Презентація на тему "Ольга Кобилянська. Світ незвичайної ЛЮДИНИ". 10 клас

Ольга Кобилянська. Світ незвичайної ЛЮДИНИРоботу виконала учитель української мови та літератури КЗО «СЗШ№15»ДМРДемченко М. В.

Батьки. Батько Юліан Кобилянський прибув на Буковину з Галичини 14-літнім хлопцем, здобув освіту, став повітовим службовцем.«Він працював від рання до вечора, був строгий, поважний, від дітей вимагаючий…»Разом із дружиною Марією з роду Вернерів виховав 5 синів та 2 доньки. Мати була наполовину німкенею, наполовину полячкою, а батько – українцем.

Брати і сестра. Брат Юліан мав освіту філолога, написав перший латинсько-український словник та підручник з латини. Максиміліан був юристом за освітою та читачем перших творів Ольги Кобилянської. «І коли прибув третій брат( Степан) із військових шкіл, я вчилася з ним верхом їздити, шаблюкою орудувати». Молодшими братами, Олександром й Володимиром, опікувалася Ольга. Сестра Євгенія відзначалася неабиякими здібностями до музики.

Цитра, дримба,фортепіано. Музика в її житті відігравала чи не найважливішу роль: допомагала у хвилини розпачу та зневіри, надихала, не давала замкнутися в собі. Ольга Кобилянська грала на фортепіано, дримбі та цитрі. Цитра  Дримба«Я сама не виграваю з нот коректно, тому що вчилась малою 8-літньою дівчинкою на фортепіані лиш 2 місяці, але в мене є сильний слух. Кажу другому виграти, а потім зі слуху буду сама грати… Але з мене, мабуть, помимо всього, музик мав вийти, а вийшов літерат... "

“Одного разу я взялась за перо” Кобилянська мала лише початкову освіту. Навчання відбувалося німецькою мовою, також Ольга вивчала румунську, польську й українську. Спочатку Кобилянська писала потайки. На початку 80-х у її оточенні з’явилася Софія Окуневська. Ольга розповіла, що пише. Так, Софія написала першу рецензію на “Гортензу”. Її зауваги були дуже слушні: що треба писати із життя й українською мовою (оскільки твір був написаний німецькою). Кобилянська дослухалася до порад.

У часи Кобилянської це слово було дуже поширене, означало боротьбу жінок за рівноправність із чоловіками. Емансипація могла виявитися в зачісці, манері одягатися, захопленні новими поглядами на світ. О. Кобилянська у своїх творах знайомить нас із вольовими жінками, які ставлять перед собою мету здобути освіту й забезпечувати власне становище.«Бути собі ціллю». Емансипація

Марліт ( Євгенія Іон)Улюблена німецька письменниця Ольги Кобилянської. Культивувала чуттєві стосунки поміж героями. Кобилянська переймала деякі стереотипи „жіночої” літератури, наприклад „білу мрію” про любов – цей ідеал пронизує її твори.«Я теж люблю так, як люблять у Марліт, теж хотіла би бути доброю і робити добро…»(Зі щоденника О. Кобилянської.)

“Я замкнена з природи”Точність, педантичність – це про неї. Ольга вміла розпланувати свій час. Жила з батьками, тому мала вести хатнє господарство, допомагати. Вона була “жайворонком”, але життя складалося так, що мала займатися літературною діяльністю в другій половині дня. Кобилянська була небагатослівна, стримана, врівноважена, вміла влучно поставити запитання і слухати людей, приваблювала своїм інтелектом.

«Ольга знає про тебе більше, ніж ти про себе говориш»Чорноволоса, чорноока, мала матовий відтінок шкіри, тонкі риси. Носила стриманий одяг, любила темні тони, хоча не відмовляла собі в ясно-зелених сукнях. Одна з її близьких приятельок, коли вперше побачила Кобилянську, була вражена дисонансом між письменницею (серйозною людиною) і яскраво-зеленою сукнею, яку вона одягла. Під час знайомства завжди помічали її очі й погляд.

«Лореляй» Леся Українка почула про Ольгу Кобилянську від Михайла Павлика. Перебуваючи у Відні, вона просить прислати їй повість «Лореляй» (попередня назва «Царівни»), про яку той згадував. Твір дуже сподобався Лесі. У ньому вона побачила власну історію та історію цілого інтелігентного українського жіноцтва, побачила психологію нової жінки , якою вона і сама була. Почула голос сучасниці, розумної й інтелігентної українки. На той час Лесі Українці було 20 років, Кобилянській – 28 років. Кобилянська говорила мовою, знайомою молодій письменниці, і говорила про речі, близькі їй.

Щира дружба У садибі Косачів в Гадячі влітку 1899 року Кобилянська знайомиться з Лесею. З того часу вони стають щирими подругами, підтримуючи одна одну протягом життя. Письменниці були дуже близькі духом. Ольгу приваблювала внутрішня сила Лесі, Л. Українка цінувала підтримку та прагнення самостійності «гірської орлиці». Вони обидві захоплювалися фольклором, музикою, етнографією.

Довіра та підтримка У 1901 році Ольга Кобилянська розлучилася з Осипом Маковеєм, якого кохала багато років. А Леся доглядала близького друга, у якого теж була закохана, Сергія Мержинського. Коли Леся освідчилася йому, почула у відповіь лише “Ні”, адже кохав іншу. Він був смертельно хворим, помер на руках Лесі. У той же рік письменниці зустрілися в Карпатах. Втрата близької людини для Лесі Українки, як і розрив Ольги Кобилянської з Маковеєм, склали тло, на якому зародилася особлива довіра. Леся Українка листувалася з Кобилянською впродовж 14 років.

«В МОЄМУ ЖИТТІ НЕ ЧАСТО ГОСТЮЄ РАДІСТЬ» Незважаючи на те, що Кобилянська була феміністкою та прибічницею емансипації, вона не прагнула самотності. Письменниця казала так: «Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих у мене було небагато, не було жодної, котрій я би була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут вже все кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілось широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності. В моєму житті не часто гостює радість... Чому жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки «товаришка»?

Прийомна донька Дітей Ольга Юліанівна не мала. Проте виховувала позашлюбну доньку молодшого брата. Її брат Олександр був адвокатом, а мати, австрійка, покинула дитину і поїхала до Відня. Ольга взяла малечу на виховання. Дівчинка Галина–Олена обожнювала письменницю та називала її «матусею». Саме прийомна донька доглядала письменницю до смерті. А її чоловік згодом став першим директором Літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.

КАРПАТИОльга Кобилянська любила їх понад усе. Мандрувала горами, захоплювалася краєвидами та життям гуцулів.«Бували місяці, коли я ані одної днини не пропускала, не вийшовши на якийсь шпиль гори, не відкривши якогось нового чарівного закутка між скалами…»

Море в пляшціКобилянська любила море, але жодного разу не бачила його на власні очі. Розглядала стихію на картинах, у книгах та кіно. Подруга письменниці, румунська художниця Лея Прункул, знаючи про це захоплення надсилає Ользі подарунок — пляшку, у яку набирала води з Чорного моря. На дно Прункул насипала піску, кинула кілька камінчиків. Також була ще, кажуть, водорість. Але з часом вона розчинилась. Такий подарунок Лея відправила у Чернівці в 1924 році.

Завершувати кожен день книгою Книга завжди супроводжувала Ольгу Кобилянську. На полях книг знаходимо її зауваження. Якось письменницю запитали: “Які би три книги, пані Кобилянська, ви би взяли з собою в тривале ув’язнення?” Вона склала список. На першому місці – Євангеліє, оскільки воно живить людський дух, в ньому вона знаходить розраду і рівновагу душевну. Далі – “Фауст” Ґете, бо в ній – історія людства, наше життя. І на третьому місці – Тарас Шевченко, бо не дає забути про свою народність.

Театр. Кобилянська хотіла стати акторкою. У Кимпулунзі вона гуртувала молодь навколо театру. У Ольги виникла думка запропонувати свою кандидатуру театру товариства “Руська бесіда” зі Львова. На листа-пропозицію, вона отримала відповідь, що її запрошують у Дрогобич. Готові були взяти у театр за умови, якщо вона отримає дозвіл батьків. Кобилянська не уявляла, як розкаже про це батькам, тому розпрощалася із мрією стати акторкою.

КоніЗ 1885 до 1889 року родина Кобилянських тримала трьох коней. Ольга бігала до стайні по два-три рази на день, говорила з ними, пестила, частувала цукром, цілувала і страшенно переймалася, коли котрийсь упав і травмував собі око, яке вона мусила посипати порошком. Це були часи, коли для жінок вважалося непристойним сидіти у звичайному сідлі. Кобилянська впевнено їздила горами майже щодня.

Їжа. Кобилянська добре вміла куховарити, мала власні рецепти приготування і споживання їжі. У Чернівцях говорили, що Кобилянська “знову на вечерю мамаличку має”. Це – каша з кукурудзяної крупи на воді, її можна подавати з молочними продуктами, тертим сиром чи шкварками. Якщо додати мармелад, буде солодка мамаличка. Любила письменниця фрукти й овочі. Рецепти, записані від неї Оленою Кисілевською, вміщено в книзі «Як добре й здорово варити», яка вперше побачила світ у Коломиї 1938 року.

Щоденники Ольги КобилянськоїКобилянська вела його у юності. Це два зошити, написані німецькою мовою, зрідка трапляються речення українською та польською. Там писала про особисте, події життя, творчість.

"Творче й особисте там переплітається»Щоденник майже 70 років перебував за кордоном. Кобилянська віддала його журналістці Лідії Бурачинській, яка хотіла написати книжку про авторку. Згодом почалась Друга світова війна і Бурачинська виїхала в США, щоденники взяла з собою.Їх повернув Україну американський адвокат Джон Панчук на прохання Лідії.

"Творче й особисте там переплітається»Щоденник майже 70 років перебував за кордоном. Кобилянська віддала його журналістці Лідії Бурачинській, яка хотіла написати книжку про авторку. Згодом почалась Друга світова війна і Бурачинська виїхала в США, щоденники взяла з собою.Їх повернув Україну американський адвокат Джон Панчук на прохання Лідії.

Україна. Ольга Кобилянська лише один раз побувала у «великій» Україні». У серпні 1899року в Києві відбувся XI Археологічний з’їзд. Письменниця взяла в ньому участь. Відвідала Лавру в Києві, могилу Т. Шевченка в Каневі, гостювала на хуторі Зелений Гай у родині Драгоманових.«Тут, у Києві, кожний може переконатися, що українці були і що вони мають право бути і в майбутньому – на кожному кроці стільки історії, дуже багато! То фантазія, ніби українське і російське – одне і те ж; навіть і в мові є величезна різниця..!»

Вона завжди писала серцем…Їй випало народитися дівчинкою у час, коли можливості й життєві перспективи були перевагами хлопця і чоловіка. Вигартувавши власну волю, Ольга Кобилянська вибрала шлях бути письменницею. Доля щедро обдарувала її колом прихильників та літературних приятелів. Це найвідоміші особистості: С. Окуневська, Л. Українка, І. Франко, М. Коцюбинський, В. Стефаник, М. Грушевський, В. Винниченко та багато інших. Ольга Кобилянська писала про глибини людської душі. Вона завжди писала серцем…