Презентація "Голодомор"

Голодомор у мистецтві

Тема Голодомору вперше була яскраво-трагічно розкрита в художніх творах українських письменників діаспори. Серед українських письменників Олександр Корж вперше порушив тему Голодомору у своєму творі «Степова доля»Так у романі «Марія» Уласа Самчука показана жахлива картина голодомору та трагедія роду. У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім'ї Катранників на Слобожанщині у романі «Жовтий князь» 

За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, нещодавно були розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор

“ ...Із тридцять третім голим роком,Голодно-голим та німим,Та тричі пухлим. Хай би з ним. Поїли б кору і комору,Траву і шкуру, цвіль і міль,Та мерли б жовті, як з похміль,Без трун понесені із двору. Нізащо. Просто. Без вини ”

Також у повісті Анатолія Дімарова «На коні і під конем» (розділ «Земляні млинці»), уперше опублікованій у 1973 році, міститься наступна згадка про Голодомор

В ту страшну, голодну весну, коли й земля, здавалося, стогнала: «Їсти!», навіть діти не бавилися в свої звичайні ігри, а гралися в їжу. Випікали з чорної, розмоченої дощами землі пишні перепічки та млинці, варили з назбираних камінців галушки та вареники. Потім ходили одне до одного в гості, церемонно припрошуючи покуштувати багатих страв, розпускаючи неіснуючі ремінці на розбухлих від лободи та полови животах.

Також у своєму листі-памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»  відомий український письменник в еміграції Іван Багряний  спочатку натякає на чисельні втрати у часи Голодомору, а потім й прямо говорить. Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, розкрийте її на букву «у» і прочитайте в рубриці «УРСР», що там написано.

Це документ. А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках... 28 мільйонів. Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року? А де дівся приріст, що за 12 років мав бути щонайменше 6-7 мільйонів? Разом це виносить яких понад десять мільйонів. Де ж вони ділися ці 10 мільйонів українського населення? Що з ними сталося в країні «цвітучого соціалізму»?В 1933 році більшовики організували штучно голод в Україні. Перед очима цілого світу українське селянство вимирало цілими селами й районами...

З початком Перебудови ця тема дедалі більше висвітлюється і в Україні (спочатку, несміливо, — радянській, відтак — у незалежній). У романі «Кара без вини» Андрій Гудима звертається до жахливих подій, що внаслідок безглуздої сталінської тоталітарної політики мали місце в Україні у 1932—1933 роках. П'єса Олеся Барлога «Дерева спізнюються на автобус» звертається до теми політичної та мистецької кон'юнктури початку ХХІ століття навколо теми Голодомору. Цей твір увійшов до лідерів конкурсу сучасної драматургії «Драма. UA» у 2012 році і був надрукований у однойменній збірці.

Про Голодомор знято велику кількість фільмів і телепередач, найвідомішими з яких є (де не вказано країну-виробника, мається на увазі Україна) «Незнаний Голод»(1983, Канада), «Жнива розпачу» (1984, Канада), «33-й, свідчення очевидців» (1989), "Під знаком біди” (1990), «Великий злам» (1993), «Пієта» (1993), «Українська ніч» (2002), «Час темряви» (2003), «Голодомор 1932—1933 р.р.» (2004, Угорщина), «Великий Голод» (2005), «Тайна пропавшей переписи» (2005, Росія), «Голодомор. Технології геноциду» (2005), «Голодомор. Україна» (2005), «Голодомор. Україна ХХ століття»,«Жити заборонено»(2005), «Радянська історія» (2008, Латвія).

Художні фільми«Голод — 33» (Україна, 1991 ),«Маленьке життя» (Україна, 2008),«Поводир» (Україна, 2014),«Номер 44» (США, 2015),«Гіркі жнива» (Канада, 2016).

Музика. Українськими композиторами створено вокально-оркестрові твори на тему Голодомору. Найвідомішим є реквієм «Панахида за померлими з голоду» Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка (1993). Приблизно в той же час з'явилася «Дума про тридцять третій» для мішаного хору та солістів Геннадія Саська на вірші Михайла Ткача. Ораторія Олександра Яковчука на текст Василя Юхимовича  «Тридцять третій» відзначається тим, що крім очевидного для твору такої тематики трагедійного звучання, в ній наявні і сатиричні мотиви, пародіювання бравурних радянських маршів. Бретонський  фолк-виконавець Денез Прижан  присвятив подіям Голодомору композицію «Gwerz Kiev»

Голодомор із перспективи мистецтва. ДАРІЯ ДАРЕВИЧ

Картин про Голодомор, що їх створили в Україні мистці-очевидці, мені не вдалося віднайти. Невідомо, чи зверталися до цієї теми такі визначні українські мистці, як Василь і Федір Кричевські, Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр, Лев Крамаренко, Анатолій Петрицький і Василь Єрмилов, що були сучасниками цього геноциду. Можливо, їхні праці було знищено або й ніколи не було створено. Принаймні, до нас вони не дійшли. Може, є такі твори у спадщині менш відомих мистців – свідків голоду, але поки що вони не стали загальновідомими.

Чи травма Голодомору була така тяжка, що відбирала можливість відтворити бачене і пережите? Чи сталінський терор був такий жорстокий і страх такий несамовитий, що мистці не наважувалися звернутися до забороненої теми? Факт голоду в Україні в 1932–1933 роках радянська влада заперечувала аж до пізніх 1980-х, тож нічого дивного, що розголос мистецьких творів про Голодомор був можливий тільки поза межами України.

В Росії збереглися рисунки та принаймні один малюнок із часів колективізації та Голодомору авторства Казимира Малевича (1878– 1935 У рисунку кольоровими олівцями «Стояча постать» (1927–933) Малевич замість обличчя намалював хрест. Хрести бачимо також на руках і ногах, що навіває роздуми про мучеництво. Сама поза з піднесеними руками, як в іконах Оранти, є втіленням страждань і молитви.

На рисунку «Три постаті» бачимо безруких селянок, а замість облич Малевич зображає серп і молот, хрест і труну. Дмитро Горбачов назвав цей рисунок словами тогочасної частівки «Де серп і молот, там смерть і голод». Це відважне і сильне зображення збереглося в учениці Малевича Александри Лепорської в Лєнінграді

На картині «Чоловік біжить» (початок 1930) Малевич намалював безликого чоловіка між мечем і хрестом. Червона частина меча нагадує кров, червоним є хрест угорі. Під мечем між хатами видніє самітній мішок: можливо, символ сконфіскованого зерна.

ПРОЕКТ "НЕЗЛАМНІ"ГОЛОДОМОР НЕ ЗЛАМАВ

«Україну можемо втратити!» — писав переляканий Сталін влітку 1932 року. Він боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією. Щоб не втратити, він вирішив стратити Україну. Стратити як уособлення всього, що ненавидів диктатор — свободи, самодостатності, культурної унікальності. Попри інформаційну блокаду, яка приховувала злочин, — це була публічна страта. Про неї знали приречені на загибель, знали в межах Сталінової імперії, переповідаючи пошепки жахливі подробиці. Про неї керівництву своїх держав доповідали закордонні розвідники та дипломати, писали відважні журналісти у світових медіа. Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність «вождя народів». Голод обраний як зброя геноциду дав Сталіну можливість не лише забрати життя у мільйонів українців, але вбити тих із них, хто пережили масове вбивство.

Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлювалися у безликий «совєтський народ». Вбити їх як людей: перетворити в істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати в якості гвинтиків у тоталітарну машину. Тому результатом Голодомору стали не лише мільйони вбитих та опустілі українські домівки, але й спустошені душі тих, хто пережив 1933-й. Люди боялися згадувати жахи, свідками яких стали. Боялися не лише тому, що очікувало покарання. Їм боляче було пригадувати себе інших, тих, якими вони були до 1932-го. Боляче було гадати, якими б вони стали, якби не Голодомор, що назавжди поламав їхні життя, позбавив можливості бути собою.

Але геноцид зламав не усіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Попри те, що вони, як й інші, бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як впевнено тваринне єство може наповнювати людську істоту. Голодомор не зламав їх, не змусив зрадити своє індивідуальне та національне «я». Згодом вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933-му, і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці.,Вони не забували про Голодомор, але ця пам'ять не стримувала їх розвиток, а робила  сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що  живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу.

Завдяки їм Сталін програв — Голодомор не зламав України. Після десятиліть нищення вона звелася на ноги і в 1991-му поставила крапку в історії створеної ним імперії. І нині Україна впевнено зупиняє спроби відродити цю імперію. Впевнено захищає рубежі свободи — свободи власної, свободи Європи. Бо ми народ, який не зламали геноцидом.

НОННА АУСКА (1923 – 2013)лікарка, письменниця, на еміграції жила у Німеччині, Чехії, Італії, США«Були це землероби, хлібороби, так говориться українською. Хліб, який вони виростили, у них відібрали як покарання за те, що відмовилися вступати до колгоспу. Відібрали у них худобу і птицю, відібрали картоплю й олію, відібрали овочі, відібрали у них навіть сушені фрукти. Відібрали у них усе і прирекли на смерть голодом».

ВАСИЛЬ БАРКА (1908 — 2003)поет, прозаїк, літературний критик, автор роману «Жовтий князь»«Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу... І, може, тому, що я це зазнав, тому мені пощастило в «Жовтому князі» відновити ту психологічну глибинність цієї голодової смерті». 

КАТЕРИНА БІЛОКУР (1900 – 1961)видатна художниця«Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети. І тоді доля винагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і незрівнянного мистецтва».

ДМИТРО БІЛОУС (1920 – 2004)поет. Ти кажеш не було Голодомору?І не було голодного села?А бачив ти в селі пусту комору,З якої зерна вимели до тла?Як навіть вариво виймали із печіІ забирали прямо із горшків. Окрайці виривали з рук малечі,із торбиночок нужденних стариків?

ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918 – 1995)письменник, літературний критик, громадський діяч, голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру« Є речі, про які писати художні твори я не зміг би. Скажімо про голод 1933-го. Це вже не горе, а надгоре, надвідчай, це антижиття. Щось ніби замогильне. Де вже ні крихти надії, жодного промінчика світла».

АНАТОЛІЙ ДІМАРОВ (1922 – 2014)письменник, мемуарист, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка«Шкодую, що в такий страшний час жив, коли не можна було правду писати, що був оцим вовком поміж червоними прапорцями. Колись Григір Тютюнник сказав, що в нас уже всередині цензор сидить, і поки ми його не повісимо, справжніми письменниками не станемо».

ОПАНАС ЗАЛИВАХА (1925 – 2007)живописець, дисидент«В українців страх постійний. Його наганяли завжди. Голодом, репресіями, втратою роботи, сім’ї... Список довжелезний. Кожна людина має відчуття страху. Але на те вона й людина, щоб усвідомлювати його й контролювати».