Презентація за творчістю німецького письменника Генріха Белля містить інформацію про життєвий і творчий шлях прозаїка, тлумачення назви твору, паспорт оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..."
Під час гітлерівської навали, коли Україна палала від заходу до сходу (недаремно Олександр Довженко назвав свою відому кіноповість «Україна в огні»), поміж тисяч і тисяч вояків вермахту, що крокували дорогами нашої Батьківщини, ішов солдат, котрому за кілька років судилося винести вирок фашизмові. Ні, він не виступав на Нюрнберзькому процесі чи у високих міжнародних судах, вимагаючи смертної кари найближчим приспішникам Гітлера. Свій присуд він виніс на сторінках власних творів. І звали цього солдата Генріх Белль...
З 1924 по 1928 рік навчався в католицькій школію Потім продовжив навчання в кельнської Гімназії кайзера Вільгельма. Працював столяром, служив в книжковому магазині. Після закінчення середньої школи в Кельні Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявився одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили до гітлерюгенд. Гітлерю́генд — молодіжна нацистська воєнізована організація. Створена в березні 1922 року як Молодіжна Федерація націонал-соціалістів. 30 жовтня 1931 Гітлерюгенд очолив рейхс'югендфюрер Бальдур фон Ширах, що підпорядковувався безпосередньо Гітлеру. Приналежність молоді Німеччини до «Гітлерюгенду» була обов'язковою. Заборонена 10 жовтня 1945. Гасло Гітлерюгенду — «Кров і честь»
По закінченні класичної гімназії (1936) працював учнем продавця в букіністичному магазині. Через рік після закінчення школи його відправили на роботу в трудовому таборі Імперської служби праці. Влітку 1939 року Белль вступив до Кельнського університету, але вже восени його призвали у вермахт.
Проте через рік після закінчення школи юнак був притягнутий до примусових трудових робіт. У 1939 році призваний на військову службу. Белль служив капралом на Східному й Західному фронтах брав участь у боях в Україні та в Криму, кілька разів був поранений. У 1945 році потрапив у полон до американців, після чого просидів кілька місяців у таборі для військовополонених на півдні Франції.
У 1942 році Белль одружився на Анні Марі Чех, яка народила йому двох синів. Разом із дружиною Белль перекладав твори на німецьку мову таких американських письменників. Зі спогадів друзів: «У 1979 году на святкуванні промовили тост: «Легко бути Генріхом Беллем, коли поруч з тобою Аннімарі». Він, не посміхнувшись, сказав: «Це точно, на жаль, вона не хірург».
Нобелівську премію Белль отримав у 1972 році «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високиммистецтвом створення характерів і яка стала вагомим внеском у відродження німецької літератури». Коли Белль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині. Разом з тим Белль зіграв помітну роль у діяльності Пен-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму.
Події деяких творів Белля відбуваються на території України. Наприклад, головний герой повісті «Потяг точно за розкладом» опиняється у Львові, а у своїх спогадах раз-у-раз повертається до Криму, Одеси, Миколаєва, Нікополя. Однією з яскравих сторінок життя Белля є його діяльність, пов'язана із захистом політичних в'язнів і дисидентів.
З особливою повагою він ставився до українського поета і правозахисника Василя Стуса, творчість якого тривлий час була заборонена радянською владою. Белль дуже шанував В. Стуса, виступав на його захист під час публічних виступів й зробив дуже багато для перекладу творів українця європейськими мовами й видання їх за кордоном. Цікаво, що В. Стус присвятив Беллю статтю під промовистою назвою — «Очима гуманіста».
Історична довідка Спарта - сильна воєнізована держава Давньої Греції. Спарта воювала на два фронти: з зовнішніми і внутрішніми ворогами. З давніх часів вона згадувалася як система з надзвичайно суворим побутом та войовничим духом своїх громадян, оскільки існувала постійна загроза ілотських повстань (ілоти - безправне населення Спарти, їх становище фактично прирівнювалося до рабів; їх чисельність у декілька разів переважала спартанців, які повинні були бути у постійній бойовій готовності). Своїх хворобливих немовлят спартанці скидали в ущелину гори Таігет.
Історична довідка Воїн-спартанець з дитинства готувався до випробувань. З семи років хлопчиків забирали у батьків і віддавали у державні виховні заклади агелли (стада), де вони виховувалися і навчалися до 18 років. Результатом виховання в загонах була звичка підкорятися, виконувати накази. Діти ходили оголеними, босоніж і лише з 12 років їм видавали раз на рік плащ - хітон. Спали хлопчики на очереті, який самі ламали руками на узбережжі Еврота. Вони були зобов’язані самі шукати собі дрова та їжу. Існувала система жорстоких покарань. Спартанці були єдиним народом, якому війна здавалася відпочинком у порівнянні з нескінченними вправами мирного часу.
героїчна оборона греками у 480 р. до н. е. Фермопільського гірського проходу від перської армії царя Ксеркса, яка вторглася у Грецію і зайняла Фесалію під час греко-перської війни. Військо персів налічувало 100-150 тисяч чоловік. Сухопутна грецька армія на чолі зі спартанським царем Леонідом складалася з 7 тис. чол., зокрема й 300 спартанців. Коли Леонід виходив зі Спарти, він сказав крилату фразу: “Щоб перемогти, і тисячі замало, а щоб вмерти, досить і трьохсот”. Греки мужньо відбивали напади персів, тоді ворог знайшов за допомогою зрадника обхідний шлях і оточив греків. Леонід відпустив основні сили, залишивши стримувати ворога 300 спартанців, 400 фіванців і 700 фестіян. Усі захисники Фермопіл загинули. Порятувався лише один спартанець, що лежав хворим у сусідньому селищі. Після повернення в Спарту його прокляли і вигнали з країни. На місці битви був поставлений пам’ятник у вигляді кам’яного лева з епітафією давньогрецького поета Сімоніда Кеоського. Битва під Фермопілами
Це уривок з епіграми давньогрецького поета Симоніда Кеоського, що викарбувана на пам`ятнику 300 полеглим спартанцям. Такі вірші використовували в німецьких гімназіях для вправ з каліграфії, щоб сформувати в учнів думку про необхідність самопожертви для вищого суспільного блага. Античний ідеал спартанської мужності та патріотизму був зручним пропагандистським засобом, який використовував у жахливих цілях гітлерівський режим.
Твір починається з такого сюжетного елемента – розвиток дії. Герой оповідання — лише жертва війни, бо жодних злочинів він не скоїв. Автор не дає йому імені, бо це узагальнений образ. Події описані через діалоги героїв, або через їхні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були. Художній засіб розкриття психологічного стану героя, його душі – внутрішній монолог.
Головний герой – пересічний представник воєнного покоління. Це звичайний німецький юнак, учорашній школяр. Він був на війні тільки три місяці. Белль нічого не розповідає про характер свого героя, його схильності, він навіть не дає йому імені: тому що таких, як він, були тисячі. Після тяжкого поранення, його скаліченого, привезли в рідну гімназію, яку переобладнали в шпиталь. У розв’язці оповідання головний герой усвідомлює свою втрату майбутнього.