, то в спину, і божевільний із зв’язаними руками в’юном крутився між ними, спльовував, брикався, а вони реготали собі, раз у раз тицяючи в нього цигарками. — Русе! Ретте! [рятуй] Русе! — волав розпачливо божевільний. Іван прислухався: сволота, що вони там іще коять? Чого вони такі безжальні й жорстокі до своїх і чужих — до всіх? Невже це від душевної ницості й заради розваги?» Порівняйте: Іван дає божевільному німцю трохи хліба – есесівці розважаються саме таким чином. Іван розмірковує перед цим: «…безжальний звичай боротьби — знищувати до себе подібних. Навіть хижаки не поводяться так із представниками однакового виду. І задля чого? Задля матеріальної вигоди, задля панування звірячої ідеології, задля владарювання маленької купки над іншими? Проклятий навіки німецький фашизм! Певно, не вистачить у всій твоїй зграї глузду зрозуміти, що не можна будувати своє щастя на великому нещасті мільйонів. Знищуючи інших, ти перед усім витруїш у самому собі здатність радуватися, твоя душа від твоїх же злочинств обросте чорною повстю ворожості, яку разом із тлустим шматком ти прагнеш лишити нащадкам. Але чи схочуть вони взяти цей брудний шматок із твоїх закривавлених рук? Чи не зажадають і вони сонця миру й справедливості після цієї просмерділої трупами ночі, в якій ти десять років тримав світ? Добре, що недовго лишилося бенкетувати цим людожерам — колись та запанує щастя.»

відстрілюється до останнього патрону б’ється голіруч з вовкодавом кілька разів тікає з полону нападає на німця і відбирає пістолет ділиться хлібом з божевільним гефтлінгом рятує життя Джулії, кидаючи в сніг на дно прірви несе її на руках віддає їй свою куртку піклується про Джулію Риси характеру Вчинки Завдання: Заповнити праву колонку таблиці Характеристика Івана

Джулія ніжна емоційна довірлива вродлива відчайдушна смілива Зберегла кохання до Івана Народила Іванові сина Виховала в сина гордість за батька Завдання: Створити гроно Характеристика Джулії (гронування)

Протиприродне явище Сьогодні, як ніколи, для нас є актуальною тематика і проблематика повісті «Альпійська балада», адже на  долю нашого покоління випало бути очевидцями війни у нашій країні. Усі ми є свідками того, як війна змітає все на своєму шляху, відбирає життя, скалічує долі, ламає психіку людей. Ті, хто побували у цьому пеклі війни вже ніколи не будуть такими як раніше. Адже війна – це протиприродно для людини. Проте неодноразово чуємо з екранів телевізора, що і там, на війні, знаходиться місце для найсвітліших людських почуттів – дружби, вірності, любові, кохання.  Будемо вірити в те, що ці одвічні цінності переможуть озлоблення, агресію і ненависть, що ці жахіття війни припиняться і на нашій землі знову запанує мир і спокій.

Домашнє завдання Підготуватися до контрольного твору за темою “Твої враження від прочитаного твору “Альпійська балада”. Повторите вивчене за темою “Історичне минуле в літературі”.