Презентація до уроку за темою "Літературний процес. Основні літературні епохи, напрями, течії"

Літературний процес Основні літературні епохи, напрями, течії, специфіка їхнього розвитку в різних країнах ТЛ. Літературний напрям, літературна течія

Всесвітній літературний процес Літературний процес — це історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Його обумовлено багатьма культурними і суспільними факторами. Всесвітній літературний процес – це розвиток літератури в світі у певному регіоні; у певній країні; у певну епоху, добу

Тексти пірамід ІV тис. до н.е.

“Еклоги” Вергілія ілюстрований манускрипт Етапи розвитку світової літератури Стародавня література (VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.). Одним із перших літературних творів вважають шумерський епос про Гільгамеша. Підгрунтям європейської літератури стала література антична, якою прийнято називати літературу Стародавньої Греції та Риму. Слово «антична» походить від лат. antiqus (давній). Література Давньої Греції та Давнього Риму – від виникнення перших давньогрецьких держав (VІІІ ст. до н. е.) до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н. е.) – дуже різноманітна. У цьому навчальному році ви познайомитесь з найкращими її надбаннями. В античній літературі сформувалися основні жанри європейської літератури в їхніх архаїчних формах та основи науки про літературу.

Якоб ван Марлант фламандський поет ХІІІ ст. Література доби Середньовіччя Середньовічна література  (V—XV ст.). “Середньовіччя” – час між Античністю та Відродженням – історичний період від кінця V ст. (падіння Західної Римської імперії) до ХV ст. (доба Великих географічних відкриттів) Цей період в історії літератури обумовлено традиціями народної творчості, культурним впливом античного світу та християнством. Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло в XII— XIII ст. (лицарська література, героїчний епос).

Петрарка Шекспір Сервантес Відродження або Ренесанс Період із другої половини ХІV ст. (Італія), ХV ст. (Західна Європа) до початку ХVІІ ст. Література епохи Відродження. Другу назву епохи — Ренесанс — запропонував у XVI ст. італійський історик мистецтва Дж. Вазарі, бажаючи підкреслити повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних канонів. Початок літератури Відродження традиційно ведуть від творчості Данте. У цей час розквіту досягло драматичне мистецтво (Шекспір, школа Лопе де Веги), з’‎являються гуманістичні утопії (Томас Мор, Томазо Кампанелла), гостра сатира («Ґарґантюа та Пантаґрюель» Рабле).

Джон Донн Жан Расін Література ХVІІ ст. Бароко, класицизм Особливістю літератури ХVІІ ст. було панування двох напрямів у межах однієї епохи – бароко і класицизму. Бароко втілило безмежність і суперечливість світу і людини, той вічний “хаос”, що не підлягає раціональному поясненню, боротьбу різних сил, таємницю сущого. Класицизм прагнув знайти логіку в усьому, він висував розум як критерій оцінки і засіб пізнання світу і людини, засвідчив прагнення до завершених і досконалих форм, до гармонії на противагу дисгармонії буття.

Просвітництво Література епохи Просвітництва (др. пол. XVII — XVIII ст.). Для цього періоду характерна віра у прогрес та всемогутність людського розуму. Просвітителі вірили, що саме за допомогою розуму можна буде досягти абсолютного знання про людину та природу («Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта, «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо). Напрями: просвітницький реалізм, просвітницький класицизм, сентименталізм, рококо

Байрон Гейне Гофман Бальзак Л. Толстой Література ХІХ ст.: романтизм і реалізм  Література цього періоду розвивалася за двома художньо-стильовими напрямами — романтичним та реалістичним. Романтизм став реакцією на просвітницький реалізм та класицизм. Романтичній літературі притаманні мотив самотності, конфлікт між героєм та навколишньою дійсністю (Дж. Байрон, М. Шеллі, Г. Гейне, А. М. Стендаль) інтерес до містики (М. Шеллі, Е. Т. А. Гофман), фольклору (брати Грімм), простої людини (В. Гюго), далеких країн (Дж. Байрон, Ф. Купер). Реалізм XIX ст. прийнято називати критичним, оскільки його світовідчуття, як і у романтиків, базувалося на неприйнятті буржуазного суспільства. Важливим елементом реалізму є всебічний неупереджений опис внутрішнього світу героїв. Типовими письменниками реалізму є О. Бальзак, Ч. Діккенс, Л. Толстой та інші.

Моріс Метерлінк Франц Кафка Модернізм Література модернізму  (помежів’‎я XIX — перша пол. XX ст.). Тематично пов’‎язаний з індустріалізацією, урбанізацією, відтворенням жахів Першої світової війни. Паралельно розвиваються інші напрями: реалізм, романтизм.

Милорад Павич Постмодернізм Література постмодернізму  (др. пол. XX ст. – початок ХХІ ст). Основними ознаками літератури постмодернізму називають гіпертекст, коли порядок прочитання диктує не автор, а вибирає сам читач, інтертекстуальність, що характеризується алюзіями на інші твори, а іноді й свідомим запозиченням, відсутність сюжетної розв’‎язки або наявність кількох альтернативних розв’‎язок, змішання стилів, іронія, гра і чорний гумор. Розвиток інших напрямів.

Теорія літератури Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. У межах одного літературного періоду може бути кілька літературних напрямів, наприклад у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм). Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями, або школами.

Домашнє завдання Підготувати повідомлення про головні світові релігії: християнство, іудаїзм, мусульманство, буддизм. Повторити засвоєне у 6 класі за темою “Індійські міфи”.