Презентація до уроку української літератури в 9 класі "Позакласне читання. Народні пісні про кохання"

Бондарівна. Волелюбна, мужня. Протистояла, тікала, загинула. Не скорилася волі пана Каньовського. Горда дівчина. Перевірка домашнього завдання

Українська народна творчість...уся закидана букетами поезії, цілими покосами поетичних квіток, так що тямущий письменник, не нагинаючись, може загрібати цілі оберемки і обсипати ними свої твори. І. Нечуй-Левицький

Ой, у вишневому саду, Там соловейко щебетав, Додому я просилася, А він мене все не пускав. — Милий ти мій, прошу тебе, Зоря зійшла , пусти мене, Проснеться матінка моя, Буде питать де була я. — А ти їй дай такий отвіт: «Така чудова майська ніч, Весна іде, красу несе, А в тій красі радіє все». Весна іде, красу несе, А в тій красі радіє все». — Доню моя, не в тому річ, Де ти гуляла цілу ніч? Чого розплетена коса, А на очах бринить сльоза? — Коса моя розплетена, Її подруга розплела. А но очах бринить сльоза, Бо з милим розлучилась я. Мамо моя, ти вже стара, А я щаслива й молода, Я жити хочу, я люблю... Мамо, не лай дочку свою. Я жити хочу, я люблю... Мамо, не лай дочку свою.

Лірична українська народна пісня «Ой, у вишневому саду» розповідає про кохання, про те, як приходить весна в природу і в життя. Чудова і душевна прекрасна пісня, яка проникає в серце. Історична традиції українських дівчат: цю співає наречена в день весілля, яку подружки проводжують у заміжнє життя. Звичай зберігся і майже на кожному весіллі можна почути цю зворушливу пісню з вуст нареченої і її подружок.

Веселкова мистецька краса випливає з поетичних слів і мелодій пісень про кохання. Правдиво й сердечно передано в них взаємну любов і щастя закоханих. А скільки смутку, горя, журби й печалі в піснях про невірність чи підступність! Особливою музичною красою вирізняються пісні багатоголосі, розспівані на кілька рівнозначних мелодій, кожна з яких становить самостійну мистецьку вартість, а всі разом, у гуртовому звучанні, захоплюють самобутністю ладу, художністю, самостійністю горизонтального руху. Творцями таких пісень, їхніми постійними носіями були переважно жінки. Вони передавали власні почуття й переживання або щиро співчували горю своїх бідолашних сестер чи подруг. Протяжні побутові пісні посідають важливе місце в репертуарі шанувальників співу, бо вони завжди хвилюють душу як виконавців, так і слухачів.

В кінці греблі шумлять верби, Що я насадила... Нема того козаченька, Що я полюбила. Ой немає козаченька – Поїхав за Десну; Рости, рости, дівчинонько, На другую весну! Росла, росла дівчинонька Та на порі стала; Ждала, ждала козаченька Та й плакати стала. Ой не плачте, карі очі, – Така ваша доля: Полюбила козаченька, При місяці стоя! Не я його полюбила – Полюбила мати. Заставила мене мати Рушнички в’язати. Один сплела, другий сплела, На третьому стала. Ждала, ждала козаченька Та й плакати стала. Зелененькі огірочки, Жовтенькі цвіточки... Нема мого миленького, Плачуть карі очки!

Народна пісня «В кінці греблі…» змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той «поїхав за Десну» виконувати свій військовий обов’язок. Служба у козака важка, небезпечна — не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке «діло не мило». Дівчина працьовита, моторна — і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася — не прислала того, хто серцю милий. Пісня мелодійна, емоційна, з повторами та окличними реченнями, з паралельним зображенням картин природи та явищ людського життя.  

«В кінці греблі шумлять верби» Тема: відтворення страждань дівчини за коханим козаком. Ідея: возвеличення почуття кохання, що змушує страждати і сумувати. Основна думка: «Не бачу я миленького — і діла не маю!» Жанр: пісня, інтимна лірика.

Художні засоби «В кінці греблі шумлять верби»: Метафори: «шумлять верби», «плачуть карі очки», «серденько поникло». Епітет: «карі очки». Повтори: «нема… козаченька», «рости, рости», «ждала, ждала…», «болять, болять», «…миленький», «карі очки». Звертання: «рости, рости, дівчинонько». Зменшувально-пестливі форми: «миленький», «дівчинонько», «очки», «козаченька», «зелененькі огірочки», «жовтенькі квіточки», «серденько». Риторичні оклики: «Нема ж того козаченька, що я полюбила!», «Рости, рости, дівчинонько, на другу весну!», «Полюбила козаченька я, й місяцю стоя!», «Зелененькі огірочки, жовтенькі квіточки!», «Нема мого миленького, плачуть карі очки!»