Тихо, тихо вітер віє,Із травою гомонить. Олександр Олесь(Слабкий)Ох, яка лиха година: Вітер виє, завиває, Розходилась хуртовина,Снігом вікна укриває. Олена Пчілка(Дуже сильний) По діброві вітер віє, Гуляє по полю. Край дороги гне тополю До самого долу. Тарас Шевченко(Сильний)Тепляк дмухнув, Крилом махнув,По бороді лоскочеться. Леонід Глібов (Помірний) Плине білий човник, вітер ледве дише, ледве повіває. Леся Українка (Слабкий)Легенький вітерець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку... І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці Панас Мирний (Слабкий)
Вітрисько. Чом, вітриську, розходився, Хазяйнуєш у саду?- Це я в листі заблудився І дороги не знайду.- А навіщо трусиш сливи У некошену траву?- Бо удався нелінивим,Без роботи не живу!- Ой вітриську, робиш шкоду! Угамуйся хоч на мить!- Краще геть піду з городу,В чистім полі буду жить! — Звісив з тину босі ноги, Свиснув — листя полягло.І за мить уздовж дороги Покурівся за село. Тамара Коломієць
© Хто розмовляв з вітриськом у саду? Яке зауваження він зробив бешкетникові?© Який характер у вітриська? Уявіть, який у нього вигляд, на кого він схожий. © Як він відреагував на те, що співрозмовник критикував його поведінку? © А як ви сприймаєте зауваження дорослих або друзів? Ображаєтеся чи намагаєтеся змінитися?© Чому, струшуючи сливи, вітер робить шкоду?© Чи буває потрібна дітям така вітрова допомога? Коли?
З народного джерела….18 квітня по народним календарем - Федул вітрогон (вітродуй) і Федора Анемона. Де є повітря – там є життя. Сонце, повітря, вода – найкращі друзі. Люди ідуть працювати, а він повітрям торгувати. Сонце зігріває повітря, а друг душу.. У березні посилення вітру віщує потепління й рясні опади: вітер вночі – вода вдень. Квіти пахнуть здалека – на вітер. Сильний північно-східний вітер у листопаді – бути дощу або мокрому снігу Ясної днини високо летять проти вітру ворони — за добу-дві буде вітер із снігом. Взимку ліс без вітру шумить — бути хуртовині.
Сонце вже сховалось за обрій, потемніло небо, засіяли одна за одною зірки, із-за хмар виглянув місяць. Заснули ліс, річка, трава. Довкола тиша, і тільки стара береза все про щось думала. Але раптом, де не візьмись прилетів до неї вітер і запитав:— Чому не спиш, красуне?— Не спиться чогось. А ти звідки?
— Почув я, що в будинку дитина плаче, просить маму, щоб заспівала пісеньку, а ненька заснула. Тоді я залетів у комин, заспівав пісню, дитя заснуло, а я полетів далі.— І все?— Ні! Мельнику із сивою бородою допоміг намолоти багато борошна.— Добрий ти, багато хороших справ зробив. А чим займався вчора?
Вітер задумався, зніяковів.— То давно було, не пам’ятаю.— То, може, тобі нагадати?— Ні, спасибі, не потрібно.— Чому не потрібно? Про вчорашнє не можна забувати. Бачиш молоду осику? Висока була, струнка, а тепер зігнулася, як старенька бабуся, верхівка зламана. А он біля крайнього будинку, покрівля зірвана. Далі, в полі, пшениця, овес, гречка зім’яті. Розкажи, як сердився, бушував, спокою не давав молодим деревцям, крутив, гнув у різні боки так, що весь ліс прокинувся, застогнав, заплакав.