Подорож Лесі ще в дитинстві до Нечимного, під час якої вона вперше «зустрілася» у великому лісі з

Мавкою, щоб потім усе життя не розлучатися з нею, цікаві спогади залишила Лесина сестра Ольга Косач -

Кривинюк: «Потім з своєю господинею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під ногами і,

прориваючись, не давав приступитесь до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та

різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листвяний ліс, з одного боку він підходив до

ДЖЕРЕЛОНечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита  

поля, а з другого переходив у старезний сосновий бір, що простягся на багато верстов. У дядька Лева в

якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з «Лісової пісні», який був би найдокладнішою декорацією до неї, коли б я була

малярем та намалювала його, як пам’ятаю досі. У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не запалив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву,

там і грівся вночі, ночуючи надворі біля вогню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми».

П’єса розпочинається з прологу — пейзажу волинського лісу:

 

«Старезний, густий, предковічний ліс на Волині.

Посеред лісу простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом… Саме озеро —

тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з

чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура — повна ніжної задумливої поліської краси».

Зав’язка: дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну.

Розвиток дії: з’являється молодиця Килина — втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в скалі сидить».

Кульмінація: розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.

Розв’язка: Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і поступово замерзає з усмішкою на вустах.

Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.

 

Головна ідея: оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання.

 

Головна проблема: пошуки ідеалу людини.

ОСНОВНА ДУМКА: СВІТ

ВРЯТУЄ КРАСА. КРАСА, ЯКА

ВИЯВЛЯЄТЬСЯ У ВИСОКІЙ,

СВІТЛІЙ ДУХОВНОСТІ

ЛЮДИНИ, У ЇЇ ГАРМОНІЇ З

ПРИРОДОЮ, У ЖЕРТОВНІЙ

ЛЮБОВІ Й ЗДАТНОСТІ

ПРОЩАТИ. ТАКА КРАСА ОЧИЩАЄ Й ВІДРОДЖУЄ ЛЮДИНУ ТА СВІТ.

Людина та природа. Леся Українка розглядає природу як більш гармонійний світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення.

Людина й мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спроможність до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета мистецтва — у його здатності оживляти, вдосконалювати світ і людину, сіяти в людській душі любов.

Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає йому шанс духовного відродження. Мавка зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись».

Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, власне, тоді починають жити. Зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до самопожертви заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.

Трагедія зради самого себе. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Таким чином, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.

Самознищення зла. Нещасними матір Лукаша й Килина роблять самі ж себе. Їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють їхнє життя та все довкола. Всі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони не розживаються, а все бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета.

 

"Що ж, ти зовсім така, як дівчина... ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи...

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється).

Та ні, тепер зелені... а були, як небо, сині... О! тепер вже сиві, як тая хмара... ні, здається, чорні чи, може, карі... ти таки дивна!"

М а в к а                                                                 О, не журися за тiло!

То все таке, як той раптовий вихор, —    Ясним вогнем засвiтилось воно, от налетить, закрутить та й покине.       чистим, палючим, як добре вино, В нас так нема, як у людей, — навіки!        вiльними iскрами вгору злетiло.

                              М а в к а                                           Легкий, пухкий попiлець

Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько,ляже, вернувшися, в рiдну землицю, що закрила ти моє личенько!       вкупi з водою там зростить вербицю, і вам, стежечки як мережечки, стане початком тодi мiй кiнець.

що вели мене до березочки!

"З-за стовбура старої розщепленої      Ой сховай мене ти, сестриченько! (сама)          верби, півусохлої, виходить Мавка,                                                                                                                Коли б ти, нічко, швидше минала!                               в ясно-зеленій одежі, з                                                                                                                            Вибач, коханая! Ще ж я не знала розпущеними чорними з зеленим Мавка, без сумніву, ідеалізований та сильний днини такої, щоб була щасна полиском косами, розправляє руки образ: на шляху до щастя її нічого не може так, як ти, ніченько, так, як ти, ясна!                 і проводить долонею по очах."                           зупинити, лісова красуня намагається                       Чом ти, березо, така журлива- наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю Глянь, моя сестронько, таж я щаслива! М а в к а                                                                                                      покинула заради «людського хлопця» лісові Не рони, вербо, сліз над водою, Нi, любий, я тобi не дорiкаю,   хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, буде ж, матусенько, милий зо мною!.. а тiльки - смутно, що не можеш ти якби вони були такими мудрими, як дядько Батьку мій рідний, темненький гаю, своїм життям до себе дорiвнятись.        як же я ніченьку сюю прогаю-                                                                                                                                                                                                                                                Лев.                                                    Нічка коротка — довга розлука...

М а в к а

Л у к а ш

Я щось не розберу, що ти говориш.

М а в к а

Бач, я тебе за те люблю найбiльше, "Мавка йде назустріч Лукашеві. ^{чого ти сам в собi не розумiєш,} Обличчя її відбиває смертельною хоча душа твоя про те спiває блідістю проти яскравої одежі,

виразно-щиро голосом сопiлки… конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й

"Нi! я жива! Я буду вiчно жити!      заникаючі, наче щось у ній обривається." Я в серцi маю те, що не вмирає".

Що ж мені суджено — щастя чи мука-

"Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і

латана на плечах, вузька спідничина з

набиванки і полинялий фартух з димки,

волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови."

Лукаш— зовсім молодий хлопець. Його зовнішність та одяг у творі описано детально:

«Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена… підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має, на голові бриль, на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку».

Він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:

 "Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш… Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смійся…»

Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму.

Його внутрішнє багатство явилося Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав його під стріхою хати, під впливом меркантильної матері й Килини.

Лев – дядько Лукаша.

 

«…уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; пополіському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний… у полотняну

одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня, коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені».

 

Образ дядька Лева – один із найбільш позитивних серед людських персонажів твору. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що

протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить

підрубати гілку, на якій сидиш. Він дбайливо ставився до лісу, із симпатією – до Мавки та інших лісових істот. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша.

Образ Килини у творі Лісова пісня втілює людську бездуховність, егоїзм та

лукавість. Він контрастує з образом Мавки

і є близьким до образу матері Лукаша. Хоч спочатку ми спостерігаємо Килину

працьовитою господаркою, але у третій частині показано її конфлікт з мамою

Лукаша за її неробство. Килина підступна жінка, тому що знаючи про кохання

Лукаша і Мавки все ж таки зваблює молодика, чим завдає сильних страждань

Мавці. Килина в житті цінує лише матеріальні цінності (у неї дороге вбрання і

худоба – «корова турського заводу»), а душа її не здатна до справжніх почуттів.

«Молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений

фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана

червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає

стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою…»

Мати про Килину казала так: «Там є одна вдовиця — моторненька, — сама припитувалась через люди, то я сказала, що аби Лукаш був не

від того… Ну, давай вже, любко, мені серпочка

— другого ж немає.»

 

Мавка про Килину після першої зустрічі сказала: «Лукашу, нехай ся жінка більше не

приходить, — я не люблю її: вона лукава, як видра.»

 

Перелесник – міфічний герой, який залицявся за

Мавкою. “гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з

чорними бровами, з блискучими очима. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.”

 У словнику Б. Грінченка зазначено, що первинне значення цього слова –  «спокусник». Так у на роді називали біса чи чорта у вигляді вогняного змія

(метеор), який літає до жінок. Перелесник, улесливо в’ючись біля Мавки, говорить їй: «Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцюва ти коло по травиці, наче блискавиці».