Презентація до уроку за повістю "Тіні забутих предків" М.Коцюбинського

“Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна…” (світ Гуцульщини в повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”)

“Гуцули – оригінальніший народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води”. М. Коцюбинський Коли йдеш до чужої країни, одягни таку шапку, яку там носять. Вірменське прислів'я

Іван був у сім’ї … дитиною. (19) 2. Мати вважала Івана обмінінником, бо… (“… Іван все плакав, все кричав по ночах, погано ріс…”) 3. Хлопець відрізнявся від інших дітей тим, що … (“Коли Іванові минуло 7 літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато…”) 4. “Так знайшов він у лісі те, що шукав”. Про що мова? (мелодію, музику, пісню) 5. Вперше Іван з Марічкою зустрілися, коли … ( зустрілися ворожі роди, повертаючись із храму)

6. Хлопець мусив іти в полонину й залишити Марічку, бо … (“rаздівство його руйнувалося, вже не було коло чого усім робити і треба було йти в найми”) 7. Повернувшись з полонини, Іван не застав Марічки, бо … (“… взяла її вода”) 8. Іван одружився з Палагною, тому що … (“Треба ж було rаздувати”) 9. На Свят-вечір “старанно продмухував місце на лаві, щоб …” (“… не привалить яку душу…”) 10. Дивним в описі похоронного обряду нам видається те, що … (“забава трясла стінами хати…”)

Назва твору письменникові далась не відразу. Він перебрав 13 варіантів. Найважливіше, що хотілося підкреслити в назві, - таємничість, загадковість, породжені диханням гір. Автор прагнув показати Карпати, як своєрідний загадковий куточок, острівець зі своїм, не схожим на звичайний, світом. Варіанти назви повісті: “В зелених горах” “Тіні минулого” “Голос віків” “Подих віків” “Голоси предковічні” “Дар предків забутих” “Слідами предків” “Сила забутих предків” “Тіні забутих предків”

Найбільш поширеними звичаями гуцулів є проводи на полонину, гуцульське весілля та релігійні календарні свята, зокрема Різдво з новорічно-різдвяними колядками та щедрівками (в тому числі «Василя», «Водохреща», «Маланки», гуцульська «Розколяда») та Великдень (Пасха) з великодніми гаївками. Проводи на полонину Великим святом для місцевих жителів є проводи гуцульських пастухів на віддалені гірські пасовища — полонини -- для випасу худоби. Вихід на полонину відбувається в травні і триває аж до вересня. Умови життя пастухів на полонині важкі: у високогір’ї часті холоди, два з трьох днів — дощові, нерідко серед літа випадає сніг. Праця триває від світанку до ночі, і все ж кожен гуцул мріє стати полонинником. Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів, — це бринза, трембіта і ватра. Під полонинські наспіви ватаг запалює вогнище — ватру, а парубки танцюють гуцульський ритуальний чоловічий танець «Аркан» з маленькими топірцями в руках.

Гуцульське весілля Гуцульське весілля - як казка. Навіть у теперішній час гуцули дотримуються своїх традицій. Вони й досі вдягаються у національний одяг, прикрашають своїх коней. У день весілля нареченого і наречену супроводжують бояри, дружби, дружки, світилки, свати, старости. Весілля повне веселих і жалібних пісень, танців, ігор, забав, жартів, дотепів. Жодне весілля не обходиться без короваю чи калачів, вишиваних чи тканих рушників, букетів, які чіпляють на одяг гостей, і гільця чи деревця. Точно визначеного часу для дня весіль не встановлювали, єдине, що сватання і заручини відбувались переважно навесні, літом, восени, рідше взимку, а весілля намагались справляти до Великого посту. Під час будь-якого посту справляти весілля категорично заборонялось. Найпершою ознакою на Гуцульщині, коли приходили свати, було “давати рушники”, що традиційно означало готуватися до весілля. Закріпленням шлюбу було і є “стати на рушник”. За давнім звичаєм, найкращі калачі дарують молодим на вишиванім рушнику, з побажанням, щоб їхнє життя було заможним і красивим. До церкви молодята їдуть на конях.

Різдво на Гуцульщині Приготування до Різдва на Гуцульщині починається заздалегідь. За давньою традицією із обжинкових снопів виплітають деревце — «Дідуха», в якому, за повір’ям, оселялися душі дідів-прадідів, опікунів дому. Господині вранці 6 січня запалюють “живий вогонь” в печі з дванадцяти полін і готують дванадцять ритуальних пісних страв. Серед страв Святої Вечері на першому місці стоїть кутя — варена пшениця з медом, маком та горіхами. Деякі дослідники народних звичаїв вважають, що кутя — це відголосок давніх братолюбних столів, які влаштовували у дні поховання мучеників за Христову віру. Пшениця як зерно щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — це символ вічного щастя праведників у небі. На Різдво, 7 січня, розпочинаються справжні різдвяні коляди. Через 7 днів після Різдва, 14 січня, святкують Старий Новий Рік, 18 січня постять цілий день, 19 січня святкують Водохреща або «Йордан». Вечеряють тоді, коли з’явиться перша зірка на небі.