Народився Джованні Боккаччо в сім’ї флорентійського купця. Його предки були селянами й жили в маленькому тосканському містечку Чертальдо. У середині 20-х років батько відвіз Джованні до Неаполя і віддав у науку до великого комерсанта. При дворі короля Роберта Дж. Боккаччо зустрів Марію д’Аквіно, яку палко покохав і під ім'ям Ф’ямметти прославив у багатьох своїх творах.
У 1340 році банкрутство дому Барді розорило батька Боккаччо і молодому поетові довелося повернутися до Флоренції. У 1363 році письменник покинув Флоренцію і оселився в Чертальдо. Останній період життя і творчості Боккаччо минув під знаком дружби з Петраркою. Останні роки Боккаччо були віддані творчості Данте. В жовтні 1373 року флорентійська комуна доручила йому прочитати лекції про “Божественну комедію”. Помер Джованні Боккаччо в Чертальдо 21 грудня 1375 року.
“Амето, або Комедія про флорентійський німф” (1341 – 1344);“Любовне видіння” (1342);“Елегія мадонни Ф’ямметти” (1343 – 1344);“Ф’єзоланські німфи” (1344 – 1346);“Декамерон” (1353);“Про нещасну долю славетних людей” (1355 – 1360);“Про знаменитих жінок” (1360 – 1363);“Походження поганських богів” (1350 – 1363).
Словникова робота Новела – невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом. До композиційних канонів новели належать: напружений сюжет, наявність чіткої композиції, перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму персонажів, несподівана розв'язка.
В основі твору лежить теорія гуманістичного реалізму. Збірка має таку повну назву: “Зачинається книга, іменована Декамерон, прозвана Принц Галеотто, в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів”. Адресат книги – прекрасна стать, оскільки сам автор переконаний, що нікому, крім жінок, його твір не дасть користі і ніхто не зуміє оцінити його так, як жіноцтво.
Зміст твору – це веселі й сумні любовні пригоди, різні бувальщини, тогочасні та стародавні історії, які протягом десяти днів розповідали в товаристві сімох дам та трьох кавалерів під час останньої пошесті чуми у Флоренції. Твір Дж. Боккаччо – своєрідний “роман виховання”. Письменник вірив у можливість морального вдосконалення людини. Ця думка є провідною у творі й становить його ідею.