Презентація: "Країни Переднього, Середнього Сходу, Латинської Америки. 1918-1939 роках".

Країни Середнього та Близького Сходу. Країни Латинської Америки (1918-1939)Д\з. Опрацювати § 24 ст. 109 - 114

Османська імперія зазнала поразку в Першій світовій війні. Країни Антанти встановили контроль над чорноморським протоками, Франція окупувала Кілікію, Англія — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська в Малій Азії.

1920.10. VІІІ - султанський уряд підписав із країнами Антанти Севрський мирний договір. За його умовами було визначено радянсько-турецький кордон: Туреччина отримала території в Закавказзі, що раніше належали Росії (Карська область), а потім Вірменії, яку в такий спосіб було розділено і ліквідовано. Туреччина отримала фінансову й військову допомогу від РСФРР. У жовтні того самого року аналогічний договір був укладений із радянськими республіками Закавказзя. Друга греко - турецька війна (1919—1922 рр.)Уряд М. Кемаля відкинув такий договір. Тоді грецькі війська за підтримки Англії почали наступ у глиб країни, що призвело до греко-турецької війни (1920—1921 рр.).1921.ІІІ - між РСФСР та Туреччиною підписаний договір про дружбу й братерство.  1922.І - підписано договір з УСРР. Турецьким військам вдалося фактично розгромити об'єднані сили Греції та Антанти. До Греції відходили території у Малій Азії з містом Ізмір. Також до Греції відходили території Фракії, майже до Стамбула. Острови Додеканес та материкові території відходили під контроль Італії. На східних кордонах Туреччини була створена Вірменська держава. У відповідь на це в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни. Його очолив генерал Мустафа Кемаль.

1922. - Антанта змушена була підписати з урядом М. Кемаля перемир'я. Положення Севрського договору було переглянуто.1923 - підписано Лозаннський мирний договір, згідно з яким зберігалася територіальна цілісність країни як національної держави.

1923 - «революція Шапки». (відмова від носіння традиційно ісламського одягу та перехід до європейського. Зокрема, капелюх.)29. Х.1923. - Туреччину проголошено республікою. Церкву відділили від держави, а школу — від церкви.1924 - скасовано халіфат, введено латинський алфавіт, прийнято нову Конституцію. Усіх турків зобов'язали взяти собі прізвища.1934 - Великі національні збори Туреччини присвоїли першому президенту країни генералу Мустафі Кемалю ім'я (фактично прізвище) Ататюрк, що в перекладі означає «батько турків». Протягом 20 – 30 – х років уряд Кемаля вело боротьбу з курдами (народності, яка проживала в південно – східної частині Туреччині, Сирії, Іраку, Персії (сучасному Ірані)), ісламістами (противниками цивільних реформ). Уряд Кемаля намагався побудувати та відбудувати економіку. Не дарма, Туреччина буде зберігати нейтралітет під час Другої світової війни.

Палестина. Середина XIX ст. австрійським журналістом Теодором Герцлем запропоновано ідею створення національного осередку євреїв. 1897. - Вирішено створити єврейську державу на території Палестини на конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія). Передбачалося переселити 10 млн представників єврейської національності з усього світу. Передбачалося переселити 10 млн представників єврейської національності з усього світу. Спочатку сіоністи запропонували турецькому султану, під владою якого перебувала Палестина, продати ці землі, але він відмовився. Незважаючи на це, єврейське населення почало таємно переселятися до Палестини, яка була під протекторатом Британії.1917. – «декларація Бальфура»Англія та Франція проголосили про повернення частини єврейства на їхню історичну батьківщину. 1922. - Англія отримала від Ліги Націй мандат на управління Палестиною. Це викликало повстання арабів проти англійців і євреїв (на той час останні становили 18 % населення Палестини). Туреччина після поразки в Першій світовій війні не змогла чинити опір цьому. Таким чином, світові транснаціональні компанії встановлювали контроль над нафтовими ресурсами Близького та Середнього Сходу.

Іран (Персія)1935 рік, назва держави Персія змінено на Іран, в перекладі «країна аріїв.1918. - англійські війська розпочали окупацію всього Ірану, узяли під контроль Баку (Азербайджан) та проникли в Середню Азію. У Тегерані, столиці Персії, було створено проанглійський уряд на чолі з Восугом ед -Доуме. Він підписав англо-іранську угоду, яка передавала під контроль Англії армію, фінанси, зовнішню торгівлю та інші галузі суспільно-економічного життя Ірану.1920.ІV - повстання шейха Хіабані (азербайджанців) проти шахської влади та англійців в Тебризі (Іранський Азербайджан). Повсталі захопили владу в Тебризі та інших містах і районах Іранського Азербайджану та намагалися створити державу на зразок Великої Вірменії. У вересні 1920 р. повстання було придушене англійськими й шахськими військами. Шейха Хіабані та багатьох його прибічників було вбито.1920. V – проголошено Гілянську республіку й тимчасовий революційний уряд на чолі з Кучекханом. Як повстання азербайджанців так і, повстання в Гілянській провінції підтримувалися більшовицькою Росією. Коли, Кучек-хан, відкинув аграрну реформу, на якій наполягали комуністи й представники національних меншин, зокрема курди, він змушений був подати у відставку. Після того, як до влади в Персії прийшов Реза – хан, більшовицька Росія припинила підтримку сепаратистських рухів на півночі держави.

1921.І - У лютому було створено новий уряд, у якому Реза-хан отримав посаду військового міністра. Через три місяці уся влада опинилася в руках Реза-хана, що спирався на вірну йому козацьку дивізію. Реза-хан налагодив відносини з радянською Росією. У 1937 р. Іран підписав задуманий з антирадянською метою Садабадський пакт. 1941 - територія Ірану було окуповано СРСР та Великої Британії. Проанглійська політика зазнала поразки, і уряд Восуга ед-Доуме пішов у відставку. Реза-хан очолив похід 4-тисячного війська козаків на столицю Ірану Тегеран.1925. – Ахмед – шах Каджар було усунуто від влади і меджліс під тиском військових призначив Реза-хана верховним головнокомандувачем із необмеженими повноваженнями. 1925.12. ХІІ - проголошення Реза-хана спадкоємним шахом Ірану під іменем Реза-шаха Пехлеві. В Ірані утвердилася нова династія Пехлеві, яка правила до 1979 р. Реза-шах, почав проводити реформи, спрямовані на модернізацію країни. Фінансові реформи забезпечувалися прибутками від продажу нафти. Основою економічної самостійності країни мала стати індустріалізація. У зовнішній політиці в 1930-ті рр. Реза-шах пішов на зближення з Німеччиною.

Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки. Країни Латинської Америки здобули незалежність у першій половині XIX ст. Панування латифундій приводило до переважно аграрного характеру розвитку цих країн.  З кінця XIX ст. у країнах Латинської Америки розвивається промисловість, переважно гірничодобувна і по переробці сільськогосподарської продукції, орієнтована на ринки Європи, США і залежна від іноземного капіталу. За час Першої світової війни збільшило прибутки латиноамериканських країн, що були використані для розвитку промисловості.

1914. – відкриття Панамського каналу, який став власністю США.

Президент Аргентини Іпполіто Ірігойєн (1916-1927 pp.):дозволив діяльність профспілок,ввів 8-годинний робочий день і надання двотижневої оплачуваної відпустки.провів земельну реформу, згідно з якою селянам передавалось із державного фонду 8 млн. га землі і захищались права орендаторів. За рівнем ВВП Аргентина посідала 4 місце у світі.1910-1917 – революція в Мексиці в результаті якої, до влади прийшов президент Венустиано Карранса.1917.1. V - прийнята конституція. Положення:закріплювала за нацією право на землю та її надра,зобов'язувала повернути селянам всі захоплені у них землі, а також наділити їх землею із державного фонду. кожний штат встановлював максимум землеволодіння, а надлишки викуплялись і розподілялись між селянами,визнавалося право профспілок,встановлювала 8-годинний робочий день. Початкова освіта стала обов'язковою і безплатною. Мексика була проголошена демократичною президентською федеративною республікою.

За часи правління президента Ласаро Карденаса (1934-1940) покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано залізниці і нафтову промисловість, утвердився демократичний устрій. У Бразилії з ініціативою проведення реформ виступив президент Жетуліо Варгас (1930-1945 pp.). Він встановив режим особистої влади і у перші роки свого правління був прихильником фашизму й намагався у всьому бути схожим на Муссоліні. Під час війни він кардинально змінив свої погляди і направив воювати на боці антигітлерівської коаліції 30-тисячний корпус, який брав участь у бойових діях в Італії. За роки правління Ж. Варгаса у Бразилії була проведена індустріалізація, введені протекціоністські митні податки, було розвідано й почалась експлуатація покладів природних родовищ (боксити, залізна руда, нікель, золото). Освоювались нові землі. У соціальній сфері здійснено страхування та трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день, визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій, відпусток тощо. Значні кошти були направлені на розвиток освіти й культури.

У Чилі схожі реформи були проведені урядом Народного фронту на чолі з президентом Агірре Серду. Президент Рузвельт заявив, що США будуть проводити політику "доброго сусіда" і не здійснюватимуть інтервенції. США стали покладатися на розвиток міжамериканського співробітництва на основі рівності. Така політика сприяла послабленню впливу Німеччини та Італії в Латинській Америці і створила умови для участі країн Латинської Америки у Другій світовій війні на базі антигітлерівської коаліції (19 країн оголосили війну Японії, Італії, Німеччині і стали членами Організації Об'єднаних Націй). Реально взяли участь у війні Бразилія і Мексика. У країнах Латинської Америки починається індустріалізація. Для розвитку власної промисловості місцевому капіталу надавались всілякі пільги. Держава вкладала кошти у розвиток промисловості, що сприяло виникненню державного сектору економіки. Робились спроби змінити структуру експорту, щоб зменшити його залежність від одного виду продукції. Встановлювався контроль над діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці, Болівії була націоналізована нафтодобувна промисловість. Таким чином, у Латинській Америці, криза призвела до посилення державного регулювання економікою.